|
Актуальність теми дослідження. Курс, узятий Україною, на побудову правової держави, поставив вимогу реформування інститутів виконавчої влади. Сучасний стан її функціонування характеризується тим, що рівень її організуючого впливу на суспільні процеси не відповідає потребам динамічного розвитку громадянського суспільства, формування соціально орієнтованої ринкової економіки. Недосконалість виконавчої влади суттєво знижує здатність держави ефективно регулювати суспільні відносини, перешкоджає реалізації прав та свобод людини і громадянина, послаблює режим законності. Однією з причин, які породжують кризу виконавчої гілки влади, є брак її досконалого правового регулювання, що сягає в минуле. За весь період панування радянської влади так і не було сформовано належної нормативно-правової бази, яка організаційно й функціонально закріплювала б статус виконавчих органів. Ще й до цього часу не прийнято низку законів про виконавчу владу – про Кабінет Міністрів України, центральні органи виконавчої влади, немає нової редакції закону про державну службу тощо, незважаючи на те, що ці питання давно стоять на порядку денному.
Водночас пошуки законодавчої моделі устрою виконавчої влади відбуваються за відсутності належних наукових досліджень, які визначили б, зокрема, соціально-правову природу, призначення, особливості виконавчої влади, її місце в механізмі поділу державної влади. Слід відзначити, що термін „виконавча влада”, який широко застосовується нині, протягом значного часу був фактично вилучений з наукового правового теоретичного обігу, оскільки домінувала теорія поєднання в радах законодавчої і виконавчої влади. Незважаючи на існуючі праці вчених з названої проблематики, ще й до сьогодні не існує обґрунтованого загальнотеоретичного підходу до дослідження феномену виконавчої влади. Своєчасність і необхідність наукового аналізу виконавчої влади підтверджується конституційно-правовим реформуванням в Україні, важливим наслідком якого має стати суттєва зміна статусу органів цієї влади.
Актуальність дослідження зумовлюється ще й тим, що одним із напрямків свого розвитку Україна визначила входження до європейських структур з метою створення правової європейської держави з високим рівнем життя, культури й демократії. У свою чергу, політична і правова інтеграція до Євросоюзу може бути досягнута лише в результаті набуття нових якісних характеристик, що неможливо без всебічного вдосконалення механізму державної влади взагалі і виконавчої, зокрема.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідницьких робіт кафедри теорії держави і права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого в межах державної цільової комплексної програми № 0186.0.070866 “Розвиток демократичних процесів у правовій державі”. Мета і задачі дослідження. Мета дослідження полягає в комплексному теоретичному аналізі виконавчої влади, який передбачає розкриття її змісту, соціально-правової природи, загальних закономірностей та особливостей функціонування за умов різних форм державного правління, а також у формулюванні теоретичних положень і практичних висновків і рекомендацій, спрямованих на вдосконалення діяльності виконавчої гілки державної влади.
Відповідно до поставленої мети в дисертації передбачається вирішення низки наукових задач:
– уточнити юридичне поняття “державна влада”, співвідношення між державною владою та суміжними поняттями;
– прослідити розвиток і зміну наукових уявлень про соціально-правову природу виконавчої влади та її місце в системі поділу державної влади;
– установити основні елементи механізму виконавчої влади, її завдання, функції й особливості здійснення; – визначити загальнотеоретичне поняття виконавчої влади;
– з ясувати і дати аналіз особливостей моделей виконавчої влади за умов різних форм державного правління; – проаналізувати інститут виконавчої влади з моменту отримання Україною незалежності й до сьогодення, зробити висновки щодо вдосконалення правового регулювання виконавчої влади в країні.
Об єктом дослідження є політико-правовий інститут виконавчої влади. Предметом наукового дослідження виступають загальні закономірності формування й функціонування виконавчої влади, правові норми, що регламентують її організацію та здійснення.
