|
Проголошення в Конституції України як суверенної, незалежної, демократичної, соціаль-ної, правової держави, визнання людини, її життя і здоров я, честі і гідності, недоторканності і безпеки вищою соціальною цінністю, потребує від держави впровадження у життя задекларо-ваних принципів.
Проте виконання цих завдань неможливе без усунення такого негативного явища суспі-льного життя, притаманного усім без винятку країнам, як злочинність. Вона у всіх своїх проявах відчутно перешкоджає суб єктам правовідносин реалізовувати свої права та обов язки захищати демократичні цінності, інтереси кожної окремої особистості і суспільства в цілому. Відтак особ-ливої ваги набуває потреба вдосконалення чинного законодавства, приведення його до світо-вих стандартів та належної реалізації. Відповідно до Концепції судово-правової реформи Украї-ни, Концепції (основ державної політики) національної безпеки України, а також Державно-правової програми боротьби із злочинністю розроблено і впроваджено у життя комплекс захо-дів, спрямованих на подолання цього явища.
Останніми роками в Україні створено або реорганізовано ряд правоохоронних органів: податкова міліція, спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю, економічни-ми злочинами; реформується судова система. Держава вживає чимало ефективних заходів, спрямованих на якісну і кількісну зміну кадрів правоохоронних органів, які на передовій ведуть боротьбу із злочинністю.
Все це потребує величезних фінансових та інших витрат на створення й утримання пра-воохоронних органів і судів, підготовку та перепідготовку їхніх кадрів; оснащення установ і ор-ганів правоохоронної системи сучасними технічними засобами виявлення, попередження і припинення злочинів та інших правопорушень.
Значні кошти держава виділяє і на кримінальне судочинство. До них належать витрати на оплату праці посадових осіб, які ведуть процес; витрати на утримання приміщень і експлуата-цію техніки; відшкодування витрат, пов язаних з явкою і виплатою винагороди особам, які за-лучаються у кримінальний процес; витрати на проведення судових експертиз та ін. Матеріаль-них затрат на кримінальне судочинство зазнає не тільки держава, а й зацікавлені в результатах провадження учасники процесу. З особистих коштів таких осіб оплачується, наприклад, праця адвокатів, які беруть участь у процесі за угодою з клієнтом.
Частина цих та деякі інші витрати на кримінальне судочинство іменуються судовими ви-тратами, які можуть бути стягнуті з засудженого, на розслідування справи якого були затрачені. У зв язку з реформами, які відбуваються в Україні, переходом її на ринкову економіку в суспільс-тві відбувається складний і болісний процес переоцінки економічних, моральних, політичних, правових поглядів і цінностей. В умовах фінансово-економічної кризи, яка триває в Україні, особливого значення набуває економне витрачання коштів на боротьбу із злочинністю. У зв язку з цим постає досить важлива проблема судових витрат у кримінальному судочинстві – як частини витрат держави на боротьбу із злочинністю, які можуть бути їй відшкодовані.
Актуальність теми. Питання судових витрат у кримінальному судочинстві України досі ще не піддавалося спеціальному монографічному дослідженню. В Україні деякі його аспекти дослі-джували О.В. Горбачов, В.Т. Нор, В. Недвиженко, М. Мазуркевич, Л. Шоха і нещодавно В.М. Тертишник та О. Перепадя. Дещо більше уваги йому приділяли в колишній РРФСР, зок-рема такі вчені, як А.Я. Грун, І.О. Барсуков, В.Т. Томін і В.А. Дунін, А.М. Рекунков, В.В. Шубін, Л.Л. Кругліков, Є. Терешонков, Н.О. Сидорова та Г.І. Алієв, а останнім часом В.М. Демидов, В.П. Бож єв, Н.А. Власова, Р.Х. Якупов. Це пояснюється передусім тим, що, на думку багатьох науковців, питання судових витрат – це економіко-управлінська проблема, питання наукової організації праці апарату правоохоронних органів. Однак не береться до уваги той факт, що у Кримінально-процесуальному кодексі України є група норм (хоча й невелика), яка регулює кримінально-процесуальні відносини, пов язані з судовими витратами (ст. 91, 92, 93 КПК України); норми про судові витрати передбачені і в КПК РФ, Республіки Польща, ФРН, Фран-ції. Про деякі види судових витрат йде мова і в інших нормативних актах, які регулюють кримі-нально-процесуальні відносини: Законі України “Про прокуратуру”, Інструкції “Про порядок виконання постанов прокурорів, суддів, слідчих, органів дізнання і ухвал судів про привід підо-зрюваних, обвинувачених підсудних, свідків і потерпілих”. Тут потрібно брати до уваги і те, що саме під час кримінального судочинства виникає така категорія як судові витрати; що питання про їхній розмір і відшкодування вирішують особи, які ведуть процес, а рішення про стягнення судових витрат з засудженого може прийняти тільки суд у вироку.
