|
Актуальність теми дослідження. На сучасному етапі становлення та розвитку Української незалежної держави відбуваються великі процеси перетворень суспільно-економічних і полі-тичних відносин. Розвиток цих відносин проходить у складних умовах, які, наряду з іншими, характеризуються високим рівнем злочинності, у тому числі її організованих форм, криміналі-зацією економіки та інших сфер життєдіяльності суспільства.
Бурхливий розвиток науки у минулому столітті та на рубежі нинішнього тисячоліття слу-жить основою науково-технічного прогресу, виникнення нових знань у різних галузях, широке і ефективне використання яких при розслідуванні допомагає розширити сферу застосування нау-кових методів і технічних засобів при доказуванні у кримінальному судочинстві.
Залучення нових даних природничих і технічних наук при розслідуванні сприяє ефектив-нішій діяльності слідчого апарату, достовірності кримінально-процесуального пізнання події (або її відсутності) злочину, зміцненню законності та правопорядку у державі.
Таким чином, корінні зміни, що сталися та відбуваються у формуванні нових суспільних відносин у державі, вимагають і нових форм їх закріплення у праві.
Конституція України стала основою для розвитку нового етапу розбудови правової систе-ми нашої держави. З 1 вересня 2001 року набув чинності новий Кримінальний кодекс України. Ці та інші законодавчі акти заклали підвалини для реформування кримінально-процесуального законодавства у відповідності до реалій сьогодення, у тому числі у питаннях, що стосуються порядку та форм застосування спеціальних знань.
Актуальність теми дослідження полягає також у тому, що, як свідчить аналіз слідчої та судової практики, недостатнє використання досягнень науково-технічного прогресу, а також новітніх наукових технологій у досудовому слідстві зумовлене відсутністю усталеного поня-тійно-категоріального апарату, чіткого й одностайного визначення правознавцями понять “пі-знання”, “доказування”, “дослідження”, “спеціаліст”, “спеціальні знання” та їх співвідношення, а також суб єктів, меж і форм застосування спеціальних знань та науково-технічних засобів. Питання взаємовідносин слідчого та осіб, які володіють спеціальними знаннями, збору та пере-дачі їм для дослідження об єктів і участь у цьому процесі слідчого ще мало досліджені, а таке питання, як залучення іноземних спеціалістів взагалі не досліджувалось. Монографічні та дисе-ртаційні дослідження в Україні з питань комплексного вивчення застосування спеціальних знань саме на досудовому слідстві в їх гносеологічному, проблемному та процесуальному аспе-ктах, взагалі відсутні.
Отже, аналіз законодавства, літературних джерел, слідчої та судової практики дозволяє автору зробити висновок про актуальність вибраної теми дослідження.
Теоретичним підгрунтям дисертаційного дослідження стали роботи: українських вчених та практиків, зокрема І. Волкової, В. Гончаренка, М. Гродзинського, Ю. Грошевого, А. Денисюка, А. Дубинського, Б. Коврижних, Н. Клименко, В. Коновалової, П. Копніна, М. Костицького, В. Лисиченка, В. Маляренка, Г. Матусовського, М. Міхеєнка, В. Молдована, Г. Надгорного, В. Нора, М. Панова, М. Салтєвського, М. Сегая, З. Смітієнко, З. Соколовського, В. Тертишника, В. Циркаля, Т. Шаркової, В. Шибіка; зарубіжних фахівців В. Арсеньєва, В. Берхема, Р. Бєлкіна, А. Вінберга, Р. Гаузера, Г. Грамовича, А. Дулова, О. Ейсмана, Є. Зуєва, Ю. Калінкіна, П. Лупінської, В. Махова, Е. Мельникової, Ю. Орлова, І. Петрухіна, О. Ратінова, Г. Садихова, М. Сєліванова, І. Сорокотягіна, М. Строговича, Ю. Торвальда, М. Чельцова, В. Штоффа, О. Штромаса та багатьох інших, які присвятили свої праці питанням методології наукового пізнання, доказування та використання спеціальних знань у кримінальному судочин-стві.
Зв язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з Планом науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт Національної академії внутрішніх справ України на 2002 рік.
