|
Актуальність теми дослідження. Реалізація конституційного принципу верховенства права в Україні, необхідність подальшої демократизації українського суспільства, формування правової державності та розбудови громадянського суспільства, вимагають від національної науки теорії права нового осмислення змісту та сутності ключових категорій: права, закону та його верховенс-тва в системі нормативно-правового регулювання. Сучасне розуміння права передбачає визнання людини найвищою соціальною цінністю, а забезпечення та реалізацію невід ємних прав і свобод людини і громадянина - головним сенсом діяльності державної влади, яка реалізує свою компете-нцію тільки в межах Конституції та законів України. На основі гуманістичного за своїм змістом та сутністю права формується нове і вище за своїми юридичними характеристиками джерело норма-тивно-правового регулювання суспільних відносин – правовий закон. Сучасне вітчизняне право-знавство визнає необхідність існування закону, правового за своїм змістом та сутністю. Не викли-кає заперечень також необхідність верховенства закону в системі нормативно-правових актів. Але, при цьому, ні створення правового законодавства, ні реалізація верховенства правового закону неможливі без визначення сутності, юридичних ознак і змісту правового закону та його верховен-ства, а також без механізму становлення та реалізації верховенства правового закону, як основи реалізації принципу верховенства права. Ці питання є вирішальними для становлення в Україні режиму правозаконності, як сукупності ідей, принципів правового регулювання суспільних відно-син, реалізованих у нормах правового законодавства, верховенство якого в системі нормативно-правового регулювання забезпечує реалізацію принципу верховенства права, а значить всебічно задовольняє інтереси особистості, як головної соціальної цінності. При цьому правовий закон та його верховенство виступають соціально-юридичним механізмом реалізації прав і свобод грома-дян, що включає гарантії їх забезпечення та захисту.
Актуальність теми даного дисертаційного дослідження пояснюється, насамперед, недостат-ністю системи правового законодавства у нашій країні, що пов язане з недоліками законотворчого процесу, а також проявами правового нігілізму у забезпеченні верховенства правового закону. Не-обхідно зазначити, що кількість факторів негативного впливу на процес становлення верховенства правового закону в Україні, залишається значною, що перешкоджає реалізації принципу верховен-ства права в Україні, а значить, гальмує процес становлення України як демократичної, соціальної, правової держави з розвинутим громадянським суспільством. На сучасному етапі розвитку Украї-ни теорія правового закону та його верховенства в системі нормативно-правового регулювання суспільних відносин потребує підвищеної уваги в зв язку із здійсненням в країні глибоких полі-тичних та соціально-економічних перетворень, принциповим оновленням законодавства та приве-денням державного механізму забезпечення та реалізації прав і свобод людини і громадянина у відповідність до конституційних та міжнародних стандартів у галузі прав людини. Головну роль у цьому процесі відіграє Верховна Рада України, як єдиний у державі законодавчий орган. Дослі-дження парламентаризму в дисертації здійснюється з погляду на нього, як на ефективний засіб ре-алізації народного суверенітету та найбільш реальний засіб створення правового законодавства у галузі забезпечення реалізації прав і свобод людини і громадянина, як головної соціальної ціннос-ті. Оскільки об єктивно існує проблема відповідності діючого законодавства ідеям і принципам, закріпленим у Конституції України, в дисертації визначаються критерії правового змісту та сутно-сті законів, які надають їм ознак правового законодавства. Незважаючи на достатній науковий ма-теріал відносно змісту та якості діяльності єдиного законодавчого органу у створенні досконалого законодавства, здатного забезпечити охорону та реалізацію конституційних прав людини і грома-дянина, тематика дисертаційного дослідження збагачена сучасним праворозумінням і з цієї позиції у вітчизняній юридичній науці розглядається вперше. Крім того, останнім часом частково знизи-лась практична цінність великої кількості робіт про зміст верховенства закону в системі нормати-вно-правових актів, оскільки вони базувалися на раніше пануючій марксистсько-ленінській полі-тиці та ідеології, на застарілому розумінні закону, тільки як нормативного закріплення державою волі народу. Підготовлене дисертаційне дослідження має на меті усунути відповідну прогалину сучасної науки теорії держави і права у визначенні правового закону та досягнення його верховен-ства на основі виявлення змісту, сутності та юридичних ознак правового закону, його співвідно-шення з іншими нормативно-правовими актами держави, а також пошуку засобів становлення верховенства правового закону як основи реалізації принципу верховенства права в Україні.
