|
Актуальність теми дослідження. Історія правової думки України ХIХ –початку ХХ століття є однією з найцікавіших і одночасно складних і недостатньо досліджених проблем правознавства. Останнім часом науковий інтерес вчених-юристів України до цієї проблеми значно пожвавився, проте чимало її аспектів все ще залишається поза увагою правознавців і потребує спеціальних досліджень. Особливо це cтосується вивчення історії університетської правової думки на теренах України. У Київському, Харківському і Одеському університетах у цей період працювало багато видатних вчених-юристів, які зробили істотний внесок в розробку теорії права і створили свої школи у науці кримінального, цивільного та інших галузей права. Як тут не пригадати слова відомого російського дореволюційного юриста М. М. Коркунова, який, звертаючись до сучасників-юристів, підкреслював: "Соромно не знати своїх попередників. Багато чи мало вони зробили, ми повинні це знати. До того ж ми можемо поскаржитися хіба що на невелику кількість людей, що присвятили себе науковому вивченню права, але ж не на їхню якість" [1]. Це повністю можна віднести і до сучасних українських вчених-юристів. Незнання досягнень всесвітньо відомих мислителів і вітчизняних вчених не дає нам повної уяви про розвиток світової правової думки в цілому.
У Київському університеті з моменту його заснування з явилася і почала розвиватися школа видатних вчених-правознавців, які розробляли важливі загальнотеоретичні проблеми права. Предметом їхніх досліджень були питання виникнення права, його історичного розвитку, особливості права Росії, України та інших слов янських народів, межі правового регулювання суспільних відносин, кодифікація законодавства, співідношення права і справедливості, тощо. Переважно вони закладали фундамент, на якому будуєтся теоретико-правова аргументація багатьох досліджень і понині. Потрібно констатувати, що роль університетської науки дореволюційної Росії, зокрема вчених Київського університету, у розвитку теорії права є однією з найменш вивчених. Кількість наукових праць, що стосуються дослідження університетської науки взагалі, досить обмежена. Серед них слід відзначити монографію О.Ф. Скакун " Політична і правова думка в Україні " (1861-1917рр.), в якій зачіпаються окремі питання вузівської правової думки, дисертаційні дослідження Л.Г.Заблоцької "Історія розвитку науки міжнародного права в Київському університеті в дожовтневий період", Т.І.Бондарук “Основоположники Київської історико-юридичної школи М.Ф.Владимирський-Буданов, Ф.І.Леонтович”, праці В.І.Андрейцева, В.А.Коротких “Микола Іванішев”, С.М.Мельника “Вчені-юристи Київського національного університету імені Тараса Шевченка у галузі кримінального процесу”.
Однак зазначені праці не дають цілісної картини розвитку теорії права у Київському університеті. Вони не містять спеціального, комплексного, системного дослідження ролі київських вчених у розробці саме теорії права. Тому необхідність поглибленого вивчення теоретико-правової думки вчених Київського університету є очевидною.
Актуальність дослідження наукової спадщини вчених-юристів Київського університету зумовлена необхідністю: по-перше, визначення місця їх правових ідей та поглядів в контексті розвитку історії правової думки; по-друге, виявлення особливостей їх підходів до праворозуміння та інших проблем права; по-третє, з ясування впливу на їх погляди національної правосвідомості і правової культури; і зрештою, розкриття значення їх теоретичних розробок для подальшого розвитку і вдосконалення права.
Зв язок роботи із науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в рамках держбюджетної науково-дослідної роботи за темою: “Формування механізму реалізації і захисту прав і свобод громадян в Україні” ТЗ НДР №01 БФ042-01.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є виявлення і розкриття багатогранності теоретичних підходів, які склалися в історії правової науки України та її складової частини – загальної теорії права у вчених Київського університету ХIХ – початку ХХ століття, та з ясування теоретико-практичного значення їх ідей для сучасної юридичної науки.
