|
Актуальність теми. Із проголошенням незалежності в Україні розпочався процес творення демократичної та правової держави. Реформування всіх сфер суспільних відносин спрямоване на подальшу перебудову нашої держави, зміну підходів до захисту прав, свобод та інтересів громадян. Одним із важливих аспектів реалізації цього напряму є підвищення ефективності правоохоронної діяльності щодо дотримання прав і законних інтересів людини, яка є учасником кримінально-процесуальних відносин.
На шляху вступу до Європейського співтовариства в державі постає завдання приведення у відповідність із сучасними вимогами національного законодавства. Насамперед це стосується Кримінально-процесуального кодексу України, норми якого регулюють правовідносини, що виникають у процесі розкриття, розслідування та запобігання злочинам.
Втілення у життя принципів об єктивного розслідування з метою унеможливлення притягнення до відповідальності невинних полягає в дотриманні вимог закону щодо перевірки всіх доказів по справі, зокрема тих, що виключають участь конкретної особи у вчиненні злочину, одним із видів яких є доведене алібі. Своєчасна, повна та всебічна перевірка заяв про алібі як виду показань учасників кримінального процесу сприяє запобіганню необґрунтованим обвинуваченням та є гарантом об єктивності розслідування.
Відсутність у законодавчих актах дефініції “алібі” призводить до неоднозначної його оцінки й проблемного застосування органами дізнання та досудового слідства України. У той час, коли у багатьох країнах алібі є не лише одним із варіантів реагування особи на виникаючу стосовно нього підозру у вчиненні злочину, а й гарантом захисту її прав і свобод від помилкових звинувачень у вчиненні злочину, у нашій державі питання звільнення від кримінального переслідування у зв язку з доведеним алібі потребує детального дослідження з розробкою криміналістичних рекомендацій. Повідомлення алібі є одним із поширених засобів ухилення злочинців від кримінальної відповідальності за вчинені суспільно небезпечні діяння. Сучасна злочинність, що характеризується високим ступенем професіоналізму, використовує нові прийоми протидії розслідуванню злочинів. За відсутності рекомендацій з перевірки алібі підозрюваних та обвинувачених, слідчим доводиться здійснювати заходи на власний розсуд, що відповідним чином впливає на якість досудового слідства.
Водночас уведення до законодавства України терміна “алібі” без належного його наукового дослідження може призвести до виникнення прогалин, що уможливить уникнення кримінальної відповідальності за вчинені злочини. Аналіз практики перевірки алібі свідчить, що у своїй діяльності працівники правоохоронних органів України відчувають значні труднощі. Більшість опитаних нами респондентів зазначили, що правила перевірки заяв підозрюваних (обвинувачених) про алібі їм відомі з власного досвіду такої діяльності або з досвіду колег (78 % і 61 % оперативних працівників; 83,5 % і 51 % слідчих відповідно); 65,7 % респондентів вважають за необхідне розробку практичних посібників, довідників та методичних рекомендацій, в яких розглядалися б теоретичні та практичні аспекти організації й тактики перевірки алібі (дод. А).
Тому нині є актуальним розгляд та вивчення наукових поглядів щодо поняття “алібі” як вітчизняних, так і зарубіжних учених, а також дослідження сучасного стану перевірки алібі в досудовому слідстві в Україні.
Питання організації й тактики перевірки алібі досліджували В.П. Бахін, Р.С. Бєлкін, В.С. Бурданова, О.М. Васильєв, В.Д. Зеленський, Л.М. Карнєєва, В.О. Коновалова, Н.В. Кручиніна, В.Г. Лукашевич, В.О. Образцов, М.І. Порубов, І.В. Постіка, М.В. Салтевський, А.Т. Тімербаєв, В.Ю. Шепітько, В.І. Шиканов та ін. У роботі значна увага приділялася працям Ю.П. Аленіна, Л.Ю. Ароцкера, Т.В. Варфоломєєвої, А.І. Вінберга, А.Ф. Волобуєва, В.І. Галагана, В.Г. Гончаренка, Ю.М. Грошевого, А.Я. Дубинського, В.А. Журавля, А.В. Іщенка, І.П. Козаченка, О.Н. Колесніченка, М.В. Костицького, Н.І. Клименко, В.С. Кузьмічова, В.К. Лисиченка, В.Т. Маляренка, Г.А. Матусовського, В.С. Медведєва, М.М. Михеєнка, В.Т. Нора, М.Я. Сегая, О.П. Снігерьова, В.В. Тищенка, Л.Д. Удалової, І.Я. Фрідмана, М.Є. Шумила та ін.
