|
Особливістю дослідження закономірностей співвідношення та взаємодії держави і політичних партій, правового регулювання статусу партій в умовах розбудови в Україні правової, демократичної держави, формування громадянського суспільства є майже цілковита відсутність фундаментальних розробок, присвячених цій проблематиці, що й обумовило вибір теми дисертації.
Актуальність теми. Перехід від тоталітаризму до демократії поставив перед молодою Українською державою завдання створення й розвитку різноманітних інститутів демократії, без яких вона не може існувати й розвиватися. Одним із найважливіших інститутів демократії у всьому світі визнаються політичні партії. Після скасування ст. 6 Конституції СРСР, яка затверджувала монопольне становище однієї партії, і закріплення права громадян об єднуватися в політичні партії політична система країни перетворилася на багатопартійну. За короткий строк було утворено досить значну кількість політичних партій, які намагались активно впливати на політику держави. Водночас ні держава, ні суспільство, ні політичні партії не мали чіткого уявлення, якими повинні бути партії в демократичному суспільстві, які відносини, взаємні права й обов язки мають існувати між партіями й державою. Активний процес партійного будівництва проходив дещо стихійно, поза сферою правового регулювання, що створювало невизначеність статусу цих суб єктів, додатковий конфліктний потенціал у владовідносинах і можливість зловживання партіями своїм особливим становищем у політичній системі. Законодавство, що було спрямовано на регламентацію діяльності політичних партій, зокрема, Закони України “Про об єднання громадян”[1] та “Про політичні партії в Україні” [2], мало багато недоліків та було недосконалим.
Таким чином, актуальність дослідження обумовлюється ситуацією, коли існування понад 120 політичних партій, які намагаються активно впливати на формування і здійснення державної влади, проходить в умовах відсутності наукових розробок щодо їх діяльності й досконалого правового регулювання, яке повинне, по-перше, створювати сприятливе середовище для розвитку партій, а, по-друге, гарантувати суспільству й державі відсутність зловживань з їх боку. Встановлення закономірностей взаємовідносин держави і політичних партій має велике значення для розвитку науки теорії держави і права.
Існуюча зараз ситуація заважає реалізації проголошених у Конституції України завдань побудови правової, демократичної держави, тому вельми актуальними стають питання, пов язані з реформуванням відповідних елементів політичної системи України та їх взаємовідносин. Згідно з Розпорядженням Президента України № 73/2001-рп від 27 березня 2001р. була розроблена “Концепція реформування політичної системи України”, яка передбачає, зокрема, реформування взаємовідносин держави й політичних партій, зміцнення останніх, формування парламентської більшості й опозиції, створення коаліційного уряду та ін. [3].
Актуальність дослідження також обумовлена визнанням для України стратегічною перспективою розвитку – вступу до Європейського Союзу. Інтеграція до Євросоюзу, зокрема, політична і правова, не можлива без дослідження політичних та правових інститутів цих країн, зокрема політичних партій та їх взаємовідносин з державою.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідницьких робіт кафедри теорії держави і права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого в межах державної цільової комплексної програми “Розвиток прав людини як головна частина розвитку демократичних процесів в правовій соціальній державі України” № 0186.0.070866.
Ступінь наукової розробленості проблеми й теоретична база дослідження. Досить довгий час проблема існування й діяльності політичних партій була поза увагою вчених. До ХІХ – ХХ ст. її порушували лише частково, звертаючи увагу на окремі сторони діяльності партій у межах більш широких суспільних і державознавчих досліджень. Окремих аспектів діяльності політичних партій торкались: Аристотель, Цицерон, Фома Аквінський, Н. Макіавеллі, Т. Гоббс, Д. Юм, Е. Берк, В. Франклін, Ш. Монтеск є, Ж.-Ж. Руссо. Політичні партії в цей період, за деякими винятками, розглядалися як негативне явище в державі. На порозі ХІХ – ХХ ст. політичні партії стають окремим об єктом дослідження з боку вчених, вони позбуваються негативного ореолу, поступово визнається їх необхідність у демократичному суспільстві. У цей період увагу до проблематики партій звертали Р. Моль, І. Блюнчлі, Г. Єллінек, Г. Кельзен, М. Вебер, Р. Міхельс, М. Острогорський та ін. На початку ХХ ст. з являються перші монографічні дослідження, присвячені діяльності політичних партій. Після встановлення на теренах колишньої Російської імперії радянської влади наукові розробки стали жорстко заідеологізованими. Вітчизняна наука з цих питань розвивалася в основному двома напрямками: обґрунтування однопартійного режиму в СРСР і критика діяльності політичних партій у капіталістичних державах. Після розпаду СРСР і проголошення незалежності в Україні виникла необхідність дослідження цієї теми в контексті розбудови засад правової, демократичної держави. Але за десять років не з явилося жодного дисертаційного дослідження з юридичних наук, присвяченого взаємовідносинам держави і політичних партій та правовому регулюванню їх діяльності. Заслуговує на увагу єдине дисертаційне дослідження – І.В. Музики “Ідея багатопартійності в українській політико-правовій думці та державотворчій практиці останньої чверті ХІХ ст. – першої чверті ХХ ст.” Діяльності партій приділяють належну увагу лише політологічна й історична науки, в рамках яких було розроблено низку дисертаційних досліджень з цієї тематики. У сучасній вітчизняній і російській науках різні аспекти взаємодії держави й політичних партій досліджували: А. Байрамов, М. Байтін, А. Білоус, В. Богатирьов, К. Гаджієв, Вол. Гончаренко, В. Даниленко, Ю. Дмитрієв, Т. Ковальчук, В. Копєйчиков, С. Кирєєва, О. Кушнаренко, О. Лавринович, В. Лапаєва, Н. Логінова, С. Лукаш, О. Мироненко, І. Музика, О. Петришин, В. Примуш, П. Рабінович, В. Русинов, М. Страхов, Б. Страшун, В. Тацій, Ю. Тодика, М. Цвік, В. Чиркін, Ю. Шемшученко, Ю. Юдін, С. Юр єв та ін. Дисертація в основному має характер теоретичного дослідження. Емпірична база дослідження. Дослідження здійснювалося на основі вивчення історичної практики діяльності політичних партій в різних державах, насамперед, в Україні, аналізу вітчизняного й зарубіжного законодавства, рішень Конституційного Суду України та інших держав, з використанням офіційних та періодичних видань, довідкової літератури й статистичних матеріалів.
Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є виявлення загальних закономірностей взаємовідносин держави й політичних партій, формулювання теоретичних положень, практичних висновків і рекомендацій, спрямованих на розвиток багатопартійності в Україні, встановлення засад і механізмів правового регулювання діяльності політичних партій, яке відповідало б демократичним принципам і критеріям юридичної досконалості.
Для досягнення поставленої мети потрібно вирішити такі основні задачі:
– простежити розвиток і зміну наукових уявлень про співвідношення та взаємодію політичних партій і держави від античності до сучасних концепцій, встановити закономірності цієї еволюції;
– дослідити діяльність політичних партій на теренах України з часів їх появи на початку ХХ ст. до проголошення незалежності після розпаду СРСР як фактора політичного розвитку нашої держави, з ясувати чинники, які сприяли або заважали розбудові політичної системи Української держави;
– розкрити загальнотеоретичні закономірності взаємовідносин держави і громадянського суспільства, зокрема місце й роль політичних партій у політичній системі суспільства; запропонувати загальнотеоретичне визначення поняття “політична партія”, дослідити її завдання та функції в демократичній державі;
– висвітлити тенденції ставлення з боку держав до питання правового регулювання діяльності партій, становлення їх не тільки як політичного, а й правового інституту, встановити етапи та форми правової інституціоналізації партій;
– розглянути найважливіші правові норми, які регулюють створення, діяльність і ліквідацію політичних партій, приділивши увагу новим правовим інститутам в регламентації їх діяльності; провести порівняльно-правове співставлення правового регулювання статусу політичних партій з нормами зарубіжного законодавства, в першу чергу країн Європейського Союзу, і зробити висновки щодо вдосконалення чинного законодавства;
– проаналізувати правові механізми, які регламентують участь політичних партій у виборах до парламенту, приділивши увагу загальнотеоретичним аспектам, насамперед типу виборчої системи, її впливу на формування певної партійної системи та процеси політичної структуризації парламенту; зробити висновки щодо найбільш адекватного на даному етапі типу виборчої системи та перспектив її розвитку.
Об єктом дослідження є взаємовідносини держави і громадянського суспільства, правова регламентація організації та функціонування політичної системи в умовах формування засад правової, демократичної держави. Предметом дослідження є відносини, які виникають між державою та політичними партіями, загальнотеоретичні питання їх співвідношення та взаємодії в політичній системі суспільства, правова регламентація створення, діяльності й ліквідації партій в контексті реалізації положень Конституції України. Методи дослідження. Для досягнення наукової об єктивності результатів дисертантом застосовувався широкий комплекс загальнонаукових і спеціальних методів дослідження. Методологічною основою останнього є універсальні методи діалектики, які використовувалися на всіх етапах для розкриття особливостей відносин держави і партій у їх розвитку, взаємодії та взаємозв язку з іншими явищами. На окремих етапах дослідження автор застосовував спеціальні методи: історичний – під час аналізу діяльності національних політичних партій в Україні; логічний – для формулювання визначення поняття “політична партія”; структурно-функціональний – при визначенні ролі й місця політичних партій у політичній системі та формулюванні їх завдань і функцій; метод моделювання та прогнозування – при розробці теоретичних конструкцій найважливіших правових інститутів, які повинні регулювати статус партій; статистичний – під час вивчення впливу виборчих систем на партійну систему та структуризацію парламенту; порівняльно-правовий – для співставлення норм права вітчизняного законодавства з правовими нормами інших держав; формально-юридичний – при тлумаченні правових норм та розробці законодавчих пропозицій.
