|
Актуальність теми. Демократичні перетворення, що відбуваються у нашій країні, курс на проведення правової реформи, зміст якої можна визначити як поступовий рух до демократичної правової держави, передбачають реальне забезпечення прав людини і громадянина. Людина, її життя і здоров я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ст. 3 Конституції України). Серйозної шкоди соціальним цінностям людини завдає злочинність, особливо в її організованих формах, боротьба з якою залишається досить актуальною проблемою. [243; 31; 70; 203; 129; 202]1 У 2003 році правоохоронними органами України викрито у скоєнні 6 467 тяжких та особливо тяжких злочинів 722 організовані злочинні групи, до складу яких входило 3 515 осіб.[207]2
Розслідування у таких справах є складним, великим за обсягом і вимагає від правоохоронних органів багато зусиль, тому провадження досудового слідства, як правило, доручається (декільком слідчим) слідчій або слідчо-оперативній групі.
Кількість слідчих, що залучаються у такі групи буває різною, і належати вони можуть не одному, а декільком правоохоронним відомствам. Під час групового провадження серед учасників слідчих або слідчо-оперативних груп, особливо міжвідомчого складу, виникає багато питань процесуального та організаційного характеру, пов язаних із невизначеністю або недостатньою визначеністю їх процесуальних повноважень під час діяльності у складі групи.
Українські вчені-юристи Л.І. Аркуша, О.В. Баулін, В.І. Бояров, А.А. Герасун, І.Д. Гончаров, А.А. Горняцький, А.Я. Дубинський, Г.О. Душейко, В.С. Зеленецький, Н.С. Карпов, В.П. Корж, О.М. Подопрєлов, С.В. Слинько, В.М. Тертишник, Ю.І Шостак, та інші неодноразово звертались до дослідження окремих питань стосовно створення та діяльності слідчих, слідчо-оперативних груп і особливостей групового провадження у складних та великих за обсягом справах, у зв язку з чим формували різні точки зору та судження.
Значний внесок у питання щодо розслідування справ слідчою та слідчо-оперативною групою зробили вчені-правознавці колишнього СРСР і країн СНД: Т.В. Авер янова, С.В. Бажанов, Р.С. Бєлкін, І.С. Галкін, І.Ф. Герасимов, Л.М. Карнеєва, Г.О. Кокурін, М.І. Кулагін, О.М. Ларін, Б.Я. Петєлін, А.К. Савельєв, А.А. Тарасов, Р.Ю. Улімаєв, А.А. Ейсман та інші.
Над дослідженням окремих аспектів указаної проблематики працювали такі українські вчені, як: Ю.П. Аленін, В.П. Бахін, В.Г. Гончаренко, Ю.М. Грошевий, А.В. Іщенко, Г.К. Кожевніков, І.П. Козаченко, В.О. Коновалова, Н.І. Клименко, М.В. Костицький, В.С. Кузьмічов, В.К. Лисиченко, В.Г. Лукашевич, В.Т. Маляренко, О.Р. Михайленко, В.Т. Нор, М.Я. Сегай, М.І. Сірий, С.М. Стахівський, В.Ю. Шепітько, В.П. Шибіко, М.Є. Шумило та інші.
Проте більшість праць зазначених учених стосується минулих періодів розвитку кримінального судочинства, базується на застарілому законодавстві та узагальненнях тодішньої судової та слідчої практики. На жаль, на сьогодні законодавчі регламентації щодо групового розслідування справи ґрунтуються на нормах, які за традицією зорієнтовані на індивідуальне, а не групове провадження. Це ускладнює, а інколи не дозволяє слідчій, слідчо-оперативній групі розкрити свої внутрішні резерви, пов язані саме із колективною формою організації праці. У той же час здійснювана в Україні судова і правова реформа, а також вступ України в Раду Європи спричинили не лише наповнення новим змістом традиційних положень кримінально-процесуального права, але й появу нових інститутів, які мають безпосереднє практичне значення.
Вищевикладені чинники зумовлюють актуальність теми дисертації, її наукову і практичну значущість.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з пріоритетними напрямками фундаментальних і прикладних досліджень вищих навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 2002 –2005 рр. ( наказ МВС України від 30 червня 2002 р. № 635), Концепцією розвитку системи відомчої освіти та вузівської науки на період 2000-2005 рр. (рішення колегії МВС України від 18 грудня 2000 р. за № 9 КМ/1), Указу Президента України “Про невідкладні додаткові заходи щодо посилення боротьби з організованою злочинністю і корупцією” № 84/203 від 06.02.2003 року, Плану організаційно-практичних заходів щодо реалізації завдань, поставлених Президентом України на Всеукраїнській нараді з питань боротьби з корупцією і організованою злочинністю, затвердженого Рішенням колегії Міністерства внутрішніх справ України від 6 лютого 2004 р. № 1 КМ/1.
