|
Оновлення правової системи України потребує критичного переосмислення і нового погляду на традиційні питання науки кримінального права як невід ємної складової сучасної юридичної теорії. В цьому відношенні важливе значення має глибокий аналіз актуальних проблем кримінально-правової теорії, в першу чергу розробка науково обґрунтованих рекомендацій по вдосконаленню чинного кримінального законодавства та практики його застосування. В цьому зв язку як ніколи доречно згадати відому тезу І.Канта про те, що не має нічого більш практичного, аніж добра теорія.
Історично однією з найбільш значущих в кримінально-правовій доктрині була і залишається проблема причинного зв язку, вирішення якої має важливе теоретичне та практичне значення. У цьому аспекті незамінною є роль науки кримінального права, яка повинна дати належне теоретико-методологічне обґрунтування положень, які можуть бути використані в правозастосуванні, оскільки органічний зв язок теорії і практики є у кінцевому підсумку необхідною умовою ефективності правоохоронної діяльності і в цьому розумінні гарантією її законності. Таким чином, наука кримінального права може сприяти зменшенню судових помилок при кваліфікації злочинів та винесенню справедливих і обґрунтованих вироків. Адекватне розуміння причинного зв язку як ознаки об єктивної сторони складу злочину є однією з правових гарантій законності притягнення до кримінальної відповідальності особи, яка вчинила злочин.
Загалом, вчення про причинний зв язок є одним з найбільш складних питань теорії кримінального права. Це обумовлено насамперед тією обставиною, що каузальність є, перш за все, філософською категорією, яка зазвичай використовується (доцільність такого використання – окреме питання) кримінальним правом у своїх цілях. Особливу складність цього питання наочно демонструє той факт, що навіть обґрунтування вищенаведеної тези є проблематичним і викликає гострі дискусії, оскільки більшість західних криміналістів вважає неможливим використання в кримінальному праві філософське розуміння причинності.
В Кримінальному кодексі України 2001 р. (далі – КК України), що видається в принципі логічним, відсутнє будь-яке нормативне визначення поняття причинного зв язку, тобто вирішення цього питання віддається на розсуд суду при розгляді конкретних кримінальних справ, а в теоретичному аспекті розробляється наукою кримінального права. В останній, як і в правозастосовчій діяльності, єдність відсутня і тому досить часто встановлення причинного зв язку є складним процесом, який викликає чималі труднощі, про що свідчать численні помилки органів досудового слідства та суду.
У таких складних випадках роль кримінально-правової науки стає особливо актуальною, оскільки від неї вимагається надати чіткі операціональні критерії, за допомогою яких правозастосовчі органи реально змогли б встановити наявність або відсутність юридично значущого причинного зв язку в конкретній кримінальній справі. Відомі українські вчені Є.Фесенко та С.Гавриш наголошують на актуальності уніфікованого вирішення для практичних потреб вчення про причинний зв язок у кримінальному праві в сучасних умовах [47, 12]. Оскільки причинність є філософською категорією, криміналістам (у всякому випадку тим, хто спирається на діалектичний матеріалізм) неминуче доводиться звертатися до філософських теорій каузальності, а це, безумовно, ще більше ускладнює таке завдання, оскільки в самій філософії більшість аспектів цієї проблеми породжує невщухаючі дискусії. Слід також зазначити, що вітчизняні вчені в своїх концепціях причинного зв язку використовують, окрім каузальності, також інші філософські категорії, зокрема, “необхідність” та “випадковість”, “можливість” та “дійсність”, при цьому наповнюючи їх таким змістом, який часто не узгоджується з їх справжнім значенням (хоча питання про адекватність будь-якої інтерпретації саме по собі є радше філософським, аніж юридичним). Іноді тлумачення деякими вченими філософських понять виглядає алогічним, що призводить до суперечливих висновків і рекомендацій, які не завжди можуть допомогти правозастосовчій практиці. Звертає на себе увагу також і той факт, що за радянської доби із притаманним їй ідеологічним монізмом та пануванням марксистської філософії, діалектичний матеріалізм був єдиним методологічним фундаментом теорій причинного зв язку в кримінальному праві. В наш час у зв язку із переглядом застарілих догм і філософським плюралізмом питання про методологічні засади концепцій причинного зв язку набуває особливої гостроти. Хоча, звичайно, що не йдеться про механічну заміну теорій причинного