Щодо наукових поглядів на судові витрати у кримінальному процесі згаданих вчених, то вони, як правило, розглядали їх лише в окремих, поверхових аспектах, не охоплюючи всієї гли-бини відносин, пов язаних з інститутом судових витрат. Лише Н.О. Сидорова та Г.І. Алієв зро-били спробу повніше підійти до вивчення інституту судових витрат, однак і вони залишили поза увагою питання структури судових витрат і їхньої класифікації, порядку відшкодування. Варто також зазначити, що ці дослідження проводилися в радянський період, в інших соціаль-но-економічних умовах, ніж ті, які ми маємо сьогодні в Україні.
Усе наведене й обумовлює актуальність даного дисертаційного дослідження та його нау-ково-прикладне значення.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація підготовлена в рамках науково-дослідної тематики кафедри кримінального процесу та криміналістики Львівсь-кого національного університету імені Івана Франка “Вдосконалення кримінально-процесуального законодавства і практики його застосування”. Об єкт дослідження перебуває у нерозривному зв язку з традиційним напрямом досліджень Львівської школи кримінального процесу – проблеми захисту майнових інтересів суб єктів кримінального судочинства. Тема ди-сертації затверджена рішенням Вченої ради Львівського національного університету імені Івана Франка 28 квітня 1998 року, протокол №1/4.
Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає у з ясуванні суті і природи судо-вих витрат у комплексі кримінально-процесуальних відносин. Відповідно до мети дослідження визначені такі його завдання:
- розкрити суть і сформулювати поняття судових витрат у кримінальному процесі України;
- дослідити історію інституту судових витрат у кримінальному процесі України на підставі аналітичного огляду пам яток права, які діяли на території України, а також вивчити правове регулювання інституту судових витрат в інших правових системах (РФ, ФРН, Республіка Польща, Франція);
- проаналізувати структуру судових витрат;
- провести класифікацію судових витрат за різними критеріями;
- з ясувати порядок відшкодування судових витрат та виявити його недоліки;
- встановити правову та матеріальну підставу стягнення судових витрат із засуджених;
- розглянути процесуальний порядок стягнення судових витрат із засудженого; внести пропозиції щодо подолання виявлених недоліків чинного законодавства, яке регламентує ін-ститут судових витрат.
Об єкт дослідження. Об єктом дисертаційного дослідження виступає інститут судових витрат у кримінальному судочинстві України.
Предметом дослідження є норми діючого кримінально-процесуального законодавства України, які регламентують інститут судових витрат у кримінальному процесі; теоретичні по-ложення, висловлені науковцями щодо цього інституту; пам ятки джерел права, які діяли на території України і торкалися судових витрат; норми зарубіжного кримінально-процесуального законодавства про судові витрати; проекти КПК України і зарубіжних держав; матеріали слід-чо-судової практики ( понад 500 кримінальних справ) та результати анкетування 200 прокурор-сько-слідчих працівників у Львівській, Тернопільській та Івано-Франківській областях.
Методи дослідження. У процесі написання роботи, в основному, використовувалися за-гальнонаукові методи пізнання: аналіз, синтез, спостереження, порівняння, опис, системно-структурний метод. Крім того, застосовувалися і спеціальні методи пізнання: історико-правовий – у процесі вивчення пам яток джерел права; порівняльно-правовий - під час порів-няння українського та зарубіжного законодавства; статистичний метод – у процесі вивчення і узагальнення судової практики, різних статистичних даних; метод анкетування – під час опиту-вання практичних працівників; метод моделювання – під час побудови проектів норм та про-цесуальних актів.
Наукова новизна одержаних результатів передусім полягає у тому, що ця праця є першим в українській кримінально-процесуальній науці дисертаційним дослідженням інституту судових витрат. У ній проведено критичний порівняльний аналіз поглядів різних вчених і практиків з приводу інституту судових витрат, показана дискусійність думок щодо їхнього поняття, струк-тури, класифікації, обґрунтована потреба в комплексному підході до вивчення цього інституту.
