|
Актуальність теми дослідження. Побудова демократичної правової держави і формування громадянського суспільства в Україні вимагає високого рівня конституційно-правового регулювання найважливіших суспільних відносин. Прийняттям Конституції України 28 червня 1996 р. конституційне будівництво в нашій державі не завершилось. На деталізацію й уточнення норм Основного закону приймаються конституційні закони, та й сама Конституція не є “мертвою” догмою на всі часи. У той же час удосконалення і розвиток конституційно-правових норм повинно спиратися, як підкреслюється в чинній Конституції, на "багатовікову історію українського державотворення" [1]. Конституційне право України має свою історію виникнення, розвитку і становлення, пов язану з боротьбою українського народу за незалежність. Історична доля українського народу склалась таким чином, що протягом тривалих періодів йому не вдавалось реалізувати свій державницький потенціал. Дія негативних зовнішніх і внутрішніх чинників призводила до того, що українські землі протягом століть були фактично розчленовані сусідніми державами. Однак, політико-правова думка в Україні не припиняла свого розвитку. Можна сказати, що в значній мірі державотворча енергія нації була втілена в конституційно-правових доктринах, проектах тих чи інших політичних діячів та вчених – правознавців.
Перші підвалини конституційного права України були закріплені ще в 1710 р. прийняттям конституції гетьмана П. Орлика, що мала назву "Пакти й конституції законів та вольностей Війська Запорозького" [2, с.186-202] і була деякий час чинним нормативно-правовим актом у Правобережній Україні. Подальший період розвитку вітчизняної конституційно-правової думки тривав два століття. І тільки події 1917 і наступних років, коли почалися реальні державотворчі процеси, стала набувати матеріального втілення ідея національної державності, створили можливість і для реалізації у відповідних актах конституційно-правових ідей. Окреме місце при цьому займає конституційне будівництво в УНР доби Директорії (листопад 1918 – початок 1921 рр.). Воно являє собою важливу сторінку української історії держави і права. За часів Директорії в УНР було прийнято декілька конституційних актів, Здобутки, досягнуті в сфері конституційного будівництва за часів Директорії, мали вплив на подальший розвиток конституційного права, на його формування в незалежній Україні, на його сучасне демократичне спрямування. При підготовці Конституції України 1996 р. використовувалися не тільки західноєвропейська наукова доктрина конституційного права і конституції найбільш демократичних держав світу, а й власні досягнення в конституційному будівництві, в тому числі ті, які мали місце під час існування Директорії. Відтак вивчення конституційного будівництва в УНР в листопаді 1918 – на початку 1921 рр. має важливе теоретичне і практичне значення і є актуальним завданням української історико-правової науки. Звернення до досвіду Директорії дає також можливість уникнути в сучасному конституційному будівництві деяких помилок і хиб, які тоді мали місце. Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано на кафедрі історії держави і права Національної академії внутрішніх справ України в рамках наукової теми "Історія українського права ХХ століття". Обрана тема ґрунтується на основах комплексної програми наукових досліджень Національної академії внутрішніх справ України. Об єктом дисертаційного дослідження є процес національного державотворення в Українській Народній Республіці доби Директорії. Предметом дослідження є конституційне будівництво в Українській Народній Республіці доби Директорії, його теорія і практика, конституційний процес в усій його багатоплановості. Хронологічні рамки дослідження - листопад 1918 - початок 1921 р. Це час існування владування Директорії, який завершився тим, що вона була змушена під тиском радянських військ опинитися на території, яку не контролювала. Територіальні рамки дослідження - це територія України, на яку поширювалася влада державних органів УНР. Ця територія не була постійною і досить часто або збільшувалась, або зменшувалась у зв язку з тим, що терени України були в той час ареною збройного протистояння сусідніх держав, а окремі її регіони захоплювалися румунськими, польськими, чехословацькими, контролювались радянськими та білогвардійськими військами. Деякі райони УНР перебували під контролем різних отаманів, які не визнавали владу Директорії. Метою дисертації є всебічне, системне, наукове, логічне і структурно обумовлене з ясування загальних і особливих рис, закономірностей конституційного будівництва в УНР доби Директорії, його зв язок з чинниками соціально-політичного розвитку, аналіз будови і змісту конституційних актів, які були прийняті в цей час, нереалізованих проектів Конституції УНР, їх впливу на розвиток сучасного конституційного права України. Для досягнення вказаної мети було поставлено такі дослідницькі завдання: 1. Проаналізувати конституційне будівництво в УНР доби Директорії, його етапи й особливості, вплив на нього об єктивних і суб єктивних обставин, з ясувати його зв язок з загальним процесом національного державотворення. 2. Розкрити стан наукової розробки досліджуваної проблеми шляхом аналізу вітчизняної та зарубіжної історико-правової літератури і дисертаційних досліджень. 3. Проаналізувати головні напрямки розвитку конституційного будівництва в УНР доби Директорії, чинники, які впливали на нього, спричиняли специфіку конституційної нормотворчості. 4. Дослідити міру внутрішньої єдності конституційного процесу в УНР доби Директорії, з ясувати протиріччя і суперечності, пов язані з ним.
