|
Актуальність теми. Розбудова правової держави в Україні передбачає реальне забезпечення прав людини і громадянина. Людина, її життя і здоров я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ст.3 Конституції України).
Багатовікова історія кримінально-процесуального права свідчить, про те, що на його розвиток суттєвий вплив мали погляди процесуалістів на сутність та зміст суспільних та особистих інтересів. Забезпечення рівних можливостей в реалізації цих інтересів в кримінальному судочинстві є не тільки правовим, но й політичним питанням, вирішення якого впливає на положення особистості в суспільстві, на політичну стабільність в українській державі. Суспільство і особа не тільки відносно обумовлені і органічно взаємозалежні, но між їх інтересами незмінно встановлюється певне співвідношення. Необхідність поєднання цих інтересів обумовлюється не тільки цілями суспільного розвитку, а також й тим, що ці інтереси є одним з важливих мотивів людської діяльності.
З огляду на це у сучасному суспільстві визначальним у механізмі взаємовідносин суспільних і особистих інтересів є їх принципове поєднання, яке не виключає можливості виникнення між ними протидії. У повній мірі це стосується й кримінального судочинства, яке повинно забезпечувати охорону суспільних та особистих інтересів.
Значний внесок у дослідження проблем суспільних та особистих інтересів у кримінальному судочинстві зробили вітчизняні вчені Ю.П. Аленін, Ю.М. Грошевий, А.Я. Дубинський, А.В. Іщенко, В.К. Лисиченко, О.Р. Михайленко, М.М. Михеєнко, В.Т. Нор, С.М. Стахівський, Л.Д. Удалова, М.Є. Шумило та вчені колишнього СРСР та країн СНД В.О. Азаров, Ф.Н. Багаутдінов, Я.О. Баєв, Т.А. Дуйшенбієв, Г.С. Казинян, З.Ф. Коврига, Л.Д. Кокорев, Д.П. Котов, О.В. Малько, Л.М. Масленнікова, Я.О. Мотовиловкер, В.А. Панюшкін, В.Я. Понарін, О.Б. Соловйов, М.С. Строгович, В.С. Шадрін та інші. Аналіз опублікованих робіт з цієї проблеми свідчить про те, що, на жаль, в теорії кримінального процесу відсутні загальноприйняті погляди на сутність та зміст суспільних та особистих інтересів у кримінальному судочинстві. Окрім того, деякі проблеми, що стосуються суті співвідношення цих інтересів, процесуальних засобів їх забезпечення й подолання можливих між ними протиріч, мають дискусійний характер та недостатньо дослідженні і тому вимагають якісно нового обґрунтування. В ході розробки та прийняття нового кримінально-процесуального кодексу України вирішення цих проблем є однією з умов вдосконалення процесуальної форми, тому що суспільні та особисті інтереси у кримінальному судочинстві породжують дві основних вимоги, які пред являються до неї. По-перше, процесуальна форма повинна сприяти встановленню істини по справі, а по-друге, гарантувати дотримання прав та законних інтересів особи у кримінальному судочинстві. Саме цим й обумовлена актуальність даної проблеми та необхідність її розробки в рамках наукового дослідження. Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження ґрунтується на основних положеннях Постанови Верховної Ради України “Про концепцію судово-правової реформи в Україні” від 28 квітня 1992 року, Комплексної цільової програми боротьби зі злочинністю на 1996-2000 роки, затвердженої Указом Президента України від 17.09.1996 року №837/96, Комплекс програм профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затверджен Указом Президента України від 25 грудня 2000 року №1376/2000, наказ МВС України “Про затвердження програми розвитку системи відомчої освіти і вузівської науки на період з 2001 по 2005 роки” від 11.05.2001 року №356.
Дана робота є складовою частиною комплексної програми “Проблеми вдосконалення організації і діяльності суду та правоохоронних органів в умовах реформування соціальної, правової, демократичної держави” (номер державної реєстрації 0186.0.099031). Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт Національної академії внутрішніх справ України і кафедри теорії кримінального процесу та судоустрою названого закладу.
Мета і завдання дослідження. Головною метою дисертаційного дослідження є розробка науково обґрунтованих положень і рекомендацій щодо вдосконалення законодавчого регулювання кримінально-процесуальних відносин, які забезпечують поєднання суспільних та особистих інтересів у кримінальному судочинстві на основі аналізу кримінально-процесуальних гарантій захисту суспільства від злочинів, прав і законних інтересів учасників процесу.
