|
Актуальність теми. Необхідність осмислення положень нового Кримінального кодексу України (далі – КК) потребує подальшого дослідження фундаментальних питань науки кримінального права: поняття злочину, складу злочину, покарання тощо. В такому аспекті важливого значення набуває питання дослідження способу вчинення злочину.
Останнім часом спостерігається поширення суспільно-небезпечних діянь, що вчинюються у спосіб підроблення. Як наслідок цього, у вітчизняному кримінальному законодавстві було збільшено кількість статей, що передбачають відповідальність за діяння, пов язані з підробленням. Підроблення є способом вчинення злочинів, що можуть вчинятися у різних сферах і посягати на різні суспільні відносини.
Дослідження підроблення як способу вчинення злочину, його суб єктивних та об єктивних ознак має важливе теоретичне та практичне значення. Зокрема, воно дозволить глибше та повніше з ясувати окремі аспекти загального вчення про склад злочину, передусім, про об єктивну сторону складу злочину. Це є важливим для правозастосовної практики, де виникає багато питань, пов язаних з кваліфікацією підроблень, вирішення конкуренції кримінально-правових норм, відмежування суміжних злочинів та злочинних діянь від незлочинних.
Незважаючи на важливість зазначеної проблеми, спеціальних комплексних досліджень, присвячених розгляду підроблення як способу вчинення злочину, не проводилось. Підроблення розглядалось лише як спосіб вчинення конкретних злочинів при дослідженні окремих складів злочинів, а також в контексті дослідження способу як ознаки об єктивної сторони складу злочину. Водночас за межами цих досліджень залишилися розгляд підроблення на рівні родового поняття, визначення його правової сутності, характеристика об єктивних та суб єктивних ознак підроблення. Крім того, майже всі дослідження проводилися на підставі раніше діючого вітчизняного кримінального законодавства. Відсутність науково обґрунтованих рекомендацій щодо кваліфікації злочинів, способом вчинення яких є підроблення, призводить до складнощів у правозастосувальній діяльності, а іноді – і до помилок.
Викладене свідчить про актуальність та важливість теми дисертаційного дослідження, що й обумовило вибір основного напрямку наукового дослідження.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідницької роботи кафедри кримінального права Гуманітарного університету “Запорізький інститут державного та муніципального управління” та ґрунтується на положеннях Комплексної програми профілактики злочинності на 2001 – 2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 р. № 1376/2000. Мета і завдання дослідження. Метою роботи є проведення комплексного теоретичного дослідження підроблення як способу вчинення злочину на рівні його родового поняття і визначення на цій основі пропозицій щодо удосконалення кримінального законодавства та рекомендацій щодо застосування положень КК при кваліфікації злочинів, способом вчинення яких є підроблення. Для досягнення цієї мети були поставлені такі завдання: 1) розглянути поняття “підроблення” як способу вчинення злочину на рівні родового поняття; 2) дослідити співвідношення його із суміжними поняттями; 3) на підставі різних критеріїв провести класифікацію підроблення і з ясувати кримінально-правові особливості кожного його виду; 4) проаналізувати обставини об єктивного та суб єктивного характеру, що виступають детермінантами підроблення; 5) розглянути роль і місце підроблення як способу вчинення злочину у складі злочину; 6) дослідити об єктивні та суб єктивні ознаки підроблення; 7) розглянути дискусійні питання кваліфікації підроблення шляхом аналізу, по-перше, питань кваліфікації підроблення з урахуванням конкуренції кримінально-правових норм, і, по-друге, впливу ознак складу злочину на кваліфікацію злочинів досліджуваної категорії; 8) сформулювати пропозиції щодо правильної кваліфікації злочинів, способом вчинення яких є підроблення, та пропозиції, спрямовані на вдосконалення кримінального закону.
Об єктом дослідження є підроблення як особливий спосіб вчинення злочинів.
Предметом дослідження виступають положення КК про кримінальну відповідальність за вчинення злочинів, способом вчинення яких є підроблення, та практика їх застосування.
