|
Актуальність теми дослідження на сучасному етапі зумовлена проведенням в Україні процесу корінних змін у системі господарювання, переходом країни від командно-адміністративних засад до ринкових відносин, реформуванням правовідносин власності та зобов язальних відносин. У зв язку з цим великого значення у сфері регулювання приватноправових відносин між суб єктами господарювання набуває цивільно-правовий договір як акт взаємного та вільного волевиявлення сторін. Відмова від планового регулювання договірних відносин потребує нового підходу до забезпечення інтересів кредитора в зобов язанні, надання йому можливостей захистити свої права від недобросовісних контрагентів. Зазначеній меті слугують різноманітні способи забезпечення виконання зобов язань та міри цивільно-правової відповідальності, серед яких значне місце займає неустойка.
В радянські часи неустойка займала панівне положення серед правових заходів, спрямованих на забезпечення інтересів кредитора. В сучасний період із-за кризи неплатежів значення неустойки є певною мірою девальвованим. Запропоновані в роботі нові підходи до застосування та правового регулювання цього інституту, засновані на нормах проекту Цивільного кодексу України та загальних принципах приватного права, дозволять повернути неустойці колишнього значення одного з найбільш ефективних способів забезпечення виконання зобов язань та видів цивільно-правової відповідальності. Проблема застосування неустойки в цивільному праві досліджувалася вченими в різні часи, про що свідчать ґрунтовні монографічні дослідження, а саме: «Договорная неустойка и интерес» М.Я. Пергамента (1905 р.); «Неустойка (ст.ст. 141 и 142 Гражданского кодекса и комментарий к ним)» О.М. Вінавера (1924 р.); «Договорная неустойка в советском праве» К.О. Граве (1950 р.). Однак зазначені роботи написані більше п ятидесяті років тому та відносяться до дореволюційного та радянського періодів; в сучасній вітчизняній літературі дана проблема майже не висвітлювалася. На сьогодні в Україні немає жодного сучасного монографічного дослідження, присвяченого теоретичним проблемам неустойки та практиці її застосування, що сприяє виникненню в судовій практиці великої кількості спірних питань щодо обчислення неустойки, застосування позовної давності до вимог про стягнення неустойки тощо.
Вищезазначені обставини обумовили вибір теми дисертаційного дослідження.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження виконана відповідно до бюджетної теми юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка № ДР019UOO7725 “Удосконалення правового механізму реалізації та захисту прав та інтересів людини і громадянина в Україні”.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є системний аналіз інституту неустойки в цивільному праві, а також надання науково-теоретичних і практичних рекомендацій щодо правового регулювання застосування неустойки; вдосконалення чинного і розробки перспективного законодавства. Для досягнення поставленої мети сформульовані такі завдання дисертаційного дослідження:
- визначення правової природи неустойки в цивільному праві та її місце серед інших інститутів;
- проведення аналізу предмету неустойки;
- проведення дослідження основних проблем застосування неустойки як способу забезпечення виконання зобов язання;
- дослідження особливостей неустойки як форми цивільно-правової відповідальності;
- розробка пропозицій щодо вдосконалення законодавства, яке регулює застосування неустойки; окреслення перспектив та основних напрямків його розвитку.
Об єктом дослідження є відносини, що складаються у зв язку із застосуванням неустойки як способу забезпечення виконання зобов язання та стягненням (передачею) неустойки як форми цивільно-правової відповідальності.
Предмет дослідження складають теоретичні основи застосування неустойки в цивільному праві, а також нормативні акти та законопроекти України , цивільне законодавство країн СНД, Франції, Німеччини, судова практика, літературні джерела.
Методологічна і теоретична основа дослідження. Методологічну основу дисертаційної роботи складають сучасні методи наукового пізнання, зокрема, діалектичний із системно-структурним підходом до вивчення матеріалу, порівняльний, історичний, логіко-юридичний, статистичний.
Використання при проведенні дослідження зазначених та інших загальнонаукових та галузевих методів дозволило Автору проаналізувати правову природу неустойки та її місце серед способів забезпечення виконання зобов язань та форм цивільно-правової відповідальності; дослідити особливості застосування неустойки на кожному етапі її існування.
