|
Актуальність теми. В будь-якій соціальній державі соціальний захист – це один з найважливіших напрямків її розвитку. Рівень цивілізованості держави та суспільства визначається ставленням до найменш захищених та найбільш вразливих членів, які потребують соціального захисту, у першу чергу до дітей-інвалідів. В умовах реформування економічної системи України у зв язку з переходом до ринкових відносин, діти-інваліди опинилися в найбільш тяжкому становищі. Виділення дітей-інвалідів в окрему самостійну групу є життєво необхідним у зв язку з їх беззахисністю, важкістю соціальної адаптації в суспільстві, що пов язане з особливими умовами, в яких відбувається формування особистості дітей-інвалідів.
У вирішенні такої найважливішої проблеми, як забезпечення соціального захисту дитини-інваліда, зацікавлене все світове співтовариство. Жодна держава у світі не може бути зразком у сфері додержання прав дитини-інваліда. У будь-якій державі, навіть економічно розвинутій, простежується ріст захворювання серед неповнолітніх, погіршення стану здоров я серед дітей, наявність сімей з невисоким рівнем життя. Все це свідчить про те, що вирішення проблеми забезпечення соціального захисту дитини-інваліда не можна досягнути тільки національними засобами, а потрібна допомога всього світового співтовариства в цілому.
Нагляд за динамікою дитячої інвалідності та пошук шляхів впливу на неї, удосконалення чинного законодавства щодо соціального захисту дітей-інвалідів – одне з найважливіших завдань сучасної правової держави. Однак в Україні відсутня єдина система обліку дитячої інвалідності, що викликає складності у вивченні цієї проблеми та необхідність прийняття заходів щодо її вирішення. Правове дослідження соціального захисту дітей-інвалідів є актуальним як у загальнотеоретичному, так і у прикладному плані. З одного боку, незважаючи на значні економічні труднощі, держава не перестає турбуватися про права інвалідів, законодавчо їх закріплюючи та визначаючи. При здійсненні економічного та соціального планування враховуються переважно потреби дорослих інвалідів, а не дітей-інвалідів. З іншого боку, головною проблемою дітей-інвалідів та сімей, в яких виховуються такі діти, є те, що на рівні органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій ці нормативно-правові акти не завжди виконуються, а відтак на практиці діти-інваліди нерідко позбавлені прав та гарантій, передбачених чинним законодавством. Сьогодні соціальна політика держави зорієнтована на реалізацію конституційних вимог щодо соціального захисту інвалідів, створення їм сприятливих умов для повноцінної діяльності, праці, лікування, побуту, культури, спорту та реалізації їхніх потенційних можливостей в усіх сферах суспільного життя. Захист прав людини, у тому числі і дитини, – це один з важливих принципів правової держави. Необхідно прийняти нові нормативно-правові акти, привести чинне законодавство у відповідність до міжнародних стандартів, впровадити цивілізовані стандарти, реальні та дієві соціальні програми. І тільки тоді, коли самі діти-інваліди або їх сім ї відчують позитивні наслідки здійснення цих заходів, можна стверджувати про реальні зрушення у справі захисту дітей-інвалідів.
Вищезазначені обставини, а також відсутність дисертаційних та монографічних розробок з даної проблеми, необхідність удосконалення чинного законодавства зумовлюють актуальність дослідження теоретичних та практичних проблем правового забезпечення соціального захисту дітей-інвалідів. Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Теоретичні та практичні проблеми соціального захисту дітей-інвалідів досліджувались в межах виконання планової науково-дослідної роботи кафедри трудового права та права соціального забезпечення “Правове забезпечення праці та соціального захисту населення в умовах встановлення соціально орієнтованої ринкової економіки в Україні” на 2001-2005 роки, яка є складовою плану науково-дослідної роботи Одеської національної юридичної академії “Правові проблеми становлення і розвитку сучасної правової держави” на 2001-2005 роки (державний реєстраційний номер 0101U001195).
