|
Актуальність теми дослідження. Ліси займають важливе місце серед природних ресурсів. Вони є потужним природним регулятором водного балансу й клімату, виробниками кисню, надійним засобом охорони ґрунтів від ерозії, нейтралізації шкідливих впливів виробничих викидів у довкілля. Ліси мають й велике народногосподарське значення, завдяки їм отримуємо, зокрема, будівельний матеріал й промислову сировину, дикорослі плоди, ягоди, лікарські рослини тощо. Однак ліси є дуже чутливі до антропогенного навантаження. Ігнорування репродуктивних властивостей лісу, необґрунтоване лісокористування здатні завдати йому великої шкоди. Зокрема, в Україні хибна практика планування екстенсивного лісокористування призвела до значного виснаження лісів, зниження загальної продуктивності їх ценозів, погіршення товарної структури лісосічного фонду. Так, у повоєнні роки допускалося перевищення розрахункової лісосіки в 1,5 – 2 рази, що спричинило зміну вікової структури лісів, збільшення частки похідних (до 13 відсотків) і менш продуктивних деревостанів. Сьогодні найбільшу площу займають молодники (45,4 відсотка) і середньовікові насадження (37,7 відсотка), достигаючі і стиглі деревостани становлять відповідно лише 10,1 відсотка і 6,8 відсотка, що в 1,5 – 2 рази нижче оптимальних значень. Інтенсифікація проміжного користування в останні роки призвела до того, що фактичні запаси достигаючих і стиглих деревостанів становлять більше половини потенційно можливих, а частка насаджень із низькими повнотами (0,6 - 0,3) досягає 24 відсотків. У зв язку з цим під час рубок головного користування щороку недобирають 5 млн. куб. метрів деревини.
Сучасний екологічний стан лісів зумовлюється як рівнем та інтенсивністю антропогенного впливу, так і зростаючим техногенним навантаженням, що порушує природну стійкість і середовищноформуючі функції лісових екосистем[90] .
З урахуванням зазначених обставин в Україні формується лісове законодавство, основними завданнями якого є, зокрема, збереження якісного стану лісів, забезпечення раціонального використання лісових ресурсів. Проте на сьогодні це законодавство певною мірою застаріло, потребує приведення у відповідність із сучасними потребами практики, узгодження з актами законодавства, що регулюють цивільні, земельні та інші суспільні відносини.
Особливого значення набуває забезпечення ефективного еколого-правового регулювання лісокористування. Адже, незважаючи на те, що у лісовому законодавстві декларується збереження за лісами виконання переважно екологічних функцій, залишаються актуальними проблеми збільшення лісистості території у природних зонах до оптимального рівня, поліпшення якісного складу лісових насаджень, нарощування природоохоронного потенціалу лісів, збереження їх біологічного різноманіття, підвищення стійкості лісових екосистем до впливу негативних факторів середовища. Вирішення цих проблем потребує поряд із відповідним науковим, технологічним, організаційним, економічним й правового забезпечення[17] .
До останнього ж часу еколого-правовий аспект лісокористувань не був предметом спеціального дослідження правознавців. Різні аспекти охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, що мають відношення й до лісів, знайшли відображення у працях таких вчених-юристів, як В.І.Андрейцев, Г.І.Балюк, А.Г.Бобкова, М.М.Брінчук, С.О.Боголюбов, А.П.Гетьман, Н.В.Єремеєва, Б.В.Єрофеєв, М.І.Єрофеєв, Е.Н.Жевлаков, І.І.Каракаш, О.С.Колбасов, С.М.Кравченко, П.Ф.Кулинич, Н.Р.Малишева, М.І.Малишко, В.В.Петров, О.О.Погрібний, В.К.Попов, Б.Г.Розовський, О.А.Рябов, В.І.Семчик, Н.І.Титова, Ю.С.Шемшученко, М.В.Шульга. У різні часи ті чи інші питання правового регулювання використання та охорони лісів досліджувалися у працях С.Б.Гавриша, В.Ф.Горбового, Р.К.Гусєва, Л.І.Дембо, Д.М.Зайцева, Л.А.Заславської, В.В.Костицького, М.В.Краснової, О.І.Красова, В.Л.Мунтяна, Г.Н.Полянської, В.Н.Яковлєва.
