|
Актуальність теми дослідження. Україна переживає сьогодні період становлення та розбудови власної державності. У цей час відбуваються значні зміни економічних, політичних та соціальних орієнтирів суспільства, здійснюється формування власних політичних інститутів, національного законодавства тощо.
З прийняттям нової Конституції Україна вступила у принципово новий етап розбудови демократичної, соціальної, правової держави охоронного типу. Тому на сьогодні основним завданням суспільства і держави є впровадження прийнятих конституційних положень у життя. Конституція залишатиметься декларативним актом, якщо чинне законодавство якнайповніше і в найкоротші терміни не буде приведено у відповідність до її норм, якщо не буде сформована система дієздатних державних структур, здатних забезпечити реалізацію головного принципу Конституції, а саме: “…людина, її життя і здоров я, честь і власна гідність, недоторканість і безпека є найвищою соціальною цінністю для держави”. Тільки в такому випадку з впевненістю можна стверджувати, що Україна розвивається як демократична, соціальна, правова держава.
Однак чи діють ті закони, які вже є, чи буде діяти Конституція? Якщо не діють, то чому? На кожному кроці можемо побачити, що не всі вони діють, що, врешті, вони не забезпечують у повному обсязі прав людини, зокрема право на свободу слова та інформацію. На жаль, маємо і численні факти порушення чинного законодавства України, яке регулює відносини в інформаційній сфері. Це гальмує, а інколи створює значні труднощі у функціонуванні засобів масової інформації.
Гласність на сьогоднішній день стала однією з найбільш помітних ознак реформування життя нашого суспільства, його найбільш необхідною частиною. Це та конструктивна деталь демократії, без якої сама демократія неможлива, так само як гласність неможлива без демократії. Подальше розширення гласності розглядається як необхідна умова вияву демократичної сутності цивілізованого суспільства, його звернення до людини, залучення особи до всіх справ суспільства, держави, колективу, як гарантія проти деформації, яка реалізується силами громадського контролю за діяльністю всіх соціальних інститутів.
Отже, гласність – це один з найважливіших проявів демократичності держави, основа демократії, її фундамент, оскільки тільки інформованість громадян надає їм можливість із знанням справи брати участь в управлінні державою. Гласність виступає як гарант права на свободу слова, на свободу переконань і вільне їх вираження.
Широка, відверта, повна, правдива і вчасна інформація про всі сторони нашого державного і громадського життя свідчить про довіру і повагу до людей, їх здатності у всьому правильно розібратися і тим самим піднімає громадську активність людей, залучає їх до управління справами держави. Саме це і робить державу більш міцною та сильною. Гласність є “управою” на владу; гласність дає можливість громадянам контролювати законодавчу, виконавчу і судову владу, формувати про них певну думку і певним чином впливати на формування владних органів і їх діяльність.
Як довів у ще донедавна крамольній, а тому “забутій” статті “Торжество переможців” В.Г.Короленко, й у час свого владно-державного тріумфу правлячі політичні сили можуть “боятися вільного слова не менше, ніж боялося його самодержавство у періоди найбільшої могутності” [243, с.678].
Центральною ланкою будь-якої правової системи є судочинство. Це сфера державної діяльності і громадського життя, в якій ідеї правової держави знаходять найбільш яскраве втілення. Суд урівноважує фактичну нерівність між могутньою машиною обвинувальної влади і “маленькою людиною”, і тому саме в цій сфері гласність, в першу чергу, повинна бути нормою життя [186, с.19].
Питанням гласності кримінального судочинства у вітчизняній юридичній літературі приділялась значна увага. Та попри значний ступінь наукової розробки даної теми у наш час досить суперечливими залишаються поняття та зміст гласності кримінального судочинства, зокрема щодо поділу гласності судового процесу на “внутрішню” і “зовнішню” та включення до її змісту інститутів участі громадськості у здійсненні правосуддя.
Частини 1 і 2 ст. 20 КПК та частини 3 і 4 ст. 12 проекту КПК України містять надто узагальнене визначення підстав обмеження гласності судового процесу. А останні спроби визначення більш детального їх переліку, що проводилися у 80-х – на початку 90-х років І.Л.Петрухіним, В.В.Леоненком, Г.І.Чангулі, М.І.Сірим, А.Й.Міллером та З.В.Макаровою, ще не враховували новітніх змін у суспільному і державному житті України та бувших соціалістичних республіках, необхідності більшого захисту різного роду конфіденційної інформації. Здебільшого ці дослідження носили досить поверхневий (оглядовий) характер. У зв язку з цим особливої актуальності у сучасний період кодифікації кримінально-процесуального законодавства України набуває дослідження поняття, змісту, підстав обмеження та основних напрямів реалізації засади гласності кримінального судочинства.
