|
Актуальність теми дослідження. В умовах реформування в Україні суспільних відносин, зміни економічного та політичного устрою, оновлення духовної сфери все більше інтенсифікуються правові зрушення в житті країни. Особливо важлива роль у вирішенні завдань гармонізації суспільства належить правовій системі. Саме вона покликана здійснювати певний вплив на характер змін у суспільстві, сприяти олюдненню держави і права, удосконаленню законодавчого процесу, підвищенню ефективності правового регулювання, формуванню суспільної і індивідуальної правосвідомості. Правову систему можна назвати дійсно загальнолюдською організацією в тому значенні, що вона має гуманітарний характер, повинна слугувати передусім людині. Пізнання сутності та ролі правової системи в житті суспільства потребує широкого підходу до розуміння правових явищ з урахуванням всієї їх багатоманітності та аспектів взаємодії, а також з урахуванням властивостей правових явищ стосовно людини, держави і суспільства. Правова система є одним з важливих засобів забезпечення оптимальної єдності політичної та соціальної стабільності і динамізму, збереження цілісності суспільства, взаємодії особистого та суспільного, приватного та публічного факторів, які завжди перебувають у антиполісних відносинах, тобто взаємопроникненні та внутрішній суперечливості. Актуальність теми дослідження обумовлюється і тими процесами, що мають місце в Україні і в світі в цілому на рубежі віків. Під впливом інтеграції відбувається зближення національних правових систем та їх інститутів. Базою такого зближення виступають загальнолюдські правові цінності — ідеї прав людини, верховенства права, демократичної, соціально-правової держави та інші, що набувають все більшого поширення у світі. Одночасно поглиблюються неповторні риси української правової системи, обумовлені національними особливостями. Розвиток і зміцнення Української держави, її прямування до Європи нерозривно пов язані з формуванням національної правової системи, яка б відповідала сучасним тенденціям правового розвитку. Запровадження у вітчизняну правову систему міжнародно-правових стандартів передбачає вивчення закономірностей розвитку світової правової системи, окремих правових сімей, національних правових систем з урахуванням національних традицій, менталітету, позитивних напрацювань українських вчених-юристів. На відміну від більшості цивілізованих країн, де правові системи розвивалися поступово і еволюційно, розвиток Української держави обумовлює необхідність прискореного формування національної правової системи як фактора впливу і регуляції на державно-правові процеси, засобу демократизації суспільства тощо. Основою модернізації правової системи, фактором демократизації соціуму виступає основоположний нормативно-правовий акт України — Конституція, який має найвищу юридичну силу, визначає демократичний вектор розвитку держави, суспільства, правової системи. Закріплення на конституційному рівні положення про те, що Україна є правовою, демократичною, соціальною державою, встановлення на рівні Основного Закону держави пріоритету людини (не особа для держави, а держава для особи), закріплення положення щодо рівності громадян, природності і невід ємності прав і свобод людини — все це правові орієнтири для розвитку правової системи України. Слід зазначити, що вона поступово набуває характеру єдиної динамічної сукупності конститутивних явищ, насамперед таких, як правові принципи, система права, правова діяльність і правові відносини, правова свідомість і культура, законність. Правова система тісно пов язана з економічною, політичною та іншими сферами суспільства. Через ці взаємозв язки розкривається її функціональне призначення та роль в регулюванні розвитку суспільних відносин на сучасному етапі розвитку українського суспільства, формування демократії, системи владних інститутів, забезпечення реалізації конституційних прав та свобод людини. В процесі здійснення положень Конституції України, розвитку правової системи поряд з безумовними досягненнями залишається багато невирішених завдань: діють застарілі нормативні акти, між діючими актами існують протиріччя, що порушує системність законодавства. Чимало нормативних актів — неефективні, відсутня належна стабільність законів. Є визнаним факт, що у визначенні загальної стратегії розвитку України були допущені прорахунки, пов