|
Актуальність теми. Проблема свободи преси є однією з центральних у сфері нау-кових знань про журналістику і водночас торкається складного комплексу проблем жур-налістської практики. Отже, проблема свободи преси є однією з найважливіших як у те-оретичному, так і в практичному плані. Жодне інше питання журналістики не викликає такого гострого зіткнення думок, бо будь-яке рішення в цій царині зачіпає корінні інте-реси різних політичних сил [1, c. 131, 149]. Необхідність компетентного розв язання проблеми свободи преси дедалі більш актуалізується в незалежній Україні. Ця науково-практична проблема є надзвичайно складною з історико-філософської, правової, мора-льно-етичної, політико-економічної, психологічної точок зору. Але проблема свободи преси не є суто українською. Протягом тривалого часу вона активно дискутується в ба-гатьох країнах, у всьому демократичному світі, стабільно посідаючи одне з провідних місць у “рейтингу” найбільш ключових проблем громадсько-політичного життя.
У наукових колах домінує точка зору, що проблема свободи преси є базовою, фун-даментальною в будь-якій системі засобів масової інформації (надалі – ЗМІ). Журналіс-тика великою мірою завдячує своїм існуванням саме свободі преси. Повноцінне функці-онування журналістики без забезпечення цієї свободи неможливе, бо вільне слово, в то-му числі друковане, без перебільшення, є “хлібом інформації”, а інформація, в свою чер-гу, вважається “хлібом свободи”. Журналістика – це дитя і символ свободи, один із ос-новних індикаторів загальносуспільної свободи. Сама професія журналіста повинна ма-ти репутацію не “другої найдавнішої”, а вільної професії вільної людини у вільному су-спільстві. Але проблема свободи преси торкається не тільки інтересів журналістів і мас-медіа - всіх громадян. Нині дискусії щодо свободи преси здебільшого точаться довкола риторичних питань і гіпотетичних моделювань стосовно того, якою має бути ця свобода - повною, абсолютною (і що це означає), або вона завжди обмежена, відносна (і наскіль-ки), існує чи не існує свобода преси та політична цензура в Україні й т. ін. Але сьогодні постає необхідність перевести ці дискусії та відповідні наукові розвідки у площину структурування права на свободу преси, конкретизації змісту поняття “свобода преси” з метою чіткішого визначення останнього, розкриття його смислової сутності, уточнення й кращого розуміння його значення, бо зараз це поняття нерідко трактується практично з точністю до навпаки: мають місце його некоректне, помилкове тлумачення, свідоме й неусвідомлене (через брак відповідних знань) спотворення його змісту. Отже, розв язан-ня й ступінь гостроти проблеми свободи преси значною мірою залежать від того, який смисл – істинний чи викривлений - ми вкладаємо в само поняття “свобода преси”: будь-яка свобода існує тільки за умови наповнення її конкретним змістом. Сьогодні поняттє-вий апарат журналістики продовжує зазнавати істотних змін, збагачуючись різними нео-логізмами. Відбувається його своєрідна ревізія, серйозний перегляд. Цілком природний процес корегування й оновлення категоріального апарата даної науки, його окремих елементів супроводжується як упровадженням у науковий обіг абсолютно нових понять і їх визначень, так і закономірною (з огляду на нове бачення ролі мас-медіа в суспільстві, сучасних тенденцій їхнього розвитку) зміною традиційного розуміння низки старих спе-ціальних термінів, які складають поняттєвий апарат журналістики, а також відмовою від деяких із них, поступовим вилученням їх із публічного вжитку. Уточнення значення як новітніх, так і достатньо давніх понять, що є широко поширеними в галузі масової інфо-рмації, встановлення за необхідності їх альтернативних дефініцій потрібно задля вирі-шення актуальних питань журналістської теорії та практики, уникнення всіляких поми-лок, непорозумінь, розбіжностей при вживанні тих чи інших термінів.
