|
Актуальність теми В умовах активного законодавчого закріплення здобутків демократичного розвитку політичної системи, які мають місце після проголошення незалежності України (зокрема, політичного плюралізму, багатопартійності тощо), набуває особливої гостроти питання законодавчого забезпечення діяльності парламентської опозиції як невід ємного елементу такого розвитку. Зважаючи на тривалий період повного заперечення існування парламентської опозиції як на законодавчому рівні, так і в науці радянського державного права, питання, що стосуються правового статусу парламентської опозиції, є практично нерозробленими у сучасній теорії конституційного права України. Це призводить до складностей регулювання правового статусу парламентської опозиції в Україні. Натомість у багатьох зарубіжних країнах, які характеризуються як демократичні або як такі, що мають на меті ними стати, в якості невід ємної умови вказаної характеристики виступає законодавче закріплення правового статусу парламентської опозиції або, принаймні, гарантій її функціонування. Досвід функціонування у цих країнах парламентської опозиції, законодавче закріплення її правового статусу потребує вивчення та осмислення Україною з урахуванням сучасних особливостей розвитку політичної системи нашого суспільства та особливостей історичного розвитку правової системи Української держави.
Відповідність теми роботи сучасним тенденціям розвитку України обумовлена і тими політичними процесами, що спрямовані на зміну форми правління з президентсько-парламентської на парламентсько-президентську. За такої трансформації, парламентська більшість та парламентська опозиція відіграватимуть ще більш важливу роль у функціонуванні системи органів державної влади, а отже, потребуватимуть належного законодавчого оформлення своєї діяльності.
Таким чином, актуальність обраної теми та доцільність роботи обумовлена цілою низкою об єктивних причин. Серед них, зокрема: 1) відсутність цілісного дослідження, в якому мало б місце повне та всебічне розкриття даної теми, що значною мірою обумовлено, на думку автора, новизною даного інституту для політичної системи українського суспільства; 2) необхідність розробки та прийняття на основі ґрунтовного наукового дослідження якісного законодавства, що має врегулювати правовий статус парламентської опозиції в Україні.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами Дане дисертаційне дослідження виконане відповідно до планової тематики науково-дослідної роботи на кафедрі конституційного та адміністративного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, тема № 01 БФ 042-01: “Формування механізму реалізації та захисту прав та свобод громадян України”, номер державної реєстрації 0101U003579.
Мета і завдання дослідження
Метою написання даної роботи є аналіз законодавства та історії функціонування парламентської опозиції в Україні, в зарубіжних країнах та створення наукової бази для розробки законодавства, що регулюватиме правовий статус парламентської опозиції в Україні.
Для досягнення поставленої мети автор вважає за необхідне вирішити наступні завдання: 1) розглянути сутність поняття “парламентська опозиція”, історію його виникнення та формування у вітчизняній та світовій політико-правовій думці, провести теоретико-правовий аналіз поняття “парламентська опозиція” у конституційному праві України; 2) проаналізувати функціонування парламентської опозиції у зарубіжних країнах та визначити особливості такого функціонування в залежності від форми правління у державі; виявити інші обставини, що впливають на формування та діяльність парламентської опозиції у зарубіжних країнах; узагальнивши ці обставини, а також особливості законодавчої регламентації діяльності парламентської опозиції у зарубіжних країнах, виробити рекомендації щодо законодавчого регулювання правового статусу парламентської опозиції в Україні; 3) проаналізувати чинне законодавство України на предмет закріплення у ньому правового статусу парламентської опозиції і надати пропозиції щодо подальшого розвитку і вдосконалення такого закріплення. Об єкт дослідження – суспільні відносини у сфері функціонування парламентської опозиції як невід ємного інституту політичної системи демократичного суспільства.
Предмет дослідження – правове регулювання статусу парламентської опозиції.
