|
Удосконалення системи правової організації людського суспільства на початку нового тисячоліття набуває все більшого значення через масштабність історичних змін, які відбули-ся в країнах колишнього соціалістичного табору наприкінці ХХ століття. У зв язку зі звіль-ненням багатьох суспільств цього регіону з-під монопольного контролю з боку держави над життям та діяльністю громадян корінним чином змінилися законодавчі основи їх існування, почали удосконалюватись діючі правові норми, спрямовані на забезпечення природних прав і свобод людини за кращими світовими стандартами існуючих правових систем. В основу суспільно-правових перетворень у країнах пострадянського періоду була покладена давня мрія людства про справедливу державу, громадянське суспільство, юридичну рів-ність його суб єктів як асоційованих членів.
Вирішення цієї проблеми вимагає чіткого усвідомлення сутності таких явищ, як “гро-мадянське суспільство”, “держава”, “правова держава”, визначення основ правового спів-відношення громадянського суспільства і держави, вивчення та обґрунтування закономір-ностей їх взаємодії і впровадження в практику розбудови громадянського суспільства. Нині у цьому напрямку проводиться активна дослідницька робота, але багато питань ще не ви-рішено.
Відомі вчені минулого (Т. Гоббс, Дж. Локк, Ж.Ж. Руссо, І. Кант, Г. Гегель та інші) в основу своїх концепцій покладали ідею суспільного договору – як історично народженого механізму взаємодії між суспільством та державою, через який державі делегувалася части-на свобод громадян, їх прав і зобов язань в обмін на гарантії з боку держави щодо забезпе-чення справедливості, стабільності і порядку.
Сучасні вчені також вважають суспільний договір основою розбудови громадянського суспільства, а людину визнають як головну, діючу особу зі своєю системою потреб та інте-ресів, прав і обов язків. Такої думки дотримуються О.Л. Богінич, В.В. Копейчиков, В.Ф. Сіренко, О.Ф. Скакун, О.В. Шмоткін і деякі інші. В науці відстоюються концепції, згід-но з якими повинен існувати певний баланс між громадянським суспільством і державою (В.І. Тимошенко, Т.І. Ковальчук та інші), обґрунтовуються тенденції монополізації та узур-пації державою громадянського суспільства (В. Селіванов, Г. Щедрова, Р. Ривкіна та інші) і поступової асиміляції держави як правової в громадянському суспільстві (А. Грамши, А. Одинцова та інші), формуються нові погляди щодо подальшої демократизації суспільства. Проблему побудови громадянського суспільства на територіях колишнього соціалістичного табору вивчає чимало вчених (наприклад, В.М. Андріанов, С.В. Бобровник, В.В. Головченко, П.М. Рабінович). Але за наявності значних теоретичних уявлень пробле-ма побудови громадянського суспільства у загальній теорії держави і права ще не вирішена в цілому і залишається дуже актуальною.
Предметом теоретичних роздумів є проблема відтворення громадянського суспільства у пострадянських країнах з урахуванням національної специфіки, специфіки правової куль-тури та рівня громадянської самосвідомості, менталітету громадян цих країн, входження громадянського суспільства у світове співтовариство, ролі та можливості впливу громадян-ської активності людства на правовий механізм взаємовідносин громадянського суспільства і держави.
Наявність цих та інших питань та існування протиріч у процесі трансформації грома-дянського суспільства спонукало нас обрати тему дослідження, обумовило її актуальність, об єкт, предмет, мету, завдання та висунення гіпотези. Об єктом дослідження є процес правової взаємодії держави і громадянського суспільства при визначальній ролі об єднань громадян.
Предмет – правове забезпечення розвитку та функціонування добровільних громадсь-ких об єднань як умови удосконалення правової взаємодії громадянського суспільства і держави .
Мета наукового дослідження – здійснення теоретичного аналізу проблеми умов оп-тимізації правового механізму взаємодії держави і громадянського суспільства та розробка на цій основі практичних рекомендацій щодо впровадження цих умов у процес побудови та удосконалення механізму, який досліджується. В основу дисертації покладена така гіпо-теза: якщо розглядати добровільні громадські об єднання як суб єктну частину механізму взаємодії держави і громадянського суспільства, удосконалювати правовий статус таких об єднань з урахуванням діалектики правової взаємодії та тенденцій розвитку громадянського суспільства, рівня громадянської правосвідомості і правової культури громадян, психології сприйняття людиною правової дійсності, – це буде позитивно впливати на процес удоско-налення правового механізму взаємодії громадянського суспільства і держави, сприяти по-ступовому перетворенню держави в правову.
