|
Актуальність теми дослідження
Після прийняття Верховною Радою України Декларації про державний суверенітет України було проголошено курс на європейську інтеграцію та побудову правової держави. Оскільки Україна є повноправним членом світового співтовариства, однією з головних тенденцій формування правової системи України є врахування міжнародно-правових стандартів, втілених у міжнародних пактах про права людини [178,13]. Виконання Україною чинних міжнародних договорів і зобов язань та інші фактори зумовлюють потребу здійснення правової реформи в нашій державі, подальший розвиток міжнародного співробітництва. Тому тепер постає завдання приведення національного законодавства у відповідність із загальновизнаними міжнародними нормами та Конституцією України. Відомо, що Радою Європи прийнято більше 150 угод. Тим часом Україна приєдналася тільки до невеликої кількості з них. Але, правильно зазначає В.Л.Чубарєв, якщо наша держава дійсно зацікавлена у належному входженні в європейский правовий простір, вона повинна поширювати у своє законодавство європейських стандартів у різних галузях права. Таке рішення потребує здійснення широких теоретичних досліджень [194,55]. Становлення української правової держави відбувається водночас із процесом оновлення юридичної бази захисту прав і свобод, використання нетрадиційних для старої системи правових елементів. На сучасному етапі розвитку суспільства і науковцями, і громадськістю дедалі частіше порушується питання про дотримання правоохоронними органами законодавства стосовно забезпечення прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина в Україні.
Так, у ст. 3 Конституції України закріплено положення про те, що "людина, її життя і здоров я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю" [68, 4].
Відповідно до ст. 8 Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права. У розділі II Конституції України закріплено основні права людини, які є безпосередньо діючими та цілком відповідають міжнародним стандартам і нормам міжнародного права.
Одним із чисельних напрямів удосконалення правового поля в державі є робота і науковців, і практичних працівників над кримінальним та кримінально-процесуальним законодавством. Кримінальний процес повинен розвиватися у напрямі декриміналізації законодавства й посилення гарантій прав і свобод особи.
Насамперед це стосується інституту закриття кримінальної справи за нереабілітуючими обставинами за нереабілітуючими обставинами на етапі досудового слідства та звільнення особи від кримінальної відповідальності. З метою забезпечення прав і свобод людини процес досудового слідства та судового розгляду кримінальної справи повинен бути чітко регламентований, щоб уникнути беззаконня і свавілля, щоб кожний злочин був розкритий, а винуваті понесли законну відповідальність [101, 3].
Питаннями закриття кримінальної справи та звільнення особи від кримінальної відповідальності були предметом дослідження багатьох науковців. До цієї проблеми звертались у своїх працях М.С. Алєксєєв, А.С. Барабаш, С.М. Благодир, Л.М. Володіна, А.Я. Дубинський, М.В. Жогін, Л.М. Карнєєва, П.П. Коркія, В.З. Лукашевич, Г.М. Міньковський, М.М. Михеєнко, Д.Я. Мирський, О.Р. Михайленко, П.П. Михайленко, Я.О. Мотовиловкер, Д.П.Письменний, В.В. Скибицький, З.Д. Смітієнко, М.С. Строгович, П.І. Тарасов-Родіонов, Ф.Н. Фаткуллін, Г.І. Чангулі, М.О. Чельцов, С.А. Шейфер та інші.
Останнім часом кримінально-процесуальне законодавство зазнало суттєвих змін, які протягом десяти років незалежності держави поступово вносились до окремих правових інститутів. Крім того, Верховною Радою України прийнято Закони України "Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України" № 2533 від 21.06.01 р. та № 2670 від 12.07.01 р. Оскільки згідно зі ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, а делегування функцій судів та привласнення цих функцій іншими органами не допускається, зазначеними змінами право на закриття кримінальних справ за нереабілітуючими обставинами майже в повному обсязі передано до компетенції судів. Однак ґрунтовних, усебічних досліджень, які б урахували ці зміни з даного питання як у теоретичному, так і у практичному планах немає. Багато аспектів, що охоплюють зазначену проблему, досліджені недостатньо повно. Наприклад, на думку автора, недостатньо досліджено практику застосування слідчими органами нових обставин звільнення особи від кримінальної відповідальності на етапі досудового слідства – у зв язку з дійовим каяттям та примиренням обвинуваченого з потерпілим. Спільність завдань органів розслідування, прокуратури і суду в кримінальному процесі передбачає чітке розмежування процесуальних функцій між зазначеними учасниками процесу (розслідування, обвинувачення, правосуддя тощо). Встановлюючи функцію того або іншого учасника досудового розслідування, треба виходити з рушійних, спонукальних засад, що змушують учасника виконувати необхідні дії. На думку автора, порядок закриття кримінальних справ за нереабілітуючими обставинами на досудовому слідстві (п.4, п.8 ст.6 КПК) суперечить принципу розподілу процесуальних функцій у кримінальному процесі. В цьому випадку слідчий, виносячи постанову про закриття кримінальної справи, тим самим підміняє інші органи, в тому числі і судові, та виконує функції правосуддя і обвинувачення, що йому не належать. Тому питання про закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами є одним із найскладніших, для науковців і практичних працівників.
