|
Актуальність теми. Закріплені в Конституції України правові основи для утворення, розвитку і захисту громадянського суспільства в Україні створюють реальні можливості для захисту прав людини і громадянина, що наразі є найгострішою проблемою української дійсності. Створення, формування правової держави, побудова громадянського суспільства в нашій державі неможливі без надійного правового захисту кожної особи, забезпечення прав і свобод громадянина. Права і свободи людини і громадянина не існують ізольовано, вони знаходяться в тісному зв язку і взаємозалежності з багатьма правовими і соціальними інститутами, постійно дають про себе знати в нашому повсякденному житті і діяльності, спілкуванні з іншими людьми.
Особливо гостро стоять проблеми дотримання прав і законних інтересів громадян, що опинилися в місцях позбавлення волі, скарги і листи від яких надходять до органів законодавчої і виконавчої влади. Позбавлені свободи громадяни скаржаться на умови перебування у колоніях, слідчих ізоляторах, на тортури і знущання з боку працівників правоохоронних органів. Світова громадськість постійно звертає увагу на порушення в Україні життєво важливих прав людей, які тимчасово або довічно позбавлені свободи. Через грубі порушення прав людини і громадянина Україна займає четверте місце в світі за кількістю звернень до Європейського суду з прав людини.
Назріла необхідність вивести державу на якісно новий ступінь діяльності по забезпеченню прав людини і громадянина. Належить немало зробити на законодавчому і організаційному рівні. Негайним є завдання переходу до більш конструктивної і змістовної побудови цілісної системи правозабезпечення в Україні.
Існування високого рівня рецидивної злочинності серед звільнених від відбування покарання (близько 40 %) свідчить про те, що поставлені перед кримінально-виконавчим законодавством мета і завдання не вдається досягти без відповідних втрат, як це було передбачено законодавцем. Однією з обставин, що прямо впливає на зростання і високий рівень рецидивної злочинності, є недосконалість правових норм, які визначають правовий статус засуджених, відбуваючих покарання у виді позбавлення волі.
Правовий статус засудженого є досить складним соціально-правовим явищем і виступає як сукупність передбачених різними галузями законодавства України прав і обов язків засудженого під час виконання і відбування кримінального покарання.
Загальне визначення поняття правового становища засуджених, втілене у законодавстві і яке фактично проіснувало до 1 січня 2004 р., до вступу в силу нового Кримінально-виконавчого кодексу України 2003 р., не можна було визнати бездоганним. Потрібно відзначити, що актуальність теоретичної розробки і нормативного забезпечення поняття правового статусу засуджених зберігається і дотепер. Актуальність аналізу змісту правового статусу обумовлюється, перш за все, прийняттям у 2003 р. нового Кримінально-виконавчого кодексу України, норми якого інакше трактують багато аспектів цього правового інституту, необхідністю проведення порівняльно-правового аналізу з кримінально-виконавчими кодексами інших країн і відповідності його міжнародно-правовим стандартам.
Зміст правового статусу засуджених викликає певні складнощі в науці кримінально-виконавчого права, оскільки, по-перше, відсутня єдність думок у загальній теорії права з ряду найважливіших аспектів теорії правового становища осіб і ступенем нерозробленості вихідних положень, що характеризують поняття «спеціального правового статусу (становища) особи» як міжгалузевої проблеми; по-друге, на відміну від правових статусів інших категорій громадян України, специфіка правового статусу засуджених пов язана, перш за все, з реалізацією заходів державного примусу в його найгостріших формах (застосування кримінального покарання). Таким чином, зв язок і взаємозумовленість правового статусу особи, громадянина і правового регулювання, застосування покарання до конкретної особи, громадянина вивчена ще недостатньо. І, в результаті цього, у літературі з кримінально-виконавчого права є суперечливі міркування, які не відповідають загальновизнаним положенням загальної теорії права.
Ретельна регламентація правового статусу засуджених є важливим інструментом їх правового виховання, прищеплювання поваги до закону, правилам співжиття, оскільки дотримання прав, неухильне виконання обов язків формує у них правильні правові уявлення, виховує звичку виконання вимог закону.