Теоретична розробка питання сутності і змісту правового закону, його місця в системі нор-мативно-правових актів полягає також в обґрунтуванні ролі верховенства правового закону, як умови для забезпечення розвитку громадянського суспільства, демократичної, правової, соціаль-ної держави в Україні. Розкриття та практична реалізація цих теоретичних положень мають сприя-ти розширенню демократичних інститутів волевиявлення народного суверенітету, прийняття за-конів правового характеру, толерантних за своєю сутністю та придатних для реалізації конститу-ційного принципу верховенства права. В той же час, існує необхідність комплексного аналізу кон-ституційних основ демократизації суспільства, синтезу на їх основі правового змісту закону та но-вих способів реалізації верховенства правового закону. Вирішення цієї наукової проблеми має значення для вдосконалення законотворчої практики в Україні, розподілу здійснення правотворчої функції між народом та державою, між парламентом та іншими органами державної влади та управління. Результати дослідження мають також практичне значення для повноти реалізації за-конів, становлення режиму правозаконності, в тому числі законності, як основного принципу дія-льності органів держави, зокрема судочинства в Україні. Пропозиції, що є результатом дослі-джень, спрямовані на вдосконалення законодавчого процесу, систематизації законодавства, зако-нодавчої техніки на основі законодавчо закріпленої юридичної термінології.
Дослідження обґрунтовується також станом правопорядку України, який ще не повністю відповідає принципам, проголошеним Конституцією України (1996), а тому вимагає від держави, суспільства та громадян особливого ставлення до закону, прагнення до досягнення його правового характеру та толерантності, визнання його верховенства.
Результати дослідження можуть бути врахованими в процесі законотворчої діяльності пар-ламенту, підзаконного нормативно-правового регулювання урядом та іншими органами і посадо-вими особами держави, завершення державно-правової реформи та у формуванні правової свідо-мості, поваги до закону, розуміння його верховенства населенням і особливо парламентарями та посадовими особами держави.
Дисертаційна робота має актуальність і для розвитку теорії держави і права. Вона визнача-ється тим, що сучасною наукою недооцінюється в належній мірі роль суверенітету народу у пра-вотворчості. Його значення, повнота реалізації, у законодавчому процесі іноді ставляться під сум-нів навіть у рішеннях державних органів та посадових осіб. Недооцінка ролі та значення народно-го суверенітету взагалі та зокрема у практиці законотворення є суттєвим гальмом дійсної демокра-тизації суспільства, процесів становлення правової держави та громадянського суспільства. Адже реалізація верховенства правового закону неможлива без міцних демократичних засад організації суспільства та держави, без сталого громадянського суспільства на основі повноти виявлення на-родного суверенітету, закріпленого у правовому за своїм змістом законі. Громадянське суспільст-во, демократична, соціальна, правова держава, реалізація принципів верховенства права – немож-ливі без верховенства правового закону, як вищої форми прояву народного суверенітету, без його толерантності та підтримки правосвідомістю населення, яка ґрунтується на розумінні права та правового закону.
Викликають актуальність цієї роботи також відсутність і досі чіткого розмежування в юри-дичній літературі термінів “нормативні акти” та “нормативно-правові акти”, довільне застосуванні терміну “законодавство”, неузгодженість в розумінні ієрархії нормативно-правових актів, відсут-ність сучасного визначення терміну “правовий закон”, розкриття його сутності, змісту та верхо-венства.
Тематика роботи пов язана з необхідністю завершення державно-правової реформи в Украї-ні, вдосконаленням законодавства і в цілому нормативно-правового регулювання, особливо шля-хом його гармонізації з міжнародним правом, подальшої систематизації законодавства. Питання, що висвітлені у роботі мають практичне значення і для реалізації Указу Президента України від 18.10.2001 року №992/2001 “Про Національну програму правової освіти населення”, яким перед-бачається широке інформування населення про правову політику держави та законодавство.
