|
Актуальність теми дослідження. Протидія корупції є однією з найактуальніших соціальних проблем сучасності, розв язання якої для багатьох країн є надзвичайно важливою і складною справою. Це повною мірою стосується й України, для якої корупція стала чинником, що реально загрожує національній безпеці і конституційному ладу держави. Корупція негативно впливає на різнобічність суспільного життя: економіку, політику, управління, соціальну і правову сфери, громадську свідомість, міжнародні відносини. Вона є однією з основних перешкод побудови в Україні демократичної, соціальної, правової держави, утвердження принципу верховенства права.
За останні роки в Україні у сфері протидії корупції зроблено досить багато – прийнято спеціальний антикорупційний закон та ряд інших законодавчих актів антикорупційного спрямування, схвалено Концепцію боротьби з корупцією та спеціальну антикорупційну програму, запроваджено систематичне проведення на найвищому рівні заходів за участю керівників правоохоронних та інших державних органів з питань протидії корупції тощо.
Однак, здійснювані заходи ще не привели до відчутних позитивних результатів у справі протидії корупції. Це зумовлено низкою політичних, економічних, організаційно-управлінських, правових, ідеологічних, морально-психологічних факторів. До основних з них належать, зокрема, недотримання стратегії протидії корупції, неналежна організація виконання програмних антикорупційних заходів, відсутність політичної волі системно протидіяти корупції та слабкість контролю за антикорупційною діяльністю, у тому числі реалізацією відповідних програм і планів. Ефективна протидія корупції неможлива також без глибокого та послідовного наукового забезпечення, передусім без об єктивного аналізу факторів корупції та реальної оцінки здійснюваних заходів. Рівень такого забезпечення в нашій державі також не можна визнати належним. Протягом існування України як незалежної держави лише окремі аспекти проблеми протидії корупції були предметом дисертаційних досліджень, які проводили Л.І. Аркуша, О.О. Дудоров, В.С. Лукомський, Є.В. Невмержицький, О.В. Терещук, С.А. Шалгунова.
Серед вітчизняних науковців помітний внесок у вирішення зазначених питань, крім згаданих вище вчених, зробили Л.В. Багрій-Шахматов, М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, В.М. Гаращук, П.Т. Гега, В.О. Глушков, В.В. Голіна, І.М. Даньшин, А.П. Закалюк, В.С. Зеленецький, О.Г. Кальман, М.І. Камлик, В.А. Клименко, В.П. Корж, М.Й. Коржанський, П.С. Матишевський, Г.А. Матусовський, В.О. Навроцький, С.Г. Омельченко, А.І. Редька, О.Я. Свєтлов, І.В. Сервецький, В.В. Сташис, І.К. Туркевич, М.І. Хавронюк, В.І. Шакун та інші. Але в цілому ця проблема у вітчизняній позицій кримінології, кримінальному праві, інших галузях права як в радянський період розвитку України, так і з часу набуття нею незалежності науці комплексно досліджена не була. Доводиться констатувати, що сьогодні теоретично не розробленою взагалі або малодослідженою в науковому плані є низка ключових проблем протидії корупції. Це стосується, насамперед, розуміння соціальної та правової природи корупції, визначення її сутнісних ознак, сфери прояву, суб єктів, видів корупційних правопорушень, корупційної злочинності, механізму та факторів корупції, тенденцій її розвитку, змісту антикорупційної діяльності. Низка питань, які стосуються цієї проблеми, залишається дискусійною, запропоноване в літературі вирішення окремих з них не можна вважати остаточним чи належно обґрунтованим, на деякі ключові питання до сьогодні відповіді з боку науковців не дано, окремі питання не висвітлювались навіть в постановочному плані.
Такий стан теоретичної розробки проблеми відбивається на формуванні антикорупційної політики, обґрунтуванні конкретних цілей та основних напрямів протидії корупції, практичного здійснення правоохоронної діяльності у цій сфері.
