|
Актуальність теми. Становлення правової держави в Україні відбувається разом із реформуванням соціально-економічного устрою. Нині спостерігаються зміни майже в усіх сферах суспільних відносин: змінюється економіка і політика, норми моралі та норми права, змінюються закони і методи боротьби зі злочинністю, змінюється і сама злочинність. Процес певних змін у державі супроводжується соціальними конфліктами, зростанням рівня злочинності. І це є об єктивним явищем, історичним фактом, притаманним будь-якій країні, де відбуваються певні соціально-політичні катаклізми, кардинальні зміни устрою. За цих умов у зміцненні законності і правопорядку зростає роль юридичних наук, зокрема криміналістики, одним з головних завдань якої є забезпечення боротьби зі злочинністю відповідними потребампрактики засобами, прийомами та методами отримання доказової інформації.
Взагалі проблема боротьби зі злочинністю не є новою, але вдосконалена сучасна злочинність потребує відповідних засобів боротьби з нею. Недостатнє пізнання самої суті слідчої діяльності, значне, а інколи зовсім недоцільне обмеження використання тактичних прийомів, більшість з яких не зовсім відповідає потребам сучасної слідчої практики і вимагає вдосконалення — є негативним фактором при розслідуванні злочинів. Питання вивчення взагалі злочинної діяльності, та зокрема її тактики є настільки ж необхідним для слідчого, скільки й ретельне вивчення слідчої діяльності та її тактики.
Злочинність завжди була не випадковим відхиленням від норми, а мала соціальний характер і зі свого боку являла собою певне відображення умов життєдіяльності суспільства на кожному історичному етапі його розвитку. Звідси її не можна розглядати як звичайну сукупність злочинів і не можна боротися з нею лише шляхом реагування на конкретні злочинні акти. Особливо тепер, коли спостерігається зростання надзвичайного професіоналізму й організованості злочинності. Злочинну діяльність необхідно розглядати в аспекті соціального явища, оскільки її структуравідповідає структурі будь-якої іншої діяльності.
Введення категорії “діяльність” у криміналістику, широке, творче її вивчення і використання, здатні значною мірою змінити понятійний апарат її теоретичних знань, привести їх до коригування та поглиблення, дати імпульс до визначення шляхів продуктивного вирішення як нових, так і традиційних проблем. Тобто для розвитку криміналістичних знань, дуже важливих як для теорії, так і для практики, є недостатнім лише вивчення діяльності по розкриттю та розслідуванню злочинів. Широке, творче вивчення, а також зміна понятійного апарату означає не лише вдосконалення вже відомих засад слідчої діяльності, але й вивчення діяльності іншої, протидіючої сторони — злочинної діяльності. Якщо взяти злочин саме в криміналістичному аспекті, він виступає не тільки як юридичний факт, але й як предметна діяльність (іноді її фрагмент: дія, сукупність дій) людини. У зв язку з цим не можна пізнати закономірності діяльності з розслідування, не вивчивши того об єкту, на який вона спрямована, тобто злочинну діяльність.
Постійно зростає професійність у злочинності, яка стає не просто корисною, а й її необхідним елементом. Характерним для професійної злочинності є не лише те, що вона існує за рахунок результатів своєї діяльності, тому є забезпеченням життєдіяльності людей, які нею займаються, і звідси має надстійку корисливу спрямованість. По-перше, професійний злочинець, використовуючи певні навички, які він удосконалює з кожним скоєним злочином, досягаючи високого рівня виконання злочинних операцій, ретельно прораховує заздалегідь кожний крок своїх дій, враховуючи появу всіх можливих перешкод на своєму шляху та одразу плануючи їх подолання. По-друге, злочинець-професіонал проробляє тактику своєї поведінки зі слідчим, робить все, аби якомога більше ускладнити, заплутати процес розслідування.
З упорядкуванням певної структури діяльності злочинців, упорядковується і її зміст, її антисоціальна спрямованість. На зміну злочинцю-одинаку або групі осіб, які об єдналися для скоєння злочину (низки злочинів), приходять добре організовані, ієрархічно вибудовані злочинні угруповання, які займаються саме злочинною діяльністю. Підвищену суспільну небезпеку цих об єднань становить і усталене антисуспільне сприйняття світу, і наявність зброї та інших технічних приладів, і достатня матеріальна база, і прагнення до збагачення злочинним шляхом, і розробка злочинної тактики.