зв язку або радикальні зміни у правозастосуванні. Ми вважаємо, що до використання філософських категорій (це стосується і каузальності) в сфері кримінального права слід ставитися виважено і обережно, враховуючи як методологічний плюралізм сучасної філософії, так і специфіку практичних потреб самого кримінального права. На наш погляд, поширені твердження українських криміналістів про неприпустимість створення особливого поняття причинного зв язку, відмінного від філософського, а також намагання спиратися лише на діалектичний матеріалізм, значною мірою є відгомоном ідеологічних стереотипів минулого, які свідчать, що, на жаль, і в сучасних умовах постмодерністської парадигми розвитку філософії науки з притаманним їй методологічним плюралізмом вітчизняні вчені спираються на методологію класичного типу в соціальних науках, яка панувала ще в ХІХ ст. Російський філософ А.Демидов звертає увагу на разюче відставання абсолютної більшості російських юристів від нового методологічного підходу світової філософської та гуманітарної думки [68, 14]. Значною мірою це стосується і українських криміналістів. Доводиться констатувати, що більшість аспектів проблематики причинного зв язку була і залишається предметом гострих та підчас безплідних дискусій серед вчених. Ці дискусії стосуються проблем методології, визначення критеріїв встановлення юридично значущих причинних зв язків, врахування специфіки окремих категорій злочинів, побудови універсальної теорії причинного зв язку, співвідношення причинності та вини, помилки в причинному зв язку, особливостей причинного зв язку при бездіяльності, щодо співучасті та ін. На жаль, між теоретичними конструкціями багатьох вчених та їх практичним втіленням в діяльності суб єктів правозастосування при встановленні причинного зв язку по конкретній кримінальній справі існує чималий розрив. Окремі наукові пропозиції навряд чи можуть бути використані в правозастосовчій діяльності. Наприклад, домінуюча у вітчизняній доктрині теорія “необхідного спричинення” судами не застосовується, а з іншого боку, поширена на практиці концепція прямого причинного зв язку неодмінно зустрічає критику серед абсолютної більшості криміналістів. Поширені в західній науці теорії “conditio sine qua non”, “адекватної причинності” та “найближчої причини”, принаймні, досить послідовно і небезуспішно застосовуються судами країн Західної Європи та США. Невизначеність та понятійне різноманіття поширені навіть в питаннях термінології. Поняття “необхідний”, “безпосередній”, “прямий” причинний зв язок, “головна”, “основна” причина часто вживається авторами в різних значеннях, досить суперечливо і, як правило, без пояснень. Деякі українські криміналісти замість традиційного терміну “причинний зв язок” стали вживати вислів “причиновий зв язок, але оскільки ніякої змістовної різниці між цими термінами немає і в словниках наводиться вислів “причинний зв язок”, ми будемо використовувати саме словосполучення “причинний зв язок”.
Все це зумовлює те, що судова практика з цієї проблеми також не є уніфікованою: суди досить часто керується різними критеріями встановлення юридично значущого причинного зв язку при вирішенні аналогічних справ та навпаки. Органи досудового слідства, як правило, приділяють встановленню причинного зв язку недостатню увагу: його наявність часто просто презюмується, а в процесуальних документах переважно відтворюються положення із висновків експертів. Це і призводить до того, що помилки при кваліфікації злочинів, пов язаних із встановленням причинного зв язку, є поширеним явищем. Найбільший внесок в розробку питань причинного зв язку в кримінальному праві внесли такі українські, західні, радянські та російські науковці минулого і сучасності як К.Біндінг, В.Борисов, Я.Брайнін, М.Бурі, М.Дурманов, М.Ковальов, М.Коржанський, О.Костенко, І.Кріз, В.Кудрявцев, В.Малінін, П.Матишевський, П.Михайленко, Е.Немировський, В.Осадчий, М.Панов, А.Піонтковський, С.Познишев, М.Рюмелін, М.Сергієвський, В.Сташис, М.Таганцев, С.Тарарухін, Г.Тімейко, А.Трайнін, А.Тер-Акопов, А.Тузов, М.Шаргородський, Т.Церетелі, Є.Фесенко, Н.Ярмиш та інші. Значний внесок у розвиток проблем, пов язаних з аналізом складу злочину в сучасній кримінально-правовій доктрині нашої держави вніс П.