Питання сутності та змісту правового закону, особливої ролі правового закону у норматив-но-правовому регулюванні суспільних відносин, що визначає необхідність його верховенства, ста-ла однією з центральних у юриспруденції після прийняття Декларації про державний суверенітет і особливо після прийняття Конституції України. Але, теоретичні проблеми верховенства закону та його юридичних ознак, зв язку закону з правом, законністю та суспільною правосвідомістю зав-жди були в центрі уваги юридичної науки. Ця проблема досліджувалась такими вченими, як С.С.Алексеев, К.А.Архипов, В.М.Баранов, М.М.Воронов, В.В.Головченко, С.Л.Зівс, Д.А.Керімов, М.І.Козюбра, В.В.Копейчиков, П.О.Недбайло, Є.В.Назаренко, В.С.Нерсесянц, А. Нашіц, В.Ф.Опришко, Н.С.Піголкін, С.В.Полєніна, П.М.Рабинович, О.Ф.Скакун, Ю.А.Тихомиров, І.Є.Фарбер, Р.О.Халфіна, Ю.Шемшученко та іншими.
Науковою основою формування нового поняття правового закону, необхідності його верхо-венства в системі нормативно-правових актів стали роботи М.М.Воронова, В.Д.Бабкіна, С.В.Бобровник, А.З.Георгіца, С.К.Дудар, О.В.Зайчука, А.П.Зайця, М.І.Козюбри, А.А.Козловського, А.М.Колодія, В.В.Копейчикова, В.А.Котюка, Л.Г.Кривенко, Л.С.Мамут, В.К.Мамутова, А.Р.Мацюка, П.Ф.Мартиненко, О.Г.Мурашина, Є.В.Назаренко, В.Ф.Опришко, М.Ф.Орзіха, В.Ф.Погорілко, П.М.Рабиновича, В.М.Селіванова, В.Ф.Сіренко, О.Ф.Скакун, В.І.Тимошенко, Є.А.Тихонової, В.М.Шаповала, Ю.С.Шемшученко, М.В. Цвіка, О.І.Ющика та ін-ших.
Метою дослідження є теоретичне обґрунтування необхідності верховенства закону в системі нормативно-правових актів, необхідності правового характеру закону для забезпечення цього вер-ховенства, а також виключної ролі народу у забезпеченні процесу законотворчості. Ці теоретичні положення мають практичне застосування в процесі розбудови громадянського суспільства, реалі-зації конституційних положень про дію верховенства права в Україні на основі створення режиму правозаконності, який ґрунтується на верховенстві правового закону в усіх сферах суспільного життя. Для досягнення цієї мети були поставлені завдання: розкриття особливості змісту, сутності, юридичних ознак правового закону та його визначення на основі сучасного праворозуміння; ви-значення місця правового закону в системі інших нормативно-правових актів, розкриття юридич-ного змісту та значення верховенства правового закону та засобів його забезпечення; аналізу про-цесу становлення верховенства правового закону в Україні, стану законодавчої практики та вияв-лення засобів реформування існуючої системи законодавства України; визначення соціально-юридичного механізму становлення правового закону та впливу його верховенства на реалізацію принципу верховенства права у сучасному його розумінні; 5) визначення пропозицій основних форм та методів поглиблення правового змісту і сутності законодавства та процесу правотворчос-ті, підвищення соціальної цінності прав і свобод людини і громадянина в законодавчій практиці в Україні.
Об єктом дослідження є нормативно-правове регулювання суспільних відносин в Україні, зв язок між ієрархією нормативно-правових актів і джерелами їх походження, залежність місця нор-мативно-правового акту в системі їх ієрархії від повноти та безпосередності виразу суверенної во-лі народу, фактори правового характеру нормативно-правових актів та верховенства правового за-кону поміж ними, а також заходи реалізації народного суверенітету у законодавчій діяльності та верховенства правового закону в системі нормативно-правових актів. Предметом дослідження ди-сертаційної роботи є теорія та практика законотворчості та законотворчого процесу в Україні. Ос-новна увага дослідження також спрямована на зміст та сутність правового закону, критерії розме-жування закону та інших нормативно-правових актів, а також фактори, які забезпечують верхо-венство правового закону. У роботі розкриті практичні засоби реалізації верховенства правового закону через інститути референдуму, парламентаризму, загальновизнану у світовій конституційній теорії ідею пріоритетності норм міжнародного права перед національним законодавством, вдоско-наленні законодавчого процесу, забезпеченні принципу законності в процесі застосування закону усіма органами держави, посадовими особами та громадянами, яке ґрунтується на підтримці зако-ну професійною правосвідомістю та правосвідомістю всього населення.
