|
Актуальність теми. Авторське право набуває все більшого значення в умовах переходу до постіндустріального суспільства, впровадження інформаційних технологій у різні сфери суспільного життя. Доступність та якість копіювання практично позбавляє автора можливості контролювати використання своїх творів. Така ситуація вимагає вдосконалення механізмів юридичного захисту прав автора, тим більше, що використання творчих результатів без згоди авторів набуває нині загрозливих масштабів. Ефективна охорона та захист прав авторів і видавців, підтримка видавничої справи та книготоргівлі є одними з важливих завдань держави на сучасному етапі. Їх виконання безпосередньо залежить від вдосконалення законодавства про авторське право.
В Конституції України зазначається, що кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної творчої діяльності; ніхто не може використовувати їх без його згоди. Умовою успішного забезпечення захисту прав автора є несуперечність та узгодженість системи діючих правових норм. У розвиток конституційних положень про охорону та захист авторських прав в Україні приймаються законодавчі акти, що регулюють авторське право та суміжні права і видавничу справу. Такими нормативними актами у внутрішньому законодавстві є Закони України “Про авторське право та суміжні права”, “Про видавничу справу” та ін. Серед міжнародних нормативних актів, що регламентують охорону та захист авторського права, є Бернська конвенція про охорону літературних та художніх творів (1886 р.), Всесвітня конвенція про авторське право (1952 р.), Конвенція, що створює ВОІВ (1967 р). Але, на жаль, норми названих нормативних актів, які регулюють відносини, що виникають з видавничого договору, мають надто загальний характер. При цьому унеможливлюється реалізація їх положень як норм прямої дії.
Договірні відносини автора щодо передачі автором своїх майнових прав вимагають конкретизації нормативних положень. У законодавстві дотепер не визначені предмет, права та обов язки сторін видавничого договору. Потребує вдосконалення правове регулювання питання про відповідальність автора і видавця за невиконання чи неналежне виконання умов видавничого договору. Залишаються нерозробленими примірні форми видавничих договорів. Все це суттєво знижує ефективність захисту прав автора у видавничий справі. Інтенсивний розвиток авторських відносин вимагає належного правового забезпечення. У зв язку з цим виникає необхідність теоретичної розробки проблеми авторських договірних відносин.
Проблемам авторського договору були присвячені праці вчених-юристів: Б.С. Антимонова, М.М. Богуславського, Е. Вакмана, А.Й. Ваксберга, Л.М. Вишневецького, О.В. Дзери, Р.О. Динисової, Б.Г. Іванова, В.Г. Камишева, О. Калмикова, Н.Л. Клик, В.М. Крижної, С.Н. Ландкофа, Л.Г. Левіна, В.Л. Мусіяки, О.А. Підопригори, О.О. Підопригори, В.І. Синайського, О.П. Сергєєва, В.І. Серебровського, Н.А. Райгородського, К.А. Флейшіц, С.А. Чернишевої, Я.М. Шевченко, Г.Ф. Шершеневича, С.К. Юрченка. Питання видавничого договору досліджували Е.П. Гаврилов, В.А. Дозорцев, В.П. Чертков, а також вчені зарубіжних держав: Ролан Дюма, Оуен Л., Чарльз Кларк, В. Нодерманн, Мюріель Жосселен, Елен Марксон, Джеймс Фокс, Лінда К. Роусон.
Постійне звернення вчених до проблеми вдосконалення правового регулювання авторських договірних відносин не викликало появи єдиної думки щодо визначення понять “авторський договір”, “договір на використання твору”, “договір на передачу майнових прав”, “видавничий договір”. Відсутність одностайності щодо визначення поняття видавничого договору призводить до правової невизначеності його істотних умов, змісту, відповідальності за невиконання або неналежне виконання. Результат – порушення прав і автора, і видавця.
Наведені фактори зумовлюють актуальність дисертаційного дослідження проблем договірних відносин між автором та видавцем у галузі авторського права та видавничої справи. Системне та комплексне дослідження договірних відносин між автором і видавцем здійснюється вперше.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою частиною загальної науково-дослідницької програми відділу проблем цивільного, трудового та підприємницького права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України на тему “Цивільне і трудове правовідношення: теорія і практика”.
Мета і задачі дослідження. Мета полягає у тому, щоб на основі аналізу законодавчих актів, які регулюють авторські договірні відносини, а також теоретичних положень вітчизняної та зарубіжної науки, виявити прогалини в правовому регулюванні зазначених відносин і запропонувати зміни і доповнення до діючого законодавства спрямовані на підвищення гарантій забезпечення прав авторів.
Реалізація поставленої в дисертаційній роботі мети потребувала вирішення наступних задач:
визначити поняття авторського договору;
розробити критерії проведення класифікації авторських договорів;
визначити значення та місце видавничого договору в системі авторських договорів;
визначити поняття сторін і учасників видавничого договору;
виявити юридичну природу відповідальності за невиконання або неналежне виконання умов видавничого договору, а також за заподіяння моральної шкоди;
здійснити аналіз норм вітчизняного та зарубіжного законодавства щодо регулювання видавничого договору;
виявити особливості договорів на видання твору за рахунок коштів автора;
виявити недоліки, суперечності, неузгодження чинного законодавства про авторське право та виробити пропозиції щодо його удосконалення.
Об єктом дослідження є авторські договірні відносини у видавничій справі та удосконалення їх правового регулювання.