Спроба дослідити питання перевірки алібі за допомогою тактичних прийомів слідчих дій, зроблена понад двадцять п ять років тому А.Т. Тімербаєвим, не повною мірою відповідає сучасним завданням боротьби зі злочинністю. Крім того, проблеми, пов язані з алібі, досліджувалися без урахування специфіки злочинності на території України, що також знижує ефективність діяльності органів дізнання та досудового слідства нашої держави. Аналіз існуючого наукового матеріалу й практичного досвіду перевірки алібі уможливлює зробити висновок, що в наукових джерелах чітко не прослідковується комплексний підхід до категорії “алібі”. Переважна більшість дослідників розглядає перелік заходів, що спрямовані на спростування неправдивого алібі. Сучасний стан розвитку науки, зокрема криміналістики, вимагає існування чіткої методики перевірки алібі відповідних учасників процесу. Актуальність теми зумовлена потребами криміналістичної науки в комплексному викладенні методичних рекомендацій щодо перевірки алібі в досудовому слідстві. Важливість наукової розробки цієї теми полягає також у тому, що її дослідження, на підставі вивчення даних слідчої, судової та адвокатської практики, у поєднанні з досягненнями кримінально-процесуальної науки, дозволить запропонувати практиці нові рекомендації щодо комплексного застосування тактичних прийомів перевірки алібі. Саме ці обставини, на думку автора, свідчать про актуальність обраної теми дослідження, її науково-теоретичну та практичну значущість.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження відповідає Комплексній програмі профілактики злочинності на 2001–2005 роки, що затверджена Указом Президента України №1376/2000 від 25 грудня 2000 року. Дисертація виконана відповідно до пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень МВС України, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ України, на 2001–2009 роки. Проведення дослідження цієї теми передбачене планами науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт Національної академії внутрішніх справ України на 2001–2004 роки. Тема дисертації затверджена рішенням вченої ради Національної академії внутрішніх справ України (протокол № 11 від 29 червня 2000 року та протокол № 10 від 27 жовтня 2004 року) і зареєстрована Академією правових наук України (реєстраційний № 1012). Мета і завдання дослідження. Мета дисертації полягає в розробці теоретичних засад і практичних рекомендацій щодо організації й тактики перевірки алібі підозрюваного та обвинуваченого в досудовому слідстві. Відповідно до поставленої мети було сформульовано такі завдання:
встановити розвиток поглядів зарубіжних та вітчизняних науковців на проблему перевірки алібі в історичному аспекті;
визначити поняття “алібі”, розкрити його сутність через призму властивостей, функцій та ознак, з урахуванням сучасного стану наукової думки та практичних потреб сьогодення;
на підставі аналізу практики виявити криміналістично значущі особливості організації і тактики перевірки заяв підозрюваних та обвинувачених про алібі; охарактеризувати зміст та види неправдивих заяв про алібі в досудовому слідстві;
запропонувати методику виявлення ознак неправдивого повідомлення про алібі;
надати рекомендації щодо висунення слідчих версій та планування перевірки алібі;
виявити та розкрити зміст основних тактичних прийомів встановлення алібі підозрюваного та обвинуваченого в досудовому слідстві;
розкрити особливості проведення організаційних заходів та тактичних прийомів, що використовуються в досудовому слідстві для перевірки заяв про алібі, з урахуванням криміналістичних рекомендацій щодо такої діяльності; визначити алгоритм дій слідчого при повідомленні алібі підозрюваним та обвинуваченим.
Об єктом дослідження є діяльність зі встановлення й перевірки алібі в досудовому слідстві.
Предметом дослідження є організаційні й тактичні засоби і методи перевірки алібі в досудовому слідстві. Методи дослідження. Вихідним підґрунтям дослідження є діалектичний метод пізнання. Відповідно до мети та завдань дослідження автор ґрунтувався на сучасних положеннях теорії пізнання та загальнотеоретичних положеннях криміналістики, кримінального права, кримінального процесу, кримінології, філософії, логіки, психології та інших наук, що визначає комплексний характер дослідження. Вирішення поставлених перед дисертантом завдань здійснювалося з урахуванням сучасної наукової думки, а також законодавства. Під час дослідження використовувались історико-правовий метод для аналізу поглядів науковців у різні історичні періоди на процес перевірки алібі; порівняльно-правовий – під час вивчення вітчизняного та зарубіжного кримінально-процесуального законодавства; формально-логічний та системно-структурний методи – при вивченні сутності алібі та формуванні його поняття, що відповідало б сучасному стану боротьби зі злочинністю. Крім того, застосовувалися соціологічний метод (інтерв ювання, анкетування) – для вивчення поглядів оперативних працівників, слідчих та адвокатів, а також статистичні методи – для узагальнення результатів вивчення матеріалів кримінальних справ, анкетування оперативних працівників, слідчих та адвокатів України.
Емпіричну базу дослідження становлять:
узагальнені дані опитувань з питань організації й тактики перевірки алібі за розробленими анкетами 192 оперативних працівників, 200 слідчих органів внутрішніх справ і прокуратури та 52 адвокатів (дод. А, Б);
зведені дані вивчення за розробленими анкетами 104 кримінальних справ про злочини, під час розслідування яких було заявлено алібі, за 1991–2004 роки (дод. В).
