|
Актуальність теми. Відповідно до Конституції України основним завданням держави є забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя. Права і свободи людини та їх га-рантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед люди-ною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов язком держави (ст. 3 Конституції України). Україна ратифікувала відповідно у 1973 і 1997 роках Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 року і Європейську конве-нцію про захист прав людини і основних свобод 1950 року і взяла на себе зобов язання за-безпечити кожну людину, права якої порушено, ефективними засобами правового захисту (ст. 3 Пакту і ст. 13 Конвенції). Розрізняють загальні та юридичні гарантії реалізації прав. До власне юридичних належать нормативно-правові гарантії, ефективна діяльність правоохо-ронних органів та інших органів держави. Вирішення першочергових базових завдань пере-хідного етапу економічної та соціальної політики вимагає масштабних заходів для проведен-ня реальної, сильної соціальної політики. Однією з принципових складових сучасної соціа-льної політики України є стимулювання людей до набуття приватної власності і захист їх прав. Центральне місце в реформуванні державної влади займає правова реформа, важливою складовою якої є робота над удосконаленням законодавства з питань організації та функціо-нування публічної влади. Концепція судово-правової реформи, схвалена Верховною Радою України 28 квітня 1992 року, висунула основні завдання щодо реформи конституційного ла-ду, теорії управління, юридичної науки та конституційних засад судочинства. До основних завдань реформи належить і посилення ролі адвокатури. Значним кроком у цьому напрямку стало прийняття 19 грудня 1992 р. першого у незалежній Україні Закону “Про адвокатуру”, яким на адвокатуру покладено завдання сприяти захисту прав та свобод людини і громадя-нина. Адвокатура є юридичним механізмом, який сприяє демократизації і гуманізації право-суддя, зміцненню законності. Вона є невід ємним елементом суспільного устрою, хоча ї є не-державною інституцією, проте виконує функцію особливої державної ваги, захищаючи права та законні інтереси громадян та юридичних осіб. Стаття 55 Конституції України закріпила право кожної особи на правовий захист, а ст. 59, у свою чергу, закріплює право на правову допомогу, визначаючи, що ці дії покладаються саме на адвокатуру.. Адвокати при здійсненні своєї професійної діяльності мають дотримуватись конституційних прав особи, не допуска-ючи розголошення адвокатської таємниці, на чому наголошується і в законодавстві і в Пра-вилах адвокатської етики.
Втілення в життя Конституції України вимагає принципово нового погляду на соціаль-ну цінність адвокатури в демократичному суспільстві, подальшого вдосконалення законо-давства про адвокатуру. На фоні підвищення ролі господарюючих суб єктів спостерігається звуження наглядових функцій держави, а звідси і посилення ролі професійних правових ін-ститутів. Поряд з правовим закріпленням їх професійної діяльності спостерігається розв язання питань і внутрішньої діяльності, тобто питань організаційних, кадрових, матеріально-технічних, соціальних, побутових тощо. На даному етапі формування правової системи ад-вокатура, як правозахисна ланка, розглядається лише з точки зору самоврядної професійної організації, тобто не є рівною з точки зору “противаг і стримувань” іншим державно-правовим інститутам. Правовий “негативізм” щодо статусу адвокатури, проблем внутрішньої її діяльності, тобто самоврядності формують широке проблемне поля, до якого слід віднести і проблему адвокатської таємниці, яка вирізняється на фоні реформування всієї системи пра-ва як необхідна складова інституту захисту прав і свобод людини та громадянина. В системі права України адвокатська таємниця розглядається переважно як морально-етична проблема на рівні самоврядних структур адвокатури. Відсутність достатніх науково-теоретичних до-сліджень з проблем адвокатської таємниці, невизначеність статусу адвокатури як в системі інституту захисту, так і власне правосуддя ведуть до неврегульованості правового статусу адвокатської таємниці, що і визначає актуальність теми наукового дослідження. Ступінь роз-робленості проблеми. На фоні європейського вибору розвитку України йде інтенсивний по-шук правничим загалом шляхів і способів інтеграції українського права у світове та європей-ське правове поле. Особливості української ментальності визначають і основні проблеми ре-формування права і, зокрема, судово-правової реформи. Історико-правові проблеми адвока-тури розглядаються на широкій базі історико-культурного підходу, які визначаються позиці-ями наступних дослідників, а саме: М. Г. Грушевського, Г. В. Ф. Гегеля, І. Канта, А. О. Кіс-тяковського, Ф. Прокоповича, Г. С. Сковороди та ін. Окремо слід виділити теоретичний до-робок таких видатних дослідників проблем адвокатури кінця XIX ст. - поч. XX ст., як Є. В. Васьковський, І. В. Гессен, І. Я. Фойніцький та ін.