Сформульовані в дисертаційній роботі теоретичні висновки та практичні рекомендації ґрунтуються на загальних досягненнях цивілістичної науки, в тому числі на працях зарубіжних та вітчизняних цивілістів дореволюційного, радянського та сучасного періодів. Зокрема істотний вплив на результати даної дисертації оказали наукові праці К.А. Аннєнкова, Д.В. Бобрової, Т.В. Боднар, В.І. Борисової, М.І. Брагінського, С.М. Братуся, О.М. Вінавера, В.В. Вітрянського, В.С. Гопанчука, К.О. Граве, В.П. Грибанова, О.В. Дзери, О.С Іоффе, Ю.Х. Калмикова, О.С. Комарова, В.С. Костянтинової, Н.С. Кузнєцової, М.І. Кулагина, Л.А. Лунца, В.В. Луця, Д.І. Мейєра, І.Б. Новицького, В.А. Ойгензіхта, М.Я. Пергамента, І.С. Перетерського, О.А. Підопригори, Й.О. Покровського, В. К. Райхера, О.П. Сергєєва, І.В. Спасибо-Фатєєвої, Є.О. Суханова, Ю.К. Толстого, Є.О. Харитонова, Б.Б. Черепахіна, Г.Ф. Шершеневича, В.С. Щербини, та інших вчених.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в Україні на рівні дисертаційного дослідження розглядаються проблеми правового регулювання застосування неустойки у цивільно-правових зобов язальних відносинах; визначається її правова природа та зв язок неустойки з іншими правовими інститутами.
Аналіз норм чинного та перспективного законодавства України, судової практики та теоретичних джерел дозволив сформулювати основні науково-теоретичні положення та пропозиції щодо удосконалення законодавства, які виносяться на захист:
1. Основні положення щодо поняття, правової природи та функцій неустойки сформульовані ще в римському праві. На сьогодні можна виділити такі етапи існування неустойки в цивільному праві: початковий (Римський) період, період рецепції римського права на території континентальної Європи, період прийняття цивільних кодексів Європейських держав, сучасний період. Етапи розвитку неустойки в цивільному праві, що діяло на території України, можна визначити наступним чином: початковий період, дореволюційний період, період військового комунізму, період НЕПу, радянський період до набуття Україною самостійності, сучасний період. Кожному періоду властиві своєрідні підходи до регулювання неустойки, визначення мети застосування неустойки, значення неустойки серед забезпечувальних мір.
З метою визначення правової природи неустойки пропонується розмежувати поняття "неустойка", яка є способом забезпечення виконання зобов язання, та "стягнення (передача) неустойки", що є формою (мірою) цивільно-правової відповідальності. Пропонується як критерій для такого розмежування встановити відповідний етап існування неустойки. З моменту укладення сторонами угоди про неустойку або підписання договору, який забезпечується законною неустойкою, і до моменту порушення зобов язання неустойка є способом забезпечення виконання зобов язань. Після порушення зобов язання, тобто в разі невиконання неустойкою забезпечувальної функції, вона перетворюється у міру цивільно-правової відповідальності. В цьому разі неустойка набуває також значення способу захисту порушеного права відповідно до ст. 6 ЦК УРСР (ст. 16 проекту ЦК України). У зв язку з проведенням розмежування понять "неустойка" та "стягнення (передача) неустойки" пропонується розглядати і функції неустойки. Основною функцією неустойки як способу забезпечення виконання зобов язання є стимулювання боржника до належного виконання, а також, в деяких випадках, попередня оцінка мінімального розміру можливих збитків кредитора. Стягнення (передача) неустойки як міра цивільно-правової відповідальності має подвійну компенсаційно-штрафну функцію.
2. Обґрунтовується доцільність надання проектом ЦК України договірним сторонам права визначати неустойку не лише у вигляді грошової суми, але і у вигляді іншої майнової цінності. При цьому визначається необхідність накладення на таку майнову цінність обтяження у вигляді права кредитора звернути на неї стягнення, яке повинне слідувати за річчю при переході прав на неї до третіх осіб. Для оптимізації розрахунків при встановленні майнової неустойки доцільно в договорі визначати її грошовий еквівалент.