Методи дослідження Для досягнення поставленої у роботі мети, автором використано наступні методи дослідження: системно-структурний, історичний, порівняльний, формально-логічного аналізу, статистичний, мовний, аналітичний, діалектичний. Системно-структурний метод використано при дослідженні складових, що включає у себе поняття “парламентська опозиція”, та при визначенні місця парламентської опозиції у системі інститутів конституційного права як галузі права і науки, а також при характеристиці парламентської опозиції як суб єкта конституційно-правових відносин. Історичний метод знайшов своє застосування при розгляді автором питань стосовно: виникнення та розвитку уявлень про поняття “парламентська опозиція”, “опозиційний Кабінет Міністрів”, функціонування парламентської опозиції у законодавчих установах, що діяли на території України та інших держав (у період перебування України в їх складі). Порівняльний метод дослідження використано при визначенні особливостей функціонування парламентської опозиції у зарубіжних країнах. Метод формально-логічного аналізу задіяно для з ясування змісту досліджуваного нормативного матеріалу, його аналізу та класифікації. Статистичний метод використано при характеристиці: представництва українців у законодавчих установах Австрії, Австро-Угорщини та Російської імперії, особливостей функціонування партійної системи в Україні та в зарубіжних країнах. Мовний метод застосовано автором при характеристиці особливостей правової стилістики та юридичної техніки, що мають місце у чинному законодавстві України, а також при розробці проекту закону, що має врегулювати правовий статус парламентської опозиції в Україні. Аналітичний метод використано для з ясування причин, особливостей та закономірностей функціонування парламентської опозиції в зарубіжних країнах, при аналізі чинного законодавства України на предмет закріплення у ньому правового статусу парламентської опозиції, визначенні перспектив такого закріплення та виробленні рекомендацій щодо його удосконалення в частині регулювання правового статусу парламентської опозиції. Діалектичний метод застосовано для встановлення взаємозв язків між функціонуванням: парламентів та партійних систем, парламентської опозиції та існуючою у державі формою правління.
Стан наукової розробки теми
Питання, що стосуються правового статусу парламентської опозиції, є мало дослідженими у роботах вітчизняних науковців. Разом із тим, окремі питання, що стосуються правового статусу парламентської опозиції, стали предметом дослідження у роботах: Ч. Вайза, Л. В. Гонюкової, О. Дніпрова, Ю. Д. Древаля, В. Кампо, П. С. Кислого, Ю. Мірошниченка, Р. Павленка, Е. Р. Рахімкулова, Й. Рисіча, А. Ришелюка. Окремі аспекти функціонування парламентської опозиції (у зв язку із розглядом пов язаних питань) були висвітлені у роботах: Г. О. Федоренко, П. П. Шляхтуна. Висвітлення історичних аспектів функціонування парламентської опозиції в Україні міститься у роботах: В. Ф. Верстюка, М. А. Дамирлі, Г. Г. Демиденко, Н. А. Дроботенко, О. М. Мироненка, П. П. Музиченка, Л. О. Окиншевича, М. П. Орзиха тощо. У Російській Федерації окремі аспекти функціонування парламентської опозиції розглянуті у роботах: В. Дінеса, Л. М. Ентіна, Л. Сліски, Ю. Юдіна. Серед робіт представників далекого зарубіжжя, у яких міститься висвітлення питання правового статусу парламентської опозиції, можна назвати роботу Г. Кречмера.
Для з ясування окремих причин, що зумовлюють відмінності дії тотожних правових норм у різних державах та особливості функціонування парламентської опозиції, автор вважав за необхідне використати наукові розробки представників політологічної науки. Зокрема, вказані питання висвітлено у працях: І. М. Варзара, А. Ф. Колодія, А. І. Куліша, І. Ф. Кураса, В. Литвина, Л. Н. Маймескулова, М. Михальченка, Г. Нечепоренка, Н. П. Осипової, М. В. Петрашевського, Ю. М. Розенфельда, А. Є. Тамма, В. М. Якушика тощо. Передумови до виникнення концепції парламентської опозиції були закладені у працях давньогрецьких мислителів Арістотеля та Платона, а також у працях: Т. Гоббса, П. А. Гольбаха, Дж. Локка, Ш-Л. Монтеск є, Б. Спінози, Д. Юма. На початку ХVІІІ століття концепція парламентської опозиції почала обґрунтовуватися у працях: Е. Берка, лорда Болінбрука, І. Канта, Ж. О. Ламетрі. Важливою, з точки зору визначення сутності поняття “парламентська опозиція”, є розробка поняття “парламентська меншість”, що знайшла своє відображення у працях: Г. Єллінека, С. Мілля, Р. Моля, А. де Токвіля, Г. Спенсера тощо.
