|
Актуальність теми. Сучасна правова система України знаходиться в стані перебудови, що не може не вплинути на розвиток науки та законодавство, яке регулює цивільне судочинство. У зв язку з цим, необхідно на теоретичному рівні обґрунтувати основи процесу доказування, його принципи, стадії та діяльність суб єктів доказового процесу. Тому виникла необхідність приведення процедури доказування у відповідність принципу змагальності, який закріплений у чинному законодавстві. Віддаючи належне роботам М.А. Гурвича, О.С. Козлова, Т.О. Лілуашвілі, М.К. Треушнікова, М.Й. Штефана, В.В. Комарова вважати цю тему повністю дослідженою неможливо, що зумовлено внесенням істотних змін в Цивільний процесуальний кодекс. В теорії цивільного процесу залишаються не дослідженими принципи доказування, мало уваги приділено засобам доказування, суб єктам доказового процесу, стадіям доказового процесу та особливостям процесу доказування та оцінки доказів. Останнім часом значну увагу теоретиків цивільного процесу привернуто до особливостей процесу доказування по окремих категоріях справ, а відсутні теоретичні розробки загальних аспектів доказового процесу. Необхідність запровадження в цивільному судочинстві аудіо і відеозаписів, що проголошена Конституцією, є підставою для теоретичного обґрунтування цього питання, але в Україні ця діяльність відбувається шляхом практичного застосування і без наукового аналізу основних її аспектів, що може призвести до викривлення отриманих результатів.
Проблемам доказування приділено значну увагу в працях таких вчених як Д.П. Ватмана, М.А. Гурвича, А.А. Добровольского, О.С. Захарової, О.С. Козлова, В.В. Комарова, С.В. Курилева, Т.О. Лілуашвілі, І.В.Решетникової, М.К. Треушнікова, С.Я. Фурси, М.Й. Штефана, Ю.К. Юдельсона та ін.
Однак, не всі питання в працях вчених висвітлені у відповідності до сучасного сприйняття принципу змагальності в цивільному процесі, який має відігравати вирішальну роль. Крім того, слід відмітити, що багато праць відносяться до середини минулого століття і відтворюють принципи радянського законодавства, а тому не відповідають суттєвим змінам в законодавстві України. Багато праць російських і українських теоретиків цивільного процесу мають орієнтацію на вирішення лише окремих питань, що виникають на практиці і не мають метою глибокого теоретичного аналізу процесу доказування. На сучасний момент монографічних досліджень, присвячених процесу доказування в цивільному судочинстві, в Україні не існує.
Отже, обрання теми дисертаційного дослідження зумовлено такими аспектами:
1. відсутністю наукових та зокрема дисертаційних досліджень обраної теми, в яких одночасно аналізуються процеси доказування та оцінки доказів;
2. наявністю в теорії доказування різних позицій теоретиків щодо окремих положень доказового процесу;
3. необхідністю внесення змін у регламентацію процедури доказування на різних стадіях розвитку доказового процесу;
4. наявністю в окремих законодавчих нормах, що регламентують реалізацію прав суб єктів доказування, деяких прогалин та неоднозначностей у їх формулюванні, які на практиці призводять до спірних ситуацій та порушення прав і охоронюваних законом інтересів громадян та юридичних осіб;
5. невідповідністю практики діяльності окремих суб єктів в процесі доказування та при оцінці наданих доказів принципу змагальності цивільного процесу;
значним обсягом теоретико-практичних досліджень, що були проведені дисертантом в якості прокурора та судді, а також значною кількістю опублікованих ним наукових статей, присвячених цій темі. Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження виконана згідно з планом науково-дослідної роботи відділу проблем цивільного, трудового і підприємницького права Інституту держави і права ім.. В.М. Корецького НАН України „Роль і значення цивільного права в регулюванні майнових і особистих немайнових відносин у сучасній Україні” (номер державної реєстрації RK0101U001005).
