|
Актуальність теми. У трансформаційних змінах, що відбуваються сьогодні в Україні, пріоритетна роль належить праву, функціонуючому у вигляді цілісної правовій системі, що відображає цілісний правовий світ, який має свою життєву організацію, джерела, архетипи, історію. Формування в Україні національної правової системи є проявом єдності суспільства, одним з важливих напрямків реалізації державного суверенітету, підвищення ефективності та якості правового регулювання, формування засад правової державності, поваги до прав та свобод людини і громадянина. У зв язку з цим теоретична розробка концепції сучасної національної правової системи України становить одне з першочергових завдань, від вирішення якого залежить характер багатьох інших правових проблем, зокрема, пов язаних з удосконаленням чинного законодавства, визначенням місця й ролі права серед інших соціальних регуляторів. Стратегічний напрям сучасної української держави – входження в європейський простір - потребує проведення відповідних інтеграційних і реформаторських заходів у сфері правового життя, які мають бути співвіднесеними між собою, забезпечувати ефективні механізми соціального розвитку. Численних наукових розробок вимагає здійснення правової реформи в Україні, у тому числі відмови від догматичного праворозуміння. Такі передумови становлення в теорії права поняття “правова система” покликані відбити цілісність взаємозалежних соціальних явищ, які забезпечують державно-нормативне регулювання суспільних відносин. Це стає особливо актуальним за умов, коли правова наука потребує узагальнюючої категорії, що дозволяє оперувати нею при науковому аналізі всієї правової дійсності. Такою універсальною категорією і покликана стати правова система.
Ці обставини, а також потреба в дослідженні поняття “національна правова система України”, її місця серед інших правових систем сучасності, пошуку нових засобів оптимізації правового розвитку зумовили необхідність загальнотеоретичного аналізу цих проблем. Їх вирішення сприятиме розвитку в Україні концепції національної правової системи суспільства, її особливостей і місця в сім ї правових систем сучасності.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційне дослідження виконано згідно з планом науково-дослідницьких робіт кафедри теорії держави і права Національної юридичної академії України в межах державної цільової комплексної програми №0186.0.070866 “Розвиток демократичних процесів у правовій державі”. Мета і завдання дослідження. Метою роботи є з ясування юридичної природи й особливостей національної правової системи України, комплексний аналіз її різних аспектів та елементів, їх ролі у формуванні правової державності, у становленні громадянського суспільства, а також її місця, напрямків і тенденції розвитку серед інших правових систем.
Досягнення поставленої мети вимагає вирішення таких основних задач:
– уточнити поняття “правова система суспільства” з метою його подальшого використання для дослідження природи й особливостей національної правової системи України;
– розкрити можливості використання понятійного апарату системного аналізу для дослідження національної правової системи і застосувати його;
– виявити джерела (протиріччя) й закономірності розвитку правової системи, ступеня її впливу на життя суспільства, на свідомість і поведінку людей;
– розглянути типологізацію сучасних правових систем, типи правових систем і виокремити національну правову систему України;
– з ясувати ознаки і встановити особливості національної правової системи України, обґрунтувати її місце серед сучасних правових систем світу;
– установити об єктивний зв язок між необхідністю оновлення українського суспільства і проблемами становлення вітчизняної правової системи, що відповідає реаліям складних суспільних відносин у країні і становищу України в сучасному світі;
– проаналізувати основні напрямки й тенденції розвитку національної правової системи України в контексті її інтеграції з правовими системами Ради Європи та Євросоюзу.
Об єкт дослідження - національна правова система України.
Предметом дослідження є основні загальні закономірності формування, функціонування та розвитку правової системи України.
Методи дослідження. З метою одержання найбільш достовірних наукових результатів у дисертаційному дослідженні використано систему принципів і підходів, яка побудована на загальних, загальнонаукових та спеціально-наукових методах. Вибір методів пізнання, основне місце серед яких посідає метод загальної теорії права, визначався предметом дисертаційного дослідження.
Методологічну основу дослідження становлять принципи діалектики й положення про соціальну зумовленість правових явищ і конкретно-історичний підхід до їх вивчення, які супроводжували весь процес дисертаційного наукових пошуків.
Застосування таких методів як аналіз, синтез, індукція, дедукція, сходження від конкретного до абстрактного й від абстрактного до конкретного дозволило сформувати поняття “правової системи суспільства”, обґрунтувати особливості національної правової системи України.
Структурний, функціональний методи системного аналізу дозволили виявити структуру, основні структурні частини правової системи, у тому числі й національної правової системи України. Цільовий метод дозволив виявити мету існування і функціонування правової системи досліджуваного типу.
Історико-правовий метод застосувався для розкриття генезису й тенденцій розвитку правової системи України, формально-догматичний і метод тлумачення права – при аналізі джерел права і з ясуванні змісту низки принципів і норм, що сприяло виявленню певних закономірностей формування, функціонування й розвитку правової системи України.
Дисертаційне дослідження спирається на сучасні досягнення філософії (зокрема соціальної), політології, соціології, загальної теорії права, науки міжнародного права, юридичної практики.
Теоретичною основою дослідження стали критично осмислені положення, що містяться у працях як вітчизняних, так і зарубіжних вчених, які зробили відповідний внесок у формування теорії правової системи, зокрема це: С.С.Алексєєв, В.К.Бабаєв, В.Бабкін, О.М.Васильєв, Р.Давид, А.П.Заєць, О.В.Зайчук, Ж.-Ж.Карбоньє, Д.А.Керімов, М.І.Козюбра, В.В.Копейчиков, В.М.Кудрявцев, Т.М.Кухарук, Р.З.Лівшиц, О.В.Лукашова, Л.А.Луць, О.В.Малько, М.М.Марченко, М.І.Матузов, Ю.М.Оборотов, Н.М.Оніщенко, І.В.Петеліна, С.В.Поленіна, В.Ф.Погорілко, П.М.Рабінович, А.Х.Саїдов, О.Ф.Скакун, В.М.Синюков, Д.Тернер, Л.Б.Тіунова, В.Д.Ткаченко, Ю.О.Тихомиров, А.Уотсон, Л.Фрідмен, В.М.Шаповал, Ю.С.Шемшученко, М.В.Цвік, Л.С.Явич та ін.
