|
Актуальність теми. В останні роки в Україні відчутно зростає інтерес до вивчення історії держави і права країн, сучасна історія яких охоплює значні трансформації в політичній, економічній, соціокультурній та інших сферах суспільного життя. Для молодої Української держави вивчення відповідного історичного досвіду є надзвичайно важливим і корисним, що обумовлено, насамперед, нагальними і надзвичайно складними завданнями, які їй доводиться вирішувати на сьогоднішній день (розбудова основ незалежної державності, реформування правової й політичної систем, реалізація курса на євроінтеграцію). Саме з цієї причини вивчення держави і права Туреччини в історичний період, пов язаний з поваленням імперії, встановленням засад республіканського ладу, будівництвом правових основ нової державності, становить предмет особливого інтересу, а динаміка розширення й активізації політичних та економічних зв”язків між нашими країнами лише підсилює актуальність обраної теми. В дисертації досліджується еволюція політико-правової системи Туреччини в період з 1918 по 1945 роки. Події, які відбулися в Туреччині після першої світової війни, кардинально змінили основу турецької держави і призвели до виникнення республіки на уламках Османської імперії. Цьому історичному періоду у вітчизняній науці приділено значну увагу, проте дослідження політико-правової системи навіть у недавньому минулому проводилися на базі методології матеріалістичної діалектики або офіційної ідеології сучасної Туреччини, пов язаної з утвердженням образу Мустафи Кемаля Ататюрка як одноосібного вождя нації, що забезпечив перемогу Туреччини над військами іноземних окупантів (Антанти) та заклав основи республіканської форми правління.
Вивчаючи сучасну історію держави і права Туреччини, автор приділив особливу увагу дослідженню періоду 1918-1920 років, який у дисертації умовно названо “періодом конгресів”. Мається на увазі організація і проведення в 1918-1919 роках низки конгресів місцевих організацій захисту прав населення, які стали дієвою формою виявлення реальних настроїв найбільш активних елементів політичної системи тогочасної Туреччини. Цей невеликий відрізок часу має надзвичайно важливе значення для розуміння як дійсних джерел так званої “кемалістської революції”, так і подальшого процесу розвитку політико-правової системи турецької держави. Поки що діяльність зазначених регіональних організацій захисту прав населення не була належним чином досліджена ні в українських політичній та правовій науках, ні в російських і навіть турецьких.
В умовах, коли в Україні відбувається активний процес творення національної законодавчої бази, тривають дискусії щодо вдосконалення чинної Конституції, особливої актуальності набуває вивчення досвіду прийняття першої кемалістської Конституції 1921 року, подальший еволюційний розвиток конституційного устрою Туреччини, практика реформування системи законодавства шляхом імплементації основних положень законодавчих актів інших держав (Швейцарії, Італії, Німеччини, Франції).
Значна увага в дисертації звернена також на вивчення відносно маловідомого для української науки періоду однопартійного правління в Туреччині у 1925-1945 роках. Порівняльний аналіз однопартійних режимів в Туреччині, Радянському Союзі, фашистській Німеччині дає додаткові підстави для висновку про подібність державних режимів різних за своїм геополітичним положенням та культурою країн, коли ці режими побудовані на абсолютному домінуванні однієї політичної партії, лідери яких є одночасно керівниками держав з по суті необмеженими повноваженнями. Крім цього, дослідження, здійснені дисертантом на основі численних архівних матеріалів, праць турецьких та іноземних науковців, допомагають точніше розуміти суть еволюції політико-правової системи Туреччини за період понад два десятиріччя. Потреба в коректних уявленнях про політичну історію сусідньої з Україною держави також є моментом, що пояснює актуальність обраної теми. Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в рамках планових наукових досліджень кафедри історії та теорії держави і права Львівського національного університету імені Івана Франка “Актуальні проблеми історії держави і права України та зарубіжних країн” (затверджено наказом Ректора ЛНУ№ Н-164 від 28.03.1996). Об єктом дослідження є загальні риси і особливості державно-правового розвитку країн в умовах радикальних соціальних перетворень, в даному випадку - революційних змін в Туреччині в першій половині ХХ сторіччя. Предметом дослідження є з ясування основних чинників революційних перетворень в турецькому суспільстві зазначеного періоду, а також аналіз конкретних державно-правових форм, що супроводжували ці зміни і до певної міри стали передумовою їх здійснення. Мета й завдання дослідження. Дисертант ставив перед собою мету дослідити загальні і особливі риси політико-правових перетворень в Туреччині в період, який є найбільш важливим в історії держави і права сучасної Туреччини. Для досягнення цієї мети необхідно було вирішити наступні завдання:
- дослідити вплив режиму молодотурків та результатів першої світової війни на формування політико-правових засад виникнення та розвитку національно-визвольного руху на території Туреччини;
- виявити особливу роль періоду конгресів місцевих організацій захисту прав населення у формуванні основ республіканської Туреччини;
- неупереджено дослідити особисту роль і місце в історії Туреччини її першого президента – Мустафи Кемаля Ататюрка;
- розкрити специфіку конституційного розвитку нової турецької держави;
- висвітлити роль України в наданні військо-політичної допомоги Туреччині в найбільш важливий період її становлення як незалежної держави;
- дослідити історію розвитку держави і права Туреччини в період однопартійного режиму;
- розкрити специфіку правової реформи в Туреччині, пов язаної з реалізацією курсу на побудову світської держави.
