|
Складний процес історичного розвитку України закономірно зумовив об єктивні труднощі практичного становлення її незалежності як рівноправного суб єкта міжнародної спільноти. Нові умови для вільного господарювання і багатоваріантність у виборі діяльності, ломка звичних стереотипів життя, переоцінка цінностей, свобода слова і віросповідання сколихнули всі верстви суспільства, виявили не тільки здорові сили соціальної самотворчості, але зтурбували давні хвороби людства як користолюбство, агресію, обман, чим викликали глибокі кризові явища у всій системі суспільних відносин, морально-політичному і духовному стані суспільства.
Злочин та їх система – злочинність – нівечать механізм управління державою, знецінюють свободу, викликають страх і розчарування у певної частини громадян в доцільності проведення демократичних перетворень.
Виникає теоретико-практична проблема: яким чином пов язані демократичні перетворення в суспільстві зі зростанням не тільки загальної кількості злочинів, а й зі збільшенням питомої ваги тяжких насильницьких. Адже, за даними Держкомстату України, коефіцієнт злочинності (на 100 тис. населення) збільшився з 713 в 1990 році до 1147 в 2000 році (в 1,6 раза). Лише по лінії МВС України з 1986 року, тобто з початку перебудови, по 2000 рік кількість зареєстрованих злочинів в Україні збільшилась у 2,2 раза. При цьому за цей же період кількість тяжких злочинів зросла більше ніж у 4 рази. Якщо в 1990 році показники становили 52359, то в 2000 році – 211040 злочинів (це умисні вбивства, умисні тяжкі тілесні ушкодження, розбійні напади, зґвалтування, замахи на них тощо).
Криміногенна ситуація в Україні залишається дотепер напруженою, а це вимагає вжиття негайних заходів, зокрема реформування правоохоронної системи суспільства, яка створюється людьми для захисту від руйнівних сил, що виникають у процесі суспільного розвитку та згубно діють в протилежному прогресивному напрямі русла. Постає нова філософсько-правова проблема: якщо злочин органічно притаманний життєдіяльності суспільства, то його юридично-правова система повинна співвідноситись із суспільним організмом таким чином, щоб вона відповідала його динамізму, а коли злочин є випадковим явищем і не виходить із закономірностей розвитку суспільства, то і юридично-правова система має бути такою, щоб могла одразу, або на якомусь певному етапі, остаточно знищити це аномальне, не притаманне самій сутності життя людей явище.
Людство ніколи не мирилося з існуванням злочину, а тому до зазначених проблем завжди була прикута увага громадськості, науковців різних галузей знання. Злочин як конкретна дія (бездіяльність), поведінка, вчинок особи чи групи осіб, заборонені кримінальним законом, є предметом вивчення кримінально-правової науки. У той же час помітний внесок у вивчення феномену злочину і злочинності як соціального явища роблять науковці багатьох галузей гуманітарних, природничих і технічних наук, серед яких найглибше вивчають ці питання вчені-кримінологи, криміналісти, фахівці з кримінальної психології та інших юридичних наук. Світоглядно-методологічну роль в дослідженні злочину як соціального явища відіграють основоположні роботи з соціальної філософії, криміналістики, соціології, етики, релігієзнавства, етнографії Ч. Беккаріа, Ч. Ломбразо, Є. Феррі, А. Кетле, Г. Тарда, Д.А. Дріля, Е. Дюркгейма, Ф. Ліста, Р. Йерінга, А. Фейєрбаха, О.Ф. Кістяківського, І. Канта, Г. Гегеля, Ф. Ніцше, З. Фрейда, М. Штірнена, П. Сорокіна, А. Камю, М.С. Таганцева, М.Д. Сергієвського, А.А. Герцензона, М. Чельцов-Бебутова та інших.
Вивченням різних видів злочину, їх класифікації та кваліфікації займалося багато вчених з кримінального права, зокрема: П.П. Андрушко, Я.М. Брайнін, М.В. Володько, А.А. Горницький, В.А. Клименко, М.Н. Ковальов, П.К. Кривошеїн, В.К. Матвійчук, П.С. Матишевський, В.М. Смітієнко, В.В. Сташис, С.А. Тарарухін, В.Я. Тацій та інші. Соціально-політична сутність злочину досліджувалася в роботах В.В. Дурдинця, О.М. Литвака, М.І. Мельника, Г.О. Омельченка, О.В. Скрипнюка, В.І. Шакуна та інших.
В Україні створено три науково-дослідних установи, які безпосередньо займаються вивченням злочинності та шляхів протистояння їй. Прийнято цілу низку нормативно-правових актів, Указів Президента України, розроблено дві державні програми боротьби зі злочинністю, накопичено широкий різнобічний теоретичний і практичний матеріал.