язані із недосконалістю соціальної складової реформ, недооцінкою економічної ролі держави. Однією з причин цих явищ є відсутність системного правового регулювання, правової конкретизації положень про демократичну, соціально-правову державу, забезпечення державою не лише внутрішнього порядку і зовнішньої безпеки, а й відповідальності за добробут громадян. В цих умовах актуальним стає переорієнтація правової і політичної науки на визначення значної соціальної цінності правової системи, забезпечення соціальної справедливості, свободи і рівності громадян в межах встановленого нормативно-законодавчого поля. Створення сучасної ефективної правової системи, що покликана забезпечити розвиток України як розвинутої, демократичної, соціально-правової держави, потребує подальшої розробки відповідної теоретичної моделі. Така модель має ґрунтуватися на найновіших досягненнях світової та вітчизняної наукової думки, враховувати всю сукупність передумов і орієнтирів пошуку, шляхів та механізмів подальшого реформування суспільства, розвитку оновленої правової системи. Концептуальні засади і напрями державно-правових реформ в Україні привертають все більшу увагу вітчизняних та зарубіжних вчених, про що свідчить ряд конференцій та симпозіумів останніх років. В цих умовах слід підкреслити, що суттєвим недоліком реформування є підхід до людини тільки як до індивіда з відповідним колом споживчих інтересів, а не як мікромоделі соціуму, унікальної особистості, потенціал якої може бути реалізований лише у відповідному культурному середовищі. Не усвідомлена сьогодні актуальність потреби теоретичного осмислення впливу соціокультурного фактору на становлення правової системи і зворотного впливу правової системи на соціокультурну сферу. Тому з огляду на характер розвитку суспільних процесів актуальним є дослідження проблем розвитку правової системи з урахуванням саме соціокультурних чинників в контексті впливу на державно-правові реформи. Перетворення в державно-правовій сфері, як і в інших сферах нашого суспільства, потребує сучасного наукового забезпечення, розробки системи відповідних орієнтирів, юридичних понять та категорій, парадигм та концепцій. Актуальність запропонованої теми підтверджується відсутністю в Україні монографічних досліджень сутності, функцій, структури правової системи, існуванням обмеженої кількості наукових статей з цієї проблематики. Стан наукової розробки проблеми. Категорія “правова система” широко запроваджується в науковий обіг з 80-х років ХХ століття і раніше практично не використовувалася у вітчизняній літературі, хоча слід зауважити, що зарубіжні дослідники, особливо французькі та американські, вже давно і активно оперують цим поняттям. Становленню теорії правової системи у вітчизняній юридичній науці передувала дискусія про “широке” та “вузьке” праворозуміння. Представники широкого “праворозуміння” (С. Кечек ян, А. Піонтковський) всупереч вузькому (право — сукупність норм, встановлених чи санкціонованих державою) запропонували розуміння права як єдності правових норм і правосвідомості, або (В. Миколенко, М. Козюбра) право — єдність правових норм, правосвідомості та правовідносин. Ідея багатовимірного підходу до права дозволила створити теоретико-методологічні передумови для становлення і розвитку теорії правової системи. Проблеми становлення, формування і функціонування правової системи стають предметом дослідження українських вчених — В. Бабкіна, А. Зайця, О. Зайчука, М. Козюбри, В. Копейчикова, Є. Кубка, В. Опришка, М. Орзіха, В. Погорілка, П. Рабіновича, В. Селіванова, О. Скакун, В. Шаповала, Я. Шевченко, Ю. Шемшученка та ін. В 1993 році в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України відбулася Республіканська наукова конференція на тему: “Правова система України: теорія та практика”. Серед російських вчених цю проблему досліджували: С. Алексєєв, О. Васильєв, В. Карташов, Д. Керімов, В. Кудрявцев, О. Лукашова, О. Малько, М. Марченко, М. Матузов, В. Синюков, Л. Тіунова, Ю. Тихомиров, Л. Явич та ін. Зарубіжні вчені: Ф. Ауман, Р. Болдін, Р. Давид, Ж. Карбоньє, К. Нетон, Дж. Тернер, А. Уотсон, Л. Фрідмен, Дж. Херст та ін. В цих роботах аналізується сутність, структура, функції правової системи, система права та законодавства, значення юридичної практики, механізм правового регулювання, правова культура як елемент правової системи.
