|
Актуальність теми дослідження обумовлена об єктивними чинниками, потребами практики і теорії, що, насамперед, мають забезпечувати права і свободи людини та їх гарантії, що відповідно до Конституції України (ст. 3) визначають зміст і спрямованість діяльності держави і передусім її правоохоронних органів, у зв язку з притягненням людини, громадянина до кримінальної відповідальності.
Саме до підозрюваних, обвинувачених можуть бути застосовані всі заходи кримінально-процесуального примусу, аж до взяття під варту. При цьому можливі й порушення закону, в тому числі і норм Конституції України, а також встановлених відповідних міжнародних стандартів. Такі порушення об єктивно презюміруються законами, що передбачають такі інститути, як закриття кримінальних справ з нереабілітуючих підстав, постановлення виправдувальних вироків, скасування запобіжних заходів і звільнення з-під варти, відшкодування збитків тощо. Кількість обвинувачених не зменшується, і у середньому за рік в Україні їх налічується з справ, що розслідують органи МВС України, приблизно 200 тисяч. Цей учасник процесу потребує захисту своїх прав і законних інтересів, гарантій їх здійснення. А враховуючи те, що обвинувачений є суб єктом не тільки процесуальних прав та обов язків, а й загальногромадянських, то вивчення правового статусу обвинуваченого представляє значний теоретичний і практичний інтерес, що має свою діалектику розвитку і правового регулювання. Оскільки статус обвинуваченого не обмежується його процесуальними правами і обов язками, а включає і певні конституційні, міжнародні права і свободи, а також закріплені в інших галузях права, що потребують подальшого опрацювання щодо їх забезпечення під час розслідування злочинів.
Цей вид державної діяльності необхідно глибше з ясувати з позицій нового кримінально-процесуального законодавства України, враховуючи проблеми співвідношення законності і доцільності при комплексному забезпеченні правового статусу обвинуваченого та визначенні ролі в цьому конкретних органів, посадових осіб та правовідносин, що при цьому виникають і розвиваються.
Сукупність усіх прав обвинуваченого, яким би законом вони не передбачались, за змістом складають його комплексне конституційне право на захист від обвинувачення та його забезпечення. Саме на забезпечення права обвинуваченого на захист звертало увагу немало дослідників: В. Д. Адаменко; П. Д. Біленчук; Т. В. Варфоломеєва; В. Г. Гончаренко; Ю. М. Грошевий; В. С. Зеленецький; Н. І. Карпачова; В. М. Корнуков; Н. А. Колоколов; М. Ч. Коганов; Е. Ф. Куцова; И. Либус; Є. Г. Мартинчик; В. Т. Маляренко; М. М. Михеєнко; О. Р. Михайленко; І. Л. Петрухін; Р. Д. Рахунов; О. Д. Святоцький; В. А. Стремовський, М. С. Строгович, З. Д. Смітієнко; В. П. Шибіко, М. Є. Шумило; А. Л. Ципкін; Ю. К. Якимович та інші.
Але в комплексі правовий статус обвинуваченого в Україні останніми роками недостатньо вивчався. Останнє дисертаційне дослідження з проблеми правового статусу обвинуваченого було здійснене В. П. Шибіко в 1983 р. на базі законодавства колишньої НДР [230].
Проблеми законності, її забезпечення на загальнотеоретичному рівні досліджувалися С. С. Алєксєєвим; Н. Г. Александровим; Р. Биршедою; М. В. Вітруком; Ю. П. Єрьоменком; М. І. Криленком; М. П. Митрохіним; В. І. Поповим; В. П. Радьковим; Ф. М. Рудинським; П. М. Рабіновичем; Ю. В. Ткаченком та іншими авторами.
Доцільність забезпечення правового статусу обвинуваченого під час попереднього розслідування злочинів майже не досліджувалась. Ми маємо лише кандидатську дисертацію з проблем законності і доцільності в радянському праві, яку в 1966 р. захистив П. М. Рабінович [165].
Дисертант акцентував увагу на тих проблемах теми і в таких комбінаціях, що недостатньо досліджені, особливо з урахуванням сучасного розвитку відповідного законодавства і практики.
