|
Актуальність теми. З розвитком України як незалежної держави відбувається перегляд системи цінностей, що існувала раніше. Основним здобутком указаного процесу стало визнання людини, її життя, здоров я, честі, гідності, недоторканності та безпеки найвищими цінностями в українському суспільстві. Тому кримінально-правова охорона життя та здоров я людини набуває особливого значення.
Прогрес медицини в ХХ столітті зумовив появу та поширення багатьох нових методів лікування, зокрема, таких, що пов язані з використанням крові людини, компонентів і препаратів крові. Потреба сучасної медицини в донорській крові є величезною. Кров людини може використовуватися безпосередньо для лікування або як сировина для виготовлення цінних медичних препаратів, які дозволяють врятувати життя чи покращити здоров я мільйонам людей. Ефективної заміни крові людини поки що не знайдено, тому в сучасних умовах вона є дефіцитом. Донорство крові завжди пов язано з порушенням тілесної недоторканності донора, а також із ризиком заподіяння шкоди його здоров ю та поширенням небезпечних інфекційних захворювань. У зв язку із цим виникла потреба в правовому регулюванні суспільних відносин у сфері донорства крові. 23 червня 1995 р. було прийнято Закон України “Про донорство крові та її компонентів”, яким регламентовано порядок вилучення, переробки, зберігання та використання донорської крові, її компонентів та препаратів із метою недопущення зловживань у цій сфері діяльності, охорони життя і здоров я донорів та осіб, які потребують такого роду медичної допомоги. До найнебезпечніших правопорушень у сфері донорства крові належить її примусове вилучення. Тому не випадково в ст.144 Кримінального кодексу (далі КК) України 2001 р. встановлено відповідальність за насильницьке донорство. За час існування цієї кримінально-правової норми вона практично не досліджувалася. У підручниках, публікаціях та науково-практичних коментарях ознаки складу насильницького донорства розкрито лише схематично. Деякі питання висвітлено в дослідженні Г.В. Чеботарьової “Кримінально-правові проблеми трансплантації органів або тканин людини та донорства крові”, проведеного в 2003 р. Проте в цій роботі основна увага приділена дослідженню проблем відповідальності за порушення встановленого законом порядку трансплантації органів та тканин людини – злочину, передбаченого ст.143 КК України. Об єктивні та суб єктивні ознаки складу насильницького донорства розкрито недостатньо, тому існує необхідність їх дослідження. Крім того, вимагає вирішення проблема відмежування складу насильницького донорства від суміжних складів злочинів та адміністративних правопорушень. Особливої уваги потребує дослідження можливості застосування обставин, що виключають злочинність діяння в сфері донорства крові.
· Зазначені обставини визначили вибір теми цього дослідження, у якому послідовно розглянуто елементи складу насильницького донорства, проаналізовано його кваліфікуючі ознаки, сформульовано та обґрунтовано пропозиції з удосконалення цієї норми, а також дано рекомендації щодо її застосування. Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до комплексної програми “Актуальні проблеми кримінального і кримінально-виконавчого законодавства та системи попередження злочинності” (номер державної реєстрації 0186.0.070883) та Комплексної програми профілактики злочинності на 2001 – 2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 25.12.2000 р. № 1378. Мета і завдання дослідження. Метою цього дослідження є аналіз елементів складу насильницького донорства, його кваліфікуючих ознак, з ясування співвідношення із суміжними складами злочинів та розробка пропозицій щодо удосконалення кримінального законодавства. Для досягнення цієї мети в роботі поставлені такі завдання: дослідити об єктивні та суб єктивні ознаки складу насильницького донорства, його кваліфікуючі та особливо кваліфікуючі ознаки, а також визначити момент закінчення цього злочину;
· установити співвідношення між нормою про насильницьке донорство та суміжними кримінально-правовими нормами;
· дослідити можливість виключення кримінальної відповідальності за насильницьке донорство на підставі крайньої необхідності;
· виділити найбільш значущі проблеми кримінально-правової охорони особи, пов язані з донорством крові, та запропонувати їх вирішення;
· виявити недоліки, прогалини та суперечності у формулюванні ознак складу насильницького донорства, пов язаних із кваліфікацією цього злочину;
· розробити пропозиції щодо удосконалення законодавства про кримінальну відповідальність за насильницьке донорство та запропонувати нову редакцію ст.144 КК України.
