|
Актуальність теми дослідження. З проголошенням Україною незалежності відбулися суттєві зрушення у кожній сфері суспільного життя. Першочерговим завданням, що виникло перед державою на даному етапі, і вимагає негайного вирішення, є формування національно-го законодавства, яке б забезпечило сприятливі умови розвитку особистості й гарантувало повноцінну реалізацію її прав та інтересів.
Ефективне вирішення поставлених завдань стане можливим лише за наявності надійно-го економічного і правового підґрунтя. Відсутність, з одного боку, необхідних чинників ста-більного розвитку і функціонування суспільства та стрімке формування приватного сектора економіки, з іншого, призвело до відмови держави виступати в якості монополіста в деяких сферах суспільного життя. Таким прикладом стала сфера регулювання страхових відносин. Прийняття 7 березня 1996 р. Закону України "Про страхування" поклало початок для форму-вання та розвитку в Україні, на принципово нових засадах, цивільно-правового інституту – страхування.
Після введення в дію цього Закону було прийнято цілу низку нових за змістом підза-конних нормативних актів, що стосуються різних форм страхування, у тому числі обов язко-вого. Але, незважаючи на періодичні спроби законодавця вдосконалити нормативно-правову базу, що регулює відносини з обов язкового особистого страхування, окремі законодавчі по-ложення потребують уточнення і приведення їх у відповідність до потреб сьогодення.
Серед нормативних актів відсутня чітка взаємоузгодженість щодо реалізації механізму виплати страхового відшкодування та визначення його розміру, існує ціла низка прогалин у сфері здійснення окремих видів обов язкового особистого страхування, у тому числі страху-вання працівників органів внутрішніх справ (далі – ОВС).
Необхідність перегляду й реформування механізму обов язкового страхування праців-ників ОВС, яка існує на даний час, викликана, передусім, неналежною соціальною і право-вою захищеністю їх життя та здоров я. Сьогодні у правоохоронній сфері склалася досить складна ситуація, яка проявляється у тому, що працівники ОВС, порівняно з працівниками інших державних органів, найбільш наражають своє життя на небезпеку. Так, за даними ін-спекції по особовому складу МВС України, за період із січня 1990 р. по серпень 2001 р. при виконанні службових обов язків загинуло 760 працівників та поранено – 5 165. У тому числі при виконанні службових обов язків з охорони громадського порядку та боротьби зі злочин-ністю загинуло 252 працівника та отримали поранення 3 087. Для порівняння – в Японії за 20 років загинуло п ять поліцейських, в Англії за останні 40 років – шість поліцейських.
Ступінь професійного ризику працівників ОВС і працівників інших державних установ різний, проте їх захист не адекватний тим небезпекам, на які вони себе наражають. Аналіз законодавства України дозволяє зробити висновок щодо нерівності правового стану праців-ників державних органів при визначенні розміру страхового відшкодування. Це свідчить про те, що існуюча система страхового відшкодування є недостатньо продуманою та не зовсім справедливою, і тому потребує встановлення нових засад здійснення обов язкового особис-того страхування працівників ОВС.
Підґрунтям для подальшого дослідження проблем обов язкового особистого страху-вання працівників ОВС є праці українських і російських вчених-юристів дореволюційного періоду: А.Г. Гойхбарга, С.Є. Ліона, Д.І. Мейера, Г.Ф. Шершеневича; радянського і сучасно-го періоду: М.М. Агаркова, С.А. Рибнікова, В.І. Серебровського; В.В. Богдана, М.І. Брагінського, В.С. Бєлих, Є.Н. Гендзехадзе, М.В. Гордона, К.О. Граве, Х.О. Гурвічюте, О.В. Дзери, О.С. Йоффе, І.В. Кривошеєва, В.А. Кройтора, Н.С. Кузнєцової, Н.П. Лещенко, Л.А. Лунца, В.В. Луця, Т.С. Мартьянової, В.К. Райхера, Н.О. Саніахмєтової, Є.О. Харитонова, Я.М. Шевченко, М.Я. Шимінової, К.К. Яічкова, В.Н. Яковлєва, В.П. Янишена та інших. У дисертації також використовувались роботи дослідників у галузі економіки – В.Д. Базилевича, В.Г. Баторіна, К.Г. Воблого, О.Д. Заруби, Л.І. Рейтмана.