Об єкт і предмет дослідження. Об єктом дослідження є принцип гласності кримінального судочинства та окремі кримінально-процесуальні і суміжні правові інститути, зокрема інститути участі народу у здійсненні правосуддя, забезпечення конфіденційності особистого і сімейного життя, охорони державної, професійної, комерційної таємниці і суспільної моралі тощо. Предметом дослідження є норми чинного кримінально-процесуального, кримінального та інших галузей законодавства України, а також норми проекту КПК України, які регулюють питання гласності та забезпечення правової охорони конфіденційної інформації у кримінальному процесі, а також теоретичні розробки щодо загальних положень засади гласності правосуддя в кримінальних справах, зарубіжний досвід її регламентації й обгрунтування необхідності більш широкого нормативного закріплення даної засади та підстав її обмеження в майбутньому кримінально-процесуальному законодавстві України.
Мета і завдання дослідження. Мета, яку поставив перед собою автор дослідження, полягає в тому, щоб: чітко визначити ознаки та поняття гласності кримінального судочинства як політико-правового явища та засади кримінального процесу; з ясувати зміст засади гласності правосуддя у кримінальних справах і, з одного боку, відмежувати його від змісту інших засад та інститутів кримінального судочинства, а з іншого – показати їх зв язок і взаємодію; обгрунтувати правову природу та загальні особливості охорони інститутів різного роду таємниць у сфері кримінального судочинства і визначити, таким чином, основні шляхи забезпечення від розголошення під час судового розгляду кримінальних справ конфіденційних відомостей на основі консенсусного розв язання конфлікту публічного інтересу у відкритості судового процесу та приватних (у деяких випадках – державних) інтересів у забезпеченні охорони певної інформації з обмеженим доступом.
Відповідно до поставленої мети в дисертації зроблено спробу вирішити такі наукові завдання:
- визначити ознаки та обсяг гласності кримінального судочинства в усій сфері соціальної гласності і на підставі цього сформулювати її поняття (що має важливе значення для подальшого визначення поняття, змісту та шляхів реалізації даної засади);
- охарактеризувати нові підходи у дослідженні та тлумаченні поняття гласності, а саме: визначення її як “зовнішньої” гласності (для всіх громадян);
- дослідити історичний розвиток засади гласності в українському кримінальному процесі;
- обгрунтувати відповідність ознак гласності кримінального судочинства основним критеріям віднесення певного положення до принципів кримінального процесу та з ясувати місце, роль і значення положень гласності кримінального судочинства у системі засад кримінального процесу;
- визначити зміст даної засади з урахуванням загальнотеоретичної характеристики норм-принципів і на підставі дослідження понять гласності кримінального судочинства та засади гласності кримінального судочинства;
- розмежувати зміст засад гласності кримінального судочинства та участі громадськості у здійсненні правосуддя у кримінальних справах;
- визначити систему таємниць кримінального судочинства, що слугуватимуть підставами для проведення закритого судового розгляду кримінальних справ, шляхом їх відокремлення від таємниць, які мають абсолютний характер (не підлягають розголошенню взагалі), та таємниць, які підлягають захисту у сфері кримінального судочинства лише за дотримання певних умов їх правомірності.
Методологічні основи дисертації. Методологічною основою дисертації є сучасні методи пізнання, що грунтуються на філософії загальнолюдських цінностей. Із спеціальних методів дослідження в роботі застосовані системний, структурний, функціональний, історико-правовий, порівняльно-правовий, юридичного аналізу, логічний, статистичний, метод моделювання і прогнозування та інші.
Науково-теоретичною базою стали роботи в галузі кримінально-процесуального та кримінального права вітчизняних та зарубіжних вчених, загальної теорії права і держави, історії права і держави України та зарубіжних країн, наукові праці з окремих питань цивільно-процесуального та цивільного права тощо. Зокрема, дослідження таких провідних вчених-процесуалістів, як І.Я.Фойніцького, М.О.Чельцова, І.І.Мартінович, А.А.Шушанашвілі, О.Д.Бойкова, І.Л.Петрухіна, Т.М.Добровольської, Ю.М.Грошевого, М.М.Михеєнка, В.В.Леоненка, Г.І.Чангулі, М.І.Сірого, А.Й.Міллера, З.В.Макарової, В.Т.Маляренка та інших, чиї ідеї становлять значний інтерес для процесуальної доктрини і законодавства України.