Методологічна й теоретична основа досліджень. Автор прагнув до повного і коректного використання методу єдності історичного і логічного, покладеного в основу дослідження. Оскільки дисертація є роботою історико-правового профілю, природньо, що при її підготовці активно використовувались традиційні і надійні методи історичних досліджень (описово-хронологічний, порівняльно-історичний та ін.), а також догматично-правовий, формально-логічний, статистичний метод, метод семантичного аналізу тощо. Еволюція державно-правових форм, а також однотипні явища та інститути (конституції, закони конституційного значення, основні складові форми держави та ін.) вивчалися шляхом синхронного та діасинхронного порівнянь, а також за допомогою таких наукових прийомів, як аналогія та екстраполяція. Дисертант прагнув дотримуватись вимог діалектичного методу, вивчаючи суспільні явища у їх історичному розвитку, протиріччях та системних взаємовідносинах.
Суттєву частину джерельної бази роботи складають нормативні акти Туреччини, зокрема, Конституції 1921, 1924 років, а також більш ніж 30 найважливіших законів та інших нормативно-правових документів. Інформаційною базою стали архівні матеріали, історичні документи, статистичні дані, мемуарні твори видатних державних діячів Туреччини революційного періоду тощо.
Аналізуючи розвиток політико-правової системи Туреччини у визначений темою дисертації період, дисертант використовував роботи радянських, турецьких та інших зарубіжних вчених, які вивчають питання, пов язані з розвитком держави і права Туреччини, еволюцією державного будівництва, а також історією цієї країни. Використано, зокрема, роботи відомих радянських тюркологів О.І.Ганусця, Е.А.Георгіяна, А.М.Шамсуддінова, Н.Г.Кірєєва, Р.І.Керім-Заде, М.А.Гаспаряна, Р.П.Корнієнка, В.І.Данілова.
Поряд з архівними матеріалами при підготовці дисертації використовувалися роботи турецьких науковців Самета Агаоглу, Сіна Акшина, Ісмаіла Арара, Ільхана Арселя, Ріфкі Фаліха Атая, Тевфіка Бийиклиоглу, Махмуда Гологлу, Тевфіка Чавдара, Зії Гьокальпа, Шерефа Гьозюбуюка, Ахмада Фероза, Кемаля Карпата, Ергуна Озбудуна, Казіма Озтюрка, Тансу Саміха, Бюлента Таньора, Мете Тунчая, Йілмаза Четінера. Використано також наукові праці учених інших країн (Патрік Кінрос, Бернард Левіс, Філіпп Мансел, Стенфорд Шоу, Єжель Шоу, Ерік Зюрхер, Дюмонт Паула).
