|
За останні роки в незалежній Україні відбулися суттєві зміни в державотворенні, зако-нодавстві, міжнародних та суспільних відносинах. Відповідно до ст. 1 Конституції[105] ) Україна є правовою державою в якій забезпечується верховенство права, влада здійснюється на засадах поділу на законодавчу, виконавчу та судову, права і свободи людини гарантують-ся належним чином. Указані конституційні принципи для України певною мірою є завдан-ням, яке належить розв язати на шляху її становлення як правової держави. Реформування економічних і політичних засад тісно пов язано з удосконаленням національного законодав-ства, створенням нової системи правоохоронних органів, здатних забезпечити ефективну дію законів у справі захисту громадян і суспільства від злочинних посягань.
Актуальність теми дослідження обумовлена необхідністю якісного розв язання завдань кримінального судочинства (ст. 2 КПК), виконання яких покладено на суд, прокурора, орга-ни дізнання та досудового слідства. Останні їх здійснюють шляхом доказування певних об-ставин в передбаченій законом процесуальній формі з метою встановлення істини в кримі-нальній справі.
Вагомий внесок у дослідження наявних проблем доказування, становища та діяльності слідчого, зроблено українськими науковцями: Ю.І. Азаровим, Ю.П. Аленіним, С.А. Альпер-том, М.І. Бажановим, В.П. Бахіним, О.В. Бауліним, П.Д. Біленчуком, О.І. Білоусовим, С. М. Благодиром, Т.В. Варфоломєєвою, В.В. Гевко, О.В. Горбачовим, В.Г. Гончаренком, Ю.М. Грошевим, Ю.О. Гришиним, А.Я. Дубинським, В.С. Зеленецьким, А.В. Іщенком, Г.К. Коже-вніковим, В.О. Коноваловою, В.С. Кузьмічовим, В.К. Лисиченком, В.Г. Лукашевичем, Є.Д. Лук янчиковим, В.Т. Маляренком, О.Р. Михайленком, П.П. Михайленком, М.М. Михеєн-ком, В.Т. Нором, Г.М. Омельяненко, Д.П. Письменним, М.В. Салтевським, М.І. Сірим, Н.В. Сібільовою, З.Д. Смітієнко, С.М. Стахівським, В.М. Тертишником, В.П. Шибіком, М.Є. Шумилом та ін.
У правовій теорії питання доказування та діяльності слідчого як суб єкта кримінально-го-процесу висвітлювалися в працях відомих дореволюційних учених П.І. Люблінського, В.К. Случевського, І.Я. Фойницького; вчених колишнього Союзу РСР і країн – членів СНД: М.С. Алексєєва, В.Д. Арсеньєва, Д.І. Бєднякова, А.Р. Бєлкіна, Р.С. Бєлкіна, В.П. Бож єва, О.Д. Бойкова, В.Л. Васильєва, Г.Ф. Горського, А.П. Гуляєва, І.М. Гуткіна, П.С. Елькінд, С.П. Єфімичева, М.В. Жогіна, З.З. Зінатулліна, Л. М. Карнєєвої, О.С. Кобликова, М.Ч. Когамова, М.П. Кузнецова, О.М. Ларіна, П.А. Лупинської, Я.О. Мотовиловкера, В.М. Савицького, В.А. Стремовського, М.С. Строговича, А.І. Трусова, Ф.Н. Фаткулліна, С.А. Шейфера, Н.А. Яку-бович, Р.Х. Якупова та ін.