Не применшуючи ролі і значущості праць попередніх дослідників щодо проблем правової системи, варто вказати, що в Україні комплексні спеціальні дослідження цього явища ще не проводились. Існують різні розуміння терміна “правова система”, характеристик їх підсистем та компонентів. Деякі дослідники, не відкидаючи значення системного підходу до аналізу правової системи, підкреслюють також значення ціннісно-нормативного підходу, необхідність її вивчення в аспекті єдності правової діяльності, правової свідомості та культури, що дозволяє розглядати правову систему як форму реалізації культури суспільства (В. Синюков, А. Семітко). Інколи правову систему ототожнюють з системою права, деякі автори включають в неї діяльність державних органів, що виконують юридичні функції. Потребує уваги мало вивчена проблема співвідношення правової діяльності та правових відносин, критерії ефективності функціонування правової системи, трансформація правової системи правової держави в правову систему соціально-правової держави тощо.
Проблеми, які були висвітлені у працях вчених з огляду на динамічний стан розвитку економічних, політичних, соціальних відносин потребують подальшого творчого дослідження. Багатозначність визначень правової системи, наявність різних поглядів на цю категорію, специфічність підходів до її вивчення свідчать про необхідність творчої розробки даної проблеми, пошуку найбільш чіткої і повної характеристики досліджуваних правових явищ, що і зумовило обрання дисертантом саме вказаної теми. Об єкт та предмет дослідження. Об єктом є правова система як особливий феномен соціальної реальності, її особливості та ознаки. Предметом дослідження є теоретико-методологічні положення та концептуальні підходи, що містять визначення поняття, змісту, функцій, структури, місця і ролі правової системи в соціальному середовищі та державі. Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Теоретико-методологічне дослідження правової системи становить частину програми правознавчих досліджень на сучасному етапі національного правотворення. Дисертаційна робота є складовою частиною загальної науково-дослідної програми Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Робота виконувалася в рамках планової теми відділу теорії держави та права “Теоретико-методологічні основи розвитку правової системи України”. Мета і завдання дисертації. Метою дисертаційної роботи є комплексне дослідження сутності, функцій, структури, особливостей формування, розвитку правової системи в умовах демократичної, соціально-правової держави. Для досягнення цієї мети у процесі дослідження ставилися такі завдання: — визначити і систематизувати основні теоретико-методологічні та концептуальні підходи до аналізу правової системи; — з ясувати пізнавальну і ціннісну значущість поняття “правова система” для комплексного аналізу правового життя, цілісної загальної панорами правового простору; — дослідити потенціал системного підходу для з ясування інтеграційної, цілісної якості правової системи, її співвідношення з складовими її компонентами, їх взаємовплив і динаміку, взаємодію правової діяльності та правових відносин; — проаналізувати співвідношення основних напрямків дослідження правових систем: системного та ціннісно-нормативного; — дослідити роль і місце людини в правовій системі, осмислити зв язок антропологічних засад буття з самореалізацією людини в правовій сфері; — проаналізувати вплив зростання загальнолюдської культури, нового праворозуміння, реалізації морально-гуманістичних суспільних ідеалів на поступове зближення природно-правових і державно-правових начал у правовій системі; — систематизувати основні теоретико-методологічні підходи до проблеми правових засобів, їх співвідношення з правовою системою і правовим регулюванням; — з ясувати конституційні основи функціонування і розвитку правової системи у процесі розбудови українського громадянського суспільства та демократичної, соціальної, правової держави, її роль і місце в розвитку правової системи. Проаналізувати вплив соціальних чинників на ефективність та оптимальність правової системи; — визначити механізм функціонування правової системи, її взаємодію з державою, діяльнісну сторону процесу переводу нормативності права в упорядкованість суспільних відносин; — дослідити природу, об єктивні та суб єктивні фактори, що обумовлюють кризовий стан правової системи України, та шляхи виходу з