Особливий науковий зв язок – з Концепцією розвитку законодавства України на 1997–2005 роки, розробленою авторським колективом Інституту законодавства Верховної Ради Укра-їни.
Мета і задачі дослідження. В якості головних напрямків наукового аналізу дисертант ви-значив: а) подальший розвиток теорії інституту спеціальних знань в межах сучасних методоло-гічних підходів на основі вітчизняних та зарубіжних концепцій його розвитку, слідчої і судової практики, а також власних емпіричних досліджень визначеного об єкта та досвіду їх застосу-вання під час розслідування злочинів; б) розробку теоретичних і практичних рекомендацій, правових і організаційних питань широкого використання спеціальних знань на сучасному ета-пі розвитку науково-технічного прогресу; в) обгрунтування пропозицій щодо удосконалення правової регламентації використання спеціальних знань у досудовому слідстві.
Дисертаційне дослідження має теоретично-прикладний характер і відповідно до поставле-ної мети спрямоване на вирішення таких завдань:
– визначити методологічні і методичні способи дослідження спеціальних знань та їх вико-ристання у досудовому слідстві;
– розкрити загальну характеристику суті, значення і видів наукових знань та уточнити по-няття “спеціальні знання” і “спеціаліст”;
– визначити поняття, суть і співвідношення пізнання і доказування у кримінальному про-цесі, місце і роль спеціальних знань у цих видах діяльності;
– висвітлити історичні аспекти використання інституту спеціальних знань у кримінально-му судочинстві нашої держави та зарубіжних країн;
– встановити детермінуючий вплив певних етапів суспільного розвитку та наукових тео-рій на викривлення суті, змісту, правового регулювання і форм реалізації спеціальних знань у кримінальному процесі;
– окреслити теоретичні та правові засади використання спеціальних знань та проблеми, що створюють перешкоди більш широкому використанню слідчим досягнень науково-технічного прогресу під час розслідування кримінальних справ;
– дати класифікацію суб єктів застосування спеціальних знань і форм реалізації цих знань обізнаними особами;
– з ясувати суть і значення підстав для використання спеціальних знань слідчим, спеціалі-стом або експертом;
– на основі наукового аналізу теоретичного і емпіричного матеріалу отримати нові знання про об єкт дослідження та довести необхідність їх вираження у правовій науці та кримінально-процесуальному законодавстві.
Виходячи із того, що у межах цього дослідження немає можливості викласти всі проблем-ні питання, що виникають нині при застосуванні спеціальних знань у досудовому слідстві, здо-бувач акцентує увагу лише на тих проблемах, які є найбільш значимі для теоретичного обгрун-тування нових підходів до визначення поняття, місця і ролі спеціальних знань, процесуального врегулювання і їх практичного застосування у досудовому слідстві. Ширше деякі питання за-стосування спеціальних знань при доказуванні на досудовому слідстві автор виклав у періодич-них юридичних виданнях.
Об єктом дослідження стали спеціальні знання, що використовуються у досудовому слідс-тві, їх суть, значення, форми реалізації, проблеми процесуального регулювання та застосування.
Предметом дослідження є:
а) чинне кримінально-процесуальне законодавство та інститути кримінально-процесуального права України і зарубіжних країн;
б) статистичні дані та матеріали слідчої і судової практики;
в) матеріали за результатами практичної діяльності автора у слідчому апараті органів вну-трішніх справ України;
г) кримінально-процесуальні відносини, що виникають між слідчим та іншими учасника-ми кримінального процесу при застосуванні спеціальних знань.
