|
Актуальність теми. Становлення України як правової, демократичної, соціально-орієнтованої держави, створення громадянського суспільства, неможливе без реформування всіх галузей права. Однак успішна реалізація зазначених перетворень можлива лише за умови адекватних зусиль людини й соціуму. Окрім інших сфер суспільного життя, це цілком і повністю стосується сфери охорони й відтворення природних ресурсів, зокрема, лісових, їх раціонального включення в соціальний життєзабезпечувальний процес. Актуалізація проблеми правового захисту лісу пов язана з кількома аспектами. Перший з них стосується політико-правової сфери, розвиток якої відбувається в руслі новостворюваного громадянського суспільства. Властива йому різноманітність форм власності (ст. 13 Конституції України), а відтак поступовий перехід частини загальнонародних цінностей, у тому числі й лісових масивів, у приватний сектор, визначають потребу в удосконаленні законодавчої бази. Законодавство покликане збалансувати загальні й особисті інтереси – тобто утвердження свободи окремих громадян не повинне відбуватися за рахунок порушення загальнонародних прав і свобод, як і навпаки. Принципом формування нових законодавчих актів має бути збереження єдиних критеріїв у визначенні прав і правової відповідальності різних суб єктів власності.
Другим аспектом є економіко-правовий чинник, що пов язаний з проблемами ефективності й раціонального використання лісу в рамках установленого правового поля. Однак, на відміну від діючого законодавства, попередній Кримінальний кодекс України (КК України) визнавав ліс не тільки природним ресурсом, але й майном (відповідно ст.ст. 89 та 90 КК України). Діючий Кримінальний кодекс (2001 р.) знімає протиріччя, що мало місце в попередньому законодавстві і проявлялося в подвійному тлумаченні сутності лісу, а саме: як природного ресурсу (щодо деревостою) і майна (відносно оброблених лісових ресурсів, тобто лісоматеріалів) і зараз ліс характеризується, насамперед, як природний ресурс (розділ VIII КК України). Разом з тим подальше зниження ролі майнової характеристики лісу не створює, на наш погляд, необхідної нормативно-правової бази для підвищення ефективності охоронної діяльності у цій сфері, як і для усунення стійкої тенденції до скорочення лісових ресурсів, а відтак засвідчує необхідність пошуку нових моделей правового захисту лісу. На наш погляд, не є вдалим і вирішення цього питання у діючому законодавстві. Визнання лісу тільки природним ресурсом, або навпаки тільки майном, звужує зміст цього поняття та не сприяє організації охорони лісу від злочинних посягань на відповідному рівні. У цьому випадку взагалі не береться до уваги дуалістична природа лісу. Ліс в сучасних умовах – це майно й природний ресурс одночасно, або якщо більш чітко визначитися з цим поняттям, природний ресурс, якому притаманні майнові властивості. Не можна штучно відокремлювати майнові (речові) та природні складові поняття лісу, як соціалізованого природного ресурсу. Таким чином, через більш жорстку охорону лісу як майна, в сучасних умовах, можлива й більш ефективна та адекватна охорона лісу як природного ресурсу. Тобто пріоритетною є майнова характеристика лісу. Цього не було в повній мірі враховано у новому кодексі, тому залишається нагальною потреба вдосконалення правової бази охорони лісу, а також усунення прорахунків, що зустрічаються в процесі застосування права. Зокрема, в ході слідства не завжди точно фіксуються ознаки складу злочину, не встановлюються суміжні злочинні правопорушення, наслідком чого є неадекватність між визначеною мірою покарання і вчиненим злочином.
Третім чинником актуалізації теми дисертаційного дослідження є соціально-правовий аспект. Ліс у цьому зв язку розглядається як невід ємна складова довкілля, що створює безпечні та необхідні для людини умови життя й діяльності, можливості для оздоровлення й відпочинку. Закріплюючи вказані положення в Конституції України, як права людини і громадянина (ст. 50), держава вимагає від кожного члена суспільства “не заподіювати шкоду природі” (ст. 66), а також проголошує своїм обов язком “забезпечення екологічної безпеки й підтримання екологічної рівноваги на території України” (ст. 16 Конституції України). Проте, існуюче законодавство та рівень контролю за його дотриманням не створюють всієї повноти умов для попередження деградації основних природних ландшафтів, нищення й забруднення лісів, як найпотужнішого фактора, що стабілізує на певному рівні структурно-функціональну організацію природних систем, посилює їх стійкість щодо різнорідних антропогенних впливів. Цією обставиною, на наш погляд, обумовлюється необхідність розробки детальніших адміністративних, цивільних і кримінально-правових норм з охорони навколишнього природного середовища.