Ціла низка російських, а згодом і радянських вчених присвятили свої праці питанням, що так або інакше мають відношення до становлення цілісного наукового розуміння поняття “парламентська опозиція”. Серед них, зокрема: Г. Ф. Александров, М. О. Бакунін, О. О. Боровой, І. О. Ільїн, К. Д. Кавелін, В. І. Ленін, Ю. О. Мартов (Цедербаум), М. М. Новосільцев, Л. О. Тихомиров, М. В. Устрялов, Б. М. Чичерін, Г. Ф. Шершеневич та інші. В Україні концепція опозиції розроблялася такими представниками політико-правової думки, як: Ю. Дрогобич, С. Оріховський, П. Русин, вчені Києво-Могилянської академії тощо. Важливою віхою у розвитку української політико-правової думки з питання розробки концепції парламентської опозиції стали роботи М. Грушевського та М. Драгоманова.
Серед представників зарубіжної політико-правової думки ХХ століття, які у своїх працях висвітлюють питання стосовно ролі, місця та значення парламентської опозиції у політичній системі суспільства, можемо назвати: Г. Алмонда, Х. Арендт, П. Бромхеда, Р. А. Дала, Р. Далтона, М. Дюверже, Ж. Зіллера, Дж. Пауелла, К. Поппера, Бернарда Г. Сігана, Дж. Сороса, К. Стромма. Базою роботи послужили наукові праці з теорії конституційного права російських та інших зарубіжних авторів: С. А. Авакьяна, Ж.-П. Жакке, О. О. Кутафіна, Ю. О. Тихомирова, В. О. Туманова, А. Шайо, а також українських авторів: А. З. Георгіци, А. В. Грабильнікова, О. О. Майданника, О. В. Мельник, Л. Р. Наливайко, В. Ф. Погорілка, Ю. М. Тодики, О. Ф. Фрицького тощо; навчальні посібники з конституційного права зарубіжних країн під редакцією: М. В. Баглая, А. І. Ковлера, Ю. Й. Лейбо, Б. О. Страшуна, В. Є. Чиркіна, Ю. А. Юдіна тощо. При дослідженні функціонування парламентської опозиції у зарубіжних країнах, автором було використано праці: Ф. Ардана, І. Білецької, А. Громико, С. Ю. Данилова, К. Зонтхаймера, А. Есмена, В. М. Єрьоміна, С. О. Камінського, А. Д. Керімова, Н. Ю. Козлової, Н. С. Крилової, С. Лоу, А. Лоуеля, А. А. Макарова, В. В. Маклакова, К. Марисюка, А. А. Мелкумова, А. О. Мішина, В. І. Лафітського, Ю. І. Лейбо, А. Г. Орлова, О. Петерсона, В. І. Прокопова, Л. І. Скорохода, Дж. Сміт, Ю. П. Урьяса, С. Г. Федорова, В. Е. Шила, С. В. Шуляка та інших. Наукова новизна одержаних результатів Наукова новизна роботи полягає, насамперед, у тому, що вона є одним із перших в Україні монографічних досліджень правового статусу парламентської опозиції. Наукова новизна роботи також полягає у розробці автором наступних наукових положень.
1. Проаналізовано критерії, за якими здійснюється визначення співвідношення парламентської та позапарламентської опозиції як складових політичної опозиції, та аргументовано, що найбільш доцільним є використання критерію “відношення політичної опозиції до представницьких установ”, оскільки саме цей критерій (а не критерій “місце дії”, що пропонується низкою авторів) вказує на те, що визначальною ознакою виділення парламентської опозиції серед інших різновидів політичної опозиції є її входження до структури парламенту.