Методи дослідження. У підґрунтя методології дослідження покладено комплексний підхід до аналізу виконавчої влади, зумовлений специфікою теми роботи і пов язаний із застосуванням загальнонаукових і спеціально наукових методів. Методологічною основою дисертації послужили універсальні методи діалектики, які використовувалися на всіх етапах з метою з ясування сутності виконавчої влади, закономірностей та особливостей її функціонування, взаємодії з іншими державно-правовими явищами. На окремих етапах роботи застосовувалися різноманітні методи дослідження: системний і структурно-функціональний – при вивченні будови державної й виконавчої влади, встановленні їх елементів, з ясуванні взаємного функціонального впливу останніх; тлумачення – для визначення змісту норм, що закріплюють інститут виконавчої влади; історико-правовий – у процесі звернення до генезису предмета дослідження; порівняльно-правовий – в аналізі моделей виконавчої влади за умов різних форм державного правління; моделювання і прогнозування – під час розробки рекомендацій щодо оптимізації правового регулювання досліджуваного інституту. Широкого застосування в роботі отримали категорії та прийоми формальної логіки: поняття, визначення, доказ і спростування, судження, аналіз, синтез, порівняння, узагальнення тощо. Дисертаційна робота виконувалася на загальних методологічних орієнтирах, закріплених у Конституції України: пріоритету загальнолюдських цінностей, побудови демократичної, соціальної, правової держави, поділу державної влади, принципів гуманізму, поваги людської гідності, свободи, прав людини і громадянина.
Теоретико-концептуальні і практичні засади дисертаційного дослідження ґрунтуються на працях і висновках науковців у царині теорії держави і права, конституційного та адміністративного права, інших галузевих юридичних наук різних історичних періодів. Зокрема, йдеться про праці В.Б. Авєр янова, С.С. Алексєєва, А.Г.Анікевича, В.Г. Атаманчука, М.Й.Байтіна, К.С. Бєльского, С.В. Бобровник, О.Р. Дашковської, Ю.О.Дмітрієва, Л. Дюгі, Г.Єллінека, А.П.Зайця, І.О. Ільїна, Т.В. Кашаніної, Б.О.Кістяківського, М.І. Козюбри, Ф.Ф. Кокошкіна, І.Б. Коліушка, А.М.Колодія, О.Л. Копиленка, М.М. Коркунова, Н.С. Крилової, М.А.Крутоголова, С.Л. Лисенкова, Д. Ллойда, Д.В. Лук янова, Г.Н. Манова, О.В. Петришина, П.М. Рабіновича, В.М. Селіванова, Ф.В. Тарановського, В.Я.Тація, В.О. Тененбаума, Ю.О. Тихомирова, Ю.М. Тодики, В.П.Халіпова, М.В. Цвіка, Т.В. Чеховича, В.Є. Чиркіна, В.М.Шаповала, Г.Ф.Шершеневича, Ю.І. Ющика та ін. Наукова робота має характер теоретичного дослідження, емпіричну базу якого становить чинне законодавство України й зарубіжних країн, проекти нормативно-правових актів, практика Конституційного Суду України, довідкова література, аналітичні і статистичні матеріали.
