|
Актуальність теми. Однією з умов становлення України як демократичної, правової європейської держави є необхідність розробки та удосконалення організаційно-правових основ боротьби зі злочинністю, насамперед організованою. Захист прав, свобод особи, життєвих інтересів підприємств, установ, організацій різних форм власності набуває вагомого значення в період становлення і розвитку в Україні ринкових відносин та зміни соціально-правової політики держави. Діяльність організованих злочинних об єднань завдає істотної шкоди найважливішим сферам суспільного життя. Однією з найбільш небезпечних форм прояву організованої злочинності є бандитизм, який вирізняється серед інших, схожих за ознаками, злочинів озброєністю та спеціальною метою – вчинення нападів на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб. Судова статистика свідчить, що бандитизм має місце серед злочинів, які вчиняються в Україні. Так, з 1996 по 2000 рік зареєстровано 484 факти бандитизму, з яких у 2000 році – 78, у 2001 році – на 11,1 % менше, у 2002 році – 67, у 2003 році – 52 випадки прояву цього злочину. З набранням чинності у 2001 році нового Кримінального кодексу України, законодавчим закріпленням у ньому визначень понять форм спільної злочинної діяльності, введення до Особливої частини до цього не відомих інших кримінально-правових норм, а також використання учасниками сучасних банд нових форм і методів діяльності, породжує чимало запитань щодо кримінально-правового розуміння вказаного антисуспільного явища. Створюється підґрунтя і виникає необхідність у перегляді окремих усталених поглядів теорії кримінального права та судової практики щодо розуміння поняття та ознак банди і бандитизму, форм вчинення цього злочину, у тому числі підходів стосовно відмежування бандитизму від схожих за ознаками складів злочинів. Від комплексного аналізу зазначених питань залежить правильність кваліфікації діянь осіб, що вчинили цей злочин, законність їх притягнення до кримінальної відповідальності та призначення винним покарання, а отже і ефективність протидії бандитизму.
Окрім цього, до невідкладних заходів, спрямованих на посилення протидії бандитизму, необхідно виділити проблему подальшого вдосконалення кримінального законодавства, виходячи з назрілих потреб слідчої та судової практики.
Стан наукової розробки проблеми. Вченими-криміналістами чимало зроблено для вивчення бандитизму, ознак складу цього злочину, його місця у системі законодавства про кримінальну відповідальність та співвідношення з іншими злочинами, що вчиняються в організованих формах. Важливу роль у розробці концепції кримінально-правової протидії бандитизму відіграли дисертаційні праці А.М.Абдулатипова, В.В.Василевича, М.В.Геворкяна, А.Ж.Каримбекова, В.С.Коміссарова, Є.К.Марчука, О.А.Попової. Сучасна кримінально-правова наука України доповнилась дисертаційними дослідженнями І.В.Іваненка та І.І.Радіонова, які внесли вагомий внесок у розробку різних аспектів протидії бандитизму.
Останнім часом велика дослідницька робота щодо проблем протидії бандитизму проведена у монографічних дослідженнях В.С.Коміссарова, Т.Д.Устинової і Ю.Б.Мельникової, Д.А.Корецького та Т.А.Пособиної. Суттєве місце у розробці проблемних питань бандитизму належить працям М.І.Бажанова, О.Ф.Бантишева, Ф.Г.Бурчака, Р.Р.Галіакбарова, В.В.Голіни, Н.О.Гуторової, А.С.Ємельянова, С.О.Єфремова, М.І.Загороднікова, М.П.Карпушина, О.О.Кваші, А.П.Козлова, Г.А.Крігера, П.С.Матишевського, М.І.Мельника, В.О.Навроцького, В.Я.Тація, П.Ф.Тельнова, А.Н.Трайніна, М.А.Шнейдера та інших авторів. Віддаючи належне вказаним науковим дослідженням, слід зауважити, що окремі з них ґрунтувались на старому законодавстві про кримінальну відповідальність або ж здійснювались на підставі законодавства інших держав. У багатьох з наведених праць питанням стосовно ознак банди та юридичного аналізу складу бандитизму приділено недостатньо уваги у зв язку із дослідженням науковцями широкого кола інших проблем. Разом з тим, у науковій літературі існує чимало дискусійних підходів щодо вирішення кримінально-правових проблем протидії бандитизму, які не дають підстав для остаточного визначення поняття банди, її основних ознак, а також ознак, що характеризують об єктивну та суб єктивну сторони цього злочину та відмежування його від суміжних складів злочинів. Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до Комплексної програми профілактики злочинності на 2001 – 2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 року, № 1376/2000. Дисертація відповідає орієнтовній тематиці перспективних досліджень та плану науково-дослідної роботи Національної академії Служби безпеки України на 2003 – 2007 роки (п. 9.17.) Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка теоретичних проблем складу бандитизму, формулювання пропозицій, спрямованих на удосконалення чинного законодавства про кримінальну відповідальність, вироблення рекомендацій щодо удосконалення слідчої та судової практики стосовно кваліфікації діянь, пов язаних з організацією банди, участю у ній чи у вчинюваних бандою нападах, а також уточнення критеріїв відмежування бандитизму від суміжних злочинів, вчинених в організованих формах.
