|
Актуальність теми. Проблема правового регулювання застави земельних ділянок сільськогосподарського призначення набуває значної актуальності у зв язку з тим, що ринок землі є одночасно невід ємним елементом ринкової економіки, яка знаходиться у процесі становлення, і найбільш ефективним засобом залучення коштів в сільське господарство. Земельним кодексом України, Законом України “Про іпотеку”, іншими нормативно-правовими актами було запроваджено ряд новацій у правовому регулюванні відносин застави земельних ділянок сільськогосподарського призначення. У зв язку із відсутністю на сьогодні механізмів їх реалізації, вони вимагають наукового осмислення в контексті вдосконалення чинного законодавства. В період існування радянської держави право приватної власності на землю було скасоване і, відповідно, застава земельних ділянок сільськогосподарського призначення заборонена. З переходом України до ринкової економіки зі створенням громадянського суспільства виникли передумови для відродження інституту застави землі. В умовах аграрної кризи земельні ділянки сільськогосподарського призначення можуть сприяти вирішенню фінансових проблем сільськогосподарських товаровиробників шляхом отримання кредитів під їх заставу.
Застава земельних ділянок сільськогосподарського призначення – це, практично, єдиний у даний час спосіб залучення в сільське господарство середньо- та довгострокових кредитів при збереженні цільового використання заставленої землі, вона виступає одним з основних каналів надходження капіталовкладень у сільськогосподарське виробництво. Земельна застава дає змогу землевласникам фінансувати купівлю додаткових земельних ділянок великих розмірів. Актуальність дослідження проблем застави земельних ділянок сільськогосподарського призначення особливо зростає у зв язку з технічним прогресом у сільському господарстві, що потребує значного збільшення витрат на купівлю дорогої техніки, обладнання тощо.
Необхідно також мати можливість попереднього фінансування придбання весною насіння, добрив і засобів захисту рослин через кредит з тим, щоб повернути його з фактичного урожаю і це, як правило, можливе лише завдяки встановленню гарантії земельної ділянки як високоліквідної нерухомості. Подальше поширення заставних правовідносин із сільськогосподарськими землями в українській економіці потребує глибинного наукового дослідження і застосування набутих знань у практичній діяльності.
Застава земельних ділянок сільськогосподарського призначення як правове явище не знайшло глибокого теоретичного висвітлення ні у вітчизняній, ні в зарубіжній літературі, і на сьогодні характеризується невизначеністю її юридичної природи. У земельно-правовій літературі України поки що відсутні комплексні теоретичні розробки, монографічні дослідження правових проблем застави земельних ділянок сільськогосподарського призначення. Вирішенню проблеми розвитку інституту застави землі сприяють дослідження умов розвитку даного правового інституту, розкриття ролі держави в цьому процесі. Разом з тим, зважаючи на відсутність належної теоретичної бази, важливим сегментом теоретичних досліджень мають стати питання сутності застави земельних ділянок сільськогосподарського призначення, її основних принципів, характеристик, які не знайшли висвітлення в земельно-правовій літературі. Науково-теоретичною базою дослідження є праці відомих науковців у галузі аграрного, земельного та екологічного права: українських вчених В.І. Андрейцева, А.П. Гетьмана, В.К. Гуревського, І.І. Каракаша, П.Ф.Кулинича, В.Л. Мунтяна, В.В.Носіка, О.О. Погрібного, В.І. Семчика, А.М. Статівки, Н.І. Титової, Ю.С.Шемшученка, М.В. Шульги, В.В.Янчука, В.З.Янчука; російських вчених Г.Є.Бистрова, С.А.Боголюбова, І.О. Іконицької, Г.В. Чубукова та інших видатних науковців. Теорія застави будується на дослідженнях таких учених-правників, як Ч.Н.Азімов, О.О.Вишневський, Д.М. Гриджук, І.В. Довдієнко, В.О.Олійник, І.І.Пучковська, В.В. Сухонос та інших науковців. Історичні аспекти розвитку правового інституту застави розкриваються в працях І.О.Базанова, Л. О. Кассо та інших вчених.