Дане дослідження пов язане з науковою програмою кафедри правосуддя Київського національного університету імені Тараса Шевченка – "Проблеми удосконалення законодавства про судоустрій та судочинство”, а також відповідає "Комплексній цільовій програмі боротьби зі злочинністю на 1996—2000 роки", затвердженій Указом Президента України від 17 вересня 1996 року № 837/96. Розділ 2 зазначеної програми має назву "Забезпечення конституційного ладу, прав і свобод людини". Крім того, у пункті 84 програми передбачена необхідність проведення дослідження відповідності судової практики України до міжнародних стандартів захисту прав людини.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка теоретичних і практичних питань розслідування злочинів, окремих його видів, у тому числі вчинених організованою групою, та визначення при цьому правового статусу обвинуваченого з дотриманням законності і врахуванням доцільності. Для досягнення зазначеної мети досліджуються у певній логічній послідовності, на базі нового законодавства, практики його застосування та відповідних теоретичних напрацювань такі актуальні питання, як:
розкриття суті та змісту розслідування злочинів, окремих їх видів, зокрема вчинених організованою групою, в системі стадій кримінального процесу, та роль в ньому органів дізнання;
забезпечення законності під час проведення попереднього розслідування та її співвідношення з доцільністю;
історія розвитку правового статусу учасника кримінального процесу з урахуванням конституційних положень та міжнародних актів;
структура та зміст правового статусу обвинуваченого як учасника кримінально-процесуальних відносин;
правозабезпечувальна діяльність, її сутність і значення щодо статусу обвинуваченого і захисту його прав, з урахуванням міжнародних стандартів;
визначення і роль відповідних органів в реальному забезпеченні охорони прав обвинуваченого, а також пропозиції подальшого удосконалення законодавства, що ефективніше забезпечуватиме правовий статус обвинуваченого, його права на захист.
Зазначені проблеми досліджуються в межах теми дисертації і в найдоцільніших комбінаціях, співвідношеннях, що при цьому виникають.
Об єктом дослідження є теоретичні і практичні проблеми законності та доцільності, з ясування суті, змісту правового статусу обвинуваченого і його забезпечення при попередньому розслідуванні злочинів та аналіз правовідносин, що при цьому виникають, розвиваються і реалізуються.
Предмет дослідження обумовлений його об єктом і конкретизується ним. Його складові — окремі специфічні суспільні відносини, пов язані з темою дисертації; відповідні законодавчі та інші правові норми, історичні документи, правозастосовча практика; наукові публікації і теоретичні положення щодо теми дослідження.
Методологічною основною дослідження є діалектичний метод, що уможливив розгляд проблеми теми в динаміці, визначення їх сутності, встановлення взаємозв язків з іншими проблемами і суспільними явищами. Методом історичного аналізу показана історія та динаміка розвитку правового статусу обвинуваченого як складової статусу людини, та дізнання як форми розслідування злочинів.
Системно-структурний підхід дозволив розглянути проблеми в комплексі, розкрити їх внутрішню будову, взаємозв язок їх елементів, розкрити місце правозабезпечувальної діяльності серед інших видів діяльності щодо правового статусу обвинуваченого, а також структуру розслідування різних видів злочинів.
Догматичний аналіз відповідних норм, положень чинного законодавства, локально-правових, міжнародних актів, правових наукових дефініцій сприяв виявленню недоліків правового регулювання законності та доцільності забезпечення правового статусу обвинуваченого під час розслідування злочинів.
Соціологічний метод використовувався для з ясування співвідношень доцільності і законності при забезпечені прав людини на досудовому слідстві та виявлення поглядів спеціалістів на досліджувані проблеми (Додаток А).
За допомогою статистичного методу і узагальнення практики проаналізовано конкретні дані статистичної звітності в їх динаміці за роками та інші матеріали практики, що дали можливість виявити реальний стан правозастосування щодо забезпечення статусу обвинуваченого та ефективність роботи правоохоронних органів.
Застосовано і метод моделювання, в основному для визначення послідовності, алгоритму, можливих варіантів правозастосування, наприклад при пред явленні обвинувачення тощо. Ці та інші методи і підходи наукового дослідження застосовувались взаємопов язано і дали можливість вийти на нові наукові та практичні позиції.
Наукова новизна одержаних результатів обумовлена актуальністю теми дисертації, її змістом та проблемами, що безпосередньо досліджені. Автор вперше з урахуванням нового кримінально-процесуального, конституційного законодавства України та міжнародних актів визначив правовий статус обвинуваченого. І з позицій законності та доцільності, міжнародних стандартів, повноважень слідчого, прокурора, суду, адвокатури, Уповноваженого Верховної Ради з прав людини показав реальну правозабезпечувальну діяльність щодо охорони прав обвинуваченого та його законних інтересів під час проведення попереднього розслідування злочинів, акцентуючи увагу на окремих їх видах, зокрема вчинених організованою групою.
