|
Актуальність теми дисертаційного дослідження. В умовах створення правової держави все більшого значення набувають соціально-економічні, політичні та особисті права і свободи громадян України. Одним з найважливіших засобів, який забезпечує реалізацію цих прав, є судова система держави. 18 березня 2004 року в Україні прийнятий новий Цивільний процесуальний кодекс (далі скорочено – ЦПК), без якого було б неможливо досягнути необхідного рівня захисту прав людини у всій системі державного устрою. Прийняттям нового ЦПК України зроблено важливий крок з проведення судової реформи в Україні. Забезпечення дієвості норм нового ЦПК України на сучасному етапі є запорукою подальшого становлення України як демократичної, соціальної та правової держави, де відповідно до статті 3 Конституції України людина, її права та свободи визнаються найвищою соціальною цінністю.
Сфера судового захисту суб єктивних прав у правовій державі постійно розширюється, тому що саме суд забезпечує правильний і своєчасний розгляд і вирішення цивільно-правових спорів, здійснення правосуддя у цивільних справах. Судовий захист – найвища гарантія забезпечення прав, свобод та інтересів громадян, оскільки правове становище суду, його функції створюють переваги в забезпеченні законності. Суд як орган державної (судової) влади здійснює правозастосовчу діяльність. Ця діяльність завжди пов язана з ухваленням відповідного правозастосовчого акта – судової постанови. Судові постанови, як самостійний правовий інститут цивільного процесуального права, покликані сприяти захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. З прийняттям нового ЦПК України, у цивільному процесі з явився новий вид судової постанови, що ухвалюється судом першої інстанції – судовий наказ. Але дана судова постанова, у зв язку з обмеженим обсягом дисертаційної роботи, не була спеціальним об єктом дослідження. Цей принципово новий для сучасності інститут цивільного процесуального права повинен стати окремим об єктом наукового дослідження. В дисертації основна увага приділена класичним судовим постановам – судовому рішенню і ухвалам суду першої інстанції.
У науці цивільного процесуального права тема інституту судових постанов залишається однією із найбільш дискусійних. Проведені дослідження інституту судових постанов, безумовно, мають важливе значення. Але неповнота та недостатність теоретичних розробок теорії судових постанов пов язана з тим, що останні досліджувались в їх статичному стані, при цьому важливо розглядати питання сутності постанов суду в динаміці, з позиції їх функціональної ролі. Багато питань, які охоплює ця проблема, досліджені недостатньо повно, що негативно впливає на практику застосування чинного законодавства. Необхідність глибшого вивчення і вирішення даних проблем обумовила вибір теми даного дисертаційного дослідження.
У ході дослідження теми судових постанов було вивчено та проаналізовано 510 судових справ, які розглядалися районними судами міст Києва та Сімферополя, Апеляційним судом міста Києва та Верховним Судом України в 2001-2005 роках. По кожній 25-26 цивільній справі автором виявлено порушення судами законодавства з питань ухвалення судових постанов. Часто однією з причин допущення судами помилок є недостатнє законодавче регулювання інституту судових постанов.
У вітчизняній правовій науці тема інституту судових постанов частково висвітлювалась П.П. Заворотьком та М.Й. Штефаном в їх праці “Судове рішення” (1971 р.), а також у науково-навчальній літературі та окремих журнальних статтях. Проте комплексно та системно дана тема в українській науці цивільного процесуального права окремо не досліджувалась. Тому, з наведених міркувань, це дослідження є актуальним і практично необхідним.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в межах теми Центру дослідження прав людини юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Формування механізму реалізації та захисту прав і свобод громадян України” № 01 БФ 042-01 за третім науковим підрозділом “Спеціально-правові способи захисту прав і свобод громадян України” та теми кафедри правосуддя Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Проблеми розвитку законодавства про судочинство і судоустрій України” № 97165.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексний науковий аналіз проблемних питань судових постанов в цивільному судочинстві, формулювання теоретичних висновків та розробка конкретних обґрунтованих наукових пропозицій, спрямованих на розвиток теорії цивільного процесуального права, вдосконалення інституту судових постанов й усунення колізій і прогалин законодавства з досліджуваних питань, вдосконалення чинного цивільного процесуального законодавства України та підвищення ефективності його застосування.