Предмет дослідження складає система нормативних актів, які регулюють авторські договірні відносини, і зокрема, видавничий договір.
Методи дослідження. Дослідження проведене на основі історичного, порівняльно-правового, формально-логічного, структурно-функціонального та комплексного методів дослідження. Історичний метод використовувався при дослідженні питання виникнення та розвитку видавничого договору. При здійсненні аналізу визначень понять авторського та видавничого договору в законодавстві України, Росії, Білорусії, Франції, США було використано порівняльно-правовий метод. З використанням формально-логічного, структурно-функціонального, комплексного методів вивчалося правове регулювання договірних відносин між автором та видавцем, що дало змогу виявити недоліки діючого законодавства і запропонувати можливі варіанти його вдосконалення. Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що на основі аналізу чинного законодавства України та наукової літератури вперше було проведено комплексне монографічне дослідження, присвячене актуальним теоретичним проблемам, що виникають при передачі автором своїх прав за видавничим договором, зокрема:
1. Вперше розроблено критерії класифікації авторського договору та виділені його види залежно від: готовності твору – а) договір на готовий твір, б) договір замовлення; характеру відносин суб єктів договору – а) договір автора з роботодавцем, б) договір автора з іншими особами; видів правовідносин, які регулюються авторським договором – а) про передачу (відчуження) майнових прав на твір, б) про надання права на використання твору, в) про надання дозволу на використання твору.
2. Вперше аргументовано доцільність поділу авторського договору про надання права на використання творів на два підвиди: договір про надання права на використання зі створенням похідного твору (складне використання); договір про надання права на використання без створення похідного твору (просте використання).
3. Доведено, що видавничий договір є видом договору про надання права на використання без створення похідного твору (просте використання), на підставі якого автор чи його правонаступник зобов язується передати видавництву право на опублікування, тобто випуск в обіг примірників твору наукової чи літературної творчості, а видавництво бере на себе зобов язання прийняти і оплатити його.
4. Розроблені критерії класифікації видавничого договору і запропоновано розрізняти види залежно від: способу видання твору (механічний, фото, електронний); об єкта видання (літературні твори, музичні, художні); виплати чи невиплати автору винагороди (видавничий договір із виплатою автору винагороди, договір на видання твору за рахунок коштів автора); виду видання, де публікується твір (у періодичних виданнях, у постійних виданнях).
5. Зроблено висновок, що при розміщенні твору в електронних виданнях виникає окреме майнове право автора – право на розміщення твору в електронному середовищі, передача якого повинна оформлюватися окремим договором про передачу права на розміщення твору в електронному середовищі.
6. Визначено поняття майнових прав автора в суб єктивному значенні – як можливості автора (іншої особи, яка має авторське право) здійснювати будь-які дії щодо твору, від реалізації яких він отримує майновий результат; і в об єктивному значенні – як сукупність правових норм, що регулюють можливості автора (іншої особи, яка має авторське право) здійснювати будь-які дії щодо твору, від реалізації яких він отримує майновий результат.
7. Запропоновано внести доповнення в Закон України “Про авторське право і суміжні права” щодо визначення поняття літературного агента, як представника автора (іншої особи, яка має авторське право), який діє в інтересах і від імені автора, в межах повноважень, що були йому надані.
8. Вперше запропоновано ввести в законодавство норму про добровільне відшкодування моральної шкоди автору за невиконання видавцем зобов язань за видавничим договором.
9. Запропоновано вважати договір на видання твору за рахунок коштів автора підвидом видавничого договору і надати визначення його поняття як договору, за яким видавець зобов язується надати послуги з редагування, художньо-графічного оформлення, коректування, а також опублікувати за рахунок коштів автора твір, а автор зобов язується прийняти виконану роботу та оплатити її.
10. Запропоновано внести зміни у Закон України “Про авторське право і суміжні права” щодо розподілу винагороди за використання твору при співавторстві, яка належить співавторам при нероздільному співавторстві – порівну, а при роздільному – пропорційно творчому внеску кожного співавтора, якщо в угоді між ними не передбачається інше.
Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості використання одержаних висновків та рекомендацій для удосконалення законодавства про авторське право.
Запровадження в практику видавництв наведеної теоретичної моделі договірних відносин між автором (іншою особою, яка має авторське право) та видавництвом позитивно сприятиме розвитку видавничої справи і книготоргівлі в Україні, а також вдосконаленню захисту авторських прав і прав видавництв.
Наукові результати дослідження можуть бути використані при викладанні навчальної дисциплін “Авторське право” та відповідних розділів курсів навчальних дисциплін “Цивільне та сімейне право”, “Міжнародне приватне право” на юридичному факультеті Української академії банківської справи, враховані при складанні робочих програм з відповідних навчальних предметів, а також при організації науково-дослідної роботи студентів.
Апробація результатів дисертації. Основні положення і результати виконаного наукового дослідження були оприлюднені на аспірантських читаннях “Сучасна гуманітарна культура: науково-методологічні засади” (м. Київ, квітень 2000 року) та на Другій національній науково-теоретичній конференції “Українське адміністративне право: сучасний стан і напрями реформування” (м. Суми, травень 2000 року).
Публікації. Основні положення і висновки дисертаційної роботи знайшли відображення у п яти наукових статтях, з яких п ять були опубліковані фахових виданнях, двох тезах науково-практичних конференцій.
| 