Методи дослідження. При вирішенні поставлених завдань автором використовувалась су-купність різних методів, однак основним був діалектичний метод пізнання соціально-правових явищ. Також широко використовувався логіко-семантичний метод для вивчення та поглиблення понятійного апарату “спеціальні знання”, “спеціаліст” тощо. Історико-правовий метод застосо-вано при розгляді еволюції інституту спеціальних знань та нормативно-правової бази їх засто-сування у досудовому слідстві. Завдяки порівняльно-правовому методу визначено рівень роз-винутості кримінально-процесуального законодавства, що регулює відносини у сфері викорис-тання спеціальних знань та накреслено шляхи його удосконалення. У роботі використані систе-мний, статистичний та інші методи.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що автором вперше:
- зроблено спробу комплексно дослідити питання історії виникнення, розвитку спеціаль-них знань, кримінально-процесуального пізнання, доказування їх суті, значення, місця і ролі у розслідуванні кримінальних справ слідчим. З цією метою на рівні монографічного дослідження проведені всебічне і поглиблене вивчення й аналіз великого обсягу теоретичного й емпіричного матеріалу на різних етапах розвитку кримінального судочинства, причин виникнення та існу-вання проблем, що гальмують широке і ефективне застосування здобутків науково-технічного прогресу при пізнанні й доказуванні у досудовому слідстві;
- одержані науково-практичні результати з числа положень, висновків та практичних про-позицій є новими з точки зору термінологічного визначення поняття, суті, форми і правових ос-нов використання спеціальних знань та способів вирішення проблемних питань їх застосування у практичній діяльності при розслідуванні кримінальних справ слідчим;
- в теорії української правової науки зроблено поглиблений аналіз співвідношення кримі-нально-процесуального пізнання та наукового пізнання в інших галузях діяльності;
- обгрунтовані теоретичні положення про те, що для забезпечення правильної організації й об єктивності пізнання обставин події злочину на досудовому слідстві слідчий повинен доско-нало володіти спеціальними знаннями наукової методології пізнання суспільних явищ даної ка-тегорії. У зв язку з цим внесено пропозицію щодо включення в навчальний процес підготовки слідчих відповідного предмету вивчення – наукової методології кримінально-процесуального пізнання;
- зроблено спробу диференціації випадків, коли слідчий може сам застосовувати спеціаль-ні знання, а коли залучати спеціаліста або призначати експертизу;
- запропоновано встановити однаковий порядок призначення експертизи як окремим екс-пертам, так і експертам відповідних установ;
- обгрунтовано необхідність письмового рішення слідчого про виклик і залучення спеціа-лістів;
- запропоновано встановити процесуальні строки ознайомлення обвинуваченого (підо-зрюваного) з постановою про призначення експертизи та матеріалами експертизи, а також про-ведення експертизи, стаціонарного дослідження або спостереження за обвинуваченим в умовах медичного закладу;
- висловлено думку щодо законодавчого закріплення процесу проведення медичної та психіатричної експертизи обвинуваченого комісією експертів;
- обгрунтовано недоцільність розширення випадків (крім вказаних у КПК) обов язкового призначення експертизи;
- запропоновано авторське розширене роз яснення п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 року № 8 відносно ч. VІ ст. 75 КПК про підстави виникнення сумніву щодо правильності висновку експерта, які можуть слугувати причиною призначення слідчим повторної експертизи;
- висунуто пропозицію про те, що за результатами експертизи повинен складатися акт експертного дослідження, оскільки висновок (ст. 200 КПК) не відображає суті проведеної робо-ти;
- обгрунтовано і дано нормативне визначення залучення на досудовому слідстві іноземних експертів;
- введено у науковий обіг поняття “кримінально-процесуальне пізнання” та “попередня експертиза”;
- введено у науковий обіг і проаналізовано велику кількість спеціальної літератури вітчиз-няних і зарубіжних авторів за великий період часу на порозі реформування українського кримі-нально-процесуального законодавства з метою вивчення різноманітних думок вчених про про-блеми застосування спеціальних знань, що дало змогу автору на базі вивчення емпіричного ма-теріалу і власного досвіду виробити раціональні пропозиції щодо удосконалення теорії, практи-ки і законодавства з цих питань. Це послужить також етапною базою для подальшої праці над вивченням та удосконаленням теорії і практики застосування спеціальних знань.
