|
Актуальність теми. 1-го грудня 1991 р. на Всеукраїнському референ-думі народ України підтвердив проголошену парламентом незалежність, а 28 червня 1996 р. Верховна Рада, виражаючи волю українського народу, прийняла нову Конституцію України. З її прийняттям реформаторський процес в Україні перейшов у наступний етап, однією з основних рис якого є вирішення практичних проблем державотворення України, опираючись при цьому не тільки на досвід державотворення демократичних країн, а і насамперед на досягнення правової культури і правового менталітету українського народу. Історія держави і права – це памўять сучасного покоління про державно-правові системи минулого, яка дозволяє краще орієнтуватися не лише в сучасному і минулому державно-правових систем, але і в їхньому розвиткові на близьку і далеку перспективу. Саме недостатнє використання обўєктив-ного історичного досвіду політиками, які у 1991 р. розпочинали відродження української державності, призвело до ряду негативних наслідків у різних сферах життя нашої держави. Як у 1917 р. керівники Центральної Ради Української Народної Респуб-ліки, так само й у 1991 р. українські державотворці мали подібні проблеми щодо розбудови незалежної держави. Слід зауважити, що сьогодні в Україні питома вага в нормативно-правовому масиві законодавчих актів знижується, а підзаконних нормативно-правових актів – зростає. Така динаміка розвитку правової, зокрема законодавчої, бази України має викликати занепокоєння, адже побудова правової держави й громадянського суспільства в Україні, де юридичною основою регулювання суспільних відносин мають стати закони з нормами прямої дії, вимагає збільшення ваги останніх у загальному обсязі нормативно-правових актів. Відсутність прямої дії Конституції призводить до зниження довіри до неї з боку українського суспільства. Таке становище викликає в державі нестабільність, що може призвести до негативних наслідків, як це вже було у 1917–1920 рр. в Україні. Таким чином, ці та інші обставини обумовлюють необхідність подальшого конституційного реформування у сучасній Україні з урахуванням історичного досвіду розвитку конституційного законодавства нашої держави. Звўязок роботи з науковими програмами, планами і темами. Обраний напрям дослідження перебуває у безпосередньому взаємозвўязку з програмою наукових досліджень, що виконуються Одеською національною юридичною академією відповідно до теми “Правові проблеми становлення й розвитку сучасної Української держави” (державний реєстраційний номер 0101U001195), наукової програми Міністерства освіти і науки України “Актуальні проблеми розбудови демократичної соціальної правової держави відповідно до вимог Конституції України” та плану науково-дослідницької роботи Одеської національної юридичної академії на 1998–2002 рр. Тема даного дослідження є складовою частиною наукових досліджень кафедри історії держави і права Одеської національної юридичної академії, яка сьогодні працює над розробкою наукової теми “Традиції і новації в правовому розвитку: історичний аспект”.
Мета і задачі дослідження. Мета цієї дисертаційної роботи полягає в тому, щоб на основі історичного та правового аналізу архівних документів, у тому числі й маловідомих наукових праць та конституційних актів та їх проектів, виявити закономірності конституційного розвитку в Україні у 1917–1920 рр. та проаналізувати й уточнити деякі попередні оцінки щодо державотворчої діяльності керівників тогочасної України. Ця мета насам-перед повўязана з необхідністю вирішення комплексу практичних і теоретичних проблем подальшого розвитку української державності на основі порівняння виявлених аналогічних практичних проблем консти-туційного розвитку того часу із сьогоденням. Зазначена мета дослідження обумовила постановку і вирішення таких завдань: - проаналізувати процес формування таких конституційних ідей першої чверті ХХ ст. в українському суспільстві, як ідея правової держави, права на самовизначення народів, суверенітету українського народу, парламентариз-му;
- проаналізувати архівні матеріали щодо конституційного та державного будівництва УНР, Української Держави, ЗУНР та УНР періоду Директорії; - визначити й оцінити ефективність застосування та реалізації конститу-ційних актів в Україні в зазначений період; - проаналізувати проекти Конституції України, які появилися протягом 1918-1920 рр.; - вивчити позитивні здобутки українських законодавців в галузі конституційного права та причини занепаду відродження української незалежності; - узагальнити досвід конституційного будівництва в УНР, Українській Державі, ЗУНР та УНР періоду Директорії;
- з метою практичного використання результатів дослідження у процесі конституційної реформи у сучасній Україні виявити спільні та відмінні риси конституційного розвитку того часу із конституційним розвитком сьогодення. Обўєктом дослідження є процес конституційного будівництва в Українській Народній Республіці, Українській Державі періоду Гетьманату, ЗУНР та Українській Народній Республіці періоду Директорії та їхня нормативно-правова та нормативно-проектна база до 1920 р. включно.
Слід зазначити, що конституційні акти Української Соціалістичної Радянської Республіки не були включені до обўєкту дисертаційного дослідження у звўязку з тим, що з історико-правових позицій вони вже достатньо висвітлені науковцями.
Предметом дослідження є специфічні закономірності конституційного розвитку на території Української Народної Республіки, Української Держави періоду Гетьманату, ЗУНР та Української Народної Республіки періоду Директорії до 1920 р. включно. Методи дослідження. Методологічною основою дисертації є конкретно-історичний метод, який застосовується, починаючи з вивчення передумов досліджуваного у часовій послідовності державно-правового явища, а також діалектичний метод пізнання соціальних, у тому числі державно-правових явищ; головні положення й наукові висновки вивчення державно-правових явищ, історичні та сучасні загальнотеоретичні уявлення про державу і право. Аналіз конституційних актів та їх проектів здійснюється на основі принципів єдності логічного та історичного дослідження явищ у конкретних історичних умовах, переходу від конкретного до абстрактного й від абстрактного до конкретного, а також таких спеціально-наукових методів, як системно-структурний і порівняльно-правовий аналіз державно-правових явищ, та метод якісного аналізу документів.