Для досягнення поставленої мети дисертаційного дослідження були поставлені наступні завдання:
- визначити поняття судових постанов і провести їх поділ на види;
- виявити характерні ознаки та значення судового рішення в цивільному судочинстві, а також визначити поняття рішення суду;
- виявити характерні ознаки та визначити поняття ухвал суду першої інстанції;
- з ясувати сутність судового рішення і судових ухвал у цивільній справі;
- провести класифікацію рішень і ухвал суду першої інстанції;
- виявити особливості усунення судом недоліків в ухваленому ним рішенні;
- визначити і проаналізувати вимоги, яким повинні відповідати рішення і ухвали суду першої інстанції;
- розкрити особливості змісту судового рішення і судових ухвал;
- визначити особливості законної сили судового рішення і судових ухвал, а також дослідити правові наслідки набрання рішенням суду законної сили і встановити їх відмінність від правових наслідків набрання ухвалами суду першої інстанції законної сили;
- розробити підходи щодо вирішення теоретичних проблем, пов язаних з інститутом судових постанов у цивільному процесуальному праві;
- виявити колізії та прогалини правового регулювання інституту судових постанов у цивільному судочинстві і розробити конкретні пропозиції щодо вдосконалення чинного цивільного процесуального законодавства з питань, що стосуються судових постанов.
Об єктом дослідження є судові постанови (зокрема, рішення і ухвали суду першої інстанції), які ухвалюються з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Предметом дослідження є цивільне процесуальне законодавство, норми якого регулюють процес ухвалення судових постанов, судова практика застосування цих норм, літературні джерела.
Методологічна та теоретична основа дослідження. Дисертаційна робота ґрунтується на використанні загальнонаукових та спеціальних методів юридичної науки. В роботі були використані такі наукові методи як: діалектичний (дозволив проаналізувати чинне цивільне процесуальне законодавство та практику його застосування), системний (дозволив визначити проблемні питання правового регулювання постанов суду першої інстанції), історико-правовий (дозволив дослідити розвиток законодавства та практики застосування щодо судових постанов), абстрагування та узагальнення (застосовувався у процесі розробки різних правових понять і категорій, таких як судове рішення, ухвала суду першої інстанції, законна сила рішення суду тощо), формально-юридичний (використовувався у процесі створення нових правових норм і приписів щодо регулювання процесу постановлення рішень і ухвал суду першої інстанції та подальшого їх удосконалення), аналітичний (забезпечувався порівняльним аналізом норм ЦПК України від 18.07.1963 року і ЦПК України від 18.03.2004 року, що дало можливість запропонувати найбільш оптимальні пропозиції щодо вдосконалення чинного цивільного процесуального законодавства). У процесі дослідження також широко використовувалися такі методи, як статистичний та логічний. Застосування зазначених методів дозволило здійснити комплексний аналіз інституту судових постанов, зробити науково-теоретичні висновки та практичні рекомендації, що мають ознаки наукової новизни.
Теоретичну основу дисертації складають теоретичні розробки, праці вітчизняних та зарубіжних вчених-правознавців з питань цивільного процесу дореволюційного, радянського та сучасного періодів. Істотне значення для підготовки дослідження мали наукові праці як вітчизняних вчених: О.Г. Дріжчаної, П.П. Заворотька, С.Ю. Каца, В.В. Комарова, Л.Я. Носко, Є.Г. Пушкаря, П.І. Радченка, В.І. Тертишнікова, С.І. Чорнооченко, М.Й. Штефана, Я.Л. Штутіна, так і зарубіжних вчених: З.К. Абдулліної, С.Н. Абрамова, М.Г. Авдюкова, Є.В. Васьковського, М.А. Вікут, Г.В. Воронкова, Т.Н. Губар, М.А. Гурвича, О.О. Добровольського, Г.О. Жиліна, І.М. Зайцева, М.Б. Зейдера, О.Ф. Клейнмана, Л.Ф. Лєсницької, К.І. Малишева, Н.І. Масленникової, Є.А. Нефедьєва, Д.І. Полумордвинова, І.В. Решетнікової, Н.І. Ткачова, М.К. Треушнікова, П.Я. Трубникова, С.Л. Черв якової, Н.О. Чечіної, Д.М. Чечота, Ю.Н. Чуйкова, М.С. Шакарян, К.С. Юдельсона, В.В. Яркова та інших.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що у національній науці дане дослідження є першим комплексним, системним монографічним дослідженням проблем судових постанов у цивільному процесі України. В роботі вперше на концептуальному рівні сформульовано численні пропозиції щодо вдосконалення чинного цивільного процесуального законодавства в частині регулювання судових постанов.
У дослідженні обґрунтовано наступні теоретичні положення, висновки та практичні пропозиції, які відрізняються певною новизною та виносяться автором на захист:
1. Вперше обґрунтовано висновок, що судовий наказ – це не особлива форма судового рішення, а самостійний вид судової постанови, що завершує процесуальну діяльність в суді першої інстанції при вирішенні справ безспірного характеру про стягнення коштів або витребування майна, оскільки судовий наказ, на відміну від судового рішення, ухвалюється судом поза межами таких процесуальних проваджень, як позовне і окреме, які передбачають дотримання загального регламенту судового захисту. У зв язку з цим, пропонується у частині 1 статті 208 ЦПК України серед видів постанов суду першої інстанції передбачити і судовий наказ.
