|
Актуальність теми.
Стаття 1 Конституції України проголосила, що Україна є демократичною державою. А це означає, що вона заснована на здійсненні реального народовладдя, активній участі громадян в управлінні державними справами. У Програмі діяльності Кабінету Міністрів України „Назустріч людям” підкреслено, що єдиним джерелом влади в Україні є її народ. Найвищими цінностями проголошено рівність і солідарність, громадянське суспільство та демократію, єдність та правову державу [1]1. Демократичною вважається держава, якій властива така ознака як гарантованість основних прав і свобод громадян. Проголошений державою курс на демократизацію суспільства і розбудову правової, соціальної і демократичної держави потребує демократизації відносин у сфері праці. Значення демократії на виробництві обумовлено тим, що економічна основа подальшого розвитку країни створюється саме у трудових колективах. Принцип демократичної держави набуває конкретизації в різних нормах трудового права, адже демократія проявляється не лише в політичних інститутах, а й в організації трудової діяльності на підприємствах, в установах, організаціях. У трудових колективах відбувається реалізація громадянами права на працю.
У будь-якому суспільстві поряд з індивідуальною трудовою діяльністю існують різні форми кооперації праці. Громадяни укладають трудові договори з підприємствами, установами, організаціями і працюють, перебуваючи у трудових колективах цих підприємств, установ, організацій. Суб єктом індивідуальних трудових відносин є підприємство (установа, організація) на чолі з керівником, але після укладання трудового договору працівник перебуває в певній асоціації працівників підприємства (установи, організації). Це накладає на працівника певні обов язки, які випливають із спільного характеру праці. Як правильно ___________________
1 [1] Урядовий кур єр. – 2005. – № 26.
зазначає В.С. Венедиктов, індивідуальні трудові відносини реалізуються в у колективному середовищі, в колективних зв язках і відносинах [2]1. Саме завдяки колективу працюючих підприємство (установа, організація) реалізує свою правосуб єктність. Працюючі становлять невід ємну складову підприємства, установи, організації, адже визначення підприємства базується на синтезі майна, засобів виробництва і колективу працюючих. Кожна складова наділена певною самостійністю в рамках єдності. Як підприємство не може існувати без колективу працюючих, так і колектив не є трудовим колективом у відриві від підприємства. Звичайно, поняття підприємства є первинним по відношенню до колективу працівників, які здійснюють на ньому трудову діяльність. Працівників об єднує багато факторів, пов язаних з трудовою діяльністю. Працівники зобов язані виконувати певну трудову функцію, розвивати статутні завдання підприємств, установ, організацій тощо. Від праці окремого працівника залежить загальний результат діяльності усього трудового колективу. Це створює об єктивну основу для формування в колективі працюючих спільного інтересу.
У сучасних умовах спостерігається розвиток і функціонування великих підприємств. На науково-практичній конференції „Стратегія сталого розвитку та структурно-інноваційної перебудови української економіки (2004-2015)” справедливо зазначалось, що не можна пов язувати майбутнє економіки України винятково з пріоритетним розвитком малого та середнього підприємництва. Слід виходити з того, що малий і середній бізнес у всіх без винятку країнах Заходу завжди розвивався і продовжує розвиватися в тісному зв язку з підприємствами, сформованими ще в індустріальну епоху. Йдеться скоріше про структури проміжні, здатні заповнювати ніші в економічному просторі, які великі підприємства через свою специфіку зайняти не можуть. У зв язку з цим потрібно обов язково подолати протиставлення малого та середнього бізнесу великому ___________________
1 [2] Кодифікація трудового законодавства України: стан та перспективи: Матеріали науково-практичної конференції; м. Запоріжжя, 25-26 червня 2004р. / За заг. ред. проф. В.С. Венедиктова. – Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2004. – С. 18. капіталу та великим підприємствам. Це суто хуторянська ментальність. Вона не відповідає, і більш того, суперечить стратегічним цілям нашого розвитку. Треба виходити з того, що лише великий національний капітал у союзі з малим та середнім бізнесом може стати основою реальної суверенності національної економіки, її базовою конструкцією [3]1. На великих підприємствах працює велика кількість працівників, які об єднані спільними інтересами і які виступають в якості єдиного суб єкта – трудового колективу підприємства. Ця „людська” складова підприємства являє собою соціально-правове явище, яке вимагає значної уваги до себе, оскільки саме в трудових колективах громадяни реалізують своє конституційне право на працю. У зв язку з наміром України увійти до Європейського союзу посилюється інтерес до розвитку різних форм демократії у суспільстві. В Указі Президента України „Про забезпечення умов для більш широкої участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики” [4]2 визнано за необхідне створення додаткових організаційних та правових умов для всебічної реалізації громадянами конституційного права на участь в управлінні державними справами, підтримання постійного діалогу зі всіма соціальними групами громадян. Кабінету Міністрів України доручено забезпечити створення рад при Кабінеті Міністрів України, міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністраціях для здійснення координації заходів, пов язаних із забезпеченням проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики, залучивши до роботи в них представників об єднань громадян, органів місцевого самоврядування та засобів масової інформації. В указі також наголошується на необхідності обговорення проектів найважливіших рішень з представниками соціальних груп, права і законні ___________________
1 [3] Урядовий кур єр. – 2004. – № 80.