В останні роки, відповідно до Концепції судово-правової реформи, в Україні йдуть пе-вні позитивні зміни щодо розбудови судової системи. Значно менше уваги приділяється ре-формуванню органів досудового слідства. Разом з тим, стан боротьби зі злочинністю вима-гає нових підходів до організації досудового слідства. Не може бути ефективного правосуд-дя без якісного досудового слідства. Сучасного осмислення та подальшого удосконалення потребують інститут доказування, становище та діяльність слідчого – провідного суб єкта доказування в досудових стадіях кримінального процесу.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження ґрунтується на основних положеннях Постанови Верховної Ради України “Про Концепцію судово-правової реформи в Україні” від 28 квітня 1992 р., Комплексної цільової програми боротьби зі злочинністю на 1996-2000 рр., затвердженої Указом Президента України від 17 вересня 1996 р. № 837/96, є складовою частиною наукових досліджень Міністерства внутрішніх справ України (“Пріоритетні напрямки фундаментальних і прикладних досліджень навчаль-них закладів і науково-дослідних установ МВС України на період 1995-2000 рр.”) і включе-на до планів науково-дослідних робіт Національної академії внутрішніх справ України (“Основні напрямки наукових досліджень Національної академії внутрішніх справ України на 1995-2000 рр.”), планів науково-дослідних робіт кафедри кримінального процесу цього закладу, а також планів Національного університету внутрішніх справ.
Метою дослідження є визначення сучасної наукової концепції становища та процесуа-льної діяльності слідчого, а також внесення науково обґрунтованих пропозицій щодо вдос-коналення чинного законодавства, зміцнення становища та ролі слідчого як суб єкта доказу-вання в досудових стадіях кримінального процесу.
Для досягнення цієї мети автором ставилися такі основні завдання:
– на підставі загальних теоретичних положень, з урахуванням чинних законів, визна-чити поняття, з ясувати сутність і правову природу кримінально-процесуального доказуван-ня в досудових стадіях;
– уточнити поняття, коло та класифікацію суб єктів кримінально-процесуального дока-зування, які діють в досудових стадіях;
– визначити предмет та межі доказування, а також роль слідчого в установленні обста-вин предмета доказування та визначенні його межі в кримінальній справі;
– проаналізувати норми чинного законодавства та проекту Кримінально-процесуального кодексу України, щодо статусу та діяльності слідчого в кримінально-процесуальному доказуванні;
– вивчити зміст теоретичних дискусій щодо проблеми, яка досліджується, а також уза-гальнити практику діяльності слідчого як суб єкта кримінально-процесуального доказуван-ня;
– вивчити й узагальнити основні положення наукових праць сучасних зарубіжних уче-них з проблеми, що досліджується;
– узагальнити результати комплексного дослідження становища слідчого, а також чин-ників, що детермінують процес доказування в досудових стадіях;
– проаналізувати чинники, що протидіють процесу доказування в розслідуванні кримі-нальних справ в досудовому слідстві та визначити заходи їх подолання;
– обґрунтувати та внести пропозиції до чинного та проекту КПК України щодо удо-сконалення законодавства, яке регулює процес доказування в досудових стадіях.
Об єктом дослідження є правове регулювання відносини, що виникають і реалізуються під час здійснення слідчим доказування, а також подолання протидій, які заважають встано-вленню об єктивної істини в кримінальній справі.
Предметом дослідження є чинне законодавство та відомчі нормативні акти, що визна-чають становище та діяльність слідчого як суб єкта кримінально-процесуального доказуван-ня, слідча практика, а також проблемні питання доказування в досудових стадіях.
Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є теорія пізнання соціа-льно-правових явищ і традиційні загальнонаукові методи: історико-правовий (дослідження мети та аспектів розвитку предмету доказування), порівняльний (щодо змісту та мети дока-зування, стану злочинності), логіко-юридичний (визначення правової природи та꾪ꬊ⪱뎫ꭊ檵랫ꮊꪹ뮫ꯊ諾я_________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________адних завдань використані методи конкретно-соціологічних досліджень (вивчення кримінальних справ, анкетування, опитування слідчих і підслідних), що склало емпіричну базу дослідження.
Теоретичною основою дисертації стали наукові праці вітчизняних і зарубіжних учених у галузі загальної теорії права, філософії, соціології, кримінально-процесуального та кримі-нального права, криміналістики, оперативно-розшукової діяльності, а також в інших галузях знань, які стосуються проблем боротьби зі злочинністю, становища та діяльності слідчого. Нормативно-правова основа дисертації – Конституція України і національне кримінально-процесуальне законодавство, що регулює кримінально-процесуальне доказування та діяль-ність слідчого, відомчі акти правоохоронних органів України.