В роботі застосовані комплексні методи дослідження закону в системі нормативно-правових актів. Проведено аналіз всіх характеристик закону, як нормативно-правового акту та синтез харак-терних, особливих ознак закону, як нормативно-правового акту вищої юридичної сили. Дослідже-на історія розвитку теорії закону та її нинішній стан у порівнянні з практикою реалізації тези про верховенство закону в Україні в її динаміці. Крім аналізу та синтезу, історичного та порівняльного методів дослідження, застосовані діалектичний та філософський методи, без яких неможлива ар-гументація ґрунтовних для визначення верховенства правового закону понять про народний суве-ренітет, парламентаризм, громадянське суспільство, законність, толерантність та інших. Застосу-вання при вирішенні наукових задач обраних загальнонаукових та спеціальних методів дало змогу розкрити предмет дослідження та розв язати поставлене наукове завдання. В роботі дістали пода-льший розвиток наукові положення:
1) про закон та його ознаки, конкретизовані поняття нормативно-правового акту, тер-міну “закон” та “законодавство” в контексті положень Конституції 1996 року; поняття та види ак-тів всеукраїнського референдуму, сформульовано поняття “нормативно-правовий акт”;
уточнено поняття терміну “законодавство”, який не може вживатися до всіх інших нормати-вно-правових актів (виданих Президентом України, Кабінетом міністрів України та органами центральної виконавчої влади). Такий підхід відмінний від попередніх чітким визначенням ознак закону, наголосом на його правовому характері, а також подоланням успадкованої від радянського періоду неоднозначності визначення місця закону в ієрархії нормативно-правових актів, відмежу-ванням закону від інших нормативно-правових актів за ознакою виключності суб єкту законодав-чого процесу. Серед нових наукових положень роботи можна відмітити:
1. Визначення поняття правового закону, його сутності, змісту та юридичних ознак. Сут-ність правового закону розкрита через ознаку його внутрішньої справедливості, гуманізму, спря-мованості на задоволення потреб людини і громадянина, забезпечення та захисту її прав і свобод, наявністю в ньому мотивації, яка може бути природно схвалена як загальнообов язкова. 2. На ос-нові сформульованих принципів правового закону виділено основні та
факультативні юридичні ознаки правового закону, розкрито новий зміст загальності право-вого закону, що полягає в безпосередності та толерантності волевиявлення суверена, яким є народ. Наголошено на особливому соціальному значенні нормативності правового закону, як регулюючої системи, за допомогою якої може бути досягнуто постійне відтворення у суспільному житті зага-льнолюдських цінностей та ідей.
3. Сформульована мета правового закону, яка полягає в реалізації об єктивності права в суб єктивну форму його вираження, адекватну суверенній волі всього народу та розумним, науково обґрунтованим началам.
4. В контексті вимог Конституції України акцентовано увагу на зв язок правового закону і держави, реалізацію принципу верховенства права через підпорядкування держави положенням Конституції та правовим законам України.