Наукова новизна одержаних результатів даної дисертації полягає в тому, що вона є комплексним монографічним дослідженням практики конституційного розвитку на території Української Народної Республіки, Української Держави періоду Гетьманату, ЗУНР та Української Народної Республіки періоду Директорії по 1920 р. і конкретизується в наступних основних положеннях, які виносяться на захист:
- особливості зародження, становлення та розвитку українського конститу-ціоналізму на початку ХХ ст. полягали в тому, що він формувався у “недержавній” нації, в умовах ігнорування або часткового, поверхового врахування панівною елітою “державної” нації сподівань українського народу на національно-політичне самовизначення;
- Українська Центральна Рада законодавчо не визначила межі та компетенцію національних обўєднань, адміністрацій автономних земель та органів і посадових осіб центральної державної влади. Крім того, у Конституції УНР так і не були зазначені основні принципи внутрішньої та зовнішньої політики, порядок обрання місцевих органів влади та управління, органів прокуратури; - практично в усіх конституційних актах УНР, ЗУНР та УНР часів Директорії знайшли своє відображення прагнення керівників УНР до розбудови незалежної, самостійної України, де захист основних прав та свобод громадян гарантувався кожному громадянину України, а “трудовий принцип” у відносинах між державою і громадянином фактично відкидався. З перших часів відродження державності в Україні в 1917 р. людське життя та гідність вважались незаперечною цінністю;
- ідея суверенітету державної влади в УНР, Українській Державі, ЗУНР та УНР часів Директорії розглядалась її керівниками як історична, сучасна та перспективна. Як історична, ця ідея розширила межі пізнання у сфері державотворення, стала базовим компонентом теорії державного сувереніте-ту, суверенітету нації, ідеєю державотворення і знайшла своє відображення фактично в усіх конституційних та конституційно-проектних актах в УНР, Українській Державі, ЗУНР та УНР часів Директорії;
- встановлення нового державного режиму часів Гетьманату не можна вважати занепадом української державності. Конституційна діяльність П.Скоропадського – це намагання відродження незалежної української державності з використанням тимчасової диктатури та історичної національної самобутності українського народу;
- серед головних похибок у розробці конституційних актів, конституцій та їх проектів часів УНР, ЗУНР, УНР періоду Директорії слід відзначити невирішеність аграрного питання, що негативно відбилось на процесі відродження української державності;
- історичний досвід державотворення і правотворення періоду відродження української державності 1917–1920 рр. має безпосередній зв язок з державотворенням і правотворенням сучасної України і має бути використаний при реформуванні органів влади і управління, судової і правової системи. Практичне значення отриманих результатів дослідження полягає в тому, що здійснений у роботі аналіз проектів конституцій та конституційних актів дозволяє виявити загальні особливості цих документів, простежити процес розвитку конституційного права, еволюцію ідеї державотворення в Україні у 1917–1920 рр. та з ясувати можливості використання конститу-ційних розробок того часу і досвіду конституційного розвитку в сучасному конституційному будівництві та законотворчості. Звернення до процесів відродження української державності та функціонування конституційних актів України у 1917–1920 рр. має не тільки науково-теоретичне, але і практичне значення. Висновки дисертації можуть допомогти передбачити й уникнути негативних тенденцій та явищ під час розробки конституційних законів та проведення правової реформи в Україні. Крім того, матеріали дисертації можуть бути використані при підготовці навчально-методичної літератури, у навчальному процесі вищих навчальних закладів, при читанні лекцій та проведенні практичних занять з таких дисциплін, як “Історія держави і права України”, “Історія України”, “Історія політичної та правової думки України”. Деякі положення і висновки дисертації можуть стати темою наукових дискусій та подальших досліджень, наприклад: вплив конституційних актів України 1917–1920 рр. на процес розбудови української державності; конституційне забезпечення загальних прав людини та громадянина в Україні; розвиток конституційних ідей в Україні в першій чверті ХХ ст. тощо.
Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки, що містяться в роботі, обговорювались на кафедрах історії держави і права Одеської національної юридичної академії; теорії та історії держави і права юридичного факультету Чернівецького національного університету ім. Ю.Федьковича; теорії та історії держави і права юридичного факультету Львівського національного університету ім. І. Франка. Окремі висновки дисертаційного дослідження обговорювалися на 3-й і 4-й звітних щорічних наукових конференціях професорсько-викладацького складу ОНЮА та на міжнародній науково-практичній конференції “Конституційне будівництво в Україні: теорія та практика”(2000) у м. Ужгород, на 7-ій регіональній науково-практичній конференції Львівського національного університету ім. І. Франка “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (2001), міжнародній науково-практичній конференції “Парламентаризм в Україні: теорія та практика” Верховної Ради України (2001). Деякі висновки роботи використовуються у навчальному процесі під час читання лекцій та проведення семінарських занять з дисципліни “Історія держави і права України” в ОНЮА.
Публікації. Основні положення дисертації знайшли свій відбиток у восьми статтях, що розміщені в спеціальних наукових виданнях, які входять у перелік, затверджений ВАК України, а також у двох тезах виступів на науково-практичних конференціях.
| 