Наукова новизна одержаних результатів полягає насамперед у тому, що це перше в су-часній українській процесуальній науці монографічне комплексне дослідження сучасного становища та діяльності слідчого як суб єкта кримінально-процесуального доказування, ви-конане відповідно до чинної Конституції України, Концепції судово-правової реформи в Україні, завдань кримінального судочинства на підставі Комплексної цільової програми бо-ротьби зі злочинністю на 1996-2000 рр., з урахуванням нового (2001 р.) Кримінального ко-дексу України та положень оновленого вітчизняного кримінально-процесуального законо-давства. У дисертації обґрунтовано ряд нових положень і висновків, удосконалено чи отри-мали подальший розвиток положення, які істотно розширюють і поглиблюють зміст, струк-туру та понятійний апарат теорії кримінального процесу.
Найсуттєвішими положеннями, які відповідають вимогам наукової новизни та мають практичне значення, є:
1. Визначення поняття, сутності та змісту доказування в досудовому слідстві як регла-ментовану кримінально-процесуальним законом пізнавально-практичну діяльність слідчого за участі інших суб єктів кримінального процесу зі збирання (закріплення), дослідження (перевірки), оцінки доказів та їх джерел з метою встановлення об єктивної істини в криміна-льній справі.
2. Положення щодо суб єктів доказування та пропозиція про доповнення КПК статтею 641 “Мета і суб єкти кримінально-процесуального доказування” такого змісту: Метою дока-зування в кримінальній справі є встановлення об єктивної істини.
Доказування в кримінальній справі здійснюють:
1) державні органи й службові особи на яких законом покладений обов язок доказу-вання; 2) особи, які мають право брати участь у доказуванні;
3) особи, які притягуються чи залучаються до участі в доказуванні за рішенням суб єк-тів, на яких покладений обов язок здійснення доказування.
При наявності до цього підстав, службові особи, які здійснюють провадження в кримі-нальній справі, суд мають право залучити або притягнути до участі в доказуванні інших осіб, якщо це не порушує конституційні права людини й не суперечить їх інтересам як суб єктів кримінального процесу”.
3. Визначення предмета доказування в досудових стадіях як системи, передбачених кримінально-процесуальним законом обставин, які підлягають обов язковому встановленню в кримінальній справі. Нова редакція ст. 64 КПК (ст. 131 проекту КПК, підготовленого ро-бочою групою Кабінету Міністрів України за станом на 1 березня 2000 р.)[116] ): “Предмет доказування в кримінальній справі” з включенням до його змісту додаткових обставин які: а) виключають провадження в справі; б) визначають роль кожного співучасника при вчи-ненні злочину групою осіб; в) підтверджують чи спростовують заяви заінтересованих осіб; г) визначають характер і розмір затрат на лікування особи, винуватої в учиненні злочину та ін.
Межі доказування в досудових стадіях визначено як необхідну й достатню сукупність доказів, яка дає змогу встановити всі обставини, що складають предмет доказування в конк-ретній кримінальній справі.
5. Висновок про те, що предмет доказування в стадії порушення кримінальної справи складають обставини, які вказують на: а) законність приводу до порушення кримінальної справи; б) ознаки певного злочину; в) відсутність обставин, які виключають порушення кримінальної справи.
Пропозиція щодо необхідності збільшення строку розгляду й перевірки заяв і повідом-лень про злочини та можливість продовження строку перевірки прокурором, а також назви першої стадії кримінального процесу України: “Заведення кримінально-процесуального провадження”.
6. Обґрунтування висновку про те, що провідна роль в установленні обставин предмета доказування та визначенні його межі в досудових стадіях належить слідчому, в провадженні якого перебуває кримінальна справа.
7. Концепція, згідно з якою єдиною функцією слідчого як суб єкта кримінального про-цесу є розслідування кримінальних справ, зміст якої складають окремі напрямки його діяль-ності.
8. Характеристика діяльності слідчого як суб єкта доказування щодо всебічного, пов-ного й об єктивного встановлення та дослідження обставин, які складають предмет доказу-вання в кримінальній справі з урахуванням норм нового КК та оновленого КПК України (ст. ст. 64, 23, 417, 433 КПК).
