|
Актуальність теми дослідження. В умовах формування ринкової економіки джерелом підвищення добробуту громадян все частіше стає підприємницька ініціатива, але ефективність її здійснення досить часто залежить не тільки від здібностей, фінансових можливостей підприємця, але й від роботи органів виконавчої влади всіх рівнів та належного нормативно-правового забезпечення реалізації вказаних процесів. Демократичні процеси, які відбуваються в нашій державі є передумовою для переорієнтації напрямку функціонування всього державного механізму, який покликаний не лише управляти суспільством, а здійснювати це, забезпечуючи механізми реалізації та захисту прав людини, як найвищої соціальної цінності в нашій державі. Виходячи з цього, вважаємо що всі адміністративно-правові інститути повинні розглядатися через призму забезпечення прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина. Ліцензування як окремий адміністративно-правовий інститут не є винятком з цього правила. Введення інституту ліцензування в Україні пов язано з необхідністю регулювання відносин держави і суб єктів підприємництва, діяльність яких потребує спеціального контролю. Тому досить часто саме наявність ліцензії є тим фактором, який дозволяє серед багатьох господарюючих структур знайти саме ту, яка працює на ринку товарів та послуг цивілізовано, з дотриманням встановлених державою вимог і стандартів. Безпосередню основу адміністративно-правового інституту ліцензування складає добровільний вступ суб єкта, якого не наділено владними повноваженнями, у сферу адміністративно-правових відносин, усвідомлене і бажане виконання адміністративних обов язків, які на нього покладаються відповідно до вимог чинного законодавства України. Введення інституту ліцензування пов язано не тільки з розширенням правового статусу громадян, але і з введенням численних спеціальних обов язків і заборон, невиконання яких може привести до втрати такого статусу. У зв язку з цим перевага відомчої нормотворчості в цій сфері управління є небажаною. Законами повинні бути урегульовані основні права й обов язки громадян і юридичних осіб у ліцензійних відносинах, види, підстави і порядок застосування заходів відповідальності за порушення умов і порядку ліцензійної діяльності.
Необхідність дослідження ліцензування викликана тим, що в теоретичних надбаннях цьому інституту приділялася недостатня кількість уваги. На початку 90-х років, із здобуттям Україною незалежності та бурхливого розвитку інституту приватної власності, були зроблені спроби обґрунтування поняття ліцензування та підстав його здійснення. Розвиток цих ідей знайшов своє відображення в роботах В. Авер янова, Ю. Битяка, С. Вітвицького, З. Гладуна, Є. Додіна, Р. Калюжного, М. Кучерявенка, А. Клюшниченка, В. Новосьолова, О. Олейника, І. Пастуха, П. Пацурківського, В. Поповича, Л. Савченко, Н. Саніахметової, О. Шеваріхіна, Ю. Шемшученка, В. Шкарупи та інших учених, положення яких було проаналізовано та враховано автором в ході дисертаційного дослідження.
Разом з тим, багато питань сутності ліцензування розглядалися лише частково, з позицій відомчого регулювання, а також з точки зору місця ліцензування серед схожих правових режимів. Таким чином, недостатність теоретичних розробок із вказаної тематики, наявність прогалин в законодавстві, незаперечне науково-теоретичне і практичне значення та актуальність теми обумовлюють необхідність її поглибленого дослідження. Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження тісно пов язаний з адміністративною реформою в Україні, затвердженою Указом Президента України “Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні” від 22 липня 1998 р. № 810/98 зі змінами, внесеними Указом Президента України від 10 вересня 1998 р. № 1000/98 та від 21 вересня 1998 р. № 1048/98, яка ставить за мету удосконалення системи і структури державних органів, приведення їх у відповідність до сучасних вимог і умов. Робота виконана в межах Комплексної цільової програми боротьби зі злочинністю на 2004-2009 рр. Та в рамках планів досліджень Національної академії державної податкової служби України, зокрема теми кафедрального дослідження “Організаційно-правові аспекти правоохоронної діяльності у сфері оподаткування” (номер державної реєстрації 0105U000657). Мета і завдання дослідження. Головною метою дисертаційної роботи є комплексне дослідження сутності ліцензування як окремого інституту адміністративного права, що включає в себе з ясування його поняття, ознак та юридичного змісту, сутності, прогалин та протиріч чинного законодавства України з питань ліцензування; розробка рекомендацій щодо удосконалення нормативно-правового регулювання ліцензійних процесів, пов язаних із визначенням правового статусу суб єктів господарювання, які працюють на основі ліцензії; покращення практичної діяльності органів, що здійснюють ліцензійну й контрольно-наглядову діяльність за дотриманням законодавства у цій сфері.