Не в останню чергу актуальність проблеми обґрунтована духовними та моральними чинниками. Ліс виконує вагому виховну роль у житті людини, вирішальним чином формує її естетичні смаки й уподобання. Врахування цього феномену лісу спонукає розглядати його як поліфункціональну природну цінність, всі сторони якої повинні бути відображені в правовій системі держави та мати надійний захист.
Вибір теми дослідження обумовлений також її недостатньою науковою розробленістю. Окремі аспекти кримінально-правової охорони природних ресурсів і, серед них лісу, розглядалися у працях Ю.С. Богомякова, В.П. Владимирова, С.Б. Гавриша, Є.Н. Жевлакова, О.С. Колбасова, М.Й. Коржанського, Ю.М. Ляпунова, В.К. Матвійчука, П.С. Матишевського, В.О. Навроцького, В.В. Петрова, Л.Ф. Повеліциної, В.Я. Тація, Ю.С. Шемшученка, В.А. Широкова та інших фахівців з кримінального права, екологічного права та кримінології. Однак, по-перше, розгляд проблеми не був спеціальним (вона висвітлена у більш широкому тематичному контексті); по-друге, перманентні зміни, що охопили суспільство, та набуття ним нової якості, передусім у соціально-економічній сфері (трансформація державної економіки в ринкову), вимагають ґрунтовного й комплексного аналізу досвіду та способів оптимізації кримінально-правової охорони лісу в Україні. Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дослідження базується на основних положеннях “Комплексної цільової програми боротьби зі злочинністю на 1996–2000 роки”, затвердженої Указом Президента України від 17.09.96 р.; дисертаційне дослідження є складовою частиною наукових досліджень Міністерства внутрішніх справ України (“Пріоритетні напрями фундаментальних і прикладних досліджень навчальних закладів і науково-дослідницьких установ МВС України на період 1995–2000 рр.”); тема дисертаційного дослідження передбачена планом наукових досліджень Національної академії внутрішніх справ України та кафедри кримінального права.
Мета й завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка рекомендацій з вдосконалення кримінально-правової охорони лісу, форм і методів їх впровадження в практику та з ясування шляхів підвищення її ефективності. Загальній меті дослідження підпорядковані такі завдання:
- висвітлити історичний аспект та основні тенденції розвитку кримінально-правової охорони лісу від злочинних посягань як у вітчизняному, так і в іноземному законодавстві;
- з урахуванням новітніх наукових досліджень визначити загальне поняття лісу, лісового масиву, лісу як предмету злочину;
- з ясувати особливості сучасного правового режиму лісу та тенденції його розвитку;
- проаналізувати практичний досвід кримінально-правової охорони лісу;
- сформулювати обґрунтовані пропозиції щодо вдосконалення законодавства з охорони лісу, форм і методів його практичного застосування.
Об єктом дослідження є система кримінально-правової охорони лісу в Україні.
Предмет дослідження становлять поняття лісу як предмета екологічного злочину, особливості формування і сутність правового режиму лісу, шляхи удосконалення законодавства, обумовлені існуючою практикою кримінально-правової охорони лісу.
Методи дослідження. Висвітлення історичного аспекту кримінально-правової охорони лісу обумовило використання історико-правового методу та методу наукового узагальнення. Розробка пропозицій до законодавства проводилась на підставі вивчення кримінального та адміністративного законодавства України та інших держав, документів Організації Об єднаних Націй, Постанов Пленумів Верховного Суду України, документів Державного комітету лісового господарства України (Держлісгосп), архівних справ обласних прокуратур, публікацій у періодичній пресі, що зумовило необхідність використання методу логіко-правового та порівняльного аналізу, правових аналогій. В ході дисертаційного дослідження при вивченні робіт як вітчизняних, так і закордонних вчених-юристів з філософії права, загальної теорії права, кримінального права, адміністративного права, кримінології, екологічного права, наукових праць з окремих питань кримінально-процесуального і цивільного права, економіки були використані системно-структурний метод та метод синтезу. Поряд з вищеозначеними методами вивчення окремих аспектів вітчизняного та іноземного кримінального та адміністративного законодавства, у роботі знайшов застосування статистичний метод дослідження, за допомогою якого проводились обробка та аналіз статистичних даних про злочини проти лісу.
