|
Актуальність теми дослідження в сучасний період визначається фактором переходу суспільства від адміністративно-командної до ринкової економіки, що в свою чергу призводить до зміни форми власності на матеріальні ресурси та механізму регулювання економіки. Реформування правового режиму відносин власності та зобов язальних відносин стало підставою виникнення спадкових правовідносин нового змісту, розвиток яких є основою для розробки загальнотеоретичної та законодавчої бази інституту спадкування.
Вибір теми дослідження зумовлюється зростаючою роллю права приватної власності громадян та порядку її спадкування в умовах становлення ринкової економіки, необхідністю реформування чинного законодавства з питань спадкування як складової частини цивільного законодавства, розробки правового механізму, який належним чином міг би захистити права та законні інтереси громадян, що практично неможливо здійснити без всебічного розгляду правової природи та особливостей спадкових правовідносин. Незважаючи на наявність цілої низки нормативних актів, що регулюють відносини спадкування, законодавство з цього питання і його теоретична база залишаються недостатніми для комплексного та ефективного регулювання зазначених відносин і потребують подальшого вдосконалення. Врахування цих обставин послужило підставою для вибору теми дисертаційного дослідження.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обрана тема дисертаційного дослідження виконана відповідно до бюджетної теми юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка № ДР0198UOO7725 “Удосконалення правового механізму реалізації та захисту прав та інтересів людини і громадянина в Україні”.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є всебічний комплексний науковий аналіз спадкових правовідносин, теоретичне обгрунтування положень та конструкцій спадкового права, правовий аналіз законодавства, що регулює спадкові відносини, а також розробка рекомендацій щодо вдосконалення механізму правового регулювання спадкових відносин, захисту прав і законних інтересів їх суб єктів. Відповідно до поставленої мети, дисертантом були поставлені наступні основні завдання:
- проаналізувати правову природу спадкового правовідношення;
- визначити місце спадкового правовідношення серед інших цивільно-правових відносин;
- виявити підстави виникнення спадкових правовідносин, особливості їх розвитку та припинення;
- визначити зміст спадкового правовідношення;
- проаналізувати поняття “спадкове майно” в умовах становлення ринкових відносин;
- розкрити специфіку суб єктного складу спадкового правовідношення;
- розробити пропозиції, спрямовані на вдосконалення чинного спадкового законодавства, окреслити перспективи та основні напрямки його розвитку.
Об єктом дослідження є відносини, що складаються в сфері спадкування в умовах розвитку ринкової економіки. Аналізуються поняття і правова природа спадкового правовідношення, його місце серед інших цивільно-правових відносин, динаміка, особливості змісту, об єктів та суб єктного складу спадкового правовідношення.
Предмет дослідження складає система нормативних актів, які регулюють відносини спадкового наступництва, судова та нотаріальна практика їх застосування, літературні джерела. Методологічна, теоретична та емпірична основи дослідження
Методологія дослідження грунтується на застосуванні сучасних методів пізнання, які використовуються суспільними науками, В процесі проведення дослідження дисертантом застосовувалися методи системного аналізу, історичний, порівняльний, логіко-юридичний, соціологічний.
При дослідженні поставленої проблеми дисертант спирається на поняття і категорії, розроблені наукою загальної теорії права: правовідносин, суб єктивного права та юридичного обов язку, правосуб єктності, юридичного факту. В роботі використовуються досягнення галузевих правових наук, зокрема, сімейного права, цивільного процесуального права. Теоретичною основою для висновків, сформульованих у дисертації, становлять праці вітчизняних і зарубіжних вчених-правознавців дореволюційного, радянського і сучасного періодів: М.М. Агаркова, Ч.Н. Азімова, С.С. Алексєєва, Б.С. Антімонова, С.М. Братуся, М.Ю. Барщевського, В.В. Васильченка, Г.Ф. Гітцига, М.В. Гордона, К.О. Граве, В.П. Грибанова, В. Демченка, О.В. Дзери, В.К. Дронікова, Е.Б. Ейдінової, Ю.О. Заіки, О.С. Іоффе, О.О. Красавчикова, Н.С. Кузнєцової, П.С. Нікитюка, І.Б. Новицького, С.Г. Пасічник, І.С. Перетерського, Л.К. Радзієвської, З.В. Ромовської, В.І. Серебровського, Ю.К. Толстого, С.Я. Фурси, Є.І. Фурси, Р.О. Халфіної, Є.О. Харитонова, Б.Б. Черепахіна, В.Ю. Чуйкової, Я.М. Шевченко, Л.В. Шевчук та ін.
В дисертації використані праці державних і політичних діячів, істориків, філософів. Нормативною базою дисертації є чинне цивільне законодавство. Емпіричною базою дисертації стали узагальнення судової практики, матеріали конкретних судових справ, а також досвід дисертанта, набутий у процесі здійснення педагогічної та консультативної діяльності.
