|
Актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлена потребою теоретичного осмислення поняття “адекватність покарання”, вироблення відповідних критеріїв його визначення і аналізу можливих шляхів їх практичного застосування. Чинне кримінальне законодавство не вживає такого терміну як “адекватність” стосовно покарання, йдеться про справедливість покарання. Так ст.372 Кримінально-процесуального кодексу України говорить про “явну несправедливість“ покарання, як про одну з підстав до його оскарження в порядку апеляції. При цьому про несправедливо призначене покарання, відповідно до чинного законодавства, можна говорити лише в тому випадку, коли призначене судом покарання хоча й не виходить за межі, встановлені відповідною статтею кримінального кодексу, але за своїм розміром є явно несправедливим як внаслідок м якості, так і суворості покарання (тобто, суто в кількісному і якісному плані). Іншими словами, кримінально-правове законодавство пов язує несправедливість (неадекватність) покарання винятково із невідповідністю призначеного судом покарання тяжкості злочину та особі засудженого. Таким чином, можна припустити, що в усіх інших випадках, відповідно до чинного законодавства, призначене покарання має визнаватися адекватним. Однак дисертант вважає такий підхід до розуміння адекватності покарання дещо звуженим, який не в повному обсязі розкриває вищезазначену проблему.
У чому ж полягає ця проблема? На думку дисертанта, вона лежить саме у площині розуміння структури поняття “адекватність покарання”. Зазначимо, ще й досі багато хто не лише із пересічних громадян, а й науковців розуміють під адекватністю покарання виключно його відповідність нормам кримінального і кримінально-процесуального законодавств, а точніше, відповідність призначеного судом конкретного покарання у конкретній кримінальній справі нормам кримінального і кримінально-процесуального законодавства.
Відповідно, якщо наука кримінального права і не повинна вирішувати питання, які виходять за межі її предмета, це зовсім не означає, що ми не можемо запропонувати шляхи вирішення цього питання в рамках іншої науки, а саме - філософії права. Оскільки філософія права знаходиться на межі права та філософії, то саме вона покликана вирішувати питання, що стосуються комплексного, міждисциплінарного підходу.
У науковій літературі також є дещо інші підходи до розуміння поняття “справедливе” покарання. Наприклад, С.Г.Келіна і В.М.Кудрявцев вважають, що категорія справедливості стосовно кримінального права (покарання) проявляється на трьох рівнях: справедливість призначення покарання, справедливість визначення кримінально-правової санкції, справедливість формування кола злочинних діянь. А.А. Жижиленко та Н.Д.Сергієвський писали про певні властивості, якими повинен володіти вид покарання, для того, щоб бути справедливим.
В.А.Козлов зазначав про необхідність вироблення певної методики розрахунку кримінально-правових санкцій як невід ємної і обов язкової умови (ознаки) справедливості кримінального покарання загалом. Р.Н. Ласточкіна, В.В.Похмелкін, Л.Л. Кругліков вважають неприйнятним застосування такого критерію як “справедливість” до кримінального покарання взагалі, говорячи про його узагальнюючу, інтегративну та завершальну роль у вирішенні питання “правильності” покарання. Тому ми можемо констатувати, що існують певні суттєві розбіжності у тлумаченні поняття “справедливість (адекватність) покарання” в межах чинного законодавства та в контексті кримінально-правової теорії, що, звичайно, не сприяє чіткому усвідомленню і тлумаченню цього поняття, а, навпаки, привносить додаткові складнощі.
У дисертаційному дослідженні автор пропонує вживати саме термін “адекватність” стосовно покарання (у розумінні відповідності кримінального покарання певним вимогам, критеріям), оскільки поняття “справедливість” стосується все ж таки більше морально-етичних категорій і пов язане насамперед із суб єктивним сприйняттям; метою ж роботи, передусім, є спроба вироблення певних об єктивних критеріїв оцінки “правильності” (адекватності) покарання. До того ж, за останні сімдесят років поняття “справедливість”, за відомих обставин, було значно ідеологізоване й заангажоване, що подекуди має свій прояв і сьогодні.