2 [4] Урядовий кур єр. – 2004. – № 146.
інтереси яких вони зачіпають.
Водночас курс держави на демократизацію суспільних процесів не може здійснюватися у відриві від виробничої демократії. Людина може відчувати демократію у державі лише тоді, коли вона поширюється і на трудову діяльність.
Тривалий час, особливо після 1983 року, трудові колективи беззаперечно визнавались суб єктами трудового права. Але після 1990-1991 років, коли політична, соціальна та правова ситуація в державі почала змінюватися, деякими авторами усе те, що пов язувалось з принципом колективізму, визнавалось проявом соціалістичної системи господарювання і відкидалось як таке, що не відповідає новим ринковим умовам. У деяких фахівців з трудового права через це змінився погляд на правовий статус трудового колективу. Таке становище з правовим статусом колективу працівників нічим іншим не можна пояснити як тимчасовим „відкатом” від демократичних норм у трудовому праві. Але при цьому слід враховувати відоме положення про те, що процес утвердження демократії, у тому числі сучасної європейської демократії, є дуже складним і тривалим процесом. Ніде, навіть у найбільш благополучних країнах, він не відбувався прямолінійно, скрізь мали місце кризи та „відкати”, і нарешті цей процес набув сталих та незворотних ознак лише після того, як сформувався найширший прошарок середнього класу – основного соціального носія демократизації, гаранта політичної стабільності. У сучасних умовах спостерігається розвиток демократичних інститутів, у тому числі і у такій сфері як сфера праці.
Як вже зазначалось, переважна більшість фахівців з трудового права завжди позитивно ставились до такого об єднання працюючих громадян як трудовий колектив. Ці фахівці визнавали і визнають його суб єктом трудового права. Найбільш активно позитивний підхід до трудових колективів та їх повноважень висловлювали та висловлюють такі вчені як Н.Б. Болотіна, В.С. Венедиктов, Г.С. Гончарова, О.В. Лавриненко, О.І. Процевський, Г.І. Чанишева, В.І. Щербина та інші.
Так, В.С. Венедиктов визначає трудовий колектив як об єднання вільних людей, які здійснюють трудову діяльність, характеризуються організаційною єдністю, цілісною системою відносин і мають загальну ціль – досягнення певних результатів у праці. При цьому вчений зауважує, що трудовий колектив це не просте об єднання працівників, які виконують роботу за трудовими договорами, а певне соціальне утворення, яке має притаманні лише йому ознаки, а тому виступає як самостійний колективний суб єкт суспільних відносин, має специфічні колективні інтереси і визнається таким з боку законодавця. Трудовий колектив наділений усіма необхідними ознаками для суб єкта трудового права [5]1. Г.І. Чанишева та Н.Б. Болотіна вважають, що трудовий колектив є головною фігурою в економіці та в виробничих стосунках, й що саме трудовий колектив є головним виконавцем умов колективного договору. Ці вчені доходять висновку про необхідність негайного прийняття закону про трудові колективи та визначення правового статусу цього важливого колективного суб єкта соціально-правових відносин [6]2.