9. Визначення поняття “слідчий”, як призначену відповідно до закону службову особу, яка діє на підставі наданих повноважень з метою розв язання завдань кримінального судо-чинства шляхом реалізації функції розслідування кримінальних справ, а також пропозиція щодо уточнення п. 7 ст. 32 КПК і доповнення повноважень слідчого (ст. 114 КПК), в т. ч. надання йому права звернення до прокурора відповідного рівня, при незгоді з рішенням су-ду, з метою внесення прокурором апеляційного подання.
10. Висновок з наведенням аргументів про те, що формулювання обвинувачення в дія-льності слідчого як суб єкта доказування є попереднім, а також пропозиція про внесення змін до чинного КПК щодо складання акту державного обвинувачення прокурором.
11. Точка зору та обґрунтування введення до кримінального процесу України, замість “підозрюваний” та “обвинувачений”, такого суб єкту як “підслідний”, особи: 1) щодо якої порушено кримінальну справу; 2) яку затримано за підозрою в учиненні злочину; 3) від якої відібрано письмове зобов язання повідомляти про зміну свого місця перебування, а також з являтися за викликом органу розслідування, прокурора, суду; 4) щодо якої обрано запобіж-ний захід; 5) відносно якої висунуто обвинувачення.
12. Пропозиція про необхідність введення до чинного КПК окремої глави, яка б регла-ментувала порядок і умови залучення в доказування даних, отриманих в результаті операти-вно-розшукових заходів.
13. Висновок про те, що відповідно до ст. 124 Конституції України, право закривати кримінальні справи, окрім підстав, указаних в п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 6 КПК, а також при недоведе-ності участі обвинуваченого у вчиненні злочину (п. 2 ст. 213 КПК), повинно належати не слідчому, а суду.
14. На підставі результатів комплексного дослідження, констатується, що процес дока-зування в досудових стадіях детермінують об єктивні чинники, які негативно впливають на хід і результати розслідування кримінальних справ, пропонуються заходи щодо їх усунення, в т. ч. – створення єдиного незалежного Державного департаменту досудового слідства та прийняття Закону України “Про органи досудового слідства”.
15. Уточнене теоретичне поняття протидії процесу доказування в досудових стадіях, яка має як “внутрішній”, так і “зовнішній” прояв, а також заходи щодо подолання протидії доказуванню, в т. ч. – провадження слідчих дій в примусовому порядку, підвищення відпо-відальності за невиконання доручень і вказівок слідчого в справі.
16. Пропозиція про внесення змін і доповнень до інших статей чинного КПК (ст. ст. 54, 65, 66, 97, 98, 106, 115, 118, 190, 196, 223) та проекту КПК України (ст. ст. 6, 29, 131, 197), які визначають становище та діяльність слідчого як суб єкта кримінально-процесуального доказування.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані та ви-кладені в дисертації теоретичні положення, висновки й пропозиції вносять певний вклад у розвиток науки кримінального процесу, оскільки розширюють і поглиблюють знання щодо становища, ролі та діяльності слідчого як суб єкта кримінально-процесуального доказування й можуть бути використані в практичній діяльності органів досудового слідства.
Результати проведеного дослідження дають можливість реальної оцінки сучасного становища слідчого, організації та умов його праці, а також є підставою для прийняття не-обхідних заходів щодо підвищення ефективності й поліпшення результатів слідчої діяльнос-ті в справі боротьби зі злочинністю.
Внесені автором пропозиції можуть бути враховані при підготовці нового Криміналь-но-процесуального кодексу України, в подальших розробках положень інституту доказуван-ня, зміцнення становища слідчого – провідного суб єкта доказування в досудових стадіях;
Результати дослідження можуть бути використані для підготовки навчальних посібни-ків, методичних вказівок, а також у навчальному процесі при вивченні відповідних тем і спеціальних курсів з кримінального процесу.