На законодавчому рівні актуальність теми обумовлюється Конституцією України, яка висунула певні вимоги до покарання (ст.ст. 3, 27, 28, 62), прийняттям нового Кримінального кодексу України, який передбачає нову систему покарань і відповідні новели стосовно принципів призначення покарання та основних положень стосовно інституту покарання загалом. Порушені проблеми і питання для обговорення здаються ще більш актуальними і нагальними з огляду на існування Концепції реформування чинного законодавства України на 1997-2005 роки. Стан наукової розробленості проблеми на сьогодні можна визначити як недостатній. У своїх дослідженнях окремим питанням цієї складної та багатопланової роботи приділяли увагу В.Д. Бабкін, М.І. Бажанов, В.А. Бачінін, Л.В. Баграй-Шахматов, І.М. Гальперін, Н.Д. Дурманов, А.А.Жижиленко, І.І.Карпець, С.Г. Келіна, А.П. Козлов, М.І. Козюбра, М.Й.Коржанський, М.В. Костицький, Л.Л.Кругліков, В.М.Кудрявцев, Н.Ф.Кузнецова, І.І.Михайловський, С.В.Познишев, В.М.Синьов, В.М. Смітієнко, Є.Л. Стрельцов, Н.С.Таганцев, В.П.Тихий, Є.А.Тихонова, О.Ф.Фролова, В.Л.Чубарєв, Н.В. Шепелева та інші.
Разом з тим у сучасній науковій літературі відсутні спеціальні комплексні дослідження проблеми адекватності кримінального покарання. В більшості випадків питання адекватності покарання розглядалось лише у зв язку з вирішенням інших проблем – визначення мети покарання, призначення покарання, формування системи покарань тощо. З огляду на це, основним питанням, якому до недавнього часу приділялась значна увага стосовно покарання, було питання вироблення “найкращих” видів покарання для боротьби і знищення злочинності як перехідного явища на етапі переходу до комунізму. При цьому розуміння “адекватності покарання” не виходило за межі відповідних норм кримінального і кримінально-процесуального законодавства; відповідно “неадекватним” вважалось покарання, яке не відповідало мірі небезпечності вчиненого злочину, тоді як сама “міра”, не ґрунтуючись на певних об єктивних критеріях, стає досить суб єктивною, а отже, ідеологічно залежною і, врешті-решт, догматизованою. Тому науковці змушені були працювати виключно у встановлених межах “адекватності” покарання, чим і викликана відсутність наукових праць із зазначеної проблеми. Такому стану речей сприяли, на думку дисертанта, два фактори: по-перше, повна монополія держави і партії над усіма сферами суспільного життя, у тому числі й над правом, по-друге, визнання філософії права буржуазною, реакційною наукою, що зумовило заборону її викладання і відсутність досліджень у цій сфері наукового пізнання.
У сучасній літературі, по мірі втрати аксіоматичного статусу тези про “непогрішимість закону”, спостерігається формування ряду дослідницьких напрямків щодо вивчення залежностей між злочином та покаранням. У цьому плані варто згадати спроби співвіднесення диспозицій кримінально-правової норми із санкцією цієї норми. Це питання порушувалось у роботах С.І Дементьєва, І.Я.Козаченка, А.П.Козлова, А.І.Коробеєва, Т.А.Леснієвскі-Костаревої, А.Г. Маврина, П.П. Осіпова, А.О. Трунова та ін.
Однак найчастіше цей підхід супроводжується обмеженістю аналізу, рівнем кримінально-правових санкцій, а тому виявляє ознаки позитивістської відстороненості від низки метаправових та філософсько-правових проблем. Порушувалось у науковій літературі і питання про деякі аспекти справедливості покарання. Як правило, це відбувалось у контексті проблеми визначення принципів кримінального права. Цей напрямок представлений роботами А.С.Герлаха, С.Г. Келіної, В.М.Кудрявцева, Ф.І. Фефелова.
Аналізові справедливості покарання, як відповідності призначеного судом покарання вчиненому злочину, присвячені роботи Л.Л. Круглікова, Р.Н.Ласточкіної, В.П.Нажимова та деяких інших науковців.