Об єктом дослідження є суспільні відносини в сфері донорства й використання крові людини та її компонентів. Предметом дослідження є склад злочину, передбачений ст.144 КК України, його об єктивні та суб єктивні ознаки.
Методи дослідження. Методологічну основу дисертації становлять положення теорії пізнання та загальної теорії кримінального права. У роботі над дослідженням було використано такі наукові методи: філософський (діалектичний) – при дослідженні елементів складу злочину, розкритті змісту понять, зазначених у диспозиції ст.144 КК України; юридичний (догматичний) – при опрацюванні законів та підзаконних нормативних актів, з ясуванні змісту ознак, передбачених у диспозиції ст.144 КК України; порівняльно-правовий – при порівнянні окремих положень законодавства зарубіжних країн із положеннями КК України та інших нормативних актів; історичний – при дослідженні розвитку донорства крові та його правового регулювання; системно-структурний – при дослідженні ознак та елементів складу насильницького донорства.
Теоретичною базою дослідження є роботи вітчизняних учених із кримінального права, що присвячені загальнотеоретичним кримінально-правовим питанням, питанням кримінальної відповідальності за злочини проти життя та здоров я особи. При написанні роботи широко використовувалося законодавство України та окремих іноземних держав, а також довідкові та періодичні видання.
Сформульовані в дисертації теоретичні висновки, практичні рекомендації та інші результати дослідження ґрунтуються на працях українських та зарубіжних науковців: М.І. Авербаха, М.І. Бажанова, Ю.В. Бауліна, Л.Д. Гаухмана, В.К. Глістіна, В.О. Глушкова, Й.І. Гореліка, П.С. Дагеля, М.І. Загороднікова, Н.Д. Дурманова, П.В. Замосковцева, Р.М. Ключко, М.Й. Коржанського, А.М. Красикова, В.М. Кудрявцева, Н.Ф. Кузнєцової, Р.А. Лєвєртової, Н.А. Маргацької, П.С. Матишевського, С.Ф. Мілюкова, А.В. Наумова, Б.С. Нікіфорова, М.І. Панова, А.А. Піонтковського, Н.Д. Сергієвського, В.В. Сташиса, М.С. Таганцева, В.Я. Тація, П.Ф. Тельнова, С.С. Тихонової, А.Н. Трайніна, В.В. Устименка, М.Д. Шаргородського та інших.
Правову базу дослідження становлять: Конституція України, КК України, закони України, зокрема, Закон України “Про донорство крові та її компонентів”, постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах, підзаконні нормативно-правові акти, що регулюють відносини в сфері вилучення та використання донорської крові та її компонентів, законодавчі акти інших галузей права. У роботі також використано кримінальне законодавство зарубіжних країн.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим в Україні монографічним дослідженням теоретичних проблем кримінальної відповідальності за насильницьке донорство – злочину, передбаченого ст.144 КК України. Уперше всебічно проаналізовано ознаки складу насильницького донорства, у тому числі його кваліфікуючі та особливо кваліфікуючі ознаки, обставини, що виключають кримінальну відповідальність за цей злочин, а також сформульовано пропозиції з удосконалення чинного кримінального законодавства.
У дисертації викладено такі нові положення:
1. Визначено зміст основного та додаткового безпосередніх об єктів насильницького донорства. Основним обов язковим безпосереднім об єктом цього злочину є суспільні відносини, що забезпечують тілесну цілісність організму людини при використанні її як донора. Додатковим обов язковим безпосереднім об єктом є суспільні відносини, що забезпечують вільне здійснення людиною свого права на донорство крові.
2. З ясовано юридичну природу такого діяння, як вилучення крові в людини. Воно є спеціальним видом “інших насильницьких дій, які завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень”, – злочину, передбаченого ст.126 КК України.
3. Враховуючи те, що за певних умов вилучення крові у людини без її згоди формально підпадає під ознаки крайньої необхідності, запропоновано включити до Закону України “Про донорство крові та її компонентів” від 23 червня 1995 р. таке положення: “Вилучення крові без належної добровільної згоди донора або в неповнолітньої чи недієздатної особи не може бути визнане вчиненим у стані крайньої необхідності”. У зв язку з тим, що до поняття “донорство” входить ознака добровільності, висловлено думку про невдале словосполучення в назві “насильницьке донорство”. Термін “насильницьке” запропоновано замінити на термін “незаконне”.