Наукова новизна одержаних результатів. Проблемам спадкування завжди приділялася певна увага в юридичній літературі. Але зазначені проблеми досліджувалися вченими-юристами здебільшого в період панування адміністративно-командної економіки, де основні акценти були зміщені на похідний характер права власності громадян від суспільної соціалістичної власності, що потягло за собою зведення об єктів права власності громадянина до речей суто споживчого, особистого призначення. А це, в свою чергу, зумовило зосередження уваги дослідників переважно на розгляді обмеженого кола питань і не могло не відбитися на ступені ретельності дослідження проблем спадкового права, детальності регулювання його основних положень.
За останній період вітчизняна цивілістика поповнилася дослідженнями окремих питань інституту спадкування, зокрема, кандидатськими дисертаціями В. В. Васильченка “Рецепція римського спадкового права в сучасному спадковому праві України” (1997 р.), В. Ю. Чуйкової “Правові питання спадкування за заповітом” (1999р.), Л. В. Шевчук “Заповіт як підстава виникнення правонаступництва в цивільному праві України” (2001 р.), навчальним посібником Ю. О. Заіки та В. М. Співака “Право власності. Спадкове право” (2000 р.). Питання спадкового права також були предметом дослідження у статтях, тезах та повідомленнях наукових конференцій.
Разом з тим в Україні до цього часу немає жодної фундаментальної роботи, присвяченої всебічному дослідженню спадкового правовідношення, що є надзвичайно важливим для вироблення загальної теорії спадкового права і обгрунтування практики його застосування. Необхідність комплексних розробок з проблем спадкування набуває особливої актуальності в умовах реформування цивільного законодавства, створення нового Цивільного кодексу України.
Новизна дослідження полягає в наступних основних положеннях, які виносяться на захист:
1. Спадкове правовідношення – це цивільно-правове відношення, яке виникає на підставі норм підгалузі спадкового права, в силу смерті фізичної особи (спадкодавця) та, як правило, волевиявлення його учасників, яким між останніми встановлюється комплекс прав та обов язків з приводу універсального та сингулярного спадкового наступництва в тих майнових та особистих немайнових правах та обов язках, які не припиняються зі смертю спадкодавця. 2. Обгрунтовується положення про недоцільність збереження у новому законодавстві особливого правового режиму спадкування права на вклад і про необхідність включення цього права до складу спадщини в усіх випадках. За чинним ЦК України норми спадкового права розповсюджуються на випадки посмертного переходу вкладів тільки у випадку відсутності заповіту або спеціального розпорядження вкладника кредитній установі на випадок його смерті, у разі наявності заповіту або розпорядження щодо вкладу, право на вклад у спадщину не входить. З цього випливає, що вклад може бути виданий набувачеві в будь-який час після смерті вкладника, для одержання цього вкладу на вимагається наявність свідоцтва про право на спадщину, з вартості вкладу не вираховується обов язкова частка і не можуть бути задоволені претензії кредиторів померлого вкладника. Особливий правовий режим спадкування вкладів призводить до суттєвого порушення інтересів як кредиторів спадкодавця, так і членів його сім ї, які внаслідок непрацездатності або неповноліття мають право на обов язкову частку у спадщині.
3. На підставі детального дослідження правової природи інституту розпорядження вкладника кредитній установі про посмертну видачу вкладу робиться висновок про те, що останнє являє собою односторонню угоду про дарування на випадок смерті, укладену під відкладальною умовою.
4. Існування правила обмеження відповідальності по боргах спадкодавця вартістю спадкового активу пояснюється спрямованістю норм спадкового права на переважне задоволення інтересів спадкоємця.
5. Обгрунтовується висновок про визнання сингулярного наступництва поряд з універсальним формою спадкування і включення його до предмета регулювання спадкового права.
Сингулярне наступництво є тісно пов язаним з універсальним, оскільки завжди існує у поєднанні з останнім. Це виявляється в тому, що в тексті заповіту легат виступає лише одним з сукупності заповідальних розпоряджень і, як правило, тільки він з цих розпоряджень носить сингулярний характер. 6. Вперше визначаються ознаки сингулярного правонаступництва в спадковому праві: а) сингулярне наступництво не може існувати окремо від універсального, оскільки воно виникає лише після реалізації універсальним наступником (спадкоємцем) волі, спрямованої на прийняття спадщини; б) сингулярне правонаступництво є опосередкованим, адже окреме право зі складу спадщини переходить до уповноважених осіб не від спадкодавця безпосередньо, а від спадкоємця; в) на відміну від універсального, сингулярне наступництво можливо тільки за однією підставою – заповітом, оскільки його виникнення зумовлюється наявністю в заповіті особливих розпоряджень спадкодавця; г) предметом сингулярного наступництва є окреме право, декілька прав, або сукупність прав та обов язків, причому зміст цих прав та обов язків є завжди чітко визначеним наперед; д) як правило, ним встановлюються нові, не існуючі відносно сингулярного наступника за життя спадкодавця, відносини; сингулярне наступництво має властивість збереження деяких особистих немайнових відносин померлого (право користування житловим приміщенням, аліментні зобов язання тощо); е) у відношенні сингулярного наступника розповсюджуються не усі, а лише деякі інститути, притаманні універсальному наступництву.