Наукова новизна дисертації. Наукова новизна визначається передусім тим, що ця робота є першим в українській правовій літературі монографічним дослідженням загальнотеоретичних аспектів співвідношення держави і політичних партій, правового регулювання їх взаємодії в умовах формування засад правової демократичної держави. Наукова новизна одержаних результатів знайшла свій прояв у наступних теоретичних положеннях і висновках дисертації:
1) вперше робиться спроба співставити проблеми функціонування партій із загальною теорією демократії – з її формами, інститутами та принципами і зроблено висновок, що процеси демократизації і встановлення багатопартійності не можуть розвиватися один без одного; підкреслюється, що відсутність багатопартійності є однією з невід ємних ознак і чинників існування авторитарного політичного режиму;
2) вперше дано визначення поняття політичної партії як спеціалізованого інституту громадянського суспільства покликаного формувати первинну політику, реалізовувати її на державному рівні й контролювати її здійснення; 3) вперше обґрунтовуються тенденції формування так званої системи політичного правління, при якій загальнозначимі напрямки розвитку визначають насамперед політичні партії як представники громадянського суспільства (первинна політика), а держава є лише інститутом реалізації цих загальнонаціональних перетворень (вторинна політика);
4) по-новому розглянута роль національних політичних партій у першому об єднанні всіх українських земель у межах однієї незалежної Української держави; встановлено, що однією з причин втрати незалежності України була слабкість політичних партій і недооцінка державою небезпеки з боку партій, заснованих на недемократичних цінностях;
5) вперше у вітчизняній науці розмежовано поняття інституціоналізації і правової інституціоналізації політичних партій, визначено сутність останньої, досліджено її форми й етапи розвитку в Україні;
6) вперше у вітчизняній науці комплексно досліджені найважливіші правові інститути, які регламентують створення, діяльність і ліквідацію політичних партій, зокрема, членство в них, їх фінансування, внутрішній устрій, процедури реєстрації та заборони, зроблено висновки щодо вдосконалення чинного законодавства;
7) дістало подальший розвиток дослідження залежності напрямів розвитку партійного будівництва від типу виборчої системи, яка закріплюється законодавчо, а також її вплив на політичну структуризацію парламенту.
Практичне значення одержаних результатів полягає:
– у науково-дослідницькій сфері – матеріали дослідження можуть стати підґрунтям для подальшої розробки концепції взаємодії держави і політичних партій, досліджень правового регулювання статусу партій та їх участі у виборах;
– у правотворчий сфері – висновки та пропозиції можуть бути використані при розробці системи законодавства, що регламентує діяльність політичних партій;
– у навчальному процесі – положення й висновки дисертації можуть бути використані при підготовці підручників, навчальних посібників з курсів “Теорія держави і права”, “Історія держави і права”, викладанні відповідних навчальних дисциплін;
у правовиховній сфері – запропоновані положення можуть послужити матеріалом у роботі по підвищенню рівня правової й політичної культури населення та державних службовців. Апробація результатів дисертації. Теоретичні висновки, сформульовані в дисертації, розглядалися й обговорювалися на засіданнях кафедри теорії держави і права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.
Автор брав участь у розробці пропозицій щодо вдосконалення законодавства про політичні партії в межах програми “Недоліки законодавства України та пропозиції щодо його вдосконалення”, підготовленої Міністерством юстиції України для подання Президентові й Кабінету Міністрів України. Положення дисертації були використані під час написання наукової роботи на Всеукраїнський конкурс наукових студентських та аспірантських робіт з політичної тематики, що проводився в межах підготовки науково-практичної конференції “Нові політичні реалії України на рубежі тисячоліть” відповідно до Розпорядження Президента України №73/2001-рп від 27 березня 2001р., де автор був визнаний переможцем і відзначений Подякою Президента України.
Положення дисертації доповідалися й обговорювалися на 20 міжнародних, всеукраїнських і регіональних науково-практичних конференціях, наукових семінарах, “круглих столах”. Зокрема, на Міжнародній науково-практичній конференції “50 років Конвенції про захист прав людини та основних свобод і проблеми формування правової держави в Україні” (м. Харків, 19–20 жовтня 2000р.); Науковій конференції молодих учених та аспірантів “Актуальні проблеми юридичної науки” (м. Харків, 18 травня 2000р.); ІІІ, IV, V міських науково-практичних конференціях “Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених Харківщини” (м. Харків, 2000, 2001, 2002 роки.); 8, 9, 10, 11 Харківських політологічних читаннях (м. Харків, 1999, 2000, 2001 роки) та ін.
Публікації. Основні положення дисертації знайшли відбиття в 21 науковій публікації, зокрема, в 6-ти статтях, опублікованих у наукових фахових періодичних виданнях з юридичних наук, затверджених Вищою атестаційною комісією України.
Структура дисертації. Відповідно до мети, предмета й логіки дослідження робота складається із вступу, 2-х розділів, поділених на 6 підрозділів, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації – 202 сторінки, із них основного тексту – 180 сторінок. Кількість використаних джерел – 232.
|