Досягнення мети дисертаційного дослідження передбачає вирішення таких задач:
1. дослідити розвиток законодавства про відповідальність за бандитизм, що було чинним на території України;
2. розглянути стан дослідження кримінально-правових проблем бандитизму в науці кримінального права;
3. здійснити юридичний аналіз складу бандитизму та ознак банди;
4. проаналізувати спірні питання щодо форм прояву бандитизму та кваліфікації діянь, пов язаних з організацією банди, участю у ній чи у вчинюваних бандою нападах;
5. уточнити критерії, які можуть бути покладені в основу відмежування бандитизму від суміжних складів злочинів;
6. виробити пропозиції стосовно удосконалення чинного законодавства про відповідальність за бандитизм та практики його застосування.
Об єктом дослідження є бандитизм як атисуспільне явище, його природа і сутність, а також юридичні форми закріплення зазначеної злочинної діяльності в законі про кримінальну відповідальність. Предметом дослідження є чинне кримінальне законодавство України та окремих зарубіжних держав, пам ятки права України, теоретичні положення науки кримінального права щодо складу бандитизму як злочину проти громадської безпеки, його об єктивні та суб єктивні ознаки, наявність яких є підставою притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності за бандитизм, а також конструктивні ознаки банди і судова практика з цих питань.
Методи дослідження. Відповідно до визначеної мети дисертаційного дослідження його методологічну основу утворює система методів наукового пізнання і положення загальної теорії кримінального права. В процесі дослідження застосовувались такі наукові методи:
- історико-правовий (генетичний), за допомогою якого встановлено основні етапи виникнення, розвитку та становлення українського законодавства про кримінальну відповідальність за бандитизм, починаючи з перших кодифікаційних актів Давньоруської держави;
- функціональний, на основі якого проведено юридичний аналіз змісту об єктивних та суб єктивних ознак складу злочину, передбаченого ст. 257 КК України;
- системного аналізу, котрий був використаний при дослідженні питання щодо місцезнаходження правової норми, якою передбачена відповідальність за бандитизм, в Особливій частині Кримінального кодексу, а також її співвідношення з нормами Загальної частини, що регулюють інститут співучасті у злочині;
- формально-логічний, за допомогою якого проведено дослідження термінів, вжитих при конструюванні диспозиції кримінально-правової норми про відповідальність за бандитизм, розкрито їх юридичний зміст і суть;
- соціологічний та статистичний – при вивченні практики застосування кримінально-правової норми, якою передбачена відповідальність за бандитизм, та аналізі особи, що вчинила бандитизм;
- порівняльно-правовий – під час аналізу норм чинного Кримінального кодексу і норм, закріплених у кримінальних кодексах інших держав, та тих, що містились у законодавстві про кримінальну відповідальність, яке поширювало свою дію на території сучасної України в минулому.
Нормативну базу дисертаційної роботи склали Конституція України, чинний Кримінальний кодекс України, кримінальне законодавство Російської Федерації, Республіки Молдова, Киргизької Республіки, Франції, Англії, США, Китаю та інших держав, а також усі кодифікаційні акти, що були чинними на території України у Х – ХХ століттях. Основу емпіричної бази становить практика діяльності правоохоронних органів у кримінальних справах про бандитизм (усього вивчено близько шістдесяти кримінальних справ).
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація є одним з перших комплексних монографічних досліджень складу бандитизму за кримінальним правом України з урахуванням сучасних соціальних реалій, наявних теоретичних досліджень цієї теми, проблем правозастосувальної практики. В результаті проведеного дослідження висунуто і обґрунтовано або додатково аргументовано ряд нових теоретичних та прикладних понять, положень та висновків, зокрема:
1. Вперше у вітчизняній кримінально-правовій науці проведено аналіз розвитку кримінального законодавства про бандитизм, починаючи від Руської Правди, та обґрунтовано висновки про те, що: а) в усі історичні періоди бандитизм визначався як одне з найбільш небезпечних злочинних діянь; б) в умовах сучасного етапу розвитку суспільства і наявної криміногенної ситуації доцільно зберегти склад злочину “бандитизм” у чинному Кримінальному Кодексі України.