- Наукова новизна дисертаційної роботи полягає у тому, що вона є першим у вітчизняній юридичній науці монографічним дослідженням, в якому комплексно охарактеризовано політико-правову систему Туреччини в найбільш складний і важливий в її сучасній історії період розвитку, висвітлено соціально-правові передумови формування нової державності на уламках Османської імперії. Без впливу офіційної ідеології сучасної Туреччини проаналізовано реальну роль Мустафи Кемаля Ататюрка та інших видатних політичних діячів національного руху опору в процесі боротьби за незалежність і відповідно в будівництві правових засад нової турецької держави. Наукова новизна результатів, одержаних здобувачем самостійно в ході проведення дослідження, визначається зокрема: висновком про те, що період боротьби за незалежність, який офіційною ідеологією Туреччини в її історії вважається окремим періодом кемалістської революції, фактично є продовженням і, в певній мірі, результатом попереднього періоду однопартійного правління молодотурків при обмеженій владі султана, в основу якого було покладено ідеологію європеізації (вестернізації) турецького суспільства;
- висновком про те, що діяльність конгресів місцевих організацій захисту прав населення, які виникли в період розпаду імперії в умовах окупації Стамбула і інших регіонів Анатолії іноземними інтервентами за згодою султанської влади, мала визначальну роль у становленні політико-правової системи сучасної Туреччини;
- висновком про необхідність дотримання принципу об єктивності у визначенні місця і ролі в історії сучасної Туреччини її першого президента Мустафи Кемаля Ататюрка;
- висновком про еволюційний характер конституційного розвитку республіканської Туреччини;
- положенням про те, що однопартійний режим кемалістів здійснив суттєвий вплив на формування і розвиток державно-правових інститутів турецької держави;
- висновком про те, що для ісламської країни, в якій основою законодавства були закони шаріату, рішення про імплементацію в системі національного законодавства кодексів і законів інших європейських країн мало надзвичайно прогресивне значення, оскільки дозволило за короткий період часу створити правову основу для подальшого еволюційного розвитку світських інститутів влади Турецької республіки;
висновком про те, що прояви певного ренесансу політичного ісламу, який спостерігався одразу ж після падіння однопартійного режиму кемалістів, є прямим наслідком жорсткої політики секуляризації та етатизму, яка проводилася Народно-республіканською партією під керівництвом Мустафи Кемаля. Наукова новизна дисертації полягає також у тому, що в ній критично проаналізовано численні наукові праці турецьких юристів, невідомі або мало відомі вітчизняним правникам. Аналізуючи і узагальнюючи різні погляди й концепції турецьких юристів, дисертант мав можливість зважено висвітлити процес еволюції основних інститутів влади Туреччини і в цілому розвиток політико-правової системи турецької держави в період з 1918 по 1945 рік.
Практичне значення одержаних результатів. Дисертація має значення для більш повного і коректного осмислення політико-правових аспектів процесу побудови нової держави, розвитку і становлення законодавчої системи, закономірностей формування політичної надбудови та діалектики політичної боротьби, а також інших процесів, які відбуваються в сучасному світі й особливо в країнах, які нещодавно здобули незалежність. В Туреччині процес побудови нової держави пройшов надзвичайно складний шлях і характеризується відчутною суперечливістю. Зрозуміти це і допомагає комплексний аналіз політико-правової системи Туреччини в найбільш складний період її розвитку.
Практичне значення дисертації полягає також в тому, що дослідження досвіду і закономірностей політичної боротьби в Туреччині дає об єктивну можливість прогнозувати зовнішньополітичний курс сусідньої для України держави та до певної міри - перспективу українсько-турецьких відносин.
Матеріали дисертації можуть бути використані для підготовки аналітичних документів, наукових, довідкових, інформаційних матеріалів, пов язаних з різними аспектами українсько-турецьких відносин.. Апробація результатів дослідження. Різни аспекти дисертаційного дослідження висвітлювалися автором під час наукових конференцій: у Стамбульському університеті присвяченій 75 річниці утворення Турецької республіки (Туреччина, м. Стамбул, 1998 рік); звітно-науковій конференції Львівського університету за 2000 рік (підсекція теоретичних та історико-правових наук); конференції в Краківській педагогічній академії імені Комісії народної освіти на тему “Опозиція в системах демократичних і недемократичних” (Польща, м. Краків, 2001 рік).
У вигляді окремих лекцій матеріал дисертації викладався автором в Дипломатичній академії при Міністерстві закордонних справ України, на факультеті міжнародних відносин Львівського національного університету імені Івана Франка та Національній академії внутрішніх справ України.
Наукові результати дисертації викладені автором у п яти наукових статтях.
Основні положення дисертації відображено у таких публікаціях:
Міщенко О.П. Мустафа Кемаль і перша конституція Туреччини // Право України. - 1998. -№11. –С.119-123.
Міщенко О.П. Політико-правова характеристика утворення Турецької Республіки // Право України. - 1999. -№2. –С.113-114.
Міщенко О.П. Основні риси періоду правових реформ Туреччини (1925-1935рр) // Держава і право. –2000. –випуск 7. –С.99-106.
Міщенко О.П. Запровадження в Туреччині реформ, які забезпечили світську основу нової турецької держави // Держава і право. –2000. –випуск 8. –С.445-451.
Міщенко О.П. Характеристика Конституції Туреччини 1924р. // Вісник Львівського університету. Серія міжнародні відносини. Випуск 2. – Львів, 2000. – С.242-252. Окрім зазначених наукових публікацій розширений матеріал дисертації було опубліковано дисертантом у вигляді монографії “Туреччина. Від імперії до республіки (1914-1945)”, яка була надрукована у 2000 році видавництвом ПП “Сіріус” – м. Херсон, тираж 500 прим., ум. друк. арк. 17.
Структура та обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів та висновків. Обсяг дисертації – 187 сторінок. До дисертації додано тексти двох конституцій (1921, 1924 роки) та список використаних джерел –111 найменувань (українською мовою – 2, російською – 8, турецькою – 90, англійською – 10, французькою – 1).
| 