5. Запропонована ієрархія правових законів за ознаками фундаментальності норм, ступенем загальності розкриття конституційних принципів, повноти волевиявлення народу, особливості процедури прийняття та приналежності до національної системи законодавства, а саме: розглянуті види правових законів, серед яких Основні – Конституція та закони, які вносять зміни до неї, зви-чайні (поточне законодавство та кодекси), спеціальні за суб єктами чи об єктом застосування, прийняті за результатами всеукраїнського референдуму та особливі – привнесені шляхом ратифі-кації міжнародних договорів. Суттєвим фактором прийняття правових законів названо виявлення суспільної думки. 6. Загальні характеристики правового закону дозволили визначити його як нор-мативно-правовий акт, спрямований на реалізацію конституційних прав і свобод людини і грома-дянина, джерелом походження якого є суверенна воля народу, тотожна за своєю суттю та своїм змістом гуманістичним ідеям та загальновизнаним людським цінностям, а метою регулювання – забезпечення існування громадянського суспільства, демократичної, соціальної, правової держави та досягнення верховенства права. 7. В роботі дістали розвиток наукові положення про зміст і фу-нкції верховенства правового закону. Вони відмінні від попередніх тим, що верховенство правово-го закону запропоновано розглядати як гарантію забезпечення:
а) верховенства права шляхом повної відповідності правовим законам нормативно-правових актів усіх органів і посадових осіб держави та органів місцевого самоврядування; б) адекватності виразу суверенної волі народу та сутності права в усій системі нормативно-правового регулюван-ня, здійснюваного як через правові закони так і опосередковано іншими суб єктами правотворчос-ті, тобто створення в правовому законі еталону нормативно-правового регулювання, який відпові-дає волі народу; в) єдності нормативно-правового регулювання та правозастосування, тобто за-безпечення реалізації норм правового закону в суспільному житті, існування правопорядку, який ґрунтується на принципі дії верховенства права;
г) конституційного порядку, тобто неухильного виконання та дотримання усіма суб єктами права, в тому числі органами влади та посадовими особами норм конституції, реалізованих у зако-нах та інших нормативно-правових актах;
д) консолідації суспільства та формування правосвідомості і правової культури, спрямованої на повагу до правового закону, яке засновано на забезпеченні його знання, розуміння його право-вої сутності, призначення, критичного відношення до законів, які не відповідають принципам справедливості і гуманізму і, разом з тим, сприйнятті та терпимості стосовно різноманіття погля-дів; є) інтеграції у світове співтовариство при збереженні особливостей української правової сис-теми; розбудови громадянського суспільства та демократичної, правової, соціальної держави. При аналізі ієрархічної системи нормативно-правових актів України, доповнені змістовні характерис-тики актів, які видаються Главою держави та Урядом, іншими органами центральної виконавчої влади. Визначено, що нормативно-правові акти, які видає Президент України, займають головне місце в ієрархії підзаконних нормативно-правових актів, але повинні узгоджуватися з правовими законами та відповідати Конституції України. Реалізація принципу верховенства права, та верхо-венства правового закону в підзаконних нормативно-правових актах – основне завдання нормати-вно-правового регулювання, здійснюваного Президентом, Кабінетом Міністрів та іншими центра-льними органами виконавчої влади. Процедура надання чинності підзаконним нормативно-правовим актам, як і саме нормативно-правове регулювання, повинна відповідати правовому зако-ну не тільки за змістом, але і за формальними ознаками. Одне з ключових питань роботи – питан-ня народного суверенітету, оскільки народний суверенітет не тільки надає законові правового ха-рактеру, але є також основою, засобом реалізації верховенства правового закону. Виходячи з не-подільності народного суверенітету та похідного характеру парламентської форми закріплення у законах волі народу стосовно волі суверена, в роботі обґрунтовано тезу про необхідність реалізації в законодавстві України та на практиці верховенства загальнонародного референдуму над парла-ментськими формами здійснення народного суверенітету. Контролювати парламент, перед усім, повинен самий народ. Разом з тим, в роботі розглянута ідея представницької функції парламенту, її прямого зв язку з законодавчою функцією парламенту. Цей зв язок охарактеризовано в роботі як співвідношення волі народу з її законодавчою реалізацією парламентом. Реалізація суверенної во-лі народу, його правових ідей визначена в роботі головним завданням парламенту в процесі здійс-нення ним його законодавчої