З метою з ясування й уточнення значення поняття свободи преси, наповнення його конкретним змістом, необхідно дослідити це поняття, так би мовити, зсередини, аби як-найглибше проникнути в його смислову сутність, базуючись на працях вітчизняних і за-рубіжних науковців. Саме такого підходу нерідко бракує журналістикознавцям при до-слідженні проблеми свободи преси. В результаті в процесі обговорення даної проблеми ми часто вживаємо поняття свободи преси, чітко не розуміючи при цьому, про що саме полемізуємо, тобто фактично оперуємо терміном без значення. Невміле й недбале “жон-глювання” основними поняттями журналістики без знання їх істинного сенсу притаман-не й українському політичному істеблішментові. Сьогодні свобода преси має дійсно не-пересічне значення: по-перше, - в світовому, загальнопланетарному, міжконтиненталь-ному масштабі – як визначальний чинник глобалізації інформаційно-комунікаційних процесів, яка охопила нині весь світ; по-друге, - в національному масштабі - як показник рівня цивілізованості та демократичності суспільства, для становлення й утвердження України як незалежної самостійної держави. Всяка самостійність, писав І. Франко [2, с. 185-186], - не там, де більше крику, а там, де більше самостійної, розумної праці; отож, насамперед, треба добути собі повну політичну й суспільну свободу, без якої вільна праця зовсім неможлива. На сучасному етапі саме преса, кажучи словами великого ка-меняра, могла б тримати і систематично боронити стяг нації та вільної культурної праці [3] (див. додаток А). Але не можна здобути справжню свободу преси чи будь-яку іншу політичну свободу, не розуміючи, що вона насправді означає: чого не розуміють, тим не володіють.
Загострення проблеми свободи преси в сучасному українському суспільстві, пере-дусім, пов язане з радикальною трансформацією, структурною перебудовою суспільства та системи ЗМІ як його підсистеми. Цей процес характерний для всіх посткомуністич-них країн.
Ступінь наукового опрацювання проблеми. За радянських часів більш-менш об єк-тивні праці українських дослідників, де розглядається проблема свободи преси, з явля-лися й перевидавалися здебільшого за кордоном, на заході. Це, зокрема, книги О. Боч-ковського і С. Сірополка [4], А. Животка [5]. Останній, наприклад, аналізує дану про-блему в контексті історії української журналістики “на підставі довголітнього глибокого вивчення джерел“[5, с. 7].
До здобуття Україною незалежності тему свободи слова й преси у своїх творах порушували відомі діячі національно-визвольного руху – В. Вернадський [6], В. Винниченко [7], М. Грушевський [8], Д. Дорошенко [9], М. Драгоманов [10], С. Єфремов [11], І. Огієнко [12], С. Петлюра [13], Л. Українка [14], І. Франко [15] та інші. Критичний аналіз стану свободи преси неодноразово подавався також в українській підпільній пресі, самвидаві, що являє собою стихійну форму здійснення конституційного права на вільне вираження думок. Так, проблему свободи слова й преси в своїх аналітичних працях розглядали: С. Бандера [16], О. Дяків (Горновий) [17], Ю. Липа [18], Р. Олійник (Рахманний) [19], П. Федун (Полтава) [20], пізніше – учасники правозахисного руху “шістдесятників”, члени Української гельсінської групи [21], зокрема, М. Горинь [22], Л. Лук яненко [23], В. Чорновіл [24] та ін. (див. додаток А). У пострадянський період знач-ний внесок у наукове опрацювання проблеми свободи преси зробили українські журна-лістикознавці: В. Владимиров [25, с. 81-101], О. Гриценко [26], В. Здоровега [27], В. Іва-нов [28], В. Карпенко [29, с. 18-36], Г. Кривошея [30], І. Крупський [31], О. Кузнецова [32], В. Лизанчук [33], М. Лозинський і Б. Потятинник [34], І. Михайлин [35, с. 97-106], А. Москаленко [36, с. 81-168], В. Піховшек і О. Чекмишев [37], Т. Петрів [38], Г. Почеп-цов [39], Т. Приступенко [40], В. Різун [41], М. Тимошик [42], А. Чічановський [43], В. Шкляр [44] та ін. Проблеми забезпечення правової, політичної, економічної свободи преси розглядаються також у спеціальних науково-популярних збірниках [45-56], нових підручниках, посібниках [57-65], які з явилися в Україні останнім часом.