Вказані обставини зумовили актуальність комплексного кримінологічного та кримінально-правового дослідження проблем з протидії корупції і визначили напрями та зміст цієї роботи. При цьому предметом свого дослідження автор вважав за необхідне визначити проблеми протидії не лише корупційній злочинності, а корупції в цілому. Це обумовлено рядом моментів. По-перше, корупція – це системне соціальне явище, закономірності розвитку якого та закономірності протидії якому доцільно досліджувати з урахуванням всієї різноманітності корупційних проявів. По-друге, корупційні злочини від незлочинних корупційних проявів у багатьох випадках відділяє надзвичайно тонка грань. Таким чином, межі певного виду корупційної поведінки (діяльності) в контексті її правової оцінки є дуже рухливими: за одних обставин корупційне діяння може визнаватися адміністративним чи дисциплінарним проступком, за інших – злочином. По-третє, дослідження корупційних правопорушень незлочинного характеру викликано потребою запобіганню корупційній злочинності. Водночас основним у роботі є дослідження найбільш небезпечного виду корупційних діянь – корупційних злочинів.
Корупція є складною науковою проблемою, розв язання якої потребує застосування міжгалузевого підходу. Корупція як соціальне явище вимагає дослідження з боку кримінології, кримінального, адміністративного, конституційного, державного, трудового права, політології, соціології, економічної науки, психології. З точки зору відповідальності за корупційні правопорушення та запобігання корупції пріоритетними є такі галузі науки, як кримінальне право та кримінологія. Саме на кримінологічних та кримінально-правових проблемах протидії корупції зосереджена увага у цьому дослідженні, хоча певною мірою зачіпаються й інші, в основному в контексті запобіжного впливу на чинники корупції.
З огляду на міжнародний характер проблем протидії корупції автор досліджував праці й зарубіжних учених, які працювали над розв язанням цих проблем, зокрема, К.М. Абдієва, В.В. Астаніна, Л.В. Астаф єва, С.В. Ванюшкіна, Б.В. Волженкіна, А.І. Долгової, П.О. Кабанова, Д. Кауфмана, О.Й. Кирпічнікова, В.С. Комісарова, В.М. Кудрявцева, Н.Ф. Кузнєцової, В.Д. Лаптеакру, Н.О. Лопашенко, В.В. Лунєєва, С.В. Максимова, О.І. Мизерія, А.В. Наумова, Дж. Ная, С. Пундея, М.В. Щедрина, Л. Шеллі та інших, а також міжнародні акти та інші документи з предмету дослідження. Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації затверджена Вченою радою Національної академії внутрішніх справ України 29 грудня 1999 р. Обраний напрям дослідження ґрунтується на положеннях: п. 24 Програми невідкладних заходів, які спрямовані на боротьбу з корупцією і підлягають здійсненню в 1998 р., затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 1998 року № 1220; Наукової програми розвитку державної служби та вдосконалення кадрового забезпечення державного управління, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 8 серпня 1998 р. № 953; Концепції боротьби з корупцією на 1998–2005 роки, затвердженої указом Президента України від 24 квітня 1998 р. № 367; п. 21 Комплексної програми профілактики злочинності на 2001–2005 роки, затвердженої указом Президента України від 25 грудня 2000 р. № 1376; п. 9 Національної програми правової освіти населення, затвердженої указом Президента України від 18 жовтня 2001 року № 992; Пріоритетних напрямів наукових досліджень Національної академії внутрішніх справ України на 2001–2005 роки.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розробка концептуально-теоретичних кримінологічних та кримінально-правових засад протидії корупції, яка включає вироблення цілісної системи наукових поглядів на корупцію та антикорупційну діяльність і формулювання на цій основі пропозицій кримінологічного та кримінально-правового характеру, спрямованих на забезпечення підвищення ефективності такої діяльності. Для досягнення мети були висунуті та вирішувалися такі основні завдання: 1) розкрити соціальну сутність, правову природу, причинну та іншу детермінуючу обумовленість і негативні наслідки (соціальну ціну) корупції; 2) визначити сутнісні ознаки корупції, її поняття в кримінології, кримінальному праві та суміжних правових науках; 3) встановити співвідношення корупції з такими явищами, як злочинність, організована злочинність тощо; 4) визначити види корупційних правопорушень, систему корупційних злочинів, охарактеризувати корупційну злочинність; 5) розкрити механізм корупційних відносин; 6) здійснити кримінологічний аналіз корупції в Україні; 7) визначити сутність, основні напрями і засоби антикорупційної діяльності, основні заходи щодо підвищення ефективності протидії корупції, передусім запобіганню їй; 8) проаналізувати вітчизняне антикорупційне законодавство, сформулювати обґрунтовані пропозиції щодо його вдосконалення.