Ці обставини зумовили необхідність проведення узагальненя теоретичного і емпіричного матеріалу, оцінки тенденцій, що мають місце, і обґрунтування на цій підставі способів вирішення проблем правового статусу засуджених до позбавлення волі.
Вказані фактори визначили актуальність теми обраного дослідження.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дослідження базується на науковій програмі Національного університету внутрішніх справ, складеної на виконання Плану наукових досліджень та розробок з удосконалення діяльності органів і підрозділів внутрішніх справ України на 2002-2005 рр., тематики пріоритетних напрямків дисертаційних досліджень навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 2002-2005 рр., затверджених Наказом МВС України № 635 від 30 червня 2002 року, Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2001-2005 рр.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є оцінка та узагальнення теоретичних і практичних проблем правового статусу засуджених до позбавлення волі, засад і принципів взаємовідносин адміністрації кримінально-виконавчих установ із засудженими, заходів захисту та гарантій прав, законних інтересів і обов язків засуджених у процесі виконання і відбування покарання.
Для досягнення цієї мети вирішувалися наступні завдання:
- з ясування поняття, особливостей і характеристики структурних елементів правового статусу людини і громадянина, співвідношення його з правовим статусом засуджених до позбавлення волі;
- визначення поняття, змісту та особливостей правового статусу засуджених до позбавлення волі як суб єктів кримінально-виконавчих відносин;
- класифікація прав, свобод і законних інтересів засуджених до позбавлення волі;
- виявлення особливостей правового статусу окремих категорій осіб, позбавлених свободи;
- характеристика дисциплінарної, матеріальної і кримінальної відповідальності засуджених до позбавлення волі;
- оцінка законодавчих актів, що містять норми про права, законні інтереси і обов язки засуджених до позбавлення волі;
- виявлення основних гарантій і механізму захисту основних прав і свобод людини і громадянина в умовах позбавлення волі;
- визначення шляхів і способів удосконалення норм кримінально-виконавчого законодавства з питань правового статусу засуджених до позбавлення волі, приведення їх у відповідність до міжнародно-правових стандартів;
- розробка практичних рекомендацій щодо удосконалення чинного кримінально-виконавчого законодавства.
Об єктом дисертаційного дослідження є суспільні відносини, що виникають між адміністрацією кримінально-виконавчих установ і засудженими до позбавлення волі з приводу реалізації останніми прав, законних інтересів і свобод, закріплених нормами кримінально-виконавчого законодавства, захисту і механізму гарантій цих прав і свобод.
Предметом дисертаційного дослідження є відповідні юридичні норми, що закріплюють права, законні інтереси і обов язки засуджених до позбавлення волі, повноваження адміністрації кримінально-виконавчих установ щодо реалізації правового статусу засуджених.
Методологічну основу дослідження становить загальнонауковий діалектичний метод пізнання, що дає можливість досліджувати проблеми в єдності їх соціального змісту і юридичної форми, здійснювати системний аналіз кримінально-виконавчих норм, які є предметом дослідження.
У дисертації застосовуються окремі наукові методи пізнання: історичний; системно-структурний; порівняльно-правовий; логіко-юридичний та ін.
Історичний метод дозволив прослідкувати етапи формування прав та свобод людини і громадянина, історичну обумовленності виникнення та розвитку інституту прав і свобод людини й громадянина в Україні.
Системно-структурний метод використаний для вивчення об єкту як в цілісності його структури так і його складників. Сучасним аналогом цього методу є гештальттеорія, цінність якої полягає у наданні можливості відповісти на запитання, що таке право у його цілісності і необхідності.
Порівняльно-правовий метод використаний при аналізі особливостей правового регулювання правового статусу людини і громадянина у співвідношенні його з правовим статусом засуджених до позбавлення волі у різних країнах та різних правових системах. Використання логіко-юридичного методу дозволило довести необхідність поліпшення роботи по визначенню шляхів і способів удосконаленню норм кримінально-виконавчого законодавства з питань правового становища засудженніх до позбавлення волі, логічної витриманості законів, якості актів їх реалізації та якості юридичного доведення.
Правову основу дослідження становлять норми Конституції України, міжнародно-правових документів, а також Законів України «Про громадянство», «Про правовий статус іноземців», «Про освіту», «Про загальну середню освіту», «Про звернення громадян», Основ законодавства про охорону здоров я, інших нормативно-правових актів.