Більшість робіт перерахованих авторів були присвячені дослідженню загальних питань цивільно-правового регулювання страхових відносин, і окремі види страхування, у тому чис-лі обов язкове особисте страхування і страхування працівників ОВС як його різновид, зали-шається поза увагою науковців. Дискусійними є сьогодні і значна кількість теоретичних та практичних питань.
Наведені обставини не лише обумовили вибір даної теми дослідження, але й свідчать про її актуальність як для виконання безпосереднього дослідження в даній сфері, так і для становлення цивільно-правового інституту страхування.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослі-дження затверджена вченою радою Національної академії внутрішніх справ України. Роботу виконано відповідно до планів прикладних досліджень навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 1995 – 2001 рр. (Рішення Колегії МВС України від 28 червня 1995 р. № 4 КМ/2) і планами науково-дослідних робіт та тематичними плана-ми, а також темами Національної академії внутрішніх справ України на 1996 – 2001 рр.
Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є комплексний науковий аналіз теоре-тичних та практичних проблем обов язкового особистого страхування працівників ОВС на підставі вивчення чинного національного законодавства і законодавства деяких країн СНД та розроблення висновків і науково обґрунтованих пропозицій щодо вдосконалення правового регулювання обов язкового особистого страхування працівників ОВС.
Для досягнення поставленої мети необхідно було вирішити такі задачі: розглянути іс-торичну ретроспективу становлення і розвитку страхування, визначити його поняття, зміст і правові основи; встановити критерії розмежування добровільного й обов язкового страху-вання та обґрунтувати цивільно-правовий характер страхових правовідносин; проаналізувати юридичну природу страхового договору та виділити його характерні ознаки; провести аналіз суб єктного складу, об єкта та змісту договору особистого страхування; виділити особливості договірних відносин у сфері особистого страхування; розкрити правову природу добровіль-ного особистого страхування та його видів; проаналізувати систему обов язкового особисто-го страхування і обґрунтувати необхідність її вдосконалення; виявити особливості правовід-носин з обов язкового особистого страхування працівників ОВС; надати рекомендації стосо-вно вдосконалення чинного страхового законодавства, окреслити перспективи та основні на-прями його розвитку.
Об єкт дослідження – суспільні відносини, що виникають у сфері правового регулю-вання обов язкового особистого страхування працівників ОВС.
Предмет дослідження складає система цивільно-правових актів чинного національного законодавства та законодавства деяких країн СНД (Російської Федерації, Республіки Бєла-русь) та Литовської Республіки, що регулюють питання здійснення обов язкового особистого страхування працівників ОВС.
Методи дослідження. Діалектичний метод пізнання соціальних процесів дозволив ви-явити особливості правовідносин з обов язкового особистого страхування працівників ОВС. Страхові правовідносини розглянуті в дисертації з урахуванням їх історичного розвитку, що свідчить про використання історичного методу. Догматичний аналіз норм чинного законо-давства сприяв виявленню в ньому прогалин та дозволив сформулювати пропозиції з вдос-коналення правових норм у сфері здійснення обов язкового особистого страхування. Разом із загальнонауковими методами наукового дослідження, такими як аналіз і синтез, використано й спеціальні методи правового аналізу (порівняльно-правовий), безпосередні методи науко-вого пізнання (вивчення нормативно-правових актів, документів, статистичних даних).
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дана робота є першим ком-плексним дослідженням теоретичного характеру, присвячена питанням правового регулю-вання обов язкового особистого страхування працівників ОВС.