Матишевський, який першим серед українських вчених обґрунтував можливість існування причинного зв язку в його кримінально-правовому розумінні, а також запропонував дисертанту напрямок дослідження. У вітчизняній кримінально-правовій доктрині проблематика причинного зв язку викликала значний інтерес серед вчених, але більшість досліджень з цього питання містилися в окремих працях із кримінального права (присвяченим питанням об єктивної сторони злочину, вчення про злочин, кримінальної відповідальності тощо) або в журнальних статтях. Цікаво, що майже всі криміналісти намагалися сказати “своє слово” щодо причинного зв язку загалом або його окремих аспектів; про цю проблему писали і фахівці у галузі кримінального процесу, загальної теорії права, а також цивілісти. В радянській період фундаментальною працею з аналізованої теми була книга Т.Церетелі “Причинная связь в уголовном праве” (1957 р.). Значно зріс інтерес до цієї проблеми сучасних російських вчених: в 2000 р. вийшла досить цікава робота В.Малініна “Причинная связь в уголовном праве”, а в 2003 р. – глибоке й оригінальне дослідження А.Тер-Акопова “Преступление и проблемы нефизической причинности в уголовном праве”. Вагомим внеском у вирішення проблем причинності в українській науці стала опублікована у 2003 р. змістовна монографія Н.Ярмиш “Теоретические проблемы причинно-следственной связи в уголовном праве (философско-правовой анализ)”. Однак, попри свою вагомість, ці дослідження не можуть вирішити всього комплексу питань каузальності в кримінальному праві, до того ж багато аспектів проблеми залишаються дискусійними, потребуючи подальшого ґрунтовного аналізу. Викладене і обумовлює беззаперечну актуальність аналізу проблематики причинного зв язку як важливого завдання кримінально-правової науки в сучасних умовах. Розробка цих питань має значення як для теорії, так і для практики застосування кримінального законодавства.
Зв язок з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації обрана згідно з планом наукових досліджень у межах державної Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 рр. (затверджена Указом Президента України від 24 квітня 2000 р. № 1376), а також відповідно до плану науково-дослідної роботи кафедри кримінального права юридичного факультету Гуманітарного університету “ЗІДМУ”.
З огляду на вищезазначене, метою роботи є теоретичний аналіз поняття, змісту, специфічних особливостей та значення причинного зв язку в кримінальному праві. Для досягнення поставленої мети нами ставляться наступні головні завдання:
– обґрунтування актуальності і важливості для кримінально-правової науки розгляду питань причинності та їх значення для правозастосовчої діяльності;
– визначення стану наукової розробки проблем причинного зв язку в кримінально-правовій доктрині;
– вивчення питання про обґрунтованість та реальні перспективи використання причинності як філософської категорії в сфері кримінального права в умовах методологічного плюралізму;
– розгляд методології та концептуального ядра теорій причинного зв язку, поширених в радянській, російській та українській кримінально-правовій науці;
– аналіз змісту найбільш впливових західних концепцій причинного зв язку та вирішення питання про можливість їх використання в українській доктрині кримінального права;
– з ясування місця причинного зв язку в системі ознак об єктивної сторони складу злочину, а також особливостей встановлення причинного зв язку в процесі кваліфікації злочинів; – аналіз проблем каузальності бездіяльності;
– дослідження питання про можливості застосування категорії причинності для пояснення специфіки злочинів, вчинених у співучасті. Об єктом дослідження є причинний зв язок як ознака об єктивної сторони складу злочину. Предметом дисертаційного дослідження є кримінальне законодавство України, філософські погляди на каузальність, а також теорії (концепції) причинного зв язку, поширені у вітчизняній та західній кримінально-правовій доктрині. Методологічною основою роботи є наступні загальнонаукові та спеціальнонаукові методи пізнання: – діалектичний – використаний при з ясуванні можливостей використання каузальності як філософської категорії в кримінальному праві;
– догматичний (формально-логічний) – використаний при аналізі тексту статей Кримінального кодексу України і тлумаченні окремих його норм; – історико-правовий і порівняльно-правовий – використані при дослідженні генезису теорій причинного зв язку, а також порівнянні поглядів українських та іноземних вчених на проблему каузальності в кримінальному праві;
– системний аналіз – використаний при аналізі місця причинного зв язку в системі ознак об єктивної сторони складу злочину, його специфіки при бездіяльності, а також особливостях встановлення при кваліфікації різних категорій злочинів;
– конкретно-соціологічний – використаний в процесі проведення анкетування, а також при узагальненні матеріалів вивчених кримінальних справ.