5. Простежити вплив суб єктивних чинників на конституційне будівництво, показати роль особистих політико-правових уподобань тих чи інших державних діячів на розвиток конституційного процесу в УНР періоду Директорії. 6. Провести історико-юридичний аналіз конституційних актів і конституційних проектів доби Директорії. 7. Виявити особливості конституційного регулювання в УНР 1918-1921 рр., в також визначені при цьому витоки, характер, розподіл влади, структуру державного механізму та компетенцію його основних складників, правовий статус громадянина. 8. Визначити місце і значення конституційних актів і конституційних проектів часів Директорії в подальшому розвитку вітчизняного конституційного права як галузі права і науки. Методологія дослідження та його джерельна база докладно розглядаються у першому розділі дисертації.
Наукова новизна дисертації, яка є першим спеціальним комплексним дослідженням конституційного будівництва в УНР доби Директорії, полягає в наступних основних положеннях роботи:
1. Періодизація конституційного будівництва відповідає тій, що склалася щодо історії УНР доби Директорії в цілому: можна виділити два періоди, водорозділом між якими є серпень 1919 р., коли керівництво Республіки відмовилось від спроб побудувати в Україні ту чи іншу модель соціалізму й звернулося до апробованих світовою історією демократичних засад організації державного і суспільного життя.
2. Конституційному процесові були притаманні значні протиріччя, пов язані з намаганням різних політичних кіл використати в державотворенні та його конституційному оформленні принципи і демократичного, і тоталітарного спрямування; вказаний процес відображав реальні чинники політичної боротьби в УНР і призвів до переважання орієнтації на загальнодемократичні цінності конституційно-правового регулювання суспільного і державного розвитку.
3. Інтенсивність дій керівництва УНР доби Директорії, спрямованих на конституційне будівництво, була високою, незважаючи на надзвичайні умови воєнного часу, постійним було усвідомлення необхідності створення конституційних підвалин державотворення й розвитку інших галузей права.
4. Конституційному будівництву в УНР доби Директорії бракувало внутрішньої єдності й послідовності; разом з тим, воно характеризувалося альтернативністю, наявністю різних думок і підходів, що і спричинило високий юридичний рівень ряду проектів Конституції УНР.
5. Конституційний процес в УНР доби Директорії відставав від змін в соціально-політичній обстановці, найбільшої ефективності й інтенсивності він досяг під час роботи урядової комісії 1920 р., коли реальних можливостей втілити демократичні конституційно-правові норми держава вже не мала.
6. Перехід від “соціалістично-орієнтованого” до “демократично-орієнтованого” спрямування конституційного будівництва позитивно позначився на якості законотворчості; створені у другий період існування УНР доби Директорії проекти Конституції Республіки, попри окремі недоліки, більшість з яких вбачається з позицій сьогодення, відповідали кращим тогочасним світовим стандартам, переконливо свідчать, що метою конституційного будівництва в цей період було формування конституційно-правових засад створення демократичної правової соціальної держави у тій моделі, якою вона могла бути в історичних умовах початку 20-х рр. ХХ ст.
