|
Актуальність теми. Визначним досягненням суспільного розвитку, що характеризує його особливості на порозі ХХІ ст., є вироблення основних стандартів принципу рівності, визнання того, що всі люди мають бути рівними між собою незалежно від будь-яких ознак, і тому в усіх сферах життя повинні застосовуватися однакові виміри до людей. Гуманістичний пафос рівності означає, що жоден при однакових умовах не має ніяких привілеїв і не зазнає обмежень своїх прав. Такий підхід до визначення статусу особи в суспільстві сприяє всебічному розвитку людини, реалізації її особистісних якостей, дозволяє діяти вільно і в той же час зобов язує дбати про інтереси інших, у всякому разі, не порушувати їх прав і свобод.
Одним із проявів принципу рівності є рівність прав чоловіків і жінок, тобто однаковий підхід незалежно від статі, що отримав назву принципу гендерної рівності. Гендерна рівність увійшла в каталог всеохоплюючого принципу рівності людей і є його невід ємним складником, основною засадою демократичної, правової розбудови суспільства. Зрозуміло, що проблеми рівності у будь-якій сфері не можуть розглядатися за межами права. Більше того, саме право все частіше розуміється як рівна міра свободи всіх і кожного, у тому числі чоловіка і жінки. Безперечно, право мусить враховувати біологічні особливості статі, але одним із його завдань є забезпечення однакових можливостей, вирівнювання людей нерівних за природними ознаками. Конструкція гендерної рівності має розкриватися насамперед через категорію прав людини як універсального стандарту рівності. Права людини відбивають загальний і безумовний стандарт, єдиний для обох статей. Це досягнення цивілізації й культури суспільства знаходить свій прояв у міжнародних, конституційних та інших законодавчих нормативах, що закріплюють рівність політичних, громадянських, соціальних, економічних і культурних прав і свобод жінки й чоловіка. Україна, яка проголосила стратегію європейського вибору, знаходиться сьогодні на етапі започаткування гендерних досліджень у праві, активного прийняття законодавчих актів, які регулюють різні види суспільних відносин щодо запровадження стандартів рівності прав і свобод жінки й чоловіка. Керуючись основними положеннями Конституції, враховуючи необхідність обрання демократичних пріоритетів щодо покращання становища жінок у суспільстві, забезпечення рівних можливостей участі жінок і чоловіків у політичному, економічному, культурному й соціальному житті, Верховна Рада України визначила Основи державної політики України у сфері прав людини, прийняла Декларацію про загальні основи державної політики України стосовно жінок і Концепцію державної сімейної політики, а уряд України затвердив Постанову “Про Національний план щодо поліпшення становища жінок та сприяння впровадженню гендерної рівності у суспільстві на 2001-2005 роки”. Усе вищенаведене зумовило вибір теми й необхідність ґрунтовного дослідження проблем гендерної рівності, аналізу розвитку цього принципу в законодавстві України.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Робота виконана як завершене монографічне дослідження “Гендерна рівність у праві України” в рамках планової теми Інституту вивчення проблем злочинності Академії правових наук України “Соціальні та правові проблеми становища жінок в Україні”, затвердженої вченою радою інституту 14 лютого 2001 р.(протокол № 2) на виконання доручення Першого віце-прем єр-міністра України від 24 вересня 2000 р.
Об єктом дослідження є сутність та особливості гендерного підходу до правового регулювання, правові засади рівності жінок й чоловіків, подолання дискримінації за ознакою статі.
Предметом дослідження є врегульовані нормами права суспільні відносини, що складаються у процесі реалізації принципу гендерної рівності.
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на основі аналізу норм міжнародного права та чинного законодавства України визначити сутність і поняття гендерної рівності, розглянути проблему дискримінації прав жінок та шляхи її переборення, вивчити розвиток принципу рівності прав і можливостей чоловіків і жінок у законодавстві України, а також виробити пропозиції та рекомендації щодо впровадження принципу гендерної рівності у правову систему України.