Тема дисертації передбачена планом науково-дослідницьких робіт Національної академії внутрішніх справ України (затверджена вченою радою Академії 29 грудня 1999 р., протокол № 13), а у 2001 р. затверджена Координаційним бюро з проблем кримінального процесу Академії правових наук України.
Мета і завдання дослідження. Основною метою дисертаційного дослідження є аналіз розвитку у законодавстві і науці кримінального процесу положень про слідчу та слідчо-оперативну групу; виявлення та дослідження організаційно-правових засад розслідування злочинів слідчою та слідчо-оперативною групою; розробка науково-обґрунтованих положень і рекомендацій щодо законодавчого врегулювання кримінально-процесуальних відносин на досудових стадіях під час розслідування слідчою (слідчо-оперативною) групою; розгляд питань щодо контрольно-наглядової діяльності за дотриманням законності під час розслідування злочинів як групою в цілому, так і кожним її учасником окремо, з урахуванням специфіки групового провадження у справі.
Для досягнення цієї мети автором були поставлені і вирішувались такі завдання:
- проаналізувати кримінально-процесуальне законодавство та теоретичні положення науки Кримінального процесу щодо розслідування злочинів слідчою та слідчо-оперативною групою;
- з ясувати думки вчених-юристів та практиків щодо стану наукової розробки поняття слідчої групи, слідчо-оперативної групи та підстав їх створення, з урахуванням яких, запропонувати свій варіант визначення поняття слідчої групи, слідчо-оперативної групи;
- визначити процесуальне положення слідчого - керівника слідчої (слідчо-оперативної) групи;
- проаналізувати проблемні питання розподілу функціональних обов язків слідчих у слідчій та слідчо-оперативній групі і внести відповідні пропозиції стосовно підвищення ефективності їх діяльності;
- з урахуванням специфіки групового розслідування, проаналізувати: а) відомчий контроль за діяльністю слідчої (слідчо-оперативної) групи; б) здійснення прокурорського нагляду за законністю розслідування кримінальних справ слідчою та слідчо-оперативною групою; в) забезпечення судового контролю за дотриманням конституційних прав і свобод громадян під час такого розслідування; г) оскарження процесуальних рішень і дій під час розслідування злочинів слідчою (слідчо-оперативною) групою;
- сформулювати пропозиції до чинного Кримінально-процесуального кодексу і проекту нового КПК України про удосконалення правовідносин на досудових стадіях між суб єктами та учасниками кримінального процесу під час розслідування слідчою та слідчо-оперативною групою.
Об єктом дослідження є кримінально-процесуальні правовідносини, що виникають у ході розслідування злочинів слідчими та слідчо-оперативними групами.
Предметом дослідження є положення кримінально-процесуального законодавства, відомчих нормативних актів, що визначають зміст діяльності слідчої та слідчо-оперативної групи, а також правозастосовна практика органів досудового слідства та органів дізнання України, що складається у ході розслідування кримінальних справ зазначеними групами.
Методи дослідження обрано виходячи з поставлених у роботі мети і завдань, з урахуванням об єкта і предмета дослідження. Із спеціальних методів дослідження в роботі застосовані: метод системного аналізу, який дав можливість проаналізувати положення Конституції України, кримінально-процесуальне законодавство України та окремих іноземних країн, відомчі нормативні акти різних правоохоронних органів, постанови Пленуму Верховного Суду України, статистичні дані, наукові публікації; структурний метод дозволив вивчити види, структуру і зміст постанов про створення слідчої, слідчо-оперативної групи, внесення змін до її складу, обґрунтувати підстави їх винесення, мету і значення прийняття цих рішень, а також необхідність процесуальної регламентації прийняття рішень про припинення та закінчення діяльності слідчої, слідчо-оперативної групи; історико-правовий – застосовувався для розкриття генезису в законодавстві і науці кримінального процесу положень про слідчу та слідчо-оперативну групу; порівняльно-правовий – для аналізу й порівняння зарубіжного і вітчизняного досвіду в питаннях групового проведення розслідування у справах та здійснення судового, прокурорського нагляду і відомчого контролю за розслідуванням слідчою та слідчо-оперативною групою; формально-логічний – для визначення понять “слідча група”, “слідчо-оперативна група” з метою удосконалення підстав створення та діяльності таких груп; соціологічні методи (анкетування, інтерв ювання) використовувались під час вивчення і узагальнення правозастосовної практики провадження розслідування працівниками слідчих підрозділів, які мають досвід роботи у складі слідчих груп, слідчо-оперативних груп. Названі методи використовувалися в роботі у взаємозв язку і взаємозалежності, що забезпечило всебічність, повноту й об єктивність дослідження, істинність отриманих наукових результатів.