Викладені міркування свідчать про актуальність обраної автором теми дисертаційного дослідження.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами
Дисертація виконана у контексті наукової теми “Удосконалення правового механізму реалізації та захисту прав та інтересів людини і громадянина в Україні”, яка виконується на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі сучасних досягнень науки кримінального процесу розробити рекомендації, які дадуть змогу вдосконалити порядок закриття кримінальних справ і звільнення особи від кримінальної відповідальності за нереабілітуючими обставинами на етапі досудового слідства, а також внести пропозиції щодо відповідних змін до Кримінально-процесуального кодексу України.
Для досягнення поставленої мети вирішуються такі завдання:
- проаналізувати норми чинного законодавства, а також проектів Кримінально-процесуального кодексу України щодо інституту закриття кримінальної справи та визначити їх відповідність Конституції України;
- проаналізувати нові підстави, за якими виноситься постанова про направлення справи до суду для звільнення особи від кримінальної відповідальності (у зв язку з дійовим каяттям або примиренням обвинуваченого з потерпілим), а також підстави, коли виноситься постанова про закриття кримінальної справи;
- запропонувати уточнену класифікацію підстав до закриття кримінальної справи за нереабілітуючими обставинами або звільнення особи від кримінальної відповідальності;
- проаналізувати теоретичну базу, чинне кримінальне та кримінально-процесуальне законодавство, практику закриття кримінальних справ за нереабілітуючими обставинами або звільнення особи від кримінальної відповідальності;
- внести та обґрунтувати пропозиції для вдосконалення чинного кримінально-процесуального законодавства, стосовно інституту закриття кримінальної справи та звільнення особи від кримінальної відповідальності за нереабілітуючими обставинами.
Об єктом дослідження є відносини, що виникають, змінюються і припиняються між різними суб єктами кримінально-процесуальної діяльності в зв язку із звільненням особи від кримінальної відповідальності або закриттям кримінальної справи за нереабілітуючими обставинами. Предметом дослідження є сукупність норм кримінального та кримінально-процесуального законодавства, які регламентують підстави та порядок звільнення особи від кримінальної відповідальності, закриття кримінальної справи за нереабілітуючими обставинами, а також практика здійснення цієї діяльності органами досудового розслідування, прокуратури і суду. Методи дослідження. Виконана робота ґрунтується на сучасних методах пізнання, що випливають з доктрин і категорій філософії та уявлень про загальнолюдські цінності. Застосовувалися такі методи: системний, структурний, функціональний, історико-правовий, порівняльно-правовий, статистичний та методи формальної логіки. Під час написання дисертаційного дослідження взято за основу положення діалектики як універсального методу пізнання закономірностей розвитку об єкта, сучасні уявлення про державу і право. Науково-теоретичну базу складають праці з теорії держави і права, кримінального права, кримінального процесу, криміналістики, кримінології. У роботі широко використано правову енциклопедично-довідкову літературу, матеріали періодичної преси, що містили фактичні дані за темою дослідження, результати анкетування 120 слідчих обласних і районних прокуратур усіх регіонів України, котрі перебували на підвищенні кваліфікації кадрів в Інституті Генеральної прокуратури України.
Нормативну базу складають Конституція України, чинний Кримінально-процесуальний кодекс України, кримінальне законодавство України, постанови Пленуму Верховного Суду України, міжнародно-правові акти у галузі прав людини. Крім того взято до уваги проекти КПК, розроблені робочими групами різних відомств впродовж 1995 - 2001 р. р.
Наукова новизна дисертації. Робота є першим дослідженням, виконаним з урахуванням змін і доповнень до законодавства України за станом на 2001 р., а також на матеріалах практики, що склалася за сучасних умов із питань закриття кримінальної справи в досудовому слідстві та звільнення особи від кримінальної відповідальності за нереабілітуючими обставинами.
