|
Від ефективності засобів боротьби зі злочинністю, що вже в перші роки існування незалежної України набрала загрозливих для внутрішньої безпеки держави розмірів і форм, в значній мірі залежить процес формування в країні цивілізованого правопорядку, панування в ній режиму законності, який ґрунтується на визначальній ідеї верховенства права.
Різноманітні прояви злочинності в суспільстві, зумовлені здебільшого складними економічними та соціальними проблемними явищами вимагають диференційованих і адекватних підходів до їх нейтралізації з боку державної влади.
Актуальність теми дослідження. Проведення законотворчої роботи, спрямованої на удосконалення кримінально-процесуального законодавства в напрямку його демократизації й приведення у відповідність до нової Конституції України та міжнародно-правових стандартів стало вагомим внеском в здійснення судово-правової реформи в Україні. Вітчизняне кримінальне судочинство поступово позбавляється інквізиційних проявів, які були характерними для радянського кримінального судочинства. Суди, що входили в командно-адміністративну систему як її невід ємний елемент і відігравали роль слухняного знаряддя тоталітарної влади, поступово перетворюються у реальний механізм охорони й захисту порушених конституційних прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, в тому числі і у сфері кримінального судочинства.
Водночас із цим економічні та соціальні реалії суспільного життя свідчать про високий рівень криміналізації українського суспільства, загальний зріст як побутової злочинності, так і її організованих форм. Небезпечні тенденції поширення серед населення антисоціальних установок та їх реалізація зовні у актах протиправної поведінки вимагають невідкладного реагування на них із боку компетентних державних органів. Тому на перший план виходить проблема ефективності боротьби із злочинністю. Покращення правових та організаційних засад діяльності правоохоронних органів та судів, спрямованої на досягнення завдань кримінального судочинства, є одним із вихідних положень судово-правової реформи, розпочатої у державі. У зв язку з цим, особливого значення набуває правотворча робота, метою якої є як впровадження нових, ще невідомих кримінально-правовому блоку законодавства, інститутів, так і діяльність щодо удосконалення тих, що вже існують у цих галузях права, життєздатність яких перевірена правозастосовчою практикою. Одними з таких інститутів є звільнення від кримінальної відповідальності в кримінальному праві та закриття кримінальних справ із нереабілітуючих підстав у кримінально-процесуальному праві.
Можливість звільнення від кримінальної відповідальності і від покарання осіб, які вчинили злочини, що не являють великої суспільної небезпеки, носить гуманний і демократичний характер, є одним із проявів тих засад, на яких будується кримінально-правова політика Української держави.
Загальновідомо, що діяння, які посягають на суспільні відносини та соціальні блага, котрі знаходиться під охороною кримінального закону, а також особистість правопорушника не можуть залишатись незмінними, константними величинами. В результаті певних об єктивних змін соціальної дійсності вони отримують іншу оцінку з боку суспільства, хоч їх оцінка з боку права і залишається незмінною. Саме тому законодавець передбачив можливість застосування слідчим, прокурором та судом процедури звільнення винної у вчиненні кримінального делікту особи від кримінальної відповідальності внаслідок зміни обстановки, що здійснюється шляхом закриття кримінальних справ. Закриття кримінальних справ внаслідок зміни обстановки має на меті звільнення від кримінальної відповідальності правопорушника, суспільна небезпечність якого відпала, або ж вчинене ним діяння перестало бути суспільно небезпечним. Можливості такого вирішення по суті кримінальних справ відіграють роль раціонального та ефективного інструменту здійснення гуманного й демократичного правосуддя, оскільки пов язуються законодавцем із досягненням цілей кримінального покарання без його застосування. Цим, насамперед, забезпечується економія ресурсів судової влади при здійсненні правосуддя в кримінальних справах, зберігаються необхідні час і сили для посилення уваги провадженню в справах про інші, більш небезпечні для суспільства злочини.
Не менш важливе в сучасних умовах і виховне значення звільнення від кримінальної відповідальності і від покарання внаслідок зміни обстановки. Демонструючи терпимість до порушників кримінального закону, держава, одначе, реагує на вчинені злочини, порушуючи кримінальну справу. Уповноважені нею органи імперативно залучають правопорушників у сферу кримінального судочинства, але за наявності на те законних підстав звільняють їх від небажаних наслідків у вигляді кримінальної відповідальності й покарання. Цим забезпечується значний морально-психологічний ефект, пов язаний, насамперед, із нереабілітуючим характером такого звільнення.