Згідно з метою та гіпотезою були поставлені такі завдання:
- окреслити методологічні, загальнотеоретичні та нормативно-правові основи вини-кнення, існування та сутності процесу взаємодії держави і громадянського суспільства, ви-значити поняття, значимість, сутність і специфіку правового механізму цієї взаємодії, етапи його функціонування та рушійні сили;
- визначити принципи та форми правової взаємодії громадянського суспільства і держави;
- проаналізувати класифікацію добровільних об єднань громадян, види їх правових статусів, спроможність виступати суб єктами правового регулювання;
- обґрунтувати доцільність впровадження інституту добровільних об єднань грома-дян та забезпечення його правового статусу як важливої умови удосконалення правової взаємодії громадянського суспільства та держави;
- запропонувати теоретично обґрунтовані пропозиції щодо удосконалення правово-го статусу громадських об єднань, використання їх з метою удосконалення механізму пра-вової взаємодії держави і громадянського суспільства у пострадянських країнах.
Методологічну та теоретичну основу наукового дослідження склали концептуальні праці класиків філософії та юриспруденції, твори відомих сучасних вітчизняних і зарубіжних науковців щодо виникнення, сутності, існування та розвитку громадянського суспільства і держави; умовиводи методологічного забарвлення державно-правової теорії організації со-ціальних систем; сталі наукові конструкції загальної теорії держави і права; теоретично об-ґрунтовані наукові концепції у сфері соціології, політології, психології, історії тощо. Норма-тивним підґрунтям роботи стали основні законодавчі акти України та окремих зарубіжних країн, підзаконні нормативно-правові акти, статути громадських організацій та об єднань.
У роботі використовувалася ціла низка методів наукового дослідження. Так, за допо-могою історико-цивілізаційного методу забезпечувався розгляд проблем дисертації в дина-міці історичного розвитку громадянського суспільства, держави, зародження механізму їх взаємодії; на підставі порівняльно-правового методу здійснювалася класифікація державно-правових явищ, обґрунтовувався їх взаємозв язок та історична послідовність; системно-функціональний метод дозволив розглянути державно-правові явища у взаємодії їх елемен-тів, утворюючи новий якісний рівень їх функціонування; за допомогою методу раціональної критики проводився аналіз сутності законодавчих документів та вияв колізій, протиріч і ін-ших фактів; спеціально-юридичний метод сприяв конкретизації юридичних понять, визна-ченню специфічних ознак правових явищ, уточненню юридичних формулювань до проек-тів законів; сінергетичний метод надав можливість розглядати процес функціонування гро-мадянського суспільства як макросоціосистеми в єдності усіх її компонентів.
Застосовувалися й інші теоретичні та емпіричні методи наукового дослідження (аналіз і синтез, моделювання, спостереження, тестування, анкетування тощо).
Наукова новизна полягає у тому, що в роботі:
1) визначено та обґрунтовано діалектику правової взаємодії громадянського суспільс-тва і держави, що надало можливість з ясувати тенденції їх подальшого цивілізованого роз-витку;
2) уточнено поняття та визначення ”громадянське суспільство“, “механізм правової взаємодії”, “об єднання громадян”, “громадська правозахисна організація”;
3) подано нові поняття “інститут добровільних об єднань громадян” (з новою класи-фікацією форм) та “субквазігромадянське суспільство”;
4) визначено сутність механізму правової взаємодії держави і громадянського суспіль-ства;
5) обґрунтовано модель правового взаємозв язку держави і громадянського суспільст-ва, в основі якої лежить баланс їх взаємних прав і обов язків;
6) обґрунтовано модель деформованої системи правового взаємозв язку між держа-вою і громадянським суспільством за принципом “права сили”;
7) визначено умови цілісності системи правового взаємозв язку держави і громадян-ського суспільства;
8) розроблено принципи правової взаємодії держави і громадянського суспільства;
9) аргументовано доцільність вдосконалення правового статусу громадських об єд-нань шляхом введення соціального контролю в норми права як елементу механізму право-вого регулювання ;
10) обґрунтовано умови виникнення, локалізації та нейтралізації субквазігрома-дянського суспільства;
11) вперше розглянуто й обґрунтовано значення правового статусу інституту до-бровільних об єднань громадян (ІДОГ) у механізмі правової взаємодії громадянського суспі-льства і держави – як фактора оптимізації цього механізму; доведено значення інституту до-бровільних об єднань громадян як повноцінного суб єкту правового регулювання суспіль-них відносин;
12) доведено значущість громадянськості як специфічної юридичної властивості особистості та умови активізації правозахисного руху;
13) теоретично обґрунтовано шляхи правового впливу ІДОГ на профілактику злочинів.