Проблеми інституту захисту прав і свобод людини та громадянина, включаючи про-блеми адвокатури, досліджували: К. Н. Апраксін, Т. В. Варфоломеєва, Д. П. Ватман, Г. О. Гінзбург, Ю. М. Грошевий, В. В. Медведчук, О.Р. Михайленко, М. М. Михеєнко, В. В. Молдован, В. С. Натрускін, І. Л. Петрухін, П. М. Рабінович, О. Д. Святоцький, П. В. Хотенець, М.Й. Штефан та ін. Значну увагу приділено порівняльному аналізу проблем адво-катури, включаючи питання адвокатської таємниці, зокрема, в Російській Федерації, Білору-сії, Башкортостані, Литві, Латвії, Молдові, Польщі, Узбекистані, Чехії та інших країнах, тоб-то у тих країнах, які переборюють аналогічні соціально-економічні і політичні проблеми. Це такі автори: М. Ю. Барщевський, А. Є. Жалінський, Ю. І. Стецовський, А. А. Фатьянов, Н. В. Черкасова, Ч. Яворські та ін. Досліджували проблеми адвокатури і, зокрема, адвокатської таємниці, в системі загального та континентального права вчені-юристи: Д. Бербенк (США), С. Гордон (США), Р. Давид (Франція), М. Дженіс (США), Р. Кей (США), Н. Коен (Франція), У. Померанц (Англія) та ін. Значна увага приділялась проблемам адвокатської діяльності у цивільному та кримінальному судочинствах, зокрема, адвокатської таємниці в роботах Я. С. Аврах, О. Д. Бойкова, Т. В. Варфоломієвої, Д. П. Ватмана, В. Д. Гольдінера, О. Г Дріж-чаної, В. А. Єлізарова, , М. М. Михеєнка, В. Т. Нора, О. Д. Святоцького, А. Л. Ципкіна, М. І. Чвьорткіна, В. П. Шибіки, П. В. Хотенця, М. Й. Штефана, О. Г. Яновської та ін. Етико-правові проблеми адвокатської таємниці досліджували М. Ю. Барщевський, Д. П. Ватман, О. Л. Жуковська, Я. С. Кисельов, І. Л. Петрухін та ін. У працях наведених вище авторів дослі-джувалось широке коло проблем адвокатури, включаючи і проблеми інституту захисту. Про-те недостатньо уваги було приділено проблемним питанням суті, значення, змісту адвокатсь-кої таємниці та її правових гарантій. Адвокатська таємниця не розглядалась через призму реформування права в Україні.
Об єктом дослідження виступають юридична природа, правовий зміст та правові гаран-тії адвокатської таємниці.
Предметом дослідження є міжнародно-правові акти, законодавство України та інших держав про правовий статус адвокатури, адвоката і адвокатської таємниці з позиції станов-лення та удосконалення інституту захисту прав та свобод людини і громадянина. Мета і за-вдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є:
· історико-правовий аналіз змісту поняття “адвокатська таємниця”; виявлення прога-лин у правовому регулюванні поняття, змісту та гарантій адвокатської таємниці з урахуван-ням положень Конституції України та міжнародно-правових актів у галузі прав людини;
визначення шляхів вирішення проблемних питань забезпечення адвокатської таємниці. Досягнення цієї мети вимагає вирішення ряду важливих завдань:
· виявити і дослідити історико-правові тенденції та основні фактори формування ін-ституту адвокатської таємниці; виявити та розглянути на фоні формування інституту захисту прав і свобод людини та громадянина основні теоретико-правові закономірності формування поняття “адвокатська таємниця”;
· дослідити формування адвокатської таємниці шляхом системного аналізу таких правових інститутів, як суд, прокуратура та адвокатура;
· виявити та дослідити економічне підґрунтя адвокатської таємниці; розкрити взає-мозв язок морально-етичних та правових проблем адвокатської таємниці;
· дослідити основні напрямки реформування адвокатської таємниці через призму ре-формування судово-правової системи; виявити закономірності формування адвокатської та-ємниці та їх залежність від правового статусу адвокатури; обґрунтувати реформування адво-катської таємниці як ознаку демократизації життя українського суспільства.