Мета і задачі дослідження. Мета дослідження полягає у тому, щоб на підставі аналізу чинного законодавства про соціальний захист дітей-інвалідів та юридичної літератури з ясувати основні проблеми правового регулювання і фактичної реалізації соціального захисту дітей-інвалідів та запропонувати шляхи їх вирішення. Для досягнення зазначеної мети в дисертації ставляться та вирішуються такі основні завдання: – доповнити категоріальний апарат права соціального захисту шляхом визначення понять “дитина з обмеженими можливостями”, “соціальний захист дітей-інвалідів”, “матеріальне забезпечення дітей-інвалідів”, “соціально-побутове забезпечення дітей-інвалідів”, “медичне забезпечення дітей-інвалідів”, “працевлаштування дітей-інвалідів”; – проаналізувати правове регулювання порядку встановлення інвалідності дітям;
– дослідити фактичний стан соціального захисту дітей-інвалідів в Україні; – визначити складові механізму соціального захисту дітей-інвалідів;
– дослідити правові аспекти матеріального, соціально-побутового та медичного забезпечення дітей-інвалідів; – охарактеризувати права та гарантії дітей-інвалідів у сфері освіти та праці; – проаналізувати правове регулювання соціального захисту дітей-інвалідів у міжнародно-правових актах та законодавстві окремих зарубіжних країн для врахування міжнародних стандартів та позитивного досвіду у законодавстві України;
– розробити конкретні пропозиції та рекомендації щодо вдосконалення правового регулювання соціального захисту дітей-інвалідів.
Об єктом дисертаційного дослідження є суспільні відносини у сфері соціального захисту дітей-інвалідів.
Предметом дослідження є теоретичні та практичні питання правового забезпечення соціального захисту дітей-інвалідів в Україні. Методи дослідження. Методологічну основу дослідження складає діалектичний метод пізнання правових явищ. В дисертації використовувались наступні методи: історичний (сучасний стан регулювання соціального захисту дітей-інвалідів розглядається як результат розвитку національного законодавства, простежується розвиток понять “інвалід”, “соціальне забезпечення”, “соціальний захист”); порівняльний (при аналізі вітчизняного законодавства та законодавства окремих зарубіжних країн); соціологічний (при проведенні дослідження автором було опитано 100 сімей, які виховують дітей-інвалідів з метою виявлення актуальних проблем, з якими зіштовхуються такі сім ї); формально-логічний; системно-структурний, за допомогою яких здійснюється аналіз усієї системи соціального захисту дітей-інвалідів та визначаються загальні ознаки та специфічні риси видів соціального захисту. Усі методи дослідження використовувалися у взаємозв язку для досягнення всебічності, повноти й об єктивності дослідження та істинності наукових результатів. Теоретичні висновки й практичні рекомендації ґрунтуються на вимогах логіки щодо визначеності, послідовності та несуперечності суджень.
Основні положення та висновки, подані в роботі, ґрунтуються на аналізі чинного законодавства про соціальний захист, особливостей його застосування, досягнень теорії права, трудового права, права соціального захисту України, інших галузей права України та зарубіжних країн.
Теоретичну базу дослідження становлять праці відомих вчених України: Н.Б. Болотіної, Б.І. Сташківа, І.М. Сироти, Б.С. Стичинського, Л.П. Шумної. У роботі були використані також праці радянських вчених та вчених зарубіжних країн: Є.Г. Азарової, В.С. Андрєєва, Т.Г. Войтчака, В.П. Данукіна, А.М. Єгорова, Н.А. Ємельянової, І.Б. Іванової, А.В. Іпатова, Т.Т. Копать, П.О. Маккавейського, О.Є. Мачульської, А.І. Осадчих, О.В. Сергієні, В.Б. Смичка, М.П. Тулісова, Є.Г. Тучкової, Я.М. Фогеля та інших.