Емпіричну базу дослідження становлять проаналізовані матеріали 180 кримінальних справ, що розглядалися судами м. Запоріжжя, матеріали опублікованої судової практики, а також результати анкетування 102 суддів та слідчих. Науково-теоретичною базою дисертації є праці з питань кримінального, кримінально-процесуального та інших галузей права, кримінології, філософії та логіки. Наукова новизна отриманих результатів визначається як тією обставиною, що робота є першим в українській кримінально-правовій науці на рівні кандидатської дисертації дослідженням причинного зв язку в кримінальному праві саме як ознаки об єктивної сторони складу злочину, так і – головним чином – самим змістом сформульованих в ній наукових положень, найбільш значущими з яких є наступні: 1. Вперше у вітчизняній науці кримінального права зроблений висновок про те, що в диспозиціях тих кримінально-правових норм Особливої частини Кримінального кодексу України, в яких зазначається про спричинення (заподіяння) певних наслідків, мова йде про причинний зв язок в його кримінально-правовому значенні.
2. В роботі наголошується на тому, що філософські вчення про каузальність, з огляду на їх світоглядний зміст, не завжди можуть прямо використовуватися кримінальним правом. Таким чином, при побудові кримінально-правового розуміння причинного зв язку недостатньо спиратися лише на діалектичний матеріалізм, використовуючи філософські категорії. Враховуючи методологічний плюралізм, робиться висновок про те, що кримінально-правова наука може використовувати власне розуміння причинного зв язку, виділивши ознаки юридично значимої причинності із врахуванням специфіки потреб кримінального права. 3. Розвинені положення та наведені додаткові аргументи, які свідчать про вразливість домінуючої у кримінально-правовій науці теорії “необхідного спричинення”. Їі квінтесенцію становить спірне твердження про те, що підставою кримінальної відповідальності є лише необхідний причинний зв язок, а наявність “випадкового причинного зв язку” виключає таку відповідальність. Для кримінального права не має значення, чи є злочинні наслідки необхідними або випадковими, а також чи створювало діяння обвинувачуваного реальну можливість настання таких наслідків. 4. Дістав подальшого розвитку висновок про те, що оптимальною для кримінального права є теорія безпосереднього (прямого) причинного зв язку, яка є спеціально-юридичною, оскільки дозволяє врахувати специфіку окремих категорій та складів злочинів. Значущий для кримінальної відповідальності прямий причинний зв язок є у випадку, коли протиправне діяння обвинувачуваного є найближчою щодо наслідків ланкою і між ними відсутні юридично значущі проміжні фактори (дії інших осіб, сили природи або технічні механізми), які перервали ланцюг каузальності. Тобто термін “безпосередній” щодо причинного зв язку вживається саме в юридичному значенні цього слова.
5. Вперше в українській науці наведені аргументи, які доводять теоретичну сумнівність поширеної ідеї про можливість створення універсальної теорії причинного зв язку, яку можна було б застосувати до всіх без винятку категорій злочинів, оскільки це ігнорує якісну відмінність між ними. Таким чином, теорія безпосереднього причинного зв язку дає лише загальні орієнтири встановлення причинного зв язку, а при кваліфікації окремих злочинів повинна враховуватися їх специфіка. 6. Зроблена спроба більш детально переглянути тенденцію надавати каузальності в кримінальному праві невластиве цій категорії перебільшене значення. Зроблено висновок про те, що причинний зв язок повинен встановлюватися лише в тих злочинах із матеріальним складом, коли це прямо слідує зі змісту відповідних кримінально-правових норм, тобто в яких вживаються терміни “спричинило”, “заподіяло”, “завдало” чи аналогічні за значенням, або якщо це стає очевидним при тлумаченні відповідних норм. В деліктах створення небезпеки причинний зв язок носить гіпотетичний характер. 7. Уточнено положення, відповідно до якого експерти можуть встановлювати причинний зв язок лише у злочинах, в яких він має суто конкретно-науковий аспект. У злочинах, пов язаних із порушенням спеціальних правил, експерти можуть дослідити лише технічні ланки каузальності, але в цілому встановлення причинного зв язку, з огляду на його нормативний характер, є юридичним питанням, яке належить до виключної компетенції органів досудового слідства та суду. 8. Розвинені аргументи на користь висновку про те, що бездіяльність – це правова категорія, заснована на належному, яка поза рамок нормативної протиправності не існує. Підкреслюється, що обґрунтування причинного зв язку при бездіяльності, окрім іншого, будується на використанні кримінологічних положень про соціальний детермінізм. Таким чином, при бездіяльності мова йде про “соціальну причинність”, а не каузальність в філософському чи природничонауковому її розумінні. 