Дисертантом розвинуто та обгрунтовано:
- теорію процесу виникнення і розвитку наукових знань та запропоновано нову авторську концепцію визначення поняття спеціальних знань, у першу чергу, тих, що застосовуються у кримінальному судочинстві;
- нове визначення поняття суті і змісту використання пізнання, доказування, дослідження, спеціальних знань, спеціаліста, експерта, їх ролі, місця і значення у досудовому слідстві;
- авторську концепцію структури спеціальних знань, суб єктів, об єктів, способів і форм реалізації суб єктами спеціальних знань;
- своє бачення розмежування компетенції суб єктів у застосуванні спеціальних знань і на-уково-технічних засобів у досудовому слідстві;
- детальну характеристику дій ревізорів, педагогів, перекладачів і лікарів у проведені слі-дчих дій, що дозволило зробити категоричний висновок про те, що вони є у справі процесуаль-ними спеціалістами;
- авторську думку про те, що прокурор-криміналіст у досудовому слідстві виступає як спеціаліст;
- удосконалений процесуальний порядок і правила залучення у досудовому слідстві осіб, які володіють спеціальними знаннями;
- авторське визначення поняття суб єктів та об єктів експертного дослідження на досудо-вому слідстві.
Здобувачем розвинуто і розширено теорії про:
- необхідність визначення права слідчого брати активну участь у проведенні експертизи і керівництва ходом її проведення;
- методику складання постанови про призначення експертизи та акта експертного дослі-дження;
- допустимість і значимість ймовірного висновку експерта;
- примусовий відбір зразків для експертного дослідження в обвинуваченого, підозрювано-го, потерпілого і свідка.
Основні положення дисертації, що виносяться на захист:
1. Удосконалене визначення наукових знань як системи глибокого пізнання процесів та явищ об єктивної дійсності, їх зв язків, що за допомогою понять, суджень і теорії розкриває за-кони розвитку природи і суспільства.
2. Пізнання, яке здійснюється у кримінальному процесі із застосуванням наукових знань, являє собою процес загальних закономірностей і особливостей його як науково-філософського визначення.
3. Ширше розвинуту теорію про інтуїцію як одну із форм знань, що відображають дійс-ність, висновок якої грунтується, головним чином, на здогадці та неусвідомлених процесах ми-слення. Це явище має місце при пізнанні події злочину, але потребує доказування.
4. Процес розслідування у кримінальній справі є одним із видів науково-практичного пі-знання, що регулюється правовими нормами та здійснюється спеціальним суб єктом за прави-лами наукової методології. Тому його слід називати кримінально-процесуальним пізнанням.
5. Пізнання у кримінальній справі є багатоплановим процесом здобуття у ході розсліду-вання достовірних (доказаних) істинних знань про обставини учинення злочину, винних у цьо-му діянні (або відсутності у діяннях певних осіб складу злочину чи самого факту його учинен-ня), шляхом прийняття суб єктом цього процесу процесуальних рішень та проведення слідчих дій із застосуванням юридичних й інших спеціальних знань, навичок та досвіду у різних галу-зях науки, техніки, мистецтва та ремесла.
6. Пізнання у кримінальній справі, на відміну від існуючої теорії, необхідно розглядати ширше поняття доказування, оскільки останнє спрямоване лише на збирання, закріплення, пе-ревірку та подання будь-яких фактичних даних, що можуть мати доказове значення для обгрун-тування й усвідомлення здобутих у процесі пізнання знань про фактичні обставини у криміна-льній справі. Доказування є лише складовою процесу пізнання істини у справі. У науці його прийнято називати аргументацією.
7. Не можна ставити знак рівності між пізнанням і дослідженням тому, що останнє, як і в інших галузях діяльності, є лише одним із напрямів пізнання.
8. Авторське визначення спеціальних знань, а саме: спеціальні знання – це сукупність на-уково обгрунтованих відомостей окремого (спеціального) виду, якими володіють особи – спеці-алісти – у рамках будь-якої професії у різних галузях науки, техніки, мистецтва та ремесла, і, у відповідності до норм кримінально-процесуального законодавства, використовуються ними для успішного вирішення завдань кримінального судочинства. Певні знання у конкретній галузі права є також спеціальними знаннями.
9. Розвинуту та аргументовану думку про те, що у досудовому слідстві мають застосову-ватися тільки науково обгрунтовані спеціальні знання.
10. У широкому розумінні, спеціалістом є будь-який суб єкт, який володіє спеціальними знаннями, але спеціалістом-учасником кримінального процесу (ст. 1281 КПК) є лише ті обізнані особи, які за вимогою слідчого, суду беруть участь у проведені слідчих чи судових дій.