Проведене дисертаційне дослідження дозволило авторові сформулювати та обґрунту-вати такі положення та висновки:
1. Відносини з обов язкового страхування є відносинами цивільно-правового ха-рактеру. Зміст та елементи правовідносин, які виникають при обов язковому страхуванні, тотожні правовідносинам при добровільному страхуванні.
2. На підставі всебічного аналізу юридичної природи страхового договору виді-ляються характерні властиві йому ознаки, такі як двосторонній характер страхового догово-ру, оплатність та реальність, ризиковий характер договору для сторін, строковий характер відповідальності страховика.
3. Сформульоване визначення договору особистого страхування. За договором особистого страхування одна сторона (страховик) зобов язується за відповідну плату у ви-гляді страхової премії виплатити страхову суму іншій стороні (страхувальнику або застрахо-ваній особі) у випадках, якщо життю або здоров ю останньої буде завдана шкода, при досяг-ненні нею певного соціального статусу (повноліття, шлюбу) або обумовленого сторонами віку.
4. Відстоюється теза про те, що об єктом особистого страхування є життя, здоров я та працездатність особи. При настанні страхового випадку в особистому страхуванні нада-ється грошова допомога громадянам або їх сім ям, яка дозволяє перебороти соціальні наслід-ки, пов язані, наприклад, із втратою здоров я страхувальником або зі смертю члена сім ї, то-що.
5. Пропонується ввести в науковий обіг поняття “страхонабувач” замість “виго-донабувач”, оскільки існуючий термін не відображає змісту цього поняття, так як від настан-ня страхового випадку “вигодонабувач” не може отримувати вигоди як такої.
6. Обґрунтовується пропозиція про те, що за відсутності законодавчого поняття “ризикова професія” при проведенні обов язкового особистого страхування необхідно керу-ватися поняттям “робота з підвищеною небезпекою”, яким оперує трудове законодавство в Переліку робіт із підвищеною небезпекою, затвердженому наказом № 123 від 30 листопада 1993 р. Державним комітетом України по нагляду за охороною праці.
7. З метою усунення дублювання підзаконних нормативних актів і враховуючи позитивний досвід уніфікації норм договірного права обґрунтовується необхідність прийнят-тя спеціального нормативно-правового акта (Єдиних правил обов язкового особистого стра-хування), який би визначав порядок та умови здійснення обов язкового особистого страху-вання: а) осіб, умови праці яких пов язані із підвищеним ризиком для їх життя і здоров я; б) інших категорій осіб, які підлягають і підлягали б обов язковому особистому страхуванню.
8. Висувається пропозиція прийняття Типового договору обов язкового особис-того страхування який буде затверджуватись спеціальним нормативним актом і регулювати відносини між страховиком та відповідними центральними органами виконавчої влади, пра-цівники яких підлягають обов язковому особистому страхуванню.
9. Пропонується поширити дію ст. 7 Закону України “Про страхування” на окре-мі категорії працівників, робота яких пов язана з підвищеною небезпекою (наприклад, на осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи).
10. Надаються рекомендації стосовно визначення меж часу страхового захисту при обов язковому страхуванні пасажирів. Пропонується відповідний пункт Положення про обов язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті викласти в такій редакції: “Пасажир вважається застрахованим, якщо після купівлі квитка він перебуває на території початкового пункту відправлення (на вокзалі, в аеропорту, на пристані), при цьому до від-правлення транспортного засобу залишилося не більше як одна година, і до моменту виходу пасажира з території вокзалу, аеропорту, пристані в кінцевому пункті призначення”.
11. На підставі детального аналізу страхових правовідносин з обов язкового стра-хування працівників ОВС вперше виділяються особливості, пов язані з поняттям і змістом окремих страхових понять, а саме: переважно суб єктивний, а не об єктивний характер не-безпек, які загрожують працівникам ОВС і обумовлюють настання страхового випадку, по-няття звичайного і надзвичайного ризику при страхуванні працівників ОВС.