Наукова новизна дисертації визначається передусім тим, що ця робота є першим в українській правовій літературі монографічним дослідженням загальнотеоретичних аспектів виконавчої влади, можливостей її подальшого вдосконалення в умовах формування правової демократичної держави. Наукова новизна одержаних результатів знаходить свій прояв у наступних теоретичних положеннях і висновках, що виносяться на захист:
- розвивається положення, згідно з яким пошук сутності державної влади безпосередньо пов язується з її розумінням як можливості вимагати підкорення й пошуку підстав такого права, що втілюється в чітко визначених повноваженнях державних органів, посадових осіб і ґрунтується на авторитеті легітимної влади; обстоюється авторський підхід до визначення поняття “державна влада” як системи юридичних державно-владних повноважень державних органів і посадових осіб, розподілених по вертикалі й горизонталі, спрямованих на реалізацію завдань і функцій держави;
- аналізуються зміст і структура повноваження, як основного елементу влади в юридичному сенсі, його співвідносність із суб єктивним правом і юридичним обов язком; констатується, що виконавча влада, як самостійне явище, виникає за умови реалізації конституційного принципу поділу влади;
- з ясовується, що призначення виконавчої влади за сучасних умов не зводиться виключно до виконання законів;
- уперше виконавча влада визначається як система юридичних державно-владних повноважень по виконанню законів, розробці і здійсненню державної політики, яка реалізується розгалуженою ієрархічною спеціалізованою сукупністю державних органів на принципах оперативності, адміністративної підлеглості, підзаконності, підзвітності перед представницькими органами, поєднання динамізму і стабільності;
- доводиться, що в країнах з парламентською формою державного правління відбувається дифузія виконавчої й законодавчої влади; головним носієм першої є уряд на чолі з прем єр-міністром країни, формування органів виконавчої влади та її здійснення суттєво залежить від парламенту;
- зроблено висновок, що виконавча влада в країнах з президентською формою державного правління чітко відокремлена від законодавчої, що головним носієм виконавчої влади виступає президент держави, від якого в кінцевому підсумку залежать структура й функціонування всього механізму цієї влади;
- уточнюється розуміння виконавчої влади в змішаних республіках як такої, що розподілена між двома центрами – президентом і прем єр-міністром(дуалізм); як результат – посада президента юридично не належить до жодної з гілок державної влади, формування органів виконавчої влади та її здійснення залежать і від президента, і від парламенту, виконавча й законодавча гілки влади чітко не відокремлені одна від одної;
- підсумовується, що конституційне реформування в Україні має об єктивні передумови, спрямовано на підвищення ролі та відповідальності виконавчої влади, сприяє наближенню системи державної влади до європейських стандартів демократії та права.
Практичне значення одержаних результатів полягає :
1) у науково-дослідницькій сфері – матеріали дослідження можуть стати підґрунтям для подальшої розробки концепції виконавчої влади, для загальнотеоретичних досліджень її соціально-правової природи і взаємодії з іншими гілками державної влади;
2) у правотворчій сфері – висновки та пропозиції можуть бути застосовані в розробці законодавства, що регулює діяльність органів виконавчої влади;
3) у навчальному процесі – положення, рекомендації й висновки дисертації можуть послужити матеріалом для підготовки підручників, навчальних посібників з курсів „Загальна теорія держави і права”, „Конституційне право України”, при викладанні відповідних навчальних дисциплін;
4) у правовиховній царині – запропоновані положення можуть бути корисними в роботі по підвищенню рівня правової культури населення й державних службовців.
Апробація результатів дисертації. Теоретичні висновки, сформульовані в дисертації, розглядалися й обговорювалися на засіданнях кафедри теорії держави і права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Положення дисертації доповідалися й були предметом обговорення на науково-практичних конференціях: XV Харківських політологічних читаннях (м. Харків, 2004р.); на Міжнародній науково-практичній конференції «Проблеми удосконалення правового регулювання місцевого самоврядування в Україні» ( м. Харків, 25 травня 2004р.), наукових семінарах та “круглих столах”. Результати дослідження використовувалися автором під час проведення занять з теорії держави і права в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого.
Публікації. Основні результати дисертації, висновки та пропозиції опубліковані автором у 5-ти наукових публікаціях, зокрема, у 3-х статтях, вміщених у фахових періодичних виданнях з юридичних наук, затверджених Вищою атестаційною комісією України та у 2-х тезах за результатами наукових повідомлень на науково-практичних конференціях.
Структура дисертації зумовлена метою і предметом дослідження. Робота складається зі вступу, 2-х розділів, які містять 7 підрозділів, висновків і списку використаних джерел (248 найменувань). Загальний обсяг дисертації – 209 сторінок, із них основного тексту – 190 сторінки.
| 
