|
Актуальність теми. Процес переходу України до розвинутої ринкової економіки зумовив гостру потребу у створенні певної сприятливої правової бази для розвитку підприємництва в нашій країні. При цьому процес правотворення у даному напрямку не повинен обмежуватися лише систематизацією чи кодифікацією нормативно-правових актів. Стан цивільного обороту сьогодні вимагає створення відповідних юридичних засад для цивілізованого розвитку ринку, тому велике значення має розробка єдиної наукової концепції, в рамках якої здійснювалося б удосконалення українського законодавства. В цих умовах важливого значення набуває проблема подальшого розвитку і вдосконалення правового регулювання суспільних відносин у сфері перевезення вантажів.
З метою прискорення розвитку транспортної системи України, її інтеграції в європейську та світову транспортні системи Кабінет Міністрів України Постановою від 9 листопада 2000 р. N 1684 затвердив Концепцію реформування транспортного сектору економіки. В ній зазначено, що транспорт - це одна з найважливіших галузей національної економіки, ефективне функціонування якої є необхідною умовою стабілізації, структурних перетворень економіки, розвитку зовнішньоекономічної діяльності, задоволення потреб населення та суспільного виробництва у перевезеннях, захисту економічних інтересів України. Сьогодні жодна юридична чи фізична особа не можуть обійтися без послуг перевезення вантажів автомобільним транспортом, який відрізняється від інших видів транспорту рядом позитивних особливостей. До них належать: висока прохідність автомобілів, що дозволяє їм рухатись різними дорогами – від досконалих до примітивних; найбільша мобільність та маневреність, що забезпечує доставку вантажу безпосередньо від вантажовідправника до вантажоодержувача без перевантаження на інший вид транспорту; висока швидкість руху автомобілів по удосконаленим дорогам. Тому одним з пріоритетних напрямів державного регулювання є автомобільний транспорт. Концепція реформування транспортного сектору економіки передбачає удосконалення нормативно-правової бази щодо безпеки перевезень та якості автотранспортних послуг. Актуальність теми обумовлена недосконалістю правового регулювання договорів перевезення вантажів автомобільним транспортом та відсутністю у вітчизняній юридичній науці комплексних досліджень з даної проблематики. Останнім часом в Україні були виконані дисертаційні дослідження з питань перевезень окремими видами транспорту: Г.В. Самойленком (перевезення внутрішнім водним транспортом), І.В. Булгаковою (договір залізничного перевезення вантажів), О.В. Клепіковою (правове регулювання перевезень вантажів морським транспортом), І.А. Діковською (договір повітряного чартеру у міжнародному приватному праві), Є.Д. Стрельцовою (договір морського перевезення вантажу), І.О. Безлюдько (договір перевезення вантажу повітряним транспортом). Що ж стосується перевезень автомобільним транспортом, то в радянський час, і особливо в період з 1960 р. по 1980 р., були видані наукові праці, в яких досліджувались проблеми договору перевезення вантажів автомобільним транспортом. Саме в ті часи розвитку правової науки було одержано ряд важливих здобутків та внесено багато пропозицій, котрі й сьогодні не втратили своєї актуальності. В Україні в 1974 році була опублікована монографія О.О. Карлова “Правове регулювання перевезень вантажів автомобільним транспортом”, а в 1976 році М.Р. Наапетяном захищена дисертація на тему “Договор перевозки грузов автомобильным транспортом по законодательству УССР”. В сучасній же Україні процеси радикального реформування законодавства з питань автомобільних перевезень та удосконалення судової практики, пов язаної з його застосуванням, на жаль, до цього часу не знайшли адекватного відображення в юридичній літературі. Література з цієї теми, що з явилась в останній час, є або навчально-методичною, або уявляє собою різного роду коментарі чинного законодавства, і не може претендувати на роль наукового дослідження відповідних правовідносин, тому що окремі проблеми не одержали відповідного вирішення, деякі положення є спірними, ряд питань, висунутих практикою, вимагають нового вирішення. Тому сьогодні залишаються поза увагою питання поняття та юридичної сутності договору перевезення вантажів автомобільним транспортом, порядку його укладання, виконання. Недостатньо з ясована сутність річних договорів, їх значення. Сьогодні значно ускладнюється питання про учасників договірних відносин. Крім того, в сучасних умовах питання про договори перевезення вантажів автомобільним транспортом має розглядатися з урахуванням надання деяким з них статусу публічних. Актуальним залишається питання відповідальності сторін за договором перевезення вантажів автомобільним транспортом. Усе це зумовлює необхідність наукового дослідження питань договору перевезення вантажів автомобільним транспортом та визначило вибір теми дисертаційного дослідження як важливої наукової проблеми і як одного із напрямків науки цивільного права. Теоретичну основу дослідження склали наукові праці таких правознавців, як М.К. Александров-Дольник, С.С. Алексєєв, А.Г. Биков, М.І. Брагінський, В.В. Вітрянський, Г.С. Гуревич, О.В. Дзера, А.С. Довгерт, В.А. Єгіазаров, О.С. Іоффе, О.О. Карлов, А.Д. Кейлін, Н.С. Ковалевська, В.В. Луць, О.Л. Маковський, Д.А. Мєдвєдєв, М.Р. Наапетян, Г.Д. Отнюкова, Д.І. Половинчик, Я.І. Рапопорт, А.М. Рубін, Г.П. Савічев, О.М. Садіков, В.Т. Смирнов, М.А. Тарасов, Є.О. Харитонов, Б.Л. Хаскельберг, М.Є. Ходунов, Р.Ш. Цинцадзе, Х.І. Шварц, Я.М. Шевченко, Г.Ф. Шершеневич, В. Якушев, інших.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження виконана згідно з планом науково-дослідної роботи відділу проблем цивільного, трудового та підприємницького права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії наук України “Приватно-правові засади нового цивільного законодавства України”.