Дисертаційна робота має характер теоретичного дослідження, емпіричну базу якого становить чинне законодавство України й зарубіжних країн, проекти нормативно-правових актів, практика Конституційного Суду України, довідкова література, аналітичні і статиcтичні матеріали.
Наукова новизна одержаних результатів дисертаційного дослідження одержаних результатів даної наукової роботи зумовлена тим, що у вітчизняному правознавстві воно є першим загальнотеоретичним монографічним дослідженням національної правової системи за умов розбудови правової демократичної держави в Україні.
У межах здійсненого дослідження одержано результати, які містять наукову новизну:
– дістало подальший розвиток характеристика правової системи як права, взятого в цілісно-понятійному, розгорнутому й функціональному стані, тобто доводиться, що право існує, формується і функціонує у вигляді правової системи;
– вперше узагальнені протиріччя розвитку правової системи між: (а)природними, пов язаними з людиною засадами, і «штучними», пов язаними з державою, (б) правовою системою як формою існування відносин і самими фактичними відносинами, (в) формальною рівністю і фактичною нерівністю людей, (г) динамікою суспільних відносин і стабільністю законодавства, (д) загальним характером правової норми й індивідуальними особливостями ситуації, (е) глобалізацією і замкнутістю національних правових систем;
– обґрунтовуються закономірності розвитку правової системи: (а) зближення природно-правових і державно-правових засад, (б) відповідність правових явищ фактичним суспільним відносинам, що, однак, не виключає активної функції права, (в) прагнення до органічної взаємодії публічних й приватних правових засад, (г) урівноваження тенденцій до глобалізації й національної ідентифікації;
– розглядається проблема структуризації правової системи за посередництвом методологічного арсеналу системного підходу з виділенням суб єктного, нормативного, інтелектуально-психологічного, діяльнісного, результативного складників;
– уточнюються питання про співвідношення поняття правової системи з іншими суміжними поняттями; уперше розглядається співвідношення понять «правова система» і «правова реальність»; на підставі аналізу різних типологій правових сімей встановлено, що національну правову систему України потрібно вважати правовою системою перехідного типу, що прагне до романо-германської правової сім ї, є її своєрідним асоційованим членом; як результат - обґрунтовується, що правова система України належить до східноєвропейської правової сім ї; на даний час першочергового значення набуває питання про взаємовідносини вітчизняної правової системи з європейським правовим простором у контексті інтеграційних прагнень нашої держави. доведено залежність досконалості механізму адаптації законодавства України до законодавства ЄС від подібності правової системи України з романо-германським типом;
– висунута авторська модель напрямків й тенденцій розвитку правової системи України: (а) оновлення понятійного апарату правової науки, (б) підвищення рівня забезпечення прав людини і громадянина, (в)покращення якості й ефективності законодавства, (г) підвищення рівня судового захисту прав та свобод людини і громадянина, (д) підтримка розвитку системи приватного права, (е) зміцнення законності і правопорядку .
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані для подальшого розвитку теорії правової системи, поглиблення знань про основні типи правових систем, національно-правову систему України, її природу і сутність, адаптації вітчизняного законодавства в європейський правовий простір. Матеріали дисертації можуть бути застосовані для подальшого розвитку загальної теорії права і держави, порівняльного правознавства тощо.
Дисертаційні положення й рекомендації можна використати для обґрунтування напрямків і заходів державно-правової практики України у процесі формування національної правової системи, її інтеграції з правовими системами країн Європи, зокрема, в оновленні вітчизняної законодавчої діяльності.
Положення наукового дослідження можуть застосовуватися у навчальному процесі при підготовці навчальних посібників, підручників, у процесі викладання курсів “Загальна теорія права” і “Порівняльне правознавство”.
Апробація результатів дисертації. Теоретичні висновки, сформульовані в дисертації, розглядалися й обговорювалися на засіданнях кафедри теорії держави і права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.
Положення дисертації доповідалися й обговорювалися на наукових і науково практичних конференціях: Міжнародній науковій конференції “Методологічні проблеми правової науки” (м.Харків, 13-14 грудня 2003р.); на XV Харківських політологічних читаннях “Соціально-політичні та соціально-правові проблеми сучасності” (м.Харків, 2004р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми удосконалення правового регулювання місцевого самоврядування” (м.Харків, 25 травня 2004р.); Науково-практичній конференції “Формування правової системи України на сучасному етапі” (м.Київ, 21-22 квітня 2005р.); Науково-практичній конференції „Формування правової системи України” (м.Запоріжжя, 2004). Результати дослідження використовувалися автором під час проведення занять із теорії держави і права в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого.
Публікації. Основні наукові результати дисертації відображені в восьми публікаціях, зокрема у трьох наукових статтях, вміщених в наукових фахових виданнях .
Структура дисертації зумовлена предметом, метою, завданнями та логікою дослідження обраної теми. Дисертаційне складається зі вступу, двох розділів, 6 підрозділів, висновків і списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації складає 199 сторінок, з яких основного тексту 185 сторінка, список використаних джерел займає 15 сторінок і охоплює 187 найменувань.
| 