Методологічні та теоретичні засади дисертаційного дослідження. Проблема адвокатсь-кої таємниці розглядається на широкій базі природного права та з урахуванням екзистенцій-ної основи української ментальності При вияві колізій у визначенні основних понять засто-совується контент-аналіз. Методи дослідження обрані з урахуванням предмета дослідження, а саме: історико-правовий, порівняльно-правовий, системний, формально-логічний, науково-го узагальнення тощо.
Нормативною базою для дослідження проблеми адвокатської таємниці слугують між-народно-правові акти в галузі прав людини, Конституції України, Кримінально-процесуальні кодекси України, Російської Федерації, Польщі, Німеччини, Цивільно-процесуальні кодекси України, Російської Федерації, закони про адвокатуру України, Російської Федерації, Білору-сі, Латвії, Литви, Узбекистану та ін. У ході дисертаційного дослідження використовувались теоретичні положення кримінального, кримінально-процесуального права, цивільного та ци-вільного процесуального права, теоретичні основи адвокатури, судоустрою, юридичної део-нтології та психології.
Правові проблеми розглядаються на широкій базі історико-правового підходу, філосо-фії та історії права, загальних проблем політики, економіки, культури в цілому. Основним предметним полем науково-теоретичного осмислення проблеми є міжнародно-правові акти у галузі прав людини, судочинства, адвокатської діяльності, Конституції України та чинне за-конодавство у сфері інформаційних відносин і, зокрема, принцип конфіденційності як про-блема у забезпеченні захисту прав та свобод людини і громадянина. Особиста, корпоративна та державна таємниці, в їх якісних різновидах, розглядаються через призму Законів України “Про інформацію”, “Про державну таємницю”, “Про статус суддів”, “Про адвокатуру”, “Про Службу безпеки”, “Про зв язок”, “Про міліцію”, “Про захист від недобросовісної конкурен-ції”, “Про банки і банківську діяльність”, “Про державну службу”, “Основи законодавства про охорону здоров я”, “Про нотаріат” тощо. Зв язок роботи з науковими програмами, пла-нами, темами. Дисертація виконана в контексті наукової теми: “Удосконалення правового механізму реалізації та захисту прав та інтересів людини і громадянина юридичного факуль-тету Київського національного університету імені Тараса Шевченка”. Емпіричною базою до-слідження є дані, одержані в результаті проведення анкетування 198 адвокатів Хмельницької області. Використано також власний багаторічний досвід професійної діяльності дисертант-ки як адвоката.
Наукова новизна дослідження дисертації полягає в тому, що в ній вперше в Україні на монографічному рівні з урахуванням вимог ратифікованих Україною міжнародно-правових актів у галузі прав людини, нової Конституції України і істотно змінених на її основі кримі-нально-процесуальних, цивільно-процесуальних кодексів та інших законів України комплек-сно досліджено проблему адвокатської таємниці як однієї з найважливіших гарантій діяльно-сті адвоката, пов язаної з захистом прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
У результаті проведеного дисертаційного дослідження запропоноване авторське вирі-шення низки проблемних, дискусійних питань адвокатської діяльності, поняття, змісту, пра-вових гарантій адвокатської таємниці, її не тільки правового, але й історичного, етичного, деонтологічного аспектів, майбутнього місця і ролі в Україні як правовій державі.