Достатньо глибокий аналіз проблеми свободи слова і преси містять праці й висно-вки зарубіжних дослідників: американських - Б. Багдікяна [66], Р. Бамстеда [67], Л. Бар-ретта [68], Г. Беррелла [69], Д. Блека і Ф. Уїтні [70], Е. Денніса і Д. Меррілла [71], Д. Еверетта [72], Д. Каррі [73, с. 83-91], Д. Катера [74], П. Мекса [45, с. 111-114], Р. Пека [75], М. Прайса і П. Круга [76], Д. Рендалла [77], Ф. Сіберта, Т. Петерсона і В. Шрамма [78], Т. Скенлона [79], Д. Фарбера [45, с. 109-111], Б. Шмідта [80]; англійських - Е. Баре-ндта [81], Д. Міла [82, с. 22-67], Д. Мільтона [83], К. Поппера [84], Д. Раза [85, с. 175-176, 184-185, 189, 255-258]; німецьких – Ю. Габермаса [86], Л. Саламона [87], Е. Штра-теншульте [88]; польських - С. Зиборовіча [89], В. Цісака [90]; російських - С. Бєглова [91], В. Ворошилова [92], А. Грабельникова [93], Я. Засурського [94], С. Корконосенка [95], В. Львова-Рогачевського [96], М. Новомбергського [97], Є. Прохорова [1], Г. Прут-цкова [98], А. Ріхтера [99], Є. Тарле [100], М. Федотова [101]; швейцарських - Р. Блюма [102], Й. Мюллера [103] та багатьох інших.
Отже, основні аспекти проблеми свободи преси розглядаються багатьма авторами. Однак дослідники, як правило, приділяють основну увагу зовнішньому політико-правовому середовищу, в якому існує преса, економічним умовам та етичним принци-пам її функціонування в минулому й на сучасному етапі, політологічному аналізу рівня свободи ЗМІ. Але поза рамками наукових досліджень часто залишаються інші боки (ас-пекти) цієї багатогранної проблеми, зокрема, термінологічний, філософський. Ці сторо-ни питання як складові елементи теорії журналістики дотепер являють собою справжню “цілину” у вітчизняній науці про журналістику. Крім того, в працях вітчизняних теоре-тиків журналістики практично не міститься чітких науково обґрунтованих дефініцій по-няття свободи преси неаксіоматичного характеру, виразно не показано відмінності сво-боди преси від свободи слова, свободи інформації, свободи журналістської діяльності та інших споріднених, близьких за значенням понять, недостатньо розкрито сутність, зміст і структуру свободи преси. Оскільки попередні дефініції цього поняття на тлі модерних наукових теорій і розробок виглядають здебільшого малопомітними, туманними й заста-рілими, нині постає нагальна необхідність уточнення значення терміна “свобода преси”, встановлення його нових, чіткіших наукових визначень, які б дійсно відповідали вимо-гам часу та сприяли подальшому підвищенню рівня сучасних теоретичних знань про журналістику, усуненню численних спірних моментів у законодавчій та судовій практи-ці щодо ЗМІ. Семантика поняття “свобода преси” дотепер є малодослідженою. Напри-клад, навіть у деяких новітніх наукових працях [64; 104], присвячених поняттєвому апа-рату журналістики та проблемам реалізації інформаційних прав громадян, свобода преси - одне з ключових понять у сучасній журналістській термінології - фактично залишилося поза увагою авторів, на відміну від інших категорій (“свобода слова”, “право на інфор-мацію”, “доступ до інформації” та ін.), яким присвячені окремі статті вітчизняних пресо-знавців. Зрештою, доводиться констатувати, що ґрунтовних наукових праць, цілком присвячених проблемі свободи преси, де б вона розглядалася комплексно, всебічно, в Україні практично не існує, незважаючи на надзвичайну гостроту даної проблеми і різке збільшення загальної кількості книг, публікацій стосовно неї, які з явилися тут упродовж останніх років.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація пов язана з Комплексною науковою темою № 01БФ045-01 “Системи масової комунікації та світовий інформаційний простір”, відповідає основним напрямам наукових досліджень кафедри організації масовоінформаційної діяльності Інституту журналістики Київського націона-льного університету імені Тараса Шевченка, на базі якої виконувалася робота, а також науковим планам кафедри журналістики факультету мовознавства, журналістики і соці-ології Східноукраїнського національного університету імені В.І. Даля, де дисертант пра-цював на посаді старшого викладача і започаткував викладання низки навчальних дис-циплін, пов язаних з проблематикою даного дослідження.