7. Те, що УНР доби Директорії, ухваливши цілу низку конституційних актів різного юридико-технічного рівня та суспільної значущості, так і не прийняла Конституцію, свідчить не про нехтування керівництва Республіки цим питанням, а навпаки, про розуміння виняткового значення Основного закону для подальшого державотворення в Україні, усвідомлення необхідності обов язково прийняття його демократичним шляхом, для чого об єктивних можливостей у цей час не було.
8. В сучасний науковий обіг введена значна кількість нових джерел, передусім нормативно-правового характеру, архівних документів, які відбивають специфіку конституційного процесу в УНР доби Директорії, суб єктивні та об єктивні особливості конституційного будівництва, його державно-правовий механізм.
Теоретичне і практичне значення дисертації полягає в тому, що викладені в ній положення, зроблені узагальнення та висновки можуть бути використані у подальшій науковій розробці даної проблеми. Конституційні акти та проекти Конституції УНР були закономірним підсумком процесу державотворення, його конституційного оформлення. Закріплені та сформульовані в них деякі положення, принципи і конституційні норми вже використані сучасним конституційним правом України, але цей процес ще не завершено. Міжнародне гуманітарне право теж сприйняло або незалежно відтворило в більш пізній час окремі положення, принципи і норми, що з явились у конституційному праві УНР доби Директорії. Але цей процес також не можна вважати завершеним. Використання досягнень і прийняття до уваги хиб та прорахунків, які мали місце в конституційному будівництві доби Директорів, сприятиме спадкоємності в сучасному конституційному процесі, позбавить його зайвих недоліків. Висновки, опрацьовані у дисертації, досліджені конституційні акти, проекти Конституції УНР можна певною мірою використовувати при підготовці нових законопроектів, що подаються на розгляд Верховної Ради України, при створенні підручників з історії держави і права України, з її конституційного права, наукових праць, присвячених державотворенню за доби Директорії. Їх можна також використовувати і в навчальної роботі при підготовці в вузах юристів, при написанні узагальнюючих праць з історії України, при удосконаленні доктринальних основ і практики конституційного будівництва в Україні і за її межами. Апробація результатів дослідження. Дисертантом апробовано висновки і рекомендації, які містяться в дослідженні, у виступах на таких міжнародних і інших наукових конференціях:
Міжнародна конференція "Актуальні проблеми історіографії держави і права". – Сімферополь, 2000. ІІ звітна науково-практична конференція професорсько-викладацького та курсантського складу Кримського факультету університету внутрішніх справ. – Сімферополь, 2000. Наукова конференція професорсько-викладацького складу Таврійського національного університету. – Сімферополь, 2000. Наукова конференція професорсько-викладацького складу Таврійського національного університету. – Сімферополь, 2001. Основній зміст дисертації відображено в чотирьох публікаціях автора, три з яких вміщені у фахових наукових виданнях:
1. Присяжнюк А.Й. Конституційно-правова діяльність національного передпарламенту Української Народної Республіки // Вісник Запорізького юридичного інституту. - 1999. - №4. - С.253 – 264. Присяжнюк А.Й. Перший конституційній акт Директорії // Вісник Університету внутрішніх справ. - 1999. – Вип.7. - С.122 – 126. Присяжнюк А.Й. Конституційні проекти в Українській Народній Республіці доби Директорії //Актуальні проблеми міжнародних відносин/ Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. Ін-т міжнарод. відносин. – 2000 – Вип.18, ч.1. - С.121-135.
4. Присяжнюк А.Й. Рух за демократизацію конституційного права в Українській Народній Республіці в 1920 р. //Матеріали II звітної науково-практичної конференції професорсько-викладацького та курсантського складу Кримського факультету національного університету внутрішніх справ. - Сімферополь: Доля, 2000. - С. 21-25. Структура дисертації обумовлена логікою проблеми, її складових частин і завданнями дослідження. При визначенні структури бралися до уваги тематичний, хронологічний, системний і порівняльно-правовий принципи.
|