Об єктом дослідження є корупція як соціальне та правове явище, її прояви, тенденції розвитку, взаємовплив корупції та інших соціальних явищ і процесів. Предметом дослідження є теоретичні і прикладні кримінологічні та кримінально-правові проблеми з протидії корупції, визначені завданнями дослідження.
Методи дослідження обрані, виходячи з поставлених в роботі мети та завдань, з урахуванням його об єкта та предмета. Методологічною основою дисертаційного дослідження є сучасна теорія наукового пізнання соціальних явищ, що охоплює комплекс теоретичних методів. Застосування методу структурно-функціонального аналізу дозволило сформувати уяву про корупцію як багатоаспектне, системне явище, що має різноманітні прояви, визначити його соціальну обумовленість, закономірності та тенденції розвитку, вплив на різні соціальні процеси. Аналіз стану корупції та антикорупційної діяльності в Україні сприяв виявленню недоліків антикорупційного законодавства, практики його застосовування та опрацюванню пропозицій щодо їх удосконалення. Історико-правовий метод використовувався для розкриття генезису корупції, законодавчих та інших державних засобів її обмеження, а також реалізації у дослідженні положень загальної теорії кримінології та науки кримінального права. Порівняльно-правовий метод визначив зміст та процедуру вивчення антикорупційного законодавства інших країн, міжнародних антикорупційних стандартів. Використання методів статистичного аналізу дозволило зробити відповідні висновки щодо рівня та географії корупції, розкрити основні тенденції її розвитку в сучасній Україні, виробити пропозиції, спрямовані на вдосконалення антикорупційної діяльності. Системний підхід дозволив показати системний характер антикорупційної діяльності, взаємозв язок її елементів, визначити її основні напрями та їх зміст. Соціологічні методи використовувалися при вивченні практики застосування норм КК, які передбачають відповідальність за корупційні злочини, Закону України “Про боротьбу з корупцією”.
Емпіричну базу дослідження, яка забезпечила репрезентативність його результатів у межах всієї України, склали дані, одержані внаслідок вивчення 410 кримінальних справ про одержання хабара та інші корупційні злочини, 625 справ про корупційні правопорушення, відповідальність за які передбачена Законом України “Про боротьбу з корупцією”, а також дані офіційної статистики щодо різних категорій корупційних правопорушень за період з 1990 р. по 2001 р.
Нормативну базу роботи склали Конституція України, чинне кримінальне законодавство, нормативно-правові акти конституційного, адміністративного, трудового, цивільного права.
Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає у тому, що воно є першим в Україні комплексним монографічним дослідженням основних кримінологічних та кримінально-правових проблем протидії корупції; в ньому закладені основи правової теорії та кримінологічного вчення протидії корупції.
У дисертації висунуто і обґрунтовано або додатково аргументовано ряд нових теоретичних та прикладних понять, положень та висновків, зокрема:
1. Вперше у вітчизняній кримінологічній та кримінально-правовій науці застосовано підхід до дослідження корупції як системного соціального явища. Сформульовано і розкрито основні ознаки корупції як соціального явища, визначено її соціальну сутність. Науково обґрунтовано висновок про те, що корупція як соціальне явище не може бути викорінена (ліквідована) в якійсь окремій державі чи на якомусь конкретному етапі розвитку соціально-політичної системи. Визначено, що оптимальним у протидії корупції є: зменшення її обсягів та небезпечності; обмеження (локалізація) сфери обумовлення та поширення, взаємовпливу корупції та економічних, політичних, правових та інших соціальних явищ і процесів; збільшення ризику настання негативних наслідків для особи – учасника корупційних відносин. 2. Зроблено висновок про те, що корупція є не лише правовою та кримінологічною, а й загальносоціальною, політичною та економічною проблемами суспільства та держави. Вперше з позицій кримінології проаналізовано політичний зміст корупції, визначено форми її прояву в політичній сфері. З ясовано основні негативні наслідки корупції для суспільства (соціальну ціну корупції), показано їх різноплановість, безпосередній та опосередкований вплив на різні соціальні явища та процеси, що має визначати політику протидії цьому антисуспільному явищу.
