|
Актуальність теми дослідження. На сучасному етапі розвитку вітчизняної юридичної науки зросла увага до проблематики становлення і розвитку державницьких традицій українського народу. Особливий інтерес викликає досвід національного державотворення в Галичині - споконвічній українській території, яка тривалий час була відірвана від Наддніпрянської України. З ясування специфіки генезису та подальшої еволюції ідеї українського державотворення у цьому регіоні в історично насичений період другої половини ХІХ – початку ХХ століття дає змогу більш повно реконструювати розвиток теорії і практики українського державотворення загалом та врахувати набутий досвід у процесі розбудови сучасної української держави та громадянського суспільства. Підкреслимо, що ще донедавна в офіційних документах та у вітчизняній науковій літературі домінували заідеологізовані стереотипи щодо становлення української державності і ролі в цьому процесі галицького фактору. Здебільшого негативні оцінки розвитку національної освіти, культури, науки в умовах австрійського конституційного ладу і, що найголовніше, формування політико – правової свідомості та політичної активності народів імперії призвели до вилучення з історії та наукового обігу важливої частини державно – правового досвіду.
Насправді ж, незважаючи на відрив від материнської української території, Галичина не загубилась у духовних пошуках своєї громадянської і державницької культури і, перебуваючи у складі Австрії, не втратила перерваної державницької традиції та її значущості для майбутнього державно-правового життя. Українці Галичини виступали активною політичною і громадською силою у руйнації світових імперій початку ХХ ст. Очевидно, що розвиток ідеї українського державотворення на західноукраїнських землях мав власну внутрішню логіку. Проблема обґрунтування ролі Галичини, як “українського П ємонту” цікавила, зокрема, таких видатних вчених як М. Грушевський [1], С. Дністрянський [2], В. Старосольський [3] та ін.
Актуальність цього дослідження посилюється також наявністю певних прогалин у висвітленні відповідної проблематики в попередній науковій літературі. Так, при підготовці дисертаційного дослідження автором було проаналізовано праці багатьох вітчизняних та зарубіжних вчених. Це насамперед праці початку ХХ століття, різні за своєю глибиною, змістом, напрямами, ідеологією і обсягом досліджень проблем, що стосувались здійснення конституційних реформ, розвитку державотворчих процесів, формування систем адміністративно-територіального управління і самоврядування в окремих її територіях, розвитку національної свідомості народів Австро-Угорської імперії. Серед найбільш вагомих досліджень цих проблем слід відзначити праці Є. Бернштейна [4], В. Гнатюка [5], А. Жука [6], І. Кревецького [7], І. Лапка [8], В. Левинського [9], К. Левицького [10], М. Лозинського [11], І. Мазепи [12], В. Мудрого [13], О. Назарука [14], І. Огієнка [15], Ю. Охримовича [16], О. Терлецького [17], П. Феденка [18], В. Целевича [19] та ін. Концепції державності України в українській вітчизняній і зарубіжній історико-правовій науці міжвоєнного періоду обґрунтували О. Бочковський [20], М. Грушевський [21], С. Дністрянський [22], В. Кучабський [23], В. Липинський [24], С. Рудницький [25], В. Старосольський [26], С. Томашівський [27], С. Шелухін [28] та ін. Пізніше їх продовжили І. Лисяк-Рудницький [29], Н. Полонська-Василенко [30]. Враховувались також сучасні дослідження історичних, юридичних, соціальних, національних, партійних проблем українського державотворення, авторами яких є Т. Андрусяк, В. Бабкін, В. Буцевицький, А. Георгіца, В. Гончаренко, І. Гошуляк, М.Грох, О. Мироненко, В. Смолій, Ф. Стеблій, В. Степанков, Б. Ступарик, М. Тараненко, І. Усенко, А. Фартушний, І. Хміль, В. Чехович, І. Чорновол, В. Шевчук, Ю. Шемшученко, О. Шуба та ін [31].
Окремі проблеми досліджувались у дисертаційних дослідженнях О. Аркуші [32], Т. Бондарук [33], В. Возьного [34], В. Кіселичника [35], І. Кресіної [36], О. Копиленка [27], О. Кухарчука [38], В. Медведчука [39], А. Міносяна [40], І. Музики [41], О. Турія [42], Ф. Турченка [43] та ін.