Емпіричну базу дослідження становлять дані, одержані внаслідок вивчення кримінальних справ, розглянутих судами Івано-Франківської, Львівської, Тернопільської областей (всього вивчено 150 кримінальних справ), опитування суддів, працівників прокуратури, слідчих та адвокатів (всього опитано 96 осіб) з метою з ясування їх професійної позиції стосовно окремих проблемних питань правового регулювання засади гласності судового процесу у кримінально-процесуальному законодавстві України, дані судової статистики.
Нормативну базу дослідження склали Конституція України, чинне кримінально-процесуальне, кримінальне, цивільне, цивільно-процесуальне та інше законодавство України, нормативно-правові акти окремих зарубіжних країн, Української Радянської Соціалістичної Республіки і колишнього Союзу РСР, проекти Кримінально-процесуального кодексу України, міжнародно-правові акти у галузі прав людини та правосуддя.
У роботі широко використано правову та іншу енциклопедично-довідкову літературу.
Наукова новизна дисертації полягає насамперед у тому, що в роботі вперше в українській кримінально-процесуальній науці з урахуванням новітніх змін у суспільному і державному житті України комплексно розглянуто питання сучасного стану та перспектив правового регулювання конституційної засади гласності судового процесу у сфері кримінального судочинства. При цьому зроблена спроба розв язання низки складних дискусійних питань про правову природу та поняття гласності кримінального судочинства як політико-правового явища та засади правосуддя, про її зміст і систему підстав проведення розгляду справ у закритому судовому засіданні та деякі інші.
На основі проведеного дослідження сформульовано ряд положень, узагальнень, висновків та пропозицій, які виносяться на захист:
1. Обгрунтовується висновок, що доступність сприйняття ходу та результатів судового розгляду для публіки як ознака гласності кримінального судочинства обов язково повинна бути доповнена безпосередністю такого сприйняття.
2. Зроблено висновок про те, що гласність кримінального судочинства насамперед передбачає так звану “зовнішню” гласність (для всіх громадян). Цей висновок обгрунтовується тим, що так звана “внутрішня” гласність (для сторін) є проявом дії таких засад кримінального судочинства, як: безпосередність, усність, змагальність, забезпечення обвинуваченому права на захист і рівність учасників процесу.
3. З урахуванням визначеного поняття гласності кримінального судочинства обгрунтовується недоцільність включення до змісту даної засади положення про необхідність повної фіксації ходу судового процесу (як обов язку суду).
4. Обгрунтовано висновок, що участь народу у здійсненні правосуддя і гласність кримінального судочинства – це окремі кримінально-процесуальні засади, які мають різний зміст і форми його реалізації.
5. Здійснено аргументацію необхідності відмови від інститутів громадської поруки (як запобіжного заходу і форми звільнення від кримінальної відповідальності), хоча вони й значно розширюють сферу реалізації засади гласності кримінального судочинства.
6. Аргументується доцільність закріплення у кримінально-процесуальному законодавстві додаткових умов допустимості розголошення даних дізнання і досудового слідства, а саме: з урахуванням завдань розслідування, прав і законних інтересів учасників процесу; якщо розголошувані дані дізнання і досудового слідства не можуть слугувати в подальшому підставою для проведення закритого судового розгляду справи.
7. Доводиться необхідність закріплення у кримінально-процесуальному законодавстві окремої норми, яка регламентувала б недопустимість розголошення даних закритого судового засідання, з вказівкою, що відповідальність за розголошення відомостей, які оголошувалися і досліджувалися у закритому судовому розгляді, буде наставати за статтею Кримінального кодексу України відповідною до виду розголошуваної конфіденційної інформації.