1. Мета і задачі дослідження. Основною метою дисертаційного дослідження є визначення суб єктів, які мають вплив на процес доказування та окремо характеризувати тих суб єктів, які мають повноваження здійснювати оцінку доказів, а також надати більшої визначеності процесу доказування, усунути прогалини в законодавстві та оптимізувати його. Виходячи з поставленої мети, у дисертації зосереджено увагу на вирішенні наступних основних завдань: Надати процесу доказування чіткості і послідовності, а процедурі прийняття, дослідження і оцінки доказів однозначності та раціональності в регламентації і при застосуванні в юридичній практиці;
2. Проаналізувати всі наявні сучасні теорії та концептуальні підходи до тлумачення процесу доказування з метою об єктивного його врегулювання і вдосконалення;
3. На підставі проведеного аналізу виробити власні позиції стосовно теоретичних основ процесу доказування;
4. На підставі узагальнення та аналізу судової практики встановити недоліки процедури дослідження доказів, що найчастіше призводять до порушення прав громадян і юридичних осіб;
5. Розробити загальну концепцію та конкретні шляхи вдосконалення доказового процесу з метою охорони прав його суб єктів;
6. Виявити причини, що призводять до порушення прав громадян і юридичних осіб в процесі доказування;
7. На підставі узагальнення теорії та практики реалізації цивільних процесуальних правовідносин виробити рекомендації по вдосконаленню відповідних інститутів цивільного процесу.
Об єктом дисертаційного дослідження є цивільні процесуальні відносини, в яких основну увагу приділено суб єктам процесу доказування та оцінки доказів, а також охороні і захисту їх прав у досліджуваній сфері. Предметом дисертаційного дослідження є проблеми реалізації права на захист прав та охоронюваних законом інтересів шляхом доказування правомірності заявлених вимог і удосконалення процедури надання і оцінки доказів в цивільних справах. Методи дослідження, що використані у процесі роботи над дисертацією:
історико-правовий - використовувався в обмеженому обсязі для аналізу розвитку процесу доказування;
порівняльно-правовий - для порівняння процесу доказування та його суб єктів властивого різним правовим системам. діалектичний метод з системно-структурним підходом - до вивчення матеріалу та одержаних внаслідок цього висновків. теоретико-прогностичний - дозволив виробити пропозиції щодо розвитку теорії процесу доказування;
формально-логічний – для виявлення суперечностей чинного законодавства у досліджуваній сфері та вироблення пропозицій щодо його вдосконалення, формування нових дефініцій та правових норм.
1. Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в Україні на дисертаційному рівні проводиться наукове дослідження проблем теорії та реалізації прав суб єктів доказування в цивільному процесі в умовах широкого запровадження принципу змагальності і реформування законодавства в досліджуваній сфері. У рамках проведеного дослідження досягнуті наступні результати, які мають наукову новизну, запропоновані автором і виносяться на захист вперше: Пропонується розмежовувати поняття “доказування” та “доведення”. Визначити поняття “доказування” лише як зміст таких процесуальних дій як збирання (в тому числі витребування доказів адвокатами і прокурорами) і надання суду доказів особами, що беруть участь в справі. Всі інші дії, що спрямовані на забезпечення сприятливого для сторони рішення суду, необхідно вважати процесом доведення, а не доказування. Поняття “доведення” є більш ширшим і таким, що включає поняття “доказування”. Визначені напрямки розвитку засобів доказування в цивільному процесі, а саме: вивчення і узагальнення судової практики на предмет дослідження тих обставин, які зумовлюють необхідність використання спеціальних засобів для їх підтвердження; аналіз і втілення новітніх досягнень науки і техніки в юридичну практику з метою надання рішенням суду більшої юридичної достовірності і, наприклад, як наслідок збільшення джерел підвищеної небезпеки, якими стають випадки застосування засобів генної інженерії, новітніх ліків, добрив тощо; вдосконалення існуючих засобів доказування і процедури їх дослідження з метою надання їм більшої юридичної вірогідності; самостійний розвиток науки і техніки з метою наступного втілення результатів в цивільне судочинство; систематизація інформації про засоби доказування, яка має узагальнюватись як по окремих галузях права, так і шляхом порівняльного аналізу, а також узагальнюватись в раціональну структуру відомостей про певні засоби доказування для окремої галузі права. Уточнено поняття “доказ” як окремий елемент засобу доказування, що несе в собі інформацію про обставину справи, з існуванням якої особа пов язує виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов язків, а “засіб доказування” - це сукупність окремих доказів (елементів), які за цивільним процесуальним законодавством допустимі для доказування в конкретній справі. Сформульовані спеціальні принципи доказування: принцип не втручання судді або суду в процес доказування; принцип відсутності основних і другорядних юридичних обставин, що підлягають встановленню судом; принцип співставлення доводів і доказів сторін, а також принцип концентрації доказового матеріалу.
