|
Актуальність теми дослідження обумовлена теоретичними й практичними проблемами трансформації сучасного українського суспільства, однією з яких є проблема можливості практичного вирішення питання правової суперечності між інтересами держави та її індивідуальними і соціально-груповими суб єктами в плані гармонізації цих інтересів з урахуванням власного історичного досвіду, традицій, звичаїв і потреб українського суспільства. Одним із аспектів цієї проблеми є проблема звичаєвого права, оскільки в площині її розв язання можливий пошук специфічних засобів забезпечення справедливого порядку відносин між державою з одного боку та її індивідуальними і соціально-груповими суб єктами з іншого. Виходячи з особливостей формування та функціонування соціокультурного поля в Україні, актуалізується питання про необхідність визнання суспільних закономірностей, що знаходять свій вираз в соціальній практиці людей, в якості джерел права та чинників сприятливого функціонування соціального організму в Україні. Одним із важливих компонентів правового регулювання є звичаєве право. Тому в наш час зростаючий інтерес до проблеми звичаєвого права є закономірним.
Звичаєве право, що є первісною, давньою формою права, котра функціонує й сьогодні, виявляє свої універсальні властивості, ілюструючи здібності тієї чи іншої групи людей та суспільства в цілому самостійно виробляти найбільш доцільні норми життєдіяльності. Функціонування звичаєвого права є одним із способів збереження національної самобутності соціуму, розвитку національного духу, характеру, формування патріотичних світоглядних орієнтацій громадян України.
Проблематика звичаєвого права і правового плюралізму сьогодні висвітлює такі аспекти правової дійсності, як спроможність суспільства визнавати і встановлювати в умовах сьогодення той чи інший обсяг прав і обов язків, що необхідні для нормального відтворення певних видів соціальних відношень.
Актуальність звичаєвого права також зумовлюється й тим, що саме в цих матеріалах знаходять своє відображення важливі питання культурного, соціально-економічного і політичного розвитку суспільства. Адже як регулятор поведінки людей, звичаєве право репрезентується і через повсякденне життя людей, і через всі історичні форми життєдіяльності такі як сім я, етнічні та соціальні групи, держава.
Звичаєве право є предметом інтенсивних наукових досліджень. Воно вивчається юристами, етнографами, філософами, істориками тощо. Міждисциплінарний аналіз звичаєвого права тільки розпочинається, залишаються нерозглянутими методологічні проблеми вивчення звичаєвого права й емпірично важливі взаємозв язки всередині й зовні феномена звичаєвого права. Актуальність філософсько-правового аналізу звичаєвого права обумовлена недостатньою розробленістю базових понять цього феномена, розпорошеністю уявлень про його сутнісні ознаки та роль у суспільстві, переважанням описових досліджень звичаєвого права.
Таким чином, актуальність теми дисертаційного дослідження обумовлена не тільки теоретичним, але й практичним значенням.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Вибраний напрямок дослідження пов язаний з основними напрямками наукових досліджень галузі держави і права на 1998—2000 роки (обговорені на засіданні Президії та загальних зборах відділень Академії правових наук України і затверджені загальними зборами Академії 19 березня 1998 року). Дисертація виконана у межах наукової теми “Філософський аналіз сутності та генези звичаєвого права”, кафедри історії філософії Київського національного університету імені Т. Шевченка, яка розробляється з 1997 року і є складовою частиною комплексної програми науково-дослідних робіт Київського національного університету імені Т. Шевченка “Розбудова державності України” № 97128.
Мета і завдання дослідження: дисертант ставить за мету системно проаналізувати сутнісні складові, підстави формування та дієві чинники звичаєвого права, з ясувати духовно-практичні аспекти звичаєвого права, які у своїй сукупності давали б цілісне уявлення про його сутність.
Означена мета дослідження зумовила відповідну сукупність завдань:
- з ясувати специфіку філософсько-правового аналізу звичаєвого права;
- проаналізувати сутність звичаєвого права та категорій: звичка, звичай, правовий звичай, традиція, право, правосвідомість, – які розкривають його зміст;
- дослідити історичну генезу науково-теоретичних положень звичаєвого права;
- з ясувати детермінанти чинності звичаєвого права;
- дослідити специфіку функціонування звичаєвого права в Україні;
- проаналізувати звичаєве право як форму духовності й самобутності українського соціуму.
Об єктом дослідження є звичаєве право як соціальний феномен.
Предметом дослідження є соціально-правове буття звичаєвого права, історична ґенеза його науково-теоретичних положень та специфіка українського звичаєвого права.
Методи дослідження. Методологічною основою філософсько-правового аналізу звичаєвого права є теоретичні методи як філософського, загальнонаукового, так і конкретно-правового характеру.
При дослідженні поставлених у роботі проблем були використані такі наукові методи:
- системний аналіз — при дослідженні підходів до розуміння звичаєвого права як однієї із форм права в цілому та визначенні його сутнісних характеристик і ознак чинності;
- теоретичний аналіз, синтез, порівняння — при дослідженні та конкретизації змісту категорій звичаєвого права, що описують його сутність та визначення специфіки чинності звичаєво-правових норм в порівнянні з чинністю норм закону;
- оброблення джерельного матеріалу, узагальнення та систематизація фактів з метою їх логічного опрацювання — при дослідженні історичної генези науково-теоретичних положень теорії звичаєвого права та властивостей українського звичаєвого права.