2. Обґрунтовано доцільність заміни назви глави 7 розділу ІІІ ЦПК України “Судові рішення” на назву “Судові постанови” і назви статті 208 ЦПК України “Види судових рішень” відповідно на назву “Види судових постанов”, оскільки визначення всіх актів суду поняттям “рішення” призводить до термінологічної плутанини, у зв язку з тим, що серед їх різновидів можна виділити рішення, ухвалу і судовий наказ, кожне з яких має своє завдання, зміст, порядок винесення і значення в цивільному судочинстві, і тому не можливо різні за своєю сутністю акти суду визначати одним поняттям – судові рішення. 3. Удосконалено визначення поняття судового рішення, а саме: судове рішення – це процесуальний акт-документ, який ґрунтується на встановлених у судовому розгляді фактах і застосуванні норм права, яким вирішуються по суті вимоги заінтересованої особи про захист прав, свобод чи інтересів у порядку позовного провадження або вимоги спрямовані на захист охоронюваних законом інтересів у порядку окремого провадження, що набирає законної сили у встановленому законом порядку і підлягає виконанню.
4. Обґрунтовано висновок, що сутність судового рішення полягає в тому, що воно є основним і найважливішим актом правосуддя, який вирішує цивільну справу по суті, містить державно-владне, індивідуально-конкретне розпорядження з застосуванням норм права до встановлених у судовому розгляді фактів і правовідносин, ухвалене у передбаченому законом процесуальному порядку іменем держави й спрямоване на захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
5. Удосконалено визначення поняття ухвал суду першої інстанції, відповідно до якого, ухвали – це постанови суду, що вирішують окремі питання процесуального характеру, поставлені перед судом у заявах і клопотаннях особами, які беруть участь у справі, і що виникають в процесі порушення, розвитку й припинення судочинства в справі, а також у зв язку з виявленням суттєвих недоліків у роботі державних та інших органів або порушенням законів окремими особами.
6. Вперше висловлено й обґрунтовано точку зору про те, що сутність судової ухвали полягає в тому, що ухвали суду: це оперативно-розпорядчі процесуальні акти, якими оформляються й закріплюються дії суду в ході судового розгляду цивільної справи; це акти правосуддя, якими окремі процесуальні питання справи вирішуються по суті; а також це акти, що створюють, змінюють і припиняють процесуальні правовідносини.
7. Вперше обґрунтовано висновок про те, що ухвали суду, які постановляються за заявами про перегляд рішення, ухвали або судового наказу у зв язку з нововиявленими обставинами, повинні займати окреме місце серед інших ухвал в системі їх класифікації, оскільки з ними пов язана можливість суду, який ухвалив зазначені судові постанови, самому, без втручання вищих судових інстанцій, скасувати своє рішення, ухвалу або судовий наказ.
8. Обґрунтовано висновок про необхідність доповнення переліку підстав для скасування рішення суду і передачі справи на новий розгляд, передбаченого частиною 1 статті 311 ЦПК України, наступними пунктами: - у справі відсутній журнал судового засідання або він не підписаний головуючим і секретарем судового засідання; - при розгляді справи були порушені правила про мову, якою здійснюється судочинство.
9. Внесено пропозицію про необхідність доповнення пункту 1 частини 2 статті 215 ЦПК України, що передбачає вимоги до змісту описової частини судового рішення, узагальненим викладом позиції позивача перед узагальненим викладом позиції відповідача.
10. Обґрунтовано висновок про необхідність розширення кола суб єктів права на звернення до суду за роз ясненням рішення, вказаних у частині 1 статті 221 ЦПК України, шляхом надання такого права й іншим уповноваженим органам та посадовим особам, які за законом мають право провадити виконання рішення (органи РАЦС, органи опіки та піклування, податкові органи, кредитно-фінансові установи та ін.).
11. Обґрунтовано висновок про доцільність обмеження у частині 2 статті 220 ЦПК України строку, протягом якого може бути подано заяву про ухвалення додаткового рішення. Запропоновано встановити строк на подачу заяви про ухвалення додаткового рішення до набрання рішенням суду законної сили.
12. Обґрунтовано висновок про необхідність закріплення у главі 7 розділу ІІІ ЦПК України окремої статті щодо вимог законності й обґрунтованості ухвал суду першої інстанції, так як аналіз судової практики і дані судової статистики, свідчать про те, що судді часто ігнорують вимоги законності й обґрунтованості, що ставляться до ухвал суду першої інстанції, і як наслідок це приводить до зростання кількості незаконних і необґрунтованих ухвал.