В процесі дослідження інституту застави земель в зарубіжних країнах використовувались праці вчених-правників Н.В.Грищук, В.К.Гуревського, Дж.Холла, О.В. Кузнєцова, С. Лищука, О.О. Погрібного, Г.В. Рижкова, В.І. Шимон та інших науковців.
Наукову цінність становить юридична література з проблем застави земель сільськогосподарського призначення Російської Федерації. Окремі аспекти цієї проблеми плідно розвинуті таким вченими як, М.І. Брагінський, В. Бублик, О.О.Вишневский, І.В. Довдієнко, Н.Н. Захаров, В.В. Іванов, Н. Кікабідзе, В.Кудрявцев, В.Д. Лагутін, О. Ломидзе, Д.О. Медведєв, Є.О. Павлодський, З.Цибуленко, А.В. Черних. Загальні питання правового режиму земель сільськогосподарського призначення, земельної власності розглядались в дисертаційних дослідженнях О.А.Вівчаренка, О.М. Вовк, В.К. Гуревського, А.В. Луняченка, М.В. Шульги; до дисертаційних досліджень, які торкнулись теми нашого дослідження, можна віднести праці М.Б. Гончаренка, С.В.Гринька, О.А. Загорулько, О.С. Кізлової, К.І.Кучерук, А.М. Статівки, Т.С. Шкрум. При вивченні окремих аспектів застави земельних ділянок сільськогосподарського призначення використані роботи вчених-економістів в галузі іпотечного кредитування: С. Волкова, О.Т. Євтуха, А. Клімчика, С.І. Кручка, В.Д. Лагутіна, В. Лазепки, О.М. М якишевської, О.О. Мицури, С. Юргелевича та інших відомих учених.
Проте, це лише початок ґрунтовного наукового вивчення проблем застави земельних ділянок сільськогосподарського призначення. Вимагають досконалого аналізу всі її складові. У зв язку з цим виникає необхідність системного підходу в розумінні і земельно-правовому регулюванні даної правової категорії. З розвитком ринкових відносин виникла необхідність наукового обґрунтування ставлення до застави земельних ділянок сільськогосподарського призначення в Україні.
Нормативною базою дисертації є Конституція України, Земельний кодекс України, Закон України «Про іпотеку», інші нормативні акти, що стосуються земельних, цивільних, господарських відносин.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано у відповідності до напрямків дослідження Одеської національної юридичної академії «Проблеми розвитку держави і права України в умовах ринкових відносин». Тема дисертаційного дослідження безпосередньо пов язана з планом науково-дослідної роботи кафедри аграрного, земельного та екологічного права на 2001 – 2005 роки на тему «Правове забезпечення земельної реформи в південному регіоні України».
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає у проведенні науково-теоретичного аналізу особливостей застави земельних ділянок сільськогосподарського призначення. На підставі вивчення законодавства України сформульовані наукові висновки і внесені конкретні пропозиції, спрямовані на вдосконалення заставного (іпотечного) законодавства.
При написанні дисертації увага зосереджена на виконанні таких основних завдань: – провести історіографічний аналіз літератури за темою дослідження;
– дослідити поняття застави земельних ділянок сільськогосподарського призначення і охарактеризувати основні її принципи;
– проаналізувати чинне законодавство, що становить сучасну правову базу застави земельних ділянок сільськогосподарського призначення;
– виділити особливості правового режиму земельної ділянки сільськогосподарського призначення як предмету застави і визначити її характерні ознаки; – зробити всебічний аналіз істотних умов договору застави земельних ділянок сільськогосподарського призначення;
– дослідити процедуру і порядок укладення і державної реєстрації договору застави земельних ділянок сільськогосподарського призначення;
– проаналізувати права та обов язки сторін за договором застави земельних ділянок сільськогосподарського призначення;
– дослідити підстави та порядок припинення договору застави земельних ділянок сільськогосподарського призначення;
– виділити особливості звернення стягнення на заставлену земельну ділянку сільськогосподарського призначення;
– визначити перспективи і окреслити шляхи вдосконалення законодавства України про заставу земельних ділянок сільськогосподарського призначення. Об єктом дослідження є законодавство України про заставу земельних ділянок сільськогосподарського призначення, теоретичні наукові праці та інші правові дослідження даного правового інституту. Проблемні питання правового регулювання застави земельних ділянок сільськогосподарського призначення розкриваються, виходячи з положень теорії земельного права й аналізу сучасної системи нормативно-правових актів України.