2. Додатково аргументовано положення про те, що банда в конкретній ситуації, залежно від наявних у неї ознак, може бути організованою групою або злочинною організацією. У зв язку з цим запропоновано поняття банди: “Під бандою слід розуміти озброєну організовану групу або злочинну організацію, учасники якої об єдналися з метою вчинення нападу (нападів) на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб”.
3. На підставі аналізу теоретичних положень, судової практики, а також системного дослідження чинного законодавства щодо ознак банди та форм співучасті, закріплених у ч. 3 і ч. 4 ст. 28 КК України, дістала подальшого розвитку позиція про можливість визнання того чи іншого об єднання осіб бандою, організованою групою чи злочинною організацією і у випадку встановлення факту їх організації з метою вчинення лише одного злочину. У зв язку з цим зроблено висновок про доцільність внесення відповідних змін у зазначені норми Загальної частини КК і запропоновано в ч. 3 ст. 28 КК слова “…які попередньо зорганізувалися у стійке об єднання для вчинення цього та іншого (інших злочинів)…” замінити словами “ …які попередньо зорганізувалися у стійке об єднання для вчинення злочину (злочинів)...”, а в ч. 4 ст. 28 КК слова “…члени якого або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких чи особливо тяжких злочинів…” замінити словами “…члени якого або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжкого (тяжких) чи особливо тяжкого (тяжких) злочину (злочинів)…”. Наведено додаткові аргументи щодо необхідності законодавчого вирішення питання про доцільність і умови звільнення від кримінальної відповідальності організатора та учасника банди у зв язку з їх добровільною відмовою. Запропоновано доповнити ст. 257 КК України окремою частиною такого змісту:
“Звільняються від кримінальної відповідальності: а) організатор банди, який добровільно вийшов з неї і вжив заходів щодо її дезорганізації (якщо бандою не було вчинено нападу як до, так і після його виходу з неї), з власної ініціативи заявив про це правоохоронним органам, вилучив або сприяв вилученню зброї у членів банди та активно сприяв припиненню і розкриттю діяльності банди;
б) учасник банди, який не брав участі у вчинених бандою нападах, добровільно вийшов з її членів та повідомив про це правоохоронні органи і активно сприяв припиненню та розкриттю діяльності банди”.
Додатково аргументовано висновок про те, що вчинення бандитизму службовою особою, поєднане з використанням влади або службового становища, підвищує суспільну небезпечність цього злочину і певною мірою полегшує досягнення учасниками банди зазначеної у ст. 257 КК України мети. На підставі чого запропоновано передбачити у ст. 257 КК кримінальну відповідальність службових осіб за організацію банди, участь у банді та участь у вчинюваних бандою нападах, доповнивши її частиною другою у такій редакції: “Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені службовою особою з використанням нею влади чи службового становища, караються позбавлення волі на строк від восьми до п ятнадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатись певною діяльністю до трьох років, з конфіскацією майна у разі вчинення бандитизму з корисливих мотивів”. Розроблено в загальнотеоретичному аспекті новий підхід до критеріїв відмежування бандитизму від злочинів, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 258, ч. 1 і 2 ст. 260 КК України. З метою уникнення помилок при кваліфікації злочинів уперше обґрунтовано положення про недоцільність передбачення в ч. 1 ст. 255 КК кримінальної відповідальності за створення злочинної організації, керівництво нею, участь у ній та участь у злочинах, вчинюваних злочинною організацією. Обґрунтовано необхідність спеціального передбачення відповідальності за такі дії лише в окремих статтях Особливої частини Кримінального кодексу України. Внаслідок цього запропоновано: а) ст. 255 КК України викласти у такій редакції: “Стаття 255. Організація чи сприяння зустрічі (сходці) представників злочинних організацій або організованих груп. Організація чи сприяння зустрічі (сходці) представників злочинних організацій або організованих груп для розроблення планів і умов спільного вчинення злочинів, матеріального забезпечення злочинної організації чи координації дій об єднань злочинних організацій або організованих груп, – караються позбавленням волі на строк від п яти до дванадцяти років”; б) доповнити ч. 4 ст. 28 абзацом такого змісту: “Кримінальна відповідальність за організацію злочинної організації, участь у ній або участь у вчинюваних такою організацією злочинах настає у випадках, спеціально передбачених цим кодексом”; в) ч. 2 ст. 255 КК України виключити. Запропоновано доповнити ст. 45 Кримінального кодексу України: а) частиною другою в такій редакції: “Звільняється від кримінальної відповідальності організатор злочинної організації, який добровільно вийшов з неї і вжив заходів щодо її дезорганізації (якщо злочинною організацією не було вчинено будь-якого тяжкого чи особливо тяжкого злочину як до, так і після його виходу з неї), з власної ініціативи заявив про це правоохоронним органам та активно сприяв припиненню і розкриттю діяльності злочинної організації”;
б) частиною третьою у такій редакції: “Звільняється від кримінальної відповідальності учасник злочинної організації, який не брав участі у вчинених злочинною організацією тяжких чи особливо тяжких злочинах, добровільно вийшов з неї та повідомив про це правоохоронні органи і активно сприяв припиненню і розкриттю діяльності злочинної організації”.