Для досягнення цієї мети автором поставлені і вирішувались такі завдання:
- розкрити поняття та сутність інтересів у кримінальному процесі, їх особливості на досудових і судових стадіях кримінального процесу;
- визначити види інтересів у кримінальному процесі;
- узагальнити теоретичні положення щодо співвідношення суспільних та особистих інтересів у кримінальному судочинстві;
- обґрунтувати шляхи вирішення спірних питань, які виникають між суспільними та особистими інтересами;
- внести пропозиції до чинного Кримінально-процесуального кодексу і проекту нового КПК України щодо усунення протиріч між суспільними та особистими інтересами у кримінальному судочинстві;
- обґрунтувати пропозиції щодо вдосконалення та законодавчого врегулювання взаємодії суспільних та особистих інтересів у кримінальному судочинстві.
Об єктом дослідження є суспільні та особисті інтереси, які виникають у кримінальному процесі. Предметом дослідження є реалізація суспільних та особистих інтересів суб єктами кримінально-процесуальної діяльності. Методи дослідження. Відповідно до мети і завдань дослідження в роботі використана сукупність дослідницьких методів сучасної гносеології. Методологічною основою дисертаційного дослідження є теорія пізнання соціально-правових явищ, а також наукові принципи і концептуальні положення, розроблені спеціалістами в галузі кримінально-процесуального, кримінального права тощо. У процесі дослідження використовувалися: а) історико-правовий, формально-логічний, системно-структурний і порівняльний методи – для з ясування поняття та змісту інтересу у кримінальному судочинстві; б) соціологічний (анкетування) - для опитування дізнавачів, слідчих, суддів та свідків за спеціально розробленою анкетою, яке дозволило з ясувати їх уявлення про співвідношення суспільних інтересів з інтересами особи і існуючи недоліки щодо подолання протиріч між ними; в) статистичні методи (групування, аналізу) - для обґрунтування висновків за результатами узагальнення матеріалів кримінальних справ.
Названі методи дослідження використовувались в роботі у взаємозв язку і взаємозалежності, що забезпечило всебічність, повноту й об єктивність дослідження, істинність отримання наукових результатів.
Теоретичною основою дисертації є роботи як вітчизняних, так і іноземних вчених юристів з загальної теорії права, філософії, соціології, кримінально-процесуального та міжнародного права, а також інших галузей наук.
Нормативною базою дослідження є Конституція України, Закони України, Кримінально-процесуальний та інші кодекси України; проект нового КПК України, підготовлений до другого читання у Верховній Раді України (реєстр № 3456-1), кримінально-процесуальне законодавство ряду іноземних країн (Російської Федерації, Німеччини та Франції), а також відомчі нормативні акти МВС України, Генеральної прокуратури, постанови Пленуму Верховного Суду України. Обґрунтованість сформульованих у дисертації теоретичних положень, висновків і пропозицій для практики визначається емпіричною базою дослідження. Зокрема автором було вивчено 270 кримінальних справ, що були у провадженні органів дізнання і слідства ГУ МВС України в м. Києві, УМВС України в Київській та Вінницькій областях у період з 1999 по 2003 рік. Крім того, спеціально розробленій анкеті було опитано 360 осіб: дізнавачів – 50, слідчих ОВС – 100, які проходили підвищення кваліфікації у Національній академії внутрішніх справ України протягом 1999-2003 рр., крім того суддів – 60, свідків – 150. Використовувався особистий досвід дисертанта, набутий за час роботи в слідчому підрозділі МВС України. Наукова новизна одержаних результатів, полягає насамперед, у тому, що вперше в українській процесуальній науці з урахуванням положень Конституції України, внесених змін і доповнень до чинного кримінально-процесуального законодавства України дисертантом було вироблено концептуальну позицію щодо виникнення, розвитку та реалізації суспільних та особистих інтересів суб єктів кримінально-процесуальної діяльності та їх співвідношення на досудових стадіях кримінального процесу. У дисертації обґрунтовується ряд нових положень та висновків, що істотно розширюють і поглиблюють зміст, структуру і понятійний апарат теорії кримінального процесу. До найбільш суттєвих із них слід віднести такі:
1) обґрунтовано, що необхідно виключити зі ст. 216 КПК України положення, що передбачає можливість скасування прокурором постанови про закриття кримінальної справи у будь-який час у межах встановлення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. На постанову слідчого про закриття справи треба поширити правило ст. 4006 КПК про те, що перегляд судових рішень з метою погіршення становища засудженого може бути допустимий лише у межах року з моменту набрання ними законної сили;