Спроба вирішення проблеми справедливості покарання здійснюється і у контексті морально-етичних критеріїв оцінки кримінального права зокрема, та кримінально-правової політики держави загалом. У цьому випадку першорядним виміром покарання (адекватності покарання) вважається “соціальна справедливість”. Зокрема, цього питання торкались В.В.Похмелкін, Р.А. Бабаханова, З.А.Бербешкіна, Ю.Д.Блувштейн, А.І. Екімов, Л.В. Кравченко, Г.В.Мальцев.
Разом з тим у сучасній науковій літературі з порушених питань бракує, на думку дисертанта, системного методу, який є необхідною передумовою комплексного дослідження проблеми адекватності кримінального покарання загалом. Розгляд покарання не лише як одного із державних засобів реагування на вчинення суспільно небезпечного діяння, але й як комплексного феномена конкретно-історичного контексту суспільного буття дозволяє вийти у дисертаційному дослідженні за межі суто позитивістського підходу і є, на думку автора, одним із ключових шляхів до пошуку об єктивних критеріїв визначення адекватності кримінального покарання.
Перелічені обставини зумовлюють потребу в окремому дослідженні, спрямованому на якомога повніше охоплення вищезазначених прогалин у вирішенні проблеми визначення адекватності кримінального покарання шляхом комплексного дослідження цієї проблеми та вироблення критеріїв адекватності останнього. Застосування широкої методологічної бази у дисертаційному досліджені спрямоване на подолання певної догматичності позитивістського підходу в цьому питанні за допомогою виходу у соціокультурну площину. На терені незалежної України дослідження такого роду досі не проводились, а останнє дисертаційне дослідження стосовно кримінального покарання присвячувалось окремому виду покарання і було здійснене у 1998 році .
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в руслі вимог Концепції розвитку законодавства України на 1997-2005 роки , у якій зазначається: “Незважаючи на численні зміни та доповнення, Кримінальний кодекс містить багато архаїзмів, прогалин, неточностей та суперечностей. Він не повністю враховує зміни, що відбулися в економічних та політичних відносинах у нашому суспільстві, особливо перспективи їх розвитку. Ці недоліки стосуються ряду концептуальних положень кримінального законодавства… Істотні недоліки і прогалини мають норми чинного кодексу, що стосується практично всіх кримінально-правових інститутів – підстав кримінальної відповідальності, співучасть … системи та видів покарань”.
Дисертаційне дослідження здійснювалося відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри філософії Національної академії внутрішніх справ України на 1999-2003 роки, і виконане згідно з передбаченою в них темою “Дослідження проблем філософії права на сучасному етапі”. Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розроблення комплексного підходу до визначення поняття “адекватність покарання” і вироблення на цій основі пропозицій щодо вдосконалення чинного законодавства.
Досягнення поставленої мети передбачає вирішення наступних задач:
- виробити комплексний підхід до розгляду проблеми адекватності покарання; - розглянути проблему релевантності інституту покарання стосовно конкретно-історичного контексту суспільного буття;
- дослідити принципово-логічні механізми генезису інституту покарання з метою раціоналізації аналізу тенденцій розвитку інституту покарання в Україні;
- вичленити із правової матерії основні форми, в яких вживається поняття “покарання“, як необхідної передумови системного підходу до розгляду проблеми адекватності покарання;
на підставі класифікації форм поняття покарання виробити для кожної з них спеціальні критерії адекватності, система яких склада б зміст узагальнюючого (комплексного) поняття “адекватність покарання”; виявити певні процедурні принципи встановлення адекватності покарання; - виробити конкретні практичні рекомендації до чинного законодавства України з метою закріплення на законодавчому рівні положень, які б максимально гарантували адекватність покарання в цілому та призначення судом у кожному конкретному випадку адекватного покарання зокрема. Об єктом дисертаційного дослідження є покарання – як явище конкретно-історичного контексту суспільного буття та його (покарання) конкретні форми прояву, що реалізуються на інституціональному, законодавчому та правозастосовчому рівнях.