13. Обґрунтовано висновок про те, що всі ухвали суду першої інстанції набирають законної сили й породжують певні правові наслідки (виключність, преюдиціальність, обов язковість, здійсненність), але з застереженням, що не можна механічно переносити усі наслідки законної сили судового рішення на ухвали суду першої інстанції, оскільки своєрідність законної сили ухвал пояснюється тими особливостями, які властиві кожній групі ухвал, для яких законна сила проявляється по-різному.
14. Обґрунтовано висновок про необхідність закріплення у главі 7 розділу ІІІ ЦПК України окремої норми щодо порядку набрання законної сили ухвалами суду першої інстанції, у зв язку з тим, що чинний ЦПК не передбачає статті, яка б регулювала порядок набрання ухвалами суду першої інстанції законної сили, в тому значенні, як це питання вирішується, відносно судових рішень (ст. 223 ЦПК), ухвал суду апеляційної інстанції (ст. 319 ЦПК) і ухвал суду касаційної інстанції (ст. 349 ЦПК).
15. Обґрунтовано висновок про доцільність закріплення у главі 7 розділу ІІІ ЦПК України окремої статті, яка б врегулювала порядок і строк направлення копій ухвал суду особам, які беруть участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні. При цьому суд повинен надсилати не усі ухвали, які постановляються у справі, а тільки: ухвали про зупинення провадження у справі; ухвали про закриття провадження у справі; ухвали про залишення заяви без розгляду; окремі ухвали.
Теоретичне і практичне значення отриманих результатів визначається декількома аспектами. Теоретичне значення дисертації полягає у створенні відносно завершеної системи знань щодо інституту судових постанов у цивільному процесі, яка є певним внеском у науку цивільного процесуального права. Воно полягає також в тому, що у ньому сформульовано ряд положень, висновків та пропозицій, що визначають шляхи та підходи до вирішення ряду теоретичних та практичних проблем, що стосуються судових постанов у цивільному процесі, та які є внеском у подальший розвиток окремих положень інституту судових постанов у цивільному процесуальному праві.
Теоретичні положення та висновки дисертації можуть бути використані у навчальному процесі при викладанні курсу “Цивільне процесуальне право України”, та спецкурсів “Перегляд судових рішень в цивільному процесі” і “Складання процесуальних документів”, а також при написанні підручників, навчальних посібників, підготовці методичних матеріалів для викладачів та студентів юридичних спеціальностей, у подальших наукових розробках теми судових постанов, при підготовці спеціалістів у сфері судочинства, у практичній діяльності судів. Висновки і рекомендації щодо вдосконалення процесуального законодавства можуть бути використані в нормотворчій діяльності та враховані при вдосконаленні чинного Цивільного процесуального кодексу України, а також застосовуватись на практиці при розгляді та вирішенні судами цивільних справ.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійно виконаною роботою, наукові результати якої отримані особисто автором.
Апробація результатів дослідження. Основні положення та результати дисертаційного дослідження були апробовані автором у навчальному процесі юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка при викладанні курсу “Цивільне процесуальне право”, доповідалися і обговорювалися на засіданні кафедри правосуддя юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, на науково-практичному семінарі аспірантів юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (15 червня 2005 р., м. Київ), були оприлюднені на міжнародній науковій конференції Хмельницького інституту регіонального управління та права “Другі осінні юридичні читання” (14-15 листопада 2003 р., м. Хмельницький), на міжнародній науково-практичній конференції Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників” (8-9 квітня 2004 р., м. Київ), на міжнародній науковій конференції Хмельницького університету управління та права “Треті осінні юридичні читання” (5-6 листопада 2004 р., м. Хмельницький), на міжнародній науково-практичній конференції Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників” (13-14 квітня 2005 р., м. Київ), на всеукраїнській науковій конференції Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова “Другі юридичні читання” (18 травня 2005 р., м. Київ). Пропозиції щодо вдосконалення правового регулювання окремих питань інституту судових постанов були подані до Верховного Суду України та до Комітету з питань правової політики Верховної Ради України.
Публікації. Основні положення дисертації викладено у 8 публікаціях: 6 статтях, виданих у вітчизняних фахових збірниках наукових праць, перелік яких затверджений ВАК України, та 2 тезах виступів на науково-практичних конференціях.
Структура дисертації обумовлена метою, предметом і завданнями дослідження та підходом дисертантки до дослідження основних проблем теми, і складається зі вступу, трьох розділів, які охоплюють 12 підрозділів, висновків до кожного розділу, загального висновку, списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 200 сторінок. Список використаних джерел містить 256 найменувань і налічує 21 сторінку.
|