Для поглибленого вивчення цієї проблеми доцільно ввести в навчальний процес юрид꾪ꬊ⪱뎫ꭊ檵랫ꮊꪹ뮫ꯊ諾я_________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ристовуються автором протягом 1998–2001 рр. у викла-данні навчальної дисципліни “Кримінальний процес” і спеціального курсу “Проблеми дока-зування та доказів у кримінальному процесі України” на Кримському факультеті Національ-ного університету внутрішніх справ (акт впровадження від 11 січня 2001 р. – див. Додаток А), кримінального процесу на юридичному факультеті Таврійського національного універ-ситету ім. В.І. Вернадського (акт впровадження від 29 січня 2001 р. – див. Додаток Б), а та-кож Південно – Українському інституті при Національному технічному університеті Украї-ни (Київський політехнічний інститут), (акт впровадження від 20 лютого 2001 р. – див. До-даток В).
Узагальнені висновки дослідження щодо становища слідчого, умов його праці, наді-слані до слідчого управління Головного управління МВС України в Автономній Республіці Крим для практичного застосування (акт впровадження від 15 січня 2001 р. – див. Додаток Д).
Особистий внесок здобувача. Наукові результати одержані дисертантом шляхом без-посереднього дослідження, аналізу та критичного осмислення чинного законодавства, нау-кових та нормативних джерел, а також узагальнення результатів анкетування, практики про-вадження досудового слідства, судової практики та прокурорського нагляду за 1996-2001 рр.
Вивчено 261 кримінальну справу, в яких проведене досудове слідство та які розглянуті судами на предмет дослідження діяльності слідчого як суб єкта доказування. Проведено ан-кетування 238 слідчих і начальників слідчих відділів ОВС, які проходили курси підвищення кваліфікації в Національній академії внутрішніх справ України та 114 підслідних осіб в Сімферопольському слідчому ізоляторі, що дало змогу з ясувати значне коло питань щодо соціального та правового статусу слідчого, організації й умов його праці, детермінант, що впливають на слідчу діяльність. Використанні аналітичні та статистичні матеріали Генера-льної прокуратури України, Головного слідчого управління МВС України, судові рішення, а також власний досвід, набутий під час роботи на посаді слідчого. Вивчено і взято до уваги результати узагальнення слідчої та прокурорської практики українських вчених О.В. Баулі-на, В.С. Зеленецького, В. Т. Маляренка та ін.
У порівняльно-правовому аспекті досліджено кримінально-процесуальне законодавст-во України, Російської Федерації, Республіки Білорусі, Республіки Узбекистану, окремі по-ложення законодавства Німеччини, Польщі, США, Туреччини, Франції, проект КПК Украї-ни, проект Модельного кримінально-процесуального кодексу (1996 р.) для держав-учасниць СНД.
Апробація результатів дисертації. Матеріали дисертації обговорені на засіданні кафед-ри кримінального процесу та міжкафедральному семінарі в Національній академії внутрі-шніх справ України. Результати дисертаційної роботи доповідалися на першій і другій звіт-них науково-практичних конференціях професорсько-викладацького та курсантського скла-ду Кримського факультету Університету внутрішніх справ / Сімферополь, 14 травня 1999 р., 19 травня 2000 р.; п ятих щорічних історико-правових читаннях “Актуальні проблеми істо-ріографії історії держави і права / Сімферополь, Алушта, 3–5 жовтня 2000 р.; науковій кон-ференції “Питання діяльності прокуратури в проекті Кримінально-процесуального кодексу України” в Інституті підвищення кваліфікації прокурорсько-слідчих працівників Генераль-ної прокуратури України / Київ, 25–26 грудня 2000 р.; Міжнародній науковій конференції “Проблеми права на зламі тисячоліть” / Дніпропетровськ, 13–14 лютого 2001 р; третій звіт-ній науково-практичній конференції професорсько-викладацького та курсантського складу Кримського факультету Національного університету внутрішніх справ / Сімферополь, 19 травня 2001 р.
Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано 15 статей (без співав-торів), із них 8 – у фахових виданнях, затверджених ВАК України, зроблено 5 доповідей та наукових повідомлень.
| 