Нормативну та емпіричну основу дослідження становлять: Конституція України; міжнародно-правові акти про права людини; законодавство України та окремих зарубіжних країн у сфері соціального захисту дітей-інвалідів; матеріали судової практики, діяльності органів праці та соціального захисту населення, державної служби зайнятості. Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим комплексним дослідженням правових засад формування системи соціального захисту дітей-інвалідів, в якому вирішено ряд теоретичних проблем та визначено основні напрямки удосконалення чинного законодавства. У межах здійсненого автором дослідження одержано такі результати, що мають наукову новизну: – вперше запропоновано визначення понять “дитина з обмеженими можливостями”, “соціальний захист дітей-інвалідів”, “соціально-побутове забезпечення дітей-інвалідів”, “матеріальне забезпечення дітей-інвалідів”, “медичне забезпечення дітей-інвалідів”, “працевлаштування дітей-інвалідів”;
– обґрунтовано доцільність використання у чинному законодавстві замість поняття “дитина-інвалід” поняття “дитина з обмеженими можливостями”; – визначено фактори, які сприяють дитячій інвалідності, її об єктивні та суб єктивні причини; – виділено ознаки, які відрізняють дітей-інвалідів від інвалідів-дорослих;
– обґрунтовано доцільність запровадження медико-соціальної моделі інвалідизації особистості для встановлення інвалідності дітям;
– доведено необхідність прийняття Закону України “Про Уповноваженого з прав дитини” та запровадження посади Уповноваженого з прав дитини на державному і регіональному рівнях;
– визначено складові механізму соціального захисту дітей-інвалідів;
– вперше досліджено правові аспекти матеріального, соціально-побутового та медичного забезпечення дітей з обмеженими можливостями;
– вперше запропоновано класифікацію видів матеріального забезпечення дітей-інвалідів;
– проаналізовано права і гарантії дітей з обмеженими можливостями у сфері освіти та забезпечення працею та обґрунтовано необхідність встановлення додаткових гарантій щодо отримання дітьми-інвалідами освіти та працевлаштування;
– обґрунтовано доцільність прийняття Закону України «Про соціальний захист дітей з обмеженими можливостями» та запропоновано його структуру.
Практичне значення одержаних результатів. Висновки і пропозиції, що містяться в дисертації, можуть бути використані: у науково-дослідницькій діяльності для подальшої розробки проблем правового забезпечення соціального захисту дітей-інвалідів в Україні; у правотворчій діяльності з метою посилення соціального захисту дітей-інвалідів; у практичній діяльності органів праці та соціального захисту населення.
Результати дослідження можуть бути використані у навчальному процесі при викладенні курсу “Право соціального захисту України”, при підготовці і написанні підручників, навчальних посібників, курсів лекцій, практикумів із зазначеної дисципліни. Обґрунтовані в дисертації рекомендації сприятимуть більш ефективному застосуванню на практиці норм чинного законодавства у сфері соціального захисту дітей-інвалідів. Апробація результатів дослідження. Результати дисертаційного дослідження доповідалися на науково-практичних конференціях: “Охорона дитинства. Дитяче право: теорія, досвід, перспективи” (Одеса, 25 травня 2001 року); 5-тій (57-мій) звітній науковій конференції професорсько-викладацького складу і аспірантів (Одеса, 22-23 квітня 2002 року); 6-тій (58-мій) звітній науковій конференції професорсько-викладацького складу і аспірантів (Одеса, квітень 2003 року); науково-практичній конференції “Захист соціальних прав людини і громадянина в Україні: проблеми юридичного забезпечення” (Київ, 30 січня 2003 року), науково-практичній конференції “Захист соціальних та економічних прав людини: міжнародні стандарти та законодавство України” (Київ, 12 березня 2004 року), 7-мій (59-тій) звітній науково-практичній конференції професорсько-викладацького складу і аспірантів (Одеса, 22-23 квітня 2004 року). Також автор брала участь у телевізійній передачі “Право знати” (м. Одеса), присвяченій правам дітей, та підготувала матеріал до юридичної енциклопедії для юнацтва. Автором були прочитані лекції в дитячому будинку інвалідів м. Одеси з питань соціального захисту дітей-інвалідів. Публікації. Результати дисертації оприлюднені у 5 статтях у наукових журналах та збірниках наукових праць, 3 з яких - у фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України. Структура та обсяг дисертаційного дослідження. Дисертація складається з вступу, 3 розділів, які містять 8 підрозділів, висновків, списку використаних джерел (223 найменувань) та додатку - проекту Положення про подяку кращому дитячому парароботодавцю. Загальний обсяг дисертації становить 221 сторінку. Основного тексту -194 сторінки.
| 