Виходячи зі змісту поставленої мети, у рамках даної роботи підлягали вирішенню наступні завдання:
- визначення поняття і сутності ліцензування як окремого інституту адміністративного права;
- дослідження ліцензування як правового режиму і виокремлення його від суміжних правових режимів;
- розгляд ліцензування як особливої форми контролю за порядком набуття спеціального правового статусу, умовами його реалізації та юридичними наслідками припинення діяльності, що підлягає ліцензуванню;
- дослідження засад, порядку і підстав введення ліцензійного режиму;
- обґрунтування поняття та класифікація видів ліцензій та практичне значення такої класифікації;
- характеристика ліцензійного провадження як окремого виду адміністративного процесу;
- аналіз видів та умов застосування примусових заходів до суб єктів ліцензійної діяльності за порушення умов та порядку ліцензування;
- розробка науково обґрунтованих пропозицій щодо удосконалювання законодавства в сфері ліцензування.
Об єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають у процесі господарювання і обумовлені необхідністю наявності у суб єкта господарювання ліцензії на передбачений законодавством вид господарської діяльності.
Предметом дослідження є правові приписи, які регулюють особливості становлення, розвитку та здійснення ліцензування як адміністративно-правового інституту, що практично реалізовується у сфері господарювання. Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є сукупність методів і прийомів наукового пізнання, що ґрунтуються на принципах глибокого, всебічного та об єктивного аналізу адміністративно-правового інституту ліцензування. Автором використані як загальні, так і спеціальні методи дослідження предмета. Перша група методів найбільш повно представлена загальнонауковим діалектичним та формально-логічним методами пізнання, які дозволили дослідити проблематику ліцензування в єдності соціального змісту та юридичної форми, а також забезпечили системність в аналізі правових явищ (підрозділи 1.1., 1.5.). Автором також використані спеціальні методи. Зокрема, метод системного аналізу та порівняльно-правовий метод застосовувалися з метою співставлення різних нормативних актів, норми яких регулюють порядок та особливості ліцензування окремих видів діяльності (підрозділи 1.2., 1.4.). Історичний метод застосовувався для вивчення розвитку законодавства щодо особливостей провадження окремих видів діяльності, які потребують обмеження (підрозділ 1.2.). За допомогою використання філософського та логіко-семантичного методів поглиблено понятійний апарат, визначені окремі ключові категорії (підрозділи 1.1., 2.1., 3.2.).
Безпосередню наукову базу склали праці вчених з адміністративного та суміжних галузей права А. Альохіна, Д. Бахраха, В. Горшенєва, І. Голосніченка, І. Дюрягіна, Ж. Іонової, Ю. Козлова, А. Коренєва, О. Крупчана, Б. Лазарєва, В. Манохіна, В. Новосьолова, А. Ноздрачова, О. Олейника, В. Олефіра, Г. Петрова, О. Рябченко, Н. Саліщевої, Л. Савченко, В. Сорокіна, Ю. Тихомирова, В. Шкарупи, В. Щербини й інших учених. Нормативну основу дослідження склали Конституція України, Кодекс України про адміністративні правопорушення, Цивільний, Митний, Кримінальний, Господарський кодекси України, закони України, укази і розпорядження Президента України, галузеве законодавство України, відомчі та інші нормативно-правові акти, що регулюють ліцензійні відносини.
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що дисертація є одним із перших в Україні комплексних досліджень, яка присвячена науковим розробкам становлення, розвитку та реалізації механізму адміністративно-правового інституту ліцензування.
Дисертантом на захист виносяться наступні теоретичні положення і практичні висновки, що характеризують наукову новизну здійсненого дослідження:
1. Уперше визначено сутність ліцензування як адміністративно-правового інституту.
2. Доведено, що інститут ліцензування має комплексний характер, оскільки поєднує норми адміністративного і цивільного права, де наявність ліцензії є підставою для виникнення правоздатності і майнових відносин при здійсненні окремих видів господарської діяльності.
3. Обґрунтовано підстави виникнення і реалізації адміністративних відносин по ліцензуванню окремих видів господарської діяльності, а також їх значення для суб єктів підприємницької діяльності.
4. Розроблено та охарактеризовано комплексну класифікацію ліцензій за різними критеріями: за юридичною силою, за терміном дії, за способом дозволу, визначеним в ліцензії, за суб єктами ліцензування тощо.
5. Удосконалено: поняття ліцензії – як документа державного зразка, що може видаватися виключно уповноваженими на те державними органами; та поняття ліцензування – як окремого виду адміністративного процесу, який провадиться згідно процедури, яка визначена законодавством і тільки спеціально уповноваженими державними органами.