Відповідно для досягнення поставленої мети визначені основні завдання дисертаційного дослідження:
- вивчити соціально-культурні передумови становлення гендерної рівності;
- встановити сутність і зміст поняття гендерної рівності;
- проаналізувати проблему дискримінації прав жінок, фактори, що впливають на неї;
- визначити шляхи переборення такої дискримінації;
- вивчити міжнародно-правовий досвід та законодавство зарубіжних країн, що стосується закріплення принципу гендерної рівності та механізму його впровадження; проаналізувати чинне законодавство України щодо розвитку в ньому принципу гендерної рівності та існування норм дискримінаційного характеру;
- показати юридичні механізми та засоби впровадження принципу гендерної рівності у правову систему України.
Обўєктом дослідження є сутність принципу гендерної рівності та дискримінації.
Предметом дослідження є врегульовані нормами права суспільні відносини, що складаються в процесі реалізації принципу гендерної рівності.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є сукупність методів і прийомів наукового пізнання. Для аналізу сутності гендерної рівності використовувалися засоби правової антропології, метод єдності логічного та історичного, методи аналізу та синтезу; за допомогою історико-правового методу досліджувались передумови становлення принципу рівності статей. Як загальнонауковий метод використовувався системний підхід, який дозволив проаналізувати розвиток принципу гендерної рівності у законодавстві України, а також визначити проблемні питання дискримінації жінок. За допомогою логіко-семантичного методу поглиблено понятійний апарат. Порівняльно-правовий метод був застосований при дослідженні принципу гендерної рівності у законодавстві зарубіжних країн і міжнародному праві. Застосування методів абстрагування, аналізу та синтезу дозволило визначити юридичні механізми та засоби впровадження принципу гендерної рівності у правову систему України.
Теоретична основа дисертаційного дослідження ґрунтується на працях і висновках науковців широкого кола гендерних досліджень, що отримали всебічний розвиток у зарубіжній соціології і правовій науці, теорії та історії держави і права, історії політичних і правових вчень, конституційного права, політології. Теоретичне обґрунтування наукової роботи базується також на літературних джерелах з філософії права та теорії держави і права, працях зарубіжних та вітчизняних науковців: Т. Гоббса, Дж. Локка, С.С. Алексєєва, А.П. Зайця, М.І. Козюбри, А.М.Колодія, В.В. Копєйчикова, О.А.Лукашової, В.С. Нерсесянца, О.В.Петришина, І.М.Погрібного, П.М.Рабіновича, О.Ф.Скакун, В.Я.Тація, Ю.М.Тодики, М.В. Цвіка. та ін. Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні комплексним монографічним дослідженням теоретичних проблем рівності прав і можливостей чоловіків і жінок, її сутності, передумов, змісту; аналізу такого явища як дискримінація щодо жінок; розвитку принципу гендерної рівності у законодавстві України.