Інформація, подана у дослідженні, є достовірною, оскільки, по-перше, емпірична база формувалася та аналізувалася тривалий час, по-друге, охопила репрезентативну кількість джерел у межах всієї України. Це дозволило прослідкувати за досліджуваними процесами, забезпечити переконливість одержаних результатів та сформульованих на їх основі висновків.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що за характером та змістом розглянутих питань дисертація є першою в Україні спробою на монографічному рівні визначити організаційні заходи та тактичні прийоми як основні елементи процесу перевірки алібі підозрюваного та обвинуваченого в досудовому слідстві. На основі системного підходу розглянуто теоретичні й практичні питання сучасного стану перевірки алібі в досудовому слідстві, використання тактичних прийомів слідчих дій, що застосовуються для перевірки певних обставин перебування підозрюваного або обвинуваченого в конкретному місці, виявлення та спростування суб єктами доказування неправдивих заяв про алібі.
Теоретична цінність дослідження, висновків та пропозицій полягає в тому, що вони є істотним доробком до теорії криміналістичної тактики як окремої її складової. У дисертації запропоновано низку концептуально нових та важливих як у теоретичному, так і практичному аспектах положень:
вперше:
встановлено ознаки неправдивого повідомлення про алібі;
розкрито особливості процесу перевірки заяв про алібі;
визначено складові елементи планування перевірки алібі;
визначено криміналістичні засоби й методи встановлення алібі підозрюваного та обвинуваченого; розроблено алгоритм дій слідчого при перевірці алібі;
удосконалено:
поняття “алібі”, розкрито його зміст та форми прояву;
тактичні прийоми слідчих дій з перевірки заявленого алібі;
набуло подальшого розвитку:
класифікація алібі, у тому числі й неправдивого, залежно від різних критеріїв; розробка типових версій щодо перевірки алібі.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що в дисертації сформульовано та обґрунтовано висновки й пропозиції, що сприятимуть підвищенню ефективності діяльності органів дізнання та досудового слідства при перевірці алібі підозрюваних і обвинувачених. За результатами дослідження розроблено комплекс методичних рекомендацій, що мають стати ефективним засобом при перевірці алібі у досудовому слідстві.
Рекомендації, розроблені на основі проведеного дослідження, подані до проекту Кримінально-процесуального кодексу України та реалізовані в законотворчій діяльності України (акт впровадження №06-19/15-1361 від 19 жовтня 2004 року) (дод. Д). Матеріали дослідження використовуються у навчальному процесі Національної академії внутрішніх справ України при викладанні курсу “Криміналістика” (акт впровадження від 15 листопада 2004 року) (дод. Ж). Розроблені методичні рекомендації щодо вдосконалення організаційних і тактичних засад перевірки алібі позитивно оцінені та використовуються працівниками органів досудового слідства України (акт впровадження від 29 жовтня 2004 року) (дод. З).
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійним комплексним дослідженням і являє собою особистий здобуток дисертанта.
В опублікованій у співавторстві з В.С. Кузьмічовим статті “Напрями удосконалення досудового слідства: перевірка алібі” (загальний обсяг – 0,3 друк. арк., особистий внесок – 0,2 друк. арк.) дисертант охарактеризував особливості перевірки алібі в досудовому слідстві.
Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорювалася на засіданнях кафедри криміналістики та міжкафедральному семінарі за участю фахівців кафедр криміналістики, організації оперативно-розшукової діяльності, теорії кримінального процесу та судоустрою і лабораторії проблем розслідування злочинів Навчально-наукового інституту підготовки слідчих та криміналістів Національної академії внутрішніх справ України і дістала позитивну оцінку. Основні положення дисертації доповідалися на таких науково-практичних конференціях: “Теорія та практика криміналістичного забезпечення розкриття та розслідування злочинів у сучасних умовах” (Київ, 22–23 березня 2001 року); “Недержавна система безпеки підприємництва як суб єкт національної безпеки України” (Київ, 16–17 травня 2001 року); “Проблеми вищої юридичної освіти” (Харків, 18–19 грудня 2001 року); “Пріоритетні напрямки удосконалення діяльності органів внутрішніх справ України” (Дніпропетровськ, 20–22 січня 2002 року); “Актуальні проблеми підготовки кадрів і роботи з персоналом оперативних служб міліції” (Київ, 27–28 березня 2003 року); на круглому столі “Криміналістичні читання, присвячені 100-річчю дактилоскопії в Україні” (Київ, 21 січня 2004 року). Крім того, положення, висвітлені в дисертації, використовуються в навчальному процесі Національної академії внутрішніх справ України.
Публікації. Результати проведеного дослідження відображено в дев яти працях, з яких чотири – наукові статті, що опубліковані у фахових виданнях, та п ять – у збірниках конференцій.
| 