Методи дослідження. Дослідження зазначеної проблеми здійснювалося з використанням таких методів:
діалектичного – при дослідженні поняття підроблення з точки зору його вивчення як у статичному стані, так і в динамічних змінах, при розгляді підроблення в контексті загального вчення про спосіб вчинення злочину та підроблення як способу вчинення окремого злочину; історико-правового – при розкритті історичної генези підроблення і дослідження різних аспектів підроблення через призму його обумовленості, історичного розвитку, перспектив вдосконалення кримінального закону в частині відповідальності за підроблення;
порівняльно-правового – при аналізі законодавства зарубіжних країн в частині встановлення відповідальності за злочини, способом вчинення яких є підроблення, та використанні зарубіжного досвіду у вітчизняній законодавчій практиці;
системно-структурного та функціонального – при дослідженні об єктивних і суб єктивних ознак підроблення як способу вчинення злочину та при класифікації підроблення;
формально-юридичного – при дослідженні положень КК, що містять кримінально-правові заборони на вчинення підроблення, з точки зору їх відповідності підставам та умовам криміналізації діянь, уніфікації термінів, відповідності правилам законодавчої техніки; соціологічного – при проведенні і узагальненні результатів анкетування суддів та працівників правоохоронних органів за спеціально розробленою анкетою згідно з предметом дослідження.
Теоретичною основою дисертації послужили наукові праці вітчизняних і зарубіжних криміналістів, присвячених розгляду як загальних питань кримінального права, так і досліджуваної проблеми, зокрема, П.П. Андрушка, М.І. Бажанова, Г.М. Борзенкова, Я.М. Брайнина, Ю.В. Бауліна, Л.Д. Гаухмана, В.К. Грищука, Н.О. Гуторової, О.О. Дудорова, М.Д. Дурманова, А.А. Жижиленка, Б.В. Здравомислова, А.Ф. Зелінського, Г.Г. Зуйкова, М.Й. Коржанського, Г.А. Кригера, Л.Л. Кругликова, А.В. Кузнєцова, В.М. Кудрявцева, Б.О. Куринова, П.С. Матишевського, М.І. Мельника, Н.А. Мирошниченко, А.А. Музики, В.О. Навроцького, Б.С. Никифорова, М.І. Панова, А.О. Пінаєва, Б.І. Пінхасова, А.А. Піонтковського, Г.Ф. Полєнова, В.С. Постнікова, Р.А. Сабітова, О.Я. Свєтлова, Т.Л. Сергеєвої, В.В. Сташиса, С.А. Тарарухина, В.Я. Тація, А.Н. Трайніна, С.І. Тихенка, В.П. Тихого, І.Я. Фойницького, М.І. Хавронюка, І.Ш. Жорданія. Крім того, використовувались також наукові праці із загальної теорії держави і права, адміністративного права, кримінології, криміналістики, філософії, психології, соціології.
Емпіричну базу дослідження становлять дані, одержані внаслідок вивчення 146 кримінальних справ про злочини, способом вчинення яких є підроблення, проведеного анкетування понад 170 суддів та працівників правоохоронних органів.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні комплексним монографічним дослідженням підроблення як способу вчинення злочину. Його наукова новизна полягає, зокрема, у такому:
1. У результаті дослідження підстав та умов криміналізації розвинуто положення про соціальну обумовленість встановлення кримінально-правової заборони на вчинення певних підроблень. Обґрунтовано необхідність розширення кола кримінально караних підроблень.
2. Вперше комплексно досліджено синонімічні визначення процесу підроблення у кримінальному законі. Обґрунтована необхідність застосування у вітчизняному кримінальному законі уніфікованого терміну “підроблення” замість застосовуваних у ньому численних різноманітних термінів та термінологічних зворотів визначення підроблення як способу вчинення злочину.
3. Обґрунтоване авторське бачення підроблення як різновиду кримінально караного обману. Вперше запропоновано відносити підроблення усіх видів до так званих опосередкованих обманів, серед яких можна виділяти упредметнений обман та словесний обман на письмі.
4. Одержала подальшого розвитку класифікація кримінально караного підроблення. Запропоновано класифікацію підроблення за різними критеріями, у тому числі за об єктом, предметом, суб єктом.
5. Аргументовано, що визначальною для відмежування кримінально караного підроблення від інших видів підроблення є ознака заподіяння таким діянням шкоди суспільним відносинам. Визначено, що на характер такої шкоди вказує, головним чином, предмет підробки та спрямованість його використання.