У професійних розробках учених-кримінологознавців актуалізовувався ряд теоретико-методологічних проблем, вирішення яких можливе не лише засобами юридичної науки, а потребує і світоглядно-філософського осмислення їх у контексті розуміння злочину як соціального явища:
1. У першу чергу це стосується проблеми визначення поняття злочину, його складу, ознак, які б виокремлювали його з-поміж інших правопорушень. Злочин є узагальнене, абстрактне поняття, бо існує конкретний злочин, відображений у конкретному змісті норми відповідної статті Кримінального кодексу. Складність полягає в тому, щоб знайти саме те, що їх узагальнює і характеризує власне як злочин у його антисуспільній спрямованості. Це потребує застосування філософсько-правової методології. 2. Час від часу вченими ставиться під сумнів така визначальна ознака злочину, як суспільна небезпека: одні автори – М.І. Бажанов, М.Д. Дурманов, В.М. Кудрявцев – прихильники усталеної думки, інші – В.Ф. Кириченко, А.А. Піонтковський, О.Б. Сахаров – у своїх роботах заперечують її, посилаючись на те, що ця ознака характерна і для інших правопорушень. Проблемною залишається теза про заподіяну злочином шкоду – суспільним відносинам чи конкретній особі (С.Б. Гавриш, М.Й. Коржанський), а також питання про співвідношення матеріальної і формальної сторони злочину (А.В. Наумов, М.С. Таганцев).
3. Жваві дискусії періодично виникають щодо соціальної детермінації злочинної поведінки і генетично вроджених властивостей особи злочинця. В роботах Ш. Ауербах, І.І. Карпеця, І.С. Ноя, С.С. Остроумова, А.Д. Слоніма висловлюються протилежні погляди з цього приводу. Бурхливий поступ вітчизняної юридичної психології завдяки працям Д.О. Александрова, В.Г. Андросюка, І.А. Віденєєва, А.Ф. Зелінського, Л.І. Казміренко, Я.Ю. Кондратьєва, М.В. Костицького, В.С. Медведєва, В.М. Синьова, Г.О. Юхновця та інших сприяє розумінню мотивації (безмотивної) злочинної поведінки, диференціації різних типів девіантності.
4. Розвиток кримінально-правової науки постійно породжує суперечки щодо статусу інших наук, які займаються проблемою злочину і злочинності. Та й самі поняття “злочин” і “злочинність” трактуються у методологічному плані або як ідентичні, рядоположні чи як похідні.
5. Неоднозначним залишається визначення понять організованої, професійної злочинності, злочинної діяльності та злочинного світу (В.П. Бахін, А.П. Закалюк, Н.С. Карпов, І.К. Туркевич та інші). У науковій літературі існують різні інтерпретації співвідношення методологічних і галузевих принципів кримінально-правової науки (А.М. Колодій, П.П. Михайленко), різні точки зору з приводу матеріально-економічної обумовленості злочину. Багато вчених наголошують на потребі вироблення єдиної методології статистики злочинів (О.М. Литвак, В.І. Шакун).
Останнім часом до злочину як соціального явища прикута увага фахівців з філософії права, які торкаються досвіду логіко-філософського аналізу розвитку злочину і злочинності та їх оцінки з точки зору культурно-цивілізаційного процесу. Проте, на жаль, таких робіт обмаль. Крім праць В.А. Бачініна “Философия права и преступления” (1999), Є.А. Позднякова “Философия преступления” (2001), Ю.Д. Блувштейна, А.В. Добриніна “Основания криминологии. Опыт логико-философского исследования” (1990), у монографіях з філософії права С.С. Алексеєва, В.С. Нерсесянца, Л.В. Петрової, В.В. Шкоди та в програмах курсів викладачів філософії права М.П. Альчук, М.В. Костицького, які в різному обсязі безпосередньо з філософсько-правових позицій досліджують злочин як соціальне явище, та різнопланових робіт кримінологів О.М. Бандурки, І.М. Даньшина, О.М. Джужи, А.Є. Жалінського, Н.Ф. Кузнецової, І.П. Лановенка, В.Г. Лихолоба, В.В. Лунєєва, О.Є. Манохи, О.Г. Фролової, а також статей численних авторів Ю.В. Александрова, М.М. Ібрагімова, В.В. Костицького, Л.В. Кравченка, В.В. Медведчука, В.Є. Скоморохи та інших, які, досліджуючи процес державотворення в Україні, тією чи іншою мірою побіжно дають філософсько-правовий аналіз місця і ролі злочину в суспільному житті – можна констатувати, що немає спеціальних науково-дослідницьких робіт, які б розглядали в філософсько-правовому аспекті злочин як соціальне явище.
