|
Актуальність теми. Усиновлення є одним із найдавніших та традиційних інститутів сімейного права. Правове регулювання цього соціального явища було відоме ще в давньому Римі. Але умови такого прийняття дітей у сім ю, його процедура та правові наслідки змінювалися з історією розвитку людства. Загалом усиновлення залежало від ставлення суспільства до шлюбу, економічно-соціального рівня розвитку тієї чи іншої держави, її політичного устрою. Так, у часи, коли шлюб освячувався церквою, усиновлення провадилося шляхом здійснення церковного обряду. Зміцнення державної влади привело до встановлення цивільних форм усиновлення шляхом винесення відповідних рішень світськими органами влади, а в деяких випадках навіть шляхом прийняття спеціальних актів царствуючими особами. В дореволюційній Росії усиновлення здійснювалося з додержанням становості. Радянська влада в перші роки свого існування навіть відмовилася від інституту усиновлення, але надалі він був поновлений і порядок його проведення регулювався кодифікованими актами.
Сьогодні Україна є незалежною державою, але економічний стан її розвитку не дає її громадянам можливості жити у достатку, в зв язку з чим в країні за останні роки збільшується кількість дітей, які не мають належного сімейного виховання та позбавлені батьківського піклування. Тому надання сімейної турботи таким дітям є державною задачею нашої країни. Відповідно до ст. ст. 51 та 52 Конституції України сім я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою, утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу. За останні роки з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток, в Україні було прийнято багато нормативних актів, які встановлюють основні принципи та напрямки захисту прав дітей, а також основні засади державної політики у цій сфері. В 2001 році був прийнятий Закон “Про охорону дитинства”, в якому встановлюється, що охорона дитинства в Україні є стратегічним загальнонаціональним пріоритетом. Цей законодавчий акт встановив основні принципи та засади проведення усиновлення, а саме: можливість усиновлення виключно в інтересах дитини та відповідно до закону; пріоритет громадян України на усиновлення дітей, які є громадянами України; усиновлення дитини, яка є громадянином України, іноземними громадянами тільки у випадку, коли були вичерпані всі можливості щодо передачі під опіку, піклування, на усиновлення чи виховання в сім ї громадян України; заборону заняття посередницькою комерційною діяльністю щодо усиновлення дітей, передачі їх під опіку (піклування) чи на виховання в сім ї громадян України або громадян інших держав; укладення з іноземними державами договорів про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, з питань правового захисту дітей – громадян України, усиновлених іноземними громадянами, та здійснення контролю за умовами утримання та виховання таких дітей у сім ях іноземних громадян.
10 січня 2002 року Верховною Радою був прийнятий новий Сімейний кодекс (СК), який вступає в дію з 1 січня 2003 року. Цей кодифікований акт вніс багато новел в правове регулювання усиновлення в Україні. Тому сьогодні перед науковцями стоїть важливе завдання провести теоретичний аналіз нових концептуальних підходів СК до інституту усиновлення, зробити відповідні тлумачення окремих його норм, що надасть конкретну допомогу державним та судовим органам при вирішенні тих питань, які виникнуть на практиці при проведенні усиновлення. Теоретичною основою для проведення наукового дослідження стали розробки таких знаних науковців, як Алєксєєв С.С., Братусь С.Н., Городецька І.К., Дзера О.В., Гопанчук В.С., Веберс Я.Р., Ворожейкін Є.М., Євдокимова Т.П., Індиченко С.П., Єршова Н.М., Жилінкова І.В., Коеткіна І.А., Кузнєцова І.М., Мінченко Р.М., Нечаєва О.М., Поссе Е.А., Підопригора О.А., Ромовська З.В., Рясенцев В.А., Савченко Л.А., Саніахметова Н.О., Свердлов Г.М., Ткаченко Т.В., Харитонов Є.О., Чигир В.Ф., Шевченко Я.М., Штефан М.Й. та багатьох інших.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до напрямків досліджень Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова і є частиною науково-дослідницької програми кафедри загально-правових дисциплін університету “Правові форми забезпечення реалізації прав, свобод та інтересів суб єктів у громадянському суспільстві”.
Мета і задачі дослідження. Основна мета дисертаційного дослідження полягає у комплексному теоретичному аналізі інституту усиновлення.
У відповідності з метою визначені такі завдання:
– враховуючи зміни правового регулювання усиновлення в Україні дати нове поняття усиновлення, як правового інституту сімейного права;
– для надання практичних рекомендацій щодо застосування нового СК дослідити підстави, умови, суб єкти та основні етапи процедури усиновлення;
– проаналізувати підстави та наслідки припинення усиновлення;
– визначити перспективи застосування до усиновлювачів такого виду сімейної відповідальності, як позбавлення батьківських прав;
– дати обгрунтування необхідності максимально можливого забезпечення таємниці усиновлення у сучасних умовах;
– проаналізувати законодавство про усиновлення, спеціальну літературу та внести пропозиції щодо вдосконалення його правового регулювання.