6. На підставі аналізу зв язку підроблення як способу вчинення злочину зі злочинною дією зроблений висновок, що підроблення може виступати у якості: 1) внутрішнього змісту злочинної дії (бути іманентною їй); 2) дії “допоміжного” характеру, що забезпечує виконання основної дії.
7. Визначено і детально проаналізовано обставини об єктивного та суб єктивного характеру, що детермінують підроблення. До них, зокрема, віднесено об єкт, предмет, обстановку вчинення злочину, мотив та мету вчинення підроблення, особливості суб єкта підроблення. 8. Вперше на основі нового кримінального законодавства України досліджено об єктивні та суб єктивні ознаки підроблення як способу вчинення злочину (на рівні родового поняття).
На підставі дослідження об єктивних та суб єктивних ознак підроблення, зроблено висновок про те, що підроблення – це завжди предметний та знарядійний спосіб вчинення злочину. Доведено, що для підроблення завжди обов язковою є відповідна мета, а для кримінально караного, навіть за умови не зазначення її у кримінальному законі, вона завжди буде метою збуту або використання підробки.
Дано авторське визначення кримінально караного підроблення на рівні родового поняття. 9. Проаналізовано особливості кваліфікації підроблення з урахуванням можливого виникнення конкуренції загальної та спеціальної норм і конкуренції частини та цілого. Визначено критерії встановлення випадків таких конкуренцій та правила правильної кваліфікації діянь, вчинених за вказаних обставин.
10. Сформульовано загальні правила кваліфікації підроблення, поєднаного з подальшим використанням підробки. При формулюванні цих правил враховувався передусім об єкт, якому спричиняється шкода.
11. Запропоновано комплексний алгоритм кваліфікації підроблення з урахуванням таких особливостей як сфера, предмет, суб єкт та характер підроблення. Практичне значення результатів дослідження полягає в тому, що викладені в ньому висновки та пропозиції можуть бути використані:
у науково-дослідній роботі – при подальшій розробці вчення про злочин та склад злочину, при дослідженні окремих злочинів, способом вчинення яких є підроблення;
у правотворчості – при подальшому вдосконаленні чинного законодавства України, зокрема в частині відповідальності за злочини, способом вчинення яких є підроблення (Акт про впровадження у законодавчу діяльність пропозицій за результатами дисертаційного дослідження № 06-19/15-1348 від 22 вересня 2005 р., виданий Комітетом з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Верховної Ради України);
у правозастосовчій практиці – при вирішенні питань кваліфікації злочинів, що вчинюються у спосіб підроблення;
у навчальному процесі – при підготовці підручників та навчальних посібників з кримінального права та при викладанні курсу кримінального права. Апробація результатів дослідження. Результати дослідження були предметом обговорення на міжнародних і всеукраїнських наукових і науково-практичних конференціях: “Запорізькі правові читання” (м. Запоріжжя, 2002 та 2003 рр.); “Актуальні проблеми державного управління та місцевого самоврядування” (м. Запоріжжя, 2002 р.); “Кримінальний кодекс України 2001 р. (проблеми, перспективи та шляхи вдосконалення законодавства)” (м. Львів, 2003 р.); “Право і лінгвістика” (м. Сімферополь, Ялта, 2003 р.); “Актуальні проблеми правознавства” (м. Запоріжжя, 2003 р.); Дні науки Національного університету “Києво-Могилянська академія” (м. Київ, 2004); “Актуальні проблеми взаємодії судових та правоохоронних органів у процесі реалізації завдань кримінального судочинства” (м. Запоріжжя, 2004 р.); “Правове забезпечення сфери державного управління та місцевого самоврядування” (м. Запоріжжя, 2004 р.).
Окремі положення дисертаційного дослідження використовувалися при проведенні практичних занять з Особливої частини кримінального права України зі студентами юридичних факультетів Запорізького національного університету та Гуманітарного університету “Запорізький інститут державного та муніципального управління”.
Публікації. За темою дисертації опубліковано десять наукових робіт, з яких п ять статей, що надруковані у виданнях, визнаних ВАК України як фахові для юридичних наук, та тези п ятьох доповідей.
| 