Предметом дослідження є суспільні відносини, врегульовані нормами права, що виникають і функціонують при заставі земельних ділянок сільськогосподарського призначення.
Методи дослідження. В ході дослідження використано дві групи методів наукового пізнання: загальнонаукові (історичний, діалектичний, метод якісного аналізу та синтезу, формально-логічний, емпіричний, структурно-функціональний, комплексний) та спеціальні методи дослідження (порівняльно-правовий, метод тлумачення правових норм).
Застава земельних ділянок сільськогосподарського призначення досліджувалась у взаємозв язку з історичними умовами, в яких вона існувала. Діалектичний метод дозволив вивчити положення застави земельних ділянок сільськогосподарського призначення у їх розвитку. Метод якісного аналізу та синтезу використовувався при дослідженні опублікованих наукових праць, дієвості і узгодженості законодавчих і підзаконних нормативно-правових актів про заставу земельних ділянок сільськогосподарського призначення. Дослідження змісту правових норм проводилось за допомогою формально-логічного методу. Використання порівняльно-правового методу знадобилось для проведення порівняльного аналізу законодавства України та зарубіжного законодавства про заставу. Відповідність норм права існуючим суспільним відносинам досліджувалась за допомогою методу тлумачення правових норм. За допомогою комплексного методу сформульовано ряд наукових визначень і положень, що виносяться на захист. Вищезазначені методи базуються на всебічному аналізі явищ суспільного розвитку і перетворень в Україні, що відбуваються в процесі проведення земельної й аграрної реформ.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в юридичній науці України після прийняття Земельного і Цивільного кодексів України, а також Закону України «Про іпотеку» виконане комплексне дослідження правового інституту застави земельних ділянок сільськогосподарського призначення. На цій основі зроблені науково-теоретичні висновки і сформульовані пропозиції щодо вдосконалення чинного земельного і аграрного законодавства в цій сфері. В межах здійсненого автором дослідження одержано результати, які відзначаються науковою новизною і виносяться на захист:
1. Пропонується визначення застави земельної ділянки сільськогосподарського призначення як способу забезпечення виконання зобов язання, при якому заставодержатель набуває право у випадку невиконання заставодавцем забезпеченого заставою зобов язання отримати задоволення за рахунок заставленої земельної ділянки сільськогосподарського призначення, реалізованої з прилюдних торгів (земельного аукціону), переважно перед іншими кредиторами, і виступає одночасно особливим випадком обтяження земельної ділянки, що використовується для забезпечення виконання кредитних договорів, пов язаних безпосередньо із здійсненням чи розвитком сільськогосподарського виробництва. Внесено пропозицію про прийняття спеціального Закону України “Про заставу (іпотеку) земельних ділянок”, оскільки застава земель має істотну специфіку, яку необхідно врахувати в правовому регулюванні. В цьому законі регламентації підлягатимуть спрощена та неформалізована процедура оформлення застави земельних ділянок, порядок фіксації і переходу права власності на заставлену земельну ділянку, правила та умови задоволення забезпечених вимог кредиторів за рахунок заставленої земельної ділянки та інш.