Ця мета конкретизована в комплексі науково-дослідних завдань, основними з яких є: – уточнити, використовуючи не тільки опубліковані праці, але й архівні матеріали, основні етапи розвитку юридичної науки і викладання теорії права в Київському університеті, розглянути їх зв язок з його статутами 1833 і 1863 років, які мали істотний вплив на розвиток університетської науки;
– проаналізувати процес формування і розробки вченими-юристами Київського університету важливих загальнотеоретичних проблем права: його походження, закономірностей і перспектив розвитку, поняття форми права, співвідношення права і закону, права і моралі, застосування права тощо;
– простежити загальний хід розвитку правової теорії в Київському університеті, показати, як впливала на правову думку України загальна еволюція вітчизняної і світової науки права, особливо її західноєвропейської гілки, враховуючи її теоретичну і практичну близькість до правових проблем України і Росії того часу, з одного боку; а з іншого – виявити, які економічні, політичні і соціальні умови впливали на цей розвиток;
– розкрити напрями загальної теорії права, що були найбільш характерними для вчених Київського університету, їх специфіку і співвідношення з аналогічними напрямами правової думки західних країн;
– дати характеристику ролі вчених юридичного факультету Київського університету в історії розвитку загальної теорії права, а також показати сучасне значення їх ідей у правову культуру України. Об єктом дослідження є наукова спадщина вчених-юристів, їх праці в галузі теорії права, науково-викладацька робота на юридичному факультеті Київського університету з моменту його заснування 1835 року і до 20-х років XX століття, коли університет тимчасово було закрито.
Предметом дослідження роботи є з ясування особливостей розвитку національних правових ідей і доктрин найвидатніших київських вчених-юристів, а також основні тенденції розвитку теорії права в Київському університеті.
Методи дослідження.
В основу методології дослідження покладено загальнофілософські, загальнонаукові та спеціальні методи аналізу. Застосування діалектичного методу проявилося у прагненні здійснити об єктивне, всебічне дослідження правових ідей та теорій вчених Київського університету, що включає в себе, з одного боку, характеристику їх наукових досягнень в національному і міжнародному масштабах, а з другого – показ їх неминучої історичної обмеженості, зумовленої необхідністю київських вчених-юристів рахуватися в науково-викладацькій діяльності з існуванням імператорських статутів і умов царської цензури. В дисертації широко застосовано системний метод дослідження матеріалу, який дав змогу цілісно розглянути розвиток теорії права у Київському університеті, метод історико-порівняльного правознавства, за допомогою якого зіставлялися правові ідеї вчених не тільки Київського університету, але й Росії та західноєвропейських країн з метою з ясування як відмінних, так і схожих поглядів на праворозуміння, а також логічний метод дослідження і доказів фактів. Автор використав також такі загальнонаукові методи, як аналіз і синтез, що особливо проявилося в дослідженні архівних матеріалів. Значна увага приділена конструктивно-критичному підходу до оцінки і аналізу правових теорій і шкіл не тільки вчених України і Росії, але й зарубіжних країн, з якими була пов язана правова думка України, що мало як негативні, так і позитивні сторони.
При написанні дисертації автором було використано фундаментальні праці вчених-юристів Київського університету XIX – початку XX століття: К.О.Неволіна, Г.М.Даниловича, М.І.Пилянкевича, М.Д.Іванішева, М.Ф.Владимирского-Буданова, О.Ф.Кістяківського, М.К.Ренненкампфа, Є.В.Спекторського, Є.М.Трубецького, а також історичні матеріали, пов язані з характером організації і діяльності університету. Чимало з них уперше використано в дисертаційному дослідженні. Теоретичні основи дисертації складають дані сучасного наукового правознавства, які стосуються аналізу правових теорій минулого, що спонукало до пошуку тих питань і проблем, які нині набули іншого, ніж раніше, вирішення, але разом з тим були підготовлені науковими досягненнями минулих поколінь юристів-теоретиків, у тому числі вчених Київського університету. У зв язку з цим в дисертації широко використана юридична література не тільки пов язана з темою дослідження, але й і з загальнотеоретичними проблеми праворозуміння, його походженням, розвитком, суттю тощо. До сучасних робіт у цій галузі, на які спирався автор, належать праці теоретиків і істориків права Т.Г.Андрусяка, В.Д.Бабкіна, С.В.Бобровник, А.П.Зайця, О.В.Зайчука, В.Д.Зоркіна, М.Е.Казмера, В.М.Катрича, А.А.Козловського, М.І.Козюбри, А.М.Колодія, В.В. Копейчикова, В.О.Котюка, В.В.Лазарева, О.Е Лейста, М.М.Марченка, В.П.Марчука, М.І.Матузова, Є.В.Назаренко, М.І.Неліпа, В.С.Нерсесянца, Ю.М.Оборотова, О.В.Петришина, Н.С.Прозорової, С.О.П яткіної, П.М.Рабіновича, О.Ф.Скакун, О.В.