Отже, актуальність теми дослідження обумовлюється тим, що багатоплановість наукових досліджень злочину і сучасної злочинності потребує уточнення висхідних світоглядних філософсько-правових позицій щодо значимості отриманих результатів і включення їх в систему загального суспільствознавства. Розвиток кримінально-правових наук вимагає розробки філософсько-методологічних засад вивчення злочину як соціального явища в контексті суспільно-історичної логіки формування цього поняття, визначення перспектив його розвитку і практичної значимості для вдосконалення правової системи української державності. На основі взаємозбагачення наук і виникнення суміжних дисциплін, що вивчають злочин, постає герменевтична проблема тлумачення змісту окремих понять, а також визначення екзистенційних чинників кримінального законодавства.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в межах “Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки”; плану науково-дослідних робіт кафедри філософії Національної академії внутрішніх справ України на 1999-2003 рр. і згідно з передбаченою в них темою “Дослідження проблем філософії права на сучасному етапі”.
Мета і задачі дослідження. Метою проведеного дослідження є визначення онтологічних, гносеологічних, аксіологічних параметрів злочину в контексті розвитку культурно-історичних цивілізаційних основ суспільства і обґрунтування на цій підставі методології ефективного нейтралізування негативного впливу, який злочин спричиняє на процес поступально-прогресивного зростання потенціалу гуманістичності і демократичності процесу національного державотворення в Україні.
Практичне спрямування дослідження пов язане з необхідністю вироблення методології профілактики, протистояння, знешкодження і прогнозування виявів злочинності в процесі національного державотворення в Україні. Для досягнення поставленої мети в дисертації вирішуються наступні задачі:
- показати багатовимірність злочину як соціального явища в ретроспективі вияву зла в культурно-цивілізаційному розвитку суспільства;
- розкрити в парадигмально значущій системі “зло-злочин-злочинність” конкретно-історичне конструювання концепцій морального і правового захисту суспільних відносин;
- визначити конвенційно-теоретичні засади наук, що вивчають злочин і злочинність у загальній системі суспільствознавства;
- проаналізувати кримінально-правове визначення поняття злочину в контексті змін його суттєвих ознак у процесі ускладнення і диференціації політико-економічних, матеріально-виробничих, морально-психологічних та інтерособистісних взаємин людей у суспільстві;
- провести порівняльний аналіз кримінально-правової законотворчості в різних правових системах, які обумовлюють визначення злочину і покарання як національно самобутніх явищ з притаманними їм загальнолюдськими характеристиками;
виявити основні фактори впливу на динаміку злочинності в Україні в перехідний період до демократично-політичних ринково-економічних відносин, лібералізації судочинства і пріоритетизації в суспільному житті прав людини. Об єкт дослідження є злочин як соціальне явище.
Предмет дослідження – взаємозв язок прогресивно-цивілізаційного розвитку суспільства, гуманізації і демократизації його основ з процесом зростання кількості та урізноманітнення видів злочинів. Методи дослідження зумовлені його об єктом і предметом. Методологічною основою дисертаційного дослідження є сучасні концепції наукового пізнання соціальних явищ, які передбачають комплекс теоретичних методів, серед яких чільне місце займає метод поєднання історичного й логічного. Його застосування дало змогу висвітлити процес формування поняття злочину як соціального явища в процесі культурно-цивілізаційного розвитку суспільства.
Логічний метод дозволив в п. 1.1. показати те, як історично в різних типах світогляду відбувався процес формування уявлень про злочин, а в п. 1.2. – на теоретичному рівні показати історію логіки формування вже не уявлень, а поняття злочину в різних наукових системах.
Метод сходження від абстрактного до конкретного дав можливість простежити в п. 2.1. зміну змісту понять від “антисуспільної”, “девіантної”, “асоціальної”, “аморальної”, “протиправної”, “передкримінальної” поведінки до “злочинної” поведінки. Тут же був використаний і дедуктивний метод.
Методи аналогії, моделювання, верифікації використані в п 2.2., де проводиться порівняльний аналіз поняття злочину в різних правових системах. Це дало змогу знайти спільне і відмінне у визначенні поняття злочину в кримінально-правових законах західноєвропейських країн, а саме те, що дає змогу моделювати кримінальні кодекси, кодифікувати систему поведінки, яка позначається в них як злочинна.
Системний підхід з його структурно-функціональним аналізом та деякі діалектичні методи, які передбачають розкриття причинно-наслідкових зв язків, частини й цілого, форми й змісту, загального, особливого й одиничного, можливості й дійсності застосовані в дослідженні причин і динаміки злочинності в сучасній Україні.
Теоретичною основою дисертаційного дослідження є Конституція України, Кримінальний та Кримінально-процесуальний кодекси України, законотворчі нормативні акти, що регулюють кримінально-правові відносини, державні статистичні та аналітичні матеріали правоохоронних органів, науково-теоретичні розробки вчених, що вивчають злочин і причини функціонування злочинності, методи боротьби з нею.