3. Дістало подальшого розвитку визначення поняття корупції як правової категорії, типових підходів щодо розуміння її правового змісту, дано авторське визначення поняття корупції. Констатується, що у правовому відношенні корупція не може бути зведена до будь-якого конкретного протиправного діяння, вона становить сукупність різних за характером та ступенем суспільної небезпеки, але єдиних за своєю суттю корупційних правопорушень. Зроблено висновок, що в кримінально-правовому значенні корупція не є самостійним видом злочину, вона проявляється в багатьох видах злочинної поведінки (діяльності). Обстоюється позиція, відповідно до якої корупція можлива лише у сфері реалізації публічної влади – у сфері діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування. 4. Розвинені положення щодо співвідношення корупції і організованої злочинності. Обґрунтовано позицію, відповідно до якої корупція та організована злочинність є органічно взаємопов язаними, але все-таки самостійними соціальними і правовими явищами, яким притаманні специфічні кримінологічні та кримінально-правові ознаки. Показано взаємозалежність розвитку цих явищ, визначено функції, які виконує корупція щодо організованої злочинності, наведено основні напрями використання організованою злочинністю можливостей корупції. Зроблено висновок, що взаємозв язок та взаємодія корупції та організованої злочинності якісно змінює ці явища, проявом чого є, зокрема, утворення злочинних організацій мафіозного типу. Визначено основні риси таких організацій.
5. Вперше визначено поняття корупційного правопорушення, сформульовано і розкрито його ознаки. Здійснено цілісну систематизацію таких правопорушень. За галузевою ознакою виділені такі їх види: кримінальні (корупційні злочини), адміністративні, конституційні, дисциплінарні, цивільно-правові. Дана характеристика кожного із вказаних видів корупційних правопорушень.
6. Вперше у вітчизняній науці обґрунтовано необхідність виділення таких кримінально-правової та кримінологічної категорій, як корупційні злочини та корупційна злочинність. Визначено поняття, сутнісні ознаки об єкта, об єктивної сторони, суб єкта та суб єктивної сторони корупційних злочинів. Здійснено класифікацію таких злочинів.
7. На підставі дослідження механізму корупційних відносин здійснено типізацію корупційної поведінки (діяльності), розроблено основні схеми такої поведінки (діяльності), визначено їх зміст.
8. Дістало подальшого розвитку кримінологічне дослідження рівня, структури, тенденцій розвитку корупції в Україні. Обґрунтовано висновок, що дані офіційної статистики про корупцію не дають чіткого і повного уявлення щодо її поширеності, рівня корумпованості владних структур. Введено в науковий обіг поняття соціальних індикаторів корупції, які прямо або опосередковано дозволяють визначати поширеність корупції, характер її проявів, закономірності розвитку, взаємовплив корупції та соціальних, політичних, економічних та інших явищ і процесів. Виділено та охарактеризовано низку таких індикаторів у різних сферах соціального життя.
9. Дістала подальший розвиток кримінологічна характеристика осіб, які вчиняють корупційні правопорушення: визначено особливості соціального статусу таких осіб, роль цих особливостей в обумовленні корупційних правопорушень та розвитку корупції в цілому, спрямуванні антикорупційної діяльності; охарактеризовано окремі типи хабарника.
10. На підставі дослідження детермінації корупції обґрунтовано фундаментальні для антикорупційної діяльності і взаємопов язані між собою положення про: соціальні передумови, загальні причини та умови корупції, причини та умови конкретних корупційних діянь, які відрізняються між собою за рівнем, змістом та силою детермінуючого впливу; відповідну їм систему протидії корупції як реалізацію постійної функції держави по застосуванню комплексу економічних, політичних, правових, ідеологічних, організаційно-управлінських, психологічних, освітніх та інших заходів; пріоритетність серед них запобіжних заходів, передусім профілактичного впливу на чинники корупції.