Особистим внеском дисертанта є конкретні результати, викладені в дисертації і отримані на підставі дослідження достатнього теоретичного та емпіричного матеріалу, відповідного законодавства та багаторічного особистого досвіду роботи в правоохоронних органах. Здобувач сформулював низку положень, висновків, пропозицій, які певною мірою відрізняються новизною в досліджених проблемах і на цій підставі виносяться на публічне обговорення:
вперше на сучасному рівні державотворення в Україні показано суспільно-політичне, виховне та господарське значення попереднього розслідування як самостійного виду, форми державної діяльності, яке Конституція України не відносить ні до однієї гілки державної влади;
стверджується, що розслідування злочинів розпочинається ще до порушення кримінальної справи, а ОРД, дізнання виступають як первинні форми, етапи досудового слідства;
дізнання у власному розумінні визначається як одна із форм розслідування злочинів, що полягає у проведенні органом дізнання та уповноваженими ним службовими особами (дізнавачами) процесуальних та суто оперативно-розшукових дій із встановлення ознак злочину і осіб, які його вчинили, а також прийнятті законом передбачених рішень у кримінальній справі та виконанні доручень слідчого з метою виконання конкретних і загальних завдань кримінального судочинства;
соціально-психологічними особливостями організованої злочинності на сучасному етапі є об єднання злочинних угрупувань в попутні регіональні та міжнародні організації зі складною функціонально-ієрархічною структурою, високою внутрішньогруповою організованістю, високим рівнем професіоналізму учасників; вперше показані система, підстави, цілі обмежень конкретних конституційних прав і свобод людини і громадянина, зокрема щодо обвинуваченого, самою ж Конституцією України;
законність відрізняється від державної дисципліни, що містить дотримання не тільки законів, а і підзаконних, відомчих актів;
розглядаються доцільність як філософська категорія в праві та співвідношення законності і доцільності, яка дає більш широкий простір в правозастосуванні, ніж законність і вказує на ідеальну модель поведінки, пов язану з кінцевою ціллю, яку необхідно досягти;
наведено власну систему, класифікацію осіб, які беруть участь в кримінальному процесі та механізмі їх залучення до нього;
розширено систему елементів правового статусу людини, зокрема обвинуваченого з урахуванням ґенези цього явища і норм міжнародних актів. При цьому чіткіше визначено час набуття правоздатності обвинуваченим, оскільки некоректно вважати, що кожна людина з дня народження здатна вчинити злочин, а тому і мати права обвинуваченого;
визначено систему принципів кримінального процесу, що стосуються забезпечення статусу обвинуваченого;
розкрито сутність та показано значення правозабезпечення, його місце і взаємозв язок з іншими видами діяльності щодо правового статусу обвинуваченого.
Стверджується, що правозабезпечувальна діяльність щодо статусу обвинуваченого, охорони його прав з боку відповідних правоохоронних органів, залежить від їх повноважень та завдань, покладених на них.
Дисертант також пропонує удосконалити кримінально-процесуальне законодавство: надати право судді бути присутнім, брати участь у проведенні за постановою судді слідчих дій слідчим; Залишити право за прокурором проведення окремих слідчих дій, а також досудового слідства загалом, що обумовлено його наглядовою функцією за дотриманням законів органами, які проводять дізнання, досудове слідство; в ст. 104 КПК України необхідно поряд з тяжкими злочинами передбачити і особливо тяжкі злочини, про які йдеться в статті 12 КК; у ст. 212 КПК передбачити і таку форму закінчення досудового слідства, як складання постанови про направлення кримінальної справи до суду для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності; у ст. 440 КПК доповнити словами: "Якщо у справі є матеріали, ознайомлення з якими з моральних міркувань є небажаним для неповнолітнього обвинуваченого, слідчий ознайомлює з такими матеріалами лише його захисника, законних представників за відсутності неповнолітнього, про що робиться відмітка у протоколі про ознайомлення з матеріалами справи"; надати право захиснику, який присутній на допитах підозрюваних або обвинувачених, ставити запитання особам, які допитуються, з дозволу слідчого, прокурора; надати право захиснику обвинуваченого після ознайомлення з матеріалами справи складати "захисний висновок" на противагу обвинувальному висновку, що складає слідчий чи прокурор.
Обґрунтованість і достовірність наукових положень, висновків і рекомендацій. В основу висновків дисертації покладено результати вивчення практики слідчих підрозділів Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю МВС України, безпосередньо вивчено 128 кримінальних справ, статистичні дані щодо основних показників роботи слідчих підрозділів органів МВС за 1997–2001 рр., відповідна судова статистика по Україні за 1990—2000 рр., а також результати опитування слідчих МВС України за спеціально розробленою анкетою (всього отримано і опрацьовано 96 анкет).
Проведено аналіз матеріалів засобів масової інформації України за останні три роки.
При формулюванні висновків і пропозицій, аргументації дискусійних позицій використано багаторічний (12 років – слідчим, 20 років – на керівних посадах) особистий досвід роботи дисертанта в системі органів МВС України, а також матеріали, отримані автором під час ознайомлення з практикою роботи поліції та правоохоронних органів Німеччини, Сполучених Штатів Америки, Франції, Італії, Австрії, Польщі, Росії, Словаччини та Угорщини.