Нормативною базою дослідження є Конституція України, кримінальне та кримінально-процесуальне законодавство України, проект нового КПК України, підготовлений до другого читання у Верховній Раді України (реєстр № 3456 – 1), модельний проект КПК для держав – учасниць СНД, кримінально-процесуальне законодавство ряду іноземних країн (Азербайджану, Великобританії, Казахстану, Республіки Білорусь, Російської Федерації, Сполучених Штатів Америки, Федеративної Республіки Німеччина, а також відомчі і міжвідомчі накази МВС, Генеральної прокуратури, Служби безпеки, Державної податкової адміністрації України.
Емпіричну базу дослідження склали судові статистичні дані та МВС України за 2001-2003 рр., результати узагальнення слідчої практики (у 2002-2003 році вивчено 140 кримінальних справ у Дніпропетровську та Дніпропетровській області, розслідування у яких протягом 1991-2001 рр. здійснювалося слідчими та слідчо-оперативними групами), узагальнені дані анкетування 216 слідчих, що мають досвід групового провадження розслідування із підрозділів органів внутрішніх справ, прокуратури, податкової міліції та Служби безпеки України. Використовувався й особистий досвід дисертанта, набутий за часи роботи у слідчих підрозділах МВС України упродовж 1992-1999 рр.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дана праця є одним з перших в українській кримінально-процесуальній науці монографічним дослідженням, у якому розглядаються правові та організаційні засади діяльності слідчої та слідчо-оперативної групи. В дисертації обґрунтовується ряд нових положень та висновків, які і при груповому провадженні розслідування надають можливість кожному учаснику кримінального процесу застосовувати всю повноту процесуальних прав наданих їм законом. При цьому особливо значущими, такими, що мають як теоретичне, і безпосередньо практичне значення, видаються такі положення дисертації, зокрема: вперше:
· визначено правові засади розслідування злочинів слідчою та слідчо-оперативною групою, які автор поділяє на три взаємопов язані між собою групи: 1) законність створення і припинення діяльності слідчої та слідчо-оперативної групи; 2) процесуальні повноваження під час групового провадження; 2) поєднання колегіальності розслідування з особистою відповідальністю;
· запропоновано авторську редакцію визначення поняття слідча група, слідчо-оперативна група;
· розроблено систему процесуальних заходів, які гарантують кожному учаснику кримінального процесу можливість застосування всієї повноти процесуальних прав, наданих їм законом, під час групового провадження у справі;
· сформульовано окремі правові норми про прийняття рішення щодо припинення діяльності групи та її розформування ще до кінця слідства і обґрунтовано положення, що таке рішення за своєю сутністю повинно розглядатися як один з різновидів зміни форми складу слідчої (слідчо-оперативної) групи, а тому обов`язково повинно мати і відповідне процесуальне оформлення;
· розглянуто питання про здійснення судового контролю за дотриманням прав і свобод громадян під час розслідування злочинів слідчою (слідчо-оперативною) групою;
· досліджено проблемні питання про оскарження процесуальних рішень і дій під час розслідування злочинів слідчою (слідчо-оперативною) групою і внесено відповідні пропозиції щодо їх вирішення;
на підставі отриманих під час дослідження наукових результатів сформульовано низку пропозицій щодо змін та доповнень до чинного КПК (ст.ст. 26, 99, 114, 1141 119, 214, 1651, 1652, 2361 382), а також пропозицій до нового КПК України (реєстр. № 3456-1), що стосуються: підстав створення слідчої та слідчо-оперативної групи; внесення змін до складу групи та припинення її діяльності; повноважень начальника слідчого відділу щодо складу слідчої групи; повноважень слідчого групи та керівника її керівника; а також рішення про часткове закриття кримінального переслідування у справі; та процедури апеляційного оскарження процесуальних рішень під час групового провадження. удосконалено:
· підстави створення слідчої групи, слідчо-оперативної групи, обґрунтовання висновку про те, що не доцільно підстави створення цих груп ототожнювати між собою;
· твердження про те, що розпорядження керівника правоохоронного органу про створення слідчої групи повинно містити у собі, окрім вказівки керівнику слідчого підрозділу про створення слідчої групи, ще й завдання керівникам інших підрозділів про оперативне, криміналістичне, технічне, фінансове забезпечення діяльності групи, коли цього потребують обставини справи або конкретного злочину.