Практична значимість наукового дослідження полягає в тому, що в ньому розроблено конкретні рекомендації та пропозиції щодо удосконалення правового статусу добровільних об єднань громадян з урахуванням принципів правової взаємодії держави і громадянського суспільства; запропоновано впровадження офіційного соціального контролю за державою та її інститутами з боку правозахисних об єднань; визначено шляхи боротьби з протиправ-ними проявами субквазігромадянського суспільства; окреслено шляхи удосконалення змісту нормативно-правових актів, які є корисними для оптимізації аналізованого механізму; за-пропоновано заходи щодо зміцнення та поширення міжнародних зав язків України з інши-ми державами за рахунок рецепції в Україну громадянської правосвідомості та правової культури української діаспори. Матеріали дисертації можуть використовуватися у вищих навчальних закладах при вивченні теорії держави і права, юридичної деонтології, консти-туційного права, кримінології тощо. Висновки та основні положення даного дослідження можуть бути корисними для подальшого, більш глибокого вивчення сутності і закономірно-стей розвитку правових засад ІДОГ. На захист виносяться такі положення:
1. Громадянське суспільство – це історично обумовлена, мінлива макросоціосис-тема, яка є формою організації соціальної життєдіяльності населення конкретної країни, що відображує комплекс багатоманітних інтересів людей та на підставі державно-правового механізму гарантує їм природні права і свободи, власність в усіх її формах, стабільність і по-рядок.
2. Механізм правової взаємодії – це система взаємообумовлених і юридично упо-рядкованих соціальних дій (у контексті причинно-наслідкових зв язків) інституту держави та інших структурних компонентів громадянського суспільства – як законних і реальних суб єктів правового регулювання; продуктивне функціонування механізму правової взаємодії в пострадянських країнах можливе при умові юридичного закріплення і практичної реалізації системи взаємних прав та обов язків держави і громадянського суспільства в законодавстві.
3. Інститут добровільних об єднань громадян (ІДОГ) визначається як формалізо-вана підсоціоистема, що є формою реалізації механізму взаємодії держави і громадянського суспільства, має гнучку структуру, діє на основі добровільної консолідації суспільних інтеле-ктуально-вольових зусиль дієздатних громадян для задоволення спільних інтересів, володіє широким колом юридичних повноважень, зокрема правозахисного і контролюючого харак-теру, бере на себе зобов язання щодо виконання частини функцій держави. Забезпечення оптимізації механізму правової взаємодії держави і громадянського суспільства може бути досягнуто при умовах удосконалення правового статусу добровільних об єднань громадян і підвищенні їх ролі як законних суб єктів правового регулювання суспільних відносин.
Апробація результатів дослідження відбувалася шляхом викладення концептуальних положень дисертації на науково-практичних конференціях різного рівня:
- Міжнародній науково-практичній конференції “Державно-правові проблеми Пі-внічного Причорномор я: історія та сучасність” (Сімферополь-Алушта, 26-29.05.1999);
- Міжнародній науково-практичній конференції “Економіко-правові проблеми становлення в Україні громадянського суспільства” (Херсон, 6-8.09.2001);
- Всеукраїнській науково-теоретичній конференції “Молода Українська держава на межі тисячоліть: погляд в історичне минуле та майбутнє демократичної, правової держави Україна” (Львів, 3-4.05.2001);
- Всеукраїнській науковій конференції “Україна між минулим і майбутнім” (Івано-Франківськ, 12-13.04.2001);
- науково-практичній конференції “Юридична освіта і правоохоронна діяльність: перспектива нового тисячоліття” (Дніпропетровськ, 30-31.05.2001);
- науково-практичній конференції “Формування української державності: консти-туційно-правові, історичні та політичні аспекти” (Херсон, ХФ ЗЮІ МВС України, 14.03.2002);
- факультетських – у 1999, 2000, 2001 рр.
Було розроблено та подано теоретично обґрунтовані пропозиції до Верховної Ради України щодо удосконалення правової бази ІДОГ (додаток Ж); результати дослідження ви-користовувались у процесі практичної організації громадських формувань з охорони гро-мадського порядку в Херсонській області (Херсонського міського об єднання з охорони громадського порядку і державного кордону “Правопорядок”); в процесі викладання курсу теорії держави і права у Херсонському училищі міліції МВС України (1992-1997 р.р.) та на Херсонському факультеті Запорізького юридичного інституту протягом 1997 – 2001 р.
Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, списку використа-них джерел і додатків. Основний зміст дослідження викладено на 166 сторінках. Дисертація містить 6 рисунків. Список використаних джерел нараховує 223 найменувань.
| 