Тактика, як неодмінний елемент професійності, необхідна злочинцям у найзагальнішому вигляді для того ж, для чого її використовують в інших видах, напрямах діяльності — переграти, перехитрити противникаі тим самим досягти своєї мети. Це свідчить і про підвищення інтелектуалізації злочинності, яка віддає перевагу “мирним” способам досягнення результату своєї діяльності, замість тих, які використовувалися раніше — грубих, насильницьких методів. Звичайно, що тактика спортсмена, військового або слідчого за своїмиморальними якостями і спрямованістю значно відрізняється від злочинної тактики, де для досягнення мети нерідко використовуються залякування, шантаж, погрози стосовно слідчого, його родини, або найуразливіших суб єктів кримінального процесу — свідків і потерпілих. Але головною особою, протиякої спрямована тактика злочинця є все ж таки слідчий. З самого початку, окрім головної мети своєї діяльності, злочинець переслідує ціль перешкодитислідчому в процесі розкриття та розслідування злочинів. Для цього злочинцями проробляється та використовується тактика як позавізуальної протидії слідчому, так і процесу безпосередньої розмови з ним. Злочинці у своєму розвитку пішли далеко вперед і поставили розробкусвоєї тактики на професійну основу, навіть створюють її не тільки практичним, а й теоретичним шляхом. Тактика злочинної діяльності є міцним, активним і найголовніше — професійним засобом протидії слідчому.
Тактиці слідчих дій належить одне з головних місць у боротьбі зі злочинністю. Вона складається з прийомів, спрямованих на подолання протидії розкриттю та розслідуванню злочинів. Слідча тактика існувала з самого початку розвитку науки криміналістики, коли особливості злочинної діяльності вивчалися дуже ретельноі займали одне з головних місць у розробці рекомендацій щодо ведення слідства. Існувала вона і тоді, коли злочинна діяльність зовсім не згадувалась, але тактичні прийоми залишалися головною зброєю слідчого. Існує вона і сьогодні, займаючи таке саме почесне місце, але для того, щоб вона була дієвою, відповідала потребам часу, необхідно будувати, змінювати, вдосконалювати тактичні прийоми з урахуванням злочинної діяльності та її нинішньої спрямованості, з урахуванням злочинної тактики. Існуючі тактичні прийоми сучасного слідчого не пристосовані до протидії професійним тактичним крокам з боку злочинців. Тому і виникають питання і проблеми щодо ефективності розслідування кримінальних справ, які можуть бути вирішені шляхом оновлення та вдосконалення арсеналу тактики сучасного слідчого. А для цього необхідно вивчати й аналізувати тактику злочинної діяльності. Звичайно це треба робити не з метою її розвитку та вдосконалення, а для того, щоб більш професійноі правильнопротидіяти, розробляти кроки щодо попередження, викриття та нейтралізації, бо лише вивчивши й пізнавши якомога більшою мірою тактику противника, можна розробити свою якнайкраще. Тому вивчення злочинної діяльності та її тактики, по-перше, потрібно для розробки нових методів боротьби з новими напрямами і формами злочинності; по-друге, для побудови, оновлення тактичного арсеналу з урахуванням тактики протидіючої сторони. Загальними проблемами слідчої тактики займалися такі вчені — криміналісти, як В.О. Коновалова, В.С. Кузьмічов, В.Ю. Шепітько, Р.С. Бєлкін, О.Я. Баєв та інші. В зв язку з чим ними розглядалися окремі аспектитактики злочинців. Однак, повним і комплексним вивченням тактики злочинної діяльності ніхто не займався. Відміченим пояснюється актуальність вивчення даної проблеми з метоювизначення поняття й сутності тактики злочинної діяльності та злочинної діяльності взагалі, а також пропозиції щодо перегляду і внесення змін до тактичних прийомів слідчого, що стало основою для вибору теми дослідження.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження передбачено планом Національної академії внутріш- ніх справ України і відповідає планам прикладних досліджень навчальних закладів і науково-дослідних установ МВС України на період 1995–2000 рр. (рішення колегії МВС України від 28 червня 1995 р. № 4КМ/2). Крім того, напрям дослідження відповідає Комплексній цільовій програмі боротьби зі злочинністю на 1996–2000 рр., затвердженої Указом Президента України від 17 вересня 1996 р. № 837/96, Наказу МВС України від 20 жовтня 1996 р. № 722 “Про організацію виконання Комплексної цільової програми боротьби зі злочинністю на 1996–2000 рр.”.