11. Розвинуто визначені в Концепції боротьби з корупцією на 1998–2005 роки (у тому числі за участі автора) концептуальні засади протидії корупції, зокрема щодо: мети, основних завдань, напрямів, об єкта, суб єктів, принципів та засобів цієї діяльності. Обґрунтовано доцільність позначення соціальної діяльності, спрямованої проти корупції, терміном “протидія корупції”. Запропоновано власну дефініцію поняття протидії корупції. Введено в науковий обіг поняття “антикорупційна політика”, сформульовано фактори, які визначають її зміст і спрямованість.
12. Вперше доведено, що за наявності багатьох складових успішна реалізація антикорупційної політики і ефективна протидія корупції можлива за наявності трьох основних з них: 1) належного антикорупційного законодавства; 2) повного та ефективного його застосування; 3) політичної волі керівництва держави реально і системно протидіяти корупції, насамперед запобігати дії чинників корупції. Визначено зміст політичної волі та її роль в антикорупційній діяльності. Визнано за необхідне передбачити антикорупційну функцію як одну з основних та постійних функцій правової демократичної держави. 13. Розвинуті наукові положення щодо класифікації заходів протидії корупції з огляду на потреби удосконалення та розширення кола таких заходів. Запропоновано класифікацію антикорупційних заходів за різними критеріями, у тому числі за: змістом, метою, масштабом, терміном і нагальністю застосування; методом і механізмом впливу; галуззю права, до якої вони відносяться. Визначено зміст кожного з видів класифікованих антикорупційних заходів.
14. Додатково обґрунтовано положення про пріоритетність запобігання корупції в антикорупційній діяльності. Спираючись на фундаментальні положення теорії запобігання злочинності, запропоновано визначення поняття “запобігання корупції”, а також охарактеризовано його напрями, рівні, засоби. Визначено зміст загальносоціального та спеціально-кримінологічного запобігання корупції. Розвинені положення щодо їх співвідношення. Обґрунтовано визначальний характер загальносоціального запобігання корупції. Визначено комплекс заходів запобігання корупції на різних рівнях і в різних соціальних сферах. Найважливішими серед спеціально-кримінологічних заходів визнано розробку та застосування галузевих антикорупційних стандартів, а також виявлення та обмеження дії корупційних ризиків. 15. Вперше проведено системний аналіз вітчизняного антикорупційного законодавства – визначено його поняття, систему, здійснено класифікацію антикорупційних актів залежно від їх спрямування та предмета регулювання, охарактеризовано основні з них. Обґрунтовано висновок про те, що існуюче в Україні антикорупційне законодавство в цілому дозволяє дієво протидіяти корупції. Визначено основні недоліки його розвитку, напрями та заходи вдосконалення.
16. Теоретично обґрунтовано доцільність існування в Україні спеціального антикорупційного закону та пропозиції щодо вдосконалення чинного Закону України "Про боротьбу з корупцією".
17. Розвинуті, а в ряді випадків сформульовані вперше пропозиції щодо вдосконалення норм Кримінального кодексу України (далі – КК), що мають антикорупційне спрямування. Обстоюється необхідність диференціації відповідальності за вчинення службових зловживань службовими (посадовими) особами органів державної влади, органів місцевого самоврядування та особами, які виконують управлінські функції в недержавних організаціях. Обґрунтовано необхідність збереження в КК норми про відповідальність за провокацію хабара, а також недоцільність передбачення у ньому такого спеціального складу злочину як корупція.