Мета і завдання дослідження. Мета дослідження – з ясування сутності проблеми свободи преси в сучасному суспільстві, структурування права на свободу преси, макси-мальна й достовірна конкретизація змісту, в тому числі юридичного, поняття “свобода преси”, уточнення його значення шляхом вивчення етимології та встановлення чітких дефініцій цього поняття для правильного тлумачення терміна “свобода преси” та його модифікацій у теоретичній і практичній журналістиці, вироблення на цій основі відпові-дних рекомендацій.
Завдання дослідження:
- з ясувати історичний генезис проблеми та поняття свободи преси; - дослідити фі-лософські витоки ідеї свободи преси;
- здійснити ретроспективний аналіз причин і закономірностей змін значень поняття “свобода преси” в контексті історії світової журналістики;
- всебічно розглянути проблеми розуміння свободи преси та підходи до їх вирі-шення;
- проаналізувати зміст понять “свобода” і “преса” як двох складників терміна “сво-бода преси” та їхні інтерпретації;
- розглянути варіанти визначень поняття свободи преси українськими і зарубіжни-ми дослідниками в межах існуючих теоретичних підходів;
- виділити найбільш адекватні (прийнятні) дефініції поняття свободи преси;
- висунути власні версії визначення даного поняття;
- вивчити специфіку процесу реалізації права на свободу преси та інших інформа-ційних прав, наявні в законодавчій практиці механізми їх здійснення;
- розглянути проблеми співвідношення (кореляції) поняття “свобода преси” та його сучасних модифікацій;
- встановити причинно-наслідковий взаємозв язок між ними;
- виявити шляхом порівняльного аналізу спільність і відмінність їх значень;
- виділити основні аспекти проблеми свободи преси і дати сутнісну характеристику кожного з них. Об єкт дослідження - свобода преси як соціальне явище.
Предмет дослідження - категорія “свобода преси”, її модифікації та визначення, а також проблеми розуміння свободи преси та наукові підходи до їх вирішення.
Методи дослідження. Для досягнення мети та ефективного розв язання завдань да-ної дисертаційної роботи використано загальнонаукові, міждисциплінарні та спеціальні методи дослідження. Так, поряд із традиційними методами теоретичного й емпіричного дослідження (аналіз, синтез, індуктивний, дедуктивний, аналогія, абстрагування, конк-ретизація, формалізація, спостереження, порівняння, гіпотетичний, аксіоматичний) за-стосовано, зокрема, порівняльно-історичний метод (він поділяється на парадигматичний, аналогічний, узагальнюючий, індивідуалізуючий і синтетичний). Цей метод дозволив нам чіткіше окреслити основні етапи (віхи) розвитку свободи преси та специфіку кожно-го з них, представити історіографію досліджуваної проблеми, простежити крізь призму доленосних історичних подій діалектику змін стану свободи преси, еволюцію її розу-міння у порівнянні з попередніми етапами історичного розвитку. Структурний метод допоміг нам глибше пізнати структуру свободи преси та інших інформаційних прав – на свободу вираження думки (поглядів), свободу слова та інформації. Використовуючи пе-реваги даного методу, що дає змогу якнайглибше проникнути у сутність речей (явищ), ми спробували виокремити складники досліджуваного об єкта, диференціювати його сторони, виділити його найбільш суттєві ознаки. Інституціональний метод сфокусував нашу увагу на розгляді свободи преси як суспільно-політичної інституції та юридичної норми. Системний підхід, який належить до загальнонаукових методів, застосовано з метою комплексного дослідження свободи преси як соціального явища та його елемен-тів. Вивчаючи проблеми визначення правового змісту свободи преси, ми вдалися до ана-лізу нормативно-правових документів, а для вивчення проблем співвідношення (кореля-ції) між поняттям “свобода преси” та його модифікаціями скористалися, зокрема, порів-няльно-зіставлювальними прийомами наукового дослідження.