Виходячи з наведеного є підстави стверджувати, що питання, пов язані з визначенням юридичного змісту зміни обстановки, яка нейтралізує суспільну небезпечність діяння або ж особи, котра його вчинила, а також удосконалення процесуального порядку застосування вказаного виду звільнення від кримінальної відповідальності і від покарання залишаються актуальними як з точки зору правотворчої діяльності, так і у правозастосовчій практиці. Особливої значущості дослідження за цією проблематикою набуває після прийняття законодавцем нового Кримінального кодексу України 2001 року, в якому дещо по-іншому в порівнянні з попереднім кримінальним законом викладаються правові умови застосування зміни обстановки як підстави для звільнення від кримінальної відповідальності, що, в свою чергу, вимагає приведення кримінально–процесуального законодавства як форми (способу) життя матеріального права у відповідність із ним.
Зазначені обставини і зумовили необхідність дослідження інституту звільнення від кримінальної відповідальності внаслідок зміни обстановки, проведення теоретичного аналізу його змісту та вивчення практики його реалізації у конкретних життєвих ситуаціях. Таке дослідження дасть можливість виробити на ґрунті зібраної інформаційної бази науково обґрунтовані рекомендації для удосконалення процесуальної регламентації даного виду звільнення від кримінальної відповідальності і від покарання та успішної його реалізації у практичній діяльності правоохоронних органів і судів.
В актуальності теми дослідження переконує і ступінь її наукової розробки, що значною мірою зумовила вибір даної теми як предмету дисертаційного дослідження. Є підстави стверджувати, що в юридичній літературі питання, пов язані із процесуальним порядком звільнення від кримінальної відповідальності і від покарання внаслідок зміни обстановки, не одержали достатнього висвітлення. В сучасній кримінально-правовій та кримінально-процесуальній літературі поки що відсутні комплексні розробки з основних теоретичних і практичних проблем процесуальної регламентації порядку звільнення від кримінальної відповідальності внаслідок зміни обстановки в сучасних умовах, відсутні спеціальні монографічні дослідження, присвячені даній проблемі. Разом з тим, в науковій літературі вивчались окремі питання зміни обстановки як в теоретичному, так і в практичному аспектах. Значний інтерес викликали певні сторони досліджуваної проблеми, які більшою чи меншою мірою розглядали такі вчені-процесуалісти, як М.І.Бажанов, Б.П.Безлєпкін, Л.М.Володіна, Ю.М.Грошевий, А.Я.Дубинський, П.Я.Давидов, З.З.Зіннатулін, П.С.Елькінд, С.П.Єфимович, Н.В.Жогін, Л.Д.Кокорев, С.А.Крігер, Н.П.Кузнєцов, Є.Д.Куцова, В.З.Лукашевич, Г.М.Міньковський, Д.Я.Мірський, В.А.Михайлов, М.М.Михеєнко, В.Т.Нор, Д.П.Письменний, А.П.Рижаков, В.М.Савицький, В.В.Степанов, М.С.Строгович, В.М.Тертишник, Ф.Н.Фаткуллін, В.П.Шибіко, С.А.Шейфер, А.А.Чувільов, Н.А.Якубович, Р.Х.Якупов та інші.
Кримінально-правові аспекти звільнення від кримінальної відповідальності та від покарання внаслідок зміни обстановки розглядалися в роботах П.П.Андрушка, С.Г.Келіної, М.Й.Коржанського, В.Н.Кудрявцева, П.С.Матишевського, М.І.Мельника, А.А.Піонтковського, В.В.Скибицького, В.В.Сташиса, М.І.Хавронюка, В.Д.Філімонова, Є.В.Фесенка, С.Д.Шапченка, Н.В. Шепельової, С.С. Яценка та інших.
Праці зазначених вчених, а також чимало інших праць вчених більш віддаленого минулого з даної проблеми послужили науково-теоретичною основою дисертаційного дослідження проблем, пов язаних із процесуальним порядком звільнення від кримінальної відповідальності і від покарання внаслідок зміни обстановки.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дисертаційного дослідження належить до пріоритетних у науці кримінально-процесуального права. Проблема вдосконалення кримінально-процесуальних правовідносин в умовах судово-правової реформи, в цілому, а також правовідносин суб єктів кримінально-процесуальної діяльності, що виникають в зв язку із закриттям кримінальних справ з нереабілітуючих підстав, зокрема, входить у науково-дослідну проблематику ряду кафедр юридичних факультетів та вузів України, в тому числі кафедри кримінального процесу і криміналістики юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка.