На основі діяльнісно-людиномірного принципу системного аналізу проведено дослідження і визначення сутнісних аспектів звичаєвого права та конкретизація їх змісту.
Наукова новизна одержаних результатів обумовлена вибором теми, яка ще не набула в Україні системного висвітлення на дисертаційному рівні та метою науково-теоретичних завдань.
Наукова новизна роботи полягає в розкритті сутності звичаєвого права як соціально-правового явища, у з ясуванні соціальних детермінант його чинності та у виявленні специфіки функціонування звичаєвого права в Україні.
Наукова новизна дисертації деталізується в теоретичних положеннях, які виносяться на захист:
- уперше визначено і проаналізовано такі групи соціальних детермінант чинності звичаєвого права, як економічні (різна позиція особи або спільноти в майновій ієрархії суспільства, роль та місце в системі суспільного виробництва); соціально-етнічні (неоднорідність людей і спільнот за професійними, територіальними й етнічними ознаками); соціально-політичні (локальний досвід спільноти на периферії державно-правової організації суспільства); духовні (різноманіття світоглядних орієнтацій спільноти, що відбивається в різних традиціях, звичаях, ритуалах, фольклорі, національній ідеї);
- удосконалено характеристику звичаєвого права в Україні. Проаналізовані такі властивості вітчизняного звичаєвого права, як гуманізм, “сердечність”, естетизація ритуальності, поетичний романтизм, спрямованість на забезпечення особистісного “життєвого світу” і мирного співіснування з оточуючим соціальним і природним середовищем;
- дістав подальший розвиток аналіз становлення теорії звичаєвого права щодо проблеми його чинності. Традиційний напрямок дослідження чинності звичаєвого права доповнено новим підходом, а саме, шляхом встановлення залежності чинності звичаєвого права від соціальних факторів. Виділено два характерних напрямки у визначенні чинності звичаєвого права: перший полягає в наданні звичаєвому праву обов язкової чинності поряд з законом (школа природного права), другий – у запереченні чинності звичаєвого права і його значення як об єктивного права (школа юридичного позитивізму);
- уперше визначені і проаналізовані сутнісні аспекти звичаєвого права – фактичний (матеріальний), психологічний, діяльнісний, що становлять основу його чинності;
- доведено, що функціональні особливості звичаєвого права пов язані з необхідністю саморегуляції відносин спільноти для збереження етнічної, професійної та регіональної самобутності;
- уперше дається характеристика звичаєвого права як форми збереження духовності та самобутності українського соціуму;
- удосконалено методологію філософсько-правового аналізу звичаєвого права, що знайшло відображення в уточненні категоріального апарату теорії звичаєвого права.
Практичне та теоретичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що в ньому вперше запропоноване філософсько-правове осмислення феномена звичаєвого права та логіки розгортання його основних принципів і положень. Дається аналіз історичної генези теоретичних положень звичаєвого права та специфіки його функціонування як форми духовності українського соціуму.
Результати дослідження можуть бути використані в процесі читання курсів із філософії права, теорії держави і права, історії і теорії держави і права в Україні за темами: історія вітчизняної та європейської філософсько-правової думки, сутність права, походження права, джерела права.
Результати дослідження можуть бути використані також для подальшої науково-теоретичної розробки проблем розвитку та сутності звичаєвого права у вітчизняній науковій практиці, для виявлення закономірностей функціонування звичаєвого права як соціального інституту, для розробки проблем правової онтології, аксіології та епістемології.
Результати й теоретичні висновки роботи мають цінність для розуміння та теоретичного аналізу явищ і процесів у політичній та духовній сферах сучасного українського суспільства.
Апробація результатів дисертації здійснена на теоретичних семінарах кафедр історії філософії та теорії держави і права Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Національної академії внутрішніх справа України. Результати наукового дослідження були висвітлені на конференціях: Всеукраїнська науково-теоретична конференція “Україна в ХХІ столітті: перспективи розвитку гуманітарних наук та освіти” (м. Дніпропетровськ, 2000 р.); VІІ Харківські міжнародні Сковородинівські читання “Практична філософія і правовий порядок” (м. Харків, 2000 р.); Міжнародна науково-практична конференція, присвячена пам яті професора К.Г.Федорова (м. Запоріжжя, 2001 р.); Всеукраїнська науково-теоретична конференція “Ідеологія державотворення і суспільствознавча наука” (м. Запоріжжя, 2001 р.).
Публікації. Результати дослідження опубліковано в трьох наукових статтях у виданнях, що включені у перелік фахових видань, затверджений Вищою Атестаційною Комісією України і тезах науково-теоретичних конференцій.
Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, які об єднують шість підрозділів, висновків і списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації – 190 сторінок. Список використаних джерел (кількістю 206 найменувань) займає 16 сторінок.
| 