З низки проблемних питань адвокатської діяльності в цілому і адвокатської таємниці зокрема, які раніше не досліджувалися або ж досліджувались недостатньо, зроблено виснов-ки і сформульовано пропозиції, спрямовані на удосконалення норм різних галузей законо-давства, які визначають такі питання: цивільного, кримінального, кримінально-процесуального.
Найбільш значущими результатами дослідження, які визначають новизну і особистий внесок автора в розробку даної проблеми, є наступне:
- Адвокатська таємниця розглядається на базі кількісних та якісних методів аналі-зу права та широкій базі морально-етичних та історико-правових проблем захисту прав та свобод людини і громадянина.
- Адвокатська таємниця та проблеми адвокатури розглядаються в системі соціаль-них та, зокрема, правових інститутів як і процесу інституалізації в цілому. Іншими словами, актуалізується потреба в об єктивному знанні суспільних відносин, основним елементом яких є правові відносини, а конкретною сферою - таємниця. Проаналізована система право-відносин, які виникають у зв язку з необхідністю дотримання адвокатської таємниці, система правового забезпечення адвокатської таємниці для успішного здійснення адвокатами своєї діяльності та для підвищення довіри до адвоката в державі.
1. У дисертаційній роботі сформульовані положення, які містять в собі елементи на-укової новизни і виносяться на захист: Стверджується, що правова захищеність особи – одна з фундаментальних ознак правової держави, яка передбачає наявність системи ефективних юридичних засобів реалізації і захисту прав і свобод, особливе місце в якій належить адвока-турі. Реформування адвокатської таємниці залежить від визначення правового статусу адво-катури, базовою ознакою якої є функція захисту.
2. Стверджується, що адвокатська таємниця має кваліфікуватись за Законом України „Про інформацію” як вид інформації з обмеженим доступом (конфіденційна), що містить ві-домості, які становлять передбачену законом таємницю, розголошення якої завдає шкоди особі, суспільству, державі і заборонене законом. Розголошення відомостей, що становлять адвокатську таємницю, тягне за собою дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність. Обґрунтовується, що заборона допитувати як свідка про відомості, що становлять адвокатську таємницю, має розповсюджуватись не лише на самого адвоката, його помічника, посадових осіб і технічних працівників адвокатських об єднань, але й на перекладача, який був присутній під час конфіденційних побачень адвоката з клієн-том, а також здійснював переклад документів, пов язаних з виконанням адвокатом доручен-ня.
3. Змістом адвокатської таємниці є не тільки відомості, що стали відомі адвокату від особи, яка звернулася до адвоката за наданням правової допомоги, але й ті, які адвокат отри-мав від родичів цієї особи, або з інших джерел під час виконання своїх професійних обов яз-ків. Адвокатська таємниця є видом професійної таємниці, додержання якої є однією з гаран-тій успішної діяльності адвоката, пов язаної із захистом прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
4. При визначенні поняття “адвокатська таємниця” слід розрізняти його два аспе-кти - таємницю клієнта та таємницю адвоката (захисника). Превалюючою повинна стати та-ємниця клієнта, яка і визначатиме відповідальність за її розголошення. Базовою ознакою ад-вокатської таємниці є економічна ознака, в основу якої закладається поняття “збитки”, що можуть бути завдані клієнту внаслідок розголошення його таємниці. Визначення поняття “адвокатська таємниця”, яке дається в чинному Законі України “Про адвокатуру”, слід ви-знати неповним: його необхідно доповнити змістом, що визначав би позицію клієнта (дові-рителя, підзахисного) як визначального чинника правовідносин. Обґрунтовується необхід-ність закріплення в Законі України ”Про адвокатуру” положення про те, що конфіденційна інформація, яка є адвокатською таємницею, не може бути розголошена адвокатом і після за-кінчення надання ним правової допомоги клієнту, що сприятиме становленню довірливіших стосунків між клієнтом і адвокатом, а, отже, і успішнішому виконанню ним своїх професій-них обов язків, маючи у своєму розпорядженні повну інформацію щодо правових питань, які підлягають вирішенню з допомогою адвоката.