нього; — визначити фактори, що впливають на ефективність правової системи, оновлення її функцій, підтримання певного балансу її стабільності і динамізму; — розкрити потенційні можливості юридичної науки щодо вироблення концепції подальшого розвитку та функціонування правової системи, її спрямування на ціннісно-нормативне забезпечення суспільного розвитку, підвищення ефективності державного управління, розвитку позитивно-творчої інноваційної діяльності; — розробити та обгрунтувати відповідність науково-теоретичних та практичних рекомендацій щодо реалізації конституційних положень про місце, роль, функціонування правової системи в суспільстві України. Методологічна та теоретична основа дисертації. З метою одержання найбільш достовірних наукових результатів дослідження застосовувалася система принципів, прийомів та підходів, яку складають філософські, загальнонаукові та спеціальні методи, спрямовані на об єктивний і всебічний аналіз процесів та явищ соціального розвитку. Філософські принципи і методи забезпечують єдність соціально-правового та гносеологічного аналізу правової системи. Вони містять також принципи історизму, об єктивності, конкретності істини тощо. Мета і завдання дисертації зумовили використання загальнонаукових методів: системного, структурно-функціонального, історико-порівняльного, методів наукового пізнання та інших, які відповідно використовувалися для досягнення розуміння діалектичного зв язку між функціями та структурою, діяльністю та відносинами. Використання порівняльного методу обумовлювалося необхідністю порівняння різних моделей правових систем з метою виявлення їх загальних рис і специфіки пошуку оптимальних шляхів створення передумов розвитку правової системи в Україні. З арсеналу спеціальних методів використовувалися формально-логічний, порівняльно-правовий метод, метод вивчення ефективності дії правових норм, метод правового експерименту. Основні положення та висновки роботи грунтуються на аналізі вітчизняної та зарубіжної монографічної наукової літератури, нормативних актів, досліджень загальної теорії держави права, порівняльного правознавства, юридичної практики. Нормативна та емпірична база дослідження. Нормативну базу проведеного дослідження складає чинне законодавство України. В дисертації також використовувалися нормативні акти деяких зарубіжних країн, досліджувалися роботи з різних галузей порівняльного правознавства. Наукова новизна одержаних результатів. У дисертації вперше у вітчизняній юридичній літературі в межах цілісного монографічного дослідження створена концепція змісту, структури, розвитку та функціонування правової системи України, що охоплює весь комплекс взаємодії правових норм, принципів, інститутів, відносин, діяльності, свідомості і культури. Аналізуються сутність правової системи, її генетичні, структурні, функціональні характеристики. Визначено синтетичний комплексний характер поняття правової системи, що дозволило здійснити певні наукові операції і досягти більш високого рівня узагальнень. Наукова новизна роботи полягає у розробці і формулюванні в дисертаційній роботі таких положень: — визначення сутності правової системи України як системи, що базується на конституційних положеннях, вироблених на основі концепції природного права, політичного плюралізму, пріоритету прав людини, відповідальності держави перед особою, забезпеченні політико-правових процесів у реалізації завдань суспільства, пов язаних з компромісом і співробітництвом; — виокремлення на основі аналізу різних наукових підходів зарубіжних та вітчизняних дослідників двох основних напрямків дослідження правових систем: - системного, який вивчає сукупності взаємозв язків та взаємодій, що виникають всередині правової системи, розглядає правову систему як форму організації, що здатна адаптуватися до соціальних змін, забезпечити пошук оптимальних політико-правових рішень, та - ціннісно-нормативного, який на відміну від першого виходить з урахування культурно-історичного, духовного змісту правової системи, що грунтується на ідеалах свободи, рівності, справедливості, соціальності тощо; — розкриття значення інтегративного поняття правової системи, її ціннісного виміру, ступеня освоєння суб єктами права правової діяльності, відображення в правовій системі узгоджених інтересів індивіда та суспільства, характеристики юридичного режиму і стану правової системи, що дозволяє досягти певної