11. Суб єктами застосування спеціальних знань у досудовому слідстві є слідчий, спеціа-ліст та експерт. У рамках своїх повноважень при проведені слідчих дій вони мають право без обмежень на власний розсуд застосовувати свої спеціальні знання та використовувати науково-технічні засоби, якщо вони ними володіють достатньою мірою, для виконання поставлених за-вдань. Застосовувати спеціальні знання у будь-якій галузі права має тільки слідчий.
12. Всі обізнані особи, незалежно від фахової підготовки, у тому числі педагоги, лікарі, ревізори, перекладачі, які володіють відповідними спеціальними знаннями і в установленому порядку залучаються слідчим для надання йому допомоги у розслідуванні кримінальної справи, є процесуальними спеціалістами.
13. Педагоги, лікарі та спеціалісти, які володіють спеціальними знаннями у галузі бухгал-терського обліку, залучаються на досудовому слідстві не тільки при проведені слідчих дій, що конкретно визначено у нормах КПК, а й усіх інших, де за рішенням слідчого потрібні їх знання, навички та досвід.
14. Слідчий як суб єкт розслідування, використовуючи свої спеціальні знання, має право самостійно або за участю залученого у справі спеціаліста при огляді досліджувати речові дока-зи чи інші об єкти, що мають значення для правильного її вирішення, про що складається від-повідний протокол, який є джерелом доказів. Будь-яке дослідження цих об єктів самостійно спеціалістом та складання довідок інших документів є порушенням норм процесуального права.
15. При огляді та дослідженні об єктів слідчий має право робити аргументовані висновки та викладати їх у протоколі слідчої дії, оскільки без чуттєвого відображення і логічного мис-лення слідчого не може відбутися процес пізнання істини у справі. Право на свої професійні ви-сновки має і спеціаліст.
16. Рішення слідчого про виклик спеціаліста повинно фіксуватися у письмовій формі.
17. Судово-медичне освідування проводить слідчий, а спеціаліст у галузі медицини надає йому лише спеціалізовану допомогу.
18. Перед допитом чи проведенням інших слідчих дій з особами, які заявили, що не воло-діють мовою судочинства, або є підстави вважати, що певним особам потрібен перекладач, слі-дчий повинен попередньо з ясувати з ними ці питання і результати занести у протокол слідчої дії.
19. Оскільки слідчий за кримінально-процесуальним законодавством всі рішення про спрямування слідства і про проведення слідчих дій приймає самостійно, за винятком тих випа-дків, коли законом передбачено отримання згоди від суду (судді) або прокурора, і несе повну відповідальність за їх законне і своєчасне проведення, він є єдиним суб єктом розслідування і господарем справи на досудовому слідстві. Всі залучені ним обізнані особи є лише спеціаліста-ми та експертами у справі, а тому вони не можуть бути повністю самостійними у своїх діях. Вони підпорядковуються слідчому та направляються ним в межах його компетенції. Слідчий не має права втручатись лише у пізнавальну діяльність цих осіб та процес вироблення і викладен-ня за її результатами висновків.
20. Проведення ревізії у кримінальній справі за рішенням слідчого – це процесуальна дія, а залучений для участі у її проведенні ревізор є спеціаліст, що бере участь у кримінальному процесі за правилами, передбаченими стст. 54, 62 і 1281 КПК.
21. Суб єктом експертного дослідження є особа-експерт, яка володіє спеціальними знан-нями, навичками і досвідом у певній галузі науки, техніки, мистецтва та ремесла, і діє у кримі-нальному процесі за дорученням слідчого з метою збору доказів у кримінальній справі.
22. Об єктами експертизи є живі істоти, матеріальні предмети, документи, їх властивості й ознаки, явища і процеси, які містять певну інформацію про обставини події (або її відсутність), що розслідується у кримінальній справі.
23. Під іншими підставами, що викликають сумнів у правильності висновку експерта (ч. VІ ст. 75 КПК), можуть бути не тільки істотні порушення процесуальних норм (п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 року № 8), а й навіть незначні порушен-ня кримінально-процесуального законодавства, які негативно вплинули на об єктивність висно-вку експерта. Недовіра до висновку експерта може виникнути і тоді, коли виявляються пору-шення правил методики використання криміналістичної техніки при зборі та дослідженні від-повідних об єктів тощо.