Предметом дослідження є проблема визначення та встановлення критеріїв адекватності кримінального покарання. Методологія та методи дисертаційного дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є теорія пізнання соціально-правових явищ. З урахуванням специфіки теми, мети і задач дослідження автор застосовував такі методи:
- історико–правовий (для дослідження генезису інституту покарання в Україні). Використання цього методу дозволило не лише показати генезис інституту покарання, а й виявити основні чинники генезису інституту покарання та передбачити основні напрямки його розвитку у майбутньому;
- метод моделювання та прогнозування використаний для вироблення ряду рекомендацій щодо вдосконалення чинного законодавства (відповідно до теоретичних моделей процесів перспективного генезису інституту покарання);
- системно-структурний метод застосований для дослідження взаємозалежності елементів інституту покарання та визначення напрямків її оптимізації ; - системно-динамічний метод використаний для виявлення принципово-логічних механізмів генезису інституту покарання, які розуміються як об єктивні чинники спрямування розвитку останнього;
- метод порівняльного правознавства дав змогу виявити спільні для ряду країн закономірності та чинники, які впливають на розвиток інституту покарання, проаналізувати системи покарань і внести пропозиції з удосконалення чинного законодавства стосовно забезпечення адекватності покарання на законодавчому рівні. За допомогою соціогенетичного методу проблема адекватності інституту покарання автором розглядається не лише в контексті еволюції правової системи, а й у зв язку із загальносуспільним прогресом.
Використано положення сучасної теорії цінностей (аксіології) задля розгляду проблеми визначення і ранжування об єктів кримінально-правової охорони шляхом встановлення відповідності між цінністю суспільних відносин, на які посягає злочин та потенційними видів і мірами покарання, передбачуваних законодавцем. У роботі широко використаний системний підхід для розгляду проблеми адекватності покарання, що обумовлено низкою причин, зокрема:
- цілісним, багатогранним і багатомірним характером поняття “покарання”;
- інтегративним характером поняття “адекватність покарання”, чисельністю його конкретних форм існування, функціонування та розвитку;
- системним характером інституту покарання з властивими йому структурними елементами, зв язками, відносинами, закономірностями розвитку й функціонування;
- складністю соціального середовища, яке детермінує інститут покарання;
- потребою перетворення інституту покарання у сучасному суспільстві на демократичних засадах;
- вимогами самої теорії розглядати будь-яке складне явище у його цілісності, єдності всіх компонентів, у їх взаємозв язку і розвитку, що є підставою створення комплексного уявлення про адекватність покарання, прогнозування подальшого розвитку цього поняття, внесення відповідних змін та доповнень до чинного законодавства.
Та обставина, що предметом дослідження є проблема, яка перебуває на стику кримінального права, філософії права, кримінального процесу та юридичної психології, зумовила комплексний підхід до її вивчення.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що ця робота є першим в України комплексним монографічним дослідженням проблеми адекватності покарання, в якому дістало свій подальший розвиток вивчення питання адекватності покарання, окремі аспекти якого розроблялись названими вище авторами. Вдосконалено класифікацію форм прояву покарання, подано структуру адекватності покарання, детально розглянуто рівні адекватності покарання і визначено критеріальну сітки для кожного з них. Сформульоване цілісне визначення адекватності покарання, вперше здійснена спроба сформулювати цілісну систему заходів цілеспрямованого створення гарантій (умов) забезпечення адекватності покарання, що покликано покращити ситуацію з призначенням судами дійсно адекватних покарань, а також вироблено пропозиції стосовно вдосконалення правової бази у напрямі створення законодавчих гарантій, що дозволять максимально можливо забезпечити адекватність покарання на законодавчому рівні.
Автором розроблені і виносяться на захист наступні положення:
1) Обмеження розгляду проблеми адекватності покарання суто правовим аналізом (підходом) позбавляє можливості визначення об єктивних критеріїв адекватності покарання, оскільки встановлення останніх потребує дослідження системи права загалом та інституту покарання зокрема, в контексті організації суспільного буття, для упорядкування якого вони призначені. Відповідно, розгляд цих проблем передбачає вихід у площину соціокультурного аналізу функціонування інституту покарання;
2) Пошук чинників динаміки інституту покарання недоцільно (на думку автора) зводити до виявлення певних окремо взятих елементів його структури, від яких лінійно-функціонально (взаємооднозначно) залежав би стан усієї його системи.