Сурілова, Є.В.Тихонової, В.О.Туманова, І.Б.Усенка, М.В.Цвіка, В.А.Чеховича, О.О.Шевченка, В.М.Якушика та інших вітчизняних і зарубіжних вчених.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вона є першою комплексною монографічною роботою, в якій розкрито еволюцію теорії права у Київському університеті від часу утворення в університеті юридичного факультету у 1835 році і до 1920 року. Цей період був насичений такими визначними історичними подіями, як скасування кріпосного права, проведенням судової реформи, реформ в галузі освіти, місцевого управління. У дисертації проаналізовано загальний процес розвитку теорії права у Київському університеті як поступове і неухильне поглиблення праворозуміння та інших пов язаних з ним теоретико-правових проблем і показано, що відбувалося воно не шляхом заміни однієї доктрини іншою, а через створення ряду теорій, кожна з яких своїм особливим аспектом трактування загальнотеоретичних питань права вносила вагомий внесок у загальний розвиток вітчизняної науки правознавства.
Цей основний підсумок дисертаційного дослідження розкрито через комплекс нових або таких, що мають елементи новизни, положень і висновків: 1. Вперше на підставі архівних матеріалів і праць вчених юридичного факультету Київького університету досліджено і проаналізовано розвиток теорії права за вказаний період і доведено, що найбільше її піднесення тісно пов язане з університетськими статутами 1833 і 1863 років.
2. Встановлено, що на формування поглядів вчених-юристів Київського університету мала вплив як російська юридична наука, так і правові теорії зарубіжних країн, тим більше, що багато з цих вчених навчались або проходили стажування в західноєвропейських університетах, зокрема Берлінському, Віденському, Гейдельбергському, Геттінгенському, Неаполітанському, Паризькому.
3. Виявлено, що при дослідженні теоретико-правових проблем науковцями юридичного факультету широко застосовувались різні методологічні підходи, що дозволило їм поглибити розуміння права, а тому в деяких питаннях мати перевагу в порівнянні із західноєвропейськими вченими. 4. Вчені-правознавці Київського університету своїми дослідженнями прагнули внести нові дані і аргументи у вирішення найбільш складних і спірних теоретико-правових питань. Враховуючи особливості їх ідей і поглядів, можна стверджувати, що багато з них відрізнялись від відомих західноєвропейських шкіл і течій. До таких вчених-правознавців належать:
а) К.О.Неволін – фундатор юридичної науки і особливо теорії права у Київському університеті, який у своїх наукових розробках застосовував ідеї історичного розвитку права, ідеї природного права та філософії права Гегеля, а також елементи соціологічного підходу, намагаючись об єднати їх і знайти новий напрям в теорії права, який можна назвати історико-філософським;
б) Г.М.Данилович – перший декан юридичного факультету Київського університету, який в основу своїх досліджень поклав природно-правовий підхід і вважав, що право повинно грунтуватись на правді, розумі і справедливості;
в) М.Д.Іванішев і М.Ф.Владимирський-Буданов, які широко використовували історико-порівняльний метод, соціологічний підхід, концентруючись на дослідженні як слов янського законодавства, так і законодавства багатьох зарубіжних країн. Вони дали оригінальне трактування праворозуміння, вказуючи на загальні закономірності його розвитку і національні особливості з урахуванням економічних, політичних і соціальних факторів. Беручи до уваги особливості їх методів, засобів у дослідженні теоретико-правових проблем, цих вчених можна вважати засновниками історико-соціологічної школи права в Україні;
г) О.Ф.Кістяківський, який у своїх наукових розробках застосовував історичний і соціологічний підходи, що відрізнялись від широковідомих на той час історичної школи права Німеччини та західних соціологічних шкіл, які склалися пізніше. Вченого слід віднести до одного з перших засновників соціологічної школи в галузі кримінального права, яка почала формуватись у XIX – на початку XX століття в Україні;
д) М.К.Ренненкампф, який у дослідженні теоретико-правових питань переважно стояв на позиціях юридичного позитивізму, намагаючись застосовувати позитивні елементи цього напряму. Вченому були властиві й інші підходи та методи до вивчення права, які відрізнялись від поглядів українських і європейських теоретиків. Свої думки він розвивав, враховуючи попередні досягнення правової науки та історичного розвитку суспільних відносин;
є) Є.В.Спекторський, який, на відміну від прихильників юридичного позитивізму, намагався удосконалити формально-догматичний підхід, тому значну увагу звертав на застосування соціологічного підходу в розумінні права; ж) Є.М.Трубецькой, аналіз правових поглядів якого дає підстави віднести його до прихильників школи “відродженого природного права”. У своїй теорії вчений виходячи з приорітету прав і свобод людини ставив на перше місце загальнолюдські цінності.