5. Доводиться, що встановлення законом вимоги про додержання адвокатської таєм-ниці, а також правових наслідків юридичної відповідальності за розголошення відомостей, що становлять адвокатську таємницю, дисциплінує і сприяє успішнішій його діяльності при здійсненні ним у кримінальному процесі захисту підозрюваного, обвинуваченого, підсудно-го. Це розглядається в дисертації як один з вагомих аргументів на користь перегляду Консти-туційним Судом України щодо правової позиції, викладеної ним у рішенні від 16 листопада 2000 р. №31-17-2000, а згодом закріпленої і в змінах, внесених Законом України від 21 черв-ня 2001 року до ст. 44 КПК України, щодо визначення необмежено широкого кола осіб, які можуть бути захисниками у кримінальній справі.
Запропоновано зміни та доповнення до Закону України “Про адвокатуру”, Криміналь-ного та Цивільного кодексів України, що спрямовані на посилення гарантій адвокатської ді-яльності та підвищення довіри до адвоката в державі.
Теоретичне та практичне значення дисертаційного дослідження. Висновки, що отрима-ні в результаті дисертаційного дослідження, мають методологічне значення для вирішення проблеми адвокатської таємниці та можуть бути використані в подальших наукових дослі-дженнях теоретичних і практичних проблем в діяльності суду, прокуратури, органів дізнан-ня, досудового слідства та адвокатської діяльності в цілому.
Сформульовані висновки та пропозиції можуть бути використані також для подальшої розробки та вдосконалення законодавства України, що стосується адвокатської діяльності, та забезпечення реалізації прав і свобод громадян.
Матеріали та результати дисертаційної роботи можуть бути використані при викладан-ні курсів кримінального та цивільного процесів, адвокатури, історико-правових дисциплін, теорії держави та права. Апробація результатів дослідження. Основні результати та висновки дисертації доповідались на засіданнях кафедри правосуддя юридичного факультету Київсь-кого національного університету імені Тараса Шевченка. Основні положення дисертаційної роботи використовувались у викладацькій роботі при читанні курсів “Адвокатура в Україні” та “Юридична деонтологія” Хмельницького юридичного колегіуму, у роботі кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Хмельницької області, науково-практичного семінару “Змагальність та відкритість кримінального судочинства: визначення проблем, пошук рі-шень”, Всеукраїнської науково-практичної конференції “Проблеми державотворення та за-хист прав людини в Україні” (Острозька академія Києво-Могилянського університету, 2001 р.), Громадської міської приймальні з питань розвитку малого та середнього бізнесу (м. Хмельницький), передачі “Метроном” Хмельницького обласного телебачення та програ-ми “Право і закон” Хмельницького обласного радіо. Проведено анкетування 198 адвокатів Хмельницької області.
Основні положення дисертації також відображені в п яти наукових статтях, матеріалах дискусій, які проводились у Хмельницькому юридичному колегіумі та Хмельницькому ін-ституті регіонального управління та права. Комітету Верховної Ради з питань судово-правової реформи запропоновані зміни до проекту Закону України “Про адвокатуру” та Кримінального кодексу України.
Структура дисертаційної роботи. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох роз-ділів, висновків та додатків. У висновках підводяться підсумки дисертаційної роботи і роз-глядаються перспективи вирішення досліджуваної проблеми. Робота викладена на 184 сторі-нках, бібліографічний опис містить 279 джерел (20 сторінок).
1) Публікації. За темою дисертації надруковано 6 наукових робіт загальним обсягом 3 друкованих аркуші. Якою бути адвокатурі в Україні? //Право України. - 1997. - № 8. - С. 47-50.
2) Права людини і громадянина та судово-правова реформа в Україні. //Право Украї-ни. - 1999. - №6. - С. 32-35 (у співавторстві).
3) Статус адвокатури потребує законодавчого уточнення. //Адвокат. - 1999. - №2. - С. 32. Адвокатська таємниця: історико-правовий підхід. //Право України. - 2001. - №3. - С. 111-115.
4) Охорона адвокатської таємниці: етика, деонтологія, право. //Право України. - 2000. - №5. - С. 76-80. Адвокатська таємниця через призму судово-правової реформи. /Право України. – 2002. - №2. – С. 96-98.
|