С. Грудницька та О. Переверзєв пишуть про те, що в сучасних умовах реформування економіки України важливого значення набуває соціалізація управління підприємствами всіх форм власності та встановлення балансу на підприємстві. Головне завдання цього процесу – посилення впливу безпосереднього виробника, трудового колективу на максимальне підвищення прибутку підприємства і його ефективне використання [7]3.
І лише декілька фахівців України з трудового права виступають проти визнання трудового колективу суб єктом трудового права. Так, у своїй монографії ___________________
1 [5] Венедиктов В.С. Трудовое право Украины (Общая часть) // Учебное пособие для курсантов и слушателей высших учебных заведений МВД Украины. – Симферополь: ДОЛЯ, 2004. – С. 51. 2 [6] Трудовое право Украины. Под ред. Г.И. Чанышевой, Н.Б. Болотиной. – Х.: „Одиссей”, 1999. – С. 431-432.
3 [7] Грудницька С., Переверзєв О. Засновник – підприємство – трудовий колектив: потрібен баланс інтересів // Донецький національний університет. Правничий часопис Донецького університету. № 1(4). – 2000р. – Донецьк, 2000. – С. 17.
„Проблеми теорії трудового права” П.Д. Пилипенко висловлює думку про те, що юридичне поняття трудового колективу поступово втратить своє значення, бо, як вважає вчений, трудовий колектив об єктивно входить у соціалістичну організацію праці, в основу якої закладено колективістські принципи. Значення трудового колективу в суспільному житті сьогодні втрачається, і це можна вважати закономірним явищем. Свою позицію вчений обґрунтовує, зокрема, тим, що про трудові колективи чинна тепер Конституція України не згадує в жодній із своїх статей. Інші законодавчі акти, що стосуються сфери публічного права, називають їх серед учасників правових відносин теж щоразу рідше. Й законодавство останніх років, посвячене колективним спорам, наділяє правосуб єктністю найманих працівників, а не трудові колективи [8]1.
А.М. Слюсар зазначає, що трудовий колектив взагалі не є суб єктом трудового права, оскільки трудовий колектив не має суттєвих ознак не тільки суб єкта трудового права, а й суб єкта права, у тому числі таких основних ознак, як правоздатність, дієздатність, деліктоздатність. Виходячи з цього автор вважає, що не можна розглядати трудовий колектив як суб єкт трудового права, бо це поняття не є правовим [9]2.
Негативне ставлення до трудового колективу як суб єкта трудового права деяких авторів призвело інших фахівців до пошуку іншого поняття для даного соціально-правового явища, наприклад, трудова спільнота, персонал працюючих і т.і. Так, наприклад, В.В. Лазор, визначаючи трудовий колектив як сукупність виключно найманих працівників, пропонує запровадити нове поняття – „трудова спільнота”, розглядаючи його як сукупність усіх учасників трудового процесу, тобто і найманих працівників і роботодавців [10]3.
___________________
1 [8] Пилипенко П.Д. Проблеми теорії трудового права: Монографія. – Львів: ЛДУ ім. І. Франка, 1999. – C.186.
2 [9] Слюсар А.М. Конституція України та суб єкти трудового права // Матеріали наукової конференції „Конституція України – основа модернізації держави та суспільства”. 21-22 червня 2001р. Харків. – Х.: Право, 2001. – C.196.
3 [10] Лазор В. Трудовий колектив як суб єкт трудового права і сторона трудових спорів // Право України. – 2003. – № 10. – С. 100.
У зв язку з завершенням підготовки нового Трудового кодексу України знову розгорнулася дискусія щодо трудових колективів. Чимало фахівців з трудового права знову наголошують на тому, що і в нових ринкових умовах трудовий колектив є суб єктом трудового права, й що трудовий колектив слід наділити значними повноваженнями у сфері праці. Так, наприклад, Д. Карпенко пише: „Вважаю, що особливо слід наголосити на ролі трудового колективу, який за нинішніх умов не втратив можливості виступати суб єктом трудового права” [11]1.