Практичне значення отриманих результатів. Наукові результати, отримані автором у процесі багаторічного дослідження (1994–2002 рр.), були використані на підставі його пропозицій насамперед у багатьох нормативно-правових актах та інших документах органів законодавчої, виконавчої та судової влади. Конкретні теоретично-правові розробки автора з проблеми протидії корупції були трансформовані, зокрема, у: закони України “Про боротьбу з корупцією” (довідка № 06-19/24-425 від 11.09.1996 р.), “Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності посадових осіб” (довідка № 06-19/24-424 від 11.09.1996 р.), “Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України у зв язку з прийняттям Закону України “Про боротьбу з корупцією” (довідка № 06-19/24-426 від 11.09.1996 р.), “Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про боротьбу з корупцією" (довідка № 06-19/24-418 від 11.09.1996 р.), Концепцію боротьби з корупцією на 1998–2005 роки (акт № 48–45 від 29.01.2001 р.), постанову Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 1998 р. № 13 “Про практику розгляду судами справ про корупційні діяння та інші правопорушення, пов язані з корупцією” (акт № 2 від 17.01.2001 р.), Узагальнення Верховного Суду України практики розгляду судами адміністративних справ про корупційні діяння та інші правопорушення, пов язані з корупцією, від 1997 р. (акт № 3 від 17.01.2001 р.), Узагальнення Верховного Суду України судової практики в справах про посадові злочини від 1998 р. (акт № 1 від 17.01.2001 р.); проекти законів України “Про внесення змін до статті 9 Закону України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” та статті 7 Закону України “Про міліцію” (реєстр. № 2879 від 27.02.1996 р.– довідка № 06-19/20-105 від 18.03.1997 р.), “Про внесення доповнень і змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України щодо посилення відповідальності за вчинення злочинів в організованих формах” (реєстр. № 1059 від 20.02.1997 р.– довідка № 06-19/20-104 від 18.03.1997 р.), “Про інформаційну відкритість органів державної влади та вищих посадових осіб ” (реєстр. № 3115 від 15.03.1999 р.);
висновки Головного науково-експертного управління апарату Верховної Ради України на проекти законів України “Про боротьбу з корупцією” (реєстр. № 1035 від 13.05.1998 р.– висновок № 637/16 від 11.08.1998 р.), “Про Національне бюро розслідувань” (реєстр. № 4126-5 від 04.09.2001 р., висновок – № 16/3-1103 від 10.10.2001 р.), “Про внесення змін до Закону України “Про боротьбу з корупцією” (реєстр. № 5089 від 14.02. 2000 р.– висновок № 231/16 від 25.02.2000 р.; реєстр. № 5417/П від 21.09.2000 р.– висновок № 1026/16 від 04.10.2000 р.; реєстр. № 8211 від 25.10.2001 р.– висновок № 16/-1196 від 30.10.2001 р.; реєстр. № 5417 від 13.11.2001 р.– висновок № 1226/16 від 21.11.2001 р.), на проект Кримінального кодексу України (вих. № 410/16 від 11.06.1998 р.).
Дисертант входив до складу авторського колективу з розробки вищезазначених законів та їх проектів, був науковим координатором підготовки Концепції по боротьбі з корупцією на 1998–2005 роки, брав безпосередню участь у вивченні та узагальненні протягом 1997–2000 рр. судової практики у справах про корупційні діяння та інші правопорушення, пов язані з корупцією, про посадові злочини, у тому числі хабарництво, був співавтором зазначеної вище постанови Пленуму Верховного Суду України. Результати цього дисертаційного дослідження були:
використані у діяльності Міжвідомчого науково-дослідного центру Координаційного комітету по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України, зокрема, у підготовці: матеріалів до засідання зазначеного Координаційного комітету та доповідних записок його Голові, аналітичних довідок з актуальних питань протидії корупції; методик отримання, перевірки та реалізації інформації щодо корупційних діянь в різних сферах суспільного життя (акт № МЦ-60 від 20.03.2002 р.);
впроваджені у практику діяльності органів державної податкової служби у сфері протидії корупції (висновки та пропозиції дисертанта були враховані у відповідних наказах, планах заходів Державної податкової адміністрації України, підготовці пропозицій щодо вдосконалення організаційної структури підрозділів по боротьбі з корупцією та безпеки в органах ДПА України, тестів для кандидатів на роботу в органи державної податкової служби, проведенні семінарів, нарад, практичних занять з працівниками зазначених підрозділів (акт № 70/27-0016 від 22.03.2002 р.);
впроваджені у навчальний процес та науково-дослідницьку діяльність слухачів Академії державної податкової служби України (акт від 22.03.2002 р.);
впроваджені у діяльність Центру суддівських студій щодо підвищення кваліфікації суддів місцевих та апеляційних судів України (акт № 71 від 12.04.2002 р.).