7. Своєрідність спадкування державою виморочного майна виявляється у тому, що таке наступництво можливо лише за однією підставою – за законом. Іншою істотною ознакою вказаного переходу є незалежність його від волі держави-спадкоємиці: на відміну від інших спадково-правових відносин, держава не вправі усунути даний спадковий перехід, відмовившись від прийняття виморочного майна. 8. Робиться висновок про те, що завершальне місце спадкового права в системі цивільного права цілком відповідає його правовій природі.
9. Підставою виникнення спадкового правовідношення завжди виступає сукупність юридичних фактів – юридичний склад, обов язковим елементом якого є факт смерті спадкодавця, а також наявність певного ступеню спорідненості зі спадкодавцем, перебування на його утриманні протягом встановленого законодавством строку або входження до числа осіб, які мають право на обов язкову частку (при спадкуванні за законом); складання заповіту на користь певних осіб (при спадкуванні за заповітом).
10. Обгрунтовується доцільність закріплення правила про те, часом відкриття спадщини є не день, а момент смерті спадкодавця.
11. Стверджується про необхідність більш ефективного захисту прав громадянина, оголошеного померлим у судовому порядку, шляхом надання йому внаслідок його явки у разі неможливості повернення майна в натурі права пред являти вимоги до недобросовісних набувачів про відшкодування вартості цього майна, а за неможливості – права витребувати грошові суми та інше майно, виручені від продажу, іншої оплатної реалізації спадщини усіма спадкоємцями.
12. Робиться висновок про необхідність збереження в новому Цивільному кодексі інституту вступу спадкоємця в управління або володіння спадковим майном як способу прийняття спадщини.
13. Формулюється теза про наявність двох основних етапів у розвитку спадкового правовідношення – відкриття спадщини та прийняття її, в залежності від кожного з яких відбувається зміна характеру спадкового правовідношення, його змісту та суб єктного складу.
14. Обгрунтовується положення про те, що перехід у спадщину будівлі або споруди можливий лише із одночасним успадкуванням земельної ділянки, яка функціонально забезпечує даний об єкт, або із одночасним переходом права користування (оренди) цією ділянкою або відповідною її частиною. Факт успадкування земельної ділянки не тягне за собою виникнення права спадкоємця на будівлі і споруди, які знаходяться на цій ділянці, якщо інше не передбачено заповітом.
15. Зазначається, що після смерті засновника приватного підприємства об єктом спадкового наступництва виступають корпоративні права, які належали засновникові приватного підприємства.
16. Обгрунтовується висновок про недоцільність істотного розширення кола спадкоємців за законом і необхідність його обмеження родичами спадкодавця четвертого ступеня спорідненості.
На захист виносяться також пропозиції, що випливають з вищезазначених положень, спрямовані на вдосконалення цивільно-правового регулювання спадкових правовідносин.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що теоретичні висновки дисертанта та зроблені на їх основі практичні пропозиції можуть бути використані при підготовці нового Цивільного кодексу України, а також з метою вдосконалення Законів України “Про приватизацію державного житлового фонду”, “Про господарські товариства”, “Про авторське право і суміжні права” тощо. Значення одержаних результатів полягає в тому, що найважливіші положення дисертаційного дослідження можуть бути застосовані у процесі викладання навчальних курсів “Цивільне право” (Особлива частина) та “Спадкове право” у вищих навчальних закладах.
Окремі положення дисертації можуть бути використані як практичні рекомендації при судовому розгляді справ цієї категорії з метою правильного застосування норм матеріального права, для узагальнень судової практики зі спадкових справ.
Практична значимість роботи полягає також в тому, що одержані в результаті дослідження положення дисертації мають дискусійний характер і можуть слугувати основою подальшого наукового дослідження проблем спадкування.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною завершеною науковою роботою, першим в Україні спеціальним дослідженням спадкового правовідношення. Сформульовані в дисертації теоретичні положення, висновки, пропозиції базуються на особистих дослідженнях, аналізі та критичному осмисленні наукових та нормативно-правових джерел, узагальненні практики застосування законодавства України про спадкування.
Апробація наукових результатів дисертації. Основні положення і висновки дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри цивільного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, на науково-практичній конференції “Проблеми і перспективи розвитку та реалізації законодавства України” (Київ, 19 квітня 2001 року), на науково-практичному семінарі аспірантів юридичного факультету (16 травня 2001 року).
Результати дослідження використані автором у навчальному процесі під час читання лекцій та проведення практичних занять з курсів “Цивільне право. Особлива частина” та “Спадкове право” на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка та у Фінансово-правовому коледжі Київського національного університету імені Тараса Шевченка (м. Київ).
Публікації. Основні результати дисертації опубліковані в чотирьох статтях у наукових фахових виданнях.
Структура дисертації обумовлена метою та характером дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, що містять сім підрозділів, висновків і списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації – 229 сторінок, список використаних джерел – 22 сторінки і містить 242 найменування.
| 