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є визначення та комплексний аналіз системи нормативно-правових актів України, що регулюють договори перевезення вантажів автомобільним транспортом, формування на основі проведеного аналізу конкретних пропозицій по вдосконаленню законодавства про договори перевезення вантажів автомобільним транспортом.
Поставлена у роботі мета зумовила такі завдання:
- визначення історичних аспектів розвитку договору перевезення у вітчизняному праві та системи нормативно-правових актів України, що регулюють договір перевезення вантажів автомобільним транспортом;
- теоретико-правове дослідження системи договорів перевезення вантажів автомобільним транспортом;
- аналіз правової природи договорів перевезення конкретних вантажів автомобільним транспортом та річних договорів;
- визначення змісту договорів перевезення вантажів автомобільним транспортом; конкретизація та систематизація прав та обов язків суб єктів цих договорів;
- дослідження порядку укладання та оформлення договорів перевезення вантажів автомобільним транспортом;
- правова характеристика припинення договорів перевезення вантажів автомобільним транспортом;
- аналіз та визначення цивільно-правової відповідальності за договорами перевезення вантажів автомобільним транспортом;
- розробка конкретних пропозицій та рекомендацій, спрямованих на удосконалення законодавства про договори перевезення вантажів автомобільним транспортом.
Об єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають при укладанні, виконання та припиненні договорів перевезення вантажів автомобільним транспортом.
Предметом дослідження є цивільно-правовий інститут договорів перевезення вантажів автомобільним транспортом та перспективи його розвитку у вітчизняному праві. Предметом також є система нормативно-правових актів, вітчизняна та іноземна юридична література, а також судова та інша правозастосовча практика з питань правового регулювання та реалізації зазначених договорів.
Методи дослідження. Відповідно до мети та завдань дослідження в роботі було використано загальнонаукові та спеціальні методи пізнання правових явищ. Зокрема, за допомогою формально-догматичного методу дослідження було зроблено виділення найважливіших юридичних конструкцій договору перевезення вантажів автомобільним транспортом, дано його загально-правову характеристику, тлумачення його змісту. Історико-правовий метод використовувався при дослідженні генезису нормативно-правових України в сфері регулювання договорів перевезення вантажів автомобільним транспортом. Системно-функціональний метод надав можливість визначити основні засади правового регулювання договорів перевезення вантажів автомобільним транспортом. Аналіз наукових позицій, поглядів, різних підходів вітчизняних та зарубіжних вчених щодо договорів перевезення вантажів автомобільним транспортом здійснено за допомогою порівняльно-правового методу. Сучасний стан законодавства про договори перевезення вантажів автомобільним транспортом та пропозиції щодо його удосконалення викладено у роботі шляхом застосування прийомів формальної логіки (синтез, аналіз, узагальнення, аналогія). Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в самостійній Україні комплексним дослідженням взагалі і після прийняття нового Цивільного кодексу України зокрема, договорів перевезення вантажів автомобільним транспортом, в якому на підставі чинного законодавства України визначено систему нормативно-правових актів України, що регулюють договір перевезення вантажів автомобільним транспортом; досліджено юридичну природу, зміст даних договорів; досліджено порядок укладання та реалізації договорів перевезення вантажів автомобільним транспортом; визначено цивільно-правову відповідальність за цими договорами. Наукова новизна одержаних результатів конкретизується в таких основних положеннях та висновках, що виносяться на захист: 1. З нових позицій законодавства проаналізовано систему договорів, на підставі яких здійснюється перевезення вантажів автомобільним транспортом, визначено специфічні особливості та розмежування за основними правовими критеріями таких договорів: договору перевезення конкретного вантажу як оплатного та консенсуального, річного (довгострокового) договору як як безоплатного та консенсуального та договору перевезення конкретного вантажу, що укладається на підставі річного як оплатного та реального.