2. Запропоновано авторські визначення понять: “парламентська опозиція”, “парламентська опозиція в Україні”, “опозиційний Кабінет Міністрів в Україні”. Парламентська опозиція – це добровільне об єднання депутатів парламенту, що здійснюється на основі права, гарантованого конституцією, законодавством або ж закріпленого у конституційних звичаях, які не підтримують офіційний політичний курс глави держави та / або уряду та, як правило, не є членами політичної партії (блоку), яка (який) висунула (висунув) кандидатуру діючого глави держави на виборах глави держави, як правило, не представлені у складі уряду та можуть здійснювати діяльність, спрямовану: на зміну офіційного політичного курсу глави держави та / або уряду, та / або на легальне усунення з посади глави держави або окремих членів уряду, або його відставку в цілому, та / або на контроль за діяльністю глави держави та / або уряду. Парламентська опозиція в Україні – це добровільне об єднання народних депутатів України - членів депутатських фракцій (груп), право на яке гарантоване Конституцією України, які не підтримують офіційний політичний курс Президента України та / або Кабінету Міністрів України та, як правило, не є членами політичної партії (блоку), яка (який) висунула (висунув) кандидатуру діючого Президента України на виборах Президента України, як правило, не представлені у складі Кабінету Міністрів України і можуть здійснювати діяльність, спрямовану: на зміну офіційного політичного курсу Президента України та / або Кабінету Міністрів України, та / або на легальне усунення з посади Президента України або окремих членів Кабінету Міністрів України, або його відставку в цілому, та / або на контроль за діяльністю Президента України та / або Кабінету Міністрів України.
Опозиційний Кабінет Міністрів в Україні – це постійно діючий, консультативно-дорадчий орган, сформований опозиційною депутатською фракцією (групою), опозиційним блоком або об єднаною парламентською опозицією, що функціонує на громадських засадах і має на меті здійснення постійного моніторингу діяльності Кабінету Міністрів України.
3. Проаналізовано еволюцію зарубіжної та вітчизняної політико-правової думки в частині відображення у ній розуміння поняття “парламентська опозиція”. У результаті вказаного аналізу автором зроблено висновок про те, що до початку ХVІІІ ст. немає підстав говорити про існування політико-правового обґрунтування поняття “парламентська опозиція”, в той же час, для політико-правової думки ХVІІІ-ХХ ст. є характерною активна розробка поняття “парламентська опозиція” та її визнання в якості невід ємного елементу політичної системи демократичного суспільства. Проведено аналіз української політико-правової думки стосовно поняття “парламентська опозиція”, на підставі якого встановлено, що тенденція до політико-правового обґрунтування концепції парламентської опозиції в Україні спостерігається до входження її до складу Радянського Союзу та після проголошення незалежності. У період же перебування України у складі Радянського Союзу у політико-правовій думці відкидалася можливість обґрунтування поняття “парламентська опозиція” з точки зору її належності до демократичних інститутів політичної системи суспільства. 4. Визначено місце правових засад парламентської опозиції у системі конституційного права України як галузі права та науки, яка, на думку автора, на сьогодні не є інститутом конституційного права України як галузі права, однак виступає основним прогнозно-перспективним інститутом науки конституційного права України у складі генерального інституту державної влади і поєднує у собі ознаки матеріально-регулятивного та конституційно-процесуального характеру.
5. Обґрунтовано неможливість віднесення парламентської опозиції в Україні на сучасному етапі до суб єктів конституційно-правової відповідальності у позитивному аспекті, оскільки вона не має юридичних обов язків у площині державно-владних відносин. Автором запропоновано визначення складу конституційного делікту, суб єктом якого виступає парламентська опозиція, та аргументовано, що парламентська опозиція в Україні на сучасному етапі не є суб єктом конституційно-правової відповідальності у ретроспективному аспекті, оскільки склад правопорушення, суб єктом якого вона може виступати, законодавчо не закріплений. 6. Цілісно та узагальнено подано історію функціонування парламентської опозиції в Україні від докняжої доби і до сьогодення: до виникнення Київської Русі (починаючи зі скіфських часів), у період існування Київської Русі, за часів перебування України у складі Польщі та Литви, за часів Козацької держави, у період перебування України (складових її території) у складі Австрії, Австро-Угорщини та Російської імперії, у період визвольних змагань 1917-1920 рр., за часів входження України до складу СРСР, після проголошення незалежності України. Проаналізовано конституції та конституційні акти, що були розроблені в Україні протягом ХVІІІ – ХХ століть, на предмет закріплення у них правового статусу парламентської меншості та парламентської опозиції і встановлено, що, вже починаючи з Конституції Пилипа Орлика 1710 р., простежується закріплення гарантій та засад для діяльності парламентської меншості на рівні вказаних актів, що свідчить про високу правову та політичну культуру їх розробників та сучасників.