9. Вперше в українській науці звертається увага на проблему ймовірного усунення наслідків як підставу кримінальної відповідальності за бездіяльність. Наводяться аргументи, які свідчать про те, що, не дивлячись на свою неоднозначність, теорія “імовірнісного причинного зв язку” має практичне значення. При встановленні причинного зв язку при бездіяльності слід мати на увазі, що вчинення належних дій не обов язково із неминучістю усунуло б суспільно небезпечні наслідки, а в конкретному випадку існує лише ймовірність цього. Тому бездіяльність є юридично значущою причиною наслідків і тоді, коли вчинення належної дії могло лише з певним ступенем імовірності запобігти настанню наслідків. 10. Завдяки критичному аналізу усталених положень щодо причинного зв язку при співучасті переглядається твердження про наявність причинного зв язку між діями співучасників та наслідками, опосередкованого свідомістю виконавця. Цей підхід змішує причинність із психікою особи та ігнорує вільний характер дій виконавця. Окрім того, категорія причинності не може застосовуватися для розуміння специфіки інституту співучасті, зміст якого утворює мотиваційний механізм інтенціональної поведінки співучасників, який є телеологічним, а не каузальним. Практичне значення одержаних результатів полягає в наступному:
– матеріали дисертації можуть бути використані в подальших наукових розробках всього комплексу проблем причинності в юридичних науках взагалі та в кримінальному праві зокрема (науково-дослідницька сфера); – рекомендації по встановленню юридично значущого причинного зв язку можуть використовуватися органами досудового слідства та суду при кваліфікації злочинів (правозастосовча діяльність);
– пропозиції по уніфікації термінології статей Особливої частини КК можуть бути враховані в процесі подальшого вдосконалення кримінального законодавства (правотворча діяльність);
– матеріали дисертації можуть бути використані при підготовці відповідних розділів підручників та навчальних посібників, а також при викладанні курсу кримінального права України та спецкурсів “Кримінальне право іноземних держав” і “Теоретичні основи кваліфікації злочинів” (навчальний процес).
Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення дисертації доповідалися на наступних конференціях: Міжнародна науково-практична конференція “Становлення правової держави в України: проблеми та шляхи вдосконалення правового регулювання” (8 грудня 2000 р., м. Запоріжжя); щорічна Міжнародна науково-практична конференція, присвячена пам яті професора К.Г.Федорова (2-4 червня 2001 р., м. Запоріжжя); всеукраїнська науково-практична конференція “Актуальні проблеми боротьби зі злочинністю на етапі реформування кримінального судочинства” (14-15 травня 2002 р., м. Запоріжжя); всеукраїнська науково-практична конференція “Актуальні проблеми взаємодії судових та правоохоронних органів у процесі реалізації завдань кримінального судочинства” (28-29 травня 2004 р., м. Запоріжжя). Розроблені автором пропозиції щодо уніфікації термінології, використаної в КК України для позначення причинного зв язку, були розглянуті Головним науково-експертним управлінням Апарату Верховної Ради України і можуть бути враховані експертами при підготовці висновків на відповідні законопроекти (довідка № 16/3 –474 від 19.03.2003 р.). Основні положення і висновки, сформульовані автором у дисертації, знайшли відображення у семи статтях, надрукованих у фахових юридичних виданнях, затверджених ВАК України.
1. Тимчук О.Л. Причинний зв язок в кримінальному праві: філософсько - методологічні проблеми // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 12.– К.: Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2001. – С. 489 – 492. 2. Тимчук О.Л. Необхідний та випадковий причинний зв язок в кримінальному праві: дискусійні аспекти // Вісник Запорізького юридичного інституту. – 2001. – № 1. – С. 184 – 189. 3. Тимчук О.Л. Теорія імовірнісного причинного зв язку в кримінальному праві: дискусійні аспекти // Вісник Запорізького юридичного інституту. – 2001. – № 3. – С. 188 – 192. 4. Тимчук О.Л. Причинний зв язок при бездіяльності // Вісник Запорізького юридичного інституту. – 2001. – № 4. – С. 208 – 213.
5. Тимчук О. Причинний зв язок в службових злочинах // Підприємництво, господарство і право. – 2001. – № 12. – С. 82 – 84.
6. Тимчук О.Л. Проблема причинного зв язку та інститут співучасті // Вісник Запорізького юридичного інституту. – 2003. – № 2. – С. 279 – 286.
7. Тимчук О. Концепції причинного зв язку в західній кримінально-правовій науці // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № 10. – С. 122 – 124. Структура дисертації обумовлена логікою дослідження, метою і поставленими завданнями. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, що вміщують шість підрозділів, висновків, списку використаних джерел (312 найменувань на 24 сторінках) та 13 додатків. Загальний обсяг роботи – 232 сторінки, в тому числі 194 сторінки основного тексту.
|