Наукова новизна одержаних результатів виражена у найважливіших положеннях дисертаційного дослідження:
- вперше в філософсько-правовому аспекті розглянуто злочин як соціальне явище і обґрунтована теза, що він є супроводжувальною закономірною тенденцією в життєдіяльності суспільства. Оскільки творча сутність людини і людства в цілому перебуває в постійному становленні, то культурно-історичний процес гуманізації у вигляді побічного продукту, завжди викидає на арену суспільного життя злочин, який відіграє в історії подвійну роль – гальмує цивілізаційний прогрес і разом з тим спонукає до консолідації в боротьбі за виживання здорові сили суспільного організму;
- доведено, що боротьба добра і зла – найсуттєвіший архетип від найдавніших до сучасних культур, яка акумулює в собі весь історичний досвід розкриття природи зла і злочину як його дії. Злочинність – це певна система злочинів з притаманними їм закономірностями розвитку, яка в сучасних умовах створює певний соціальний субсвіт зі специфічною (злочинною) професійною діяльністю осіб, що нею займаються. Проти невиразності форм, багатоликості вияву й утаємниченого характеру злочину у світі не існує універсальних правових методів, способів його знешкодження, а є лише віковічні моральні засоби протистояння злу;
- знайшла подальшої розробки методологія наукового вивчення злочину та злочинності. При цьому вперше виділяються чотири рівні дослідження цієї проблеми: політико-ідеологічний, що відображає цілісне ставлення держави до злочину; рівень філософсько-правової методології, який досліджує злочин в універсальних світоглядних вимірах культурно-історичного процесу; правовий науково-теоретичний рівень, що визначає основні закономірності і тенденції розвитку злочинності як соціального явища, і юридичний кримінально-прикладний рівень, який визначає сутність і склад злочину, його ознаки, класифікацію і кваліфікацію, відмінність від інших форм антисуспільної поведінки людей;
- обґрунтовано положення, що поняття злочину має конкретно-історичний зміст, а тому кримінально-правове визначення головних ознак злочину залежить від спектру вимірів його як соціального явища. Всілякі намагання розірвати матеріальну і формальну сторони поняття злочину виводять його за межі соціально значущих характеристик, призводять до втрати науково-об єктивного змісту;
вперше на основі філософсько-правової методології проведено аналіз вітчизняного і зарубіжного досвіду кримінального законодавства у визначенні нормативного (законодавчого) і доктринального (теоретичного) змісту поняття злочину. Історичною логікою у формуванні змісту поняття злочину, при всій суперечливості процесу його гуманізації, демократизації і лібералізації, є поступова пріоритетизація кримінально-правового захисту інтересів особи. На цій підставі автор пропонує у визначенні поняття злочину на перше місце поставити шкоду, яка завдається особі в системі суспільних відносин, через що створюється небезпека для суспільства; по-новому, а саме з філософсько-правових позицій, розкривається динаміка розвитку злочинності останніх років в Україні у її тісному взаємозв язку з кризовими явищами в економіці і зубожінням населення, коли криміналітет через владні структури поглиблює об єктивні труднощі перехідного періоду і намагається послабити дієвість правоохоронної системи. Практичне значення одержаних результатів безпосередньо пов язане з процесом удосконалення методології кримінально-правової законотворчості, стимулюватиме розробку філософсько-правової проблематики в цілому та може сприяти теоретичному забезпеченню боротьби з правопорушеннями зокрема.
Результати дослідження можуть бути також використані в подальшій науково-дослідницькій діяльності, в навчально-виховному процесі та при підготовці навчальних посібників з відповідних дисциплін. Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційного дослідження обговорювалися на науково-практичній конференції “Проблеми державотворення та захист прав людини в Україні” (Острог, 2001); Міжнародній молодіжній науково-практичній конференції “Християнство на межі тисячоліть (економічні, правові, історичні та культурологічні аспекти)” (Київ, 2001); Всеукраїнській науково-теоретичній конференції, присвяченій 10-річчю незалежності України “Молода Українська держава на межі тисячоліть: погляд в історичне минуле та майбутнє демократичної, правової держави Україна” (Львів, 2001).
Основні положення дисертаційного дослідження заслуховувалися на засіданнях кафедри філософії, міжкафедральному семінарі Національної академії внутрішніх справ України і використовуються в навчальному процесі з курсів “Філософія права”, “Професійна етика та естетична культура співробітників органів внутрішніх справ”.
Публікації. Зміст та результати дослідження висвітлено в шести публікаціях, п ять з яких надруковано у фахових виданнях, затверджених ВАК України.
|