2. Обґрунтовано висновок, що способами забезпечення доказів є наступні дії суду, що розглядає справу, а саме: виклик свідків в судове засідання за клопотанням сторін, в тому числі для негайного допиту; призначення огляду доказів (в тому числі й огляд на місці); витребування судом доказів у тих осіб, які не надали відповідних документів особам, що беруть участь у справі (сторони, заявник, треті особи та ін.); призначення експертизи по справі; судове доручення суду, в провадженні якого знаходиться справа, іншому суду по збиранню речових і письмових доказів, допиту свідків, а дії іншого суду також мають вважатись способом забезпечення доказів.
3. Пропонується закріпити таке положення в нормах ЦПК: оцінка доказів здійснюється лише судом, а суб єкти доказування можуть аналізувати докази, але не оцінювати їх. Доведено, що особи, які надають суду висновки, не повинні брати участь в процесі доведення, оскільки таке процесуальне сумісництво негативно впливатиме на їх участь в процесі. Суд в разі необхідності може звертатись до відповідних органів за висновком з окремого питання, але особи, що готуватимуть висновок, мають відмежовуватись від участі в процесі доказування і доведення. Зроблено висновок: якщо сторони в судових дебатах будуть посилатись на нові обставини, які не підтверджувались доказами і які не розглядались судом, або на нові докази, то суд не повинен їх враховувати при постановленні рішення. Крім того, право сторін на зміну позовних вимог, що регламентовані ст. 103 ЦПК, не повинно поширюватись на стадію судових дебатів. Запропоновано висновок, що несанкціонований суддею запис однією із сторін судового процесу може суперечити інтересам збереження моралі, громадського порядку або національної безпеки в демократичному суспільстві, тобто тим аспектам, які зумовлюють закритий судовий розгляд за ст. 10 ЦПК, а тому його не можна розцінювати як доказ.
4. Розшифровувати аудіо і відеозапис можуть: суди апеляційної і касаційної інстанцій, коли оскаржуються постанови суду відповідно першої і апеляційної інстанцій; уповноважені державні органи, коли проти судді або складу суду порушується кримінальне або дисциплінарне переслідування; судом першої інстанції у випадках порушення кримінальної справи проти свідків, експертів, перекладачів за дачу неправдивих показань та в інших, передбачених законом випадках.
5. Особам, які беруть участь в справі, може бути надане право на платній основі лише знімати копії зі звуко- і відеозаписів, що має здійснюватися тільки спеціалістами суду і в тих випадках, коли справа розглядалась у відкритому судовому засіданні.
Практичне значення одержаних результатів цієї роботи полягає у тому, що у ній сформульовані концептуальні положення, висновки та практичні рекомендації, які визначають напрями вирішення окремих теоретичних і практичних проблем доказового процесу, суб єктів доказування та оцінки доказів, які мають позитивний вплив на подальший розвиток окремих положень науки цивільного процесу.
Основні результати цього дисертаційного дослідження можуть бути використані у навчальному процесі при викладанні курсу “Цивільне процесуальне право України" та спецкурсу “Докази та доказування в цивільному процесі”.
Отримані висновки щодо удосконалення вітчизняного законодавства були направлені до Робочої групи Кабінету Міністрів України з розробки проекту Цивільного процесуального кодексу, в якій дали позитивну оцінку внесених автором пропозицій та повідомили, що вони будуть враховані при підготовці проекту змін і доповнень до Цивільного процесуального кодексу України (лист голови Робочої групи по розробці проекту Цивільного процесуального кодексу від 4.12.2002 р.).
Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорювалась на засіданні відділу проблем цивільного, трудового і підприємницького права Інституту держави і права ім.. В.М. Корецького Національної академії наук України. Результати роботи оприлюднені на науково-практичних конференціях, зокрема, на науково-практичній конференції в м. Твері «Развитие гражданского процессуального права России и государств ближнего зарубежья» (26-28 вересня 2003 р.) та на Інтернет конференції „Проблеми нового Цивільного процесуального кодексу України” (Академія адвокатури м. Київ, грудень 2003 р.). За результатами роботи проведено ряд семінарів для суддів Замостянського суду м. Вінниці на тему „Суб єкти доказування та оцінки доказів”.
Публікації. За темою дисертації відповідно до її змісту опубліковано 5 статей у наукових журналах, що входять до переліку наукових фахових видань ВАК України, а також тези двох доповідей на конференціях.
| 