4. Уперше обґрунтовано необхідність приведення у відповідність до положень ч. 3 ст. 27 КК України диспозицій ст. 255, ч. 4 ст. 258, ч. 1 і 2 ст.260, а також назви ст. 260 КК України. Запропоновано: а) виключити зі ст. 255, ч. 4 ст. 258 КК, назви ст. 260 КК та її частин 1 і 2 слово “створення”, замінивши його словом “організація”; б) виключити з ч. 4 ст. 258 КК слово “керівництво”. Обґрунтовано необхідність внесення змін і доповнень до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 7 липня 1995 року “Про судову практику у справах про бандитизм” щодо понять банди і форм вчинення бандитизму. Запропоновано нову редакцію ст. 257 КК України.
Практичне і теоретичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що наведені у ньому теоретичні положення, пропозиції та висновки використані у: а) розробленому за участю автора проекті Закону України “Про внесення змін і доповнень до Кримінального кодексу України (щодо бандитизму та організації злочинної організації)”, реєстраційний № 6415 (акт № 06-19/15-1672 від 23 грудня 2004 року); б) постанові Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику розгляду кримінальних справ про злочини, які вчиняються організованими злочинними об єднаннями”, прийнятій у першому читанні на засіданні Пленуму Верховного Суду України 10 грудня 2004 року (лист № 5-13н561 від 17 грудня 2004 року); в) методичних рекомендаціях для Слідчого управління та Головного управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинною діяльністю Служби безпеки України щодо кримінально-правової кваліфікації бандитизму та встановлення його форм при розслідуванні кримінальних справ (акт № 29/20-437 від 21 грудня 2004 року).
Результати дослідження також можуть бути використані: - у подальшій розробці проблемних питань кримінальної відповідальності за бандитизм та інші злочини, вчинені в організованих формах;
- у навчальному процесі, при написанні монографічних праць, посібників і підручників;
- у процесі вдосконалення норм Кримінального кодексу України, якими передбачена відповідальність за злочини, вчинені у співучасті. Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження були обговорені на засіданнях кафедри кримінального права та кримінального процесу Національної академії Служби безпеки України, висвітлені автором на п яти наукових конференціях: міжнародній науковій конференції молодих вчених “Другі осінні читання” (14-15 листопада 2003 р., м. Хмельницький); міжнародній науковій конференції “Проблеми коментування кримінального закону (до 3-ї річниці прийняття КК України)” (2-3 квітня 2004 р., м. Львів); міжнародній науковій конференції молодих вчених “Треті осінні юридичні читання” (5-6 листопада 2004 р., м. Хмельницький); науково-практичній конференції “Проблеми боротьби з міжнародним тероризмом” (28 листопада 2003 р., м. Київ); міжнародній науково-практичній конференції “Теоретико-прикладні проблеми протидії організованій злочинності та злочинам терористичної спрямованості” (8-9 квітня 2005 р., м. Львів). Публікації. Положення та висновки дисертаційного дослідження висвітлені автором у восьми наукових працях і в тому числі у п яти, наукових статтях, які опубліковані у виданнях, включених до переліку ВАК України.
Структура дисертаційного дослідження визначається метою та задачами роботи і складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (всього 271 найменування на 22 сторінках). Загальний обсяг дисертації, включаючи список використаних джерел, складає 236 сторінок.
|
