|
Актуальність дослідження. Становлення України як незалежної, суверенної держави, передбачає перш за все побудову її як правової держави. Однією з ознак правової держави є забезпечення прав та законних інтересів громадян. Українська держава згідно зі ст.3 Конституції України визнала, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи громадянина та їх гарантії є основним змістом діяльності держави. Додержання прав і свобод особи під час досудового розслідування кримінальної справи, судового провадження є функцією органів, які здійснюють кримінально-процесуальну діяльність. Однак закріпити такі важливі напрямки діяльності держави без врахування багатовікових надбань людства та досвіду зарубіжних держав у вирішенні цього питання було б неможливим. Вплив міжнародно - правових актів, зокрема, Європейської Конвенції про захист прав і основних свобод людини від 4 листопада 1950 року, Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права від 16 грудня 1966 року, Міжнародного пакту про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 року, Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання від 10 грудня 1984 року, декларацій про права і обов язки окремих осіб, груп і органів суспільства заохочувати та захищати загальновизнані права людини і основні свободи, спричинив нове бачення держави в цілому та кожної людини зокрема щодо питання забезпечення прав і законних інтересів громадян. У зв язку з цим виникла потреба переглянути чинне законодавство, яке регулює питання забезпечення прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб. Результатом такого процесу стала розробка та прийняття нових кодексів України, а саме: 5 квітня 2001року був прийнятий Кримінальний Кодекс України, 21 червня 2001 року - Бюджетний кодекс України, 25 жовтня 2001року - Земельний кодекс України, 10 січня 2002 року – Сімейний кодекс України, розроблені проекти Податкового, Цивільного кодексів. Особливої актуальності набули також питання забезпечення прав і законних інтересів громадян під час здійснення правосуддя у кримінальних справах, що зумовило розробку проекту нового Кримінально-процесуального кодексу України.
Проблема забезпечення права на захист учасників кримінального процесу була предметом дослідження багатьох вчених - процесуалістів, проте в більшості випадків свої праці вони присвячували праву на захист підозрюваних, обвинувачених [34, 45, 76, 144, 161, 165, 225, 228, 233]1) чи потерпілих [38, 39, 57, 65, 112, 132, 134, 262]2) і мало уваги приділяли праву на захист законних інтересів таких учасників кримінального процесу, як позивач і відповідач.
Однак швидкому, всебічному, повному і об єктивному дослідженню обставин кримінальної справи і її правильному вирішенню сприяє активна участь не лише підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, потерпілого, а й позивача та відповідача.
Беручи до уваги те, що позов у кримінальному процесі є самостійним інститутом (по-перше, позов у кримінальному процесі відрізняється від позову у цивільному процесі за формою, обов язком доказування обставин справи; по-друге, позов у кримінальному процесі розглядається за нормами КПК України, а не за нормами ЦПК України) видається недоцільно використовувати терміни “цивільний позов”, “цивільний позивач”, “цивільний відповідач”. Крім того, проект КПК України застосовує терміни “позов”, “позивач”, “відповідач”. В звязку з цим при написанні дисертації використовувались терміни “позов”, “позивач” та “відповідач”.
Зазначимо, що кримінально-процесуальне законодавство України має недоліки регулювання прав позивача та відповідача. Наприклад, нечітко визначений у КПК України момент залучення зазначених осіб у кримінальному процесі, зокрема на якому етапі кримінального процесу особу можна визнати позивачем чи притягнути як відповідача, недостатньо визначене коло осіб, які можуть бути визнані позивачами та притягнуті як відповідачі тощо.
Основною метою участі позивача у кримінальному процесі є відшкодування шкоди, заподіяної злочином, а метою участі відповідача є підтримання чи заперечення вимог позивача щодо відшкодування заподіяної шкоди. Тому вдосконалення законодавства повинно піти і по шляху посилення правових гарантій захисту прав та законних інтересів зазначених осіб.
Економіка України в даний час переживає складний період розвитку, тому необхідно докласти максимум зусиль для уникнення зайвих витрат. Актуальним в цій галузі є також питання розгляду одночасно з кримінальною справою регресних позовів, що сприятиме економії витрат на здійснення правосуддя.