Емпіричну базу дослідження становили, зокрема, 1025 протоколів про адміністративну відповідальність за незаконну порубку лісу, 142 кримінальні справи, порушені у період з 1997 р. по 2001 р. за ст.ст. 89, 90, 160, 158, 159 (тепер відповідно ст.ст. 245, 246, 247) КК України, а також статистичні дані Державного комітету статистики України, Міністерства юстиції України, Держкомлісгоспу України щодо динаміки розвитку лісового фонду, характеру та масштабів шкоди, заподіяної лісовому господарству, методів адміністративної і кримінально-правової охорони, а також стану здійснення державного й громадського контролю в галузі ведення лісового господарства, характеру взаємодії різного типу правоохоронних інституцій у сфері збереження лісового багатства України.
Наукова новизна одержаних результатів. Полягає в комплексному вивченню проблеми кримінально-правової охорони лісу. Оптимізація охорони лісу пов язується з модернізацією форм власності на лісові ресурси та наданням йому нового правового статусу на підставі тлумачення лісу, як соціалізованого природного продукту. Автором обґрунтовано низку важливих теоретичних положень, які визначаються науковою новизною. Найбільш значущими із них можна визнати наступні:
- визначено історично сформовані моделі кримінально-правової охорони лісу та обґрунтовано висновок, згідно якого в історії цивілізації лісові ресурси у переважній більшості країн світу визнавалися майном. Кримінально-правова охорона лісу здійснювалася відповідно до його майнового статусу, як охорона майна, яке має свою грошову вартість; обґрунтовано висновок, згідно з яким новостворювана в Україні правова система охорони лісу має відповідати головним принципам громадянського суспільства та базуватися на: багатоукладності економіки і, зокрема, запровадженні, поряд з державною та колективною, приватної форми власності на лісові ресурси; створенні для всіх суб єктів власності правових противаг щодо використання, охорони і відтворення лісів з метою унеможливлення безконтрольного розпорядження власністю й збалансування особистісних, колективних і загальнодержавних мотивацій охорони природи;
- концептуальною основою модернізації застарілої моделі кримінально-правової охорони лісу є відхід від властивої етатистській моделі одноярусної управлінської структури, згідно з якою виключні права на власність, створення правових норм і нагляд за дотриманням законодавства фокусуються в одному центрі. Диференціація цих прав між державою, іншими власниками і громадськістю, поєднання на цій основі управлінської і, зокрема, правоохоронної вертикалі з горизонталлю, є вирішальним чинником збереження та раціонального використання лісового фонду;
- з огляду на поліфункціональну сутність лісу, науково обґрунтована необхідність визнання його майнового, речового, товарного характеру в якості домінантних соціально значущих ознак. Ця обставина сприяла б підвищенню відповідальності та правової культури населення, а також посиленню кримінально-правової охорони лісу від злочинних посягань.
Запропоновано:
- доповнити КК України статтею, яка передбачає відповідальність за забруднення, пошкодження земель лісового фонду, що спричинило загибель, пошкодження різних видів флори та фауни лісу, загибель людей, призвело до екологічної кризи тощо;
- доповнити ст. 185 КК України “Крадіжка” частиною шостою, що передбачала б відповідальність за крадіжку чужих лісів шляхом незаконної порубки, знищення чи пошкодження лісової рослинності у лісах будь-якої категорії захищеності, вчинена повторно або систематично, або що завдала значної шкоди власнику лісу;
- доповнити КК України статтею, що передбачала б відповідальність за незаконний вивіз і продаж за межами України всіх видів лісової флори та фауни, рідкісних видів або таких, що зникають;
- виходячи із збільшення масштабів лісокористування, можливих катастрофічних наслідків від дії на ліс новітніх технологій, а також дотримуючись норм міжнародного права, автор пропонує доповнити КК України статтею, що передбачала б відповідальність за лісовий тероризм.