Як свідчить проведене дослідження, оптимізація побудови та функціонування інституту покарання передбачає його збалансування як на внутрішньоструктурному рівні (тобто, ієрархічне узгодження мети, підстави, принципів та системи покарання), так і в межах більш широкої – соціальноонтологічної системи (узгодження інституту покарання, його складових із сферам суспільного буття). Адже саме мірою синхронізації вищезазначених балансів визначається адекватність цього інституту.
3) Оскільки динаміка інституту покарання зорієнтована в напрямку стимулювання рівноваги суспільного буття, можна стверджувати, що виявлення тенденцій його розвитку є ключем до окреслення логічних механізмів генезису як усієї карної системи держави загалом, так і інституту покарання зокрема.
В свою чергу, зазначені механізми дозволять визначити бодай принципову орієнтацію правових реформ в плані подальшої раціоналізації інституту покарання.
4) Адекватність покарання має визначатися не одномірно, а як комплексне суспільно-правового явище, що у своєму досліджені потребує системного підходу.
До того ж розгляд цього питання, необхідно здійснювати відповідно до структури поняття “покарання” та проявів його зовнішніх форм, на наступних рівнях: інституціональному, законодавчому та правозастосовчому. Відповідно, кожному рівню адекватності покарання властива своя специфічна критеріальна сітка визначення адекватності.
5) Існує пряма залежність рівнів адекватності покарань від найвищого (інституціонального) до найнижчого (правозастосовчого). В межах цих рівнів функціонує принцип поглинання кожними наступним рівнем адекватності попереднього, що призводить до неможливості ствердження тези щодо адекватності покарання на кожному наступному рівні без встановлення адекватності на попередньому.
6) Існує необхідність внесення змін та доповнень до чинного кримінального законодавства з метою закріплення відповідних положень стосовно адекватності покарання задля створення максимальних законодавчих умов щодо призначення судом в кінцевому результаті дійсно адекватних покарань.
Дисертант пропонує продублювати конституційну норму стосовно покарання, що закріплена у ст.28 ч.2 Конституції України, в Кримінальному кодексі України, доповнивши ст.50 ч.2 - “Поняття покарання та його мета” - положенням наступного змісту: “Ніхто не може бути підданий жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, покаранню”. Дисертант пропонує доповнити ст. 50 КК України – “Поняття покарання та його мета” - частиною четвертою такого змісту: “Покарання має відповідати законодавчим гарантіям адекватності покарання: індивідуальності, поновленості, подільності, строковості, гуманності, економії репресії”.
Пропонується також доповнити статтю 65 ч.1 КК України – “Загальні засади призначення покарання” пуктом четвертим наступного змісту: “відповідно до принципів призначення покарання, а саме: принципу законності, принципу індивідуалізації покарання, принципу гуманності, принципу економії репресії, принципу цілеспрямованості”.
Дисертантом пропонується доповнити статтю 87 КК України - “Помилування” - частиною третьою наступного змісту: ”Особа, засуджена до довічного позбавлення волі має право на помилування. Довічне позбавлення волі може бути заміненt, в порядку помилування, на позбавлення волі на певний строк у встановленому законом порядку, після відбуття не менш як пятнадцяти років”.
Окрім запропонованих тез наукова новизна дисертаційного дослідження визначається наступними елементами: - спростовується можливість визначення на сьогодні (з огляду на існуючі досягнення правової науки) єдиної, універсальної методики визначення (розрахунку) кримінально-правових санкцій; - пропонується визначення та закріплення на законодавчому рівні підстав криміналізації суспільно-небезпечних діянь як необхідних критеріїв (передумов) визнання адекватності покарання;
- обґрунтовується теза про необхідність здійснення цілого комплексу неправових заходів з боку держави з метою створення дієвої системи гарантій формування належного суддівського переконання, як важливої передумови призначення судом (суддею) адекватного покарання у конкретній кримінальній справі. Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані та викладені в дисертації теоретичні положення можуть слугувати в науково-дослідній роботі методологічною базою для подальшого вивчення та розроблення філософсько-правових проблем адекватності покарання.