З розвитком нових технологій в різних галузях виробництва набула широкого застосування комп ютеризація, яка мала не лише позитивні наслідки, а й негативні, що спричинили появу нового виду злочинності - комп ютерної. Пряма економічна шкода від комп ютерних злочинів, наприклад, у США досягає 100 млрд. доларів в рік. Нині майже кожна організація, установа має комп ютери, за допомогою яких можуть бути скоєні злочини, а саме: підробка платіжних документів, розкрадання грошових коштів шляхом переведення на фіктивні рахунки тощо. У зв язку з цим є актуальним питання визначення особи, яка буде відшкодовувати шкоду, заподіяну внаслідок скоєння комп ютерного злочину: організація чи особа, яка безпосередньо спричинила шкоду під час роботи на комп ютері. Проблема забезпечення прав та законних інтересів позивача та відповідача досі досліджувалася в окремих її аспектах. Однак необхідно зосередити увагу на сучасній постановці та інтерпретації проблеми забезпечення права позивача та відповідача на захист їх законних інтересів, на її комплексному дослідженні.
Проблеми участі позивача та відповідача в кримінальному процесі, забезпечення їх прав і законних інтересів неодноразово були предметом дослідження багатьох вчених і практиків: С.А. Альперта, М.В. Гузели, І.П. Домбровського, В.В. Кривобока, О.П. Кучинської, М.М. Михеєнка, О.Р. Михайленка, В.Т. Нора, Т.І. Присяжнюк, Ж.І. Сульженко, М.І. Хандуріна, Л.І. Шаповалової, В.П. Шибіки, Г.П. Фединяк, а також вчених і практиків інших країн СНД: С.А. Александрова, В.А. Азарова, Ф.Н. Багаутдинова, Л.Ш. Берекашвілі, М.І. Газетдинова, П.П. Гуреєва, В.Г. Даєва, З.З. Зінатулліна, І.А. Жеруоліса, Е.Ф. Куцової, А.Г. Мазалова, В.А. Матюхіна, Н.Є. Павлова, Р.Д. Рахунова, А.П. Рижакова, М.С. Строговича, С.П. Щерби, Є.А. Флейшиц, Є.Г. Мартинчика, В.П. Радькова, В.Є. Юрченка та інших. Проблеми відшкодування шкоди, заподіяної злочином , були предметом дослідження таких науковців: Ю.Р. Адоян, М.І. Гошовського, А.П. Гуляєва, Я.С. Клименко, О.В. Крикунова, А.М. Ерделевського, В.П. Паліюк, С.І. Шимон, М.О. Чельцова, Ж.А. Шаталюк. Вивченням проблеми захисту прав та законних інтересів позивача та відповідача представниками займалися А.В. Кожевніков, Ю.І. Стецовський, І.І. Карпець, Г.М. Омельяненко та інші.
Дослідження зазначеними науковцями згаданих проблем безумовно мають важливе значення для вдосконалення правового регулювання захисту позивачів та відповідачів. Однак багато питань, які охоплює ця проблема досліджені недостатньо повно, що негативно впливає на практику застосування чинного законодавства.
В умовах проведення судово - правової реформи в Україні проблеми визначення правового статусу позивача і відповідача, забезпечення їх прав та законних інтересів набувають особливої актуальності. Насамперед, це пов язано з недоліками у практичній діяльності органів досудового слідства та суду, що зумовлені недосконалістю чинного законодавства України. Необхідність глибшого вивчення і вирішення зазначених проблем обумовила вибір теми даного дисертаційного дослідження.
Звязок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження спрямоване на виконання основних положень Постанови Верховної Ради України від 28 квітня 1992р. “Про Концепцію судово – правової реформи в Україні” та пов язане з державною бюджетною темою “Проблеми розвитку законодавства про судочинство і судоустрій України” (номер державної реєстрації 97165) кафедри правосуддя юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Об єкт і предмет дослідження. Об єктом дослідження є механізм забезпечення прав та законних інтересів позивача і відповідача, кримінально-процесуальні інститути відшкодування шкоди, заподіяної злочином.