4. Аргументовано висновок про необхідність встановлення кримінальної відповідальності за грубе порушення (крім насильницького або шляхом обману вилучення крові) встановленого законом порядку вилучення або використання донорської крові, її компонентів чи препаратів. За умови прийняття цієї пропозиції, назва ст.144 КК України може бути змінена на таку: “Порушення встановленого законом порядку вилучення або використання крові людини, її компонентів чи препаратів”.
5. Доведено, що насильницьке донорство можливе не лише шляхом активної дії, а й шляхом бездіяльності.
6. Оскільки використання безпорадного стану та використання матеріальної залежності потерпілого є самодостатніми способами вчинення насильницького донорства, запропоновано виключити вказівку на ці способи з кваліфікованого складу злочину та передбачити їх в основному складі.
7. Обґрунтовано необхідність включення зловживання довірою до способів цього злочину.
8. Виходячи з установленої в законодавстві України заборони використання жінки, яка перебуває в стані вагітності, як донора, запропоновано включити до складу насильницького донорства таку кваліфікуючу ознаку, як вчинення цього злочину щодо жінки, яка завідомо для винного перебувала в стані вагітності.
9. Запропоновано насильство в цьому складі злочину диференціювати на два види: небезпечне для життя чи здоров я, а також таке, що не було небезпечним для життя чи здоров я. Перший вид визнати кваліфікуючою ознакою злочину, а другий – ознакою основного складу злочину. Запропоновано доповнити ст.144 КК України такою особливо кваліфікуючою ознакою, як настання тяжких наслідків. Показано невдале вживання сполучника “і” в диспозиції ч.3 ст.144 КК України, що вимагає одночасно вчинення дій, передбачених ч.1 і 2 цієї статті. Запропоновано замінити сполучник “і” на сполучник “або”.
10. Оскільки суб єкт цього злочину є загальним, додаткове покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю в ч.3 ст.144 КК України запропоновано передбачити як альтернативне, для чого доповнити текст її санкції наприкінці словами “або без такого”. Аргументовано висновок про те, що насильницьке або шляхом обману вилучення крові у людини є завжди корисливим злочином. З огляду на це, запропоновано виключити з ч.3 ст.144 КК України таку особливо кваліфікуючу ознаку злочину, як мета продажу.
11. Запропоновано нову редакцію ст.144 КК України.
Практичне значення одержаних результатів. Теоретичні положення, узагальнення та висновки, що містяться в дисертації, можуть бути використані: у науково-дослідній роботі – як основа для подальшої розробки проблем кримінальної відповідальності за насильницьке донорство, а також злочини, пов язані з насильницьким донорством (викрадення людини, умисне вбивство, заподіяння тілесних ушкоджень та ін.); у практичній діяльності правоохоронних органів, які використовують кримінальний закон у боротьбі з посяганнями на життя та здоров я людини, та як рекомендації з удосконалення організаційних і методичних основ діяльності слідчих, прокурорів та суддів; у навчальному процесі при викладанні курсу Особливої частини кримінального права, а також при підготовці відповідних розділів підручників, навчальних посібників, науково-практичних коментарів КК України; у правотворчості – при підготовці пропозицій щодо вдосконалення чинного кримінального законодавства України.
Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертації викладено та обговорено на міжнародній науковій конференції “Другі осінні юридичні читання” (м. Хмельницький, листопад 2003 р.); міжнародній науково-практичній конференції “Реформування правової системи України: проблеми і перспективи розвитку в контексті Європейських інтеграційних процесів” (м. Київ, квітень 2004 р.); міжнародній науково-практичній конференції “Запорізькі правові читання” (м. Запоріжжя, червень – липень 2004 р.); науково-практичній конференції “Правова система України: сучасний стан та перспективи розвитку” (м. Рівне, червень 2004 р.). Окремі зі сформульованих у дисертації пропозицій використано автором у навчальному процесі під час проведення практичних і семінарських занять із кримінального права.
Публікації. Результати дослідження опубліковано автором у шести наукових роботах, п ять з яких – у фахових виданнях, визначених ВАК України.
Структура роботи обумовлена метою та предметом дослідження. Дисертація складається зі вступу, п яти розділів, що містять дванадцять підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації – 193 сторінки, з них основного тексту – 177 сторінок, список використаних джерел – 16 сторінок (193 найменування).
| 