діяльності. В роботі зроблено нові за своїм змістом висновки про те, що верховенство правового закону необхідно розглядати як послідовний розвиток української на-ціональної ідеї парламентаризму, що ґрунтується на принципі народовладдя та є гарантією повно-ти забезпечення народного суверенітету у законотворенні, а на сучасному етапі - розбудови в Україні розвинутого громадянського суспільства, демократичної, правової та соціальної держави. Актуальність цього питання з теоретичної точки зору потребує, щоб принцип верховенства зако-ну, проголошений Декларацією про державний суверенітет України, був більш чітко сформульо-ваний поряд з принципом верховенства права у статті 8 Конституції України. Практична реаліза-ція принципу верховенства правового закону не втратить своєї актуальності ніколи, оскільки роз-винуте громадянське суспільство та правова держава прагнуть повноти реалізації народного суве-ренітету, в якому криється головна рушійна сила самої ідеї верховенства правового закону. Аналіз становлення верховенства правового закону в Україні свідчить про те, що реалізуючи позитивну національну ідею законотворчості, Україна в перші роки незалежності не змогла уникнути поми-лок від фактичного відхилення від принципу верховенства закону. Перший практичний досвід України був відмічений прийняттям Закону України “Про тимчасове делегування Кабінету Мініс-трів України повноважень видавати декрети в сфері законодавчого регулювання” від 18 листопада 1992 року, змін до статті 97 Конституції України 1978 року, що фактично означало можливість заміни законотворчості урядовим нормативно-правовим регулюванням та певний час живило за-конодавчий нігілізм, підривало верховенство закону, обмежувало реалізацію народного суверені-тету. З іншого боку, така ситуація стала рушійною силою відродження інтересу науки та практики до питання верховенства закону, а також гарантій його реалізації. Прийняття Конституції України 1996 року привнесло нового змісту цим пошукам. Стала очевидною правота наукової думки: сус-пільство потребує верховенства правових законів, гарантією яких є розвинуте громадянське суспі-льство, демократична, правова, соціальна держава та повнота реалізації народного суверенітету в процесі законотворчості. В дисертації запропонована періодизація процесу становлення законо-давчої системи незалежної України, яка має значення для виявлення позитивних та негативних факторів впливу на процес законотворчості в Україні. Їх аналіз та синтез дає ґрунтовну відповідь на питання про шляхи подальшого вдосконалення законодавства України та забезпечення верхо-венства правового закону у нормативно-правовому регулюванні. Наголошено увагу на тому, що за період з початку незалежності відбулися суттєві зміни законодавства. Це перед усім – гуманізація закону, його орієнтація на загальнолюдські цінності, забезпечення прав і свобод людини і грома-дянина, що відповідає загальній зацікавленості суспільства в побудові правової держави та забез-печенні верховенства права. Аналіз факторів впливу на процес законотворчості звертає увагу на те, що моделювання змісту правового закону та визначення у специфічній юридичній формі його норм законодавцем починається з наукового обґрунтування законотворчості, з врахуванням суспі-льної правової свідомості народу. Це потребує підвищення ролі науки у правотворчості, а також розумного врахування громадської думки в цьому процесі. Принцип, відповідно до якого первин-не правове регулювання повинно здійснюватися вищим представницьким органом або безпосере-дньо народом, не слід розуміти як вимогу того, щоб закон містив повне, вичерпне регулювання соціальних відносин. Нормативно-правове регулювання допускає нормотворчу компетенцію орга-нів виконавчої влади, суть якої полягає, однак, в практичній реалізації політики законодавця ви-раженої у правовому законі. Нормативно-правова діяльність органів виконавчої влади та місцево-го самоврядування ні в якому разі не можуть виходити за межі компетенції прийняття норматив-но-правових актів у відповідності з правовими законами та на їх виконання. За допомогою законів, законодавчий орган сам визначає межі діяльності органів виконавчої влади та їх повноваження в галузі нормативно-правового регулювання. Виконавчі органи, таким чином, ні за яких обставин не можуть виходити за межі допоміжного (вторинного і підлеглого) відносно закону характеру пра-вового регулювання. Повнота законодавчого регулювання суспільних відносин і, разом з тим, ви-раження змісту норм правового закону точною юридичною мовою, приведення норм законодавст-ва в систему, тобто їх впорядкування та наділення формою, що визначає їх нормативно-правову силу та забезпечення публічності - це і є ті умови, від яких залежить ефективність правового регу-лювання в Україні.