Об єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у зв язку з усиновленням.
Предметом дослідження є правове регулювання усиновлення в сучасних умовах та перспективи його розвитку. Методи дослідження. При проведенні дисертаційного дослідження використовувались такі методи дослідження: історичний, діалектичний, формально-логічний, порівняльно-правовий, структурно-функціональний, комплексний метод. За допомогою діалектичного методу досліджувався розвиток положень про соціальне значення інституту усиновлення. Історичний метод дозволив провести аналіз правового регулювання усиновлення на різних етапах розвитку людства. За допомогою порівняльно-правового методу досліджується нормативне регулювання усиновлення в різних країнах. Застосування формально-логічного, структурно-функціонального, комплексного методу дослідження дало змогу проаналізувати зміст нормативних актів, які регулюють усиновлення в Україні, виявити основні проблеми його розвитку, а також зробити і обгрунтувати висновки та пропозиції щодо вдосконалення правового регулювання цього інституту сімейного права. Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в науці українського сімейного права після прийняття нового СК було проведене комплексне монографічне дослідження основних теоретичних та практичних проблем правового регулювання усиновлення. У результаті проведеного дослідження на захист виносяться такі основні положення:
1. Обгрунтовано визначення поняття усиновлення, відповідно до якого усиновлення розглядається як прийняття усиновлювачем у свою сім ю особи, що здійснене на підставі рішення суду (юридичного акта), внаслідок якого між усиновлювачем та його родичами, з однієї сторони, та усиновлюваним і його нащадками – з іншої сторони, виникають такі ж права та обов язки, як між батьками і дітьми, а також родичами за походженням.
2. Запропоновано право усиновлювача на зміну прізвища, імені, по батькові дитини не ставити в залежність від запису усиновлювачів батьками дитини.
3. Доведено, що до усиновлювача не можна застосовувати такий вид сімейної відповідальності, як позбавлення батьківських прав, оскільки встановлені СК підстави для застосування такої санкції можна характеризувати як здійснення дій, що порушують інтереси усиновленого, що, в свою чергу, є підставою для скасування усиновлення.
4. Обгрунтовано необхідність доповнити СК України положенням про те, що допускається, у виняткових випадках, в інтересах усиновленої дитини повідомляти відомості про її усиновлення особам, які можуть змінити її становище на краще (наприклад, у випадку тяжкої хвороби одинокого усиновлювача, при безнадійно важкому матеріальному становищі останнього), оскільки це буде відповідати інтересам дитини.
5. Визначаються основні заходи захисту таємниці усиновлення, пропонується доповнити новий СК такими новими видами захисту таємниці усиновлення, як заборона збору відомостей, що становлять таємницю усиновлення.
6. Пропонується визначити в законодавстві такі заходи цивільно-правової відповідальності за збір відомостей, що становлять таємницю усиновлення та розголошення таємниці усиновлення, як відшкодування моральної та майнової шкоди усиновлювачам та усиновленому. 7. Запропоновано провадити усиновлення повнолітніх осіб тільки у випадку, коли усиновлений до досягнення повноліття втратив матір, батька або був позбавлений їхнього піклування за умови, якщо до досягнення повноліття між особою, яка бажає усиновити дитину, та дитиною створились та існували на час досягнення дитиною повноліття відносини як між усиновлювачем та усиновленою дитиною, але правове оформлення таких відносин з будь-яких причин здійснене не було.
8. Запропоновано скасувати заборону щодо усиновлення невиліковно хворих дітей, які потребують постійного перебування в лікувально-профілактичному закладі.
9. Обгрунтовано висновок про те, що усиновлювачем може бути особа, яка має житло, що відповідає встановленим санітарним та технічним нормам, та відповідний доход в розмірі, не меншому від встановленого, згідно з законодавством, прожиткового мінімуму на одну особу в сім ї.
10. Запропоновано доповнити перелік підстав для позбавлення особи права бути усиновлювачами нормою, яка б забороняла бути усиновлювачами особам, які не тільки позбавлені батьківських прав, а й тих, щодо яких судом постановлювалися рішення про відібрання в них дитини.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що теоретичні положення і висновки дисертації можуть бути використані при подальшій науковій розробці питань правового регулювання усиновлення, удосконалення чинного українського сімейного законодавства, при викладанні навчального курсу “Сімейне право”, вивченні проблем з питань захисту прав дітей на сучасному етапі розвитку нашого суспільства, а також при застосуванні відомчої та судової практики з вирішення питань усиновлення.
Апробація результатів дисертації. Основні висновки та положення дисертації були представлені на науково-практичних конференціях “Проблеми і перспективи розвитку та реалізації законодавства України” (19 квітня 2001 року, м. Київ), “Становлення і розвиток правової системи України” (21 березня 2002 року, м. Київ).
| 