Лісогосподарські, економічні, соціальні, управлінські питання використання та охорони лісів досліджуються також у роботах вчених економістів та інших спеціальностей, зокрема, Я.В.Коваля, І.А.Євтушенко, А.І.Карпука, Г.Ф.Морозова, М.П.Савущика, І.М.Сінякевича, С.Л.Кирилюка, М.Ю.Попкова, Л.В.Полякова, І.Р.Юхновського та ін.
Регіональним аспектам правової охорони лісів (лісів Карпатського регіону України) присвячена кандидатська дисертація П.В.Мельника, що була захищена у 2002 році.
Проблем майнової відповідальності за порушення лісового законодавства торкається В.М.Завгородня у своїй кандидатській дисертації, захищеній у 2003 році.
Питання еколого-правового регулювання лісокористування набули сьогодні особливого значення у зв язку з потребою оновлення лісового законодавства (на опрацюванні у Верховній Раді України знаходиться проект нової редакції Лісового кодексу України), в тому числі й з урахуванням вимог міжнародно-правових актів у даній сфері, а також з необхідністю посилення екологічних вимог до різних видів використання лісових ресурсів, удосконалення організаційних засад забезпечення сталого лісокористування й охорони лісів та відповідальності за порушення лісового законодавства.
Усе вищезазначене свідчить про актуальність дисертаційного дослідження еколого-правового регулювання лісокористування в Україні.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження виконана відповідно до плану науково-дослідної роботи відділу проблем аграрного, земельного та екологічного права Інституту держави і права ім. В.М.Корецького Національної академії наук України “Проблеми реалізації екологічного та космічного права” (№ державної реєстрації PK 0101U00378).
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексний науково-правовий аналіз проблем еколого-правового регулювання лісокористування в Україні, а також розроблення науково обґрунтованих рекомендацій для подальшого розвитку законотворчого процесу та впорядкування правозастосування у сфері лісокористування.
Виходячи з поставленої мети, визначено такі дослідницькі задачі:
- розглянути понятійно-термінологічний апарат, який використовується в досліджуваній сфері, і дати рекомендації щодо його вдосконалення;
- здійснити аналіз і дати оцінку розвитку еколого-правового регулювання лісокористування в Україні, визначити на цій основі перспективи, тенденції подальшого формування законодавства з питань охорони лісів, забезпечення їх сталого використання;
- проаналізувати законодавче забезпечення формування інституту права власності на ліси, розкрити зміст права власності на ліси та його окремих форм – права державної, комунальної та приватної власності на ліси; визначити проблеми, у тому числі екологічного значення, які впливають на формування структури власності й реалізацію права власності на ліси в Україні, а також обґрунтувати заходи щодо їх вирішення;
- висвітлити особливості організації управління в галузі використання, відтворення та охорони лісів, визначити місце в цій системі кожної організаційної ланки, сформулювати пропозиції щодо упорядкування організаційно-правових засад використання, відтворення та охорони лісів;
- розкрити особливості еколого-правового режиму різних видів лісокористування, дати пропозиції та рекомендації щодо його вдосконалення;
- проаналізувати особливості кримінальної, адміністративної та цивільної відповідальності за лісопорушення, визначити прогалини у законодавчому забезпеченні юридичної відповідальності у даній сфері й обґрунтувати пропозиції щодо їх усунення.
Об єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у процесі здійснення різних видів лісокористувань та охорони лісів.
Предметом дослідження є лісове законодавство України, акти зарубіжного законодавства, міжнародно-правові документи з питань відтворення та охорони лісів, забезпечення їх сталого використання, а також правозастосовча практика відповідних організаційних структур.
Методи дослідження. У роботі використовувалися формально-логічний, порівняльно-правовий, історичний, структурно-функціональний, класифікаційний методи дослідження, а також метод системного аналізу.