Безпосереднє відношення до тематики дисертації має проблема національного питання в програмах і діяльності західноукраїнських політичних партій та організацій кінця ХІХ – початку ХХ століть досліджували у своїх працях такі вітчизняні вчені, як С. Гелей [44], О. Жерноклєєв [45], С. Телешун [46], В. Колесник і О. Рафальський [47], В. Ковальчук [48], І.Ковальчук [49], М. Козицький і О. Поліщук [50], О. Сухий [51], та ін. Крім того, значну увагу суспільно-політичним рухам у Галичині приділили польські вчені – Е. Горнова [52] та В. Найдуха [53].
Над окремими питаннями історії ідеї української національної державності у Галичині активно працюють такі сучасні вітчизняні і зарубіжні дослідники, як Я. Грицак [54], С. Єкельчик [55], П. Магочі [56], М. Мудрий [57], І. Нагаєвський [58], О. Субтельний [59], Дж.-П. Химка [60], Р. Шпорлюк [61] та ін.
Проблемам державного ладу і права у Галичині значну увагу приділяв і продовжує приділяти В. Кульчицький [62], в працях якого аналізується адміністративно-правова система Галичини другої половини ХІХ – початку ХХ століття. В цілому проблемами української державності присвячені також праці М. Кугутяка [63], С. Макарчука [64], Б. Тищика [65] та ін.
Теоретико-методологічні, концептуальні аспекти та понятійний апарат проблеми української державницької ідеї в етноісторичному та етнодержавницькому аспектах розроблені у працях Ю. Римаренка [66], І. Кресіної [67], О. Картунова [68], С. Римаренка [69], Л. Шкляра [70], В. Школьняка [71] та ін. Зокрема, визначено зміст та суть української державницької ідеї, обґрунтовано нерозривний взаємозв язок формування державницької ідеї з українським національним відродженням та процесом формування української нації. Історіографії досліджуваної проблеми присвячені праці Д. Дорошенка [72], М. Кармазіної [73], В. Меша [74] та ін. Найбільш повною у цьому плані є монографія А.Коцура [75].
Разом з тим, системне дослідження проблеми генезису ідеї українського державотворення в Галичині у другій половині ХІХ – початку ХХ століття відсутнє. В окремих згаданих працях ця проблема висвітлювалась фрагментарно. Важливість концептуалізації та комплексного підходу до досліджуваної проблеми з метою відновлення цілісної картини історії розвитку української політичної думки в Галичині зумовила звернення дисертанта до даної теми.
Джерельну базу дисертаційного дослідження склали: нормативно-правові акти Австрійської (Австро-Угорської) держави, місцевих органів влади і управління Галичини, зокрема, вперше введені до наукового обігу проект Австрійської конституції 1848 р., який не був реалізований, “Засади запровадження народної гвардії у Галичині та організації муштри для цієї гвардії” від 1848 року, а також історичні документи, мемуари (особливо збірник спогадів українських емігрантів “Крайове господарське товариство “Сільський господар” у Львові (1899-1944)”, виданий у Нью-Йорку), листи, періодичні видання (“Вісті СУФА”, “Osterreichisch – Ukrainische Rundschau”, які видаються у Відні) та зберігаються у Австрійській бібліотеці у м. Києві, Національній бібліотеці України ім. В.І. Вернадського, бібліотеках і архівах м. Львова та м. Івано-Франківська.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано у відділі історико-політологічних досліджень держави і права України Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України відповідно до планових тем “Теоретико – методологічні проблеми історії української державності та права” (№ держ. реєстрації 1998U001939) та “Історія держави і права: сучасні проблеми історіографії, джерелознавства та юридичної біографістики” (№ держ. реєстрації 010U000377).
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає у виявленні закономірностей та особливостей розвитку ідеї українського державотворення в Галичині (друга половина ХІХ – початок ХХ століття) у контексті тогочасних політико-правових реалій.