2. На підставі аналізу нормативних актів, що регулюють автоперевезення, зокрема, норм ЦК України, Закону України „Про автомобільний транспорт та Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, автором визначено істотні умови кожного з договорів, на підставі яких здійснюється перевезення вантажів автомобільним транспортом: - річний договір має містити умови про: обсяг, строки та інші умови надання транспортних засобів і передання вантажу для перевезення, порядок розрахунків, права та обов язки, пов язані: а) з наданням транспортних засобів, б) пред явленням вантажу до перевезення, в) завантаженням (розвантаженням) вантажу; - договір перевезення конкретного вантажу автомобільним транспортом, укладений на підставі річного договору, має містити: відомості про конкретний вантаж із зазначенням його індивідуалізуючих ознак; умови та строк перевезення; місце та час навантаження і розвантаження; вартість перевезення; права та обов язки, пов язані з транспортуванням та видачею вантажу одержувачу;
- договір перевезення конкретного вантажу автомобільним транспортом, що має разовий характер, і укладається не на підставі річного, відрізняється від договору перевезення конкретного вантажу, укладеного на підставі річного договору, тим, що окрім вищезазначених умов, він має обов язково містити умови про надання транспортних засобів і передання вантажу для перевезення, порядок розрахунків.
3. З огляду на те, що річний договір не містить умов про конкретний вантаж і за ним не здійснюються конкретні перевезення вантажу, а його предметом є організація майбутніх перевезень вантажів, аргументується висновок, що річний договір не можна вважати договором перевезення вантажу, а можна вважати лише договором на організацію перевезень вантажів.
4. Обґрунтовується положення про те, що договір перевезення конкретного вантажу автомобільним транспортом, укладений на підставі річного договору, та договір перевезення вантажу разового характеру розрізняються як за змістом, так і за порядком оформлення договірних відносин. Товарно-транспортна накладна є достатньою письмовою формою для договору перевезення конкретного вантажу, укладеного на підставі річного договору, оскільки всі умови такого договору в ній визначені. Договір перевезення конкретного вантажу, що має разовий характер, має оформлюватися у вигляді окремого документу, оскільки товарно-транспортна накладна не містить всіх умов такого договору, а виконує функцію вантажосупровідного документа.
5. Сформульовано рекомендації та пропозиції щодо внесення змін та доповнень в законодавство стосовно зазначення в договорах автоперевезень таких положень як: визначення кінцевого строку очікування автомобілів, по закінченню якого їх слід вважати ненаданими; вантажовідправник може відмовитися від наданого автотранспортну за умови, коли виявлені недоліки не можуть бути усунуті на місці; якщо для перевезення вантажу надано непридатний автотранспорт, то перевізник на вимогу вантажовідправника зобов язаний надати придатний автотранспорт у визначений строк.
6. Обґрунтовано доцільність зменшення удвічі строків розшуку вантажів, зазначених в ЦК України та в Статуті автомобільного транспорту УРСУ; встановлення в новому САТ, ст. 68 Закону України „Про автомобільний транспорт” та в ч. 3 ст. 314 ЦК України норми, в силу якої автоперевізник відповідає за втрату вантажу, зданого до перевезення з оголошеною цінністю, - в розмірі оголошеної цінності, а у випадку, якщо автоперевізник доведе, що оголошена цінність перевищує дійсну його вартість, у розмірі дійсної вартості..
7. Аргументується доцільність скасування норм САТ та ГК України про перекладання тягаря доказування вини перевізника у втраті, нестачі або пошкодженні вантажу на вантажовідправника, які не кореспондуються із відповідними нормами нового ЦК України, Законів „Про автомобільний транспорт” та „Про транспорт”. 8. Автором запропоновано визначення нормативного простою: це час, який затрачується автоперевізником і складається з часу, протягом якого автотранспорт, що наданий для перевезення вантажу, знаходиться поза рухом у зв язку з очікуванням виконання вантажно-розвантажувальних операцій, безпосереднім здійсненням вантажно-розвантажувальних робіт та оформленням перевізних документів.
Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані в роботі висновки і пропозиції можуть бути використані як методичні рекомендації Міністерству транспорту України, юридичним, фізичним особам – підприємцям, що займаються автоперевезеннями, наданням транспортно-експедиційних послуг, громадянам, що користуються послугами автотранспорта по перевезенню вантажів, з питань укладання, оформлення, виконання договорів перевезення вантажів автомобільним транспортом, організації та здійснення автоперевезень вантажів. Окремі положення дисертації можуть бути використані для удосконалення чинного законодавства України та при розробці нового Статуту автомобільного транспорту України.
Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані у науково-дослідній роботі та у навчальному процесі при читанні лекцій з дисциплін “Цивільне право”, “Господарське право”, спецкурсу “Транспортне право”.
Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження були оприлюднені на трьох конференціях: науково-практичній конференції “Митна політика України в контексті європейського вибору: проблеми та шляхи їх вирішення” (20 – 21 листопада 2003 р., м. Дніпропетровськ, Академія митної служби України); науково-практичній конференції молодих науковців “Актуальні проблеми економічної безпеки України в умовах її інтеграції до світового співтовариства” (31 березня – 1 квітня 2005 р., м. Дніпропетровськ, Академія митної служби України); IІ міжвузівській науково-практичній конференції “Актуальні питання реформування правової системи України” (27-28 травня 2005 р., м. Луцьк, Волинський державний університет ім. Лесі Українки, юридичний факультет). Публікації. За темою дисертації відповідно до її змісту опубліковано вісім статей, п ять з яких у збірниках, що входять до переліку наукових фахових видань ВАК України, а також тези трьох доповідей на конференціях.
|