Мета і завдання дослідження. Головна мета дослідження полягає в тому, щоб з урахуванням загальнонаукового поняття тактики, дати визначення тактики злочинної діяльності, дослідити проблеми її формування, основні форми та напрями її прояву. Відповідно до мети вирішувались такі завдання:1) проаналізувати сучасний стан діяльності по розкриттю та розслідуванню злочинів, її тактику; 2) розглянути злочинну діяльність як один з видів соціальної діяльності; 3)визначити в ній місце і роль тактики злочинців; 4) визначити поняття, зміст і місце в криміналістиці тактики злочинної діяльності; 5) визначити існуючі недоліки та внести пропозиції щодо вдосконаленняслідчої тактики, тактичних засобів і прийомів боротьби зі злочинністю.
Тактика злочинної діяльності — багатогранне та різнобічне явище, тому неможливо розглянути його в повному обсязі в рамках однієї дисертації. У зв язку з цим перед автором була поставлена задача обґрунтувати та розкрити характер даного явища, його поняття та основні складові елементи, форми прояву, а найголовніше — виявити значення вивчення тактики злочинців для вдосконалення діяльності по боротьбі зі злочинністю, підвищення надійності її тактичного арсеналу.
Об єктом дослідження є практика слідчої і злочинної діяльності.
Предметом дослідження є засади та положення злочинної діяльності, тактика злочинної діяльності.
Методи дослідження. Методологічна база дослідження представленазагальнонауковим методом діалектичного матеріалізму та окремими методами наукового пізнання: аналіз, синтез, порівняння, соціологічний метод (анкетування). Шляхом аналізу, природи та сутності злочинної діяльності визначені її складові, частини і ознаки, насамперед, тактики злочинної діяльності. Порівняльне дослідження слідчої та злочинної діяльності дало змогу виявити закономірності взаємозв язку тактики слідства та тактики злочинців і зробити зумовлений цим висновок — про необхідність вивчення в криміналістиці злочинної тактики як однієї з умов удосконалення слідчої діяльності. Співставлення даних власного дослідження з матеріаламиінших досліджень (зокрема, В.П. Бахіна, Н.С. Карпова, В.С. Кузьмічова) дало можливість підвищити обґрунтованість висновків і пропозицій, до яких дійшов дисертант. На основі синтезу розглянутих положень сформульовані висновки, які завершують роботу. Відповідно до теми дослідження було проведене анкетування засуджених. Кількість опитаних — 160 осіб. До того ж сумісно із В.П. Бахіним і Н.С. Карповим проведено анкетування слідчих та оперативних працівників. Кількість опитаних слідчих — 284 особи, оперативних працівників — 512 осіб (особистий внесок — 30%). Правовою основою дослідження є Конституція України, Закони України, Укази Президента України, чинне кримінальне та кримінально-процесуальне законодавство, інші законодавчі акти України та нормативні документи МВС України.