За допомогою формально-логічного методу проаналізовано та поглиблено понятійно-термінологічний апарат, розкрито зміст та особливості застосування окремих правових норм. Порівняльно-правовий метод дозволив зіставити різнорідні масиви правових норм, що регулюють відносини в даній сфері, звернутися до зарубіжного досвіду регулювання та правозастосування. Завдяки методу історичного аналізу проаналізовано розвиток еколого-правового регулювання лісокористування. Застосування структурно-функціонального, класифікаційного, системного методів мало місце у процесі тлумачення правових норм, аналізі управлінської діяльності органів у даній сфері. У процесі дослідження було використано здобутки загальної теорії держави і права, а також інших галузей права, зокрема, конституційного, адміністративного, цивільного та ін.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у здійсненні спеціального комплексного аналізу правових проблем, пов язаних із забезпеченням екологічно обґрунтованого лісокористування, належної якості лісових ресурсів, поліпшенням стану лісів в Україні. До теперішнього часу ці проблеми не були предметом комплексного дослідження з боку правознавців екологічного профілю. Дане дослідження уможливило одержати нові наукові результати щодо визначення тенденцій, перспектив удосконалення лісового законодавства, обґрунтувати рекомендації щодо упорядкування еколого-правового режиму лісокористувань, організаційних засад забезпечення сталого лісокористування, охорони лісів, виявити прогалини, застарілі норми, що регулюють цю сферу суспільних відносин, та підготувати пропозиції щодо їх усунення.
На захист виносяться такі положення, висновки та рекомендації:
1. Обґрунтування: уточнення поняття “ліс”: “Ліс – елемент географічного ландшафту, який складається із сукупності землі, дерев, що посідають домінуюче положення, чагарників, тварин, мікроорганізмів та інших природних компонентів, що у своєму розвитку біологічно взаємопов язані, впливають один на одне і на довкілля”;
удосконалення визначення поняття “лісові ресурси”, у складі яких мають бути враховані й корисні властивості лісу;
доцільності відмови від застосування такої юридичної категорії, як “лісовий фонд”, яка не дозволяє чітко визначити складові названого фонду, відокремити землі, що включаються до лісового фонду, від земель іншого призначення, на яких також можуть бути ліси, а також відмови від поділу лісових ресурсів на лісові ресурси загальнодержавного та місцевого значення, який в умовах, коли ліси мають отримати свого власника, губить усякий сенс;
зміни статусу полезахисних лісових смуг та інших лісових смуг лінійного типу (уздовж автомобільних доріг, каналів, залізниць, гідротехнічних споруд тощо), які доцільно включити до складу лісових земель, оскільки деревостої у межах цих смуг за формальними ознаками відповідають визначенню лісів.
2. Аргументування: 1) запровадження “лісової сертифікації” у практику лісокористування та врегулювання цього питання на законодавчому рівні (лісова сертифікація визначається як метод, за допомогою якого незалежна третя сторона проводить оцінку лісогосподарської діяльності на предмет її відповідності екологічним, економічним та соціальним стандартам, яка підтверджується видачею письмового документа - сертифіката), що сприятиме практичному застосуванню такої сертифікації; 2) визначення умов і критеріїв розмежування державної і комунальної власності на ліси; 3) пропозицій щодо встановлення на законодавчому рівні порядку надання у приватну власність земельних ділянок деградованих і малопродуктивних угідь для залісення; 4) визначення умов надання лісів в оренду; 5) вимог щодо регламентації права власності на лісову інформацію.
3. Рекомендації щодо використання у Лісовому кодексі України положень Земельного кодексу України в частині права земельного сервітуту (стосовно земельних ділянок лісового фонду) та положень Цивільного кодексу України (стаття 333), присвячених визначенню права власності, що має реалізовуватися у зв язку із забезпеченням вільного доступу громадян до лісів, їх права на загальне лісокористування.
4. Обґрунтування вдосконалення державного управління лісовим господарством: 1) повноваження центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства мають бути сфокусовані на здійсненні координаційних, програмних, методично-інструктивних та регулюючих функцій; 2) державні підприємства лісового господарства мають бути звільнені від прямого втручання держави у їх господарську діяльність (основою державного впливу на них має бути: фінансове регулювання (плата за лісові ресурси тощо), ліміти й квоти на лісокористування); 3) необхідно усунути паралелізм в управлінні лісовим господарством з боку Міністерства аграрної політики України та Державного комітету лісового господарства України; 4) слід забезпечити чітке розмежування контрольних повноважень між Міністерством охорони навколишнього природного середовища України та Державним комітетом лісового господарства України.