Тема дисертації входить також до плану науково-дослідних робіт кафедри кримінального права і процесу юридичного факультету Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича як одна з складових цільової комплексної програми “Проблеми діяльності правоохоронних органів України”.
Об єктом дисертаційного дослідження є врегульовані нормами кримінального блоку законодавства відносини, що виникають у сфері кримінального судочинства під час реалізації органами, що ведуть кримінальний процес, наданих їм повноважень по звільненню особи від кримінальної відповідальності і від покарання внаслідок зміни обстановки.
Предметом дисертаційного дослідження стали правові норми, що визначають юридичну природу звільнення від кримінальної відповідальності і покарання та регламентують процесуальний порядок закриття кримінальних справ внаслідок зміни обстановки, що містяться в чинній Конституції України, в Кримінальному кодексі України, у Кримінально-процесуальному кодексі України, інших законодавчих актах України, а також нормативні акти Російської Федерації, Республіки Бєларусь, Республіки Болгарія, Латвійської Республіки, США, ФРН, Швеції - у порівняльному аспекті. Предметом дослідження стали також постанови Пленуму Верховного Суду України та окремі норми проекту Кримінально-процесуального кодексу України, що торкаються зазначеної проблематики. Зазначені документи є водночас основним нормативно-інформативним джерелом дисертаційної роботи.
Емпірична база дисертації ґрунтується на матеріалах як узагальненої у науково-практичних, методичних та інформаційних виданнях слідчої та судової практики, так і неузагальненої правозастосовчої практики з питань правової регламентації порядку звільнення від кримінальної відповідальності і від покарання внаслідок зміни обстановки. Використано також необхідні дані, що містяться в наукових дослідженнях загальнотеоретичного, філософського та соціологічного характеру. Емпіричну базу дослідження складають також результати вивчення понад 190 кримінальних справ, закритих провадженням за ст. 7 КПК України внаслідок зміни обстановки в період з 1991 по 2001 роки слідчими й судами Чернівецької області, а також аналіз статистичних даних щодо кількості кримінальних справ, закритих внаслідок зміни обстановки в зазначений період в Україні.
Основна мета дисертаційного дослідження полягає у з ясуванні сутності зміни обстановки як юридичної підстави для звільнення від кримінальної відповідальності і від покарання, а також у тому, щоб на основі проведення всебічного комплексного теоретичного аналізу правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері кримінального судочинства, та на базі сучасних досягнень процесуальної науки і нових підходів у кримінальній політиці нашої держави розробити науково обґрунтовані пропозиції по вдосконаленню діяльності державних органів і посадових осіб щодо закінчення провадження в кримінальних справах шляхом їх закриття або постановлення обвинувального вироку без призначення покарання внаслідок зміни обстановки, підготовці нового та уточненні положень чинного вітчизняного кримінально-процесуального законодавства. Відповідно до поставленої мети в дисертації зроблена спроба вирішити наступні вузлові питання і розв язати такі завдання:
– з ясувати юридичну природу звільнення від кримінальної відповідальності і від покарання внаслідок зміни обстановки, розкривши на основі проведеного аналізу зміст цього поняття з точок зору як суспільно небезпечного діяння, так і особи, яка його вчинила;
– визначити основні кримінально-правові ознаки зміни обстановки з урахуванням вітчизняної слідчої й судової практики;
– дослідити юридичну природу норм, що регулюють відносини, пов язані із закриттям справи внаслідок зміни обстановки;
– визначити коло суб єктів, які наділені компетенцією закінчити провадження у справі її закриттям або постановленням обвинувального вироку без призначення покарання внаслідок зміни обстановки;
– з ясувати питання, що пов язані з порядком реалізації повноважень державних органів і посадових осіб, які ведуть кримінальний процес, щодо звільнення від кримінальної відповідальності і від покарання внаслідок зміни обстановки;
– дослідити особливості процесуального становища інших суб єктів кримінально-процесуальної діяльності, пов язаного із прийняттям рішення про закриття справи або постановлення обвинувального вироку без призначення покарання внаслідок зміни обстановки;
– розробити рекомендації, спрямовані на вдосконалення чинного кримінально-процесуального законодавства, яке регламентує порядок звільнення від кримінальної відповідальності і від покарання внаслідок зміни обстановки та його застосування, а також на усунення неузгодженостей та прогалин у правовому регулюванні питань, пов язаних із закриттям кримінальних справ та постановленням обвинувальних вироків без призначення покарання внаслідок зміни обстановки.