12. Обґрунтовується доцільність прийняття спеціального відомчого нормативного акту про порядок розслідування й обліку обставин заподіяння шкоди працівникам ОВС при виконанні ними службових обов язків, який би врахував і Положення про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємствах, в установах і організаціях (затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2001 р.) і вимоги інших відомчих нормативних актів.
13. Пропонується на законодавчому рівні (у ст. 23 Закону України “Про міліцію”) визначити коло вигодонабувачів за обов язковим особистим страхуванням працівників ОВС.
14. Обґрунтовується необхідність встановлення розмірів страхових сум та компен-саційних виплат:
- у разі загибелі, поранення, захворювання, одержаного працівником ОВС при вико-нанні службових обов язків, пов язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку незалежно від займаної посади та спеціального звання – у встановлених розмірах прожиткового мінімуму. Диференціація можлива лише від ступеня ушкодження здоров я;
- у разі загибелі, поранення, захворювання, одержаного працівником ОВС у період проходження служби – у встановлених розмірах грошового утримання за останньою поса-дою, яку займав застрахований. В цьому випадку можлива диференціація залежно від займа-ної посади, спеціального звання, а також ступеня ушкодження здоров я.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані автором висновки і пропозиції можуть бути використані у процесі подальшого вдосконалення циві-льного законодавства, зокрема при розробці нових нормативних актів з питань обов язкового особистого страхування та/або компенсаційних виплат і соціального захисту працівників ОВС. Положення дисертації можуть бути використані при підготовці відповідних розділів підручників, навчальних посібників з цивільного права.
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення та їх аргументація, рекомендації практичного характеру стосовно вдосконалення цивільного законодавства, що містяться в дисертації, були обговорені на засіданнях кафедри цивільного права Національ-ної академії внутрішніх справ України, використовуються в лекціях, на семінарських та практичних заняттях з курсу цивільного права України та спецкурсу “Страхове право”, що проводяться автором у навчальному процесі Національної академії внутрішніх справ Украї-ни, а також отримали апробацію у виступах автора на:
1. Республіканській науково-практичній конференції “Всеобщая Декларация прав человека как международный стандарт правового положения личности в Украине” (м. Лу-ганськ, 16 – 17 квітня 1999 р.), місце проведення – Луганський інститут внутрішніх справ МВС України;
2. Міжнародній науковій конференції з нагоди 290-річчя прийняття першої в світі Конституції – Конституції Пилипа Орлика “Україна: поступ у майбутнє” (м. Київ, 5 квітня 2000 р.), місце проведення – Академія праці і соціальних відносин Федерації профспілок України;
3. Науково-практичній конференції “Становлення правової держави: проблеми та шляхи вдосконалення правового регулювання” (м. Запоріжжя, 8 грудня 2000 р.), місце про-ведення – Запорізький інститут державного і муніципального управління;
4. Міжнародній науковій конференції “Проблеми права на зламі тисячоліть” (м. Дніпропетровськ, 13 – 14 лютого 2001 р.), місце проведення – юридичний факультет Дніпро-петровського національного університету;
5. Науково-практичній конференції “Захист прав, свобод і законних інтересів громадян України в процесі правоохоронної діяльності” (м. Донецьк, 27 квітня 2001 р.), міс-це проведення – Донецький інститут внутрішніх справ МВС України;
6. Міжнародній науково-практичній конференції, присвяченій 125-річчю Бєлго-родського державного університету, “Актуальні проблеми реформування правової системи Російської Федерації” (м. Бєлгород, 25 – 26 квітня 2002 р.), місце проведення – юридичний факультет Бєлгородського державного університету.
Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження знайшли ві-дображення в одинадцяти наукових статтях і тезах виступів на науково-практичних конфе-ренціях.
Структура дисертації обумовлена завданнями та логікою дослідження і складається із вступу, трьох розділів, які містять сім підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Обсяг дослідження – 160 сторінок, без урахування списку використаних джерел (288 на-йменувань).
| 