Наукова новизна одержаних результатів. Уперше на монографічномурівні досліджено явище тактики злочинної діяльності, форми і напрями її прояву. Показано, що формування та використання тактики злочинної діяльності є складним, багатоетапним процесом, що постійно розвивається та негативно впливає на розкриття і розслідування злочинів. Виділено основні складові тактики злочинної діяльності, які притаманні як способу скоєння злочину, так і протидії розслідуванню. Вимогам наукової новизни відповідають конкретні теоретичні положення і висновки, які є найбільш значущими:
– обґрунтування доцільності розгляду злочинної діяльності як одного з видів соціальної діяльності, враховуючи всі основні складові, тобтомотив, мету, засоби та способи досягнення цієї мети, послідовність дій, об єкт, суб єкт діяльності, сам процес праці, результат, не обмежуючись вивченням окремих актів злочинної поведінки. Звісно, злочинну діяльність необхідно вивчати як явище негативне, небажане, але об єктивно існуюче. Як і будь-яка діяльність, злочинний її різновид має послідовність розвитку, притаманні йому елементи професійності та організованості. Якщо у боротьбі зі злочинністю не враховувати ці аспекти і вивчати лише окремі злочини, розробляючи відповідно до них засоби протидії, то не можна вести мову про ефективну боротьбуіз сучасною злочинністю;
– визначення місця і ролі тактики злочинців у злочинній діяльності;
– формулювання криміналістичного поняття тактики злочинної діяльності, визначення її змісту та місця в криміналістиці;
– пропозиція щодо вивчення в межах криміналістики злочинної тактики, яке необхідне для розробки і озброєння практичних працівників ефективними контрприйомами протидії розкриттю та розслідуванню злочинів;
– обґрунтування необхідності розрізняти у слідчій тактиці власне тактичні прийоми та правила раціональної діяльності при проведенні слідчих і розшукових дій. Це потрібно для того, щоб відбувалася предметна розробка кожного з цих напрямів без їх змішування та підміни. Інакше люди, які отримують знання з цих питань, не будуть мати повною мірою знань і вмінь щодо власне тактичних аспектів діяльності слідчого;
– пропозиція щодо необхідності перегляду ставлення до допустимості тактичних прийомів слідства і розширення його тактичного арсеналу,а саме: перегляду відношення до таких засобів, як обман, спонуканнядо дій, дезінформація. Слідча тактика повинна, якщо не йти на крок попереду тактики злочинців, то хоча б рухатись слідом, не залишаючи останній шансу набагато вирватись вперед.
Теоретичне значення одержаних результатів. Реалізація теоретичної функції виходить з подвійної задачі: розвитку науки і створення теоретичних основ для прикладних розробок. Наукове визначення поняття злочинної діяльності та її тактики сприятиме різнобічному, повному розвитку науки криміналістики. Для цього необхідно вивчати не тільки діяльність з розкриття та розслідування злочинів, а й діяльність протидіючої сторони, а саме — злочинців. Створення теоретичного підґрунтя для розробок прикладного характеру повинно відповідати сучасному стану боротьби зі злочинністю, тому не можна обмежуватись рекомендаціями з розкриття окремих злочинів, необхідно розробляти програми для боротьби зі злочинною діяльністю в цілому. Щодо теоретичних розробок тактики слідчого, їх треба здійснювати з урахуванням тактичних кроків протидії злочинців. Для цього треба визнати факт існування цього негативного явища і ретельно його вивчити, щоб у подальшому ефективно боротися з ним.
Практичне значення одержаних результатів. Теоретичні основи та положення дисертації можуть бути використані: 1) для подальшого розвитку криміналістичної тактики; 2) для розробки конкретних тактичних рекомендацій з урахуванням тактики злочинців; 3) для вдосконалення тактичної підготовки майбутніх слідчих.
Особистий внесок здобувача. Сформульовано поняття тактики злочинної діяльності. Визначено її зміст та особливості. Розкрито значення дослідження злочинної тактики для підвищення рівня слідчої тактики.
Апробація результатів дисертації. Основні результати досліджень автора доповідались на засіданнях кафедри криміналістики Національноїакадемії внутрішніх справ України (1998–2002 рр.), на міжнародному спеціалізованому практичному семінарі “Розслідування вибухів на місці скоєння злочину” (Київ, 1999 р.), на міжнародній науково-практичній конференції “Теорія та практика криміналістичного забезпечення розкриття та розслідування злочинів у сучасних умовах”, присвяченій 80-річчю Національної академії внутрішніх справ України (Київ, 2001 р.).
Публікації. Основні положення дисертації викладено в п яти наукових статтях, із них три опубліковано у провідних фахових виданнях і дві статті у збірниках наукових праць.
Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається з вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатку. Загальний обсяг роботи 189 сторінок, з яких 180 — основного тексту, 9 — додатки. Список використаних джерел включає 177 найменувань.
|