24. Головна відмінність експертизи від інших способів застосування спеціальних знань обізнаними особами лежить саме в її суті, а не тільки у процесуальній формі та меті, хоч і вони слугують критерієм їх розмежування. Основні ознаки суті змісту експертних досліджень викла-дені у дисертації.
25. Проведення експертизи повинно доручатися у кожному випадку тільки конкретному експерту (експертам).
26. Якщо при проведенні експертизи слідчий чи експерт виявлять, що не всі проблеми до-слідження об єктів охоплені поставленими питаннями при призначенні експертизи, то слідчий, керуючись ст. 130 КПК, може прийняти рішення про постановку експерту додаткових питань або сформулювати раніше поставлені питання у новій редакції.
27. Якщо експерт у процесі проведення експертизи дійде висновку про свою некомпетен-тність у вирішенні поставлених перед ним деяких питань (питання) або частини їх, то він має право відмовитись від подальшого проведення експертизи або дати відповідь лише на питання, які він може вирішити за рівнем своєї фахової підготовки.
28. Перед експертом повинні ставитися і такі питання, на які, за припущенням слідчого, експерт не може дати категоричної відповіді або взагалі відповісти через недостатню кількість досліджуваних об єктів або відсутність наукових розробок з цих питань на сучасному етапі роз-витку науково-технічного прогресу. Отримані відповіді також будуть мати певне значення для подальшого процесу судочинства у справі.
29. Одна особа, якщо вона досконало володіє декількома спеціальностями, особливо су-міжними, може проводити комплексну експертизу.
30. Постанова слідчого про відбір експериментальних зразків для експертного досліджен-ня, винесена відповідно до закону, є обов язковою для підозрюваного, обвинуваченого, потер-пілого чи свідка. У разі їх відмови, зразки можуть бути відібрані у них примусово. Якщо особа відмовляється записати на магнітні чи цифрові носії свій голос для порівняльного аналізу при проведенні фоноскопічної експертизи або записує, але спотворює його, такі зразки, у крайніх випадках , повинні відбиратись негласно за участю спеціаліста та понятих.
31. Документ, що складає експерт за результатами проведеної експертизи, повинен нази-ватися актом експертного дослідження або актом експертизи, а не висновком (ст. 200 КПК), оскільки висновок – це логічний підсумок розумової діяльності і він може лише викладатися письмово в акті як документі.
32. Пропозиції щодо внесення змін і доповнень до кримінально-процесуального законо-давства України:
а) доповнити частину I ст. 66 КПК, виклавши її у такій редакції: “Особа, яка проводить ді-знання, слідчий, прокурор і суд в справах, які перебувають в їх проваджені, вправі викликати в порядку, встановленому цим Кодексом, будь-яких осіб як свідків і як потерпілих для допиту або як спеціалістів для надання допомоги у проведенні слідчих чи судових дій, або як експертів …” і далі за текстом; б) частину І ст. 85 КПК “Протокол слідчої дії” після слів “… початку і за-кінчення;” доповнити словами: “науково-технічні засоби, що застосовувалися під час прове-дення слідчої дії, об єкти та результати їх застосування”;
в) частину VІ ст. 114 КПК “Повноваження слідчого” викласти у такій редакції: “При про-веденні різних слідчих дій слідчий вправі застосовувати відповідні спеціальні знання, а також використовувати науково-технічні засоби”;
г) доповнити КПК новою нормою, яка б давала таке визначення спеціаліста: “Спеціаліст – це особа, яка володіє певними спеціальними знаннями, навичками, або досвідом діяльності у галузі науки, техніки, мистецтва та ремесла і залучається особою, що проводить дізнання, слід-чим або судом для надання їм допомоги в організації, проведенні й оформленні слідчих чи су-дових дій”;
д) доповнити відповідні норми кримінально-процесуального законодавства новими вимо-гами про те, що всі спеціалісти залучаються до проведення слідчих дій постановою слідчого, і також, як і експерти, попереджаються про відповідальність в адміністративному порядку за злі-сне ухилення від явки до суду, органів досудового слідства або дізнання та про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого пояснення, повідомлення, заяви, рекомендації та висновку або завідомо неправомірних дій при виявленні, закріпленні чи дослідженні доказів або інших об єктів справи;
е) внести зміни до ст. 193 КПК, виклавши чч. ІІ і ІІІ у такій редакції: “Якщо необхідно провести судово-медичне освідування обвинуваченого, підозрюваного, потерпілого чи свідка, то слідчий залучає судово-медичного експерта або лікаря.