Емпіричну базу дослідження становлять праці вітчизняних і зарубіжних пресозна-вців, мовознавців, філософів, політологів, істориків, правознавців, психологів, соціоло-гів, громадських і політичних діячів, а також закони і законопроекти, матеріали науко-вих і науково-практичних конференцій з досліджуваної теми, результати соціологічних досліджень, Інтернет-ресурси, інформаційні матеріали міжнародних правозахисних і журналістських організацій, урядові та парламентські документи, мемуаристика, пері-одика та ін. Такий широкий спектр літератури залучено з метою виявлення невідомих раніше інтерпретацій свободи преси. Наукова новизна одержаних результатів значною мірою зумовлена характером розробки теми, яка пов язана з аналізом проблем розуміння свободи преси. Дисертант одним із перших в незалежній Україні застосував системний, комплексний підхід до вивчення проблеми свободи преси з метою якнайглибшого та всебічного дослідження даної проблеми, яка розглядається з філологічної, історико-філософської, правової, морально-етичної, політико-економічної, психологічної точок зору. Цей підхід полягає у дослідженні розглядуваного об єкта як єдиного цілого, аналізі зв язку та взаємодії кожного з елементів даного об єкта. Робота містить ґрунтовний фі-лологічний, історико-філософський та правовий аналіз проблеми й поняття свободи пре-си, має міждисциплінарний характер, оскільки торкається галузей знань різних гумані-тарних наук - журналістики, філології, філософії, юриспруденції, історії, політології, етики, логіки, психології, соціології.
Новизна даного дослідження визначається тим, що в ньому:
- дані й науково обґрунтовані нові, власні дефініції поняття “свобода преси”;
- здійснено одну з перших спроб в Україні проаналізувати співвідношення та вста-новити причинно-наслідковий взаємозв язок, подібність і відмінність значень таких спо-ріднених понять, як “свобода преси”, “свобода вираження поглядів”, “свобода думки”, “свобода слова”, “свобода ЗМІ”, “свобода ЗМК (засобів масової комунікації)”, “свобода масової інформації”, “свобода інформації”, “свобода друку”, “свобода видавничої діяль-ності”, “свобода журналістської діяльності”, “свобода журналістської творчості”, пока-зано смислову структуру кожного з них, дані їх конкретні визначення;
- порівняно значення понять “свобода преси” і “гласність”;
- виявлено три стадії (етапи) реалізації свободи вираження поглядів;
- здійснено спробу відокремити на науково-практичному рівні свободу преси від свободи слова, свободи інформації, свободи журналістської діяльності;
- представлено структуру основних інформаційних прав і свобод.
- показано рівні й складові свободи преси;
- вперше виділено чотирнадцять аспектів проблеми свободи преси і охарактеризо-вано сутність кожного з них.
Дане дослідження - одна з перших спроб в незалежній Україні наблизитися до ро-зуміння свободи преси як абсолютно конкретного поняття. Практичне значення одержа-них результатів. Дослідження має сприяти поліпшенню професійних стандартів журна-лістської діяльності, удосконаленню поняттєвого апарата, а відтак, зміцненню загально-го теоретичного фундаменту сучасної журналістики, осягненню діалектики форми та змісту її ключових категорій.
Тема дисертації пов язана не тільки з минулим і сучасністю, але й націлена у май-бутнє, бо невід ємним елементом цивілізованого суспільно-політичного життя, до якого прагне і прагнутиме Україна у ХХІ столітті, має бути саме свобода слова й преси як ос-нова і найдорожче завоювання демократії. Результати даного дослідження, відповідні висновки й рекомендації, що містяться в ньому, можуть мати практичне значення не тільки для пресознавців, журналістів-практиків, але й для законотворців, які працюють над розробкою правової концепції свободи преси та інформаційної політики, створенням відповідних нормативних документів, а також покликані сприяти оптимізації стосунків між ЗМI та їх власниками, засновниками, видавцями, аудиторією. Знання особливостей функціонування преси у той чи інший період історії, закономірностей її розвитку мусить сприяти поглибленому осмисленню складних процесів, які відбуваються в журналістиці та суспільстві сьогодні, об єктивному оцінюванню причин і правильному прогнозуван-ню наслідків цих процесів. Досвід свободи і несвободи преси повинен навчити сучасні ЗМI грамотно будувати свою економічну політику, а також стратегію взаємин з органа-ми державної влади та місцевого самоврядування, політичними партіями, об єднаннями, громадськими організаціями, комерційними структурами, ефективно протидіяти будь-яким спробам приборкання ЗМІ, особливо під час виборчих кампаній.