регулятивності, законності, стану правопорядка; — дослідження діалектики взаємовідносин динамічного і статичного рівней правової системи, що дозволило розглянути її в розвитку, причинно-наслідкових зв язках і підпорядкованості, здійснити ретроспективний порівняльний аналіз і перспективний прогноз; — визначення особливостей правових засобів, елементного складу правової системи, за допомогою якого держава справляє необхідний нормативний вплив на суспільні відносини (закріплення, регулювання, охорона, захист тощо); — обґрунтування висновку про визначальне місце в правовій системі об єктивного права як нормативного утворення, що виступає в суспільному житті у вигляді ідеологічно несуперечливої і послідовної підсистеми норм, принципів, інститутів та галузей; — визначення державно-правового змісту правової системи, який характеризує такі моменти: а) які природні права і обов язки і якою мірою закріплює і гарантує позитивне законодавство; б) які нові правові можливості людини, що виникли в результаті розвитку науки, культури, зростання добробуту суспільства, закріпила держава в нормативно-правових актах; в) які правові пільги та правові обмеження встановлює держава для представників певного прошарку, класу, нації, етнічної групи; — доведення, що демократія як головна риса розвинутих сучасних держав відіграє основну роль в розвитку та функціонуванні правової системи, яка в свою чергу слугує поглибленню та розширенню демократії. Правова система обмежує і пов язує державну владу, поглиблює людський вимір права і держави, стає підґрунтям єдиного, незалежного правосуддя; — визначення необхідності подолання однобічного підходу до розуміння правової системи без врахування її особистісного виміру, здійснення аналізу особистісного підходу, який дозволяє усвідомити, що саме особа є представником інтересів певних соціумів, установ, юридичних осіб, особистих інтересів; — дослідження ефективності правової системи залежно від соціальної організації суспільства, його економічних, духовних, соціальних, політичних засад. Обгрунтовується положення про органічну залежність соціально-правових парадигм розвитку суспільства від міри впливу на нього соціальної політики як одного з важливих генераторів життєдіяльності суспільства; — розкриття культурологічного, ціннісного виміру правової системи, яка, дякуючи своїм гуманістичним якостям, ідеалам, психологічній аурі активно впливає на формування справедливих установок у людей, сприяє встановленню нормативно стабільних взаємовідносин у суспільстві; — аналіз природи кризового стану правової системи України, який обумовлений розпадом попереднього правового простору, відторгненням минулої системи життєдіяльності і організації правопорядку, незавершеністю державно-правових реформ, невідповідністю певних елементів правової системи один одному; — розкриття характеру подальшого розвитку ідей про поступове і послідовне зближення природно-правових і державно-правових начал в правовій системі, що відбувається із зростанням загальної культури, нового праворозуміння, реалізації морально-гуманістичних суспільних ідеалів, олюднення держави і права; — обґрунтування необхідності розуміння правової системи як багатоманітної, динамічної системи, що є “стрижневим” виміром правового життя суспільства і людини з їх розгорнутими горизонтальними та вертикальними зв язками, зовнішнім впливом та внутрішніми процесами, що відображають єдність економічної, політичної, соціальної, державно-правової сфер, процеси взаємодії держави і права; — доведення евристичності нової досліджуваної парадигми, що розглядає соціальну державу і право як закономірну трансформацію правової держави, не тільки як певний синтез координаційно-управлінської діяльності державно-правових інститутів, але і як зростання соціальності держави у взаємодії з спільнотами людей, великими соціальними групами, особистостями і політичними об єднаннями; — з ясування положення про відносну єдність різних правових сімей, про можливість використання їх основних понять, інститутів, принципів в процесі розвитку і функціонування правової системи сучасної України; — доказ, що правова система України належить до самостійного типу правової культури, що поєднується з рисами і ознаками романо-германської правової системи. Вона відображає також специфіку національно-етичних вимірів правової інфраструктури, особливості національно-правового менталітету.