Підтримують позицію про те, що трудовий колектив є суб єктом трудового права, і такі відомі українські фахівці, як Б.С. Стичинський, І.В. Зуб, В.Г. Ротань [12]2.
Представники науки трудового права Російської Федерації, такі як М.М. Гриценко, серед основних принципів, що покладаються в основу соціальних держав, називають економічну демократію, яка проявляється через участь громадян в управлінні організаціями у суспільному та державному житті країни [13]3. Разом з тим, найбільш виваженою видається позиція Г.С. Гончарової, яка зауважує, що у цьому процесі не слід вдаватись до крайнощів. Переоцінка ролі трудових колективів є такою ж хибною, як і недооцінка. Визначення оптимальних форм такої участі – досить складна справа. Вона потребує серйозних досліджень, а не відвертання від вивчення повноважень трудового колективу й спростування його як суб єкта трудового права [14]4.
___________________
1 [11] Праця і зарплата. – 2004. – № 45.
2 [12] Научно-практический комментарий законодательства Украины о труде / Б.С. Стычинский, И.В. Зуб, В.Г. Ротань. – 5-е изд., доп. и перераб., 2004. – С. 862-866.
3 [13] Гриценко Н.Н. Правовые проблемы становления и развития социального государства и профсоюзы // Материалы научно-практической конференции „Проблемы защиты трудовых прав граждан”. Ред. Леонов А.С. – М.: Права человека, 2004. – С.10.
4 [14] Гончарова Г.С. Повноваження трудових колективів на сучасному етапі // Матеріали наукової конференції „Конституція України – основа модернізації держави та суспільства”. 21-22 червня 2001р. Харків. – Х.: Право, 2001. – С. 194-196.
Суспільні відносини у сфері праці не розвиваються прямолінійно. Але основні напрями їх розвитку, межі, стратегія повинні бути глибоко науково обґрунтовані і визначені. Таким основним напрямком є демократична трансформація державного впорядкування українського суспільства. Реалізація основного напряму держави щодо демократизації суспільства повинна реалізовуватись через демократизацію законодавства перш за все у сфері праці.
Реальне підвищення ролі органів громадського самоврядування в трудових колективах, наявність різних поглядів з боку фахівців трудового права на визначення правового статусу трудових колективів у сучасних умовах обумовило вибір теми дисертації та необхідність проведення комплексного дослідження трудового колективу як суб єкта трудового права.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дане дисертаційне дослідження виконано відповідно до пріоритетних напрямків розвитку науки і техніки на період до 2006 року, встановлених Законом України „Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки” від 11 липня 2001 року. Дисертацію виконано відповідно до планів наукових досліджень кафедри цивільного і трудового права Харківського державного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди в рамках державної наукової програми „Правові засади розбудови державності”, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2001 року № 1716 „Про затвердження переліку державних наукових і науково-технічних програм з пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки на 2002 – 2006 роки”. Мета і завдання дослідження.
Метою дисертаційного дослідження є визначення трудового колективу підприємств, установ, організацій як суб єкта трудового права.
Для досягнення цієї мети ставились такі основні завдання:
Ш з ясувати об єктивні фактори, які обумовлюють необхідність існування такої правової дефініції як „трудовий колектив”;
Ш сформулювати поняття трудового колективу;
Ш визначити правовий статус трудового колективу як особливого суб єкта трудового права, види трудових колективів, з ясувати об єктивні та суб єктивні фактори, які обумовлюють надання трудовим колективам статусу суб єкта трудового права;
Ш здійснити аналіз основних повноважень трудового колективу у встановленні умов праці;
Ш з ясувати представницькі органи трудового колективу та форми реалізації повноважень трудового колективу;
Ш визначити основні повноваження колегіальних органів громадського самоврядування (загальні збори, конференція);
Ш здійснити аналіз повноважень трудового колективу у процесі вирішення трудових спорів (індивідуальних та колективних);
Ш внести пропозиції до проекту Трудового кодексу України щодо трудового колективу.