Предметом дослідження є норми чинного кримінально-процесуального законодавства України, які регулюють питання забезпечення прав та законних інтересів позивача і відповідача, відшкодування шкоди, заподіяної злочином, в кримінальному процесі, зокрема, теоретичні положення щодо забезпечення прав та законних інтересів позивача і відповідача, відшкодування заподіяної злочином шкоди, проблемні питання реалізації прав, наданих чинним законодавством, позивачем і відповідачем на практиці, законодавство зарубіжних країн та України щодо забезпечення прав та законних інтересів позивача і відповідача та відшкодування шкоди, заподіяної злочином, в кримінальному процесі, з метою виявлення недоліків у цій галузі і внесення пропозицій щодо вдосконалення відповідних норм законодавства України Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розробка пропозицій про внесення змін і доповнень до чинного кримінально-процесуального законодавства України на основі теоретичного осмислення та аналізу проблемних питань участі позивача та відповідача в кримінальному процесі, забезпечення зазначеним особам права на захист їх законних інтересів, виявлення недоліків чинного законодавства в регулюванні діяльності позивача та відповідача.
Зазначена тема дисертації зумовила побудову цієї роботи, яка складається із двох частин:
1) теоретичної, де досліджуються теоретичні положення позову в кримінальному процесі, визначення кола осіб, які беруть участь у справі як позивачі та відповідачі, їх процесуальний статус;
2) практичної, де з ясовується механізм реалізації процесуальних прав позивача та відповідача.
Для досягнення зазначеної мети були визначені такі завдання:
- здійснити аналіз теоретичних положень, що стосуються позову в кримінальному процесі;
- обґрунтувати положення про те, що позов у кримінальному процесі є самостійним інститутом, тому законодавче регулювання цього інституту повинно бути виокремлене в окремому розділі КПК України;
- обґрунтувати положення про те, що позовне провадження у кримінальному процесі може бути закрите шляхом укладення мирової угоди між потерпілим, позивачем та обвинуваченим чи відповідачем;
- визначити коло осіб, які можуть бути визнані позивачами чи притягнуті до участі у справі як відповідачі;
- дослідити механізм реалізації позивачем та відповідачем права на захист їх законних інтересів, а саме здійснення ними свого права особисто, за допомогою представника та за допомогою органів досудового слідства та суду, що проводять розслідування і розгляд кримінальної справи;
- внести пропозиції щодо вдосконалення кримінально-процесуального законодавства про позов у кримінальному процесі та забезпечення процесуальних прав та законних інтересів позивача та відповідача у кримінальному судочинстві України.
Методологічною основою дослідження є діалектичний метод та матеріалістичний підхід до вивчення положень про забезпечення процесуальних прав та законних інтересів позивача і відповідача, що містяться в теорії цивільного, цивільного процесуального та кримінально-процесуального права.
Догматичний метод. За допомогою правил формальної логіки й граматики (синтаксису) у дослідженні визначається зміст юридичних термінів та конструкцій, які використовуються законодавцем при забезпеченні процесуальних прав та законних інтересів позивача та відповідача.
Історичний та порівняльний методи. Для порівняння сучасного стану відшкодування шкоди, заподіяної злочином з минулими роками, порівняння процесуального статусу позивача і відповідача, закріпленого в чинному КПК України, і нормативних актах минулих століть застосовувалися історичний та порівняльний методи.
Метод системного аналізу. Вивчення положень щодо відшкодування шкоди, заподіяної злочином, подання позивачами позовів проводилось і на підставі системно - структурного аналізу, що дало змогу дослідити відмінність позову в кримінальному процесі від позову в цивільному процесі, відмінність позову від інших способів відшкодування шкоди.
Статистичний метод. Застосовувався і статистичний метод обробки і аналізу даних про реалізацію позивачами та відповідачами прав, наданих їм чинним законодавством. При цьому досліджувалась динаміка відшкодування шкоди, заподіяної злочином, на протязі 1997-2001 років. Для викладу статистичного матеріалу використовувались таблиці та паралельні ряди.
З метою вирішення питання щодо можливості розгляду у кримінальному процесі регресних позовів, закриття позовного провадження шляхом укладення мирової угоди між потерпілим, позивачем та обвинуваченим, відповідачем було проведено опитування працівників прокуратури та суду.
Науково - теоретичною базою дослідження стали наукові праці українських та зарубіжних вчених в галузі теорії держави і права, кримінально - процесуального, кримінального, цивільного та цивільного процесуального права, зокрема, праці, що стосуються відшкодування шкоди, заподіяної злочином, теоретичних положень щодо позову у кримінальному процесі, участі позивача та відповідача у кримінальному процесі, закриття позовного провадження в кримінальному процесі шляхом укладення мирової угоди між потерпілим, позивачем та обвинуваченим, відповідачем.