Обґрунтовується положення, що у вигляді такої форми неустойки, як штраф, можуть визначатися будь-які рухомі речі, не вилучені та не обмежені в цивільному обігу. В свою чергу, як пеню, крім грошей, можна застосовувати лише речі, визначені родовими ознаками, кількість яких до передачі може змінюватися в залежності від часу прострочення виконання зобов язання. На випадок втрати або пошкодження майна, яке є предметом неустойки, або втрати кредитором інтересу до стягнення цього майна, пропонується законодавчо дозволити альтернативне стягнення неустойки в грошовій формі навіть при визначенні її в договорі у вигляді майнової цінності.
Одержало додаткове наукове обґрунтування положення про універсальний характер неустойки як способу забезпечення виконання зобов язання, який в сучасних умовах може застосовуватися до будь-яких зобов язань, в тому числі договорів про приєднання, попередніх договорів, а також вексельних зобов язань та зобов язань із заподіяння шкоди за умови укладення його сторонами окремого договору. Незважаючи на практику встановлення неустойки різними нормативними актами, що склалася в Україні, на базі аналізу положень Конституції України (ст. 92) робиться висновок, що способом встановлення законних неустойок може бути лише Закон України, і повноваження щодо визначення законної неустойки не може бути делеговане Верховною Радою України ніяким іншим державним органам. Аналіз законодавства та практики його застосування свідчить про те, що на сьогодні законною неустойкою забезпечуються такі основні комплекси зобов язальних правовідносин. а) Зобов язальні правовідносини, одним з суб єктів яких виступає держава або державне підприємство, установа, організація (приватизаційні відносини, поставка товарів для державних потреб тощо);
б) Зобов язальні правовідносини, які складаються у сферах, що підлягають чіткому та детальному державному врегулюванню, забезпеченню та контролю (транспортні відносини, кредитування, зв язок, захист прав споживачів тощо).
в) Інші правовідносини, не пов язані з інтересами держави, забезпечення виконання зобов язань по яких законною неустойкою залишилося у спадщину від радянської системи народного господарства (відносини поставки, підряду на капітальне будівництво тощо).
3. Допускаючи існування законних неустойок у сферах господарювання, в яких присутній державний інтерес, пропонується ввести принцип взаємності при встановленні законних неустойок, який означатиме покладення однакових санкцій на кожну із сторін договору за однотипні порушення.
4. Обґрунтовується доцільність надання сторонам угоди про неустойку права змінювати розмір законної неустойки як у бік збільшення, так і у бік зменшення, якщо це не заборонено імперативними нормами закону.
5. Робиться висновок про доцільність проведення розподілу неустойки на такі форми, як штраф та пеня. Спростовується положення про практичне значення виділення власне неустойки (неустойки у вузькому розумінні) як самостійної її форми.
6. Визначено поняття та ознаки пені та штрафу як форм неустойки. Пеня - це форма неустойки, що виражається у вигляді грошової суми як правило, у відсотковому відношенні до суми неналежно виконаного зобов язання, або речі, визначеної родовими ознаками, яка підлягає стягненню періодично за кожний етап прострочення виконання зобов язання. Штраф - це форма неустойки, що виражається у грошовій сумі чи іншій майновій цінності (рухомих речах, цінних паперах, результатах робіт та послуг) та застосовується одноразово за разове невиконання або неналежне виконання конкретної дії, яка входить складовою частиною у загальне зобов язання. Обґрунтовується положення, що стягнення (передача) неустойки є самостійною формою цивільно-правової договірної відповідальності, у зв язку з чим заперечується можливість визначення її через збитки ("тверді збитки", "заздалегідь оцінені збитки", "нормативні збитки").
7. Обґрунтовується недоцільність збереження на законодавчому рівні чотирьох видів неустойки у співвідношення її зі збитками: залікової, альтернативної, виключної та штрафної. Пропонується залишити лише два види неустойки: залікову та штрафну, визначивши як основну залікову неустойку і допустив можливість надавати їй штрафного характеру за угодою сторін.
8. Дисертанткою визначається наявність двох груп обмежень, що застосовуються при стягненні (передачі) неустойки: обмеження, що стосуються розміру стягуваної неустойки (“нормативний” та “судовий” способи), та обмеження, що стосуються строків стягнення неустойки.