Об єктом дослідження є правові відносини, що виникають у зв язку з реалізацією повноважень трудових колективів у сфері трудового права. Предметом дисертаційного дослідження є теоретичні та практичні проблеми, пов язані з визначенням трудового колективу як суб єкта трудового права, а також норми чинного вітчизняного та зарубіжного трудового законодавства, у тому числі локальні норми та правозастосовна практика.
Методи дослідження. Дослідження побудовано на засадах методологічного плюралізму, тобто на використанні низки наукових методів, адекватних об єкту, предмету та завданню дисертаційного дослідження. При написанні роботи застосовувались як загальнонаукові, так і спеціальні методи дослідження. Зокрема, діалектичний метод застосовувався для всебічного дослідження зв язків, які існують безпосередньо всередині самого трудового колективу, з одного боку, та які існують між трудовим колективом і підприємством (суспільством), з іншого боку, виявлення закономірностей і тенденцій розвитку трудових колективів; історичний метод – для розкриття генезису законодавства про трудові колективи та з ясування його етапів, визначення перспектив розвитку законодавства, обґрунтування необхідності подальшого наукового дослідження трудових колективів; системно-структурний метод – для розкриття внутрішньої побудови трудового колективу, відображення взаємозв язків та взаємообумовленостей його елементів, з ясування місця трудового колективу поміж іншими правовими категоріями, дослідження основних форм участі колективів працівників у встановленні умов праці; логіко-юридичний метод дозволив виділити суттєві та несуттєві ознаки цього складного соціально-правового явища, відіграв значну роль у процесі формулювання проектів нових норм законодавства про трудові колективи; соціологічний метод використовувався в процесі ознайомлення з практикою ведення колективних переговорів й укладання колективних договорів, при узагальненні практики реалізації повноважень трудовими колективами. До проблем, що увійшли до кола дисертаційного дослідження, широко застосовувався порівняльно-правовий метод, зокрема, при вивченні прогресивного досвіду повноважень колективів працюючих зарубіжних країн із розвиненою ринковою економікою. Основні положення та висновки, викладені у роботі, грунтуються на аналізі чинного національного та зарубіжного законодавства про працю, досягнень загальної теорії права, трудового права, інших галузей юридичної науки, судової практики, практики реалізації повноважень трудових колективів.
Емпіричною базою дослідження є конституційні положення, нормативно-правові та підзаконні нормативні акти України та інших країн, постанови Пленуму Верховного Суду України, міжнародні правові акти – конвенції та рекомендації МОП, статистичні матеріали.
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що робота є одним із перших в українській правовій науці комплексним дослідженням теоретичних та практичних проблем, пов язаних із повноваженнями трудового колективу та визнанням його суб єктом трудового права. У дисертації визначено основні концептуальні підходи до виявлення правової сутності трудових колективів та з ясовано основні причини та передумови збільшення значення та ваги колективних форм організації праці у сучасних умовах.
1. Проаналізовано етапи розвитку демократії у сфері трудових відносин та зроблено висновок про необхідність більш активного запровадження в сучасних умовах елементів демократії у сфері праці (1983-1990, 1990-1996, 1996-2005).
2. Набуло подальшого розвитку визначення поняття „трудовий колектив”. Трудовий колектив у широкому розумінні визначається автором як сукупність усіх працюючих, які перебувають у трудових відносинах з підприємством, установою, організацією на підставі трудового договору, контракту, акту про призначення тощо, у тому числі й працюючих власників. У вузькому розумінні, тобто в окремих випадках, під трудовим колективом розуміється лише сукупність найманих працівників, які перебувають у трудових відносинах з підприємством, установою, організацією, за виключенням працюючого власника або уповноваженого ним представника (зокрема, у колдоговірному процесі, у процесі вирішення колективних трудових спорів). У Трудовому кодексі України запропоновано передбачити визначення трудового колективу лише у широкому розумінні як сукупність усіх працівників, які перебувають у трудових відносинах з підприємством, установою, організацією на підставі трудового договору, контракту, акту про призначення тощо.