Значення отриманих результатів і впровадження їх в практику визначаються можливістю використання практичними працівниками органів внутрішніх справ та інших правоохоронних органів висновків та рекомендацій, що містяться у дисертації, для здійснення заходів щодо захисту прав людини з метою охорони прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, швидкого і повного розкриття злочинів, викриття винуватих та забезпечення правильного застосування Закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний. Отримані результати дослідження можуть також бути використані при проведенні подальших наукових розробок з даної проблеми, при доопрацюванні проекту нового КПК України.
Пропозиції дисертанта щодо удосконалення законодавства можуть бути використані і у законотворчій діяльності. Теоретичні напрацювання та відповідні рекомендації, положення впроваджуються у навчальному процесі з курсів кримінально-процесуального права, криміналістики, оперативно-розшукової діяльності, конституційного права.
Результати дисертаційного дослідження безпосередньо дисертантом впроваджувались через його:
участь у складі робочої групи МВС України у розробці пропозицій до проектів нових Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України;
участь в опрацюванні проектів законів України, зокрема Закону України від 13 січня 2000 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України";
участь у навчальному процесі при викладанні курсів "Конституційне право", "Оперативно-розшукова діяльність", "Організація та сучасні проблеми боротьби з корупцією та організованою злочинністю", "Організація боротьби з організованою злочинністю, наркобізнесом і тероризмом" для курсантів факультету підготовки кадрів спецпідрозділів кримінальної міліції НАВСУ, а також у Інституті підвищення кваліфікації Академії управління при Президентові України.
Підготовлені дисертантом і схвалені ГСУ МВС України міжнародні стандарти щодо дотримання прав людини при проведенні слідчих дій, направлені слідчим підрозділам як відповідна пам ятка (Додаток Б).
Апробація результатів дисертації. Загальні теоретичні положення дисертаційного дослідження, а також відповідні висновки та пропозиції доповідались на засіданні кафедри правосуддя Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, впроваджувались під час навчального процесу на факультеті підготовки кадрів спецпідрозділів кримінальної міліції НАВСУ, а також оприлюднені через безпосередню участь дисертанта у наукових конференціях, семінарах, симпозіумах в основному міжнародних, а саме:
Україна (22-28.10.1998) — науково-практична конференція “Боротьба з організованою злочинністю: проблеми та шляхи їх вирішення”, Київ, МВС України; (22.05.1999) — Міжнародний науковий семінар “Проблеми використання поліграфічних опитувань у діяльності правоохоронних органів”, Київ, НАВС України; (21.03.2000) — науково-практична конференція “Проблеми міжнародної злочинності при попередженні нелегальної міграції та торгівлі людьми”, Львів, Інститут внутрішніх справ при НАВС України;
1997 р., Франція – перша нарада групи щодо розслідування злочинів у сфері економіки; 1998 р., Росія – робоча зустріч міністрів та інших керівників з проблем боротьби зі злочинністю; 1998 р., США – участь у програмі “Боротьба з організованою злочинністю”; 1998 р., Італія – симпозіум з проблем організованої злочинності; 1999 р., ФРН – спільна нарада керівників поліцейських відомств держав Центральної та Східної Європи, Нідерландів, Австрії, Інтерполу та Європолу; 1999 р., Вірменія – консультація з питань боротьби з організованою злочинністю; 1999 р., Угорщина – зустріч з керівництвом Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю; 2000 р., Польща – міжнародна конференція з питань співробітництва у боротьбі зі злочинністю; 2000 р., Словаччина – переговори щодо криміногенної ситуації в Україні та Словаччині; 2000 р., Австрія – 10-ий Конгрес ООН та тему: “Злочини та справедливість: відповіді на вимоги 21-го століття”; 2001 р., Грузія – 30-та Європейська регіональна конференція Інтерполу; 2001 р., Греція – семінар з питань кордонної безпеки; 2001 р., Угорщина – 70-та сесія Генеральної Асамблеї Інтерполу; 2001 р., Угорщина – Міжнародна конференція з проблем боротьби проти кіберзлочинності.
Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження, а також відповідні висновки та пропозиції знайшли своє відображення у восьми публікаціях, в тому числі двох навчальних посібниках, де дисертант є співавтором.
Дисертант як фахівець був залучений до редагування чотирьох практичних посібників (для службового користування) із розслідування окремих видів злочинів загальним обсягом 144 сторінки книжкового тексту.
Структура дисертації складається з вступу, трьох розділів, які мають дев ять підрозділів, а також переліку умовних скорочень, висновку, списку використаних джерел та додатків.
| 