набули подальшого розвитку:
· положення про розслідування злочинів слідчою та слідчо-оперативною групою, а також пропозиції про надання слідчому – керівнику слідчої (слідчо-оперативної) групи у складі декількох слідчих, процесуальних повноважень, що відповідають повноваженням керівника слідчого відділу, і з одночасним обмеженням процесуальних повноважень керівника цього слідчого підрозділу щодо складу такої групи;
· пропозиції, що при внесенні змін до складу слідчої (слідчо-оперативної) групи повинні складатися мотивовані постанови, і про прийняття такого рішення обов`язково необхідно повідомляти визначених законом учасників кримінального процесу, а саме: підозрюваного, обвинуваченого, їх законних представників, потерпілого, позивача, відповідача та їх представників;
· думки науковців стосовно існування певних проблем, пов язаних з реалізацією процесуальної незалежності та самостійності “рядових” слідчих у складі групи і з забезпеченням прав та свобод учасників процесу під час групового розслідування злочинів;
положення про те, що прокурорський нагляд повинен цілком охоплювати діяльність слідчої (слідчо-оперативної) групи, враховуючи склад та структуру групи, специфіку розподілу роботи у ній та її обсяг. Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що викладені в роботі висновки і пропозиції використовуються:
- у законотворчій роботі під час внесення змін і доповнень до чинного КПК України і вдосконалення проекту нового КПК України (акт впровадження за № 06-19/15-900 від 17 листопада 2003 року Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності);
- у практичній діяльності органів досудового слідства і прокуратури (акт впровадження від 3 червня 2004 року слідчого управління ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області);
- у навчальному процесі - положення даної роботи можуть використовуватись під час вивчення слухачами, курсантами і студентами юридичних закладів освіти відповідних розділів кримінального процесу й практичними працівниками слідчих органів внутрішніх справ і прокуратури під час підвищення їх кваліфікації (акт впровадження від 1 грудня 2001 року Інституту підвищення кваліфікації прокурорсько-слідчих кадрів та науково-практичних розробок; акт впровадження від 17 грудня 2003 року Юридичної академії МВС);
- у навчально-методичній діяльності під час написання окремих розділів підручників і навчальних посібників, планів семінарських та практичних занять з курсу “Кримінальний процес в Україні”, підготовки і викладання лекцій за темами: “Взаємодія слідчого з органами дізнання”, “Основи групового розслідування кримінальних справ та його особливості” (акт впровадження від 17 грудня 2003 року Юридичної академії МВС).
Апробація результатів дисертації. Дисертація підготовлена на кафедрі теорії кримінального процесу та судоустрою Національної академії внутрішніх справ України, представлена і обговорена на спільному засіданні цієї кафедри та кафедри криміналістики, схвалена ними і рекомендована до захисту.
Основні положення та висновки дисертації доповідалися автором на Міжнародних та Всеукраїнських науково-практичних конференціях, зокрема: “Питання діяльності прокуратури в проекті КПК України (грудень 2000 р., м. Київ), “Проблеми права на зламі тисячоліть” (лютий 2001 р., м. Дніпропетровськ), “Актуальні проблеми боротьби зі злочинністю на етапі реформування кримінального судочинства” (квітень 2002 р., м. Запоріжжя), “Пріоритетні напрямки діяльності органів внутрішніх справ у боротьбі зі злочинністю в сучасних умовах” (жовтень 2002 р., м. Дніпропетровськ). Публікації. Основні теоретичні положення, висновки та рекомендації, сформульовані у дисертації, викладені автором у восьми наукових статтях, із них шість у фахових періодичних виданнях з юридичних наук, затверджених Вищою атестаційною комісією України.
Структура дисертації визначена предметом та зумовлена метою і завданнями дослідження, відповідає логіці наукового пошуку і вимогам ВАК України. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, що містять дев ять підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації становить 250 сторінок, із яких 177 – основного тексту, 50 додатки. Список використаних джерел - 23 сторінки (278 найменувань).
| 