Результати дисертаційного дослідження також використовувалися автором: при консультуванні народних депутатів України з конкретних питань застосування антикорупційного законодавства та його вдосконалення під час роботи в Комісії Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією (1994–1998 рр.), працівників правоохоронних органів, суддів – у конкретних справах про корупційні правопорушення; при вирішенні конкретних справ про порушення суддями присяги в процесі діяльності автора як члена Вищої ради юстиції; при підготовці Курсу кримінології (2001 р.), підручників із Загальної та Особливої частин КК (1998, 1999, 2002 років), науково-практичних коментарів до Закону України “Про боротьбу з корупцією” (1996 р.), Кримінального кодексу України (2001, 2002 років); в численних брошурах, наукових статтях, виступах на телебаченні та радіо з проблем протидії корупції.
Під керівництвом дисертанта підготовлені і захищені кандидатські дисертації, в яких також втілені окремі ідеї його дисертації при дослідженні більш конкретних кримінально-правових та кримінологічних проблем.
Правове значення одержаних дисертантом результатів полягає також у такому:
– у науково-дослідницькій галузі – матеріали дисертації можуть бути використані як методологічна основа для дослідження окремих проблем протидії корупції або як матеріал для досліджень інших фундаментальних проблем протидії злочинності;
– у правотворчості – пропозиції, сформульовані в дисертації, можуть бути використані при вдосконаленні антикорупційного законодавства;
– у правозастосуванні – положення дисертації можуть використовуватися при вирішенні конкретних справ про корупційні правопорушення, підготовці методик запобігання корупції, виявлення, розкриття, розслідування корупційних правопорушень, постанов пленуму Верховного Суду України про судову практику у справах про корупційні злочини та інші корупційні правопорушення; – у навчальному процесі – положення і висновки дисертації можуть бути використані при викладанні та вивченні курсів кримінології, кримінального права, соціології, адміністративного, конституційного, трудового права, державного управління, при проведенні науково-дослідної роботи студентів, підготовці курсів, підручників, навчальних посібників;
– у правовиховній діяльності – положення дисертації можуть використовуватися при проведенні антикорупційної освіти населення, підвищення правового рівня працівників правоохоронних органів, суддів.
Особистий внесок здобувача. Положення, які викладені в дисертації та виносяться на захист, розроблені автором особисто. Наукові ідеї та розробки, що належать співавторам опублікованих робіт, у дисертації не використовуються. Висновки та положення дисертації носять повністю самостійний характер. Конкретний персональний внесок здобувача до наукових праць, опублікованих із співавторами, відображено у довідці, складеній відповідно до вимог ВАК України.
Апробація результатів дослідження. Результати дослідження оприлюднені, зокрема на:
міжнародних науково-практичних конференціях: “Дотримання прав людини правоохоронними органами та арбітражними судами України: механізм боротьби із службовими зловживаннями” (Київ, 23–24 грудня 1995 р.), “Проблеми реформування органів внутрішніх справ” (Київ, 30–31 січня 1996 р.), “Майбутнє правної системи України” (Київ, 15–16 березня 1996 р.), “Організована злочинність і корупція в Україні: механізм її розвитку і проблеми забезпечення прав людини (теорія і практика)” (Київ, 27–29 вересня 1996 р.), “Економіка тіньових ринків” (Київ, 7 червня 1997 р.), “Злочинність і влада” (Москва, 1–3 березня 2000 р.), “Україна: поступ у майбутнє” (Київ, 5 квітня 2000 р.), по міжнародному співробітництву в боротьбі по відмиванню грошей (Будапешт, 11–16 червня 2000 р.), “Корупція в органах влади: природа, заходи протидії, міжнародне співробітництво” (Нижній Новгород, 6–8 грудня 2000 р.), “Запобігання та протидія легалізації (“відмиванню”) доходів, отриманих злочинним шляхом” (Київ, 22–23 січня 2001 р.), з проблем розслідування і кримінального переслідування корупції на публічній службі (Будапешт, 9–13 липня 2001 р.), ”Закономірності злочинності і проблеми системного правового регулювання боротьби з нею” (Суздаль, 25–27 серпня 2001 р.), 10-та міжнародна антикорупційна конференція (Прага, 8–11 жовтня 2001 р.);