9. Обґрунтовується недоцільність залишення нормативного способу обмеження розміру стягуваної неустойки як такого, що суперечить принципам диспозитивності та свободи договору.
Підставою для зменшення розміру неустойки в судовому порядку пропонується вважати явну неспіврозмірність суми неустойки наслідкам невиконання або неналежного виконання зобов язання, під якою треба розуміти наявність таких обставин, як: ступінь виконання зобов язання боржником (розмір заборгованості, термін прострочення тощо); фінансовий стан боржника; можливі наслідки застосування до нього неустойки у розмірі, що вимагається; причини невиконання та заходи, вжиті боржником для виконання тощо. Наукову новизну складають також сформульовані дисертанткою рекомендації по вдосконаленню чинного законодавства та проекту Цивільного кодексу України, зокрема:
1. В дисертації обґрунтовується необхідність розміщення норм, що стосуються неустойки як способу забезпечення виконання зобов язання, у Главі 49 "Забезпечення виконання зобов язань" проекту ЦК України, а правил про стягнення (передачу) неустойки - у Главі 51 “Правові наслідки порушення зобов язання. Відповідальність за порушення зобов язання”.
2. Необхідно закріпити в новому Цивільному кодексі положення про неустойку, що встановлюється у вигляді майнової цінності (речі, що можуть бути предметом штрафу та пені; обов язковість грошового еквіваленту майнової неустойки; можливість альтернативного стягнення неустойки у вигляді грошової суми навіть при визначенні її в договорі в виді майнової цінності), запровадивши відповідні зміни у статтю 553 “Предмет неустойки”.
3. В новому Цивільному кодексі необхідно надати більш чіткі визначення штрафу та пені, які містили би в собі всі ознаки цих форм неустойки.
4. На законодавчому рівні (в Цивільному кодексі) доцільно встановити можливість зміни договірними сторонами розміру законної неустойки, якщо інше не передбачене імперативними нормами закону.
5. В нормативні акти, якими встановлюється законна неустойка (Закон України “Про приватизацію державного майна”; Закон України “Про поставки продукції для державних потреб”; Закон України “Про державний матеріальний резерв” тощо), доцільно внести зміни щодо реалізації принципу взаємності.
Теоретичне та практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що сформульовані в роботі висновки, пропозиції та рекомендації можуть бути використані при подальших загальнотеоретичних дослідженнях способів забезпечення виконання зобов язань, а також форм та особливостей цивільно-правової відповідальності. Отримані висновки можуть бути використані для вдосконалення норм договірного права, зокрема нового Цивільного кодексу України, у практичній діяльності суб єктів зобов язальних відносин, правотворчих та правозастосовчих органів.
Теоретичні положення, визначені Автором у дисертаційному дослідженні можуть бути використані при підготовці навчальних курсів "Цивільне право. Особлива частина"; "Договірне право", "Контракти в підприємницькій діяльності".
Особистий внесок автора. Дисертація є самостійною завершеною науковою роботою, першим в Україні спеціальним дослідженням неустойки (штрафу, пені) в цивільному праві. Сформульовані в дисертації теоретичні положення, висновки, пропозиції базуються на особистих дослідженнях, аналізі та критичному осмисленні наукових та нормативно-правових джерел, узагальнення практики стягнення неустойки.
Апробація наукових результатів дисертації. Основні положення, висновки та пропозиції щодо вдосконалення законодавства обговорювалися на засіданнях кафедри цивільного права Київського національного університету імені Тараса Шевченка, на міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми права очима молодих дослідників” (Київ, листопад 2001 р.), на науково-практичній конференції студентів та аспірантів юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Київ, квітень 2002 р.), на науково-практичному семінарі аспірантів юридичного факультету факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Київ, лютий 2002р.).
Результати дослідження використані автором у навчальному процесі під час читання лекцій та проведення практичних занять з курсу “Цивільне право. Особлива частина” на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Публікації. Основні результати дисертації опубліковані в п яти статтях у наукових фахових виданнях.
Структура дисертації обумовлена метою і характером дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, які містять шість підрозділів, висновків і списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації – 191 сторінки, список використаних джерел – 21 сторінки і містить 248 найменувань.
| 