Матеріали і результати дослідження можна використовувати у практиці викладан-ня основних журналістських навчальних дисциплін, зокрема, основ журналістики, інфо-рмаційного законодавства, етики журналістської творчості, історії вітчизняної преси, а також з метою започаткування нових спецкурсів: “Свобода преси: сутність, зміст, струк-тура”, “Філософія свободи преси” (“Філософія вільної преси”), як теоретично-практичну основу чи допоміжний матеріал для вивчення проблем взаємин між пресою та владою.
Деякі положення й висновки даного дослідження дисертант використовував у практичній роботі, зокрема, в процесі розробки та викладання у Східноукраїнському на-ціональному університеті таких навчальних дисциплін, як “Етика журналістської твор-чості”, “Політична публіцистика”, “Журналістика екстремальних подій”, “Наукова пуб-ліцистика”, “Преса як фактор культурного життя”, “Преса як фактор духовного вдоско-налення особистості”, “Проблеми економіки в ЗМІ”, під час занять у творчій майстерні, організованої для студентів кафедри журналістики цього університету, а також з метою підготовки програм на Луганському обласному державному телебаченні, де дисертант працював політичним коментатором, низки публікацій в центральній українській пресі, що містять окремі принципові положення цієї роботи. Особистий внесок здобувача. На всіх етапах проведення даного дослідження здобувач одержав результати особисто і опублікував наукові праці без участі співавторів.
Апробація результатів дисертації. Окремі результати даного дослідження були оприлюднені дисертантом під час його виступів на наукових і науково-практичних кон-ференціях, семінарах: міжнародній науково-практичній конференції “Університет та ре-гіон” (Східноукраїнський державний університет, м. Луганськ, 14-16 жовтня 1997 р.), обласній науково-практичній конференції “Основні аспекти становлення державності в регіоні” (м. Луганськ, 25-26 листопада 1997 р.), українсько-швейцарському науково-практичному семінарі “Сучасне та майбутнє ЗМІ в плюралістичному суспільстві” (Ін-ститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 7-8 вересня 1998 р.), українсько-німецько-ірландській науковій конференції “Нові тенденції розвитку ЗМІ в посттоталітарний період” (там само, 11-12 грудня 1998 р.), українсько-німецько-білоруській науковій конференції “Праця журналіста” (там само, 14-15 травня 1999 р.), німецько-українському семінарі з радіожурналістики “Новини та інформаційні програми” (там само, 21 червня-2 липня 1999 р.), науковій конференції “Університет-2000” (Східноукраїнський державний університет, м. Луганськ, 18-21 квітня 2000 р.), українсько-французькому семінарі “ЗМІ та вибори” (Інститут масової інформації, м. Ки-їв, 27-29 вересня 2001 р.), українсько-німецькому семінарі “Медіа та право” (Академія української преси, м. Київ, 21-24 листопада 2001 р.), семінарі “Свобода слова і свобода медіа. Специфіка юридичного забезпечення інформаційної галузі” (Національний уні-верситет “Києво-Могилянська Академія”, 26-27 березня 2003 р.), семінарі “Міжнародні стандарти захисту прав людини” (м. Луганськ, 21-22 червня 2003 р.), міжнародній кон-ференції “Етичні засади діяльності організацій громадянського суспільства в Україні” (м. Київ, 29-30 вересня 2003 р.). 1999 р. дисертант став лауреатом всеукраїнського кон-курсу “Громада” - Україні ХХІ століття”. За представлений ним реферат з проблеми свободи преси в Україні він був нагороджений дипломом та грошовою премією. 2001 р. здобувач був удостоєний також спеціальної відзнаки журі Всеукраїнського конкурсу журналістів Lucky Journalist Award “за свіжий погляд та високий професіоналізм у відо-браженні сучасних тенденцій розвитку суспільства”.
Публікації. Окремі результати цього дослідження опубліковано у 8 статтях, що увійшли до збірників наукових праць.
Структура та обсяг дисертації. Робота складається із вступу, трьох розділів, висно-вків, списку використаних джерел і 11 додатків. Обсяг дисертації становить 180 сторінок (без списку літератури і додатків). Список використаних джерел містить 615 наймену-вань.
|