Нормативну базу дослідження складають Конституція України, міжнародно -правові акти у галузі прав людини і судочинства, Кримінально-процесуальні кодекси України, Росії, Франції, Німеччини, Цивільний та Цивільний процесуальний кодекси України, Закон України “Про адвокатуру”, Закон України “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві”, проекти нового Кримінально-процесуального кодексу України, проект Закону РФ “Про форму примирення при розгляді кримінальних справ”, керівні роз яснення Пленуму Верховного Суду України, накази Генерального прокурора України тощо.
Теоретичні висновки дисертантки ґрунтуються на емпіричній базі, яка являє собою матеріали вивчених автором 260 архівних кримінальних справ Московського (нині - Голосіївського) районного суду м. Києва та Тетіївського районного суду Київської області та результати опитування суддів і працівників прокуратури (всього опитано 42 працівники) з метою вивчення їх професійної позиції до проблем забезпечення прав та законних інтересів позивача та відповідача у кримінальному процесі. Крім того, були проаналізовані опубліковані дані судової статистики за 1997-2001 роки.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що на основі розроблених зазначеними вище вченими - процесуалістами теоретичних положень, що стосуються участі позивача та відповідача в кримінальному процесі, Конституції 1996 року, міжнародно-правових актів у галузі прав людини та судочинства, чинного законодавства України, особливо кримінально-процесуального, яке 21 червня та 12 липня 2001 року зазнало істотних змін, розкривається механізм забезпечення процесуальних прав та законних інтересів зазначених осіб в умовах розбудови правової держави, відродження національної правової системи, становлення демократичної держави. В роботі розглянуті питання, пов язані з визначенням поняття позову в кримінальному процесі, можливістю вирішення певних видів позовів під час розгляду кримінальної справи, визначенням кола осіб, які беруть участь у кримінальному процесі як позивачі і відповідачі, різні аспекти їх діяльності та реалізації прав, наданих чинним законодавством, для участі у кримінальному процесі.
Основні аспекти наукової новизни дослідження конкретизуються у таких положеннях, що виносяться на захист:
- сформульовано визначення поняття позову у кримінальному процесі як оформленої відповідно до закону письмової вимоги фізичної чи юридичної особи про відшкодування шкоди, заподіяної злочином чи суспільно - небезпечним діянням, яка адресована відповідачу і поданої органу досудового слідства, прокурору чи суду, котрий зобов язаний її прийняти і вжити заходів до забезпечення позову та самостійно вирішити або передати її компетентному органу для вирішення по суті;
- аргументовано можливість розгляду у кримінальному судочинстві регресних позовів з метою процесуальної економії. Крім того, пред явлення таких позовів, їх розгляд і вирішення в кримінальному процесі буде сприяти швидкому поновленню майнових прав потерпілого;
- обгрунтовано доцільність закріплення в КПК України положень про порушення позовного провадження в кримінальному процесі України за аналогією з порушенням кримінальної справи. Запропоновано доповнити КПК України розділом, який би передбачав положення про позовне провадження в кримінальній справі (приводи і підстави порушення позовного провадження, обставини, які виключають провадження з позову, порядок порушення і закриття позовного провадження, права і обов язки позивача і відповідача, їх представників тощо);
- наведено аргументи щодо можливості закриття провадження з позову внаслідок укладення мирової угоди між потерпілим, позивачем та обвинуваченим, підсудним і відповідачем;
- обстоюється положення про необхідність закріплення у КПК України норми щодо визначення поняття конкретного розміру (обсягу) відшкодування шкоди, заподіяної злочином, яка б передбачала, що у разі скоєння злочину (суспільно-небезпечного діяння) і заподіяння шкоди будуть відшкодовуватися пряма дійсна шкода, неодержані доходи (у разі доведення позивачем втрати можливості їх отримання), витрати, які поніс позивач в зв язку з участю у справі. Крім того, КПК України має містити положення про те, що на вимогу позивача може бути відшкодовано і моральну шкоду;