2) вперше запропоновано необхідність виключення з кримінально-процесуального закону положень, які покладають на суд обов язок за власною ініціативою повертати кримінальну справу прокурору у випадках, коли неповнота досудового слідства не може бути усунута в судовому засіданні;
3) доведено, що застосування п.2 ч.7 ст. 48 КПК порушує права та законні інтереси обвинуваченого; 4) наведені додаткові аргументи на користь позиції про надання зацікавленим особам права ознайомлення з матеріалами про відмову в порушенні кримінальної справи;
5) обґрунтовано висновок, що у стадії порушення кримінальної справи заборонити провадити слідчі дії при попередній перевірці матеріалів, за винятком огляду місця події у випадках, що не терплять зволікань; 6) аргументовано висновок про те, що гарантією захисту особистих і суспільних інтересів було б право дізнавача самостійно приймати рішення про порушення кримінальної справи;
7) розвинено положення по те , що з метою захисту інтересів особи постанова про порушення кримінальної справи має бути винесена щодо факту злочину, а не стосовно конкретної особи; 8) набуло подальшого розвитку положення про те, що в Україні необхідно створити Державний фонд з якого надавати потерпілому від злочину компенсацію за рахунок держави;
9) запропоновано окрему правову норму, яка передбачає внесення змін до КПК, щодо категоричного заборонення ставити у небезпеку життя і здоров я кожного учасника процесу при проведенні будь-якої процесуальної дії, до якої слід включити заборону щодо приниження особи, розголошення відомостей про особисте життя громадян, заподіяння без потреби шкоди особистому майну при проведенні всіх процесуальних дій;
10) сформульовано низку пропозицій щодо вдосконалення порядку закінчення досудового слідства з направленням кримінальної справи з обвинувальним висновком до суду, а саме анулювання норми про ознайомлення обвинуваченого з матеріалами справи і обмежитися оголошенням йому та його захиснику рішення слідчого про направлення справи прокурору в порядку ст. 225 КПК. Цим учасникам кримінального процесу також оголошується про їх право ознайомитись з матеріалами справи в судовому засіданні.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що сформульовані і аргументовані у дисертації теоретичні положення, висновки і пропозиції є певним внеском у розвиток науки кримінального процесу, оскільки розширюють і поглиблюють уявлення про сутність і специфіку суспільних та особистих інтересів на досудових стадіях кримінального процесу. Отримані автором результати дослідження можуть бути використані:
- у науково-дослідній роботі - для подальшої розробки науково обґрунтованих положень і рекомендацій з питань законодавчого врегулювання кримінально-процесуальної діяльності щодо співвідношення суспільних та особистих інтересів;
- у законотворчій роботі – про внесення змін та доповнень до чинного КПК України, а також при доопрацюванні проекту КПК, при прийнятті постанов Пленуму Верховного Суду України з відповідних процесуальних питань;
- у навчальному процесі – при написанні окремих розділів, підручників і навчальних посібників з курсу “Кримінальний процес України”, при підготовці і викладанні лекцій з тем: “Принципи кримінального процесу”, “Суб єкти кримінально-процесуальної діяльності”, “Слідчі дії”.
Результати дослідження використовуються при викладанні навчальної дисципліни “Кримінальний процес” у Національній академії внутрішніх справ України, а також у науково-дослідницькій роботі слухачів, курсантів, студентів, магістрів та ад юнктів (акт впровадження від 2 вересня 2003 року).
Апробація результатів дисертації. Дисертація підготовлена на кафедрі теорії кримінального процесу та судоустрою Національної академії внутрішніх справ України, представлена і обговорена на засіданні кафедри, схвалена нею і рекомендована до захисту.
Основні положення та висновки дисертації доповідалися автором на міжнародній науково-практичнії конференції “Україна в XX столітті: уроки, проблеми, перспективи” (квітень 2001 року, м. Київ); на міжвузівській науково–практичній конференції “Захист прав, свобод і законних інтересів громадян України в процесі правоохоронної діяльності” (квітень 2001 року, м. Донецьк); на науково-практичній конференції “Державна регуляторна політика України” (квітень 2001 року, м. Київ); на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Молода Українська держава на межі тисячоліть: погляд в історичне минуле та майбутнє демократичної, правової держави України” (травень 2001 року, м. Київ);. Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження опубліковані в п ятьох наукових статтях, з яких три - у фахових виданнях, затверджених ВАК України. Структура дисертації обумовлена її метою та поставленими завданнями і складається зі вступу, двох розділів, які містять п ять підрозділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Повний обсяг дисертації становить 193 стор., з яких основний текст дисертації - 172 стор., список використаних джерел - 17 стор. (201 найменування).
| 