Практична значимість результатів дослідження. Основні положення та результати дослідження можуть бути використані:
- в науково-дослідницькій сфері - для підготовки узагальнених праць із кримінально-правової охорони природних ресурсів;
- в нормотворчій діяльності – окремі з них були враховані в процесі підготовки нового КК України, зокрема, VIII розділу, що стосується злочинів проти довкілля, а також під час розробки комплексних загальнодержавних, регіональних та локальних спеціальних програм і заходів, спрямованих на підвищення ефективності протидії злочинним посяганням на лісові ресурси;
- у навчальному процесі – при написанні відповідних розділів і підрозділів підручників і навчальних посібників із кримінального права, в процесі підготовки спецкурсів та лекцій з тем: “Кримінально-правова охорона лісу”, “Ліс як предмет злочину”, “Історичний аспект кримінально-правової охорони лісу”, “Правовий режим лісу”, “Ліс як майно”, “Права власності на землі лісового фонду” тощо;
- у науково-дослідній роботі слухачів, курсантів (студентів), ад юнктів (аспірантів), викладачів тощо навчальних закладів МВС України та Міністерства освіти та науки України;
- у правовиховній сфері – для підвищення рівня правової культури населення.
Апробація результатів дослідження. Основні положення й висновки дисертації обговорювались на засіданнях кафедри кримінального права Національної академії внутрішніх справ України, оприлюднені автором на шести наукових конференціях, у тому числі двох міжнародних: “Проблемы экономического роста и вопросы добропорядочности” (Донецк, 17 ноября 1999 г.), “Проблеми взаємопорозуміння, співпраці та взаємодії органів охорони правопорядку з населенням” (Донецьк, 20-22 червня 2000 р.); міжрегіональній науково-практичній конференції “Надійне забезпечення законності і правопорядку – основне завдання органів внутрішніх справ у боротьбі зі злочинністю” (Донецьк, 24 листопада 1999 р.); регіональній науково-практичній конференції “Стратегія управління соціально-економічним розвитком регіону на період до 2010 року” (Донецьк, 5 жовтня 1999 р.); міжвузівській науковій конференції “Проблемы правового регулирования деятельности субъектов предпринимательства” (Донецк, 24 ноября 1999 г.); студентській науковій конференції “Соціально-політичні та духовно-моральні проблеми співробітництва органів внутрішніх справ з населенням” (Донецьк, 17 грудня 1999 р.); “Міжнародному симпозіумі з питань розслідування злочинів проти довкілля” (м. Київ, 22-26 травня 2000 р.); на обласній науково-практичній конференції “Стратегия и тактика деятельности профсоюзов в современных условиях” (Донецк, 10 ноября 2000 р.).
Результати дисертаційного дослідження у вигляди пропозиції автора щодо виділення ч. 3 ст. 89 попереднього КК України в окрему статтю, яка також передбачала віднести відповідальність за знищення чи пошкодження лісових масивів шляхом підпалу або іншим загальнонебезпечним способом у межах територій, які знаходяться під особливою охороною держави (заповідники, заказники, ботанічні сади і таке інше) впроваджені у законотворчу діяльність Верховної Ради України, а саме: використані при доопрацюванні проекту Кримінального кодексу України (акт № 06-19/15-9 від 10 січня 2001 р.).
Окремі матеріали дисертаційного дослідження пройшли успішну апробацію в рамках навчального процесу в Донецькому інституті внутрішніх справ МВС України та Національній академії внутрішніх справ України, про що свідчать акти впровадження.
Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження викладені автором у восьми публікаціях, п ять із яких надруковані у наукових фахових виданнях рекомендованих ВАК України.
Структура дисертації і послідовність викладення матеріалу зумовлені логікою дослідження проблеми, поставленою метою і завданнями. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, які об єднують п ять підрозділів, висновків, списку використаних джерел (203 найменування) та семи додатків. Загальний обсяг роботи – 210 сторінок.
|