8. Зроблено висновок про те, що на розвиток (конкретизацію) ч. 4 ст. 12 проекту КПК України слід в окремій нормі законодавчо закріпити вичерпний перелік підстав можливого призначення розгляду кримінальних справ у закритому судовому засіданні:
- коли відкритий судовий розгляд справи може призвести до розголошення особистих (недовірених) таємниць – таємниці особистої документації та відомостей інтимного характеру про особу;
- коли відкритий судовий розгляд справи може призвести до розголошення професійних (довірених) таємниць – медичної (крім відомостей про захворювання алкоголізмом, наркоманією чи токсикоманією особи, яка обвинувачується у вчиненні злочину, та справ про застосування примусових заходів медичного характеру), кореспонденції (що передається засобами зв язку), усиновлення, голосування (у справах про розголошення таємниці голосування), службової, а також при дотриманні умов правомірності їх охорони – нотаріальної, банківського вкладу, страхування та при умові закріплення в законодавстві – податкової (декларування доходів);
- коли відкритий судовий розгляд справи може призвести до розголошення професійних (довірених) таємниць – судового захисту та представництва, адвокатської (адвокатів та інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, їх помічників та членів технічного персоналу), діяльності психолога, нотаріальної (відомості, які довірені нотаріусу при наданні ним юридичних консультацій для вчинення нотаріальних дій і не відображені в нотаріально посвідчених документах), медичної (про обставини особистого і сімейного життя хворого, які стали відомими при наданні медичної допомоги за місцем проживання хворого чи довірені ним) – якщо суб єкти вказаних таємниць звільнені від обов язків зберігати професійну таємницю особою, що довірила їм ці відомості;
- коли відкритий судовий розгляд справи може призвести до розголошення таємниць у сфері підприємницької діяльності – банківської, комерційної (у т. ч. страхування), інших відомостей конфіденційного характеру у сфері підприємництва – при дотриманні умов правомірності їх охорони;
- коли відкритий судовий розгляд справи може призвести до розголошення державної таємниці; - у випадках провадження в справі про постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови (ст. 375 КК України) – при дослідженні міркувань суддів, народних засідателів і присяжних, що висловлювались у нарадчій кімнаті при винесенні неправосудного вироку (рішення, ухвали);
- коли цього вимагають інтереси забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, членів їх сімей та близьких, якщо при застосуванні інших заходів безпеки повністю не забезпечується конфіденційність даних про цих осіб;
- коли відкритий судовий розгляд справи може призвести до розголошення конфіденційних відомостей про хід судового розгляду окремих категорій справ – про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості людини і про злочини осіб, які не досягли шістнадцятирічного віку (в окремих випадках – вісімнадцятирічного).
Практичне значення роботи. Дана робота носить, передусім, характер теоретичного дослідження. Але вона має і важливе практичне спрямування, оскільки чітке визначення поняття, змісту та основних підстав обмеження засади гласності кримінального судочинства буде сприяти та визначатиме основні шляхи подальшої належної реалізації цих принципових положень у кримінально-процесуальному законодавстві України.
Одержані результати дослідження можуть бути використані при проведенні подальших наукових досліджень цієї проблеми, при підготовці нового Кримінально-процесуального кодексу України, а також при підготовці інтерпритаційно-правових актів, у яких йдеться про роз яснення та рекомендації щодо застосування положень змісту та підстав обмеження засади гласності кримінального судочинства. Крім того, результати даного дослідження використовувались під час викладання курсу “Кримінальний процес України” для студентів юридичного факультету Прикарпатського університету імені Василя Стефаника.
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційної роботи доповідались і обговорювались на міжнародних та регіональних науково-практичних конференціях, зокрема на Міжнародній науковій конференції “Проблеми права на зламі тисячоліть”, яка проходила в м.Дніпропетровську в лютому 2001 року, IV і V Регіональних наукових конференціях “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні”, які проходили у м.Львові відповідно у лютому 1998 року та у лютому 1999 року, на ІІ Регіональній міжвузівській науковій конференції молодих вчених та аспірантів “Проблеми вдосконалення правового регулювання щодо забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні”, що проходила у м.Івано-Франківську в квітні 2001 року, на звітно-наукових конференціях кафедр Прикарпатського університету імені Василя Стефаника 1998, 1999, 2000 та 2001 рр., обговорювались на семінарах суддів і “круглих столах” у прокуратурі та управлінні юстиції Івано-Франківської області.
Матеріали з теми дисертації надруковані у восьми публікаціях у вітчизняних виданнях.
Структура дисертації. Структура роботи обумовлена метою та предметом дослідження. Дисертація (обсягом 184 с.) складається зі вступу, трьох розділів, висновків і пропозицій, списку використаних нормативно-правових актів і літератури, а також додатку.
| 