При освідуванні, яке пов язане з необхідністю оголювати особу, слідчий повинен бути з нею однієї статі”;
є) вилучити із диспозицій стст. 196 і 198 КПК положення, що стосуються відмінностей порядку призначення і проведення експертизи експертам експертних установ з тим, щоб всі правовідносини слідчого з ними були такі ж, як і з окремими експертами, за винятком того, що керівник експертної установи за вимогою слідчого повинен виділяти для проведення експерти-зи у справі конкретного експерта (експертів);
ж) частину ІV ст. 77 КПК викласти у такій редакції: “Якщо при ознайомленні з постано-вою про призначення експертизи експерт дійде з поважних причин висновку про неможливість виконати покладені на нього обов язки або питання, поставлене перед ним, виходить за межі його компетенції, або, якщо надані йому матеріали недостатні для дачі висновку, він повідом-ляє особу, яка проводить дізнання, слідчого або суд, які призначили експертизу, про самовідвід або неможливість дати висновок. При виявленні таких обставин у процесі проведення експер-тизи, експерт повідомляє особу, яка проводить дізнання, слідчого або суд про це у письмовій формі”;
з) доповнити ст. 77 КПК частиною п ятою такого змісту: “Слідчий сам або за клопотанням експерта, для вирішення деяких питань, що виходять за межі компетенції цього експерта може додатково залучати до проведення експертизи інших експертів, які володіють необхідними спе-ціальними знаннями”;
і) внести доповнення у відповідні норми кримінально-процесуального законодавства, які б закріпили право слідчого у кожному випадку самому вибирати експерта; особисто передавати експерту за описом у протоколі матеріали для проведення експертизи; знайомити експерта з правами та обов язками; попереджати про відповідальність за нерозголошення тайни слідства; знищення чи пошкодження без згоди слідчого об єктів дослідження; бути присутнім при розпе-чатуванні і дослідженні експертом опечатаних та інших переданих йому слідчим об єктів дослі-дження; встановлювати строки проведення експертизи і керувати діями експерта у рамках про-цесуальних повноважень;
ї) частини ІІ і ІІІ ст. 197 КПК викласти у такій редакції: “Обвинуваченому, за його клопо-танням, слідчий може дозволити бути присутнім при проведенні експертом окремих досліджень і давати пояснення. Слідчий повинен до початку проведення експертизи ознайомити обвинува-ченого з постановою про її призначення і роз яснити йому права, встановлені цією статтею, про що складається протокол з додержанням вимог ст. 85 цього Кодексу.
Постанова про призначення експертизи не оголошується обвинуваченому в тих випадках, коли його психічний стан робить це неможливим. У такому випадку з постановою про призна-чення експертизи повинен бути ознайомлений його захисник або законний представник”;
й) доповнити КПК новою нормою такого змісту: “Якщо у процесі розслідування криміна-льної справи виникне необхідність залучення як експертів іноземних фахівців, то слідчий має право в установленому порядку звернутися до уповноваженого органу іншої держави, з якою Україна має угоду про взаємну правову допомогу і співробітництво, за допомогою у проведенні певної експертизи, надіславши відповідні матеріали. Уповноважений орган цієї держави на свій розсуд або за пропозицією слідчого визначає установу чи конкретного експерта, які проводи-тимуть експертизу.
При залучені іноземних експертів до проведення судової експертизи одноосібно чи разом з українськими експертами на території України на них розповсюджуються норми цього Кодек-су, за винятком тих, що передбачають відповідальність за неявку до слідчого та відмову від проведення експертизи.
Розмір винагороди іноземним експертам за проведення експертизи та відшкодування ви-трат, пов язаних виконаною роботою, здійснюється за письмовим договором сторін.