Автором розроблено концептуальний підхід до вивчення інституту судових витрат, в ос-нову якого покладено розгляд видів судових витрат та стягнення їх з осіб, які визнані винними у вчиненні злочину.
До найважливіших результатів дослідження можна віднести:
1) встановлення основних ознак, яким мають відповідати судові витрати;
2) обґрунтування необхідності заміни терміна “судові витрати” більш точним – “кримі-нально-процесуальні витрати” і побудова удосконаленої конструкції поняття “кримінально-процесуальні витрати”, згідно з якою - це передбачені кримінально-процесуальним законом витрати, пов язані із здійсненням провадження у кримінальній справі, які відшкодовуються державою певним суб єктам кримінального процесу і підлягають стягненню з осіб, визнаних винними у вчиненні злочину чи, в окремих випадках, зараховуються на рахунок держави;
3) історичний огляд витоків і розвитку інституту судових витрат у кримінальному про-цесі України, який засвідчив факт, що цей інститут має тривалу історію, відлік якої починається з часів Княжої Доби (Х-ХІ ст.);
4) детальне і системне вивчення структури судових витрат дало змогу виявити недос-коналість норм КПК України, які визначають склад судових витрат і свідчать про потребу їх-нього удосконалення, зокрема і в плані розширення;
5) побудову на підставі узагальнення нагромадженого досвіду нової основної класифі-кації судових витрат залежно від мети їхнього використання, а також кілька додаткових класи-фікацій, які допомагають осмислити сутність і значення судових витрат у кримінальному про-цесі;
6) комплексний аналіз процедури відшкодування окремих видів судових витрат, що да-ло можливість виявити розбіжності у відшкодуванні витрат на проведення судових експертиз залежно від установи, яка їх проводила, відсутність законодавчого регулювання порядку від-шкодування витрат на зберігання і пересилання доказів та інших предметів, а також проведення слідчих та інших процесуальних дій. Запропоновано шляхи усунення цих недоліків;
7) на підставі теоретичного аналізу попередніх напрацювань вчених встановлено мате-ріальну і процесуальну підставу стягнення судових витрат;
8) на базі критичного аналізу чинного українського кримінально-процесуального зако-нодавства та порівняння його з зарубіжним внесено пропозицію про необхідність стягнення судових витрат не тільки з засуджених, а й з осіб, звільнених від покарання, та осіб, кримінальні справи стосовно яких закриті за нереабілітуючими обставинами;
9) констатовані і детально вивчені випадки, коли судові витрати приймаються на раху-нок держави. На підставі цього зроблено висновок про необхідність їх чіткого закріплення у за-конодавстві;
10) розроблення проекту глави КПК України про кримінально-процесуальні витрати.
Практичне значення одержаних результатів. У дисертації у тісному взаємозв язку розгля-нуті теоретичні й практичні питання, що стосуються інституту судових витрат у кримінальному процесі України.
Щодо практичного значення здобутих результатів, то вони визначаються тим, що пропо-зиції стосовно вдосконалення чинного законодавства та практики його застосування, як вида-ється, можуть бути використані у підготовці нового Кримінально-процесуального кодексу України, постанов Пленуму Верховного Суду України, де йдеться про відшкодування та стяг-нення судових витрат у кримінальному судочинстві, а також практичними працівниками під час реалізації правових норм. Одержані результати дослідження також можуть слугувати під-ґрунтям для проведення подальших наукових досліджень цього інституту, а також використо-вуватися у викладацькій діяльності з курсу кримінального процесу.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження обго-ворювались на науково-практичних конференціях, зокрема на VI–VIII регіональних науково-практичних конференціях “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (Львів, лютий 2000, 2001, 2002 рр.); науковій конференції “Проблеми державотворення і захис-ту прав людини в Україні” (7-8 квітня 2001 р., Національний університет “Острозька академія”, м. Острог); регіональній міжвузівській конференції молодих вчених та аспірантів “Проблеми вдосконалення правового регулювання щодо забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні”, (квітень 2002 р., м. Івано-Франківськ), а також на кафедрі кримінально-го процесу та криміналістики юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка; викладаються в курсі кримінального процесу для студентів цього ж вузу.
Матеріали дисертації висвітлені у восьми публікаціях, шість з яких містяться у фахових ви-даннях.
| 