- уперше на науковому рівні вивчено сутність принципу гендерної рівності, а також його складників;
- проаналізовано передумови становлення зазначеного принципу;
- уперше в юридичній літературі зроблено порівняльний аналіз міжнародно-правових норм й законодавства зарубіжних країн, яке містить принцип гендерної рівності;
- на науковому рівні обґрунтовано, що складниками принципу гендерної рівності є рівні права жінки й чоловіка, їх рівні свободи й обов язки з врахуванням особливостей (фізіологічних, психологічних та ін.) статей у правовому регулюванні, аргументовано систему засобів гарантування рівності статей в державі;
- розглянуто сутність дискримінації жінок та шляхи її переборення; уперше в юридичній науці всебічно досліджено розвиток принципу гендерної рівності в національному законодавстві;
- показано місце гендерної рівності в системі принципів права України та їх взаємозв язок;
- визначено юридичні механізми й засоби впровадження принципу гендерної рівності у правову систему України.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони становлять як науково-теоретичний, так і практичний інтерес:
- у науково-дослідній сфері – положення та висновки дисертації можуть бути основою для подальшої розробки проблем гендерної рівності та дискримінації жінок, вони поглиблюють теоретичні знання про принципи права, сутність рівних прав і можливостей жінок і чоловіків;
- у правотворчості – в результаті дослідження сформульовано ряд пропозицій щодо внесення змін і доповнень до чинного законодавства, що забезпечує рівність прав статей, а також обґрунтована необхідність проведення з цією метою гендерної експертизи законодавства;
- у правозастосовчій діяльності використання одержаних результатів дозволить покращити практичну діяльність щодо забезпечення та захисту прав жінок, впровадження та застосування принципу гендерної рівності у діяльності органів виконавчої влади, суду, адвокатури тощо;
- у навчальному процесі – матеріали дисертації можуть бути використані під час проведення занять з теорії держави і права, при вивченні тем “Принципи права”, “Правовий статус людини і громадянина”, а також тих, що повўязані із принципом рівності.
Апробація результатів дисертації відбувалася шляхом оприлюднення її концептуальних положень на 11 міжнародних та 15 національних конференціях і семінарах, у тому числі на Спеціальній сесії ООН “Жінки та порозі ХХІ століття”, де дисертантка працювала як експерт урядової делегації з питань гендерного аналізу законодавства (червень, 2000 р, Нью-Йорк, США); у виступі “Проблеми вдосконалення правового становища жінок в Україні як втілення ідеї гендерної рівності” в комітеті Підготовчої сесії ООН до Спеціальної сесії ООН “Жінки на порозі ХХІ століття” (березень, 2000 р., Нью-Йорк, США); у науковій доповіді “Проблеми попередження насильства в сім ї та його правове регулювання в законодавстві України” на Регіональній Підготовчій конференція до Спеціальної сесії ООН “Жінки на порозі ХХІ століття” 19-21 жовтня 1999 року, Женева, Швейцарія); у доповіді “Питання імплементації міжнародних стандартів щодо гендерної рівності в законодавство України” на ІІ Всесвітньому форумі за демократію 10-12 листопада 2000 року., Сан Паоло, Бразилія). Пошукачка взяла участь у підготовці першої альтернативної доповіді по виконанню Україною Конвенції з ліквідації всіх форм дискримінації щодо жінок, яка була подана Комітету ООН у травні 2002 р. для розгляду на 27 Сесії Комітету.
Висновки й рекомендації дисертаційного дослідження були запроваджені:
1. У Законі України “Про попередження насильства в сім ї”, тимчасовий творчий колектив з розробки якого дисертантка очолювала. Цей закон став першим законодавчим актом із цих питань на терені держав СНД та Східної Європи;
2. У постанові “Про національну програму дій щодо поліпшення становища жінок та сприяння впровадженню гендерної рівності в суспільстві на 2001-2005 роки, затвердженій Кабінетом Міністрів України 6 травня 2001р., в розробці якої авторка брала участь як експерт з гендерних питань урядової делегації України у роботі Спеціальної сесії ООН “Жінки у 2000р.: рівність між чоловіками і жінками, розвиток та мир у 21 столітті”; У пропозиціях стосовно введення квотування представництва жінок у виборчих списках політичних партій до Закону про вибори народних депутатів 1998 р., у розробці яких дисертантка приймала участь разом із фахівцями Академії правових наук України, Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого; У пропозиціях щодо формування творчого колективу з метою проведення гендерного аналізу законодавства України разом з Міністерством юстиції України (2001р.) й опрацювання методики проведення такого аналізу.
Публікації. Основні положення та результати дисертації опубліковані в 12 статтях, 3 з яких – фахові юридичні, а також в тезах доповідей на науково-практичних конференціях.
Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, двох розділів, які обўєднують шість підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 162 сторінок. Список використаних літературних та нормативно-правових джерел складається із 210 найменувань.
| 