Оцінка висновків іноземних експертів здійснюється за загальними правилами, передбаче-ними цим Кодексом”;
к) змінити назву ст. 200 КПК “Висновок експерта” на “Акт експертного дослідження” або “Акт експертизи”;
л) частину І ст. 202 КПК викласти у такій редакції: “Матеріали експертизи пред являються обвинуваченому не пізніше п яти днів з моменту їх отримання слідчим”;
м) доповнити ст. 205 КПК вимогою, щоб медична та психіатрична експертизи обвинува-ченого обов язково проводилися комісією експертів у складі не менше трьох спеціалістів, а ста-ціонарне обслідування або спостереження за ним у медичному закладі тривало не більше 40 днів. Продовження цього строку можливе лише за рішенням суду;
н) доповнити Закон України “Про прокуратуру” відповідною нормою про те, що у проку-ратурі є прокурори-криміналісти, які беруть участь у кримінальному процесі як спеціалісти, ви-значивши конкретно їх права і обов язки;
о) привести у відповідність до КПК Інструкцію про організацію проведення ревізій і пере-вірок органами державної контрольно-ревізійної служби в Україні за зверненням правоохорон-них органів, затвердженої наказом Головного контрольно-ревізійного управління України Дер-жавної контрольно-ревізійної служби в Україні від 26 листопада 1999 року № 107. Аргументо-вані підстави цього викладені у дисертації.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що поданий дисертантом ма-теріал, сформульовані висновки, положення та пропозиції можуть бути використані у:
- правотворчій діяльності при підготовці нового і вдосконалення чинного кримінально-процесуального та іншого законодавства України;
- подальших наукових розробках проблем використання спеціальних знань у досудовому слідстві;
- навчальному процесі – при підготовці відповідних програм, лекцій та інших навчально-методичних матеріалів для студентів-юристів і практичних працівників слідчого апарату;
- методичному забезпеченні практичної діяльності слідчих та прокурорів.
За результатами дослідження підготовлені та надіслані до Комітету Верховної Ради Укра-їни з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності пропозиції щодо удоскона-лення правового регулювання застосування спеціальних знань у досудовому слідстві.
Особистий внесок здобувача. Дослідження проведене автором самостійно, а використані в дисертації роботи подаються з обов язковим посиланням на них. При підготовці у співавторстві посібників “Виявлення та розслідування злочинів, що вчиняються за допомогою комп ютерних технологій” та “Комп ютерна злочинність” дисертантом особисто розкрито питання викорис-тання спеціальних знань при розслідуванні цих злочинів. Апробація результатів дисертації. Го-ловні висновки, положення та рекомендації автора обговорювались на розширеному спільному засіданні кафедри кримінального процесу Національної академії внутрішніх справ України та кафедри кримінального права і процесу Національної академії Служби безпеки України.
Вони використані й апробовані дисертантом при підготовці наукових посібників, статей, пропозицій та зауважень до проекту нового Кримінально-процесуального кодексу України.
Окремі положення дисертаційного дослідження оприлюднені при обговоренні нового кримінально-процесуального законодавства на:
– науковій конференції, присвяченій розгляду проекту нового Кримінально-процесуального кодексу України, що відбулася у НАВСУ 24 грудня 1999 року;
– засіданні “круглого столу” на тему: “Проблеми застосування кримінально-процесуального законодавства України на сучасному етапі”, що проходив у НАВСУ 13 вересня 2001 року.
Більшість рекомендацій та положень перевірені автором у процесі його практичної діяль-ності, а нині деякі впроваджуються також у роботу слідчих та працівників Державної служби боротьби з економічною злочинністю МВС України.
Публікації. Деякі результати дослідження викладені автором у двох посібниках (у співав-торстві), а основні – у шести наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях ВАК Украї-ни.
Структура роботи визначена предметом та зумовлена метою і завданнями наукового до-слідження. Вона виконана відповідно до вимог ВАК і складається з вступу, трьох розділів, що містять вісім підрозділів, висновку та списку використаних джерел (297 найменувань). Загаль-ний обсяг роботи становить 222 сторінки.
| 