Відповідно до поставленої мети, дисертант зосередив увагу на вирішенні таких завдань:
– висвітлити основні соціально-економічні, культурні, політичні та юридичні чинники, що зумовили становлення ідеї українського державотворення в Галичині;
– проаналізувати зміст нормативно-правових актів Австро-Угорщини, які надавали можливості розвитку української мови, культури, видавничої справи та регламентували порядок створення та діяльності українських громадських організацій в Галичині;
– розкрити характер і масштаби впливу української інтелігенції, українських політичних партій і рухів, громадських об єднань і організації, що діяли у Галичині на розгортання українського національного руху та формування ідеї українського державотворення;
– визначити етапи розвитку ідеї українського державотворення в Галичині;
– з ясувати роль конституційних реформ 60-х років ХІХ століття в Австро-Угорщині у становленні ідеї українського державотворення в Галичині;
– визначити специфіку норм австрійського конституційного законодавства щодо формування і функціонування місцевих органів державної влади і самоврядування в Галичині, та їх значення для становлення та розвитку ідеї українського державотворення;
– проаналізувати програмні документи та погляди представників основних політичних течій українського національного руху у Галичині та класифікувати ці течії за критерієм ставлення до ідеї української державності;
– охарактеризувати моделі української державності у державно – правових платформах основних політичних течій українського руху в Галичині другої половини ХІХ століття.
Об єктом дисертаційного дослідження є система політико – правових ідей та практика українського національного руху у Галичині другої половини ХІХ – початку ХХ століття.
Предметом дослідження є становлення та розвиток ідеї українського державотворення у Галичині в другій половині ХІХ – початку ХХ ст.
З метою здійснення порівняльно-правового та проблемно-концептуального аналізу до предмету дослідження введені також нормативно - правові акти Австро-Угорської імперії та твори політичних і громадських діячів того часу.
Методи дослідження. В основу методології дослідження покладено сукупність сучасних засобів і методів наукового пізнання (філософських, загальнонаукових та спеціальнонаукових). Серед філософських методів при систематизації і класифікації джерельної бази та фактологічного матеріалу, встановленні вірогідності та повноти інформації використовувались гносеологічний аналіз, принцип об єктивності та діалектичний метод. Використання системного, структурного, функціонального та інших загальнонаукових методів, дозволило розкрити основні політико-правові та соціально-економічні чинники, які вплинули на формування та розвиток ідеї українського державотворення у Галичині. Застосування таких спеціально-наукових методів, як історико-оглядовий, формально-юридичний, порівняльно-правовий, хронологічно-проблемний та ін. дозволило проаналізувати сутність і значення австро-угорських конституційних реформ та конституційного законодавства для розвитку національного поступу на західноукраїнських землях.
Наукова новизна отриманих результатів полягає у тому, що завдяки сукупності теоретичних узагальнень, зроблених на підставі нових даних про історичні передумови формування та особливості розвитку ідеї українського державотворення, більш повно реконструйовано історичний процес українського національного державотворення у Галичині в умовах австрійського конституційного ладу другої половини ХІХ – початку ХХ століття.
Наукова новизна дисертації найбільш повно виражена у таких основних висновках і положеннях:
1. Процес формування та розвитку ідеї українського державотворення у Галичині у період австро-угорського панування поділяється на три етапи: травень 1848 р. – жовтень 1890 р. (від виникнення у Львові першої української суспільно-політичної організації – Головної Руської Ради до створення першої політичної партії – Русько-Української радикальної партії, протягом якого відбувається становлення та піднесення ідеї національного визволення українців Галичини у вигляді концепцій національно-культурної автономії у складі Австро-Угорщини, Росії або Польщі (про що мова докладно буде йти у другому розділі); жовтень 1890 р. (вперше сформульовано і обґрунтовано ідею політичної самостійності України) – грудень 1895 р. (внесення до програми РУРП вимоги політичної самостійності України). Це так звана партійна стадія розвитку ідеї українського державотворення; грудень 1895 р. - листопад 1918 р. (становлення новітньої української державницької ідеології в Галичині, спрямованої на побудову самостійної, соборної української держави що стало свідченням завершення процесу політичного самовизначення української нації).
2. Висунення, теоретичне обґрунтування ідеї самостійної української держави та поширення цієї ідеї серед широкого загалу національних сил стало головним досягненням галицьких українців в останнє десятиліття ХІХ століття і надало поштовху всеукраїнському рухові до боротьби за незалежність. 3. Конституційні та інші нормативно-правові акти Австро-Угорщини, які регулювали національні відносини та визначали статус українського населення Галичини, відіграли роль правової підстави процесу самоорганізації українського населення у Галичині та його політичного самовизначення в Австро - Угорській імперії.