Реалізація правового закону, передбачає забезпечення режиму правозаконності, тобто такого стану громадянського суспільства при якому забезпечене як створення справедливих, гуманних правових законів, так і реалізація їх в юридичній практиці усіх органів держави, посадових осіб, громадян та їх організацій. Саме завдяки правозаконності в Україні має бути створена демократи-чна правова держава, забезпечені права і свободи людини, здійснено захист людини від сваволі влади та реалізовано верховенство права. Становлення громадянського суспільства в Україні клю-човий фактор реалізації Конституції та правових законів України. Демократія та функціонування її інститутів вимагають громадянської підтримки, охорони державою, правом, законом. В цьому ро-зумінні існує безпосередній зв язок між громадянським суспільством, правом та законом, а також взаємний вплив на становлення та розвиток цих інститутів. В громадянському суспільстві, народ, що стає сувереном, підпорядковує державу своїм інтересам і покладає на неї обов язок захисту прав і обов язків громадян - членів суспільства. В роботі наголошується, що ідея громадянського суспільства носить правовий характер. Вона може і повинна стати реальною силою впливу на роз-будову демократичної, соціальної, правової держави, утвердження верховенства права і закону, реалізації правозаконності, як основного принципу діяльності всієї державної влади.
Новим у розробці теорії правового закону в роботі є характеристика однієї з основних ознак правового закону – його толерантності. Толерантність закону означає, що для кожної людини та громадянина законом має бути гарантована свобода переконань та вимога визнання того ж права за іншими. Це означає, що правовий закон не нав язує поглядів, які не можуть бути сприйняті будь-якою людиною і громадянином. Толерантність вимагає справедливого та не обтяжливого для кожної людини і громадянина законодавства, правопорядку та судово-процесуальних і адміністра-тивних норм. Толерантність вимагає надання кожній людині можливостей для економічного та соціального розвитку без будь-якої дискримінації. Толерантні закони, тобто такі, що виражають гармонію різних поглядів з одного питання, є потужним фактором верховенства правового закону в системі інших нормативно-правових актів, оскільки в них зосереджений безпосередній вираз уз-годженої, а тому задовільної для кожної людини і громадянина волі. Стосовно техніки створення норм закону, в роботі зроблено висновки про те, що чистота юридичної мови закону, ступінь роз-робки юридичної термінології свідчить не тільки про рівень юридичної культури законодавця, але і про його відношення до законності та верховенства закону взагалі. В роботі наголошується на тому, що терміни закону не повинні залишатися довільною сукупністю, вони повинні бути систе-матизовані в одному документі, для чого доцільно прийняття законодавчим органом закону про юридичні терміни. Терміни, внесені у такий закон мають об єктивно та адекватно відображати зв язки, що існують між юридичними поняттями, узгоджуючи їх. Максимально чітке та небагатослі-вне визначення термінів в законі дасть можливість їх точного та ясного розуміння.
На основі діалектичного аналізу стану законодавства, синтезу факторів впливу на його пра-вову природу, засобів забезпечення та практичної реалізації верховенства правового закону в сис-темі нормативно-правових актів, в роботі запропоновані практичні рекомендації усунення недолі-ків законодавства та реалізації верховенства правового закону, які можуть бути використаними з метою визначення змісту та шляхів демократизації основ політичної системи та державотворення, визначення розподілу компетенції органів державної влади в процесі правотворчості, вдоскона-лення законодавчого процесу, підвищення якості самого законодавства та процесу його реалізації. Використання результатів дослідження доцільне також в процесі організації правового виховання та правової освіти, зокрема, фахової підготовки державних службовців всіх рівнів та формування правосвідомості громадян України, становлення їх активної громадянської позиції. Результати дослідження можуть бути використаними в організаційній діяльності органів законодавчої, вико-навчої, судової влади України, в повсякденній практичній діяльності державних службовців. Ос-новні положення дисертації придатні також для цілей громадських організацій, які метою своєї статутної діяльності визначають становлення розвинутого громадянського суспільства та демок-ратичної, соціальної, правової держави в Україні. До дисертації включені положення про шляхи завершення правової реформи в Україні.
Апробація дисертаційного дослідження. Головні положення і висновки дисертації оприлюд-нені на конференціях “ Розбудова громадянського суспільства в Україні” та “Соціально-правові, економічні, духовні та освітянські аспекти розбудови громадянського суспільства в Украї-ни”[208,209], проведених у 2001 та 2002 роках Академією праці і соціальних відносин Федерації профспілок України, а також обговорені на кафедрі теорії та історії держави і права АПСВ. Ре-зультати дисертації, в період 2000-2002 років відображені у 5 статтях фахових видань України.
|