міжнародних семінарах: юридичних діячів з проблем боротьби з організованою злочинністю: слідство і покарання (Вашингтон, 9–20 вересня 1995 р.), з проблем боротьби із службовими зловживаннями (Київ, 6 жовтня 1996 р.), “Боротьба із організованою злочинністю і корупцією” (Кельн, Бонн, Брюссель, 25–29 листопада 1996 р.), “Посадова корупція” (Київ, 22–26 вересня 1997 р.), “Роль парламенту в розробці та впровадженні національної політики боротьби з корупцією” (Київ, 4–5 березня 1999 р.), “Відповідальність посадових осіб за корупційну діяльність” (Харків, 11–12 травня 2001 р.);
загальноукраїнських науково-практичних конференціях: “Організаційно-правові проблеми економічної безпеки України та кадрове забезпечення їх вирішення” (Львів, 20–21 червня 1995 р.), “Концепція розвитку законодавства України до 2005 року” (Київ, 23–24 травня 1996 р.), “Проблеми кадрового та наукового забезпечення Комплексної цільової програми боротьби зі злочинністю на 1996–2000 рр.” (Харків, 6–7 грудня 1996 р.), “Органи внутрішніх справ на початку третього тисячоліття: проблеми протидії насильницькій, майновій та економічній злочинності” (Дніпропетровськ, 27–28 жовтня 2000 р.), “Актуальні проблеми вдосконалення національного законодавства України” (Київ, 25–26 квітня 2001 р.); круглих столах: з питань забезпечення правової бази для боротьби з організованою злочинністю і корупцією та проблеми створення спеціального органу для боротьби з організованою злочинністю і корупцією (Київ, 5 жовтня 1995 р.),“Кримінальний кодекс України: проблеми реформування” (Київ, 11 липня 1996 р.), “Тіньова економіка: виклик курсу реформ та міжнародному іміджу України” (Київ, 17 листопада 1997 р.), “Організаційні та правові проблеми боротьби з корупцією” (Харків, 5 червня 1998 р.), з обговорення проекту Закону України “Про запобігання відмиванню коштів, здобутих злочинним шляхом” (Одеса, 1–3 грудня 1999 р.), “Адміністративна реформа в Україні: чи вдасться розірвати замкнене коло?” (Київ, 31 травня 2000 р.), з проблем лобіювання та протидії корупції (Київ, 6 липня 2000 р.), “Проблеми реалізації нового Кримінального кодексу України” (Київ, 21 листопада 2001 р.), "Проблеми протидії корупції в Україні. Доброчесність правосуддя" (Київ, 11–12 квітня 2002 р.);
першому Національному симпозіумі “На шляху до доброчесності” (Київ, 28–29 листопада 1997 р.)
науковому семінарі по підведенню підсумків конкурсу № 4 за програмою малих ґрантів Харківського центру вивчення організованої злочинності (Харків, 21 березня 2001 р.);
засіданнях Тимчасової комісії Міжпарламентської асамблеї СНД з питань боротьби з організованою злочинністю (Баку, 19–22 грудня 1996 р., Санкт-Петербург, 10–13 квітня 1997 р.).
Публікації. Результати дисертаційного дослідження викладені у 61 публікації, включаючи 2 одноособові монографії, 1 монографію, виконану у співавторстві, 1 навчальному посібнику, 1 брошурі, 2 підручниках, 3 коментарях до законів, 34 наукових статтях у фахових виданнях України та інших країн, 17 статтях в інших наукових виданнях, а також тезах виступів на конференціях тощо.
Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, 5 розділів, які поділені на 19 підрозділів, висновків, списку використаних джерел (304 найменування), 4 додатків. Загальний обсяг дисертації становить 506 сторінок, із яких основного тексту – 392 сторінок.
|