5. Показано, що правові погляди вчених-юристів Київського університету мають велике історичне значення для розвитку юридичної науки України, своїми науковими розробками вони заклали підгрунтя для подальшого розвитку і вдосконалення права.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані в дисертації теоретичні положення та висновки є основою для подальших комплексних розробок теоретико-правових проблем, а також створення узагальнюючих праць з історії правової думки України.
Результати дисертаційного дослідження знайшли своє застосування на юридичному факультеті Київського університету для викладання курсів лекцій з "Історії політичних і правових вчень" та “Історії правничої думки у Київському університеті”. Вони можуть бути широко використані у підготовці загальних і спеціальних курсів у вищих навчальних закладах, зокрема таких, як “Теорія держави і права”, “Історія правової думки України”, а також у підготовці науково-методичної літератури. Апробація результатів дослідження. Матеріали дисертаційного дослідження доповідалися на науково-теоретичній конференції “Історія розвитку правової думки в Київському університеті у рамках святкування 165-ої річниці Київського університету ім. Тараса Шевченка” в доповіді на тему: “Розвиток теорії права у Київському університеті ім. Тараса Шевченка в дореволюційний період” (Київ, 1999, доповідь опублікована). Основні висновки дисертації доповідались на аспірантському семінарі, обговорювались на засіданнях кафедри теорії та історії держави і права Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Матеріали дисертації надані для оформлення музею на юридичному факультеті університету. Публікації. Основні теоретичні та практичні положення і висновки дисертаційного дослідження дістали своє відображення у п яти статтях, які опубліковані у фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України.
1. Ковальчук О.М. Викладання теорії права в перші роки заснування Київського університету. //Вісник Київського університету. Юридичні науки. –1990.– №31.– С.79-81.
2. Ковальчук О.М. Історико-правовий напрям на юридичному факультеті Київського університету (середина XIX – початок XX ст.). //Проблеми правознавства. –1991.– №53 С. 29-33.
3.Ковальчук О.М. Історико-соціологічна теорія права у працях О.Ф.Кістяківського //Матеріали науково-теоретичної конференції “Історія розвитку правової думки у Київському університеті у рамках святкування 165-ої річниці Київського університету імені Тараса Шевченка”. //Вісник Київського університету. Юридичні науки.– К.– 2000.– №39 – С.23-29. 4.Ковальчук О.М. Природно-правова теорія права у працях Є.М.Трубецького. //Держава і право. Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки.– Вип. 14.– К.– 2001.– С. 478-485.
5.Ковальчук О.М. Нормативно-соціологічний напрям у працях Є.В.Спекторського (1875-1951). //Науковий вісник Чернівецького університету: Правознавство. – 2002.– Вип. 131. – С. 17-21.
Структура дисертації зумовлена логікою дослідження обраної теми. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, розподілених на підрозділи, висновку (обсяг 173 сторінки) та списку використаних джерел (247 найменувань).
|