Теоретичну основу дослідження склали роботи вчених-теоретиків права Н.В. Вітрука, В.М. Горшеньова, В.А. Кучинського, О.А. Лукашевої, Г.В. Мальцева, Н.І. Матузова, В.А. Патюліна, Л.В. Петрової, П.М. Рабіновича та інших.
При написанні роботи використовувалися роботи вчених-пенітенціаристів А.І. Зубкова, О.С. Міхліна, А.Е. Наташева, М.П. Мелентьєва, П.Г. Пономарьова, Г.О. Радова, А.С. Ременсона, В.І. Селіверстова, М.О.Стручкова, В.П. Севастьянова, В.М. Трубникова, І.В. Шмарова, інших вітчизняних та зарубіжних авторів. Наукова новизна отриманих результатів. Дана робота є першим комплексним дослідженням проблем правового статусу засуджених до позбавлення волі в умовах незалежної, демократичної, правової, соціальної держави Україна.
В результаті проведеного наукового дослідження сформульовані такі нові наукові положення та висновки:
1. Дістали подальшого розвитку теоретичні висновки про зміст та сутність правового статусу засуджених до позбавлення волі, його складові елементи та принципи.
2. Вперше запропоновано використання при аналізі співвідношення загального правового статусу людини і громадянина і правового статусу засудженого як основного (головного) методу гештальттеорію, яка виражає сучасний тип мислення, сучасний метод дослідження, початковими поняттями якого є ціле і граничне.
3. Дістало подальшого розвитку питання про необхідність розглядати правовий статус громадянина як складну систему, розгорнену в часі (тимчасову послідовність подій), для структури якої важливий не тільки «набір» складових елементів, але, головне, характер взаємодії між ними.
4. Дістало подальшого розвитку обґрунтування, що правовий статус засудженого до позбавлення волі є втіленням складного поєднання правил поведінки засуджених у процесі реалізації прав та свобод і правил поведінки при реалізації покладених на них обов язків.
5. Дістало подальшого розвитку визначення механізму гарантування прав, законних інтересів засуджених до позбавлення волі шляхом вдосконалення взаємовідносин між персоналом колоній і засудженими, створення умов для повноцінної реалізації права засуджених на звернення.
6. Доведено необхідність вдосконалення кримінально-виконавчого законодавства, яке регулює правовий статус засуджених до позбавлення волі, компетенцію адміністрації кримінально-виконавчих установ у взаємовідносинах із засудженими та питання відповідальності персоналу і засуджених.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що положення та висновки дисертаційного дослідження можуть бути використані в процесі вдосконалення кримінально-виконавчого законодавства, що стосується правового статусу засуджених до позбавлення волі, а також у діяльності адміністрації кримінально-виконавчих установ, Державного Департаменту України з питань виконання покарань, органів місцевого самоврядування, контролюючих, наглядових, правоохоронних та правозахисних органів та організацій.
Положення цієї роботи можуть бути використані у навчальному процесі, при написанні підручників, навчальних посібників, довідкової та методичної літератури, монографій.
Апробація результатів дисертації. Дисертація виконана на кафедрі кримінального права та кримінології Національного університету внутрішніх справ і висновки дисертації знайшли відображення у 4 наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, а також у доповідях і повідомленнях на науковій конференції «Філософія, методологія і правове забезпечення інформації у громадському суспільстві», присвяченій 200-річчю Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна та відродження юридичного факультету 29 квітня 2004 р.; семінарі «Права женщин в заключении» м. Одеса.
Теоретичні висновки наукової роботи використовувалися у навчальному процесі при проведенні практичних занять з кримінально-виконавчого права в Національному університеті внутрішніх справ, на кафедрі кримінально-правових дисциплін юридичного факультету Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна, Макіївського економіко-гуманітарного інституту.
Публікації. Основіні теоритичні положення і висновки дисертації викладені у 6 наукових статтях, 3 з яких опубліковано у фахових виданнях.
Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження і складається зі вступу, трьох розділів, які об єднують десять підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Повний обсяг дисертації складає 203 сторінки машинописного тексту, список використаних джерел складає 135 найменувань.
| 