6. Дістала подальшого розвитку класифікація адміністративних проваджень, зокрема, запропоновано нову підставу класифікації адміністративних проваджень - за юридичними наслідками, вираженими у властивій для них формі. У зв язку з цим виділяється ліцензійне провадження як самостійний вид адміністративного процесу.
7. Запропоновано ряд заходів, спрямованих на поліпшення роботи державних органів у сфері ліцензування: обґрунтовано необхідність збільшення періодичності проведення планових контрольних перевірок за діяльністю ліцензіатів, яким ліцензія на провадження визначених видів діяльності була видана на строк до трьох років включно та уніфікувати систему документів дозвільного характеру.
8. Сформульовано ряд змін до законодавчих актів з питань регулювання адміністративно-правового інституту ліцензування. Зокрема, обґрунтовано необхідність законодавчого закріплення права органу ліцензування відмовити здобувачу в реєстрації заяви на заняття визначеним видом господарської діяльності, а здобувачу – право оскаржити таку відмову в адміністративному чи судовому порядку; пропонується закріпити процесуальні строки проведення контрольних перевірок за діяльністю ліцензіатів та строки провадження окремих процесуальних дій при розгляді і вирішенні справи про видачу ліцензії на право заняття визначеним видом господарської діяльності чи відмови у видачі ліцензії. До переліку адміністративних стягнень, які застосовуються до суб єктів господарювання, що порушують чинне ліцензійне законодавство, пропонується закріпити і таку санкцію, як заборона протягом визначеного строку займатися певним видом господарської діяльності, відкликання та анулювання ліцензії; пропонується визначити в законі види ліцензій та перелік операцій, які повинні здійснюватися на їх основі та закріпити перелік суб єктів ліцензійного провадження і визначити їх адміністративно-правовий статус. Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що положення дисертаційного дослідження спрямовані на розвиток науково-обґрунтовану реалізацію конституційних прав громадян на незаборонену законом господарську діяльність та створення теоретичної бази для реформування ліцензійного законодавства. Викладені та обґрунтовані в дисертації положення, висновки і пропозиції можуть бути використані:
- у законотворчій діяльності по удосконалюванню діючого законодавства в сфері господарської діяльності, що потребує ліцензування і при розробці комплексного кодифікованого нормативного акта про ліцензування окремих видів діяльності;
- у правозастосовчій практиці органів, що здійснюють ліцензування, при удосконалюванні контрольно-наглядової діяльності органів ліцензування й інших контролюючих органів за суб єктами господарювання, діяльність яких потребує наявності ліцензії;
- в удосконаленні теоретичних питань, пов язаних із здійсненням ліцензійного провадження як самостійного виду адміністративного процесу;
- у навчальному процесі при підготовці відповідних розділів підручників та посібників з адміністративного права та теорії управління; при викладанні курсів “Адміністративне право”, „Господарське право”, „Адміністративний процес” у юридичних навчальних закладах, а також на курсах підвищення кваліфікації практичних працівників; у науково-дослідній роботі студентів, курсантів, слухачів тощо;
- при проведенні правового всеобучу громадян з метою підвищення рівня правової культури та правосвідомості населення.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження виконано особисто, всі сформульовані положення та висновки обґрунтовані на підставі самостійних досліджень. Ідеї та розробки Шкарупи В.К., у співавторстві з яким була підготовлена стаття, у дисертації не використовувалися.
Апробація результатів дослідження. Основні висновки і положення дисертації, викладені в публікаціях автора, доповідалися на всеукраїнській науково-практичній конференції “Захист соціальних та економічних прав людини: міжнародні стандарти і законодавство України” (м. Київ, 12 березня 2004 року), міжвузівській науково-практичній конференції “Історико-правові та соціально-економічні аспекти розвитку суспільства” (м. Чернігів, 26 березня 2004 року), міжнародній науково-практичній конференції „Проблеми гармонізації законодавства країн СНД та Європейського Союзу (м. Ірпінь, 16 квітня 2004 року)” та щорічній науково-практичній конференції „Запорізькі правові читання” (м. Запоріжжя, 30 червня – 1 липня 2004 року).
Публікації. Основні теоретичні положення дисертації викладені в дев яти публікаціях, шість з яких – у фахових виданнях ВАК України.
Структура дисертації. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, що включають 10 підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Обсяг дисертації становить 187 сторінок, з них основного – 173 сторінки, перелік використаних джерел – 14 сторінок (163 найменування).
| 