Методологічну основу дисертаційної роботи склали класичні наукові принципи об єктивності та історизму, а також дослідницькі методи, що ґрунтуються на них, зокрема: формально-догматичний, порівняльно-правового дослідження, соціологічний, системний, структурно-функціональний, інструментальний, аксіологічний, звернення до інших юридичних наук, статистичної обробки емпіричного матеріалу, живого пізнання, особистого спостереження та ряд інших. Кожен із них у конкретному випадку використовувався у поєднанні з іншими методами.
Наукова новизна дисертації полягає у тому, що в науці кримінально-процесуального права вона є першим в Україні комплексним дослідженням питань, пов язаних із розкриттям сутності звільнення від кримінальної відповідальності і від покарання внаслідок зміни обстановки, а також юридичних норм, що регламентують порядок його (звільнення) здійснення. Відповідно до одержаних у ході дисертаційного дослідження нових наукових результатів автор виносить на захист наступні найважливіші науково-теоретичні положення, узагальнення, оцінки й висновки, а також сформульовані та обґрунтовані конкретні пропозиції щодо вдосконалення законодавства в галузі кримінального судочинства:
1. Звільнення від кримінальної відповідальності і від покарання внаслідок зміни обстановки пов язується законодавцем із досягненням цілей покарання, встановлених ст. 50 КК України без його застосування. У такому звільненні послідовно проявляються принципи гуманізму, індивідуалізації покарання, економії кримінальної репресії.
2. Виходячи із аналізу змісту ст. 48 КК та відповідної їй ст. 7 КПК України є підстави констатувати, що поняття зміни обстановки в них торкається двох аспектів: стосовно суспільно небезпечного діяння та щодо особи, яка його вчинила, а тому нормами зазначених статей передбачено дві окремі (самостійні) підстави для звільнення від кримінальної відповідальності шляхом закриття справи: втрата внаслідок зміни обстановки суспільної небезпечності діяння; втрата внаслідок зміни обстановки суспільної небезпечності особи, яка вчинила це діяння. 3. Під зміною обстановки, внаслідок якої вчинене особою діяння втрачає суспільну небезпечність, слід розуміти такі суттєві зміни у зовнішніх умовах дійсності, що не залежать від волі особи, які призводять до малозначності або повної втрати суспільної небезпечності кримінально-караного діяння і породжують право компетентних державних органів на звільнення особи, яка вчинила це діяння, від кримінальної відповідальності.
4. Втрата порушником кримінального закону суспільної небезпечності внаслідок зміни обстановки означає, що в силу об єктивних змін у зовнішніх умовах дійсності, які оточують особу, остання вже не створює загрозу суспільним відносинам та соціальним благам, які знаходяться під охороною кримінального закону і забезпечуються примусовою силою держави.
5. З диспозиції ст. 7 КПК повинна бути виключена норма, що закріплена в частині 5, яка визначає порядок звільнення від покарання за вироком суду особи, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, якщо на час розгляду справи в суді буде визнано, що з урахуванням бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці цю особу не можна вважати суспільно небезпечною. У вказаній нормі процесуального закону реалізуються положення п. 4 ст. 74 КК України, яка визначає підстави звільнення від покарання та його відбування. Природа даного виду звільнення від покарання - втрата суспільної небезпечності особою в силу бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці, не відповідає поняттю “зміна обстановки”, а тому ця підстава для звільнення від покарання має бути закріплена в окремій статті процесуального закону.