- обгрунтовано доцільність закріплення у КПК України критеріїв визначення розміру компенсації моральної шкоди з метою полегшення роботи суддів під час вирішення цього питання. Такими критеріями мають бути: характер моральних страждань, тяжкість ушкодження здоров я, істотність вимушених змін в житті потерпілого, тривалість негативних наслідків, спосіб поширення відомостей, ступінь зниження престижу, ділової репутації залежно від характеру професійної діяльності потерпілого в сфері захисту честі та гідності, регіон поширення відомостей. Аргументовано, що встановлення меж чи фіксованого розміру компенсації неможливе, бо можуть виникнути випадки, коли фактична сума заподіяної моральної шкоди буде перевищувати чи навпаки буде меншою за встановлену межу чи фіксований розмір;
-наведено аргументи щодо необхідності розмежування понять “власник джерела підвищеної небезпеки”, “володілець джерела підвищеної небезпеки” та “особа, що безпосередньо заподіяла шкоду”. Обстоюється положення про те, що за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, відповідає особа, яка безпосередньо заподіяла шкоду, крім випадків заподіяння шкоди під час виконання винним своїх службових (трудових) обов язків. Власники чи законні володільці будуть нести відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, у разі безпосереднього заподіяння шкоди та у випадку відсутності у винного майна для відшкодування заподіяної шкоди;
- у зв язку з виявленням під час дослідження ряду недоліків чинного кримінально-процесуального та цивільного законодавства сформульовано конкретні пропозиції щодо внесення змін і доповнень до КПК України та ЦК України, які спрямовані на посилення ефективності забезпечення процесуальних прав та законних інтересів позивача та відповідача.
Теоретичне значення дослідження полягає у створенні відносно завершеної системи знань щодо забезпечення процесуальних прав та законних інтересів позивача та відповідача, яка є певним внеском в науку кримінально - процесуального права, а також у тому, що її результати можуть бути використані у подальших наукових розробках даної проблеми.
Практичне значення дисертації полягає в тому, що її ідеї викладені у вигляді теоретичних положень і висновків, можуть бути використані під час читання нормативного курсу “Кримінально-процесуальне право”, спецкурсів, зокрема, “Теорія доказів”, “Складання процесуальних документів у кримінальних справах”, “Цивільний позов у кримінальній справі”, у системі підвищення кваліфікації суддів, працівників пркуратури і органів дізнання та досудового слідства, адвокатів.
Сформульовані в дисертаційному дослідженні пропозиції щодо вдосконалення гарантій активної процесуальної участі позивача і відповідача, забезпечення їх процесуальних прав та законних інтересів, можуть бути враховані в процесі поточної нормотворчості, при розробці проекту нового Кримінально-процесуального кодексу України, а також у діяльності суду, органів досудового розслідування, прокуратури, адвокатури.
Апробація результатів досліджень. Основні положення та висновки дисертаційної роботи знайшли відображення у доповідях та повідомленнях на Міжнародних науково-практичних конференціях: “Проблеми вдосконалення законодавства та практика його застосування з урахуванням прогнозу злочинності” (Луганськ, травень 1999 р.), “Україна: поступ в майбутнє” (Київ, квітень 2000 р.), “Проблеми права на зламі тисячоліття” (Дніпропетровськ, лютий 2001 р.) та науково-практичних конференціях: “Актуальні проблеми захисту прав і свобод людини в Україні” (Київ, травень 2000 р.), “Правові проблеми сучасності” (Київ, квітень 2000 р.), на науково-теоретичному семінарі аспірантів юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Київ, березень 2000 р.).
Положення дисертації неодноразово обговорювалося на засіданнях кафедри правосуддя Київського національного університету імені Тараса Шевченка, використовувались дисертанткою при проведенні практичних занять на юридичному факультеті університету з курсу “Кримінально-процесуальне право”, спецкурсу “Складання процесуальних документів у кримінальних справах”, використовуються при читанні лекцій та проведенні практичних занять на юридичному факультеті Української Академії зовнішньої торгівлі з курсу “Кримінально-процесуальне право”, “Судові та правоохоронні органи України”.
Публікації. Основні висновки та положення дисертації надруковані автором у восьми наукових статтях, в тому числі п ять, опубліковані у фахових виданнях ВАК України.
Структура дисертації обумовлена змістом, метою і завданням дослідження. Робота складається із вступу, трьох розділів, дев яти підрозділів, структура і послідовність яких відповідає внутрішній логіці опрацювання теми, висновків, бібліографічного списку.
|