4. Становлення ідеї українського державотворення в Галичині нерозривно пов язано і зумовлено генезисом українського національного руху, стадії розвитку якого не були чимось специфічним і відповідають схемі розвитку національних рухів відомого чеського дослідника Мирослава Гроха: фаза А (“академічна”) – розробка вузьким колом академічних інтелектуалів “самої категорії нації”, фаза В (“культурна” або “культурницька”) – фаза національної агітації, тобто формування у масах національної свідомості, фаза С (“політична”) – виникнення національних політичних партій, початок широкої “мобілізації” мас. 5. В рамках українського національного руху в Галичині у другій половині ХІХ століття, в залежності від бачення шляхів побудови майбутньої української держави, можна вирізнити чотири напрямки: українофільство (у розумінні самостійництва), полонофільство, австрофільство, москвофільство (русофільство), в ході еволюції яких ідея українського державотворення еволюціонувала від концепції національно-культурної автономії у складі Австро-Угорської, Російської імперії або Польщі до програми об єднання всіх українських земель в єдину незалежну національну державу. 6. Участь українського населення в формуванні та роботі крайового сейму та органів місцевого самоврядування сприяла консолідації української нації та ствердженню ідеї створення національної держави українців.
7. Визначальну роль у процесі становлення ідеї українського державотворення у Галичині відіграло внесення до програми Русько – української радикальної партії постулату політичної незалежності і соборності України, що стало поворотним пунктом у подальшому розвитку української державно – правової думки.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що висновки дисертаційного дослідження можуть бути використані: для подальшого науково-теоретичного опрацювання проблеми формування і розвитку ідеї українського національного державотворення та осмислення важливих історико-правових питань розвитку українського державотворчого процесу; у навчальному процесі при викладанні курсів історії держави і права України, історії вчень про державу і право, етнодержавознавства та при підготовці відповідних розділів підручників та навчально-методичних матеріалів; для створення необхідного підґрунтя для побудови правової бази сучасної української держави.
Апробація результатів дисертаційного дослідження. Положення і висновки наукового дослідження обговорювались на засіданні відділу історико-політологічних досліджень держави і права України Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Результати дослідження оприлюднені у доповідях на наукових конференціях: “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (ІІ регіональна конференція, лютий 1996 р., м. Львів, тези опубліковані), “Проблеми державотворення й захисту прав людини в Україні” (ІІІ регіональна конференція, лютий 1997 р., м. Львів, тези опубліковані), “Наступність у праві та юридичній науці” (VI щорічні історико-правові читання Міжнародної асоціації істориків права, вересень 2001 р., м. Львів, тези знаходяться у друці), “Юридична біографістика: історія, сучасність та перспективи” (VІІІ історико – правова конференція Міжнародної асоціації істориків права, м. Феодосія, вересень 2002 р., тези знаходяться у друці).
Основні положення та висновки дисертації викладені у 7 наукових статтях, з яких 5 опубліковано у фахових юридичних виданнях: 1.Державно – правові фактори відродження української мови в Галичині за часів Австрії в навчальному процесі // Джерела. Науково – методичний вісник. – 1997. - №2 (11). – С.45 – 49.
2. Розвиток національної ідеї в Галичині в контексті Конституції України // Право України. –1998. - № 11. – С. 106-109.
3. Державно – правові реформи за часів Австрії // Обрії. Науково – педагогічний журнал. – 1998. - № 1 (16). – С. 62 – 64.
4. Конституційне виборче право в Галичині в складі Австрії // Право України. – 1999. - №3. – С. 91-92.
5. Мова як фактор національного відродження // Право України. – 2000. - №5. – С. 97-100.
6. Роль українського етносу у національному відродженні Галичини в умовах австрійської державно-правової системи (методологічні підходи дослідження) // Вісник Львівського університету. Серія юридична. Випуск 35. – Львів, 2000. – С. 90-94. 7. Правове становище Галичини у складі Австрії та Австро-Угорщини (1772-1918 рр.) // Вісник Львівського університету. Серія юридична. 2001. Вип. 36. – С. 84-89.
Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, двох розділів, кожний з яких включає три підрозділи, висновків, списку використаних джерел. Обсяг дисертації 223 сторінок, в тому числі, список використаних джерел 31 сторінка (398 посилань).
| 