Зокрема, цю новизну конкретизують такі положення дисертаційного дослідження:
· Уперше обгрунтовано, що порядок закриття кримінальних справ за нереабілітуючими обставинами (п.4, п.8 ст.6 КПК) на досудовому слідстві суперечить принципу розподілу процесуальних функцій у кримінальному процесі. В цьому випадку слідчий, виносячи постанову про закриття кримінальної справи, тим самим підміняє інші органи, в тому числі і судові, та виконує функції правосуддя і обвинувачення, що йому не належать. Відзначено, що слідчий на стадії досудового слідства за наявності встановлених законом підстав повинен винести постанову про закриття кримінальної справи тільки за реабілітуючими обставинами чи суто процесуальними, а в інших випадках - складає постанову про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності.
· Уперше досліджено практику застосування слідчими органами нових обставин звільнення особи від кримінальної відповідальності – у зв язку з дійовим каяттям і примиренням обвинуваченого з потерпілим та відзначено, що інститут звільнення від кримінальної відповідальності у зв язку з дійовим каяттям доцільно поширити і на справи про злочини середньої тяжкості.
· Уперше обгрунтовано, що при складанні слідчим мотивованої постанови про направлення кримінальної справи до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності за примиренням обвинуваченого з потерпілим доречно розглянути питання про складання мирової угоди.
· Відзначено, що підставою звільнення від кримінальної відповідальності у зв язку з примиренням обвинуваченого з потерпілим необхідно вважати не факт примирення обвинуваченого з потерпілим, а факт примирення сторін, незалежно від того, хто став ініціатором такого примирення, хто здійснив перший крок до цього.
· Уперше сформульовано висновок про те, що помилування має бути віднесене тільки до компетенції судів України, а для застосування амністії слідчий повинен направляти справу до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності в тому самому порядку, в якому застосовуються інститути звільнення від відповідальності у зв язку з дійовим каяттям або закінченням строків давності.
· Обгрунтовано потребу створення судів у справах неповнолітніх, що розглядали б питання про звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності та застосовували до них примусові заходи виховного характеру.
· Сформульовано нові редакції ст. 72, 8, 212, 213 КПК України.
Запропоновано вилучити п. 4 ст. 71, ст. 10, 11, 13 КПК України, а також ст. 47 КК України, яка є матеріально-правовою підставою для звільнення особи від кримінальної відповідальності з передачею на поруки, як такі, що не відповідають вимогам часу. Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що запропоновані автором положення й висновки можуть бути враховані при підготовці нового Кримінально-процесуального кодексу України, в подальших наукових дослідженнях проблеми звільнення особи від кримінальної відповідальності та закриття кримінальних справ за нереабілітуючими обставинами. Результати дослідження можуть бути використані в підготовці навчальних посібників, підручників, курсів лекцій, а також у навчальному процесі під час вивчення відповідних розділів кримінально-процесуального права. Матеріали дисертації можуть бути застосовані працівниками правоохоронних органів у практичній діяльності, пов язаній із досудовим слідством та закриттям кримінальних справ.
Апробація результатів дисертації. Результати дослідження обговорені на спільному засіданні кафедр правосуддя та криміналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, а також на засіданні Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності. Основні положення дисертаційного дослідження викладені автором у доповідях на трьох науково-практичних конференціях: "Органи внутрішніх справ на початку третього тисячоліття: проблеми протидії злочинності" (Дніпропетровський юридичний інститут МВС України, 27-28 жовтня 2000 р.); "Актуальні проблеми вдосконалення національного законодавства України" (Міжнародний інститут лінгвістики і права, м. Київ, 25-26 квітня 2001 р.); "Захист прав, свобод і законних інтересів громадян України в процесі правоохоронної діяльності" (Донецький інститут внутрішніх справ України, м. Донецьк, 27 квітня 2001 р.), а також на міжнародній науково-практичній конференції "Питання застосування нового Кримінального кодексу України" (Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, м. Харків, 25-26 жовтня 2001 р.).
За підсумками роботи підготовлено наукові записки з пропозиціями вдосконалення окремих норм КПК, що подані до Комітету Верховної Ради України з питань правової політики та до робочої групи Верховної Ради України з розроблення проекту Кримінально-процесуального кодексу України, де постановку питання визнано досить актуальною.
Публікації. За результатами дисертаційного дослідження опубліковано 5 статей у наукових фахових журналах та збірниках. Усього за темою дисертації опубліковано 9 наукових праць.
Структура дисертації складається з вступу, трьох розділів, що поділяються на дванадцять підрозділів, висновків, списку використаних джерел (206 найменувань), додатків. Загальний обсяг дисертації - 216 сторінок.
| 