7. Дістало подальший розвиток вивчення особливостей функціонування парламентської опозиції у зарубіжних країнах; вперше конкретно по кожній із розглянутих зарубіжних країн проаналізовано можливості застосування в Україні досвіду функціонування у них парламентської опозиції. На основі вказаного аналізу автором виділено та узагальнено положення, що мають бути використані та враховані при регулюванні правового статусу парламентської опозиції в Україні. 8. Вперше проведено системний аналіз чинного законодавства України на предмет закріплення у ньому правового статусу парламентської опозиції, на основі чого обґрунтовано необхідність законодавчого закріплення правового статусу парламентської опозиції в Україні, що обумовлено відсутністю регулювання вказаного питання у чинному законодавстві України, а також тим, що політична практика та свідомість українського суспільства поки що не мають того рівня, щоб визнати та забезпечити функціонування парламентської опозиції на основі лише парламентських традицій. Практичне значення одержаних результатів полягає:
1) у розробці автором рекомендацій стосовно удосконалення чинного законодавства України щодо закріплення у ньому правового статусу парламентської опозиції, а також у розробці власного проекту закону (який поданий у Додатку А до роботи), що має на меті врегулювати правовий статус парламентської опозиції в Україні; 2) у можливості використання матеріалів роботи у навчальному процесі вищих і середніх навчальних закладів при викладанні конституційного права України та конституційного права зарубіжних країн; 3) у можливості використання матеріалів роботи у процесі підготовки відповідних розділів підручників, навчальних посібників;
4) у можливості використання матеріалів роботи при науково-методичній роботі з вищезазначеної тематики.
Особистий внесок здобувача
Дисертація є самостійною, завершеною науковою роботою, спеціальним комплексним дослідженням правового регулювання статусу парламентської опозиції. Сформульовані у дисертації теоретичні положення, висновки, пропозиції базуються на особистих дослідженнях, аналізі та критичному осмисленні наукових та нормативно-правових джерел, узагальненні практики застосування законодавства в зарубіжних країнах. Публікації, в яких викладені результати дослідження, підготовлені дисертантом особисто, без участі співавторів.
Апробація результатів дисертації Результати дослідження, що включені до дисертації, оприлюднено на: 1) ІІ українсько-польській науково-практичній конференції “Управління великим містом: адміністрування і безпосередня демократія”, що відбулася 4-5 грудня 2003 р. у м. Львові; 2) Міжнародній науково-практичній конференції студентів та аспірантів “Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників”, що відбулася 8-9 квітня 2004 р. у м. Києві, у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка; 3) Міжнародній науковій конференції молодих вчених “Треті осінні юридичні читання”, що відбулася 5-6 листопада 2004 р. у м. Хмельницькому; 4) Науково-теоретичному семінарі аспірантів Київського національного університету імені Тараса Шевченка, що відбувся 20 жовтня 2004 р.; 5) Першій Міжнародній науково-практичній конференції “Науковий потенціал світу-2004”, що відбулася 1-15 листопада 2004 р. у м. Дніпропетровську. Тези роботи були представлені для участі у Міжнародному молодіжному конкурсі на кращу наукову роботу серед студентської молоді. Розроблений автором проект закону передано до Секретаріату фракції “Наша Україна” Верховної Ради України. Публікації За темою дослідження опубліковано 10 (десять) статей, 6 з яких – у наукових фахових виданнях України.
Структура дисертації
Робота складається із вступу, трьох розділів, які містять 7 підрозділів, висновків, списку використаних джерел (298 найменувань) і додатку. Загальний обсяг дисертації – 243 сторінки, із них 49 сторінок – список використаних джерел і додаток.
|