6. Альтернативний вихід із даної ситуації полягає у зміні назви ст. 7 КПК, яку у відповідності з реальним змістом сформульованих в ній норм, слід викласти у такій редакції: “Порядок звільнення від кримінальної відповідальності і від покарання внаслідок зміни обстановки та звільнення від покарання внаслідок втрати особою суспільної небезпечності в силу її виправлення”. Саме така назва охопить об єктивні і суб єктивні підстави для звільнення від кримінальної відповідальності і від покарання, передбачені зазначеною статтею. 7. Передбачені ч. 6 ст. 7 КПК підстави для звільнення від відповідальності й покарання за ст.ст. 49 та 74 КК, тобто у зв язку із закінченням строків давності, а також внаслідок декриміналізації діяння, не мають нічого спільного із поняттям “зміна обстановки”, а тому вимагають свого виділення і закріплення у окремих статтях процесуального закону.
8. Закінчення досудового слідства у формі направлення справи до суду для вирішення питання про її закриття внаслідок зміни обстановки є його завершальним етапом. При цьому в постанові про направлення справи до суду як в процесуальному акті, виражається відмова компетентних органів і посадових осіб держави - слідчих органів та прокурора - від кримінального переслідування, а в постанові судді про закриття справи з цієї підстави - відмова від застосування заходів кримінальної репресії щодо особи, яка вчинила кримінально-карне діяння, чим вирішується кримінальна справа по суті. 9. Процесуальний порядок закриття кримінальних справ за ч. 2 ст. 7 КПК не визначається обов язковістю звільнення від кримінальної відповідальності особи, стосовно якої необґрунтовано розпочате кримінальне переслідування, а зумовлюється можливістю виправлення порушника кримінального закону, загальної та спеціальної превенції без застосування кримінального покарання. В ньому, зокрема, знаходить свій закономірний прояв демократизація та гуманізація суспільних цінностей.
10. До числа гарантій законності й обґрунтованості закриття справи судом внаслідок зміни обстановки після закінчення досудового слідства, які повинні бути чітко регламентовані у кримінально-процесуальному законодавстві, слід віднести: 1) обов язкове пред явлення обвинувачення особі, стосовно якої буде вирішуватись питання про закриття провадження; 2) письмове повідомлення про направлення справи до суду для її закриття за зазначеною підставою та складання протоколу про роз яснення особі суті діяння, що містить ознаки злочину, підстави звільнення від кримінальної відповідальності і право заперечення проти закриття справи з цієї підстави; 3) умову визнання даною особою своєї вини, повністю або частково за пред явленим обвинуваченням; 4) згоду обвинуваченого на закриття кримінальної справи за цією нереабілітуючою підставою; 5) право ознайомлення обвинуваченого, потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача з матеріалами справи, що підлягає закриттю внаслідок зміни обстановки; 6) згоду прокурора на направлення справи до суду для її закриття; 7) виключне повноваження суду на вирішення питання про закриття справи внаслідок зміни обстановки; 8) чітко регламентовану процедуру розгляду матеріалів справи і прийняття відповідного рішення судом.
11. Процедура звільнення особи від кримінальної відповідальності суддею за постановою слідчого чи прокурора про направлення справи до суду для її закриття має бути регламентована окремим розділом та главою процесуального закону, які б встановлювали форму особливого провадження суду по вирішенню кримінальних справ цієї категорії. 12. Слід позбавити суд права закривати провадження внаслідок зміни обстановки в стадії попереднього розгляду, оскільки при вирішенні питання про можливість звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності внаслідок зміни обстановки для закриття кримінальної справи в цій стадії, судді необхідно виходити за рамки наданих йому повноважень і, по суті, вирішувати питання, пов язане з доведеністю вини особи та питання відповідності фактичних даних обставинам справи, що не відповідає призначенню й завданням цієї стадії. 13. Закриття справи судом в стадії судового розгляду внаслідок зміни обстановки можливе лише після з ясування думки учасників судового розгляду на підставі мотивованої ухвали (постанови). За змістом норм процесуального закону прийняття рішення про закриття справи в стадії судового розгляду внаслідок зміни обстановки допускається після закінчення судового слідства за клопотанням учасників судового розгляду.