2. Сформульовано визначення земельної ділянки сільськогосподарського призначення як частини земної поверхні, яка характеризується родючістю ґрунту і використовується в якості основного засобу сільськогосподарського виробництва або в якості просторового базису для розміщення об єктів, технологічно пов язаних з веденням сільськогосподарського виробництва, може передаватися у власність виключно громадянам України і українським юридичним особам, призначена для ведення сільськогосподарського виробництва, науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, охороняється державою від необґрунтованого вилучення для несільськогосподарських потреб, деградації і забруднення, має установлені межі, певне місце розташування, визначені щодо неї права. Виділяються ознаки земельної ділянки сільськогосподарського призначення, як предмету застави, до яких відносяться такі: 1) властивості земельної ділянки як об єкту, що знаходиться у природному стані; 2) належність заставодавцю на праві приватної власності; 3) наявність у заставодавця виключного права на відчуження заставленої земельної ділянки; 4) можливість звернення стягнення на заставлену земельну ділянку відповідно до законодавства; 5) державна реєстрація земельної ділянки у встановленому законом порядку, як окремого виділеного в натурі об єкту права власності; 6) чітка грошова оцінка земельної ділянки.
3. Пропонується поняття сільськогосподарських угідь як найбільш цінної частини земель в складі земель сільськогосподарського призначення, що за основними показниками якості ґрунту характеризується родючістю, найбільш придатна для продуктивного вирощування сільськогосподарських культур та іншої рослинності, становить особливу господарську та екологічну цінність і призначені для ведення сільського господарства, а також несільськогосподарських угідь як підвиду земель сільськогосподарського призначення, які за своїм місцезнаходженням зручні для ефективного господарського використання і обслуговування сільськогосподарських угідь, а також захищають сільськогосподарські угіддя від несприятливого зовнішнього впливу.
4. Обґрунтовується необхідність при укладенні договору застави земельної ділянки сільськогосподарського призначення додержуватись основних правил земельного законодавства, зокрема пріоритету вимог екологічної безпеки, забезпечення раціонального використання землі за цільовим призначенням, підвищення родючості землі та збереження її інших корисних властивостей, дотримуватись правил добросусідства та вимог законодавства про охорону земель.
5. Обстоюється теза, що заставодержателем земельної ділянки сільськогосподарського призначення повинен бути Державний земельний (іпотечний) банк, як спеціалізована фінансова установа, створена державою для розвитку системи кредитування агропромислового комплексу під заставу землі та іншої нерухомості, оскільки земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Теоретичне та практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони створюють теоретичну основу для вдосконалення законодавства про заставу земельних ділянок сільськогосподарського призначення і дають можливість обґрунтувати концептуальні підходи для розв язання основних проблем функціонування інституту застави земельних ділянок сільськогосподарського призначення. Викладені в дисертаційному дослідженні положення, зроблені висновки і рекомендації можуть бути застосовані при підготовці змін і доповнень до земельного законодавства України; використані в процесі підготовки відповідних розділів підручників, навчальних посібників; у навчальному процесі при викладанні курсу «Земельне право», спецкурсів з земельного права. Деякі положення, викладені в дисертації, мають дискусійний характер і можуть послужити базою для подальших наукових розробок.
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційного дослідження були апробовані у навчальному процесі, відображені у доповідях на Міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми фінансово-економічного розвитку підприємництва та малого бізнесу в Україні (регіональний аспект)” (Чернівці, 2003); 6-й (58-й) звітній науковій конференції професорсько-викладацького і аспірантського складу (Одеса, 2003); Міжнародній науковій конференції “Економіка Румунії: сучасність і перспективи» (Секція «Теорія закону») (Сучава, 2003); 8-й (60-й) звітній науковій конференції професорсько-викладацького і аспірантського складу (Одеса, 2005); використані при написанні глави 11 навчального посібника «Природноресурсове право України».
Публікації. Основні теоретичні положення і висновки знайшли відображення в 3 статтях у фахових виданнях та 1 тезах доповіді на науково-практичній конференції.
Структура дисертації визначається змістом наукової проблеми і спрямована на досягнення поставлених завдань. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновку та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації складає 226 сторінок, у тому числі список використаних джерел на 33 сторінках (417 найменувань).
| 