3. Обґрунтовано висновок про те, що трудова правосуб єктність трудового колективу включає в себе: по-перше, його правоздатність, тобто обумовлену соціально-економічним і правовим становищем властивість трудового колективу, яка полягає в здатності мати суб єктивні права та юридичні обов язки; по-друге, його дієздатність як передбачену нормами права здатність та юридичну можливість своїми діями набувати права та обов язки; по-третє, його деліктоздатність як передбачену нормами права здатність нести юридичну відповідальність.
4. Доведено, що реалізація повноважень трудового колективу не може здійснюватися лише за допомогою форм безпосередньої демократії – колегіальних органів громадського самоврядування (загальних зборів). Для виконання цієї мети потрібно існування органів представницької демократії, наприклад, конференцій, рад, комісій тощо.
5. Сформульовано висновок про те, що участь працівників у загальних зборах є правом, а не обов язком.
6. Вперше сформульовано висновок про те, що право участі в загальних зборах працівників та голосування за прийняття рішень повинні мати лише ті особи, які пропрацювали на підприємстві не менше шести місяців, останні працюючі повинні бути наділені лише правом дорадчого голосу. Вперше внесено пропозицію про необхідність у статутних документах підприємств, установ, організацій заздалегідь визначати норми представництва на конференції працівників. Право бути обраним до виробничої ради повинні мати ті особи, які пропрацювали на даному підприємстві не менше 10 років і досягли віку не менше 30 років.
7. Зроблено висновок про необхідність встановлення додаткових гарантій для представників працівників при притягненні їх до дисциплінарної відповідальності та звільненні з роботи.
8. Удосконалено положення про керівника органу громадського самоврядування вищих навчальних закладів третього та четвертого рівнів акредитації, і внесено пропозицію про те, що таким керівником за наявності первинної профспілкової організації має бути керівник виборного органу первинної профспілкової організації. За наявності кількох первинних профспілкових організацій таким керівником має бути керівник найбільш чисельної первинної профспілкової організації.
9. Сформульовано пропозицію про те, що оголошення страйку допустимо лише за умов, якщо таке рішення буде підтримано більшістю членів усього трудового колективу, а не окремого структурного підрозділу, або не менш ніж двома третинами делегатів конференції усього трудового колективу.
10. Внесено пропозицію про необхідність визначення основних повноважень трудових колективів у Трудовому кодексі України, а детальне врегулювання усіх повноважень трудових колективів має відбутись у спеціальному законі про трудові колективи.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що основні висновки та рекомендації спрямовані на поглиблення знань про сутність трудових колективів, їх повноваження та форми їх реалізації. Окремі висновки та пропозиції можуть бути використані у процесі нормотворчої діяльності, при підготовці Трудового кодексу України, розробці законів України про трудові колективи, про соціальне партнерство тощо. Реалізація пропозицій буде також сприяти посиленню гарантій при реалізації права працівників на участь в управлінні підприємствами, установами, організаціями та активізації соціального діалогу між роботодавцями та працівниками.
Результати дисертаційного дослідження можуть бути також використані при підготовці навчальних посібників, підручників, методичних розробок з курсу „Трудове право України”, а також у навчальному процесі у процесі читання курсу та при проведенні практичних занять, зокрема, за темами суб єкти трудового права, колективний договір, трудовий договір, дисципліна праці, порядок вирішення колективних-трудових спорів (конфліктів).
Апробація результатів дослідження. Дисертація виконана та обговорена на кафедрі цивільного і трудового права Харківського державного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди. Результати дисертаційного дослідження доповідались автором на науково-практичній конференції молодих вчених „Методологія сучасних наукових досліджень” – Харків, Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С. Сковороди, 2003; ІІ Міжнародній науково-практичній конференції „Динаміка наукових досліджень 2003” (Дніпропетровськ – Одеса – Львів, 20 – 27 жовтня 2003 року).
Публікації. Основні положення дисертації викладені в трьох наукових статтях у фахових виданнях, перелік яких затверджений ВАК України. Структура дисертації визначена метою та завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, що об єднують сім підрозділів, висновків та списку використаних джерел (228 найменувань). Загальний обсяг дисертації становить 199 сторінок, з яких основного тексту – 183 сторінки.
| 