14. Наділення суду повноваженням на звільнення особи від кримінальної відповідальності внаслідок зміни обстановки в стадії судового розгляду шляхом закриття справи є гуманною нормою кримінально-процесуального законодавства. Такий порядок вирішення справи по суті, без постановлення вироку, значно спрощує діяльність суду по розгляду кримінальної справи, дозволяє економити необхідні ресурси судової влади. Крім того, можливість саме закриття справи внаслідок зміни обстановки під час судового розгляду без постановлення обвинувального вироку відповідає законним інтересам особи, яка таким чином звільняється не тільки від негативних наслідків у вигляді покарання, а й від засудження (осуду). 15. Кримінальне та кримінально-процесуальне законодавство повинні бути доповнені нормами, які передбачали б можливість звільнення особи від покарання шляхом постановлення обвинувального вироку без призначення покарання внаслідок зміни обстановки щодо засуджених, які на досудовому слідстві і в суді заперечували проти закриття справи за цією підставою і наполягали на проведенні провадження у звичайному порядку. Для цього, у ст. 74 КК варто передбачити “зміну обстановки” як окрему підставу для звільнення від покарання, а ч. 4 ст. 327 КПК необхідно доповнити нормою, яку викласти в наступній редакції: “Суд постановляє обвинувальний вирок без призначення покарання при наявності підстав, передбачених статтею 48 КК України, якщо особа, яка вчинила злочин, не дала згоди на закриття кримінальної справи внаслідок зміни обстановки”. Таке вирішення кримінальної справи буде відповідати законним інтересам засудженого, який до цього не дав згоду на закриття справи внаслідок зміни обстановки, і провадження стосовно якого було продовжено у звичайному порядку.
16. Скасування обвинувального вироку і закриття справи за ч. 1 ст. 7 КПК проводиться у стадіях апеляційного та касаційного провадження з мотивів невідповідності висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи, зокрема, коли висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими в судовому засіданні, а також, коли суд не прийняв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки. При закритті справи внаслідок зміни обстановки у суду апеляційної та касаційної інстанцій не повинно бути жодних сумнівів щодо істинності висновків суду першої інстанції про винність засудженого у вчиненні злочину. Разом із тим, обвинувальний вирок скасовується, оскільки при його постановлені не були враховані фактичні дані, які свідчать про втрату суспільної небезпечності діянням або особою, яка його вчинила, що призвело до призначення засудженому необґрунтованого покарання. Саме у скасуванні такого вироку, а не його зміні, знаходять свій найбільший прояв ревізійні начала апеляційного та касаційного проваджень, підкреслюється їх гуманний зміст.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною завершеною науковою роботою. Сформульовані в ній положення, узагальнення, оцінки і висновки, пропозиції і рекомендації, одержані автором в результаті опрацювання і ґрунтовного аналізу понад 200 наукових і нормативно-правових джерел, а також юридичної практики із проблем правової регламентації закриття кримінальних справ внаслідок зміни обстановки.
Теоретичне і практичне значення результатів, одержаних дисертантом, полягає у можливості використання їх для: вдосконалення нормотворчого процесу у сфері кримінально–процесуальної діяльності та завершення роботи над проектом Кримінально - процесуального кодексу України; практичної діяльності органів досудового слідства та суду; подальших наукових досліджень проблем кримінально – процесуальної діяльності в сучасних умовах; навчально-методичних цілей у процесі підготовки студентів у галузі кримінально-процесуального права.
Апробація, публікація та реалізація результатів дисертаційного дослідження. Дисертація виконана і обговорена на кафедрі кримінального процесу і криміналістики Львівського національного університету імені Івана Франка. Окремі питання дисертації доповідались на наукових конференціях викладачів, аспірантів та студентів юридичного факультету Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича 28-30 квітня 1998 року; 27-29 квітня 1999 року; 11-13 травня 2000 року; на засіданні кафедри кримінального права і процесу Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича; на теоретичному семінарі юридичного факультету Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича; розглянуті на науково-теоретичних конференціях у Львівському національному університеті імені Івана Франка 8-9 лютого 2000 року, 13-14 лютого 2001 року, дискутувалися з практичними працівниками правоохоронних органів та суду, зокрема, на науково-практичному семінарі Чернівецького обласного суду 19–20 лютого 2001 року, а також використовувались у навчальному процесі.
По темі дисертації автором опубліковано у виданнях, що визнані ВАК України фаховими для спеціальності “Правознавство”, 4 одноосібних наукових статті загальним обсягом 4 друкованих аркуші, а також тези участі на сьомій регіональній науково-практичній конференції 13-14 лютого 2001 року у Львівському національному університеті імені Івана Франка.
Структура дисертації складається із вступу, трьох розділів, поділених на дев ять підрозділів, висновків та списку використаних джерел і літератури. Загальний обсяг дослідження – 193 сторінки.
|