5. Обґрунтування та рекомендації щодо утворення у складі Держкомлісгоспу України державної служби лісів, яка має зосередитися на забезпеченні раціонального ведення лісового господарства всіма власниками лісів та лісокористувачами.
6. Аргументування того, що важливою умовою прийняття рішення про створення на землях лісового фонду природних заповідників, біосферних заповідників, національних природних парків має стати наявність розробленої програми вирішення соціально-економічних проблем населення, життєдіяльність якого пов язана з територіями, призначеними для створення відповідних територій та об єктів природно-заповідного фонду.
7. Висновки про те, що: 1) усі вимоги, які містяться у різних нормативно-правових актах, щодо організації та проведення рубок у лісах України доцільно систематизувати, уніфікувати і викласти в єдиному акті – порядок проведення рубок у лісах України. Наголос у цьому порядку має бути зроблений на забезпеченні збереження біорізноманіття лісів та сталого лісокористування; 2) є потреба у встановленні чітких критеріїв визначення стиглості лісу (сьогодні розрізняють, зокрема, технічну, фінансову, біологічну стиглість, а також поновлювальну, кількісну, захисну, господарську стиглість); 3) необхідно запровадити лісовий податок, який забезпечив би покриття витрат держави на створення лісових насаджень.
8. Пропозиції щодо удосконалення складу лісових правопорушень: слід вилучити з переліку лісових правопорушень (стаття 98 Лісового кодексу України) такі, що не відповідають ознакам екологічного правопорушення; з метою посилення впливу юридичної відповідальності на забезпечення належного ведення лісового господарства, доцільно було б конкретизувати склади правопорушень, пов язаних із веденням лісового господарства (зокрема, слід виділити такі правопорушення, як недотримання порядку ведення обліку лісів, вимог щодо проведення лісовпорядкування та врахування матеріалів лісовпорядкування при організації лісового господарства тощо).
9. Обґрунтування пропозицій щодо удосконалення адміністративної, кримінальної та цивільної відповідальності за порушення вимог законодавства щодо використання, відтворення та охорони лісів:
доцільно застосовувати при визначенні об єктивної сторони однакових за змістом (але різних за ступенем суспільної небезпеки) лісових злочинів та лісових адміністративних проступків одне поняття - або “ліс” або “лісовий масив” (це усуне можливість їх неоднозначного тлумачення);
враховуючи особливу небезпечність забруднення лісу хімічними та радіоактивними речовинами, виробничними й побутовими відходами, стічними водами, доцільно такі забруднення віднести до загальнонебезпечних способів знищення чи пошкодження лісових масивів, за застосування яких передбачена кримінальна відповідальність;
слід посилити відповідальність за незаконну порубку лісу, для чого необхідно уточнити його кваліфікуючі ознаки (систематичність здійснення порубки), передбачити більш суворі санкції для службових осіб, які сприяли здійсненню незаконних порубок чи організовували їх;
слід розширити склад адміністративних санкцій, що мають застосовуватися до лісоправопорушників (передбачити застосування таких стягнень, як попередження та конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об єктом проступку), встановити посилену відповідальність за повторне скоєння адміністративного правопорушення; забезпечити диференціацію у застосуванні санкцій залежно від особливостей тих чи інших правопорушень;
має застосовуватися єдиний підхід до визначення у нормативно-правових актах розміру стягнення за шкоду, завдану порушенням лісового законодавства.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що положення та висновки проведеного дослідження можуть бути використані:
- для подальшого поглибленого дослідження правових проблем, пов язаних із використанням, відтворенням та охороною лісів, а також інших природних ресурсів, що взаємопов язані із лісами;
- для вдосконалення лісового законодавства;
- у процесі підготовки підручників і навчальних посібників із курсу “Екологічне право”, а також викладання відповідної навчальної дисципліни.
Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданні відділу проблем аграрного, земельного та екологічного права Інституту держави і права ім. ВМ.Корецького НАН України.
Окремі результати дослідження були оприлюднені на Міжрегіональній науково-практичній конференції “Забезпечення екологічної безпеки – обов язок Української держави” (Івано-Франківськ, 24 – 25 вересня 2004 року).
Публікації. Основні наукові положення дисертаційного дослідження відображено в п яти публікаціях (чотири наукові статті у фахових виданнях та тези виступу на науково-практичній конференції).
| 