Викладені в роботі висновки і пропозиції можуть бути використані для подальшого вдосконалення кримінального і кримінально-процесуального законодавства, зокрема Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів, насамперед стосовно внесення змін та доповнень, спрямованих на створення законодавчих положень стосовно адекватності покарання на законодавчому рівні. Оскільки, навіть не зважаючи на відповідне рішення Конституційного Суду України про неконституційність смертної кари як виду покарання, у Верховній Раді України останнім часом знову лунають заклики до введення смертної кари у новий ККУ , що свідчить про потребу саме теоретичного осмислення питання адекватності як інституту покарання загалом, так і окремих видів кримінальних покарань. Окремі положення дисертаційного дослідження можуть бути використані у навчальному процесі при викладанні та вивченні курсу “Філософія права”, “Кримінальне право”, “Кримінальний процес”, “Кримінально-виконавче право”, “Юридична психологія”, “Професійна етика та єстетика працівників органів внутрішніх справ”. Матеріали дисертаційного дослідження також можуть використовуватися у науковій роботі студентами та слухачами, а також при підготовці для них відповідних підручників та навчальних посібників.
Особистий внесок здобувача полягає насамперед у тому, що основні положення, викладені в дисертації та винесені на захист, є авторським доробком дисертанта. Наукові результати одержані здобувачем у ході самостійного дослідження і критичного осмислення нормативних та наукових джерел. Вперше здійснено системно-динамічний підхід до аналізу шляхів раціоналізації інституту покарання.
У дослідженні обґрунтовуються деякі нові теоретичні положення та подаються практичні рекомендації подальшого вдосконалення кримінального законодавства стосовно проблеми адекватності кримінального покарання. Авторські аспекти постановки та аналізу проблем ролі кримінально-правових санкцій у вирішенні питаннь адекватності покарання, визначення підстав криміналізації суспільно-небезпечних діянь, питання здійснення комплексних заходів створення відповідних умов формування належного суддівського переконання як необхідної передумови призначення адекватного покарання, розглядаються по-новому, з урахуванням чинного кримінального законодавства, проектів нормативних актів кримінально-правового характеру та досягнень правової науки.
Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорювалась на засіданнях кафедри філософії Національної академії внутрішніх справ України й отримала позитивне схвалення.
Основні положення й висновки дисертаційного дослідження доповідались автором на міжнародній науковій конференції “Право на зламі тисячоліть” (м. Дніпропетровськ, 13-14 лютого 2001 року), міжнародній молодіжній науково-практичній конференції “Християнство на межі тисячоліть: економічні, правові, історичні та культурологічні аспекти” (м. Київ, 15-16 березня 2001 року), міжвузівській науково-практичній конференції “Захист прав, свобод і законних інтересів громадян України в процесі правоохоронної діяльності” (м. Донецьк, 27 квітня 2001 року), Всеукраїнській науково-практичній конференції “Молода Українська держава на межі тисячоліть: погляд в історичне минуле та майбутнє демократичної, правової держави Україна” (м. Львів, 4-5 травня 2001 року).
За результатами дослідження дисертантом подано до Верховної Ради України і зареєстровано у встановленому законом порядку проект закону України “Про внесення змін та доповнень до Кримінального кодексу України” (№ 9102) та пропозиції по удосконаленню законотворчої роботи стосовно комплексного обгрунтування законопроектів. Публікації. За темою дисертації автором опубліковано 6 статей, чотири з яких у фахових виданнях ВАК України.
Структура дисертації зумовлена метою та задачами дисертаційного дослідження і складається із вступу, трьох розділів, до яких входять сім підрозділів, висновку та списку літератури (269 найменування). Загальний обсяг роботи - 194 сторінки.
Ключовими словами дисертаційного дослідження є: покарання, структура поняття “покарання”, адекватність покарання, рівні адекватності покарання, критерії визначення адекватності покарання, законодавчі гарантії адекватності покарання.
| 