Теоретичне та практичне значення отриманих результатів. Здобуті автором результати, сформульовані теоретичні положення та практичні пропозиції мають наукове та прикладне значення. Матеріали дисертації покликані сприяти подальшому творчому розвитку концептуальних засад дослідження правової системи в умовах державно-правового реформування, її місця і ролі в соціальному середовищі, шляхів подальшого її розвитку і вдосконалення, всебічного обґрунтування і врахування особливостей національної правової системи, її параметрів, структури, складових елементів, функцій. Вони можуть бути використані: — у науково-дослідницькій роботі: для визначення сучасних методологічних підходів до дослідження державно-правових явищ, їх оцінки та прогнозування, оновлення вітчизняного правознавства у напрямку наближення до найбільш вагомих загальновизнаних досягнень європейської та світової юридичної та соціологічної думки, для поглибленого вивчення таких теоретичних проблем, як співвідношення правового життя і правової системи, правових засобів, правової діяльності, правових відносин і юридичного процесу, стабільності і динамічності правової системи, визначення критеріїв її ефективності, трансформації правової системи правової держави в правову систему соціально-правової держави, зростання соціокультурного впливу правової системи тощо; — у вдосконаленні законодавства: результати дисертації можуть слугувати вирішенню проблем у сфері державно-правових реформ, зокрема вироблення нормативних актів щодо розвитку, вдосконалення структури і функцій правової системи, здійснення заходів, спрямованих на посилення її соціальної ефективності; активізації процесу інтеграції України у світову та європейську правові системи; — у освітянській діяльності: при розробці загальнодержавних стандартів підготовки юристів, при формуванні навчальних планів і програм фахової підготовки спеціалістів у галузі права, при підготовці та викладанні навчальних курсів з теорії держави та права, історії держави і права зарубіжних країн, при розробці спецкурсу "Правові системи сучасності" для магістрів та аспірантів. Апробація результатів дослідження. Дисертація виконана у відділі теорії держави і права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Основні положення дисертаційної роботи доповідалися здобувачем на всеукраїнських та міжнародних науково-практичних конференціях: “Ідеологія державотворення в Україні: історія і сучасність” (м. Київ, 1997 р.), “Систематизація законодавства в Україні: проблеми теорії і практики” (м. Київ, 1999 р.), “Конституційне будівництво в Україні: теорія та практика” (м. Ужгород, 2000 р.), “Європа, Японія, Україна: шляхи демократизації державно-правових систем” (м. Київ, 2000 р.), “Парламентаризм в Україні: теорія та практика” (м. Київ, 2001 р.), "Становлення і розвиток правової системи України" (м. Київ, 2002 р.). Основні теоретичні положення дисертації викладені у публікаціях, серед яких: монографія “Правова система: проблеми теорії” (2002 р.), брошура "Правова система і держава в Україні" (2002 р.), 8 розділів у колективних монографіях та 12 статей. Матеріали дисертаційного дослідження використані при підготовці Програми курсу “Історія держави і права зарубіжних країн” (м. Київ, 2001 р.) для читання лекцій в Київському університеті права, а також для підготовки та читання ряду спецкурсів, зокрема “Правові системи сучасності”. Особистий внесок дисертанта. Отримано результати у процесі аналізу, осмислення та узагальнення наукової літератури, актів чинного законодавства, праць вчених-юристів, юридичної практики. В дисертації використані результати власних досліджень автора. Для аргументації окремих положень роботи залучається доробок інших вчених, на що обов язково робиться посилання. Структура роботи обумовлена метою та завданням дослідження.
Відповідно до об єкта та предмета дисертаційного дослідження, дисертаційна робота загальним обсягом 378 сторінок складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел (391 найменування, 48 стор.).
|
